ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


І НАВІТЬ ЯК РОЗСТРОЄНИЙ МІЙ ЛАД

 

І навіть як розстроєний мій лад,

І все чомусь не у тональність ноти,

Частіше вітер і холодний град,

Для тебе завжди буду я навпроти...

 

І навіть як спізнюсь на поїзди,

І порвані вітрила у фрегатів,

Через моря і океани самоти –

Любов вартує того, щоб страждати...

 

І навіть як останній мій дзвінок,

Нова у тебе з часом альма-матер,

Я збережу в душі від тебе строф,

Хоча на тому місці зараз кратер...

 

 

ЧОМУ Я ПОСТІЙНО СТУРБОВАНИЙ?

 

Чому я постійно стурбований,

Неначе не з цього світу?

Із мороку рефрактований,

Чи душевних твердих графітів?

 

Чому я постійно знівечений,

І скалічений від утоми?

Відчуттями, немов приречений,

І не мав мов ніколи дому...

 

Чому я постійно засмучений,

Флегматичний і нестабільний?

Видається, немов приручений,

А єством супроводжую війни...

 

Чому я постійно критичний,

На межі життя й ситуацій?

Характером – майже готичний,

Хоч бароко Бог дав на здачу...

 

Чому я постійно відчужений,

В одинокості і самотності?

Можливо, це все заслужено,

І відточено до меж точності...

 

 

ПЕРЕСТАТИ ДИВИТИСЬ В ДОРОГУ

 

Перестати дивитись в дорогу –

Навчитись дивитись у даль,

Загубити між квітів тривогу,

І забути у червні печаль...

 

Зупинитись на кілометрах –

Перейти на нові віражі,

Зберігати тепло у светрах,

І прощати усіх своїх...

 

Відпустити повітряних куль –

І ловити у долі мрій,

Рано-пізно, та ти відчуй,

І на своєму стій...

 

 

ДУХИ ПОШТОВИХ СКРИНЬОК

 

Нехай всі духи поштових скриньок,

І божки проштампованих марок,

Що гуляють у кедах синіх,

І за спиною носять гітару,

Подарують тобі щось ніжне,

Приємно-солодке на смак,

Із літер темних на білосніжних

Крилах, що твій літак,

Розправляє їх повертаючись

У далекий і близький Канзас,

Радію тебе зустрічаючи,

І молюся думками про нас...

 

 

ВАРТІ МОЄЇ МРІЇ

 

...кореляція моїх відчуттів

до тебе і твого неба,

дорівнює сумі прожитих днів,

які існував без тебе...

 

...об'єми моїх передсердь,

які я наповнюю кров'ю,

рівнозначні гордості веж,

що здобуваю в двобої...

 

...кілометри моїх доріг,

сукупності щирої дії,

холодні як в січні сніг,

але варті моєї мрії...

 

 

НЕ ПРИХОДЬ ПРОЩАТИСЯ У ЧЕТВЕР

 

 

«...шукаю виходу із трьох стін і одного вікна...усі ці проблеми, суєта суєт, вірші, щоб не пити, фільми, щоб не думати, книги, щоб не спати...в Уілсона рак, до речі, і хоч персонаж видуманий, але як писав Андрій Любка: "Але рак - це рак"...і ще цей час - залишився, щоб задуматись...Краще заснути з умовою завтра прокинутись...»

(© «Щоденник автора»., авт.)

 

 

...і знаєш, мені дуже болить,

і не від того, що хворий раком,

мама просить у Бога - мені пожить,

тато п'є із горя і просить у неба знаку...

 

...і знаєш, мені гірше вже третій тиждень,

легені розпадаються на некрози і ішемії,

до мене приїхали друзі у будній день,

відволікають розмовами про справи і мертві мрії....

 

...і знаєш, мені не дожити до Нового року,

хоча я дуже люблю різдвяних свят,

у снах – частіше картини Далі, але із зла і мороку,

на екрані – вбивства і смерть безневинних малят...

 

...і знаєш, не приходь до мене прощатися у четвер,

нервові центри на межі апоптозу і дистрофії,

я не впізнаю тебе, потемнішали грані склер,

це останні мої театрально-життєві дії...

 

 

ТВІЙ СУМ ЗАМОВК

 

Твій сум замовк, як готи восени,

Відтінків сірих сиплеться тріада,

Над мовчазною Темзою мости

Відлунням в унісон: "Це – зрада, зрада..."

 

І стрибнути б отак із тих мостів

В тенета чорної до млості аж води,

Та там на дні, мабуть, немає снів,

Підводні течії німої самоти...

 

І тільки сум, і тільки смуток, тільки страх,

Колишніх почуттів у інтернати,

Замовк із вирію останній щирий птах,

В самотності – всім треба замовкати...

 

 

ЗАЦВІТИ ДЛЯ МЕНЕ, КОХАНА

 

Зацвіти для мене, кохана,

Як тюльпани біля Вудберна,

Від щастя палкого п'яна,

Якого ніхто не поверне...

 

Зацвіти яблуневим цвітом,

Щоб акації білі квіти,

Примхливим зірвані вітром,

Розказали про тебе світу...

 

Зацвіти немов би востаннє,

Чи як в перші грудневі ночі,

Коли я зустрів кохання,

У обіймах твоїх дівочих...

 

Зацвіти, розпусти волосся,

Залиш присмак п'янкої шкіри,

Неначе усе вдалося,

Щоб я знову тобі повірив...

 

 

 

 


ХОЧЕТЬСЯ ВИПЛАКАТИ УСЮ СИНЬ

Хочеться виплакати усю синь,

І лишити прозорі склери,

Замінити гордості височінь

На дешеві львівські шпалери.

 

Невчасно закінчився чай,

І з ним час – релятиви моїх буденних,

Перестав ходити сьомий трамвай,

Останній із друзів певних.

 

Напевно, замерзло скло,

І поряд замерзла осінь,

Вакарчук правий – справді "Холодно",

І на скронях зимова просідь.

 

Оце б, виплакати цю синь

У твої тендітні долоні,

І дивитись як сонний син

Проводжає мене на пероні...

 

 

ВОНА (ЧАСТИНА І)

 

Коли на мене часом навіює сум,

Жовтий, як стіни будинку для людей особливо хворих,

І глибокий, як музика з партитур

Синіх мелодій Пінк Флойда в дисперсії справді чорних...

 

Телефоную до неї, яку я зустрів восени,

Мокру від крапель дощу і постійних душевних баталій,

Вона трохи старша – у неї трьохрічний син,

І чоловік, який скиглив, а потім покинув, пославши їх двох подалі....

 

Вона залишилась сама у двадцятиметровому світі,

Із малим шепелявим згортком щастя материнських обійм,

А потім з'явився я – їй було соромно, бо в тому весняному квітні,

Закохалася вдруге в дитя, яке до того знало лиш дотик повій...

 

Я ніколи не говоритиму при ній про любов,

Забираю її сина із дитсадка і біжу на вечірні пари,

Але якщо у світі, справді існує щастя, яке пришвидшує кров,

То хай би воно жило у її звичці будити мене теплим запахом кави....

 

 

ПОХНЮПИВСЯ СТАРИЙ ЖОВНІР

 

 

«Немає гірших війн за ті,

На яких досі помирають люди…»

(© Авт.)

 

 

Похнюпився старий жовнір,

І хочеться вже додому, брате,

Війни ненаситний звір

Все виє до нас: "Воювати!"

 

Химера, примара, мара,

А вдома – ще двоє діток,

І жінка думає, що вдова,

І з нею – двійко сиріток...

 

Коли вже закінчиться час,

Коли вже зійдуться ріки,

Хтось на братській згадає нас:

"Ночуйте, вояки, довіку..."

 

І хочеться так до мами,

Хоч вона вже на тому світі,

Допоможіть мені з рюкзаками,

І трохи нарвати квітів...

 

 

ІНТЕГРОВАНА У ЖИТТЯ

 

Інтегрована у м́оє життя,

Як вірус у мікросхему,

Ти у мене одна, одна,

Назавжди, навіки, напевно...

 

Ти – вільна енергія Гіббса,

Хаотичний броунівський рух,

Як міфи Еллади вічна,

Ти – зорі, а я пастух...

 

Нівелюй моє третє пришестя,

Залишай мене міддю в кишені,

Я віри твоєї похресник,

Хто щастя ховає у жмені...

 

 

ВОНА (ЧАСТИНА IІ)

 

Я тебе почекаю, бо час – не найгірший у світі ворог,

Тільки ти повернись назавжди, і нікуди більше не йди,

Між усіх тимчасових, яких вже було, напевно, сорок,

Думав тільки про тебе – тендітно єдину, і незбагненно цнотливі сни...

 

І забудь вже про те, що в лютневому передмісті

Ти пішла собі геть і віддала у руки ключ,

Ми були ще діти, а діти ніколи не грішні,

Але з того часу стільки птахів полетіли у море з круч...

 

І хоча я бував після того холодним терпки́м,

Але ти залишались в мені ранішнім запахом кави,

Я почекаю тебе, нехай грози, дощі, семафори, туманний дим,

Ти лише повертайсь русявим волоссям своїм у промінні останнім заграви...

 

ЛІКУЙ МЕНЕ ВІД ЗАСТУДИ

 

Лікуй мене від застуди

Ніжним своїм поцілунком,

Щоб серце билось об груди

Голосно, дзвінко, лунко...

 

Лікуй мене від депресій,

Дотиком свого волосся,

Чуєш серцевих терцій?

Знову тобі вдалося...

 

Лікуй мене від емпатій,

Обіймами серед ночі,

Жестом твоїх симпатій,

Підбурюй мене на злочин...

 

 

ТИ МАЄШ РОДИМКУ НА ГРУДЯХ

 

Ти маєш родимку на грудях,

Ближче до лівої ключиці,

Не вмієш жити, як інші люди,

І я хочу цього навчитись...

 

Ти маєш звабливий запах ідей,

Солодку пульсуючу кров,

Ключі від усіх дверей,

Варіанти для всіх відмов...

 

Ти маєш холодний дотик зими,

Весною ним граєш у поло,

Сині пігулки, дитячі сни,

І час, зав'язаний в коло...

 

 

МІЖ РЕБРАМИ І ДУШЕЮ

 

Між ребрами і душею,

Між серцем і почуттям,

Глибокі стоять траншеї,

Залишені твоїм буттям...

 

Між ключицями і крилом,

Між дотиком-помахом рук,

Глибоко пульсує кров,

Високо кружляє крук...

 

Між лопаток гострих кутів,

Між тендітних твоїх плечей,

Глибоко незвіданих снів

Між дівочих твоїх речей...

 

 

КИСЕНЬ І ЧЕСТЬ

Коли мені продаватимуть кисень і честь,

А я зупинюсь між галактик сповнених руху,

Мені привітає задумливий сивий старець,

Без болю в очах посміхнеться, подасть мені руку.

 

Зверне погляд у даль, а там океани суші,

І котитися б колесом в неосяжну таку далечінь,

Не чекай, поки тобі хтось дозволить, підкаже, відпустить,

Ти ж і є глобальна енергія янь, і чутлива енергія інь...

 

То ж прямуй, реставруй і заглиблюйся в горизонт,

Паралелями, стрілами, вектором, силою, серцем,

І над містом, раєм чи пеклом, над чистим килимом крон,

Партитур ще незвіданих, непояснених досі терцій...

 

А коли упадеш – до тебе з'явлюся я,

Без болю в очах посміхнусь, подам як уперше руку,

Дам у завдаток кисню і декілька років життя,

Щоб ти далі ішов між галактик сповнених руху...

 

СИНГЛЕНТНИЙ І МОНОЛІТНИЙ

Спочатку я був синглетний і монолітний,

Ніяких подряпин, тріщин, деформацій або фрактур,

Але життя – не вода, що точить камінь гранітний,

Воно із контузій, імпресій, операцій, шрамів, стриктур.

 

Воно із банальних вивихів в підсвідомість,

Зміни елетрик, подолання сили тяжінь,

Чекаєш лише коливань – отримуєш вибух натомість,

Реактивні згорають графіти, живою стає власна тінь.

 

І якщо ще зберігся в житті імпеданс,

Залишки опору, непідкорені досі Оми,

Доплером рухай подалі – усе захоплює транс,

Гострі кути, круті віражі, доленосні чужі телефони...

 

 

ЧИ ТО У МЕНІ ЛЮБОВ?

 

 

«Любов розпочинається із метафор…»

(© Мілан Кундера

«Нестерпна легкість буття»)

 

 

Чи то у мені любов,

Чи небо багрового цвіту?

Читаю своїх молитов

Тобі у колисці вітру.

 

Чи то у мені любов,

Чи знову в саду жоржини?

Закохуюсь в тебе знов

Терпко, щиро, невинно.

 

Чи то у мені любов,

Чи просто душевні муки?

Із кручі твоїх відмов

В чужі незнайомі руки...

 

 

ТОБІ ЗАВТРА В ДАЛЕКЕ НЕБО

 

Тобі завтра в далеке небо,

Мені завтра в далекий порт,

Ти для мене – лише потреба

А я для тебе – окремий сорт...

 

Тобі завтра в далекі ниви,

Мені завтра в далеку путь,

Ти для мене – лише вродлива,

Я для тебе – життєва суть...

 

Тобі завтра в далеку долю,

Мені завтра в далекий час,

Ти для мене – відсутність болю,

Я для тебе – більше за нас...

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти