ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Жанрове різноманіття біблійних текстів

Біблія, біблійні книги

 

Жанрове різноманіття біблійних текстів

Біблійний текст демонструє цілу низку літературних жанрів та специфічних способів художнього вираження. Серед них трапляються властиві іншим стародавнім літературам та специфічні, що визначають особливості Біблії як релігійного, сакрального тексту. Зокрема, можна виділити такі:

Ø міф, або міфологема як особлива художня форма чуттєво-образної символізації надчуттєвого буття; розгорнута в часі оповідь, яка, проте, не претендує на історичну достовірність (Пс. 17:8-16; Йов 40:20 – 41 - 26);

Ø героїчний епос (оповіді про вождів у Суд. Та Давида у 1 Сам.);

Ø генеалогії -“толедот”, де списки поколінь наводилися задля розкриття родових зв”язків між окремими людьми та народами (Бут.10), змалювання історичної спадкоємності традиції (1-2 Хр., Езд., Неем.), обґрунтування месіанських пророцтв (Мт. 1:1-17; Лк. 3:32-38);

Ø біографічні оповіді, елементи яких містяться в оповіданнях про пророків та в єванг. оповіданнях про Христа;

Ø оповіді про подвиги праведників (т.зв. “аретологія”), близькі до біографічного жанру та героїчного епосу (оповіді про патріарха Ноя у Бут. 6-8, пророків Мойсея у Вих., Второз., Іллю та Єлисея у І цар., 17-2 Цар 2);

Ø “діяння”, описи визначних подій життя та діяльності праведників, близькі до аретології (наприклад, оповіді про старозавітних пророків та новозавітних апостолів);

Ø оповіді -“сказання”, вільні за формою, близькі і до історичних оповідань, і до легенд; до них відносять оповіді про патріархів, Мойсея, Ісуса Навина, Суддів;

Ø елементи літопису (І.Цар. 14:19; 1-2 Хр.; Іс. 36-39);

Ø законодавчі настанови релігійно-правового, морального та культового змісту ( Вих., Лев., Второз.);

Ø повчання, настановні коментарі морального характеру до законодавчих положень; часом містили богословські роздуми та стародавні уявлення про природу; на них базується традиція повчального коментування Б.;

Ø апокаліптика, компонент пророцьких писань, у якому наявні загадкові фантастичні візії, складна символіка образів та чисел, описи боротьби сил добра і зла, що часом набувають дуалістичних рис, а також есхатологічні мотиви (“видіння” в книгах Іс., Єр., Єз., Об., численні апокрифічні Апокаліпсиси);

Ø пророцькі промовляння та проповіді, що вирізнялися емоційністю, метафоричністю, образністю, часто поетичною формою; стали одним із джерел церковної гомілетики (мистецтва проповіді);

Ø апологетична література, мета якої полягала в захисті та обґрунтуванні віроповчальних настанов (Прем. Сол.; апокрифічна 4 книга Маккавейська; Дії 2:14-36; 7:2-53; Рим. 1:18-8-39);

Ø притчі –невеликі повчальні оповідання, сповнені алегоріями, часто побудовані на аналогіях-порівняннях (2 Сам. 12:1-6; Мт. 5:13; 11:16-17; 13:44-50, інші притчі Ісуса);

Ø байки – морально-повчальні оповідання, де реальні події приховані за алегоричним зображеннм тварин, рослин, предметів (Суд. 9:8-15; 4 Цар. 14:19);

Ø афоризми та прислів”я – короткі повчальні висловлювання (Прип. 16:31; Мт.13:57; 2 сол. 3:10; 2 Петр. 2 : 22);

Ø загадки – алегоричні описи, сформульовані як запитання для відгадування (Суд. 14:14; 2 Цар. 10:1-3; Ез. 17:2-3);

Ø релігійно-культові форми – молитви, гімни, славослів”я-“доксології”, благословення та прокляття (Второз. 28:2-14; “заповіді блаженства” у Мт. 5:3-12);

Ø логії – специфічний новозавітний жанр гомілетичних “висловлювань Ісуса”, прообразом яких були притчі;

Ø євангелія – своєрідний жанр, що виник у лоні християнства, у ньому синтезовані жанри історичної оповіді, притч, алегорій, загадок, прославлень, молитвослів”я, проповіді, моральних та культових настанов тощо; проте всі вони підпорядковані релігійно-догматичним завданням утвердження та сповідання віри в Христа;

Ø т.зв. завіти – дуалістичний жанр, якому властиві опис сакральної угоди, насамперед між Богом і людьми (Бут. 15; 17: 1-14) та нормативна настанова, необхідна для виконання (Бут 49; Іоан 13:31-35; 16:32-33; Дії 20: 17-55);

Ø різножанрова пісенна поезія – любовна лірика (Пісн.), воєнні пісні (Суд. 5), жалобні та поховальні (2 сам.1: 17-27; Єр. 9: 17-18; Ам. 5: 16-18);

Ø епістолярні твори, приватні та публічні (листи Давида в 2 Сам. 11:15 та Єремії в Єр. 29: 1-28; апостольські Послання);

Ø офіційні державні укази, що також трапляються в інших писемних пам”ятках Стародавнього Сходу та еллінської доби (розпорядження царя Артаксеркса в Езд. 7: 11-26).

Старий Завіт

 

Законоустановчі книги

Викладається старозавітний закон. Приписані Мойсеєві.

До ІІ ст до н.е. всі книга Мойсея розглядалися в єдності – як одна. Поділ – з технічних причин (зміст книги не вміщався на один сувій).

У євреїв: Закон або Тора (П”ятикнижжя Мойсеєве). Логічно стрункий вступ до всієї Біблії.

Всі книги П”ятикнижжя складаються з окремих, незалежних і різних, іноді суперечливих творів.

Основна ідея: проповідь монотеїстичної релігії.

Буття (гр. Генезис, євр. Берешіт: від першого слова – “спочатку”; походження, народження) – 50 розділів – історія створення світу і людини, життя перших людей в раю, їх падіння і вигнання з раю, про всесвітній потоп, вавилонське стовпотворіння, про єврейських родоначальників - Авраама, Ісаака, Якова та його синів.

Ця книга має так багато істинного, що ми з повагою до найдавнішої точки зору насмілюємося зараз стверджувати: Мойсей був великим геологом, звідки б він не черпав відомості з геології; твердження Мойсея, що на землі перш за все з”явилися рослини, не може бути заперечене, адже саме водяні рослини належать до нижчого класу.

Квенштедт, геолог

Богослови не вважають історичною: є історичний фон, але реальність героїв не доведена.

Хронологічна послідовність не була метою автора, книга не писалася заради історії, не призначалася для викладу “біографії” народу. Це богословська інтерпретація записів давніх іудеїв.

Минуле показане з метою дидактичною.

Не містить власне законів і настанов, але кладе основу законові. Закладає основи теократії (державна влада належить духівництву): народ ізраїльський відділився від інших народів, тому що вся його історія перебуває у відповідності з планом Божого управління світом.

 

Створення світу

Шість днів поділяються на два періоди по три дні, описи яких закінчуються словами: І ще був вечір, і був ранок...

Розповідь про кожен день має художню рамку:

1. І сказав Бог: хай буде…

2. І став…

3. І побачив Бог…

Ці рамки повторюються вісім разів: кожен день має свої рамки, 3-й і 6-й обрамляються двічі.

Композиція

Наявна літературна єдність, заснована на узгодженні переказів минулого з родослівними.

За змістом – 5 основних частин:

1. Творіння.

2. Гріхопадіння і спокута.

3. Різне сім”я. Каїн і Сиф. До потопу.

4. Від потопу до Вавилона.

5. Від прикликання Авраама до смерті Йосипа.

 

У формі переказів – історичні події, якими зумовлений вибір Авраама та його нащадків і отримання Заповіту.

Починається із вступу (пролога), далі – 11 частин, що мають заголовки, в основі яких – слово тол(е)дот (“походження”, “житіє”, “родословіє”).

Включає:

1. Творіння (вступна частина).

2. Толедот (походження) неба і землі.

3. Толедот (родословіє) Адама.

4. Толедот (житіє) Ноя

5. Толедот (родословіє) Сима, Хама і Яфета.

6. Толедот (родословіє) Сима.

7. Толедот (родословіє) Фарри.

8. Толедот (родословіє) Їзмаїла.

9. Толедот (родословіє) Ісаака.

10. Толедот (родословіє) Ісави.

11. Толедот (родословіє) Ісави, отця Іудеміїв.

12. Толедот (житіє) Якова.

 

Жоден із згаданих персонажів не є головним.

 

 

Вихід (лат Ексодус, євр. Вселе Шемот (“ось імена”)) – 40 розділів – вихід євреїв з Єгипту, подорож пустелею, виклад синайського законодавства і опис побудови Мойсеєм скинії.

Книга святості (“святість” –ключове слово, повторене 87 разів).

Тема: позбавлення сімені Авоаамового рабства і вручення йому Заповіту; спокута і посвята.

Композиція:

І – 1-18 розд. – про тяжке становище нащадків Якова і про визволення з ярма, накладеного на них Тутмосом ІІІ і Аменхотепом ІІ. Про визволення ізраїльтян могутньою Божою рукою.

ІІ – 19-40 розд. – про поклоніння вибраного народу Богові. Про підготовку ізраїльтян до віддяки Богу почестей, до послушання.

 

Левіт (лат. Левітикус, євр. Вайїкра) – 27 розділів – обов”язки левітів (єврейських священиків, що служили при скинії) і правила, за якими мусять здійснюватися обряди.

Про богослужіння та єднання: перші обов”язки звільненого Богом народу.

Перша книга Старого Завіту, що вивчалася єврейськими дітьми.

У Новому Завіті » 40 посилань на Левіт.

В історичному плані: продовження Виходу: система жертвоприношень, що здійснювалися левітами, виникла як результат Божественного одкровення, даного Ізраїлю через Мойсея і відповідала частині обов”язків, які наклалися на євреїв Синайським заповітом.

Містить чимало одкровень щодо характеру Бога: про його святість, про вибіркову милість та любов.

Даються уроки святого життя – якими Бог хоче бачити людей, як слід поклонятися і служити Господу.

 

Зміст:

- богопоклоніння Ізраїля і все, що з ним було пов”язане;

- жертвоприношення;

- священництво;

- закони, що оголошували людину нечистою і позбавляли її права з”являтися перед Богом;

- час для здійснення богослужінь,

- правила щодо повсякденного життя і дотримання святості.

Обов”язкові принципи повсякденного життя Божого земного народу (заповіді):

Ø Не крадіть, не обманюйте один одного.

Ø Не кляніться іменем Моїм в неправді, і не безчестіть імені Бога вашого. Я Господь.

Ø Не ображай ближнього твого, і не грабуй. Плата наймиту не повинна лишатися в тебе до ранку.

Ø Не лихослов глухого, і перед сліпим не клади нічого, щоб спіткнувся він; бійся Бога твого. Я Господь.

Ø Не роби неправди на суді; не будь неприязним до убогого, і не догоджай особі великого; по правді суди ближнього твого.

Ø Не ходи перенощиком в народі твоєму, і не повставай на життя ближнього твого. Я Господь.

Ø Не ворогуй на брата твого в серці твоєму; викрий ближнього твого, і не понесеш за нього гріха.

Ø Не мсти і не май злості на синів народу твого; але люби ближнього твого, як самого себе. Я.Господь.

Встановлені в книзі свята:

I. Кожна субота, день, присвячений Богові.

II. Пасха – на пам”ять про вихід з Єгипту. Кололи ягня і їли, протягом семи днів споживали прісний хліб.

III. П”ятдесятниця – на спомин про Синайський закон в 50-й день по виходу з Єгипту. Початок жнив.

IV. Свято кущів (кучок) – на спомин про 40 років мандрівки пустелею. Ставили шатра з галуззя.

V. День примирення – на спомин про прощення Богом гріхів під горою Синай. Обов”язковий піст і покута. Найвищий священик жертвував теля (за свої гріхи) та козла (за гріхи народу).

 

Класифікація років:

I. Звичайні.

II. Суботні (кожен 7-й рік, земля залишалася необробленою, визволяли всіх рабів).

III. Ювілейні (кожен 50-й рік, не сіяли і не збирали, продані ниви віддавали їх попереднім власникам).

 

Класифікація жертв:

I. Криваві (воли, вівці, ягнята, кози, голуби).

II. Безкровні (хліб, сіль, олива, вино).

Розрізняли:

I. Похвальні (всеспалення).

II. Подяки і прохання (частина жертви спалювалася, а частина - споживалася).

Жанр

Пам”ятка правової літератури, що відображає дію аподиктичного закону (такий, що приписує норми поведінки) і закону казуїстичного (якщо зроблено те й те, то за це буде те й те).

Композиція

Відповідає темі:

Розділи 1-16 – про поклоніння Богові;

Розділи 17-27 – трактується повсякденне “ходіння” в святості перед Богом і оточуючими.

 

Основні частини:

I. Про жертви (1:1 - 6:7).

II. Про жертвоприношення (6:8 – 7:38).

III. Про посвячення священиків (8:1 – 9:24).

IV. Приклад для перестороги (10:1 – 10:20).

V. Про святість Божого народу (11 - 15).

VI. Про очищення (16 - 17).

VII. Про взємостосунки людей (18 – 22).

VIII. Про свята Єгови (23).

IX. Настанови і попередження (24 - 27).

 

Числа (лат. Нумері, євр. Бе-Мідбар)36 розділів – єврейська родослівна, статистичні дані про кількість євреїв по сім”ях, родах і колінах під час подорожі у пустелі, викладаються правила, за якими необхідно здійснювати деякі обряди, розповідається про події, що сталися під час подорожі.

Продовжує розповідь про подорож з того місця, на якому зупинилася книга Вихід.

Книга про поведінку народу і про служіння Богу в різних, деколи складних обставинах.

Охоплює » 40 років. Має історичний характер.

Історичні події – з певною метою: розповісти про те, чого чекав Господь від Ізраїля і як відповів Ізраїль на ці очікування.

 

Моральні настанови:

Ø порядок, якого слід дотримуватися народові при переміщенні через пустелю;

Ø як слід діяти священикам та левітам в умовах пересування народу;

Ø як слід готуватися євреям до завоювання Ханаану і до осідлого існування.

Відповідні розділи свідчать про успіхи і невдачі іудеїв, залежно від того, чи узгоджували, чи ні вони свою поведінку з вимогами, викладеними в Числах.

Висновки:

Ø у житті народу нічого не відбувалося самопливом, нікому не було надано право на сваволю, кожен член суспільства був помічений, знав своє місце в сім”ї і мав своє призначення у служінні Богові.

Ø Ізраїльський народ, який підлягав випробуванню в пустелі, Божого іспиту не витримав.

Композиція: 5 основних частин:

I. Воєнний порядок (1:1 – 10:10).

II. Від Синая до Кадес-Варні (10:11 – 12:16).

III. Ізраїль у Кадес-Варні (13:1 – 19:22).

IV. Подорож пустелею (20:1 – 33:49).

V. Заключні вказівки (33:50 – 36:13).

Второзаконня (лат. Девторономіум, євр. Елм-Гедебарім) – 34 розділи – нова редакція давньоєврейського Закону.

Своєрідний погляд у минуле: аналіз минулого і роздуми про майбутнє.

Дано настанови про те, як оволодіти обіцяним Божим спадком.

Відзначається суворістю Закону.

 

Композиція

Прощальні настанови Мойсея народу Ізраїля на порозі вступу в землю обітованну.

Короткий огляд подорожей Ізраїля пустелею:

- повчальний суд Божий над усіма минулими подіями;

- повторює 10 заповідей поколінню, яке виросло в пустелі;

- дає необхідні вказівки стосовно поведінки Ізраїля в обітованній землі; містить Палестинський заповіт.

Побудоване за тим же принципом, що й так звані васальні закони:

1:1 – 1:4 – вірші створюють преамбулу;

1:5 – 4:43 – історичний пролог;

4:44 – 11:32 – загальні умови;

12 – 26 – конкретні умови;

27 – 28 – благословення і прокляття.

Однак загалом книга має характер проповіді.

Структура:

I. Короткий огляд історії Ізраїля в пустелі (1:1 – 3:29).

II. Повторення даного в Синаї закону з пересторогами і напученнями (4:1 – 11:32).

III. Настанови і пророкування (12:1 – 27:26).

IV. Великі заключні віщування , що підсумовують історію Ізраїля до Другого пришестя Христа і містять Палестинський закон (28:1 – 30:20).

V. Останні настанови священикам, левітам та Ісусу Навину (31).

VI. Пісня Мойсея та його прощальні благословення (32 - 33).

VII. Смерть Мойсея (34).

 

Історичні книги (12 книг)

Дійсна історія Ізраїлю – від появи ізраїльських племен у Ханааніф до завоювання їх римлянами.

“Священна ”історія: за всіма реальними подіями – пошук Божого провидіння

ß

призначалася для культових потреб, для розповсюдження релігійного вчення.

 

Розповідь введена в рамки історичного процесу, історичні події – у релігійному ореолі. Важливо не те, як відбувається подія, а важливим є сам факт і та ідея, яка в нього закладена.

 

Іа група (7 книг): Книга Ісуса Навіна, Суддів, Рут, чотири книги Царств.

ІІа група (5 книг):І-а і ІІ-а книги Параліпоменон (Хронік), Книга Ездри, Книга Неемії, Книга Естер.

Універсального характеру: історія всього народу, всієї країни окремими періодами Опис окремих епізодів з історії Ізраїлю
Ісуса Навіна, Суддів:про завоювання євреями Палестини. Самуїла: про встановлення царської влади та історія перших царів. Царств:царювання Соломона, паралельний виклад історії обох частин крахни (Ізраїлю та Іудеї). Хроніки:історія народу через призму подій в Іудеї. Ездри, Неемії:релігійне та політичне життя євреїв, які повернулися з вавілонського полону. Рут:родовід царя Давида. Естер:епізод з часів персидського іга.

 

Книга Естер[1] (10 розділів).

Епізод з часів перського іга.

Історичний роман[2] (казака морально-релігійного змісту[3]) про красиву єврейку Естер[4], дружину Артаксеркса (Агасфера)[5], що врятувала євреїв від змови, яку підготував проти них царський фаворит Аман.

Дійсні події відсутні.

Насичений точними і правдивими побутовими та етнографічними подробицями (доведено у процесі археологічних розкопок). Автор виявляє знання державного устрою Персії.

 

Мета: пояснення походження єврейського свята Пурим (біля 1 березня), встановленого на пам”ять про звільнення євреїв з полону Þ читалася у час Пуриму.

Книга Йова (42 розд.)

Псалтир

Цей божественний співець (Давид) часто хвилював моє серце і збуджував думку. Ніколи людська фібра не творила акордів таких задушевних, таких зворушливих, таких сильних; ніколи думка поета не спрямовувалася так високо і не проголошувалася так справедливо; ніколи душа людини не виражалася перед людиною і перед Богом у висловлюваннях і почуттях таких ніжних, таких симпатичних і таких зворушливих для серця. Всі найсокровенніші порухи людського серця знайшли свій відголосок і ноти на устах і арфі цієї людини, а якщо перенестися в окрему епоху, коли ці пісні розносилися землею, якщо подумати, що тоді лірична поезія найосвіченіших націй оспівувала вино, любов, кров і перемоги муз та борців на іграх Еллади, то неможливо не подивуватися звукам царя-пророка, який говорить з Богом- творцем, як друг із своїм другом, який розуміє і восхваляє Його чудеса, дивується з Його правди, молить Його про милосердя і, здається, є відлунням, яке повторює покірні слова Христа раніше, ніж воно були почуті…

Ламартін (1790-1869), французький поет

Пророчі книги

Пророк (з грец.) – той, хто виступав від імені іншої істоти (Ягве).

Це не лише провидці в стані екстазу, вони захисники культу Ягве, прозорливі, що викривають соціальні несправедливості. У вченнях пророків Ягве виступає не лише як найвеличніший серед богів, але й найсправедливіший, що не дозволяє ображати сиріт і бідняків. Ягве – єдиний у світі бог і ніяких інших богів немає і не може бути.

Для вираження суті свого вчення вони використовували символічні образи або вчинки.

Перші пророки з’явилися у кінці правління Суддів. Їх діяльність у цей час мала груповий характер, вони повинні були супроводжувати жертвоприношення Ягве танцями і співами, чим поширювалася пишність ритуалу.

Окремі пророки (наприклад, пророчиця Девора) жили замкнуто.

Пізніше – значну роль починають відігравати окремі пророки. Частина з них виконує обов’язки радників при царськім дворі.

 

Пророк є Божим посланцем до народу: перш за все він покликаний утверджувати істину, а потім, коли народ приходить в стан упадку, завдання пророка – наставляти його на путь істинний. Тому його слово – це слово викриття і заклику, і лише в разі, якщо воно не доходить до совісті народу, то стає грізним попередженням про покарання, що чекає на народ.

 

Місія і звернення пророків:

1. Спасти народ від ідолопоклонства і беззаконня.

2. Не досягнувши цієї мети, оголосити народові його загибель.

3. Повідомити, що загибель не буде цілковита – рештки спасуться.

4. Із цієї решти вийде Особа, яка приведе усі народи до Бога.

5. Цією Особою буде Муж, який вийде із роду Давидового. Пророки називали його „Галузь”. Рід Давида, який колись був одним з найсильніших родів у світі, ослаб у період пророків. Щоб царювати в царстві, яке занепало, рід Давида мусив би знову відновитися в країні. Із цього роду мав би прийти Нащадок, який стане Царем над царями.

 

Пророки
Непишучі (Ілія, Єлисей) Пишучі
  Малі (12) Великі (Ісаія, Єремія, Єзекиїль, Даниїл)

Пророчими називають книги Ісаії, Єремії,Єзекиїля, Даниїла та 12-ти „малих” пророків.

Особливе значення у християн надається чотирьом книгам: Ісаії, Єремії, Єзекиїля, Даниїла: вони попередники християнства, що заклали основи цього вчення. Визначили, що Месія прийде не лише до іудеїв, але й до всіх, хто хоче опинитися в його царстві.

Є суто історичним явищем, для розуміння якого потрібно глибоке значення релігійної і громадянської історії Ізраїля.

У єврейській Б. вміщені за історичними книгами (книгами „ранніх пророків”).

У грецькій та латинській Б. – за морально-дидактичними книгами.

Існують відмінності щодо розташування самих книг пророків, більш того, зміст цієї частини Б. не завжди співпадає у виданнях різними мовами.

 

Ідеї кожного пророка:

Іоіль: Йона: Амое: Осія: Ісаія: Михей: Наум: Софонія: Єремія: Єзикиїль: Авдій: Даниїл: Авакум: Огій: Захарій: Малахій:   Видіння Євангельського періоду, об’єднання народів. Зацікавлення Бога Ізраїля ворогами Ізраїля. Рід Давида буде володарем світу. Єгова у призначний час стане Богом усіх народів. У Бога збережеться залишок для славної майбутності. Грядущий цар із Вифлеєма та Його всесвітнє царство. Неминуча кара прийде на Ніневію. Нове об’явлення, назване новим ім’ям. Гріх Єрусалима, його падіння і майбутня слава. Падіння Єрусалима, його відновлення і майбутня слава. Едом буде цілком знищений. Чотири царства і Боже вічне Царство. Повний тріумф народу Єгови. Другий храм і грядущий пишний храм. Грядущий Цар, Його рід і Царство. Кінцеве слово месіанського народу.  

 

Тематика пророчих виступів в до- і післяполону періоди.

 

  До полону Виступи проти соціальної несправедливості.
Політичні виступи.
Боротьба за чистоту культури Ягве.
  В часи полону Втішання.
Монотеїзм.
Ідея месіанства.
  Після полону Храм.
Апокаліпсис.
Відродження релігійного і державного життя.

1) Книга пророка Ісаї – 66 розділів. З них Ісаї належать перші 39-ть (740-700 р.р. до Р.Х.). Останні ( 536 р. до Р.Х) – великий анонім. пророк часів Вавилонського полону – „Второісаія”.

 

Ісаія (Протоісаія) – ІІ пол. VІІІ ст. до н.е.

Інформація про нього – лише з книги (імена батьків, двох синів, становище при дворі царя Давида - радник). Про смерть – єврейська легенда: помер мучеником, цар Манассія наказав розпиляти його на дві частини.

Видатна фігура в Старому Завіті: вчення вплинуло не лише на сучасників, але і на наступні покоління.

 

Фенелон

Вихідна точка – народ, остання мета – Бог. Між ними – світ його поезії.

М.Возняк

Композиційно розпадається на три частини:

І –гл. 1-39 – обставини що склалися в останні десятиліття VІІІ ст. до н.е.; загроза з боку Асірії, що закінчилася катастрофою для північної частини Ізраїля і нависла над південною частиною – Іудеєю.

ІІ – гл. 40-55 – після падіння Іудеї, в кінці вавилонського полону: становище, що через два століття.

ІІІ – гл. 56-66 – проблеми пізнішого часу, після повернення євреїв з вавилонського полону.

Є стилістичні і мовні відмінності ►►► Ісаії належить лише І-а частина, останні написані двома невідомими пророками: Второісаія, Протоісаія.

 

Особливість всієї книги: в ній знайшли відображення реальні життєві події.

Вчення Протоісаії

Відображає важке становище ізраїльтян, що склалося після їх повернення з полону. Прагне полегшити важке становище описом приходу щасливого царства, в ньому будуть вирішені всі проблеми і здійснені всі обіцянки Бога.

Обіцянки Ягве не збулися через жадібність начальства та поклоніння чужим ідолам.

Завдання народу: розчищення шляху Ягве, знищення всіх перепон на шляху до щасливого майбутнього.

Опис майбутнього (щастя всіх народів).

· Викриває соціальну несправедливість: правителів, що відзначаються жадібністю і чекають подарунків;

· заперечує розкіш і розпусту багатіїв;

· засуджує продажних суддів.

 

Люди забули про Ягве і віддають шану іншим богам (ідолопоклонництво).

„Омийтеся, очистіться... навчіться робити добро, шукайте правду, рятуйте пригнобленного, захищайте сироту, вступіться за вдову” (Іс. 1:11, 13, 16 - 17) .

Перераховані гріхи народу і володарів ► вірогідніть важкого покарання за гріхи ►наступить мир, Ягве принесе народові правду: „І перекують мечі свої на орала. І списи свої – на серпи: не підніме народ на народ меч, і не будуть більше вчитися воювати” (Іс. 2:4).

Пророцтво про народження Емануїла („З нами Бог!”) від молодої жінки, потомка царя Давида.

Вчення Второісаії

Головна мета: дати втіху і вселити віру в страждущих.: „Утішайте, утішайте народ мій, говорить Бог ваш” (Іс. 40:1).

 

Продовження вчення про Ягве:

- абсолютна сила, що вирішує долю людства і всевіту;

- він несхожий ні на що земне і його не можна зобразити.

Виразник ідеї єдинобожжя, розвиває ідею про Месію.

Чотири пісні, в яких зображаються риси особистості, покликаної здійснити особливі обітниці Ягве в невідомому майбутньому:

І-а пісня – основне завдання слуги Ягве – повернення синів Ізраїля на батьківщину; донести дари Ягве до всіх нарадов світу.

ІІ-а пісня – мусить принести себе в жертву, стати мучеником в ім’я успіху своєї місії.

ІІІ-а пісня – бере на себе всі страждання людства, щоб вилікувати його від ран; добровільно приносить себе в жертву, щоб звільнити людей від наслідків зла. Життя і страждання слуги – жертва умилостивлення, що приведе до очищення багатьох людей.

ІV-а пісня – слуга – великий мученик майбутнього, який, можливо, не буде царем, а вийде з рядів низових людей.

2) Книга пророка Єремії - 52 розділи.

Вчення Єремії:

Проблема порушення завіту: народ, який Ягве колись вважав своїм і уклав союз на горі Синай, порушив завіт.

Пророкуючи майбутнє покарання, хотів змусити народ повернутися до Ягве і прохати у нього пробачення.

Умови прощення:

- розкаєння народу в гріхах;

- вчинки, вірні виконанню заповіту;

- очищення, „обрізання” серця.

Після катастрофи тон пророка змінюється: він не пророкує, а починає втішати ► пророкує месіанську епоху (потомок Давида), вказуючи на подвійну місію Месії: царську і священицьку, або про прихід двох Месій: царя і священика.

Зміст пророцтв: крах офіційної політики, падіння Єрусалима, бідування народу.

Виступає проти заключення різноманітних союзів, критикує відмову про виплату данини.

Пророкує падіння Єрусалима і руйнування храму ►► був звинувачений у зраді і боговідступництві: Ягве обіцяв захистити свій народ і храм; Єремія піддає слова Господа сумніву.

Вплив Єремії відчутний в книгах інших пророків та біблійних книгах. В часи Маккавеїв його вважали захисником народу і священного міста Єрусалима, в хритиянську епоху – як предтечу Ісуса Христа, мученика за праве діло.

4) Книга пророка Єзекиїля – 48 розділів.

593-570 рр. до Р.Х.

Дехто вважає, що Єзекиїль мав симптоми нервової хвороби (описи видінь, дивна поведінка – втрата мови, багатоденне нерухоме лежання).

Пророкує падіння Єрусалима як кару за гріхи: „Душа грішника хай умре”.

Пророкує об’єднання і відродження іудейського народу.

Книга являє собою нову концепцію іудейської релігії, відмінну від учень відомих пророків. Увага зосереджена не на минулому, не на традиціях батьків. Його цікавить вічний завіт в майбутньому.

Звертається до долі храму (сам священик), до культу, який буде в ньому відправлятися.– 48 розділів – попередження, пророцтва і видіння нового храма в Єрусалимі.

Порятунок Ізраїля – в ор-ції міцної церковної общини і в удосконаленні обрядності (593-570 р.р. до Р.Х.).

Народ, щоб уникнути подібного до вавилон. полону випробувань, мусить послідовно і без винятків дотримуватися законів Мойсея ►►► відображає новий напрям іудаїзму, сформувався після вавилон. полону.

Єзикиїля називають „батьком” іудаїзму.

Обіцяне майбутнє, царство Месії є надією і втіхою лише для вибраного народу. „Чорні народи” не будуть брати участь у поділі духовних благ месіанського царства.

Книга є першим твором апокаліптичної літератури, стала зразком для книг Даниїла і Захарії.

5) Книга пророка Даниїла – 12 розділів (165 р. до Р.Х.).

Не фігурує в єврейському каноні.

Апокаліптичний характер.

Головний герой – юнак Даниїл, що розгадував сни і марення царів, але мав і власні. У найважчих випробуванняхзалишається вірним вірі батьків.

Приклад Даниїла мав надихати переслідуваних за віру іудеїв на те, щоб вони витримали всі випробування.

Окремі фрагменти в канон потрапили пізніше і не завжди сприймалися як богодуховні (молитва Даниїла і трьох отроків, кинутих в гарячу піч, розповідь про Сусанну і старців, про обман жерців Віла, про вбивство дракона).

 

Мета: розкрити зміст того, що відбувалося за часів Антіоха Епіфана, сповістити близькість звільнення від страждань і цим надихнути євреїв на боротьбу за свою національність.

За змістом:

І ч. – Даниїл разом з трьома отроками потрапляє в полон до вавілонського царя Навуходоносора.

ІІ ч. – видіння, які мають характер апокаліптичних ► вони пояснювались як пророцтва про появу Месії, сина людського, що зламає міць Римської імперії.

Новий Завіт

Ідеологія і суспільний лад Римської імперії початку нашої ери.

Роман про життя і пригоди Сина Божого Ісуса Христа.

Основи віри і моралі християнської Церкви.

На сьогодні відомо більше 20000 рукописів Новозавітних книг.

 

На Русі з”явилися найраніше Євангелія і Апостол: Діяння апостолів + Послання апостолів.

Найстаріша книга – “Остромирове євангеліє”, списане з староболгарського оригіналу у Києві дияконом Григорієм для Новгородського посадника Остромира у 1056-1057рр., містить у собі євангельські читання, пристосовані для церковної відправи в неділі і свята – апракосне (неповне) євангеліє.

 

Зв”язок зі Старим Завітом

Новий Завіт прихований у Ветхому, а Ветхий розкривається у Новому.

Святий Августин

Ісус постійно нагадує про пророцтва Старого Завіту, як правило, на доведення свого месіанства.

У Старому Завіті більше 60-ти основних пророцтв і приблизно 270 уточнень, що збулися в Ісусі Христі. Вказується його генеалогія, місце, час, спосіб народження Ісуса, реакція людей на Нього та Його вчення, зрада, спосіб страти.

 

Євангелія

Сім істин, висловлених у Євангеліях:

1. У кожному Євангелії показана одна і та ж унікальна особистість. У Матвія – Цар, у Марка – Раб, у Луки – Людина і у Івана – Бог. Однак все це – Христос.

2. Всі євангелісти згадують про служіння Івана Хрестителя.

3. Всі пишуть про чудесне нагодування 5000 людей.

4. Всі пишуть, що Христос говорив про себе як про Царя, у відповідності з передбаченням пророка Михея.

5. Всі розповідають про зраду Юди, про відречення Петра, про суд, про розп”яття і воскресіння Ісуса Христа - не в переносному, а в буквальному розумінні; записи євангелістів складені так, що смерть Христа виступає як головна подія, заради якої Він приходив на землю; все, що було до цього – лище підготовка до неї.

6. Всі євангелісти пишуть про служіння Христа після воскресіння, яке є свідченням того, що Він навіть після великих страждань залишився незмінним.

7. Всі євангелісти провіщають Його Друге пришесті.

 

Символи кожного євангеліста (основа символа: головна думка євангеліста при зображенні життя і діяльності Ісуса Христа):

Матвій – людина(основне завдання: розповісти про людську природу Ісуса Христа, і тому починає з генеалогії).

Марко - лев(Ісус Христос – володар всесвіту, доводиться Його всемогутність).

Лука – телець(Ісус Христос приніс Себе в жертву тельців).

Іван – орел(Ісус Христос – Бог, що прийшов з неба на землю в образі людини. Орел піднімається вище за всіх інших птахів, як і Ісус – вище всіх людей).

Назва “євангеліє” закріпилася за певними текстами з середини ІІ ст. Первісно таку назву мали всі канонічні книги.

Присвячені розповіді про події з життя Ісуса Христа у зв”язку з Його вченням, викладають основи християнської міфології. Ісус приходить на землю смиренно, в образі слуги (раба), щоб своїми стражданнями, смертю і воскресінням спокутувати гріхи роду людського.

 

Євангелісти ніколи не описують Христа. Вони майже нічого не говорять про те, що думають про Нього, але дозволяють Йому самому говорити і діяти: образ у діях, дієвий і діючий. Це основна відмінність євангельської оповіді від звичайних біографій.

 

Мета: укріпити віру в Христа як в Месію. Мова йде про Христа віри, а не про історичного Ісуса.

 

Первісно існувало багато євангелій, канонізовано лише чотири, інші визнані апокрифічними:

…є чотири клімати, чотири вітри, чотири кінці світу, кожен з яких вимагає колони.

Святий Іриней

 

При читанні у церкві Євангелія завжди супроводжуються радісними окликами :”Слава Тобі, Господи, Слава Тобі!”.

Притча– невелике за обсягом повчальне алегоричне оповідання, в якому фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. Основна форма спілкування Ісуса з народом та учнями (говорить притчами), однак зустрічаються і у Старому Завіті (притча Йофама про дерева, які хотіли обрати собі царя; притча Нафана до Давида про багатого, який відібрав у злидаря його єдину вівцю; притчі Соломона).

Притчі у Євангеліях розміщені

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти