1. Збільшення доходів бюджету при незначному податковому навантаженні та невеликих адміністративних затратах. При цьому основними аргументами на користь акцизів є великі об’єми продажу підакцизних товарів, невелика кількість виробників, нееластичний попит за ціною, простота розрахунку, відсутність близьких субститутів підакцизних товарів.

2. Обмеження негативних зовнішніх ефектів від споживання підакцизних товарів, зокрема таких, як тютюнові вироби та алкогольні напої, енергетичні продукти, автотранспортні засоби. Акцизи на подібні товари дають можливість змусити споживача врахувати створюванні ними негативні зовнішні ефекти та спонукають їх зменшувати споживання підакцизних товарів.

3. Забезпечення справедливості оподаткування по вертикалі. Специфічні акцизи можуть сприяти підвищенню ступеня справедливості оподаткування внаслідок того, що споживачами деяких видів підакцизних товарів (бензин, предмети розкоші) є передусім громадяни з високими та середніми доходами. Отже, запровадження специфічних акцизів підвищує податковий тягар на ці версти населення. Водночас акциз на пиво та тютюнові вироби мають регресивний характер, тобто із зростанням доходів його частка в доходах зменшується.

Акцизний збір в Україні було запроваджено Законом України «Про акцизний збір» від 18 грудня 1991 р., який надалі було замінено Декретом Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір». Крім того, оподаткування підакцизних товарів акцизним збором здійснювалося на підставі Закону України «Про акцизний збір на алкогольні напої та тютюнові вироби» від 15 вересня 1995 року №329/95-ВР, якими визначалися основні положення оподаткування акцизним збором алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а також переліку законів України, що встановлювали ставки платежу: від 7 травня 1996 року №178/96-ВР «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої», від 6 лютого 1996 року №30/96-ВР «Про ставки акцизного збору на тютюнові вироби», від 24 травня 1996 року №216/96-ВР «Про ставки акцизного збору на транспортні засоби» і від 11 липня 1996 року №313/96-ВР «Про ставки акцизного збору та ввізного мита на деякі товари (продукцію)».

З прийняттям Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 р. №2755-VІ зазначені законодавчі акти, які визначали порядок обчислення і сплати акцизного збору, коло платників, ставки акцизного збору, терміни сплати та пільги в оподаткуванні, втратили чинність. На сьогодні у VІ розділі «Акцизний податок» Податкового кодексу України передбачено всі діючі норми щодо оподаткування підакцизної продукції, встановлено ставки акцизного податку та визначено особливості оподаткування.

ПІДАКЦИЗНІ ТОВАРИ

спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво

тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну

нафтопродукти, скраплений газ

автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли

На даний час в Україні акцизним податком обкладаються спирт, лікеро-горілчана продукція, виноробна продукція, пиво, тютюн та тютюнові вироби, окремі транспортні засоби, деякі нафтопродукти (рис.6.2).

Рис.6.2. Перелік підакцизних товарів в Україні

Варто підкреслити, що в Україні встановлено державний контроль за обігом підакцизних товарів, зокрема, спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів відповідно до Закону України від 19 грудня 1995 р. № 481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».

Отже,акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених Податковим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Це не повна відповідь на це питання.

13.Особливості оподаткування товарів при переміщенні через митний кордон України

Розділ IX - ОСОБЛИВОСТІ ПРОПУСКУ ТА ОПОДАТКУВАННЯ ТОВАРІВ, ЩО ПЕРЕМІЩУЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ МИТНИЙ КОРДОН УКРАЇНИ ГРОМАДЯНАМИ

Партнер раздела нотариус Золтан Русанюк

Глава 42 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 247. Порядок переміщення громадянами товарів через митний кордон України

Громадяни за умови дотримання вимог цього Кодексу та інших законів України можуть переміщувати через митний кордон України будь-які товари, крім тих, що заборонені до ввезення в Україну та вивезення з України, а також тих, щодо яких законом України встановлено обмеження в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Стаття 248. Умови пересилання громадянами товарів у міжнародних поштових та експрес-відправленнях

Громадяни мають право пересилати товари у міжнародних поштових та експрес-відправленнях у порядку, встановленому статтями 151-153 цього Кодексу, крім товарів, заборонених до такого пересилання.

Обмеження щодо вартості та обсягів товарів, а також перелік товарів, заборонених до пересилання у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, встановлюються цим Кодексом та іншими законами України.

Стаття 249. Визначення вартості товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів

Митна вартість товарів, які переміщуються громадянами через митний кордон України, для цілей нарахування податків і зборів визначається на підставі заяви власника цих товарів чи уповноваженої ним особи за умови надання підтверджувальних документів (товарних чеків, ярликів тощо), які можна ідентифікувати з наявними товарами. При визначенні митної вартості товарів, які переміщуються у несупроводжуваному багажі та вантажному відправленні, крім вартості самих товарів враховується вартість їх страхування та перевезення (фрахту) до моменту перетинання ними митного кордону України.

За відсутності таких підтверджень або у разі наявності обгрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості митні органи визначають митну вартість самостійно, на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари та відповідно до вимог цього Кодексу.

Глава 43 ПРОПУСК ТА ОПОДАТКУВАННЯ ТОВАРІВ, ЩО ВИВОЗЯТЬСЯ ГРОМАДЯНАМИ ЗА МЕЖІ МИТНОЇ ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Стаття 251. Обмеження щодо вивезення громадянами за межі митної території України окремих товарів

Не допускається вивезення громадянами за межі митної території України незалежно від загальної вартості:

1) товарів, щодо яких відповідно до законодавства України застосовуються заходи тарифного та нетарифного регулювання експорту;

2) товарів, на які встановлено державні дотації, крім предметів особистого користування;

3) товарів промислового призначення (обладнання, комплектуючих виробів, матеріалів тощо) згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Вивезення дорогоцінних металів (за винятком банківських металів, пам'ятних та ювілейних монет України із дорогоцінних металів), дорогоцінного каміння та виробів з них, а також культурних цінностей з метою їх відчуження дозволяється у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок вивезення банківських металів, пам'ятних та ювілейних монет України із дорогоцінних металів визначається Національним банком України.

{ Стаття 251 із змінами, внесеними згідно із Законом N 291-IV ( 291-15 ) від 28.11.2002 - набирає чинності з 01.01.2003 року }

Глава 44 ПРОПУСК ТА ОПОДАТКУВАННЯ ТОВАРІВ, ЯКІ ВВОЗЯТЬСЯ ГРОМАДЯНАМИ НА МИТНУ ТЕРИТОРІЮ УКРАЇНИ

Порядок оподаткування доходів, виплачених нерезиденту або його постійному представництву, визначено ст. 160 Податкового кодексу, якою врегульовано відносини між нерезидентами та платниками податку на прибуток — резидентами України під час виплати доходів таким нерезидентам, отриманих ними на території України.

Згідно з визначенням, наведеним у Податковому кодексі, нерезиденти — це: іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; фізичні особи, які не є резидентами України (пп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Постійне представництво — це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає:

· будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об'єкт чи пов'язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов'язаних з таким майданчиком, об'єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців;

· надання послуг (крім послуг з надання персоналу), у тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо така діяльність провадиться (в рамках одного проекту або проекту, пов'язаного з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більш як шість місяців у будь-якому дванадцятимісячному періоді;

· резидентів, які мають повноваження діяти від імені виключно такого нерезидента, що тягне за собою виникнення у цього нерезидента цивільних прав та обов'язків (укладати договори (контракти) від імені цього нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, на складах, з яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

Постійним представництвом не є:

· використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставки товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації;

· зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою переробки іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента;

· направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер (пп. 14.1.193 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Пунктом 64.5 ст. 64 Податкового кодексу визначено порядок взяття на облік постійного представництва в органах ДПС. Факт провадження господарської діяльності нерезидентом через постійне представництво оформляється актом, форму якого затверджено наказом № 998.

Згідно з п. 160.8 ст. 160 цього Кодексу суми прибутків нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент провадить діяльність не лише в Україні, а й за її межами, і при цьому не визначає прибуток від діяльності, що ведеться ним через постійне представництво в Україні, то сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності.

Такий відокремлений баланс має бути погоджено з органом ДПС за місцезнаходженням постійного представництва.

Розрахунок оподатковуваного прибутку та податку на прибуток нерезидента, який здійснює діяльність на території України через постійне представництво, складається за формою, затвердженою наказом № 115 (далі — Розрахунок 1).

У разі якщо прибуток нерезидента з джерелом його походження з України неможливо визначити шляхом прямого підрахунку, оподатковуваний прибуток визначається органом ДПС як різниця між доходом та витратами, визначеними шляхом застосування до суми отриманого доходу коефіцієнта 0,7.

Постійне представництво, податкові зобов'язання якого визначаються із застосуванням коефіцієнта 0,7, складає також окремий розрахунок оподатковуваного прибутку та податку на прибуток постійного представництва нерезидента за формою, затвердженою наказом № 115 (далі — Розрахунок 2).

Резиденти України, які надають агентські, довірчі, комісійні та інші подібні послуги з продажу чи придбання товарів, робіт, послуг за рахунок і на користь тільки даного нерезидента (у тому числі укладення договорів з іншими резидентами від імені і на користь даного нерезидента), утримують і перераховують до відповідного бюджету податок з доходу, отриманого таким нерезидентом із джерел в Україні, визначений у порядку, передбаченому для оподаткування прибутків нерезидентів, що здійснюють діяльність на території України через постійне представництво. При цьому такі резиденти не підлягають додатковій реєстрації в органах державної податкової служби як платники податку (п. 160.9 ст. 160 Податкового кодексу).

Крім розрахунків 1 та 2 наказом № 115 також затверджено додатки до такої звітності. Зокрема, це додаток ПН «Звіт про виплачені доходи нерезидентам та утриманий з них податок», додаток ВП «Розрахунок податкових зобов'язань за період, у якому виявлено помилку(и)» та «Відомості».

Додаток ПН призначено для відображення доходів, зазначених у п. 160.1 ст. 160 Податкового кодексу, що виплачувалися у звітному періоді нерезиденту, та утриманого з них податку.

Додаток ВП заповнюється лише в разі самостійного виправлення помилки попереднього періоду у складі звітного/звітного нового Розрахунку. У разі якщо виправлення помилки здійснюється через уточнюючий розрахунок, додаток ВП не подається.

Додаток «Відомості» призначено для розшифрування звільненої від оподаткування діяльності.

Вищезазначені додатки заповнюються до Розрахунку 1 та Розрахунку 2.

Звітність подається до органу ДПС протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу. Розрахунки подаються наростаючим підсумком у гривнях без копійок.

Відокремлений баланс фінансово-господарської діяльності — це баланс доходів, які постійне представництво отримало б від здійснення діяльності незалежно від нерезидента, відокремлених від загальної суми доходів нерезидента на підставі відповідного розрахунку, та витрат, понесених безпосередньо постійним представництвом.

Плата за землю, що розглядається як елемент системи платного землекористування - це економічна форма, зовнішнє вираження відносин, що складаються в процесі користування, володіння і розпорядження землею між її власником і власником або користувачем.

Відповідно до чинного законодавства основними формами плати за землю є земельний податок та орендна плата, що мають загальну рентну сутність, але виражають різні економічні відносини. Земельний податок виражає відносини між державою і земельним власником або землекористувачем, що ґрунтуються на владному підпорядкуванні власника волі держави. Регулюючи величину земельного податку, земельна рента може вилучатися містом на свою користь. Орендна плата являє собою майнові відносини, що ґрунтуються на самостійності та рівності власника та орендаря. Тобто орендна плата являє собою внесок, який відповідно до досягнутої угоди орендар сплачує орендодавцю за право використовувати належний йому земельну ділянку.

плата земля оподаткування україна

Загальним верхньою межею та орендної плати, та земельного податку є земельна рента.

Таким чином, суть плати за землю розкривається в теорії земельної ренти.

Земельна рента як економічна категорія ринкової економіки безпосередньо пов'язана з приватною власністю на землю і ринком землі. Вона утворюється як при роз'єднанні землі як об'єкта власності та об'єкта господарювання (оренда землі), так і при з'єднанні їх в одному фізичному (юридичному) обличчі. Утворюються дві нормальні форми земельної ренти: абсолютна і диференціальна. Джерелом обох форм ренти відповідно до теорії К. Маркса є додатковий працю найманих робітників у сільському господарстві, добувній промисловості і т.д. Капіталістичні рентні відносини припускають задоволення в рівній мірі інтересів і землевласників, і орендарів. Тому земельна рента в нормальних умовах може представляти собою тільки надлишок над середнім прибутком. Існують два основних випадку виникнення надлишку прибутку понад деякого середнього рівня.

Перший випадок пов'язаний з отриманням надлишкової додаткової вартості на окремих підприємствах галузі, що забезпечують більш високий рівень продуктивності праці порівняно з середньогалузевим. В умовах вільної конкуренції (внутрішньогалузевої) розповсюдження технічного досвіду обумовлює короткочасність отримання надлишкової додаткової вартості. Це пов'язано з тим, що окремі підприємці не мають монополії на виключне користування найбільш продуктивними факторами виробництва: верстатами, технологічними лініями і пр. Рано чи пізно інші підприємці придбають таке ж і навіть краще устаткування і розміри прибутку передових у технічному відношенні підприємств будуть зведені до середньогалузевого рівню.

Трохи інакше йдуть справи при веденні господарства на землі. Земля з урахуванням її родючості, місця розташування, наявності корисних копалин, лісових і гідроресурсів є не відтворюваним вільно фактором виробництва. Наявність капіталу не може перетворити суглинок в чорнозем або організувати видобуток нафти там, де немає її покладів. Тому ті підприємці, які ведуть господарство на ділянках більш продуктивних (родючих), виявляються в привілейованому становищі і можуть отримувати надлишкову додаткову вартість не тимчасово, а постійно. Цей надлишок прибутку над середньою носить різницевий (заснований на різниці продуктивності), або диференційний, характер.

Причиною цієї диференціальної прибутку є монополія на землю як об'єкт господарства. Якщо господарство ведеться на власній землі, диференціальна прибуток надходить підприємцю. Якщо земля орендована, то диференціальна прибуток приймає вид диференціальної ренти і сплачується землевласнику. Кількісно диференціальна рента дорівнює різниці між суспільною та індивідуальною цінами виробництва на більш продуктивних ділянках.

Диференціальна рента, отримання якої пов'язано з екстенсивними методами ведення господарства, з освоєнням нових орних земель, родовищ корисних копалин, називається диференціальної рентою I. Вона обумовлена відмінністю родючості, ґрунту, місця розташування ділянки землі по відношенню до ринку, шляхам сполучення і т.п. Цей вид ренти є історичною і логічною основою розвитку диференціальної ренти II, пов'язаної з веденням господарства переважно інтенсивними методами.

Додаткові вкладення капіталу в один і той же ділянку покращують його якісні характеристики і сприяють зростанню продуктивності праці. Так, внесення добрив, вдосконалення агротехніки, проведення меліоративних робіт створюють штучне, або економічну, родючість і підвищують врожайність. У підсумку додаткові капіталовкладення, що опиняються більш продуктивними (незалежно від того, на кращих, середніх або гірших землях вони вироблені), приносять диференціальну ренту.

Особливість цього виду ренти полягає в тому, що поки не закінчився термін оренди, диференціальну прибуток від додаткових вкладень капіталу отримує орендар. Після закінчення терміну договору всі поліпшення, зроблені орендарем, переходять землевласнику. Це дозволяє останньому при укладанні нового договору збільшити суму орендної плати на величину диференціальної ренти. Таким чином, капіталіст - орендар зацікавлений у збільшенні терміну оренди, щоб встигнути окупити вкладення основного капіталу і отримувати протягом терміну оренди надлишкову прибуток. Земельний власник, який за допомогою ренти привласнює безоплатно чужу працю, чужий капітал і результати суспільного прогресу, зацікавлений в скороченні терміну оренди.

Рента, що сплачується з усіх без винятку ділянок за право ведення на них господарства (незалежно від якості землі та місця розташування), називається абсолютною земельною рентою. Причиною утворення абсолютної ренти є приватна земельна власність. Умовою абсолютної ренти є більш низьке органічна будова капіталу в сільському господарстві в порівнянні з промисловістю. Таким чином, земельна власність паразитує на технічному відставанні сільського господарства від інших галузей економіки і зацікавлена в консервації цього положення.

Кількісно абсолютна земельна рента дорівнює різниці між всією масою додаткової вартості і середньої прибутком:

Можна визначити величину абсолютної ренти як різниця між суспільною вартістю та громадської ціною виробництва.

Строго кажучи, ціни на сільськогосподарську продукцію є монопольними (в силу монополії приватної власності на землю). Їх монопольний характер полягає не в тому, що вони перевищують вартість, а в тому, що вони рівні вартості або нижче її, але вище суспільної ціни виробництва. Приватна власність на землю є чинником, здорожує сільськогосподарську продукцію. Якби приватна власність на землю була скасована, абсолютна рента зникла б, а ціни на сільськогосподарську продукцію знизилися б з рівня вартості до рівня цін виробництва.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу використання землі в Україні є платним.

Згідно з п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу платниками податку є:

· власники земельних ділянок, земельних часток (паїв);

· землекористувачі.

Власники земельних ділянок — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно (пп. 14.1.34 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Землекористувачі — юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надано у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу).

Єдиний податок.

З 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV Податкового кодексу України в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей:

1) платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб - підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок відповідно до Указу Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) або фіксований податок відповідно до абзаців шостого – двадцять восьмого пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування".

29.збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності

Рис. 6.1. Види акцизів

- вони характеризуються нееластичністю попиту за ціною;

- їх споживання не приносить користі або з високою ймовірністю викликають негативні зовнішні ефекти[1].

Виходячи із вище сказаного, основні причини акцизного оподаткування наступні.