ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


У ТЕБЕ НА НЕБІ СВІЙ МАГІСТРАТ

 

У тебе на небі свій магістрат,

Своя епохальна віра,

А я блукаю між сотень кімнат,

Утамовую в собі звіра...

 

У тебе на небо свій власний жетон,

Із пропуском щоб навиліт,

Мене ж чекає мокрий перон,

Очі покинутих сиріт...

 

У тебе над небом свій доміон,

У сферичноподібному серці,

А мене осінь голосом крон

Заколихує звуком терції...

 

 

У СОЦ-МЕРЕЖІ

 

Додай мене просто у своє життя,

Неначе у соц-мережі,

Щоб зацікавленим немовлям

Я онлайн за тобою стежив…

 

Відслідковував кожен твій крок,

Коментарів голослівних

Залишав на стінах серед пліток

Редаговано нестабільних…

 

Будував своїх почуттів

Повідомленнями в діалозі,

Довіряв кліше фраз і слів,

І брехав, що я був в дорозі…

 

Не відчувши і подих твій,

Просто забув написати,

Ми не стались в реалі подій,

Нас закрили офф-лайну грати…

 

ВІД НЕПОВТОРНОСТІ – ДО СПАЛЕНИХ МОСТІВ

 

Від неповторності - до спалених мостів,

А там уже проблеми, криза, втома,

Не вистачає боротьби останніх днів,

І ми все рідше повертаємось додому...

 

Через вокзали і вчорашній сніг,

Через брудні не вимиті фужери,

Що ними тамували просто біль,

Який життя кидало на вечерю...

 

А там як вистачить бажання і наснаги,

Щоб пліткувати поміж соц-сіток,

Ми власноруч погодились на грати,

Обравши коди замість власних строф...

 

ТИ ДУМАЛА, ЩО Я ДОГОРІВ

Ти думала, що я відійшов,

Змирився із сутністю сфери,

В душі я кричав десятками мов,

І однією писав на папері...

 

Ти думала, що я догорів,

Застиг у тягучій імлі,

В душі виживав поміж зграєю змій,

Хоча й прокидався вві сні...

 

Ти думала, що я декабрист,

Невідомим поміж революцій,

В душі я останній дописую лист

У холод твоїх конституцій...

 

 

Я ЗБИРАВ БИ НОВИХ РЕВОЛЮЦІЙ

 

Я збирав би нових революцій,

страйки і бив би стіни,

Раніше у місті були хоч люди,

а тепер залишилися міми.

 

Раніше тут було дешеве світло,

вода і дорогий газ,

Сьогодні - це збори пустих квартир

і давно покинутих трас.

 

Ще вчора діти собі у школу,

а менші у дитсадок,

Криком жалю і сирітства

графоманів коротких строк.

 

У цьому місті немає життя,

однак залишилася ти,

Із теплим як хміль волоссям,

що також цвіте восени.

 

Я хочу усе довічне

обнявши твої коліна,

Я згоден, що тричі грішний,

і згоден, що ще дитина.

 

Місто – мертве, ніхто окрім нас

не оцінить нового сміху,

Воно не почує наший Прованс,

воно цінить не ту зовсім втіху...

 

ПОКАЗНИК МОЄЇ ЛЮБОВІ

 

Якщо насправді нічого не було,

То дійсно – краще мовчати,

Бо навіть теперішній Google

Забув значення слова "Прощати"...

 

І скільки пошуків, що дарма,

І листів не відправлених вчасно,

Білети в кишені – не до добра,

А щоб утікати часто...

 

Бо серед інших відчуттів болі,

Непотрібність – найвища міра,

В таку рану – морської солі,

І тамуєш її ефіром...

 

А найкраще – щоб не забути,

Щовечора різати нові,

Надрізані вени не можуть бути

Показником моєї любові...

 

 

НА ДАЛЕКИХ ЗУПИНКАХ ДОЛІ

 

Ти навчилася жити без мене щасливо,

Мушу навчитися жити без тебе один,

І тільки щорічні весняні зливи

Нагадають, хто останній із нас пілігрим...

 

А коли зацвітуть улітку каштани

Білим цнотливим цвітом,

Ми уже кожен у своїй парі,

А у тебе – вже навіть діти...

 

І я почекаю ще до зими,

Доки їй холодно й зимно,

Надалі – купе і чужі поїзди,

Кредити кохання від'ємні...

 

І, напевно, в усьому винен лиш час,

Кілометри надто далеких колій,

Таке відчуття, що не було нас,

На попутних зупинках долі...

 

ТАКИХ ЯК ТИ

 

Таких як ти – у мене ще будуть сотні,

На кожен день, кожну ніч, кожен подих –

інша...

Вони всі як ти, навіть є ще більше холодні,

З твоїми очима, вустами, і ти між них –

зовсім звичайна і грішна...

 

І не треба будувати отих неземних фігур,

Що двоє в житті ми були єдино,

а значить навічно...

Ти не бачиш далі своїх емпіричних структур,

Відмов і брехні, парадигм

у житті зустрічних...

 

І краще тебе ще спочатку покину я,

Ніж потім усі сотні міряти законом

життєвого порівняння...

В постелі у тебе десятки чужих заяв,

То ж давай не будемо про любов,

і краще не будемо про прощання...

 

В ОСОБИСТОСТЯХ ПЕРЕХОЖИХ

 

В особистостях перехожих

Шукаю твій синій під шию светр,

Зараз осінь - багато схожих,

І в моді синій колір вельвету...

 

А я без тебе лиш тільки рік,

І від кількості випитих кав

Затопило свідомість, та сміх

Твій відволікає мене від справ...

 

І хочу позбутись цього,

Відірвати свою залежність,

По погоді – то завтра дощ,

По характеру – то непевність...

 

По закінчених поїздах,

По маршруту трамвайних колій,

Я проводжаю свій страх,

І купую білети волі...

 

 

ПРОТИ МЕНЕ У ТЕБЕ

 

Проти мене у тебе ціла Берлінська стіна,

А у мене для тебе – безмежне прозоре море,

Піренейські вершини, що здалеку ніби із скла,

Символізують щирість моїх просторів...

 

Проти мене у тебе важкий характером океан,

Магеллан свого часу просто назвав його Тихим,

А у мене для тебе біля канадських озер даун-таун,

Змонтований Голівудом і віднесений вітром примхи...

 

Проти мене у тебе кілометри фотопаратних плівок,

А у мене для тебе – чорно-біле німе кіно,

Кольори і слова зайві, коли між серцевих стінок,

Окрім крові, спраги і болю, залишилось недопите наше з тобою вино...

 

Я ЗУСТРІЧАЮ ЛЕЛЕК НАВЕСНІ

 

Я зустрічаю лелек навесні,

Що відлітали у жовтні,

Раніше сміхом наповнені дні,

Сьогодні прозою повні...

 

Я зустрічаю здалеку птахів,

Не тільки вони повертають,

Приносять епоху весняних злив

І нічних самотніх трамваїв...

 

Я зустрічаю свій небозвід,

Із першими із далеких,

Їх не цікавить сонячний Крит,

Проблеми живих і мертвих...

 

Я зустрічаю квітневих своїх,

Останніх справжніх життєвих,

Небо не плаче краплинами з стріх,

Сміється до наших вродливих...

 

КРАЩИХ ДУШ

 

Хіба що ми не варті кращих душ,

Ніж ті, які вже носимо у тілі,

Награвшись почуттями – витри туш,

Бо тільки цим різняться божевільні…

 

Хіба що ми не варті кращих справ,

Ніж ті, які ховає кожен в шафі,

На всіх у цирку вистачить забав,

Хто не місцевий – місце в інтернаті…

 

Хіба що ми не варті кращих слів,

Ніж ті, які вживаємо без Бога,

Життя – це пазл із прожитих днів,

Навіть коли у них лиш відчай і тривога…

 

Хіба що ми не варті цих годин,

Прожитих задарма чужим кредитом,

Чому ж ми боїмось весняних злив,

Що падають сльозами поміж житом…

 

ІЗ ВСІХ РЕЧЕЙ

 

Із всіх речей, що гріли мене уночі,

Залишились лиш мелена львівська кава,

Уривки пам'яті і джазові блюз-пісні,

Журнали застарілого "самвидава"...

 

Касети меланхоліка із "бітлів",

Збірки творів твого Ремарка,

"Капітал" Жадана, чиїсь вірші,

Гуманізм епохи Петрарки...

 

Щирослів'я без коректур,

Нотки смутку зійшлись в акорди,

Немов перед смертю останній тур,

Я просто хочу зістатись гордим...

 

СЕРЕД СВОЇХ АПТЕК

 

Пошукай серед своїх аптек

Щось трохи сильніше морфіну,

Недалеко – і скоро кінець

Від тебе синдрому відміни…

 

Запиши мені новий рецепт,

Щоби пробирало душу,

Не тиняючись поміж сект

Шукаючи істини сушу…

 

Познайом мене із хірургом,

Для екстракції клапанів болі,

Нехай перев’яже туго,

Як кохання вийде назовні…

 

Є НА СВІТІ РЕЧІ

 

Є на світі речі, заради яких варто плакати і страждати,

Нервувати, курити, не спати до без десяти двох,

Є навіть люди, на яких варто в житті чекати,

І просто палити і рвати газети повні міських пліток...

 

Є на світі речі, яким не потрібен аналіз чи розуміння,

Як мамина вічна турбота за свого пропащого сина,

Є навіть вірші, що ніколи не вийдуть із тіні,

Але щирі настільки, що, здається, сміється дитина...

 

Є на світі речі, які не купити-продати, не бартер і не в кредит,

Серед таких: твої погляди, твої жарти,

Твій дотик, тендітний як шовк,

І твій запах, що просто зник...

 

КОНФРОНТАЦІЇ МОЇХ ЗМІН

 

Конфронтації моїх змін

Почали щиро лякати маму:

Я почав пити міцніше за джин,

І частіше вживати каву.

 

Бо серед теперішніх сірих стін

І минулих чорних квадратів

Хочеться знову епоху змін

І зворотних життя циферблатів.

 

Хочеться детальних дрібниць

І портретних живих малюнків

Замість піксельних одиниць

Намальованих поцілунків...

 

Закарбованих сподівань

І надто буденних мрій,

Щоб найменше слізних прощань

В одинокій квартирі пустій...

 

Щоб буденних віват-ідей

І серйозних нових святих,

Щоби другом став Прометей

Зійшовши з сторінок книг...

 

 

ДОЗА МОРФІНУ

 

Іноді примхи твоїх ідей -

Визначають дозу морфіну,

Краще поміж німих людей,

Ніж серед душевних мімів...

 

Іноді жалі твоїх думок -

Визначають суботній вечір,

Краще поміж чужих жінок,

Ніж серед ідейних зречень...

 

 

…НЕДООКИСЛЕНИМ, НЕДОВІДНОВЛЕНИМ

 

...недоокисленим, недовідновленим -

взагалі не до яких хімій:

він з народження був стурбованим,

і спокійним в операційній...

 

...незавершеним, фрагментованим

по кількості наночастинок:

не будучи ніколи знедоленим,

хоча й застрелили в спину...

 

...не розведеним, концентрованим,

недопитим по кількості фраз:

час від часу здавався стомленим -

надто часто він жив для нас...

 

ОСТАННІ ЙОГО РОКИ

І якщо говорити про останні його роки,

Хоча, які там роки в такому молодому віці,

Він любив проводжати із батьком уночі поїзди,

І не любив холод в їхній квартирі в січні…

 

Не любив говорити про маму, яку зовсім не знав з дитинства,

Якщо в нього таке взагалі було:

Він народився одразу десятирічним недбалим вуличним принцом,

Жінкам подобались його погляд і високе світле чоло…

 

Але ближче до тридцяти почалися вечірні нерви,

Чи, може, усе ж гормональні зриви,

Він навіть не мав до кого озватися стервом,

А при його зарплатні – взагалі не світлі прерогативи…

 

Отож, якщо говорити про його останні роки,

Єдине про що жалів, що одначе не втримав жінку,

Хоча знаючи, як він п’яним водив уночі поїзди,

Хто захоче дивитись за ним у обрамленім чорнім знімку…

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти