ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


МОЄ СЕРЦЕ ВІДІРВАНЕ ВІД ЗЕМЛІ

 

Моє серце відірване від землі,

Повітряним змієм,

Нефіксованим ні до чого.

Його видно із Тауера,

Пірамід,

Його споглядає сфінкс.

Воно повне гелію,

Болю,

Чогось сипучого

І рідкого.

 

Моє серце висічене у граніт,

Власним уламком,

Відколеним у дитинстві.

Камінь стоїть на межі,

Ділить море і Кріт,

Весь час у вогні,

Розпеченим,

Розжареним,

Повним холоду,

Серцевини,

Криці.

 

Моє серце зліплене із волокон-крихт,

Зібраних після прощань,

Склеєних із пробачень.

Збільшується у об'ємі,

Згадуючи облич.

Зменшується у масі

Від нездійснених передбачень.

Атрофується із душею,

Старіє з тілом.

Серце створене, щоб мовчати.

Бо до того воно терпіло.

ДІАЛЕКТОМ ВОЛОГИМ ЗІНИЦЬ

 

Ти вмивала руки срібним дощем,

Кришталики замість совісті,

Іній у терпких очах...

Я – безпечний герой своєї власної повісті,

Вибитий тугою геть із вирію птах.

 

Ти ховала обличчя у казку долонь,

Струми замість емоцій,

Інерція у серцях...

Я – осінній листок у швидкому гірському потоці,

Чекаю весни на зовсім чужих берегах.

 

Ти проводжала мене діалектом вологих зіниць,

Дотики замість слів,

Пробачення у руках...

Я – осіннє фото приречених літніх днів,

Присмаком відчуття залишусь на твоїх устах.

 

ТЕАТР «ГЛОБУС»

Мені після тебе зістався театр "Глобус",

Недопалки декорацій на руїнах його попелищ,

Затоплені штольні, шекспірівський зайвий конус,

Ряди, повні німих слухачів, настроєних на трансляцію тиш.

 

Я можу грати в такому театрі сам,

Я можу грати у єдиній наявній масці,

Просто читати зі сцени уривки віршів, збірок, отриманих телеграм,

Але театр одного актора ніколи не стане театром справжнього щастя.

 

І це сумбур, незнайомий мені водевіль,

На Тауері півстоліття клекочуть ритміку мідні дзвони,

Я врятую тебе від усього, ти мене – від самотності божевіль,

І від вітру, що чистим холодом переслідує мої крони.

 

СИНАПСИ

 

Порвалися якісь синапси, розімкнулося коло електрик,

А колишні почуття, як короткі дентрити, не в силах зв’язати долю,

Моє відчуття тебе, моє розуміння тебе набрало відтінку патетик,

Відтінку багрових тонів акварельних слідів,

Відтінку дощів осінніх, белетристик дешевих у досить сумнівному колі.

 

І тепер усі спогади – як вітер через двері і вікна,

Хоча закриваю їх, гроза вибиває шибки,

Кому ти потрібна тепер? Куди я можу тебе подіти?

У мені мені і самому тісно: холодна квартира, маленька кухня,

Дванадцять квадратних метрів душі, чотири об’єми серця,

І совість в дірках – міг, то напевно б, зашив би.

 

А з тобою – до того – тут було просторо,

Дванадцять квадратних метрів – зате сотні об’ємних літрів

Повітря, кохання, ніяких тобі бар’єрів, ніяких тобі заторів,

На шляху поміж нами, як між Ельбрусом і Синегалом,

Між Чикаго і між Детройтом, Бостоном і Вашингтоном.

Я приходу додому о восьмій. Цілую в чоло. Ставлю у вазу квітів.

 

 

КУЛЬТ МОЄЇ ВІРИ

 

Культ моєї віри у тебе

Позривав мечеті,

Зруйнував підвалини

Старезних дзвіниць,

Пошматував вітрила

Ієзуїтів.

Я – атеїст,

Якщо на рахунок Бога,

І віруючий,

Якщо на рахунок квітів,

Які вплітаю у твоє

Волосся,

Реактивним стержнем графітів

Малюю тебе на мольберті

Своїх буденних,

Та учора мені здалося,

Що ми з тобою із кревних,

Уже зафіксованих в долі

Пар, поєднаних разом.

 

Це відчуття сильніше архе-

Інстинктів,

Фундаментом десь у душі,

Вежами десь у серці,

Поміж ребрами – на межі,

Між лопатками перетерте,

І як добре, що ти

Не питаєш мене за що,

Я люблю тебе віддано

Надто щиро.

Єдине моє відчуття,

Єдина моя довіра,

Критикуєш моє життя,

Приборкуєш в мені звіра,

Бо ми справді із кревних,

Індексних, часом доведених,

Сталих гіпотез,

Які без доведень існують,

Яких ніколи не досить,

Поєднаних в долі,

На її безмежному

Кросі,

Щоби в критичний момент

Разом із нею піти.

До мети, і скоріше уже

Назовсім.

 

 

 

ПЕРЕГОРІЛО ЩОСЬ

 

Перегоріло щось…Блиск – і в мені порвався вольфрам,

Спікся титан, і ртуть набралася концентрацій,

Легені заповнились брунатним кольором штампів із телеграм,

Мозок наповнився димом – горіли генератори генерацій…

 

Поламаним жити легше – ймовірність пошкоджень не та,

Але вийшов із ладу – в пів сили, але у дві зміни,

Таке життя для мольфарів, геніїв чи самотнього рибака,

Але не для мене у стані депресій за Тобою синдромом відміни.

 

Накопичити б радіації у собі, періодів напіврозпадів,

частоти напіврозпачів,

Елементів із найбільшою масою та найкоротшим шляхетним спіном,

Набратися б Беккерелів, рентгенів, одиниць Склодовських-Кюрі,

Щоб дожити хоча б до весни. Потім до літа. Перелетіти кудись восени.

Подалі від тебе. Подалі від самоти.

Рефракція світла. Одинокі Пінк Флойда стіни.

 

 

РОЗТОПИ МОЮ ДУШУ

 

Розтопи мою душу – звільни мене від води,

Що тримає її у кристалах льоду і туги,

За допомогою лугу, тепла або кислоти,

За допомогою слів чи старого вірного друга.

 

Бо я вже замерз – цей холод тріпоче ззовні,

Іній на ребрах, вустах, у кратерах між лопаток,

Опіки досягли найвищих одиниць болю,

Я зашию їх металевим терпінням і совістю із заплаток...

 

Але чи ще довго так – перетворюватись у камінь,

Набратися кришталів, замінити кришталики ока,

Виблискувати на сонці сотнею своїх граней,

І чекати весни, яка не буває жорстока.

 

 

ОСТАННЄ З ТОБОЮ ЛІТО

 

Мені часто сниться моє останнє з тобою літо,

Передчасним брунатним листям, таким як плоди каштану,

І коли воно мені сниться, то паралельно ввижається квітень,

Останній наш місяць без е-мейлів замість слів, смс замість зустрічей,

Місяць неприкритої віри у тебе, як в пророка і як в кохану.

 

І коли ці пейзажі, натюрморти живих характерів накривають мене,

Як чорні грозові хмари на стежках між Боржавських вершин,

Та невідомо звідки, але у мені з’являється жага, така гостра нестача тебе,

Гостріше кисневої недостатності, наркотичної абстиненції,

Післяопераційного болю, що я пориваюcь в далекий за горизонтом клин

Лелек…Бо, мабуть, біль не мине…Точно, уже не мине…

 

В розчаруванні я розносив себе із сірішими зовсім людьми,

Пагубними звичками, нелегальними пігулками, надвисокими дозами.

І промінь світла, та що там промінь, реактор душі завмер серед пітьми,

Електрика не оплачена, а значить борги…Тому зустрічаю вечір

Навіть без розжареного вольфраму в співбесіді з весняними грозами.

 

Один…Зовсім один…Минуле кліше набралось сили рефрену,

Удавом душить артерій, ланцюгами стискає кисті.

За вікном сивочолі берези, глибокі дуби, і знайомі канадські клени,

Чекають на мене. Такого ж як вони самотнього, такого ж як вони забутого,

Такого ж стриманого як вони і такого ж попутного.

Улітку. Узимку. Непримиренного силі системи.

 

 

ЗАЛИШИВШИ НА РОЗПУТТІ

 

По вихідних ти ходиш до Мекки,

Я на берег пустинного моря,

Ти резистентна до болю і спеки,

Але лабільна до холоду й горя.

 

І я не знаю скільки сторін

В особистості чи в медалі,

Від кожної грані – окрема тінь,

Від найгострішої – то найдалі.

 

І як описати тебе у словах,

Коли по суті – суцільні рефрени,

У твоєї гордості на постах

Шахиди й канадські клени.

 

Ти не говориш, ти завжди мовчиш –

Коротший так шлях до суті.

Чого ж ти мене у житті навчиш,

Залишивши на розпутті?

 

 

Я БУДУ ВИЩИМ ТВОЇХ ДУМОК

 

Я буду вищим твоїх думок,

І міцнішим фальшивих слів,

Графітом розпеченим поміж строф,

Кристалізованим уві сні…

 

Я буду тихим сумлінним як ртуть,

Проникну мов радій в душу,

Серед пустельних твоїх розпуст

Існувати я більше не мушу…

 

Я буду загубленим восени

Серед моря примарним фрегатом,

Моя зневіра руйнує мости,

Моя зневіра твердить, що варто…

 

Я буду захованим у думках,

Серед тисяч твоїх нейронів,

Невтамований мною страх

Відкарбований на долоні…

 

Я буду іншим, ніж навесні,

Шестигранне зібране серце

Із деталь незнайомих тобі,

Що звучатимуть наче терція…

 

 

ТЕРПІТИ МУШУ?

 

Відшукай у мені трішки Бога,

Щоби щиро мене полюбити,

І радій, поки маєш змогу,

Бо я можу колись не простити…

 

Загуби у мені свою волю,

Щоби не злякати пристрасть,

І коли буде тобі доволі,

Прикриєш сумлінням чистим…

 

Розрахуй в мені свою совість,

Щоби в стрес налякати душу,

Невже в тобі стільки болю,

Що я вічно терпіти мушу?

 

 

РАДІЄМ У СВІДОМІСТЬ

 

І не лізь радієм в мою свідомість –

На моєму вокзалі немає місця,

Наночастинки твоєї злості

Нівельовані ще в передмісті…

 

І не треба геністейном у вени,

Затромбовані вже колишнім,

Залишились проблеми, проблеми,

І щось щире замовкло в тиші…

 

І не пробуй кригою в очі –

Прокидатись не завжди треба…

Навіть чуже може стати пророчим,

Коли у ньому існує потреба…

 

 

ТИСЯЧ ВІРШІВ

Шістнадцять тисяч віршів –

Пояснити чотири слова,

І вісім мільйонів снів -

Щоб солодше сприймалась відмова…

 

Тридцять двійко проблем –

Щоби не думати зайве…

Мільярди безглуздих тем –

Щоб не здаватись крайнім…

 

Сорок чотири строфи –

Останні, щоб завершити…

І вісім таких як ти –

Щоб в серці тебе заглушити…

 

ПРОПИШИ МЕНІ ТРОХИ МОРФІНУ

 

Пропиши мені трохи морфіну

І гемодилюцію болі,

Затрати на час не повинні

Протирічити сили волі…

 

Пропиши мені трохи снодійних,

Лоботомію прощання,

Я із тих хворих, що схильні,

Адекватно сприймати зізнання…

 

Пропиши мені трохи для серця

Глікозидів із твоїх слів,

Амбівалентність твердить, що терція

Краще дуету днів…

 

МАЛЕНЬКИМИ КРОКАМИ

Маленькими кроками –

В далеку путь,

Скромними молитвами –

На удачу,

Ніколи нікуди не повернуть,

Ніколи нічого не втрачу…

 

Тихими ночами –

У новий день,

Сезонними дощами –

На скору зустріч…

Новими листами нових пісень,

Із новими крилами на кручі…

 

Фальшивими словами –

На щирий сміх…

І вірними очима –

У невідоме…

Усе можливе зробити зміг,

Та все одно залишилась втома…

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти