ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розвиток саморегулювання на ринку фінансових послуг

Розвиток ринку фінансових послуг зумовлює потребу постійного оновлення механізмів регулювання та нагляду шляхом розвитку принципів саморегулювання та підвищення ефективності взаємодії саморегулівних організацій і державних органів регулювання.

Згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001 р. № 2664-ІП фінансові установи мають право на добровільних засадах об'єднувати свою діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України. Таке об'єднання фінансових установ набуває статусу саморегулівної організації після внесення запису про неї до відповідного реєстру, який ведуть державні органи з питань регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг у межах їх компетенції.

Саморегулівна організація — неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів та інших учасників ринків фінансових послуг та якому делегуються відповідними державними органами, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг, повноваження щодо розроблення і впровадження правил поведінки на ринках фінансових послуг та/або сертифікації фахівців ринку фінансових послуг.

До саморегулівних організацій, які об'єднують професійних учасників фінансового ринку та ринку цінних паперів за видами діяльності, належать:

— реєстроутримувачі;

— торговці цінними паперами;

— зберігані та депозитарії;

— компанії з управління активами.

їх метою є створення ефективної системи регулювання діяльності професійних учасників фінансового ринку та контролю за їх функціонуванням.

Діяльність саморегулівних організацій регулюється Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р, № 3480-Щ, Положенням "Про саморегулівну організацію ринку цінних паперів" від 23 грудня 1996 р. № 329, а також нормативними документами, розробленими Держфінпослуг.

У світовій практиці саморегулівні організації стали невід'ємною складовою регуляторної системи ринку фінансових послуг. Загальні цілі саморегулювання не відрізняються від мети державного регулювання фінансових ринків і полягають у збереженні їх цілісності, прозорості та ефективності, а також у забезпеченні фінансової стабільності, зменшенні системних ризиків та захисті інтересів інвесторів.

На практиці є різні організаційно-правові форми саморегулювання, що визначають і заохочують дотримання стандартів найкращої практики діяльності та взаємовідносин на фінансових ринках:

— галузеві організації;

— фондові біржі;

— приватні асоціації.

Зазвичай їх діяльність спрямована на здійснення нагляду за дотриманням учасниками ринку кваліфікаційних стандартів, за бізнес-поведінкою посередників, включаючи їх відносини з клієнтами.

До основних повноважень саморегулівних організацій належать:

— розробка та внесення змін до нормативних документів;

— впровадження та забезпечення дотримання правил поведінки;

— врегульовування спорів, переважно через арбітраж тощо.

Ці повноваження, як правило, надаються саморегулівним організаціям шляхом делегування відповідних функцій офіційним державним регулятором недержавній організації. Саморегулівні організації відіграють важливу роль у розробці кодексу професійної поведінки, типових договорів, певних правил і стандартів діяльності на ринку фінансових послуг.

Переваги використання саморегулівних організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг, а тому спроможні належним чином впроваджувати ефективні регуляторні програми.

Як свідчить практика, саморегулівні організації максимально наближені до своїх ринків, можуть оперативно реагувати на його зміни, а отже, спроможні швидко пристосовувати свої правила та методи моніторингу до конкретних особливостей, тоді як реакція державного регулятора на фактичні зміни ринків може суттєво запізнюватися, особливо в умовах кризи.

У деяких країнах світу ефективне саморегулювання існувало ще до впровадження державного регулювання. Найбільш показовим є приклад Великої Британії, де вже багато років поспіль Лондонська фондова біржа та страхова компанія Lloyds успішно здійснюють регулювання діяльності своїх членів. До головних, офіційно визнаних саморегулівних організацій Великої Британії належать фондові біржі, клірингові доми та професійні асоціації.

У США детальне регулювання діяльності та забезпечення дотримання відповідних правил Комісією з цінних паперів і бірж було делеговано Національній асоціації фондових дилерів, а Корпорацією з торгівлі ф'ючерсами і товарами — Національній ф'ючерсній асоціації.

Давні традиції використання саморегулювання у секторі фінансових послуг має Швейцарія, де активно застосовуються такі форми, як: автономні кодекси поведінки, наприклад, Кодекси поведінки Асоціації швейцарських керуючих активами та Асоціації швейцарських фінансових аналітиків; Правила саморегулювання, визнані державним регулятором (Федеральною банківською комісією Швейцарії). Яскравим прикладом, що найбільше відповідає функціям саморегулівних організацій, можуть бути повноваження фондових бірж щодо встановлення та забезпечення дотримання правил лістингу, надані відповідно до Закону "Про цінні папери та фондові біржі", хоча у Швейцарії фондові біржі підлягають нагляду з боку Федеральної банківської комісії.

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO) вважає, що саморегулювання зарекомендувало себе як ефективний механізм контролю за діяльністю установ фінансового сектору: за своєю природою саморегулівні організації мають більшу гнучкість і можливість адаптувати регуляторні вимоги до мінливого бізнес-середовища та здатні швидше, ніж державні відомства, реагувати на зміни ринкових умов.

Декларація Міжнародної організації комісій з цінних паперів про тридцять цілей і принципів регулювання в галузі цінних паперів з метою надання допомоги державним регуляторам у виконанні їх завдань щодо захисту прав інвесторів, забезпечення ефективності та прозорості ринків, а також зменшення системних ризиків заохочує країни до створення та використання саморегулівних організацій і рекомендує делегування їм повноважень в обсязі, що визначається величиною і складністю ринків.

Спираючись на звіт Консультативного комітету з питань саморегулювання Міжнародної організації комісій з цінних паперів, слід звернути увагу на переваги саморегулівних організацій у таких сферах, як:

— застосування спеціалізованих знань у відповідному сегменті фінансового сектору, фінансуванні його розвитку;

— забезпечення мотивації, договірних відносин, прозорості, відповідальності та гнучкого дотримання відповідних правил;

— здійснення професійних перевірок придатності окремих установ щодо отримання доступу на ринок;

— врегулювання скарг і претензій споживачів;

— реалізація програм моніторингу для виявлення зловживань на ринку;

— забезпечення механізму вирішення спорів;

— співпраця з іншими саморегулівними організаціями.

Важливим питанням, що потребує чіткого визначення, є характер взаємовідносини між державним регулятором і саморегулівними організаціями. Щоб використати всі переваги саморегулівних організацій, вони повинні мати чітко визначені повноваження, включаючи повноваження на розробку та забезпечення дотримання власних правил. У такому разі державний регулятор виконуватиме переважно функції нагляду, використовуючи такі методи, як перевірки на місцях і періодичний нагляд.

Саморегулівна організація має періодично звітувати перед державним регулятором про виконання своїх обов'язків і отримувати схвалення регулятора щодо власних правил. Разом із тим недоцільною слід визнати практику, коли регулятор дає вказівки саморегулівним організаціям або дублює їх функції. Регулятор не повинен долучатися до оперативних і повсякденних питань адміністрування ринків. Чітке визначення відповідних функцій саморегулівних організацій і державного регулятора має встановлюватися в законодавчих актах і нормативних документах або забезпечуватися шляхом підписання меморандумів про взаєморозуміння чи співробітництво.

До головних ознак ефективної саморегулівної організації згідно зі світовою практикою належать:

— наявність нормативних документів і внутрішніх процедур, що регламентують її діяльність на фінансовому ринку відповідно до визначених функцій і завдань;

— надання дозволів або права доступу на ринок, розробка та запровадження для ринкових посередників кваліфікаційних вимог;

— моніторинг діяльності конкретного сегмента фінансового ринку;

— контроль за дотриманням запроваджених правил роботи та взаємодії на фінансовому ринку;

— адміністрування механізму врегулювання спорів;

— розробка програм і організація системи навчання та підвищення кваліфікації учасників фінансового ринку;

— обмін інформацією між саморегулівними організаціями та державними регуляторами.

Відмінність між окремими саморегулівними організаціями полягає в тому, що біржі можуть безпосередньо впливати на регулювання фінансових ринків, тоді як асоціації дилерів або інвестиційних менеджерів лише мають можливість застосовувати регуляторні правила, забезпечувати їх дотримання, брати участь в освітніх програмах, але не мають повноважень розробляти власні правила. Функції таких організацій слід розглядати лише як функції субпідрядників державних регуляторів.

Специфіка вітчизняного ринку фінансових послуг полягає в тому, що держава в законодавчому або нормативному порядку може призначати саморегулівні організації, як це роблять у деяких країнах — не членах ЄС. Наприклад, таким чином в Україні вирішено питання щодо кредитних спілок.

Згідно з Законом України "Про кредитні спілки" від 20 грудня 2001 р. № 2908-ІІІ, з метою координації діяльності, надання взаємодопомоги та захисту спільних інтересів ці організації мають право на добровільних засадах створювати місцеві та всеукраїнські асоціації кредитних спілок, які є юридичними особами і утримуються винятково за рахунок внесків кредитних спілок — своїх членів. При цьому визнання саморегулівних організацій супроводжується чітким визначенням їх ролі, обов'язків, повноважень і підзвітності державному регулятору.

Як свідчить світова практика, використання принципів саморегулювання було найефективнішим у країнах з тривалим досвідом функціонування фінансових ринків. В Україні застосування можливостей саморегулівних організацій має пов'язуватися, насамперед, із перенесенням на них певної частки витрат з регулювання, делегуванням функцій моніторингу ринку, забезпечення правозастосування та інших аспектів детального адміністрування, а також залучення їх до захисту прав споживачів фінансових послуг і реалізації освітніх програм.

Протягом останніх років ДКЦПФР та Держфінпослуг з метою забезпечення стабільності та безпеки діяльності на фінансовому ринку, посилення контролю за дотриманням учасниками ринку регуляторних вимог, уніфікованих правил і стандартів, підвищення дієвості саморегулювання та покращення взаємодії з державними органами проводиться послідовна робота щодо встановлення єдиного підходу до створення та функціонування саморегулівних організацій, передачі їм частини регуляторних повноважень для здійснення державного регулювання фінансового ринку та створення уніфікованої правової бази за кожним видом професійної діяльності.

Згідно з Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок", саморегулівна організація професійних учасників фондового ринку — неприбуткове об'єднання учасників фондового ринку, що провадять професійну діяльність на фондовому ринку з торгівлі цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, депозитарну діяльність (діяльність реєстраторів і зберігачів ), утворене відповідно до критеріїв та вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку утворюються за таким принципом: одна саморегулівна організація з кожного виду професійної діяльності на ринку цінних паперів. Така саморегулівна організація має об'єднувати більше половини професійних учасників фондового ринку за одним із видів професійної діяльності.

Метою діяльності таких організацій фондового ринку є забезпечення провадження діяльності професійними учасниками фондового ринку, які є членами саморегулівної організації, розроблення та затвердження правил, стандартів професійної поведінки та провадження відповідного виду професійної діяльності.

До основних функцій саморегулівних організацій на ринку цінних паперів належать:

1) нормотворча, яка реалізується шляхом прийняття внутрішніх нормативних актів, що регулюють порядок здійснення професійної діяльності та проведення операцій з цінними паперами, а також шляхом участі у законотворчій діяльності;

2) контрольна, що полягає в організації нагляду за дотриманням учасниками ринку цінних паперів внутрішніх вимог саморегулівних організацій та національного законодавства;

3) функція примусу, що передбачає розробку санкцій, заходів впливу та дисциплінарних заходів стосовно членів саморегулівних організацій та порядок їх застосування;

4) арбітражна, яка реалізується через діяльність створених при саморегулівних організаціях третейських судів.

У кожному з видів професійної діяльності ДКЦПФР може делегувати саморегулівній організації такі повноваження:

— збирання, узагальнення та аналітичне оброблення даних щодо провадження відповідного виду професійної діяльності;

— проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства про цінні папери, правил, стандартів професійної поведінки;

— подання їй обов'язкового для розгляду клопотання про припинення дії ліцензії на провадження професійним учасником фондового ринку певного виду діяльності;

— сертифікація фахівців фондового ринку;

— видача ліцензій особам, які здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку.

Станом на 31 грудня 2008 р. Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку зареєстровано 10 саморегулівних організацій, серед яких: п'ять бірж, чотири асоціації та одна торговельно-інформаційна система (табл. 2.5).

 

Таблиця 2.5. Чисельність членів саморегулівних організацій в Україні станом на 31 грудня 2008 p.*

№ з/п Назва саморегулівної організації Кількість членів
Професійна асоціація реєстроутримувачів і депозитаріїв
Асоціація "Перша фондова торговельна система"
Українська асоціація інвестиційного бізнесу
ВАТ "Київська міжнародна фондова біржа"
ЗАТ "Українська фондова біржа"
ЗАТ "Фондова біржа "Іннекс"
ЗАТ "Українська міжбанківська валютна біржа"
ЗАТ "Українська міжнародна фондова біржа"
Асоціація учасників фондового ринку України
Асоціація "Регіональний фондовий союз"
Усього

* Джерело: Звіт Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку за 2008 рік [Електронний ресурс]. — Режим доступу:/156859636-.html.gov.ua

В умовах фінансової кризи посилення ролі саморегулювання на ринках фінансових послуг набуває особливого значення в контексті світових тенденції та потреби реформування регулювання і нагляду на фінансовому ринку. Підвищення ролі саморегулівних організацій професійних учасників пов'язується з одночасним встановленням тіснішого зв'язку між ними та регуляторними органами.

До заходів, спрямованих на посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об'єднань на фінансовому ринку, належать:

— розробка та прийняття Закону України "Про саморегулювання на фінансових ринках", у якому мають бути закріплені основні принципи діяльності саморегулівних організацій;

— визначення процедури делегування саморегулівним організаціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу;

— розробка та забезпечення виконання умов прийнятності фінансових послуг інвесторами та іншими споживачами;

— сприяння створенню за участю саморегулівних організацій страхових і гарантійних фондів, які мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг. На сьогодні таке завдання найактуальніше для кредитних спілок і страхових організацій.

За умови належного впровадження саморегулювання може забезпечити розробку ефективних правил, загальне їх дотримання, своєчасне внесення змін і доповнень до них відповідно до зміни ринкових умов, а також гнучке й ефективне забезпечення виконання правил. Крім того, саморегулювання може забезпечити значну економію державних витрат завдяки перенесенню фінансування частини витрат на установи сектору, що регулюється (на суб'єктів регулювання).

Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися шляхом поступової передачі повноважень з регулювання, закріплених на даний час за державним органом виконавчої влади, саморегулівним організаціям, які представляють весь ринок тих чи інших фінансових послуг. Має бути створена державна система стимулювання саморегулівних організацій до встановлення чітких вимог щодо професійної діяльності учасників ринку та контролю за дотриманням цих вимог.

Одночасно потрібно розвивати та надавати державну підтримку діяльності громадських організацій, що об'єднують споживачів фінансових послуг. Слід забезпечувати постійний діалог між громадськими об'єднаннями, асоціаціями професійних учасників фінансового ринку та регуляторними державними органами щодо нормо-утворення, правовстановлення, правозастосування, консолідації зусиль у справі подальшої розбудови вітчизняного фінансового ринку.

Зі свого боку саморегулівні організації мають функціонувати відповідально, розвивати найкращу практику та здійснювати моніторинг за своїми ринками з огляду не тільки на власні економічні, репутаційні чи регуляторні інтереси.

Включення саморегулювання до загального державного регуляторного режиму функціонування установ фінансового сектору, за умови належного впровадження, дає змогу ефективніше та з меншими витратами реалізувати державні цілі відповідно до інтересів як суспільства, так і суб'єктів регулювання. При цьому головною передумовою має бути налагодження співпраці та координація їх спільної діяльності, а також усунення дублювання функцій одне одного. Саморегулювання слід розглядати як частину єдиної моделі ефективного та всеохоплюючого регулювання фінансових ринків.

Розвиток принципів саморегулювання сприяє формуванню ефективної структури фінансового ринку, розширює можливості вибору оптимальної моделі регулювання, дозволяє розглядати саморегулювання як реальну інституційну альтернативу державному управлінню.

В умовах інтернаціоналізації фінансових ринків і ускладнення їх структури поряд зі створенням об'єднань саморегулівних організацій за галузевою (професійною) ознакою, виникає об'єктивна потреба у створенні міжгалузевих, міждержавних і міжнародних союзів саморегулівних організацій.

Досвід розвинутих країн світу переконливо доводить, що діяльність фінансових установ саморегулівних організацій і розширення основ саморегулювання у системі національного регулювання є необхідною умовою стабільного розвитку фінансових ринків.

Створення механізму саморегулювання на фінансових ринках, що розвиваються, вимагає розробки чіткіших принципів взаємодії державних органів і саморегулівних організацій, насамперед шляхом створення ефективної системи підзвітності. Державні регулятори мають розглядати саморегулювання в загальній регуляторній системі як додатковий регуляторний механізм. За умови впровадження належних механізмів відповідальності, які б забезпечували чітке виконання регуляторних обов'язків і надійне функціонування ринків відповідно до визначених стандартів діяльності в інтересах суспільства, функції саморегулівних організацій потрібно постійно підтримувати та розвивати.

Навчальний тренінг

Запитання та завдання для самоконтролю

1. Визначте основні напрями державного регулювання ринку фінансових послуг.

2. Яка функція Національного банку України е головною?

3. Які органи здійснюють державне регулювання діяльності на ринку фінансових послуг?

4. Яка спрямованість державного регулювання ринку фінансових послуг?

5. З'ясуйте основні функції Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

6. Які завдання покладено на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України?

7. У яких формах здійснюється державне регулювання діяльності на ринку фінансових послуг?

8. Ведення яких реєстрів покладено на Національний банк України, Державну комісію з регулювання ринку фінансових послуг України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку?

9. Ліцензування яких видів діяльності здійснює Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку?

10. Які операції та угоди банки мають право здійснювати й укладати за наявності банківської ліцензії без отримання письмового дозволу Національного банку України та за умови отримання письмового дозволу?

11. З'ясуйте, які документи додаються до заяви про видачу ліцензії на здійснення фінансових послуг.

12. Що може бути підставою про відмову у видачі ліцензії на здійснення фінансових послуг?

13. Які заходи впливу може застосовувати Уповноважений орган?

14. У яких випадках Уповноважений орган може призначати тимчасову адміністрацію фінансової установи?

15. Хто може бути призначений тимчасовим адміністратором?

16. Які є основні моделі наглядових систем?

17. Охарактеризуйте моделі наглядових органів за діяльністю фінансового сектору в країнах ЄС.

18. Чим зумовлені зміни у структурі регуляторних органів?

19. Які чинники впливають на вибір моделі регулювання фінансового сектору?

20. Охарактеризуйте переваги та недоліки моделі регулювання та нагляду з єдиним мегарегулятором.

21. За яких умов виправдане використання моделі, коли центральний банк відіграє роль мегарегулятора фінансового сектору?

22. У чому полягають переваги об'єднання регуляторних органів, що дістало назву банкострахування?

23. З'ясуйте недоліки об'єднання регуляторних органів.

24. Дайте визначення саморегулівної організації.

25. Яких професійних учасників фінансового ринку та ринку цінних паперів об'єднують саморегулівні організації?

26. З якою метою створюють саморегулівні організації? Що належить до їхніх повноважень?

27. Наведіть приклади використання саморегулювання у секторі фінансових послуг різних країн світу.

28. Чому саморегулювання зарекомендувало себе як ефективний механізм контролю за діяльністю установ фінансового сектору?

29. У чому полягають особливості взаємовідносин між державним регулятором і саморегулівними організаціями?

30. Які основні ознаки ефективної саморегулівної організації?

31. Визначте головні функції саморегулівних організацій на ринку цінних паперів.

32. Які заходи спрямовані на посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об'єднань на фінансовому ринку?

Завдання для самостійної роботи

1. На основі опрацювання законодавчих і нормативних документів дослідіть статус державних органів у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Визначте повноваження державних органів щодо регулювання ринків фінансових послуг. З'ясуйте наявність в Україні уповноваженого органу, який би відповідав за розроблення єдиної політики фінансового сектору.

2. Розкрийте передумови посилення ролі саморегулювання на ринках фінансових послуг. Чому саморегулювання розглядають як реальну інституційну альтернативу державному управлінню? Доведіть, що саморегулювання сприяє формуванню ефективної структури фінансового ринку, розширює можливості вибору оптимальної моделі регулювання.

Практичні завдання

1. Дослідіть особливості регуляторних систем провідних країн світу. Визначте світові тенденції інституційних змін у структурі органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Охарактеризуйте заходи, які застосовуються регулівними органами різних країн для контролю за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг.

2. Охарактеризуйте ефективність наявної структури державного регулювання ринків фінансових послуг. Визначте перешкоди, які заважають сформувати ефективний, побудований на сучасних технологіях, нагляд за суб'єктами ринку фінансових послуг.

Тести

1. Які організації здійснюють регулювання діяльності установ фінансового сектору:

а) Міністерство фінансів України, Національний банк України, Держфінпослуг, ДКЦПФР;

б) Національний банк України, Держфінпослуг, ДКЦПФР;

в) Національний банк України, Держфінпослуг;

г) Держфінпослуг?

2. Основною функцією Національного банку України є:

а) забезпечення стабільності грошової одиниці України;

б) забезпечення стабільності банківської системи та цінової стабільності;

в) визначення основних засад та проведення грошово-кредитної політики;

г) емісія національної валюти та організація її обігу.

 

3. Державне регулювання ринку цінних паперів — це:

а) здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів і їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері;

б) здійснення органами державної влади заходів щодо контролю і нагляду за ринком цінних паперів;

в) здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринком цінних паперів, запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері;

г) здійснення державою комплексу заходів щодо регулювання та нагляду за ринком цінних паперів з метою захисту інтересів споживачів фінансових послуг та запобігання кризовим явищам.

4. Форми державного регулювання діяльності з надання фінансових послуг включають:

а) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, ведення державних реєстрів, нормативно-правове регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ;

б) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, ведення державних реєстрів, нормативно-правове регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ, застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

в) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, нормативно-правове регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ, застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

г) ліцензування діяльності з надання фінансових послуг, нормативно-правове регулювання та нагляд за діяльністю фінансових установ.

5. Хто здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ:

а) Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України;

б) Національний банк України:

в) Національний банк України та Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України;

г) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку?

6. Ліцензування професійної діяльності на ринку фінансових послуг здійснює:

а) Національний банк України;

б) Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

в) Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України;

г) Міністерство фінансів України.

7. Основними напрямами нагляду за діяльністю фінансових установ на ринку фінансових послуг згідно із законодавством України є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо:

а) ліквідності; платоспроможності; якості активів та ризиковості операцій; якості систем управління та управлінського персоналу; додержання правил надання фінансових послуг;

б) ліквідності; капіталу та платоспроможності; якості активів та ризиковості операцій; прибутковості; якості систем управління та управлінського персоналу; додержання правил надання фінансових послуг;

в) ліквідності; капіталу та платоспроможності; якості активів та ризиковості операцій; якості систем управління та управлінського персоналу; додержання правил надання фінансових послуг;

г) ліквідності; капіталу та платоспроможності; якості активів та ризиковості операцій; прибутковості; якості систем управління; додержання правил надання фінансових послуг.

 

8. Яка нізації наглядової системи ґрунтується на чіткому розподілі завдань і функцій наглядових органів за діяльністю окремих секторів:

а) модель "двох вершин";

б) за завданнями;

в) єдиного регулятора;

г) секторна?

9. Яка модель організації наглядової системи передбачає розподіл функцій нагляду на пруденційний нагляд за діяльністю фінансових посередників і на регулювання бізнесу у фінансовому секторі:

а) єдиного регулятора;

б) за завданнями;

в) секторна;

г) варіанти відповіді б) і в) правильні?

10. До основних повноважень саморегулівних організацій не належать:

а) розробка та внесення змін до нормативних документів;

б) впровадження та забезпечення дотримання правил поведінки;

в) врегулювання спорів, переважно через арбітраж;

г) ведення реєстрів фінансових установ.

11. Саморегулівна організація на ринку фінансових послуг — це:

а) організація, що встановлює правила діяльності фінансових установ;

б) неприбуткове об'єднання фінансових установ, створене з метою захисту інтересів своїх членів;

в) організація, яка контролює дотримання фінансовими установами економічних нормативів;

г) неприбуткова громадська організація.


 

Розділ 3. ЛІЗИНГОВІ ПОСЛУГИ

3.1. Сутність та види лізингу.

3.2. Порядок оформлення договору фінансового лізингу.

3.3. Надання послуги фінансового лізингу.

3.4. Розрахунок лізингових платежів.

3.5. Оподаткування операцій фінансового лізингу.

Сутність та види лізингу

Лізинг — один із найпоширеніших у світовій практиці методів фінансування технічного оснащення та оновлення виробництва, який має давні традиції.

Загальне поняття лізингу наведено в ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу.

Лізинг — це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кредитна) послуга: лізингодавець купує майно у власність для наступного надання його у користування лізингоодержувачу, який за рахунок періодичних лізингових внесків відшкодовує його вартість. Отже, лізинг має ознаки, властиві кредиту, — терміновість, платність, матеріальне забезпечення.

Лізинг також постає як вид підприємницької діяльності, який сприяє розвитку економіки, перетворившись у самостійну сферу вкладання капіталу. Слід зазначити, що лізингова діяльність охоплює не тільки великі компанії, а й сферу середнього і малого бізнесу, Частка витрат на лізингові операції в загальних обсягах капітальних вкладень у машини й обладнання становить: у США — 33 %, в Англії, Франції, Швеції, Іспанії — 13—17; Італії, Голландії — 12-14 %. В Японії щорічний приріст обсягу лізингових операцій становить 25—30%.

До основних функцій лізингу належать:

— виробнича: оперативне розв'язання проблем технічного пере оснащення виробництва; забезпечення доступу підприємства до нової техніки та технологій;

— фінансова: надання основних фондів у користування на умовах кредиту; використання податкових та амортизаційних пільг;

— збутова: стимулювання просування продукції; освоєння нових сегментів ринку.

Лізинг виник на основі розвитку орендних відносин, що обумовлює спрощене сприйняття лізингу як форми довгострокової оренди основних фондів, які передаються у тимчасове користування на платній основі і на визначений угодою строк. Разом з тим є певні відмінності між поняттями лізингу та оренди, а саме:

— у більшості лізингових операцій (це стосується насамперед фінансового лізингу), на відміну від оренди, передбачається участь третьої сторони — продавця (постачальника) майна, оскільки при укладанні лізингового договору лізингодавець, як правило, ще не є власником майна, на нього тільки покладається обов'язок придбати його у власність;

 

— предметом лізингового договору є не споживна річ, що належить до основних фондів, у той час як на практиці має місце оренда землі чи житлових приміщень;

— лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (з огляду на склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Правова природа лізингу відображається у Цивільному кодексі (визначено загальні правові ознаки лізингових операцій); Господарському кодексі (визначено загальні правові ознаки лізингових операцій та встановлено особливості правового регулювання лізингових операцій для банків); законах України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723/97-ВР; "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12 липня 2001р. № 2664-ІП (визначено питання державного регулювання фінансового лізингу як фінансової послуги); "Про банки і банківську діяльність'' від 7 грудня 2000 р. № 2121-ПІ (регулює загальні умови та порядок здійснення лізингових операцій банками); "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 р. №334/94-ВР та "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 р. № 168/97-ВР (визначено правила оподаткування лізингових операцій) (табл. 3.1).

Історична довідка

Документи свідчать, що оренда (лізинг) має глибоке історичне коріння. Про цей вид угод було відомо ще в древній державі Шумер (приблизно 2000 р. до н. е.). У шумерському місті Ур знайдені глиняні таблички, які містять відомості про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водних джерел, волів та інших тварин. Представники інших древніх цивілізацій, наприклад, греки, римляни та єгиптяни, вважали оренду доступним та вигідним засобом придбання устаткування, землі та домашньої худоби.

Англійський історик Т. Кларк виявив кілька положень про оренду в Законах Хаммурапі, прийнятих у 1775—1750 рр. до н. е. Група статей, що стосуються власності, — найбільша в судебнику царя Хаммурапі. У статтях докладно розглянуто всі випадки оренди й норми орендної плати, умови застави майна.

Про доцільність відокремлення права володіння від права власності згадується у працях Арістотеля (384/383—322 р. до н. е.). Саме йому належить назва одного з трактатів у "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності".

Древні фінікійці використовували оренду суден, яка за своєю природою дуже схожа на типову форму сучасного лізингу устаткування. Довгострокові чартерні угоди підписувалися на строк, що покривав розрахунковий період експлуатації суден, та передбачали взяття орендарем переважної частини зобов'язань, щ<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти