ФОТОСИНТЕЗОМ СХРЕЩЕНИМ ПОМІЖ СЛІВ

Фотосинтезом схрещеним поміж слів –

Відсоткові кредити довіри,

У неї часто бракує на тебе днів,

У тобі часто бракує у неї віри…

Морфологією невідомих нині клітин,

Які продукують терпіння,

Серед нервів лише цигарковий дим,

Серед інших систем – свавілля…

І нагадай мені просто зайти на днях –

Забрати останні речі…

Не вдивляйся в очі мені в дверях,

Я більше не маю приречень.

СИНДРОМ ВІДМІНИ

Зарядженим ізотопом,

Шкідливим процесом,

Чорним свавіллям,

Моральним регресом,

Злою чумою,

Пандемією грипу,

Закривавленим боєм,

Стихійним лихом,

Розривом артерій,

Больовим шоком,

Голодом прерій

Фатальним роком,

Останнім бажанням,

Грамом морфіну,

Тихе прощання –

Синдромом відміни…

ПІРАМІДИ ТВОЇХ ПОТРЕБ

Піраміди твоїх потреб

Одягнули мене у старість,

Моєї гордості герб

Тепер у дешевій оправі…

Водоспади твоїх пліток

Пофарбували мене у чорне,

Заглушили мій твердий крок,

Розхитали мій чесний човен…

Іскри злості у твоїх очах

Розпорошили серце в попіл,

Відтепер не відчутній страх –

Так живе лиш самотній сокіл…

І РОЗЛИЙ МЕНЕ НАЧЕ РТУТЬ

І розлий мене наче ртуть,

Щоб я довго горів тобою,

Віддзеркалений – мовби суть,

І поранений, наче з бою…

І забудь мене наче ключ

У самотній пустій квартирі,

Еховмісно мене озвуч

Приреченим на нещирість…

І закрий мене на замок

Для подальшого зберігання…

І постав мене як зразок,

Сумлінності і прощання…

РЕЛЯТИВНІ МОЇ НЕВРОЗИ

Релятивні мої неврози

І дешеве сухе вино…

Променем власної прози,

Корпускулярним німим кіно

Залишала мої причали,

Відпускала мої кораблі

Крізь покірні дев’яті вали

До загострення навесні,

До останніх моїх пульсацій,

Застиглих тромбів-частинок,

Всупереч девіацій,

Зафіксованих безпричинно…

СФАЛЬСИФІКОВАНИЙ МІЙ РУБІКОН

Ти – незакінчений фрагмент коди,

Уривок недільної п’єси,

Усюди ті ж самі штрих-коди,

А в небі – все ті ж стюардеси…

Ти – сфальсифікований мій Рубікон,

І надто мілка для Рейну,

Усюди ті ж самі Брути відмов,

У вени – все ті ж геністейни…

Ти – незахищений атестат,

Непередбачуване травмування,

Усюди ті ж самі звуки гармат,

На вокзалах – все ті ж прощання…

КОНТУЖЕНІ ЧАСОПИСОМ СВОЇМ

«Кайдани знесиленого людства

Зроблені з канцелярського паперу…»

(© Франц Кафка)

Ми теж контужені часописом своїм,

Не вакциновані від горя і скорботи,

Інфекції жалю усе частіше в дім

По вихідних, й безпомічний супротив…

Невиліковні від буденності причин,

Імунодефіцитні щодо болю,

Над нашим містом посірішав дим,

Зафарбував у вічність нашу долю…

В кінці-кінців це буде просто грип,

Застуда чи тижневий злісний нежить,

Які зрівняють нас і сотню тих,

Які вважали, що вони над нами стежать…

ІНКОНГРУЕНТНІ З ТОБОЮ МИ

Інконгруентні з тобою ми просто,

Не складаємось разом у пазл,

Дисбаланси о пів шостій

Біполярні фіксують фази…

Не проникні з тобою дифузно

Один одному щиро в душу,

Зав’язавши Гордіїв вузол

Ми морським фіксуємо сушу…

Різнополюсні в часі змінні,

Невідомі в координатах,

Ми обоє ні в чому не винні –

Та ночуєш в моїх кімнатах…

ВЕЛЬВЕТОВА ТВОЯ ШКІРА

Вельветова твоя шкіра,

Солодка наче вино,

Інстинкти юного звіра,

Еротичне німе кіно…

Цнотливі думки до того,

І надто дорослі дії –

Уже не відчутний сором,

І не такі вже важливі мрії…

Сліди на моїх плечах –

Докази, що безгрішні,

Ми лише відпустили страх,

На ніч, а, може, у вічність…

РОЗКАЗУЮ ДРУГУ ПОЛУ

«She's the kind of girl you want so much

it makes you sorry

Still you don't regret a single day»

(© The Beatles “Girl”)

«Останні неділі критичні, –

Розказую другу Полу, –

Мого світу лінійні дотичні

Вона просто вписує в коло…»

«Останній місяць відверто, –

Розказую другу Джону, –

Руйнує дитячу впертість,

Обмежує щирості зону…»

«Останні п’ятнадцять років, -

Розказую власній Сьюзі, -

Я молився на твої кроки,

І радів, що ми більше, ніж друзі…»

ЗБИРАЛА МЕНЕ ЯК ГЕРБАРІЙ

Ти збирала мене як гербарій

Осіннього пустоцвіту,

В результаті твоїх баталій

Товаришую лише із вітром…

Ти збирала мене наче марки,

Проштамповані що по світу,

І відправлені на вокзалах

Адресовані із привітом…

Ти збирала мене з оголошень

Для майбутніх пап’є-маше,

В результаті – заплакана осінь

Крізь усміхнене твоє лице…

МИ МОЖЕМО ПИТИ ЯГІДНИЙ ЧАЙ

Ми можемо добігти до вокзалу,

А там роз’їхатись поїздами,

Або зістатись на краї причалу,

Чекати оклику мами…

Ми можемо пити ягідний чай

Із запахом бергамоту,

А можемо серед інших зграй

Продавати на щирість квоту…

Ми можемо писати своїм рубаї,

А чужим лиш короткі хоку,

Не хвилюватись перед «Так» або «Ні»

Пришвидшенням кровотоку…

ВЕСНЯНИЙ ДОЩ

Серед спустошених моїх кімнат

Не закриваю на ніч штори,

У німій кухні тихий птах,

Ми не зустрінемось ніколи...

Весняний дощ серед твоїх прощальних слів,

І якби там не було нам,

Весняний дощ серед моїх зимових днів

Я все ж нікому не віддам...

Серед залишених твоїх стрічок

Температура дещо вища,

Нам залишався тільки крок,

А залишилась тільки тиша...

Весняний дощ серед твоїх прощальних слів,

І якби там не було нам,

Весняний дощ серед моїх зимових днів

Я все ж нікому не віддам...

А, МОЖЕ, ВЕСНА І ПАДАЄ СНІГ

Серед моїх останніх архіпелагів,

Там, де ночує вічність,

Залишилось трохи мрій і наснаги

Для холодних ночей у січні…

Залишилось трохи рому й вина,

Дешевого брі та віри,

Бо може бути – не прийде весна,

А ми ж не голодні звірі…

А, може, весна і падає сніг,

І в погоди бувають мігрені,

На всякий випадок – залишу пісні,

І нові акорди в кишені…

А коли все минеться у сорок п’ять,

Капітулюю свій форт для долі,

Заберу терпіння у свій рюкзак,

Цілеспрямованості і волі…

ЗНАЄШ, СТАРИЙ

Знаєш, старий, все минулось до тридцяти,

Брудні поїзда і вокзали,

Квитки дешеві студентські у півціни

Повноцінними як і життя тепер стали…

Знаєш, старий, все минулось до сорока,

Прагматичні ідеї і нерви,

І ти був правий на рахунок життя -

Кругом ідіоти і стерви…

Знаєш, старий, я учора дивився альбом,

Не пробило на сентименти,

Дійшло, напевно, щось із твоїх промов,

Не з кожним потрібно бути чемно відвертим…

Знаєш, старий, мені нарешті дійшло,

Що зайві бувають переживання,

І на рахунок колишніх – також пройшло,

Нове життя – це ліпше, ніж старе прощання…

Знаєш, старий, ще досі поки пишу,

Видаю дев’ятнадцяту з половиною «прозу»,

Передавав привіт тобі Маланюк,

І нове пиво тепер привозять на Корзо…

ПОЛІТКОРЕКТНО

Робимо вигляд політкоректних

І граємось у космополітів,

У квітні, коли зривало всім нерви,

У школу спокійно йшли діти…

Робимо вигляд червоно хресних,

І щиро усім співчуваєм,

У брата від раку помер похресник,

Бо лікував таке тільки Ізраїль…

Робимо вигляд дорослих синів –

Демократи останніх причалів,

Чорноволу, напевно б, забракло слів –

Від хтивих цих змін і скандалів…

І радий щиро останній Богдан,

Що трохи пішов завчасно,

Серед останніх його сподівань:

Погоріло, забулось і згасло…