ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

1.1. Розвиток теорії фінансового посередництва.

1.2. Сутність та класифікація фінансових послуг.

1.3. Ринок фінансових послуг та його структура.

1.4. Учасники ринку фінансових послуг.

РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ НА РИНКУ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

2.1. Органи державного регулювання ринку фінансових послуг в Україні.

2.2. Основні форми державного регулювання діяльності з надання фінансових послуг.

2.3. Зарубіжний досвід організації регулювання і нагляду за діяльністю фінансових посередників.

2.4. Розвиток саморегулювання на ринку фінансових послуг.

Навчальний тренінг

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Визначте основні напрями державного регулювання ринку фінансових послуг.

2. Яка функція Національного банку України е головною?

3. Які органи здійснюють державне регулювання діяльності на ринку фінансових послуг?

4. Яка спрямованість державного регулювання ринку фінансових послуг?

5. З'ясуйте основні функції Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

6. Які завдання покладено на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України?

7. У яких формах здійснюється державне регулювання діяльності на ринку фінансових послуг?

8. Ведення яких реєстрів покладено на Національний банк України, Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку?

9. Ліцензування яких видів діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку?

10. Які операції та угоди банки мають право здійснювати й укладати за наявності банківської ліцензії без отримання письмового дозволу Національного банку України та за умови отримання письмового дозволу?

11. З'ясуйте, які документи додаються до заяви про видачу ліцензії на здійснення фінансових послуг.

12. Що може бути підставою про відмову у видачі ліцензії на здійснення фінансових послуг?

13. Які заходи впливу може застосовувати Уповноважений орган?

14. У яких випадках Уповноважений орган може призначати тимчасову адміністрацію фінансової установи?

15. Хто може бути призначений тимчасовим адміністратором?

16. Які є основні моделі наглядових систем?

17. Охарактеризуйте моделі наглядових органів за діяльністю фінансового сектору в країнах ЄС.

18. Чим зумовлені зміни у структурі регуляторних органів?

19. Які чинники впливають на вибір моделі регулювання фінансового сектору?

20. Охарактеризуйте переваги та недоліки моделі регулювання та нагляду з єдиним мегарегулятором.

21. За яких умов виправдане використання моделі, коли центральний банк відіграє роль мегарегулятора фінансового сектору?

22. У чому полягають переваги об'єднання регуляторних органів, що дістало назву банкострахування?

23. З'ясуйте недоліки об'єднання регуляторних органів.

24. Дайте визначення саморегулівної організації.

25. Яких професійних учасників фінансового ринку та ринку цінних паперів об'єднують саморегулівні організації?

26. З якою метою створюють саморегулівні організації? Що належить до їхніх повноважень?

27. Наведіть приклади використання саморегулювання у секторі фінансових послуг різних країн світу.

28. Чому саморегулювання зарекомендувало себе як ефективний механізм контролю за діяльністю установ фінансового сектору?

29. У чому полягають особливості взаємовідносин між державним регулятором і саморегулівними організаціями?

30. Які основні ознаки ефективної саморегулівної організації?

31. Визначте головні функції саморегулівних організацій на ринку цінних паперів.

32. Які заходи спрямовані на посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об'єднань на фінансовому ринку?

Завдання для самостійної роботи

1. На основі опрацювання законодавчих і нормативних документів дослідіть статус державних органів у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Визначте повноваження державних органів щодо регулювання ринків фінансових послуг. З'ясуйте наявність в Україні уповноваженого органу, який би відповідав за розроблення єдиної політики фінансового сектору.

2. Розкрийте передумови посилення ролі саморегулювання на ринках фінансових послуг. Чому саморегулювання розглядають як реальну інституційну альтернативу державному управлінню? Доведіть, що саморегулювання сприяє формуванню ефективної структури фінансового ринку, розширює можливості вибору оптимальної моделі регулювання.

Практичні завдання

1. Дослідіть особливості регуляторних систем провідних країн світу. Визначте світові тенденції інституційних змін у структурі органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Охарактеризуйте заходи, які застосовуються регулівними органами різних країн для контролю за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг.

2. Охарактеризуйте ефективність наявної структури державного регулювання ринків фінансових послуг. Визначте перешкоди, які заважають сформувати ефективний, побудований на сучасних технологіях, нагляд за суб'єктами ринку фінансових послуг.

Тести

1. Які організації здійснюють регулювання діяльності установ фінансового сектору:

а) Міністерство фінансів України, Національний банк України, Держфінпослуг, ДКЦПФР;

б) Національний банк України, Держфінпослуг, ДКЦПФР;

в) Національний банк України, Держфінпослуг;

г) Держфінпослуг?

2. Основною функцією Національного банку України є:

а) забезпечення стабільності грошової одиниці України;

б) забезпечення стабільності банківської системи та цінової стабільності;

в) визначення основних засад та проведення грошово-кредитної політики;

г) емісія національної валюти та організація її обігу.

 

3. Державне регулювання ринку цінних паперів — це:

а) здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів і їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері;

б) здійснення органами державної влади заходів щодо контролю і нагляду за ринком цінних паперів;

в) здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринком цінних паперів, запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері;

г) здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринком цінних паперів з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.

4. Форми державного регулювання діяльності з надання фінансових послуг включають:

а) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, ведення державних реєстрів, нормативно-правове регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ;

б) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, ведення державних реєстрів, нормативно-правове регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ, застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

в) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, нормативно-правове регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ, застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

г) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, нормативно-правове регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ.

5. Хто здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ:

а) Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України;

б) Національний банк України:

в) Національний банк України та Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України;

г) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку?

6. Ліцензування професійної діяльності на ринку фінансових послуг здійснює:

а) Національний банк України;

б) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

в) Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

г) Міністерство фінансів України.

7. Основними напрямами нагляду за діяльністю фінансових установ на ринку фінансових послуг згідно із законодавством України є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо:

а) ліквідності; платоспроможності; якості активів та ризиковості операцій; якості систем управління та управлінського персоналу; додержання правил надання фінансових послуг;

б) ліквідності; капіталу та платоспроможності; якості активів та ризиковості операцій; прибутковості; якості систем управління та управлінського персоналу; додержання правил надання фінансових послуг;

в) ліквідності; капіталу та платоспроможності; якості активів та ризиковості операцій; якості систем управління та управлінського персоналу; додержання правил надання фінансових послуг;

г) ліквідності; капіталу та платоспроможності; якості активів та ризиковості операцій; прибутковості; якості систем управління; додержання правил надання фінансових послуг.

 

8. Яка нізації наглядової системи ґрунтується на чіткому розподілі завдань і функцій наглядових органів за діяльністю окремих секторів:

а) модель "двох вершин";

б) за завданнями;

в) єдиного регулятора;

г) секторна?

9. Яка модель організації наглядової системи передбачає розподіл функцій нагляду на пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників і на регулювання бізнесу у фінансовому секторі:

а) єдиного регулятора;

б) за завданнями;

в) секторна;

г) варіанти відповіді б) і в) правильні?

10. До основних повноважень саморегулівних організацій не належать:

а) розробка та внесення змін до нормативних документів;

б) впровадження та забезпечення дотримання правил поведінки;

в) врегулювання спорів, переважно через арбітраж;

г) ведення реєстрів фінансових установ.

11. Саморегулівна організація на ринку фінансових послуг — це:

а) організація, що встановлює правила діяльності фінансових установ;

б) неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів;

в) організація, яка контролює дотримання фінансовими установами економічних нормативів;

г) неприбуткова громадська організація.


 

Розділ 3. ЛІЗИНГОВІ ПОСЛУГИ

3.1. Сутність та види лізингу.

3.2. Порядок оформлення договору фінансового лізингу.

3.3. Надання послуги фінансового лізингу.

3.4. Розрахунок лізингових платежів.

3.5. Оподаткування операцій фінансового лізингу.

Сутність та види лізингу

Лізинг — один із найпоширеніших у світовій практиці методів фінансування технічного оснащення та оновлення виробництва, який має давні традиції.

Загальне поняття лізингу наведено в ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу.

Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кредитна) послуга: лізингодавець купує майно у власність для наступного надання його у користування лізингоодержувачу, який за рахунок періодичних лізингових внесків відшкодовує його вартість. Отже, лізинг має ознаки, властиві кредиту, — терміновість, платність, матеріальне забезпечення.

Лізинг також постає як вид підприємницької діяльності, який сприяє розвитку економіки, перетворившись у самостійну сферу вкладання капіталу. Слід зазначити, що лізингова діяльність охоплює не тільки великі компанії, а й сферу середнього і малого бізнесу, Частка витрат на лізингові операції в загальних обсягах капітальних вкладень у машини й обладнання становить: у США — 33 %, в Англії, Франції, Швеції, Іспанії — 13—17; Італії, Голландії — 12-14 %. В Японії щорічний приріст обсягу лізингових операцій становить 25—30%.

До основних функцій лізингу належать:

— виробнича: оперативне розв'язання проблем технічного пере оснащення виробництва; забезпечення доступу підприємства до нової техніки та технологій;

— фінансова: надання основних фондів у користування на умовах кредиту; використання податкових та амортизаційних пільг;

— збутова: стимулювання просування продукції; освоєння нових сегментів ринку.

Лізинг виник на основі розвитку орендних відносин, що обумовлює спрощене сприйняття лізингу як форми довгострокової оренди основних фондів, які передаються у тимчасове користування на платній основі і на визначений угодою строк. Разом з тим є певні відмінності між поняттями лізингу та оренди, а саме:

— у більшості лізингових операцій (це стосується насамперед фінансового лізингу), на відміну від оренди, передбачається участь третьої сторони — продавця (постачальника) майна, оскільки при укладанні лізингового договору лізингодавець, як правило, ще не є власником майна, на нього тільки покладається обов'язок придбати його у власність;

 

— предметом лізингового договору є не споживна річ, що належить до основних фондів, у той час як на практиці має місце оренда землі чи житлових приміщень;

— лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (з огляду на склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Правова природа лізингу відображається у Цивільному кодексі (визначено загальні правові ознаки лізингових операцій); Господарському кодексі (визначено загальні правові ознаки лізингових операцій та встановлено особливості правового регулювання лізингових операцій для банків); законах України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001р. № 2664-ІП (визначено питання державного регулювання фінансового лізингу як фінансової послуги); "Про банки і банківську діяльність'' від 7 грудня 2000 р. № 2121-ПІ (регулює загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій банками); "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. №334/94-ВР та "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР (визначено правила оподаткування лізингових операцій) (табл. 3.1).

Історична довідка

Документи свідчать, що оренда (лізинг) має глибоке історичне коріння. Про цей вид угод було відомо ще в древній державі Шумер (приблизно 2000 р. до н. е.). У шумерському місті Ур знайдені глиняні таблички, які містять відомості про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Представники інших древніх цивілізацій, наприклад, греки, римляни та єгиптяни, вважали оренду доступним та вигідним засобом придбання устаткування, землі та домашньої худоби.

Англійський історик Т. Кларк виявив кілька положень про оренду в Законах Хаммурапі, прийнятих у 1775—1750 рр. до н. е. Група статей, що стосуються власності, — найбільша в судебнику царя Хаммурапі. У статтях докладно розглянуто всі випадки оренди й норми орендної плати, умови застави майна.

Про доцільність відокремлення права володіння від права власності згадується у працях Арістотеля (384/383—322 р. до н. е.). Саме йому належить назва одного з трактатів у "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності".

Древні фінікійці використовували оренду суден, яка за своєю природою дуже схожа на типову форму сучасного лізингу устаткування. Довгострокові чартерні угоди підписувалися на строк, що покривав розрахунковий період експлуатації суден, та передбачали взяття орендарем переважної частини зобов'язань, що випливали з монопольного використання орендованих засобів.

Як свідчить історія, орендували навіть військову техніку. Відомості про одну з перших таких угод відносять до 1066 р., коли Вільгельм Завойовник орендував у нормандських судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

У XI ст. у Венеції практикувалися угоди, які за змістом наближалися до лізингових. Вони передбачали передачу в оренду торговцям і власникам торгових суден дорогі на ті часи якорі, які після плавання поверталися власникам.

Протягом тривалого часу лізингові відносини мало чим відрізнялися від орендних, тобто були взаємопов'язаними. У середні віки орендна діяльність обмежувалася здаванням сільськогосподарського знаряддя і коней. У той час операції, аналогічні лізинговим, застосовувалися у Великий Британії, де у 1284 р. був прийнятий Закон Уельсу, що регулював відносини, схожі з лізинговими. Унаслідок жорсткої системи земельного законодавства придбання земельних прав обмежувалося, тому довгострокова оренда у багатьох випадках була єдиним доступним засобом використання землі. Також відомо, що оренда коней і фургонів застосовувалася у США на початку XIII ст.

 

Стрімкий розвиток економічних відносин зумовив зацікавленість виробників техніки й устаткування у необхідному фінансуванні. Ця обставина викликала в США на початку XX ст. хвилю кредитування в розстрочку. Вважається, що саме тоді була започаткована практика лізингового фінансування.

У 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду з метою розширення збуту своїх автомобілів. Проте "батьком" автомобільного лізингового бізнесу вважається Золлі Френк — торговий агент із Чикаго, який на початку 40-х років першим запропонував довгострокову оренду автомобілів.

Під час Другої світової війни почав швидко розвиватися лізинговий бізнес, коли здійснювалося постачання американської техніки.

Комерційні банки США брали участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розвиткові лізингового бізнесу сприяло рішення Федеральної резервної системи у 1971 р. про дозвіл банкам створювати дочірні фірми для здавання в оренду устаткування, а потім і нерухомості.

У країнах континентальної Європи лізингові компанії почали формуватися у першій половині 60-х років XX ст. На відміну від США і Великої Британії, в Європі правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливим унаслідок особливостей західноєвропейської системи права, яка, на відміну від романо-германскої правової системи, ґрунтувалася на Інших підходах щодо поділу права власності та права володіння.

Розвиток лізингу у країнах Західної Європи висвітлюється у річних звітах Європейської федерації асоціації лізингових компаній LEASEUROPE, яку було створено у 1972 р. у Брюсселі. її членами є лізингові союзи Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Великої Британії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Австрії, Португалії, Швеції, Швейцарії, Іспанії та Росії. За даними LEASEUROPE найбільші обсяги взятого в лізинг устаткування припадають на Велику Британію, Німеччину і Францію. Найчастіше договір лізингу укладається на автомобілі (38,7 %), машини та промислове устаткування (24,4 %), комп'ютери та офісну техніку (13,9 %), транспортні засоби (13,8 %). ,

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регулює правовідносини між суб'єктами лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

— лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

— лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

— продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

— інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингові компанії, банки, суб'єкти господарської діяльності (підприємства, організації та об'єднання всіх видів і форм власності, асоціації, союзи" концерни, консорціуми, торгові доми, посередницькі та консультаційні фірми, страхові компанії, кредитно-фінансові установи), засновницькими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності, об'єднання лізингових компаній та інших суб'єктів лізингової діяльності, національні та міжнародні комерційні та некомерційні об'єднання, що створюються з метою реалізації великих проектів і програм, отримання додаткових вигод і досягнення соціального ефекту.

 

Таблиця 3.1. Визначення лізингу відповідно до законодавства України

Нормативно- правовий документ Визначення термінів
Господарський кодекс України От. 292: 1. Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або збувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. 2. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів — фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Цивільний кодекс України Параграф 6. Лізинг Ст. 806. Договір лізингу 1. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). 2. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" 1.18. Лізингова (орендна) операція — господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк. Операції з лізингу (оренди) цілісних майнових комплексів державних підприємств регулюються відповідним законодавством. Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди землі та оренди жилих приміщень. 1.18.1. Оперативний лізинг (оренда) — господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою). 1.18.2. Фінансовий лізинг (оренда) — господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно зі ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних із правом користування та володіння об'єктом лізингу.

 

Закінчення табл.3.1.

  Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: — об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними ст. 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; — сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу; — якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 % амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 % від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк; — майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.
Закон України "Про фінансовий лізинг" Стаття 1. Фінансовий лізинг (далі — лізинг) — це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)

Будь-який із суб'єктів лізингу може бути як резидентом, так і нерезидентом країни.

Предметом лізингу (предметом договору лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Це може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, в тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо, не заборонене до вільного обігу на ринку та щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого немає заборони передачі в користування або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому Законом "Про фінансовий лізинг".

Залежно від особливостей придбання майна лізингодавцем розрізняють прямий та непрямий лізинг.

Прямий лізинг має місце, коли за договором лізингу лізингодавець передає лізингоодержувачеві у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

Непрямий лізинг має місце у випадку спеціального придбання майна лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов.

Господарський кодекс України визначає два головні види лізингу: оперативний та фінансовий.

Незважаючи на те, що немає спеціального закону про оперативний лізинг, правові ознаки оперативного лізингу в Україні окреслено у відповідних статтях Цивільного та Господарського кодексів, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (див. табл. 3.1). Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються Законом України "Про фінансовий лізинг" та положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку.

За договором фінансового лізингу (далі — договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

До головних спільних ознак фінансового та оперативного лізингу належать такі:

1) строковий та платний характер;

2) предметом лізингу є неспоживна річ, віднесена відповідно до законодавства України до основних фондів;

3) участь у лізингових операціях, на відміну від оренди, третьої сторони — продавця (постачальника) майна (для фінансового та непрямого оперативного лізингу).

Разом з тим є відмінності між оперативним та фінансовим лізингом.

Так, у п. 2 ст. 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг зазначається, що операція фінансового лізингу — операція, яка включає такі характерні риси:

— лізингоодержувач визначає обладнання й вибирає постачальника, здебільшого не покладаючись на досвід і думку лізингодавця;

— обладнання, придбане лізингодавцем у зв'язку з договором лізингу, який або укладений, або має бути укладений між лізингодавцем і лізингоодержувачем;

— лізингові платежі, належні до сплати за договором лізингу, обчислюються таким чином, щоб урахувати, зокрема, амортизацію всієї або значної частини вартості обладнання.

Основні відмінності між оперативним та фінансовим лізингом узагальнено в табл. 3.2. Вони стосуються насамперед особливостей обліку та використання майна.

Таблиця 3.2. Порівняльна характеристика оперативного та фінансового лізингу

Ознака Оперативний лізинг Фінансовий лізинг
Рівень окупності предмета лізингу Сума лізингових платежів нижча первісної вартості предмета лізингу Сума лізингових платежів дорівнює або перевищує первісну вартість предмета лізингу (ст. 1.18.2 Закову України "Про оподаткування прибутку підприємств")
Право власності на предмет лізингу Після закінчення строку договору оперативного лізингу предмет лізингу повертається лізингодавцю та може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу Право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача за умови укладання відповідного договору купівлі-продажу в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни (ст. 8 Закону України "Про фінансовий лізинг")

 

Закінчення табл. 3.2.

 
Мінімальний строк користування предметом лізингу Не встановлено жодних обмежень Не менший ніж один рік (п. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг")  
Облік предмета лізингу на балансі Не обліковується на балансі лізингоодержувач а Обліковується на балансі лізингоодержувача  
Джерела коштів на придбання предмета лізингу Лізингодавець за оперативним лізингом має право інвестувати на придбання предмета лізингу лише власні чи залучені фінансові кошти (п. 1 ст. 292 Господарського кодексу) Лізингодавець за фінансовим лізингом має право інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти (пп. 1 п. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг")  
Витрати на утримання предмета лізингу Витрати на утримання предмета лізингу, крім витрат, пов'язаних із його експлуатацією та поновленням використаних матеріалів, несе лізингодавець Витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його страхуванням, експлуатацією, технічним обслуговуванням та ремонтом, несе лізингоодержувач (п. 2 ст. 13, п. 2 ст. 14 Закону України "Про фінансовий лізинг")  
Перелік майна, забороненого до передачі в лізинг Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, цілісні майнові комплекси державних та комунальних підприємств та їх структурних підрозділів (їх. 5 ст. 292 Господарського кодексу; п. 2 ст. 803 Цивільного кодексу) Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та Інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці) (п. 2 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг")
Можливість сублізингу Сублізинг заборонено (згідно з п. 1 ст. 292 Господарського кодексу передбачено виключний характер користування об'єктом лізингу з боку лізингоодержувача) Передбачена можливість сублізингу (ст. 5 Закону України "Про фінансовий лізинг")
         

Так, оперативний лізинг:

— передбачає значно менший, ніж нормативний строк служби, термін експлуатації майна лізингоодержувачем;

— сума лізингових платежів за період дії лізингового договору забезпечує відшкодування лізингодавцю шляхом нарахування амортизації вартості об'єкта лізингу лише частину його початкової (відновлюваної) вартості;

— після закінчення дії договору оперативного лізингу предмет лізингу підлягає поверненню лізингодавцю та може бути повторно переданий у користування іншому лізингоодержувачу або договір може бути продовжено;

— предмет лізингу не обліковується на балансі лізингоодержувача.

При фінансовому лізингу:

— лізингоодержувач користується предметом лізингу протягом більш тривалого періоду (не менше, ніж один рік);

— за період дії лізингового договору амортизується вся або більша частина вартості майна;

— після закінчення строку дії договору фінансового лізингу право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача за умови укладання відповідного договору купівлі-продажу;

— предмет фінансового лізингу обліковується на балансі лізингоодержувача та ним амортизується, що дає змогу оптимізувати податкову базу;

— лізингодавець має право інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти.

Це обумовлює можливу участь банківських установ у кредитному обслуговуванні лізингових компаній, перетворюючи лізинг у складну форму господарських зв'язків, яка водночас поєднує елементи купівлі-продажу, кредиту та оренди.

Страхування та технічне обслуговування предмета лізингу здійснюється за рахунок лізингоодержувача, якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до законодавства України фінансовою послугою вважається лише фінансовий лізинг.

Лізингові угоди мають певні особливості, що дає змогу виокремити численні види лізингу (табл. 3.3).

Таблиця 3.3. Основні види лізингу

Ознака Вид лізингу Примітки
Ступінь окупності предмета лізингу Фінансовий За період дії лізингового договору амортизується вся або більша частина вартості майна
Оперативний За період дії лізингового договору амортизується лише частина вартості майна
Термін використання предмета лізингу Короткостроковий До 1 року
Середньостроковий Від 1 до 3 років
Довгостроковий Понад 3 роки
Обсяг обслуговування предмета лізингу Чистий Обслуговування предмета лізингу повністю здійснюється лізингоодержувачем
3 частковим набором послуг Лізингодавець виконує лише окремі функції з обслуговування майна
"Мокрий" лізинг (з повним набором послуг) Повне технічне обслуговування обладнання лізинго-давцем, ремонт, підготовка персоналу та виконання інших функцій
Місце здійснення господарської діяльності лізингодавця й лізингоодержувача Внутрішній Пов'язаний з реалізацією договору лізингу, в якому лізингодавець і лізингоодержувач є суб'єктами господарської діяльності однієї країни

 

Продовження табл. 3.3.

  Міжнародний Пов'язаний з реалізаціє

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти