ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Співвідношення типа і форми держави.

Висвітлюючи дане питання, обмовимося, що поняття "тип держави" нами буде використовуватися з позиції формаційного підходу, під поняттям же "форма держави" розглядатиметься, по суті справи, форма правління .
З одного боку, держави кожного типу вдягаються у безліч форм - в рамках одного історичного типу зустрічаються різні форми держави. Зокрема, для рабовласницького типу були характерні монархії (давньосхідні деспотії - Єгипет, Вавилон, Ассирія, Китай, Індія, Римська імперія) і республіки (аристократичні, наприклад Римська в період з VI по I в. До н.е., і демократичні, наприклад Афінське держава); для феодального типу - монархії (раннефеодальная, монархія періоду феодальної роздробленості, станово-представницька, абсолютна) та міські республіки (Венеція, Генуя, Флоренція, Новгород, Псков тощо); для буржуазного типу - демократичні республіки (парламентські , президентські, змішані) і конституційні (обмежені) монархії; для соціалістичного типу - Паризька Комуна, радянські республіки і республіки народної демократії.
З іншого боку, держави певного історичного типу мають деякі форми, властиві тільки їм. Так, наприклад, станово-представницька монархія є приналежність тільки феодальної держави у відомий період його розвитку, а парламентська монархія і демократична республіка властиві буржуазному типу держави.
Держави кожного даного типу не можуть втілюватися в будь-які форми, тобто і в такі, які явно суперечать їх змістом і не відповідають їх економічній основі. Не можна уявити собі рабовласницька держава у формі обмеженою монархії чи демократичної республіки з загальнонаціональними представницькими установами.
Конкретна форма держави визначається історичним типом держави. Але крім цього вона залежить і від інших факторів:
1) рівня економічного розвитку суспільства;
2) співвідношення класових сил;
3) історико-національних і культурних традицій;
4) міжнародної обстановки і т.п.
Фактори, які обумовлюють різноманітність державних форм, можуть бути різними. Загалом вони зводяться до конкретності, індивідуальності об'єктивних умов, в яких здійснюється управління суспільством в тих чи інших країнах. Оскільки кожна держава розвивається в специфічних конкретних умовах, воно має своєрідні політичні форми.
Отже, тип і форма держави співвідносяться як зміст і форма, де визначальну роль відіграє, природно, зміст (тобто тип держави).

Форма держаного устрою.

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральни­ми) державними органами.

За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні.

Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єкта­ми політичних міжнародних відносин. Наприклад, республіки Бєларусь, Польща, Болгарія. Є прості унітарні держави, які ма­ють автономні утворення. До таких держав відносяться. Украї­ни, Іспанія, Італія, Португалія.

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверен­них прав, як правило, добровільно передали вищим централь­ним органам союзної держави. Це, по суті, постійний чи тимча­совий союз суверенних держав. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федераль­ним органам. Федерація відрізняється від інших державних утворень тим, що вона має єдину спільну територію, спільну конституцію і систему законодавства, єдиний уряд, спільні збройні сили, подвійне громадянство, єдину грошово-фінансову систе­му Федерація є суб'єктом міжнародних відносин, а складові частини федерації позбавлені таких прав. Федерації можуть бути різні: централізовані, відносно централізовані, децентралізовані.

Вони можуть бути формально (юридичне) визнаними, а фак­тично втратити певні свої суверенні права. До федерацій відно­сяться США, Російська Федерація, ФРН. До останнього часу в світі існувало 18 федерацій, три з них розпались: СРСР, Чехословаччина, Югославія.

Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єд­нались для досягнення певних спільних цілей в політичній, еко­номічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають спільної тери­торії, конституції і єдиного законодавства, громадянства. Пра­вовою основою конфедерації є союзний договір. Конфедерація не має єдиної податкової системи і бюджету і існує на внески її суб'єктів. Центральні конфедеративні органи приймають рішення за згодою всіх її суб'єктів. Конфедерація — це, як правило, тим­часовий союз держав. Згодом вона переростає в федерацію або розпадається на унітарні держави. Історія знає мало таких дер­жавних утворень: США в 1776—1786 рр.; колишній СРСР з 1917 по 1922 рр., до об'єднання в СРСР.

Імперія — це така складна і велика держава, яка об'єднує інші держави або народи в результаті завоювань, колонізації та інших форм експансії. Імперія тримається на насильстві, на державно­му примусі. Коли зникає примус, імперія розпадається. Наприк­лад, Римська імперія, імперія Олександра Македонського, Ро­сійська імперія.

25) політични( державний) режим, поняття структура.

Функціональний і динамічний аспекти політичної системи розкриваються в політичному режимі. Політичний режим (у загальному плані) - це сукупність методів і законів здійснення політичної влади. Дослідження політичного режиму скласти реальне уявлення про реалізацію політичної влади, ступінь свободи і правове становище особистості в конкретній країні в певний історичний період часу. Так, політичний режим кінця 80-х pp. (так звана епоха "застою", що асоціювалася з іменем Л.Брежнєва) і тим більше відрізнявся від режиму, встановленого в 30-х pp. Подібна еволюція політичного режиму здійснювалася в межах радянської політичної системи.

У політології існують декілька трактувань політичного режиму.

1. Інституціональний (політико-правовий) підхід ототожнює політичний режим з формами правління і державного устрою та акцентує увагу на формально-юридичних характеристиках: особливостях поділу державної влади і співвідношення між гілками влади, на типах урядових структур.

Прослідковується тенденція ототожнення політичного режиму з формою правління. Однобокість подібного підходу полягає в тому, що реальна практика реалізації влади може протирічити закріпленим у конституціях нормам, а сам політичний режим виражає собою більш широке явище, ніж форма правління. Проголошена республіканська форма правління ще не означає встановлення реальної демократії, про що свідчать приклади СРСР і Німеччини 30-х pp. Разом з тим європейські конституційні монархії розглядаються як класичні прояви ліберальної демократії.

2. Соціологічний підхід ставить акцент на характері відносин між державою і суспільством, які склалися реально і необов'язково відповідно до продиктованих конституцією та іншими правовими актами нормами політичної поведінки. В межах цього підходу звертається увага на соціальні обгрунтування влади, групи тиску, взаємовідносини еліт і народу.

3. Широке трактування політичного режиму виходить за межі тільки політико-правового або тільки соціологічного аналізу і розглядає його через співвідношення кількох компонентів, що дозволяє відрізняти одні типи політичних режимів від інших.

Політичний режим включає в себе:

  • політичні структури влади, їх реальний статус і роль у суспільстві;
  • методи здійснення державної влади: яким методам управління і панування віддається перевага - прямим чи непрямим, насильницьким чи методам переконання;
  • реальний рівень свобод людини, обсяг її прав;
  • методи вироблення політичних рішень;
  • способи урегулювання конфліктів;
  • плюралізм, у тому числі наявність або відсутність легальної (нелегальної) опозиції;
  • конфігурацію партійної системи: однопартійні чи багатопартійні системи;
  • ідеологію і те місце, яке відводиться їй у мобілізації суспільства;
  • форми ставлення населення до політичної участі (політична пасивність, мобілізована або автономна участь);
  • тип легітимності: харизматична, традиційна, раціонально-легальна, ідеологічна тощо;
  • структурованість правлячої еліти: ступінь її згуртованості, відкритість і закритість, канали рекрутування.

Режим вказує на соціальну природу влади: які групи пануючого класу знаходяться при владі, на підтримку яких соціальних верств опирається влада.

Вищеназвані ознаки служать критеріями для виділення різних типів політичних режимів. Спектр політичних режимів сучасного світу розкривається в таких поняттях, як демократія, авторитаризм і тоталітаризм. При визначенні сутності режиму акцент робиться на протиставлення держави, з одного боку, і громадянського суспільства - з іншого. Характер взаємовідносин визначається силою або слабкістю громадянського суспільства. В умовах демократії суспільство має важелі впливу на владу включно до заміни на чергових виборах. У недемократичних режимах держава контролює і регламентує громадянське суспільство повністю (тоталітаризм) або частково (авторитаризм). Більшість політологів трактує тоталітаризм як злиття держави з громадянським суспільством, що практично ставить під сумнів саму можливість існування останнього.

26) механізм держани,поняття і структура.

Механізм держави найчастіше розуміють як систему всіх державних організацій, які здійснюють завдання та реалізують функції держави.

Ознаки механізму держави:

• існування системи взаємозв'язаних, взаємодіючих, ієрархічно підкорених органів, підприємств та установ;

• наявність групи людей, які здійснюють управління суспільством на професійній основі;

• наявність можливості реалізації завдань та функцій держави як організаційними, фінансовими, так і примусовими методами;

• наявність у кожної складової своєї компетенції як правової основи діяльності.

Частина цих організацій наділена владними повноваженнями і в сукупності становить державний апарат. Інша частина, а саме державні підприємства та установи, під керівництвом державних органів практично здійснює функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних (підприємства) або нематеріальних (установи) цінностей.

Отже, структуру механізму держави становлять:

1) апарат держави — система всіх органів держави, наділених владними повноваженнями, які безпосередньо здійснюють функції та завдання держави;

2) державні підприємства — самостійні суб'єкти господарювання, які мають права юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідну, комерційну діяльність для отримання відповідного прибутку;

3) державні установи — такі державні організації, які здійснюють безпосередньо практичну діяльність для виконання функцій держави в різних сферах (економічній, соціальній, культурній та наділені правами юридичної особи і мають визначену характерну їм організаційну структуру та специфічні повноваження.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти