Товари, що підлягають оподаткуванню, які тимчасово ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України під зобов'язання про зворотне вивезення, а також з метою транзиту, пропускаються на митну територію України за умови надання митному органу гарантій. Види гарантій, умови і порядок їх надання та повернення визначаються законом.

У разі порушення зобов'язання про зворотне вивезення за межі митної території України або транзиту через митну територію України товарів, зазначених у частині першій цієї статті, за винятком випадків, коли таке порушення сталося внаслідок аварії або дії непереборної сили, що підтверджується відповідними документами, надані гарантії застосовуються для забезпечення стягнення.

14.Оподаткування доходів фізичних осіб та напрями його удосконалення

Податок на доходи фізичних осіб — загальнодержавний податок, що стягується з доходів фізичних осіб (громадян — резидентів) і не резидентів, які отримують доходи з джерел їх походження в Україні.Характеристика основних елементів податку на доходи фізичних осіб: платники, об'єкт, база оподаткування

Дохід є однією з найзначніших категорій у теорії оподаткування та податковому законодавстві. Оскільки в ринковій економіці будь-яку економічну одиницю можна подати у вартісному вигляді, а також у вигляді еквівалента грошового потоку або запасу багатства, то дохід виступає одним із основних об'єктів оподаткування.

Найбільш вагомим у системі прямого оподаткування в Україні виступає податок на доходи фізичних осіб.

Становлення системи оподаткування доходів фізичних осіб в Україні, яка мала певні відмінності від практики прибуткового оподаткування в СРСР, почалося у 1991 р. Було встановлено умови оподаткування та ставки прибуткового податку для всіх категорій платників; замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділено розмір неоподатковуваного доходу.

Прибуткове оподаткування фізичних осіб регламентувалося Декретом Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 р. № 13-92.

Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні у 1991-1992 рр. є постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного оподаткування. Так, у 1991 р. ставки було встановлено у розмірі 13, 30, 40, 45 і 50%; у 1992 р. - 12, 15, 20 і 30% в залежності від розміру доходу. Слід зазначити, що за такими ставками оподатковувалися доходи, одержані за місцем основної роботи. Доходи за виконання разових робіт та інші виплати не за місцем основної роботи, а також доходи від підприємницької діяльності в разі, якщо є місце основної роботи, оподатковувалися за іншими ставками. У 1992 р. вони становили 2, 3, 5, 6, 9, 10, 11, 12, 15, 20 і 30% залежно від розміру доходу в абсолютній величині.

Платниками податку на доходи фізичних осіб є:

1. Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з принципом резидентства, оподатковуватися має увесь дохід резидента, незалежно від місця розташування джерела доходу, а для нерезидентів оподаткуванню підлягає тільки дохід, отриманий у межах відповідної країни (екстериторіальна ознака).

2. Фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї діяльності.

3. Податковий агент - юридична особа, самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу, способу оподаткування іншими податками та форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або не грошовій формах) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок від імені та за рахунок коштів платника податку.

Базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки такого звітного року.

Наприклад, пропонується суттєво збільшити розмір стандартного податкового відрахування з податку на доходи фізичних осіб. Вважається, що цей захід призведе до підвищення добробуту низькооплачуваних категорій громадян і зниження рівня бідності в РФ. Проте ряд досліджень з даного питання доводить, що цей захід малоефективний в даний час.

Так, П.В. Трунін у своїй роботі з дослідження впливу збільшення стандартного податкового відрахування з ПДФО на добробут низькооплачуваних категорій працівників розглядає два основних варіанти реформування стандартного податкового відрахування: збільшення розміру податкового відрахування до рівня прожиткового мінімуму; а також зростання розміру податкового відрахування до рівня прожиткового мінімуму, що супроводжується зростанням порогового значення накопиченого доходу, до досягнення якого застосовується податкове вирахування, до величини річного доходу, відповідного щомісячної зарплати, що дорівнює прожитковому мінімуму.Дослідження показало, що збільшення стандартного відрахування до рівня прожиткового мінімуму викличе зниження частки працівників з розташовуваним доходом нижче прожиткового мінімуму лише на 1,8%, а одночасне збільшення порогового значення накопиченого доходу, до досягнення якого застосовується стандартний вираху Представляється, що в даному випадку першочерговим заходом щодо підвищення рівня добробуту громадян, що не супроводжується зниженням надходжень ПДФО до бюджету, може стати законодавче закріплення мінімального розміру оплати праці на рівні прожиткового мінімуму. вання, призведе до падіння цієї частки на 3 , 7%.

15.Еволюція прибуткового оподаткування фізичних осіб в Україні

1.2 Еволюція прибуткового оподаткування юридичних осіб за часів незалежності України

Податок на прибуток підприємств - одна із найрозвиненіших форм оподаткування, яка має багатовікову історію. Цей податок - продукт цілої епохи економічного і політичного розвитку суспільства, фіскальний інститут, який властивий високій культурі державності з витонченим механізмом функціонування, що потребує від платників усвідомленого ставлення до своїх прав та обовязків. Цей податок є платою з боку виробництва за сприятливі умови господарювання, тобто вилучаючи частину доходів юридичних осіб держава гарантує їм ефективніше використання капіталу, що залишається в їх розпорядженні [8, с. 97].

Прибуткове оподаткування підприємств та організацій завжди було в центрі уваги законодавців, які неодноразово пробували вдосконалити його. Зміни об'єкта оподаткування, ставок податку, складу податкових пільг викликали необхідність прийняття нових законодавчих актів.

Перехід до податкової форми взаємовідносин між підприємствами і державою розпочався з 1990 р., коли в процесі проведення податкової реформи було ухвалено Закон СРСР «Про податки з підприємств, обєднань і організацій». Так, в 1991 р. діяв Закон СРСР «Про податок з підприємств і організацій», відповідно до якого обєктом оподаткування був балансовий прибуток підприємства, розрахований як сума прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму затрат з цих операцій. Для підприємств встановлювався максимальний рівень рентабельності, диференційований за галузями. Максимальна ставка податку на прибуток в межах встановленого рівня рентабельності складала 35 %. Крім того, ставки податку на прибуток були диференційовані в залежності від сфери діяльності.

В Україні аналогічні взаємовідносини було започатковано ухваленням 21 лютого 1992 р. Закону «Про оподаткування доходів підприємств і організацій». Згідно з цим Законом обєктом став валовий дохід підприємства, зменшений на суму матеріальних затрат і обовязкових платежів. В обєкт оподаткування були включені затрати на оплату праці. Ставка податку складала 18 % доходу. Понижені ставки в розмірі 15 % були встановлені для спільних підприємств з часткою іноземного інвестора в статутному фонді більше 30 % і в розмірі 9 % для дослідних заводів. Підвищені ставки були встановлені для посередницької діяльності (65 %) і доходів від казино, відеосалонів, ігрових автоматів (70 % ) [36, с. 164-165].

З переходом до оподаткування підприємств відразу постало питання про те, що має стати обєктом оподаткування - валовий дохід чи прибуток.

Доцільність оподаткування валового доходу в перші роки становлення системи прибуткового оподаткування підприємств зумовлена гіперінфляцією, зниження якої потребувало антистимулів для підвищення заробітної плати і сукупного попиту.

Серед аргументів проти оподаткування валового доходу підприємств найбільш вагомим було твердження, згідно з яким заробітна плата як частина валового доходу стає об'єктом подвійного оподаткування - прибутковим податком з громадян і податком на валовий дохід, отже, в разі застосування останнього логічним було б скасування прибуткового податку з громадян.

У І кварталі 1993 р. повернулися до оподаткування прибутку, а з II кварталу - знову до оподаткування валового доходу. Зазначений податок стягувався і протягом 1994 р. [75, с. 227-228].

З 1 січня 1995 року Закон України «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» був замінений Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Обєктом оподаткування став балансовий прибуток підприємств, розрахований як сума прибутку від усіх видів діяльності за звітний період. Базова ставка податку складала 30 %. Для підприємств агропромислового комплексу була встановлена ставка 15%, для посередницьких операцій - 45 %, для прибутку від проведення лотерей і ігрового бізнесу - 60 %.

Таким чином, у процесі становлення прибуткового оподаткування підприємств в Україні простежується тенденція до переходу від оподаткування доходу до оподаткування прибутку, внаслідок чого обєкт оподаткування наближається до встановлених у світовій практиці норм.

З 1 липня 1997 року був введений в дію Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з яким суттєво змінились методичні основи оподаткування прибутку, які вимагають ведення спеціального податкового обліку.

Після введення даного Закону обєктом оподаткування виступає розрахунковий прибуток, основою для визначення якого є валові надходження і витрати, які підприємство понесло не за конкретно реалізовану продукцію, а за певний період часу. Даний метод розрахунку обєкту оподаткування носить назву «сальдового». В таких умовах платникам надається можливість понизити податковий прес на балансовий прибуток.

З 1 січня 2003 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (№349 від 24 грудня 2002 року), який вніс суттєві зміни в механізм справляння податку на прибуток [36, с. 165].

Щодо визначення величини обєкта оподаткування, то в його еволюції простежуються дві тенденції. З одного боку, спостерігається прагнення до збільшення коригуючих вирахувань з обєкта оподаткування певних видів доходів і витрат з метою як виконання податком на прибуток регулюючої функції, так і запобігання подвійному оподаткуванню доходів на корпоративні права, а також нарахуванню податків на податки. З іншого боку, має місце тенденція до збільшення обєкта оподаткування в процесі його коригування з метою зменшення можливостей заниження оподатковуваного прибутку внаслідок реалізації продукції за бартерними угодами з використанням цін, нижчих від звичайних, та інших операцій, спрямованих на приховування доходів. Зокрема, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів «Про податок на прибуток підприємств і організацій» від 26 грудня 1992 р. з метою оподаткування валовий прибуток зменшується на суму: а) рентних платежів, що вносяться в установленому порядку до бюджету з прибутку; б) доходів (дивідендів, процентів) з акцій, облігацій та інших цінних паперів, випущених в Україні, що належать підприємству; в) доходів від пайової участі в діяльності інших підприємств, створених на території України.

Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. передбачено не лише зменшення, а й збільшення обєкта оподаткування. Зокрема, він має бути збільшений: на суму збитків з товарообмінних операцій, здійснених за цінами, нижчими від звичайних; коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції, використаних не за цільовим призначенням; суму коштів, одержаних платником податку від інших субєктів підприємницької діяльності на власні потреби безоплатно чи у вигляді безповоротної фінансової допомоги або неврахованих на рахунку реалізації.

Балансовий прибуток для цілей оподаткування зменшується на суму: прибутку від володіння корпоративними правами (отриманих дивідендів); податку на майно підприємств; податку на землю, що використовується у сільськогосподарському або виробничому обороті; податку з власників транспортних засобів; витрат на утримання обєктів соціально-культурного призначення, що перебувають на балансі підприємств; грошових коштів, матеріальних цінностей і нематеріальних активів підприємств, перерахованих до фондів, установ, закладів, релігійних організацій, метою діяльності яких не є одержання прибутку, але не більше 4 % балансового прибутку; прибутку від реалізації інвестором належної йому частки житла та обєктів торгівлі й соціально-побутового призначення, збудованих за рахунок його коштів для військовослужбовців та членів їхніх сімей.

З 1997 р. запроваджується нова методика визначення оподатковуваного прибутку, яка передбачає не окремий розрахунок прибутку (доходу) від різних видів діяльності підприємства (шляхом вирахування з доходу від цього виду діяльності витрат, у тому числі з виручки від реалізації продукції витрат, які відносяться на собівартість) з подальшим обчисленням суми їх, а вирахування зі скоригованого валового доходу підприємства як доходу від усіх видів його діяльності валових витрат, що становлять суму будь-яких витрат платника, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), придбаних (виготовлених) для їх використання у господарській діяльності платника, та амортизаційних відрахувань.

Запровадження цієї методики мало на меті, по-перше, наближення оподаткування прибутку підприємств до світових стандартів; по-друге, зменшення податкового тиску на прибуток підприємств, який був вищим, ніж у багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою не внаслідок завищення податкової ставки, а внаслідок чинних правил визначення податкової бази.

Зменшенню рівня оподаткування прибутку підприємств певною мірою сприяло збільшення вирахувань з валового доходу в процесі розрахунку скоригованого валового доходу порівняно з тими вирахуваннями, які здійснювалися спочатку з валового, потім з балансового прибутку в процесі коригування їх для цілей оподаткування. Зокрема, відповідно до Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції від 22 травня 1997 р. до складу валового доходу, окрім сум акцизного збору, ПДВ, коштів взаємного інвестування інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, номінальної вартості взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, доходів, накопичуваних на пенсійних рахунках у межах механізму додаткового пенсійного забезпечення, суми коштів або вартості майна, що надходять платнику у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані платником, які не були обєктом оподаткування і згідно із Законом 1994 р., не включалися також: суми коштів або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна у випадках, передбачених законодавством; суми доходів органів виконавчої влади та місцевого самоврядування від надання державних послуг у разі зарахування таких доходів до відповідних бюджетів; кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами відповідно до міжнародних угод; кошти, що надаються з Державного інноваційного фонду на зворотній основі при здійсненні інноваційних проектів, та деякі інші надходження [75, с. 230-232].

Розвиток прибуткового оподаткування підприємств в Україні супроводжувався також зміною ставки податку та об'єктивною тенденцією до переходу від диференціації ставок до застосування єдиної ставки податку для підприємств, що займаються різними видами діяльності.

Якщо у 1993 р. Ставка податку на валовий дохід була встановлена на рівні 18 %, то з 1 лютого 1994 р. Її було підвищено до 22 %. Податок на прибуток підприємств в усі періоди його запровадження стягувався за ставкою 30 %, лише з 1 січня 2004 р. Цю ставку було знижено до 25 % [6, с. 429].

Окрім базової, Законом «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» було передбачено пільгові ставки для спільних підприємств з часткою іноземного інвестора понад 30 %; дослідних заводів з часткою відповідної продукції не менше 80 %; доходів іноземних учасників, що утворюються в результаті розподілу доходу спільних підприємств, при їх переказуванні за кордон; доходів, одержаних підприємствами від належних їм акцій, облігацій та інших цінних паперів. На високому рівні (65, 70, 75 %) було встановлено ставки на доходи від посередницької діяльності, грального бізнесу, масових концертно-видовищних заходів тощо.

У нетривалі періоди переходу до оподаткування прибутку зазначений податок стягувався також за диференційованими ставками. Ступінь диференціації їх і рівень податкових ставок на окремі види діяльності (зокрема, на доходи від грального бізнесу) було зменшено лише з 1995 р., після набрання чинності Закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Наступний крок у відмові від диференціації ставок податку на прибуток було зроблено у 1997 р., коли скасовано підвищені ставки податку і залишилися тільки кілька пільгових ставок на окремі види діяльності (страхову, інноваційну діяльність інноваційних центрів, внесених до державного реєстру).

Застосування великої кількості податкових ставок пояснювалося спробами державного регулювання розвитку певних видів діяльності. Однак на початковому етапі становлення оподаткування підприємств воно навряд чи доцільне і можливе, оскільки, по-перше, ускладнює роботу як фінансових служб підприємств, які змушені вести облік доходів і видатків за кожним видом діяльності окремо, так і податківців. По-друге, стимулює до ухилень від оподаткування тих, хто має сплачувати податки за надмірною ставкою, а також збільшує можливості для приховування доходів шляхом різного роду маніпуляцій. Тому відмову від широкої диференціації податкових ставок можна розглядати як закономірний напрямок розвитку прибуткового оподаткування підприємств в умовах становлення такого оподаткування.

3акономірною для етапу становлення податкової системи можна вважати і тенденцію до обмеження податкових пільг. У перші роки запровадження оподаткування підприємств в Україні широко використовувалися податкові пільги. Зокрема, значні пільги передбачались як Законом «Про оподаткування доходів підприємств і організацій», так і Декретом «Про податок на прибуток підприємств і організацій», у тому числі: звільнення від оподаткування окремих типів підприємств і видів доходів; зменшення доходу, що оподатковується, на суму доходів, отриманих від певних видів діяльності, або на суму витрат, що є особливо важливим з позицій розвитку підприємства; надання податкового кредиту; оподаткування за нижчою ставкою певних типів підприємств і видів доходів. Великі повноваження щодо уточнення складу податкових пільг надавалися Кабінету Міністрів України (ст. 8 Декрету «Про податок на прибуток підприємств і організацій»). Лише Законом від 01 лютого 1994 р. До Закону «Про оподаткування доходів підприємств і організацій» було внесено зміну, якою передбачено, що склад пільг і розміри ставок податку можуть уточнюватися Верховною Радою України при затвердженні бюджету на наступний рік за поданням Кабінету Міністрів України [75, с. 244-246].

Отже, в Україні після здобуття незалежності та проведення податкової реформи, взаємовідносини підприємств з бюджетом супроводжувалися становленням системи оподаткування доходів підприємств, яка багатьма своїми параметрами не відповідала стану і рівню трансформації економічної системи України, не вписувалася повною мірою в реалії економічного і соціально-політичного життя, не враховувала рівня розвитку і можливостей фіскальних органів, її подальший розвиток відбувся в двох напрямках. З одного боку, в напрямку адаптації до особливостей української економіки шляхом певного спрощення механізму справляння податку на прибуток внаслідок відмови від диференціації його ставок, звуження ситеми податкових пільг. З іншого боку, в напрямку подальшого наближення до зрілих форм оподаткування, властивих розвинутим податковим системам, в результаті змін у механізмі обрахування і справляння податку [6, с. 429].

Взагалі вже давно відомо, що податок на прибуток підприємств - є одним із основних джерел наповнення доходної частини державного бюджету. До речі, в останні роки надходження податку на прибуток мають тенденцію до зростання. І це при тому, що в нашій країні багато підприємств працюють в тіні і ухиляються від оподаткування. Можна тільки уявити, наскільки б зросли надходження цього податку до бюджету, якби субєкти підприємницької діяльності чесно платили податки.

16.Оподаткування податком на прибуток нерезидентів в Україні

Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 Следующая