ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Діяння апостолів (“Історія апостолів” – німецький варіант назви) – 28 розділів.

Назва умовна, бо лише двоє апостолів згадуються в діях (Петро і Павло).

Продовження євангельської розповіді з моменті смерті Христа і до смерті апостола Павла (доповнення євангельської історії).

Час написання: 60-і р.р.

Автор: євангеліст Лука. Про це свідчить присвята Теофілу (як і Євангелія від Луки), передмова, подібність стилю (єдині мовні звороти, однаковий стиль цитування) та висловлюваних ідей.

Луці ми зобов”язані логічно послідовним описом апостольської діяльності Павла. Наскільки б “біднішими” виявилися б ми, не напиши Лука Книги Діянь! Адже і за її наявності ми зустрічаємося з певними труднощами при читанні Павлових послань, їх було б набагато більше, якби не ця книга Луки.

Ф.Брюс, коментатор Діянь

В Діяннях “мало етичних настанов, а звернення до вчення Христа повністю відсутнє. Теологічний зміст промов шаблонний, примітивний і наївний. Нема поетичної фантазії і апокаліптичної картинності. Головний інтерес автора - події і особостості. Тому Діяння можуть справедливо вважатися першою історичною книгою християнства”.

І.Елмотт, англійський історик

Існували й інші “Діяння”: діяння Петра, Павла, Андрія, Хоми; вони називалися “подорожами” або “чудесами” якогось апостола.

 

Сюжети Діянь не є достовірним історичними повідомленнями. Не розповідає про історію церкви, а підтверджує пророцтво Ісуса щодо місії апостолів. Свідомо передає лише радісну історію, це історія перемоги і торжества християнства.

Головний настрій: терпимість, примирення, співчуття приниженим, огида до багатства, що теж споріднює Діяння з Євангелієм Луки.

Композиція:

І – історія розповсюдження християнства в Палестині. Герой – апостол Петро. Йдеться про найважливіші факти з історії перших християн.

ІІ – історія розповсюдження християнства поза Палестиною: західна Азія, Європа, Рим. Герой – апостол Павло, перший серед апостолів, який звернувся з проповідуванням нового вчення до язичників. Складається з оповідей оповідача-очевидця та переповісток з уст інших.

Урівнює фігури Петра і Павла, надаючи їм однакових атрибутів влади і авторитету:

- обоє воскрешають мертвих;

- обоє виліковують хворих;

- обоє чудом рятуються із темниці…

 

Мета автора: зняти різкі відмінності, які існували між характером діяльності апостолів, і послабити великі притиріччя, що існували між ними щодо розповсюдження християнства серед язичників. Відображає універсальний характер християнства.

 

Лука є одним із перших апологетів християнтсва. Ця апологетика адресована світській владі з метою довести їй “законослухняність” християнства.

Ф.Брюс

Мета Луки полягала в тому, щоб показати розповсюдження християнства…

Вільям Барклай

 

Промови апостолів, вірогідно, не є їх власним, а створені автором.

 

Послання апостолів

Популяризація, інтерпретація та роз’яснення Євангелія відповідно до певних обставин суспільної та релігійної практики окремих християнських общин.

Релігійні листи, адресовані християнським общинам або окремим християнам. У них пояснюються складні для розуміння питання християнської релігії.

 

Характерний жанр саме Нового Завіту: 2/3 писань Нового Завіту припадає на послання.

 

Значення: встановлюють коло проблем, які виникали в житті ранніх християн.

 

Розташовані не в хронологічному порядку:

- спочатку послання апостола Павла – „універсальні” соборні послання;

- меш значимі, звернені до окремих осіб.

 

Композиція (переважно стала):

- вказівка автора і адресата;

- благословіння;

- заключні рядки: вітання.

 

Крім канонічних, відомі:

· Послання Ісуса до едесського царя Авгара (IV ст.);

шість листів апостола Павла до Сенеки (ІІІ ст.).

 

Послання апостола Павла[6] (14)

Значення апостола Павла для християнства:

І. Перший став розповсюджувати християнство серед поган, що жили поза Палестиною.

ІІ.Виробив суто християнську обрядовість, звільнивши її від іудейних форм – християнство з іудейської секти перетворилося у світову релігію.

ІІІ. Перший християнський богослов: перетворив християнство з вчення про організації „труждающихся і обтяжених” у вчення про викуплення, основними моментами якого є олюднення Христа, Його смерть і Воскресіння (основні 2 події : смерть і воскресіння, смерть звільнила від рабства гріха і закону).

Основна форма місіонерської діяльності – усні виступи, проповіді.

Існувало більше 14-ти послань (вказівки в текстах Послань до коринтян, колосян), частина - загублені.

Три групи:

І. - Створені у ранній період, їх оригінальність не викликає сумнівів (І і ІІ Послання до солунян (фессалопінікійців), Послання до галатів, І і ІІ Послання до коринтян, Послання до римлян).

ІІ. - Послання, написані з-під стражі (Послання до єфесян, до колосян, до філип”ян, Послання до Филимона).

Авторство сумнівне.

За традицією вважають, що три написані Павлом під час першого перебування під стражею в Римі. Свідчать, що християни сприйняли програму Павла, що перемогла інші напрямки.

ІІІ. – Пастирські послання (І і ІІ Послання до Тимофія, Послання до Тита): вказівки щодо управління християнськими общинами.

Авторство сумнівне.

Всі послання є проявом виховної і організації роботи, засобом спілкування.

Хронологічний порядок:

1. 1 і 2 до солунян.

2. 1 і 2 до коринтян.

3. до галатів.

4. до римлян.

5. до Филимона.

6. до колосян.

7. до ефесян.

8. до филип”ян.

9. І до Тимофія.

10. до Тита.

11. ІІ до Тимофія.

Послання до євреїв – порядок написання стосовно інших послань встановити не вдалося.

 

І. Послання до римлян – 16 розділів.

≈ 58-59 р.р.

Основи віровчення ранніх християн

Дві думки:

- іудеї–християни не можут виправдатися перед Богом виконанням закону.

- як іудеї-християни, так і християни з поган можуть спастися лише вірою в І. Хр.

Центральна ідея: виправдання, яке іде від віри в Ісуса, дається Божим милосердям.

Вибір Бога не залежить від справ людини.

Вимога підкоритися владі: немає влади не від Бога. Така позиція сприяла укріпленню християнства в суспільстві.

Учительний трактат, позбавлений особистісного характеру – звернення до общини, чужої Павлу.

Виправдатися перед Богом можна лише вірою, без діла (на відміну від Якова, який твердив, що „Віра без діла - мертва”). Яків говорить про те, як виправдовується віра в Бога перед людьми, а Павло – перед Богом.

Композиція:

1. Вступ.(1:1-17).

2. Увесь світ винен перед Богом (1:18 – 3:20).

3. Виправдання вірою в Христа (3:21 – 5:11).

4. Воскресіння і нове життя в Христі і ходіння під керівництвом святого Духа (5:12 – 8:13).

5. Досягнення вищого результату через благословіння, проголошене Євангелієм (8:14-39).

6. Євангеліє не відміняє обіцянок, отриманих Ізраїлем через Завіт з Богом (9:1 – 11:36).

7. Християнське життя і служіння (12:1 – 15:33).

8. Виявлення християнської любові (16:1 - 27).

ІІ. Перше послання до коринтян (столиця провінції Ахасії) – 16 розділів.

≈ 57-58 р.р.

Найцінніше з історичної точки зору.

Має дещо ліричний характер: виявлення суму, стурбованості, священного гніву апостола.

Закликає коринтян до миру і любові, вирішує ряд морально-церковних питань.

Коринт – багате місто, в якому є бідність; царство науки та мистецтва, однак процвітає аморальність.

Проблеми життя в очікуванні Христа: кожен сам вибирає для себе аскетичний або інший спосіб життя, не примушуючи інших жити за його міркою.

Християнин має право на все, але не має права перетворюватися на раба якоїсь пристрасті.

Павло не заперечує залучення до общини багатих людей.

Суть християнського абсолюту: любов („Все у вас хай буде з любов’ю”).

Загальна тема: поведінка християнина.

Композиція:

1. Вступ: перебування віруючого під благодаттю (1:1-9).

2. Суперечки: розділення в середовищі віруючих як щось суперечливе цілому (1:10-4:21).

3. Засудження аморальності і наказ про дисципліну (5:1-6:8).

4. Святість тіла і християнського шлюбу (6:9-7:40).

5. Про споживання м’яса і про обмеження християнської свободи (8:1 – 11:1).

6. Християнський порядок і Вечеря Господня (11:2 - 34).

7. Духовні дари, що стосуються тіла, церкви і християнського служіння (12:1-14:40).

8. Воскресіння мертвих (15:1-58).

9. Особливі вказівки і привітання (16:1-24).

 

ІІІ. Друге послання до коринтян – 13 розд.

Спрямоване проти іудеїв-християн, що налаштовували коринтян проти Павла. Викликане необхідністю захищати Павлу свій апостольський авторитет від початку його і в процесі всього становлення.

Має багато цінних автобіографічних зауваг.

Складне для розуміння через брак історичних фактів: окремі натяки щодо подій залишаються незрозумілими.

 

Композиція :

1. Причини, на які спирається апостол Павло у своїй діяльності (1:1-7:16).

2. Про розбір паперів на користь бідних віруючих в Єрусалимі (8:1-9:15).

3. Павло захищає свій апостольський авторитет (10:1-13:14).

 

ІV. Послання до галатів – 6 розділів(мешканці римської провінції Галатія)

≈ 56 р.

Захищає свою місіонерську діяльність від нарікань з боку іудеїв-християн, на чолі яких – Яків, Петро та Іоанн.

Вперше формулює властиву для нього думку: виправдання однією вірою.

Можливість перетворити нове вчення в релігію всіх народів імперії, в державну релігію.

Трактує Мойсеїв Закон як „дітоводець до Христа”: з прийняттям християнства Закон втрачає свою силу.

 

Композиція:

1. Привітання (1:1-5).

2. Тема (1:6-9).

3. Євангеліє Павла як одкровення (1:10-2:14).

4. Виправдання за вірою, не за ділами, як передбачено законом (2:15-3:24).

5. У своєму житті віруючий керується правилами, що виходять з дії благодаті, а не закону (3:25-5:15).

6. Освячення здійснюється Духом Святим, а не законом (5:16 - 24).

7. Напучування і закінчення (5:25 – 6:18).

 

V. Послання до єфесян - 6 розділів.

Невідомий автор, що сприйняв вчення.

Христос – Логос (один з учнів Павла).

≈ 130-140 роки.

Близьке до Книги Ісуса Навіна.

Відрізняється від дійсних послань Павла:

- висловлює чужу для Павла думку, що християнство – це таємниця, від віків захована в Бозі;

- теорія про перебування в повітрі злих духів.

 

Композиція :

1. Апостольське привітання (1:1-2).

2. Становище віруючого „во Христі” і „на небесах” - виключно по благодаті (1:3-3:21).

3. Ходіння і служіння (4:1-5:17).

4. Ходіння і духовна війна віруючого, що наповнений Духом (5:16-6:24).

 

VI. Послання до филип”ян (Македонія) – 4 розділи.

≈ 62-63 роки.

Закликає до єдності і чистоти, застерігає від захисників іудейських форм християнства.

Стосунки Павла з християнами Филипп були дуже близькі – тепле і сердечне послання.

Тема: християнський досвід.

Центральна думка: „Для мене життя – Христос, а смерть – здобуток” (1:21).

Композиція :

1. „Христос- це життя віруючого, який радіє і в стражданнях” (1:1-30).

2. Христос, що радіє і принижений служінням, – приклад для віруючого (2:1-30).

3. Незважаючи на труднощі і недосконалість, віруючий в радості дивиться на Христа, пране до Нього (3:1-21).

4. Христос дає віруючому силу радіти і в тривогах (4:1-23).

 

VII. Послання до колосян – 4 розділи.

Невідомий автор.

≈ 120 років.

Розкривається божественні достоїнства Христа і велич його викупних заслуг, викладаються загальні і часткові обов’язки християн.

Спрямоване проти двох помилкових вчень:

1. Алексадрійський аскетизм („не торкайся, не вкушай”).

2. лжемістицизм („проникнення в невідоме”) – наслідок філософських роздумів.

 

Композиція:

1. Вступ (1:1-8).

2. Апостольська молитва (1:9-14).

3. Прославляння Христа-творця, Вибавителя, що вселяється у віруючого Духом Святим (1:15-29).

4. Втілення Божества в Христі, в якому віруючий здобуває повноту (2:1-28).

5. Єднання віруючого з Христом в житті воскресіння і слави (3:1-4).

6. Життя віруючого – плід єднання з Христом (3:5-4:6).

7. Християнське спілкування (4:7-18).

VIII. Перше послання до солунян (Македонія) – 3 розділи.

Найраніший документ Нового Завіту.

≈ 53-54 роки.

Перероблене багато разів: канонізоване в ІІ ст..

Є свідченням того, що християни рано почали проповідницьку діяльність серед язичників.

Закликає жити свято і не сплакувати померлих, що вірили в Христа, бо вони воскреснуть з мертвих перед пришестям Христа.

Проблеми щодо відстрочки кінця світу і другого пришестя Христа. Викладає основну суть християнського вчення : Ісус помер за людей, щоб дати їм нове життя.

Тема розкривається в трьох аспектах:

1. Утвердження молодих учнів (віруючих) у вже викладених їм істинах.

2. Спрямований на них заклик прагнути до святості.

3. Утішання стосовно їх померлих близьких.

Ідея другого пришестя Христа.

 

Викладає основні доктрини християнської віри:

- обраність (1:4);

- Дух Святий (1:5-6; 4:8; 5:19);

- свідчення віри (1:5);

- Троїця (1:1; 5-6);

- звернення (1:9);

- Друге пришестя Христа (1:10; 2:19; 3:13; 4:14-17; 5:23);

- поведінка віруючих (2:14; 4:1);

- освячення (4:3; 5:23);

- день Єгови (5:1-3);

- Воскресіння (4:14-18);

- потрійна природа людини (5:23).

 

Композиція:

1. Зразкова церква і три подвиги християнського життя (1:1-10).

2. Зразковий служитель і нагорода його (2:1-20).

3. Зразковий брат і освячення віруючого (3:1-13).

4. Зразкове „ходіння” і надія віруючого (4:1-18).

5. Зразкове „ходіння” і день Господень (5:1-28).

ІХ. Друге послання до солонян – 3 розділи.

Невідомий автор (відрізняється від І-го послання змістом і лексикою).

≈ 70 роки.

„Відсуває” близькість другого пришестя, вказує його ознаки і говорить про Антихриста. Закликає відмовитись від бездіяльності, вернутися до праці, заробляючи собі на хліб.

Спроба відмовитися від екзальтованого очікування Месії і почати облаштовувати своє життя в цьому світі.

 

Композиція:

1. Привітання (1:1-4).

2. Втішання (1:5-12).

3. Настанови щодо дня Господня і людини гріха (2:1-12).

4. Напучування і апостольські настанови (2:13-3:15).

5. Благословіння і переконування (3:16-18).

 

Х. Перше послання до Тимофія[7] – 6 розділів.

Невідомий автор.

≈ 115- 125 р.р.

Настанови пастирського характеру. Відображає стадію становлення ієрархічної церкви.

Ідея: „Щоб ти знав, як мусиш чинити в домі Божому” (3:15).

 

Композиція:

1. Осудження законничества і поверхових вчень (1:1-20).

2. Молитва і порядок, встановлений Богом стосовно чоловіків і жінок в церкві (2:1-15).

3. Про неохідні якості пресвітерів і дияконів (3:1-16).

4. Поведінка „доброго служителя” (4:1-16).

5. Праця „доброго служителя” (5:1-6:21).

 

ХІ. Друге послання до Тимофія – 4 розділи.

Схоже на попереднє.

Закликає укріплятися в вірі, бути відданим Господу.

 

Композиція :

1. Апостольське привітання (1:1 - 18).

2. Шлях достойного служителя в часи відпадіння (2:1-26).

3. Відступництво і Слово (3:1-17).

4. Вірний воїн і вірний Господь (4:1 - 22).

 

ХІІ.Послання до Тита[8] – 3 розділи.

Схоже на два попередні.

Порядок у церкві.

 

Композиція:

1. Властивості і функції керуючих братів (1:1-16).

Пастирське служіння істинного керуючого брата (2:1-3:15).

ХІІІ.Послання до Филимона – 1 розділ.

≈ 62 р.

Має особистий характер.

Написане з приводу повернення Филимону його біглого раба Онисима, що прийняв християнство.

Автор ставиться до рабства як до Божої волі: раб мусить служити хазяїнові, як і Христу. Християнська любов може виразитися і у ставленні до рабів.

 

Настанови щодо:

1. практичної праведності;

2. християнського братолюбія;

3. християнської поштивості і ввічливості;

4. прояву закону любові.

 

Композиція:

1. Привітання (1-3).

2. Характер Филимона (4-7).

3. Клопотання за Онисима (8-21).

4. Привіти і завершення (22-25).

 

ХІV.Послання до євреїв (умовний заголовок, не адресувалося жителям Палестини) – 13 розділів.

Невідомий автор

≈ 66 р.

Ветхий Заповіт – прообраз Нового.

Іудейство – лише слабкий натяк на християнство.

Мета: показати славу, велич і важливість Нового Завіту (як матеріал до порівняння – ветхозавітні поняття).

Релігійні ідеї практичного характеру: про християнську твердість і терпіння, про горе як прояв караючої і виправляючої Божої волі.

За формою не схоже на лист: відсутні традиційні звертання, благословіння апостолів, ім’я автора (має теоретичний характер, характер повчання ).

Найбільш досконале щодо мови і стилю серед усіх творів Нового Завіту.

 

Композиція: 6 розділів, до яких входять 5 вставних частин, що вміщують напучування:

1. Велике спасіння (1:1-2:18 (2:1-4 – вставна частина)).

2. Божий спокій (3:1-4:16 (повністю є вставною частиною)).

3. Наш великий Першосвященик (5:1-8:6 (5:11-6:12- вставна частина)).

4. Новий Завіт і небесна скинія (8:7-10:39 (10:26-39 – вставна частина)).

5. Переваги віри (11:1 - 40).

Поклоніння і „ходіння” віруючого священика (12:1 – 13:25 (12:3-17 – вставна частина)).

Соборні послання

Призначалися не для окремих общин, а для всієї церкви.

У них: поява лжевчень або застереження стосовно початків гонінь на християн.

 

З кінця ІІ ст. називають кафолічними (або вказівка на входження до канону, або вказівка на загальний характер послань).

 

За жанром: твори, яким надана форма листів – літературні листи, проповіді, умовляння.

 

І. Соборне послання Якова[9]– 5 розділів.

Автор невідомий.

≈ 110-140 рр.

Включене в канон в V ст.

Звернення до всіх іудеїв-християн, розвіяних по світу.

Полемізує з тими, хто вчив, що християнин порятується вірою ►►► Віра без діла – мертва (!!!)

Композиція:

І. Випробування віри (1:1 - 2:26).

ІІ. „Язик є той орган, яким випробовується істинність віри” (3:1-18).

ІІІ. Засудження мирського способу життя (4:1-14).

ІV. Застереження багатим (5:1-6).

V. Напучування (5:7-20).

ІІ. Перше соборне послання Петра – 5 розділів.

Автор невідомий.

≈ 113 р. за часів гонінь на християн при імператорі Трояні (98-117 рр.)

Підбадьорює християн у біді, нагадує їм про винагороду, що чекає їх у майбутньому, радить проявляти до переслідувачів покірність.

Відчутне знайомство автора з посланнями Павла та Якова, Апокаліпсисом.

Стосується основних істин християнської віри, але особливий наголос робиться на значенні викуплення.

 

Основна думка: віруюча людина мусить не тікати від страждань, але готуватися переборювати їх.

Ключові слова: „страждання”, „постраждати” (≈15 раз).

 

Композиція:

І. Страждання і поведінка християнина під кутом зору майбутнього повного спасіння (1:1 – 2:8).

ІІ. Життя віруючого, як визначається воно сімома аспектами його становища і заступальним стражданням Христа (2:9 – 4:19).

ІІІ. Християнське служіння під кутом зору майбутнього Пришестя Пастиреначальника (5:1-14).

ІІІ. Друге соборне послання Петра – 3 розділи.

Автор невідомий.

≈ 170 р.

Найпізніше з усіх творів Нового Завіту.

ІІ частина – переробка „Соборного послання Іуди”.

Полемізує з людьми, які, твердячи, що очікуване всіма друге пришестя Христа не здійснилося, стверджували, що не варто зовсім на нього чекати.

Заклик вести добропорядне життя.

 

Композиція:

І. Великі християнські доброчинності (1:1-14).

ІІ. Восхваління Писань (1:15-21).

ІІІ. Застереження стосовно лжевчителів (2:1-22).

ІV. Друге пришестя Христа і прихід Дня Господня (3:1-18).

ІV. Перше соборне послання Іоанна – 5 розділів.

Автор ІV-ї Євангелії.

≈ 130-140 рр.

Розвиваються головні релігійно-моральні погляди ІV-ї Євангелії.

Має полемічний характер: спрямоване проти тих, хто стверджував, що Христос не втілювався, а мав умовну подібність з історичним Ісусом.

Не є власне посланням (відсутнє звертання, привітання, благословіння).

Має характер повчання.

Викладаються основи особистого ходіння віруючого у дні, коли „багато лестунів увійшли в світ”.

 

Ключове слово: „істина” - сукупність того, що відкрито нам в Святому Писанні.

Біблія, як єдиний авторитет для віруючого, - джерело в часи ухилянь і відступництва.

 

Композиція:

І. Шлях істини і любові (1 - 6).

ІІ. Небезпека шляхів, що не передбачені Писанням (7 – 11).

ІІІ. Висновки (12 -13).

V. Друге соборне послання Іоанна – 1 розділ.

Автор ІV-ї Євангелії.

Адресовано якійсь пані (найпевніше, йдеться про якусь общину).

Це лист, адресований членам сім’ї, батьком – його „малим дітям”, що знаходяться в світі.

Висловлюється радість з приводу того, що діти цієї пані (громадяни общини) залишилися вірними істині, переконує дотримуватися заповідей про любов і застерігає від лжевчень.

Світ – щось зовнішнє, а гріх віруючого – дитяча шкода супроти Отця, подія, що сталася в сім’ї (1:9, 2:1).

 

Найбільш інтимне (за винятком Пісні Пісень) з усіх Богонатхненних Писань.

 

Композиція:

І. Сім’я і її Отець (1:1 – 3:24).

ІІ. Сім’я і світ (4:1-5:21).

Вони піддаються поділу за вторинним принципом – на частини, кожна з яких має фразу „діти мої”:

1) вступ, про втілення Слова (1:1-2);

2) діти і спілкування (1:3 – 2:14);

3) діти і світський та „релігійний” світ (2:15-28);

4) за якими ознаками діти можуть пізнавати одне одного (2:29 – 3:10);

5) як діти мусять жити спільно (3:11-24);

6) як діти можуть розпізнати лжевчителів (4:1-6);

7) обіцянки і застереження, отримані дітьми (4:7 – 5:21).

VІ. Третє соборне послання Іоанна – 1 розділ.

Автор ІV-ї Євангелії.

Адресоване якомусь Гаію, не всій церкві, а одному з її членів, що зберіг вірність первісним звичаям, для підтримання істини і віри.

Прославляється його за вірність істині і добру.

Говориться про особливу відповідальність віруючого як члена церкви у важкі для неї дні.

 

Історично відзначається початок захоплення духовенством і священництвом влади над церквою, результатом чого стало порушення встановленого в ній порядку.

Вказується на те, що в такій ситуації має чинити віруючий.

 

Композиція:

І. Особисте привітання (1-4).

ІІ. Наставляння стосовно братів, що прийшли послужити (5-8).

ІІІ. Керівник-відступник і добрий Димитрій (9-14).

VІІ. Соборне послання Іуди[10] – 1 розділ.

Автор невідомий.

≈ 130-140 рр.

За змістом тотожне І-му соборному посланню Іоанна.

Послання на захист віри.

Говорить не стільки Іуда, скільки Дух.

Тема: „Подвизання за віру”.

Провіщається відступництво церкви, яка первісно гаряче сповідувала Христа: докладний опис причин і розвитку цього процесу.

Композиція:

І. Вступ (1-2).

ІІ. Причина і привід написання Послання (3-4).

ІІІ. Відступництво можливе (5-7).

ІV. Характеристика вчителів-відступників (8-19).

V. Повчання і втішання святих (20-25).

Апокаліпсис (гр. – одкровення, розкриття таємного, прихованого) (Одкровення Івана Богослова) – 22 розділи (Лютер не вважав апостольською і достойною канону).

Автор невідомий.

Написаний » 90-96 р.р., острів Патмос (Егейське море), де автор перебував у вигнанні.

Апокаліптичні твори (» початок нашого літочислення) покликані були підняти завісу над майбутнім і розповісти про нього в одкровеннях пророків. Майбутні події показані в фантастичному, загрозливому вигляді. Апокаліптичний жанр набув свого розквіту у творчості пророка Даниїла, а також у багатьох апокрифічних творіннях епохи зародження християнства.

 

Звід декількох творів:

- основна частина – єврейський апокаліпсис (66-70 р.р.), опрацьований на християнський лад;

- книги пророків Старого Завіту (Єзекиїль, Даниїл).

 

Зв”язуюча ланка між Старим і Новим Завітами, найбільш іудейська книга Нового Завіту.

 

Історичні версії появи:

I. Розповідається про гоніння на християн у часи правління імператора Доміціана Þ написана у кінці І ст.;

II. Окремі видіння пов”язані з падінням імператора Нерона, з часом важкої поразки в іудейській війні Þ фрагменти Апокаліпсиса можна віднести до найраніших творів християнської літератури.

Пророк звертається із словами втіхи до своїх братів і прагне переконати їх у необхідності стійкості у вірі.

Проповідь терпіння і вірності.

Надихає на подвиг: мученики за віру зображені переможцями.

Будь вірним до смерті, і я дам тобі вінець життя (Апок. 2, 10).

 

Тема: Друге пришестя Ісуса Христа. Ісус Христос (Апок. 1:1) показаний як триєдиний образ:

- щодо часу: “Який є і був і гряде” (Апок. 1:4);

- щодо церков (Апок. 1:9 – 3:22), у часи великого суму (Апок. 4:1 – 19:21), щодо Царства (20:1 – 22:21);

- в Його служінні – Первосвященика (Апок. 8:3-6), Нареченого (Апок. 19:7-9), Царя-Судді (Апок. 20:1-15).

Мета: показ появи заповіданого Царства.

Подвійний характер книги:

- для християн: книга втіхи і підтримки;

- для Римської держави: книга обурення проти неї.

 

Символічно зображаються події, що мусять настати перед кінцем світу та початком тисячолітнього царства. Висловлює переконання, що після страшних бід з”явиться Христос, який восторжествує над ворогом і покладе основу новому, небесному Єрусалиму.

Пронизаний ненавистю до багатства і запереченням влади (вчення Христа виникло серед бідних верств суспільства).

 

Зрозуміти твір можна лише в цілому: символи і символічні числа невизначені і багатозначні (666 – Антихрист: грецький варіант імені імператора Нерона, записаний єврейськими буквами, сума числових значень яких дасть це число; папа римський – “намісник Сина Божого”). Як наслідок, церковним уставом не дозволено читань з неї під час богослужінь.

Тлумачення:

есхатологічне, пов”язане з кінцем світу, з подальшою долею людства в цілому. Розповідається про катастрофи, що передуватимуть кінцю світа. Однак після руйнування – вічне Царство Боже;

богословське, розповідає не про кінець світу, а викладає історію християнської церкви в своєрідній пророчій формі. Показана історія церкви в різні епохи, лише останнє видіння – кінець світу;

історичне, апокаліптичний твір, який можна зрозуміти, лише знаючи історію часу її створення. Видіння пов”язані із станом християнства на ранньому етапі його становлення. Гоніння на християн в часи Нерона чи Діоклетіана, обіцянка, що вони завершаться, християнсьво переможе і возвиситься над своїми гонителями.

 

Звернення до семи церков – стан християнства в кінці І ст.: общини мали своїх начальників (ангелів), але ієрархічна церква ще не склалася.

Говориться про ворожнечу і внутрішню боротьбу в окремих християнських общинах:

- в Ефесі з”явилися лжеапостоли і ненависні християнам-аскетам николаїсти;

- в Пергамській церкві – послідовники Валаама;

- в Фіатирській церкві – пророчиця Єзавель, яка закликала до розпусти і поклоніння ідолам.

 

Призначення послань семи церквам треба розглядати в чотирьох аспектах:

- як звернення до місцевих церков, яким вони фактично і адресовані;

- як застереження всім церквам, на всі часи, як засіб випробування ними свого духовного стану в очах Божих;

- як особисті, напучувальні, послання до всіх, хто “має вуха, і одночасно такі, щр несуть обіцяння “перемагаючому”;

- як пророчі послання, що розкривають сім стадій духовної історії церкви.

Зміст:

1. Вступна картина появи Сина Людського Івану, що наказує йому написати семи малоазійським церквам (1);

2. настанови семи Церквам: Ефеській, Смирнській, Пергамській, Фіатирській, Сардинській, Філадельфійській і Лаодикійській (2,3);

3. видіння Бога, що сидить на престолі, і Агнця (4,5);

4. розкритя Агнцем семи печаток таємничої книги (6,7);

5. гласи семи труб ангельських, що сповіщають про різні бідування всім, хто живе на землі, про зняття сьомої печатки (8-11);

6. Церква Христова в образі жінки, одягненої в сонце, яка перебуває в муках народження (12);

7. Звір-Антихрист і його помічники-лжепророки (13);

8. підготовчі події перед всезагальним воскресінням і Страшним Судом (14-19):

a) хвалебна пісня 144000 праведників і ангелів, що провіщають долю світу (14);

b) сім ангелів, що мають сім останніх виразок (15);

c) суд над великою блудницею, що сидить на водах многих і на звірі багряному (17);

d) падіння Вавілона – великої блудниці (18);

e) брань Слова Божого із звіром і воїнством його і загибель останніх (19).

9. Загальне воскресіння і страшнний Суд (20);

10. відкриття Нового Неба і нової землі; новий Єрусалим і блаженство його мешканців (21, 22:5);

11. закінчення: свідчення істинності всього сказаного і заповіт дотримуватися заповідей Божих. Надання благословіння (22:6-21).

Композиція

Обов”язковий поділ на три частини: Івану було доручено писати про те, що він Бачив, що є і що буде (1:19):

I. Про те, що бачив; видіння на Патмосі (1: 1-20).

II. “Що є” – про те, що вже стало реальністю того часу – про церкви. Храм був зруйнований, євреї розсіялися: Боже свідчення було доручене Його церквам (І Тим. 3:15) Þ сім послань семи першохристиянським церквам.

III. “І що буде після цього”, після закінчення періоду Церкви (4:1 – 22:21). Це серія з шести предметів, персонажів, явищ, яких завжди по сім. Сюди ж входять п”ять вставних текстів.

“Шість по сім”:

- сім печаток (4:1 – 8:1);

- сім труб (8:2- 11:19);

- сім персонажів (12:1 – 14:20);

- сім чаш (15:1 – 16:21);

- сім виразок (17:1 – 20:15);

- сім нових явлень (21:1 – 22:21).

 

Вставні тексти:

- ізраїльський залишок і святі тяжкого часу (7:1 - 17);

- ангел з книгою і два свідки (10:1 – 11:14);

- агнець, Залишок і вічне Євангеліє (14:1 -13);

- збір царів на битву біля Армагеддона (16:13-16);

- чотири “Алілуя!” на небі (19:1-6).

 


[1] Єдина серед Старозавітних книга, яку не знайшли поблизу Мертвого моря серед інших рукописів.

[2] Твір, у якому зображено важливі для долі народу події минулого на документальній основі, а їх персонажами (принаймні головними) виступають справжні, а не вигадані авторами історичні особи, які прославили себе великими звершеннями.

[3] Містить багато казкових подробиць (атмосфера “Тисячі і однієї ночі”): замість доброго джина постає Бог – радісна звістка приходить вчасно, злодії покарані, навколо панує щастя.

[4] Стала царицею Персії у 478 р., після того, як цариця Астинь зникає з перського горизонту. Іудейська дівчина-сирота, яку виховав дядько Марходей.

[5] Керував Персією (127 провінцій), яка простягалася від Індії до Ефіопії, у 485-465 рр. до н.е.

[6] Значний християнський апостол, іудей. Спочатку належав до фарисеїв і переслідував християн.

[7] Тимофій – пресвітер ефеської церкви, створив ефеську общину, боровся з іудеями.

[8] Тит – християнин острова Крит, що мав створити критську общину.

[9] Яків – молодший брат Ісуса, глава єрусалимської общини.

 

[10] Іуда – брат апостола Якова.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти