ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Політична система Суспільства, поняття і структура.

. Політи́чна систе́ма — впорядкована, складна, багатогранна система державних і недержавних стосунків соціальних(суспільних та політичних) інститутів, що виконують певні політичні функції. Вона покликана відображати різноманітні інтереси соціальних груп, які безпосередньо або через свої організації і рухи роблять вплив на державну владу.

Дане поняття об'єднує різноманітні дії і взаємини правлячих груп і підвладних, таких, що управляють і керованих, пануючих і підпорядкованих, теоретично узагальнює діяльність і взаємозв'язки організованих форм владо-відносин — державних і інших інститутів і установ, а також і політичних цінностей і норм, регулюючих політичне життя членів даного суспільства. В межах окремих держав політичне життя найбільшою мірою проявляє себе як система, а політична система найповніше проявляє свою головну функцію — суспільної інтеграції. Тому поняття політична система застосовують для аналізуполітичного життя в межах окремих держав. Коли мова йде про політичну систему суспільства, то мають на увазі саме окремі держави. У політичній системі суспільства розрізняють п'ять основних груп елементів: політичні інститути, політичні відносини, політичні норми, політичну свідомістьі політичну культуру.[1] Відповідно до цих елементів виділяють організаційно-інституціональну, регулятивну, функціональну, комунікативну тадуховно-ідеологічну підсистеми політичної системи.

Інституціональну підсистему складають такі політичні інститути: держава та її структурні елементи, такі як парламент, уряд, політичні партії, громадсько-політичні організації, церква, органи місцевого самоврядування. У своїй сукупності ці взаємозв'язані політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

  • Власне політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.
  • Політизовані або невласне політичні організації, для яких участь у здійсненні політичної влади є лише одним з аспектів їх функціонування, це — громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.
  • Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок,

мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади. Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.

Місце і роль держави, в політичній системі суспільства.

Місце і роль держави в політичній системі суспільства

Характеризуючи роль і місце держави в політичній системі суспільства слід виходити, перш за все, з того, що воно - в будь-якій країні і на будь-якому етапі розвитку суспільства - виступає як наймасовіша і сама всеосяжна організація. Воно об'єднує або прагнути об'єднати навколо себе різні верстви населення. В конституціях і інших законодавчих актах воно прагне визначити себе як співтовариство всього народу, об'єднання, діюче ради загального блага. В Конституції США, наприклад, це прагнення закріплюється в наступній формулі: “ми, народ Сполучених Штатів, в цілях утворення більш досконалого Союзу, затвердження правосуддя, охорона внутрішнього спокою, організації сумісної оборони, сприяння загальному добробуту і забезпечення нам і нашому потомству благ свободи, і вводимо цю Конституцію для Сполучених Штатів Америки.”

“Народ” при цьому часто є тільки соціальним фоном, за яким ховається реальна державна влада, що належить певному класу, соціальному шару або правлячому угрупуванню. В реальності ж саме ті, в чиїх руках знаходиться державна влада, є реальними творцями внутрішньої і зовнішньої політики.

Сказане, проте, не означає, що держава обмежує свою соціальну базу правлячими колами, що лише безпосередньо стоять при владі. Навпаки, держава докладає реальні зусилля для розширення своєї соціальної бази, яка забезпечує йому стабільність. В ідеалі кожна сучасна держава прагне того, щоб його конституцирована соціальна основа, яку складають всі піддані держави, перетворилася на його реальну основу. Для проведення ефективної діяльності, тобто повноцінної реалізації своїх функцій державі необхідно мати якомога більше число переконаних прихильників його внутрішньої і зовнішньої політики.

Особливе місце і роль держави в політичній системі суспільства визначається ще і тим, що в його руках знаходяться величезні матеріальні і фінансові ресурси. В деяких країнах воно є монопольним власником основних засобів і знарядь виробництва, що особливо яскраво виявлялося у внутрішньополітичній діяльності колишніх соціалістичних країн.

Як показує практика, наявність добре розвиненої державної форми власності необхідна для нормального функціонування держави. Проте, як вважають вітчизняні правознавці, необхідною умовою стабільності суспільства і політичної системи в цілому є співіснування на рівних правах самих різних форм власності.Держава в цьому значенні не повинна пригнічувати інші складові суспільної системи.

Поняття і сутність держави.

Держа́ва — політичне утворення з визначеною територією, господарством і політичною владою. Кожна держава має свою визначену територію та кордони які можуть розширюватися, проводить власну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку:герб, прапор і гімн. Головною відмінністю між державою і країною є те, що країна об'єднує у собі лише один народ, а держава об'єднує у собі багато народів утворюючи тим самим націю.

Держа́ва — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду[1]; суб'єкт політики, ядро політичної системи.

Часто звертаються до поняття «суверенна держава» — тип держави, який характеризується суверенітетом, уособлює в собі суверенітетнаціональностей і народу. Суверенна держава — особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом спеціального апарату управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкового характеру.

Сутність держави - це внутрішній зміст її діяльності, що виражає єдність (спільність, солідарність) загально-соціальних і вузько-класових (соціально-групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, поряд з вирішенням вузькокласових завдань, змушено виконує і загально-соціальні завдання ("загальні справи"), без яких не може функціонувати жодне суспільство. До загально-соціальних завдань належить забезпечення засобами транспорту і зв'язку, будівництво доріг, іригаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю тощо.

З моменту виникнення держави визначилися дві сторони її сутності:

o класова - захист інтересів економічно панівного класу, здійснення організованого примусу;

* загально-соціальна - захист інтересів усього суспільства, забезпечення суспільного блага, підтримка порядку, виконання інших загально-соціальних справ.

Співвідношення класової і загально-соціальної сутності держави не було завжди однаковим. До середини XIX ст. у більшості країн перевага була на боці організованого примусу, захисту інтересів економічно панівного класу. До речі, в СРСР у 30-50-х роках XX ст. офіційна доктрина також спиралася на розуміння держави як апарату класового панування. Із середини XIX ст. в деяких цивілізованих державах

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти