ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


РОЗДІЛ 1. СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ

Підручник

РОЗДІЛ 1. СТВОРЕННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

1. Сутність та основні принципи діяльності комерційного банку.

2. Види комерційних банків.

3. Порядок реєстрації комерційного банку та ліцензування його діяльності.

4. Організаційна структура комерційного банку.

5. Доходи, витрати та прибуток банку.

6. Стратегія комерційного банку та складові успіху його діяльності.

 

Види комерційних банків

Світова практика виробила два принципи побудови комерційних банків:

а) принцип сегментування, коли банківська діяльність обмежена певним видом операцій чи сектором грошового ринку;

б) принцип універсальності, коли будь-які обмеження щодо діяльності банків на грошовому ринку знімаються.

У ринковій економіці функціонують різні види банків, які класифікуються за певними ознаками:

1. За формою власності:

· державні;

· приватні;

· кооперативні.

В Україні функціонують два державні банки: експортно-імпортний та ощадний. Решта банків є приватними і мають статус акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю.

2. За масштабами операцій:

· роздрібні (акумулюють кошти численних клієнтів, невеликі за обсягом. При цьому потрібна розвинута інфраструктура);

· оптові. Обслуговують незначну кількість великих клієнтів, а необхідні ресурси залучають на фінансовому ринку.

3. За територіальним охопленням:

· міжнародні;

· регіональні;

· банки, що ведуть діяльність у національному масштабі (колишні спеціалізовані банки).

4. За колом виконуваних операцій:

· спеціалізовані;

· універсальні.

Спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом операцій або функціонують у вузькому секторі ринку, або обслуговують окремі галузі економіки (ощадні, іпотечні, банки споживчого кредиту, банки підтримки, гарантійні, розрахункові (клірингові) банки або палати). Універсальні банки виконують широкий спектр банківських операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки. В Україні більшість банків універсальні, їм заборонено здійснювати діяльність лише в сфері торгівлі, матеріального виробництва і страху­вання.

Крім функціональної, виділяють галузеву і регіональну спеціалізації банків.

5. За порядком формування статутного фонду комерційні банки поділяються на акціонерні товариства відкритого і закритого типу та пайові банки. Характерні ознаки цих господарських товариств регламентуються Законом України «Про господарські товариства» від 16.12.93.

6. За наявністю мережі філій або безфілійні.

 

Стратегія комерційного банку та складові успіху його діяльності

 

Під стратегією комерційного банку слід розуміти вчення про його найбільш ефективну діяльність.

До стратегічних факторів, що забезпечують успіх банківської діяльності відносяться:

1. Раціональна структура комерційного банку. З позиції стратегії банку важливо організу­вати структуру управління таким чином, щоб вона відповідала генеральній лінії банка на певному етапі його розвитку.

2. Якість менеджменту та маркетингова активність. Світова практика показує, що західні банки змогли зробити якісний стрибок у своєму розвитку завдяки добре налагодженому менеджменту і маркетингу. Акцент на сучасні методи управління, технології, широкі зв’язки банку із зовнішніми структурами можуть дати і нашим банкам потужний імпульс для розвитку.

3. Кадровий потенціал комерційного банку. В усьому світі банк оцінюють, насамперед, по тому, хто його очолює, яка особистість голови правління (директора), його професійний і моральний рівень, здатність організувати бізнес, його авторитет у діловому світі.

Коли кажуть про солідний банк, то мають на увазі такий банк, який забезпечений висококваліфікованими кадрами. І це не випадково. В сучасний банк клієнти ідуть не для того, щоб отримати ту чи іншу фінансову послугу, а для того, щоб скористатись порадою банка як правильно організувати бізнес. Щоб забезпечити таку якість роботи, в банку повинна бути сформована сильна команда, здатна підтримати його високий професійний авторитет.

4. Мотивація до праці банківського персоналу. З позиції стратегії визначальним є питання про мотивацію до праці, зацікавленість банківського персоналу в ефективній роботі. Тут відомі два шляхи: мотивація через примус та страх і мотивація до праці через надію отримати високу винагороду. Останній досягається системою преміювання, різноманітними пільгами своїм працівникам (доплата за проїзд до роботи, харчування, відпочинок тощо). Але головне - це забезпечення високої заробітної плати персоналу: хто піде на іншу роботу, якщо в банку буде створена необхідна атмосфера і забезпечена висока оплата праці.

Оперативними факторами успіху комерційного банку є:

- орієнтація банку на клієнта: клієнт завжди правий. Це не лозунг, а справжня філософія поведінки банку, розрахована на отримання доходу;

- здійснення заходів щодо економії затрат, зниження вартості банківських послуг;

- співробітництво із зарубіжними банками;

- диверсифікація банківського ризику (за галузями, формами власності, видами послуг);

- організація внутрішнього банківського аудиту;

- перехід на нові технології банківського обслуговування.

 

Основні поняття і терміни для закріплення матеріалу теми:

Комерційний банк -це фінансово-кредитна установа, яка акумулює тимчасово вільні кошти підприємств, населення та бюджетних установ і здійснює кредитні, розрахунково-касові та інші операції.

Філія банку - це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО, здійснює банківські операції на основі довіреності головного банку і дозволу, виданого регіональним управлінням НБУ за місцем знаходження філії.

Представництво банку - це установа банку, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується, не має права здійснювати банківські операції. Відкриває поточний рахунок у НБУ.

Територіальне відокремлене безбалансове відділення банку -це підрозділ, який здійснює лише розрахунково-касове обслуговування клієнтів та вкладні операції.

Пасивні операції банку - операції, за допомогою яких банк формує свої ресурси для здійснення активних операцій.

Активні операції банку - операції, з розміщення вільних коштів з метою отримання прибутку.

Ліцензування - це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення деяких чи всіх банківських операцій.

Доходи банку - загальна сума коштів, отриманих банком від здійснення активних операцій. До них відносяться: отримані відсотки, доходи і комісія від надання послуг, доходи від операцій з цінними паперами, валютою, золотом та інші доходи.

Витрати банку - загальна сума витрат з залучення коштів клієнтів, оплата послуг, амортизаційні відрахування за основними фондами, витрати на утримання апарату управління банку та інші витрати.

Чистий операційний прибуток- це різниця між операційними доходами та операційними витратами.

Прибуток до сплати податку- це різниця між чистим операційним прибутком і відрахуваннями за сумнівними активами, зкорегована на доходи або витрати від непередбачених обставин.

Чистий прибуток після оподаткування - це різниця між прибутком до сплати податку та податком на прибуток.

Прибуток, що підлягає розподілу, - це чистий прибуток після оподаткування за звітний рік, збільшений на розмір нерозподіленого і невикористаного прибутку за результатами попереднього фінансового року і зменшений на розмір відрахувань до резервного фонду та загального резерву.

Нерозподілений прибуток - це різниця між прибутком, що підлягає розподілу, та сумою виплачених дивідендів власникам банку. Він використовується на капіталізацію банку, тобто на розширення банківського бізнесу.

 

Етапи процесу кредитування

Організація кредитних взаємовідносин банку і клієнтів визначається багатьма факторами, що включають стратегію і тактику банку, кваліфікацію банківських працівників, розмір статутного та власного капіталу, кредитну політику банку тощо.

У банківській практиці виділяються такі етапи кредитування:

Перший етап. До банку подається заявка (клопотання) на отримання кредиту за формою, визначеною банком. На цьому етапі оцінюються сильні й слабкі сторони майбутнього позичальника та об'єкта кредитування. Крім заявки, клієнт має подати такі документи:

1. Анкету позичальника (стислі відомості про позичальника) за формою, визначеною банком.

2. Копії установчих документів, а також інші документи, що підтверджують правоздатність (для юридичних осіб) і дієздатність (для фізичних осіб) клієнта.

3. Копію статуту.

4. Копію свідоцтва про реєстрацію (переєстрацію).

5. Копії ліцензій, передбачених законодавством.

6. Техніко-економічне обгрунтування одержання кредиту з розрахунком строку окупності та рентабельності об’єкта кредитування із зазначенням спрямування позичкових коштів та розрахунку затрат та надходжень на весь термін користування позикою.

7. Копії контрактів, угод та інших документів, що стосуються кредиту: контракти на придбання та реалізацію товарно-матеріальних цінностей, послуг та виконання робіт, накладні, митні декларації тощо.

8. Завірений податковою адміністрацією бухгалтерський баланс (форма № 1), звіт про фінансові результати (форма № 2), звіт про рух грошових коштів (форма № 3), звіт про власний капітал (форма № 4) на останню звітну дату, а також річні баланси за весь період діяльності підприємства, при необхідності - розшифровка окремих статей балансу.

9. Документи, що стосуються забезпечення кредиту:

· застава майна - опис закладеного майна, угоди на придбання заставлених ТМЦ, накладні та інші документи, що підтверджують право власності (техпаспорти, техталони - у разі застави транспортних засобів);

· застава нерухомості - довідка-характеристика з Бюро технічної інвентаризації, довідка з міської нотаріальної контори, угода купівлі-продажу (передачі, дарування) чи свідоцтво про приватизацію;

· гарантія (поручительство) - угода гарантії (поручительства), а також відповідні документи по гаранту;

· страхування - страховий поліс, угода страхування, умови страхування, а також необхідні документи по страховій компанії.

10. Довідку з обслуговуючого банку про наявність рахунків позичальника, наявність (відсутність) заборгованості за кредитами та картотекою № 2.

11. Відомості за кредитами, отриманими в інших банках.

До документів, перерахованих у пп. 2 - 4, 7 додаються також оригінали для звіряння.

У разі необхідності позичальник подає (до ухвалення рішення про надання кредиту або в процесі подальшого контролю) внутрішні фінансові та управлінські звіти, звіт про рух касових надходжень, дані про дебіторську та кредиторську заборгованість, податкові та митні декларації, документи про оренду приміщень та інші.

Після ознайомлення з документами працівник банку проводить попередню бесіду з майбутнім кредитоодержувачем, що дозволяє з'ясувати важливі деталі щодо умов надання та погашення кредиту і процентів. На цьому етапі банк приділяє увагу достовірності документів та інформації, на основі яких вирішується питання про надання кредиту.

Другий етап. Передбачає вивчення кредитоспроможності клієнта. При цьому аналіз кредитної заявки клієнта та його кредитоспроможності базується на використанні різних джерел інформації, серед яких:

• матеріали, отримані безпосередньо від позичальника;

• матеріали, що знаходяться в архіві і базі даних самого банку;

* відомості, отримані від кредиторів, покупців і постачальників пози­чальника та інших зовнішніх джерел.

Важливе значення мають архіви банку. Якщо клієнт вже отримував кредит у цьому банку, то в архіві містяться відомості про можливі затримки в погашенні боргу або інші порушення.

Із зовнішніх джерел найбільш важливим є відомості, отримані з інших банків, які обслуговують даного клієнта, та в його ділових партнерів.

Можна провести перевірку позичальника на місці. Дуже важливо з'ясувати рівень компетенції працівників, що очолюють бухгалтерську, фінансову, маркетингову служби, адміністративний апарат. Під час відвідування клієнта можна з'ясувати деякі питання, що не були розглянуті під час попередньої бесіди, а також скласти уявлення про стан майна, яким володіє підприємство.

Методика оцінки кредитоспроможності позичальника висвітлена у попередньому параграфі.

Третій етап. Полягає в розробці умов процесу кредитування, підготовці й укладанні кредитного договору. Цей етап називають ще структуруванням кредиту, в ході якого визначають основні умови кредитного договору.

Банк визначає параметри позички: вид кредиту, суму, строк, спосіб видачі і погашення кредиту, забезпечення, рівень процента, інші моменти. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, який найбільшою мірою відповідає характеру кредитованого заходу.

Розробляється також графік погашення кредиту у відповідності зі строками оборотності того виду капіталу, на формування якого видається позичка.

Після закінчення роботи по структуруванню кредиту кредитний працівник банку переходить до переговорів про укладання кредитного договору з клієнтом. При цьому клієнту надаються пропозиції по умовах майбутньої кредитної угоди. Вони можуть суттєво відрізнятись від тих, що містяться в кредитній заявці. Зближення позицій банку і клієнті та досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після досягнення згоди по всіх питаннях підписується кредитний договір.

Четвертий етап. Характеризується тим, що відбувається надання кредиту, а також здійснюється контроль за виконанням умов кредитного договору.

Після підписання кредитної угоди працівник кредитного відділу оформляє бухгалтерські документи, які містять вказівки щодо відкриття позичкового рахунку та видачі кредиту. Ці документи повинні містити дозвільні підписи керівника банку або уповноважених ним для виконання зазначених операцій посадових осіб.

Оформлені згідно банківських вимог документи передаються в обліково-операційний відділ для виконання. Перелік цих документів такий:

* розпорядження кредитного відділу;

* примірник кредитної угоди;

* договір застави (або інша форма забезпечення);

* строкове зобов’язання;

* картка із взірцями підписів керівника і головного бухгалтера та відбитком печатки підприємства, посвідчена в установленому порядку.

У розпорядженні кредитного відділу повинен зазначатись наданий особовому позичковому рахунку позичальника номер рахунку, а також загальні рекомендовані й додаткові параметри, що характеризують позичальника та кредитну угоду і які необхідні для виконання аналітичного обліку. На основі даних розпорядження здійснюється реєстрація позичкового особового рахунку в книзі відкритих рахунків.

Строкове зобов’язання являє собою юридичний документ, який служить основою для погашення кредиту. Кількість примірників строкового зобов’язання залежить від способу погашення кредиту: водночас, по частинах або після обумовленого періоду.

З метою контролю за своєчасним погашенням кредиту та забезпечення нарахування процентів видача позичок може проводитись з окремих позичкових рахунків, в окремих випадках кредит може зараховуватись безпосередньо на поточний рахунок позичальника.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов’язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено в кредитному договорі.

Якщо в процесі кредитування змінились умови здійснення кредитованого проекту і це призвело до додаткової потреби в коштах, банк може задовольнити цю потребу на умовах укладання додаткової кредитної угоди.

У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

П’ятий етап процесу банківського кредитування полягає в повер­ненні кредиту разом з відсотками. У відповідності з вимогами НБУ відсотки за користування кредитом нараховуються щомісяця. Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється платіжним дорученням з поточного рахунку позичальника. Черговість сплати основного боргу та відсотків за кредитом регламентована ст. 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно з якою передусім сплачуються відсотки, а потім гаситься основний борг. Погашення кредиту може здійснюватись одночасно або частинами.

Позичальник по узгодженні з банком може достроково повернути отриманий кредит.

У разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень сторони можуть подовжувати строк дії кредитного договору (пролонгація). При прийнятті рішення щодо пролонгування кредиту складається додаткова угода між банком та позичальником, яка є невід’ємною частиною кредитної угоди.

При настанні строку погашення кредиту і відсутності у клієнта достатньої суми коштів для його погашення банк починає проводити роботу з проблемними кредитами. У день визначеного строку погашення частина непогашеної або непогашена заборгованість за позичкою переноситься на рахунок прострочених позик.

Труднощі з погашенням позичок можуть виникати з різних причин. Найбільш поширеними з них є: помилки самого банку при розгляді кредитної заявки, при розробці умов кредитної угоди; нерентабельна робота клієнта, що отримав позичку; фактори, непідконтрольні банку, або форс-мажорні обставини.

Існує багато сигналів, що свідчать про погіршення фінансового стану позичальника, які працівник банку повинен вміти розпізнавати. Для цього використовуються аналіз фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення від третіх осіб.

Якщо банк виявляє проблемну позичку, він негайно повинен вжити заходів для забезпечення повного і своєчасного її повернення. Найдоціль­нішим кроком буде розробка разом з позичальником заходів щодо покращення фінансового стану підприємства. Якщо цей спосіб не дасть результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси шляхом реалізації забезпечення, пред'явлення претензії до гаранта і т. д. Крайній захід - це порушення питання про оголошення позичальника банкрутом.

Форми позичкового рахунку

Метод кредитування, який включає організаційні і технічні умови кредитування, обумовлює форму позичкового рахунку. Форма позичкового рахунку визначає режим функціонування рахунку, тобто порядок документального оформлення операцій щодо видачі та погашення кредиту і їх відображення в обліку. Для проведення операцій з кредитування банк може відкрити позичальникам такі позичкові рахунки:

· простий (окремий) позичковий рахунок;

· спеціальний позичковий рахунок;

· поточний рахунок з овердрафтом;

· контокорентний рахунок.

1. Кредитування по простому позичковому рахунку є найбільш поширеною формою банківського кредитування в Україні. Грошові кошти з простих позичкових рахунків видаються для покриття виробничих витрат і під фактично накопичені запаси (залишки) товарно-матеріальних цінностей. Характерними ознаками кредитування по простому позичковому рахунку є разовий характер кредиту, кожна видача кредиту оформляється документально на основі заявки позичальника та пакета необхідних документів, автоматично контролюється цільове використання кредиту.

Позичальнику може бути відкрито декілька простих позичкових рахунків. Це залежить від числа видів кредитів, які він отримує в банку.

Якщо підприємству треба видати кредит на суму 15 тис. грн., банк покаже дану суму по дебету позичкового і кредиту поточного рахунку.

 

Д Простий позичковий рахунок К Д Поточний рахунок К

   
       

 

Погашення кредитів по простому позичковому рахунку здійснюється шляхом відповідного списання грошових коштів з поточного рахунку клієнта.

2. При кредитуванні по спеціальному позичковому рахунку клієнту відкривається кредитна лінія. В договорі про її відкриття обумовлюється максимальна сума кредиту, якою може користуватись позичальник протягом встановленого строку. На стадії оплати товарів відпадає необхідність кожний раз надавати в банк заяву на отримання позики (як у випадку простого позичкового рахунку). Подібна практика економить клієнтам банку час, необхідний для одержання позики, а самому банку - час на аналіз кредитоспроможності позичальника.

Видача позики здійснюється по пред’явленню в банк платіжних документів, незалежно від наявності грошових коштів на поточному рахунку.

Погашення заборгованості по позиці здійснюється регулярно (щоденно, раз у 5 днів тощо) шляхом спрямування виручки в кредит спецпозичкового рахунку.

 

Оборот по спеціальному позичковому рахунку виглядить таким чином:

Д Спеціальний позичковий рахунок К

Оплата товарно-матеріальних ціннос­тей Регулярне зарахування з поточного рахунку виручки від реалізації продукції

 

3. Однією із форм фінансової підтримки господарської діяльності підприємств є креди­тування по овердрафту. Овердрафт безпосередньо пов’язаний з поточним рахунком клієнта. При наявності відповідної угоди банк дозволяє власнику поточного рахунку здійснювати платежі на суму, яка перевищує кредитовий залишок на поточному рахунку, але в межах встановленого ліміту. Наприклад, залишок на поточному рахунку нульовий, ліміт кредитування встановлено в розмірі 1500 грн., клієнту потрібно 2000 грн.

Д Поточний рахунок К

  S - 0
-- 1500  
S – 1500  

 

Отже, банк видасть 1500 грн., а на поточному рахунку клієнта утвориться дебетовий залишок на суму 1500 грн.

В кредитному договорі по овердрафту обумовлюється розмір і строки сплати за користування кредитними ресурсами. Процент по овердрафту нараховується, як правило, щомісяця на непогашений дебетовий залишок.

Банк заробляє відсотки по овердрафту тільки тоді, коли клієнт користується даною послугою. У зв’язку з цим для банку є деякі незручності, а саме:

- банк повинен тримати гроші для кредитування, хоча клієнт їх може і не взяти;

- банк втрачає можливість прокредитувати іншого клієнта.

Крім строкового відсотка банк стягує з позичальника комісію, яка є винагородою банку за втрачену можливість розмістити задепоновані кошти в інші активи. В банківській практиці для цього нараховують так званий «процент очікування», який встановлюється у розмірі від 1/3 до 1/5 строкової ставки за фактично використані кредитні ресурси. Він нараховується на різницю між встановленим лімітом кредитування і фактичною сумою уже використаних позичальником кредитних ресурсів.

4. Деяку схожість з овердрафтом має контокорентний рахунок. Всі господарські операції підприємств, які кредитуються по контокоренту, концентруються на позичковому рахунку, який є єдиним активно-пасивним рахунком. У цьому випадку поточний рахунок підприємства як самостійний лицьовий рахунок закривається.

На контокоренті щоденно фіксуються всі надходження і списання коштів. Коли зобов’язання клієнта тимчасово перевищують його вимоги і на рахунку недостатньо коштів для покриття від’ємного сальдо, клієнту надається контокорентний кредит в межах встановленого ліміту.

В даний час ця форма рахунку не використовується комерційними банками, оскільки її застосування не передбачено затвердженим планом рахунків для комерційних банків.

Іпотечний кредит

Іпотека - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Позичальниками можуть бути юридичні та фізичні особи, у власності яких є об'єкти нерухомості або які мають поручителів, що надають під заставу об'єкти нерухомості на користь позичальника. Предметом іпотеки при наданні кредиту можуть бути: жилі будинки, квартири, виробничі споруди, магазини, земельні ділянки тощо, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою.

Характерною ознакою іпотечного кредиту є залишення заставного майна у боржника. Боржник може експлуатувати об'єкти, що передані у заставу. Іпотека дає право кредитору переважного задоволення своїх вимог до боржника в межах суми зареєстрованої застави. Також у процесі дії кредитної угоди кредитор має право і повинен перевіряти наявність, розмір, умови експлуатації об'єкта застави і т. д.

До іпотеки банки вдаються, як правило, при великих розмірах кредиту, але частіше іпотечний кредит надається спеціалізованими іпотечними банками, фінансовими компаніями, земельними банками і т. д. Ресурси для надання іпотечного кредиту можуть надходити з двох джерел: залучені ресурси комерційних банків та кошти, отримані за рахунок реалізації іпотечних облігацій (заставні листи).

Іпотечні облігації - це довгострокові цінні папери, які емітуються фінансовими і нефінансовими інститутами під забезпечення нерухомістю, і приносять твердий процент. У багатьох країнах іпотечні облігації є значною частиною ринку цінних паперів.

Механізм надання іпотечного кредиту такий: позичальник звертається до банку за кредитом під забезпечення нерухомості, землі. Банк вимагає від клієнта виписку з реєстру для того, щоб дізнатись про вартість застави і наявність чи відсутність інших заставних прав на неї. Такий реєстр, в якому фіксується інформація про власників майна, землі, зміни у власності, про видані та погашені іпотечні кредити, ведеться державними органами. Задоволення вимог кредиторів відбувається у порядку черговості запису їх номерів у реєстрі. Тому банки зацікавлені бути першими в списку кредиторів. Також важливо правильно оцінити вартість застави, щоб за рахунок реалізації майна можна було б погасити заборгованість.

Проблемами розвитку іпотечного кредитування українськими банками є: недостатня ресурсна база банків, що має в основі низький платоспроможний попит на нерухомість, відсутність у банків досвіду розміщення коштів на строки понад один рік, а також високий рівень інфляції. За оцінками спеціалістів банків, що займаються іпотечним кредитуванням, переважним кредитним періодом для клієнтів є термін до трьох років. Для банків великою проблемою ліквідності є розрив між строками залучення короткострокових ресурсів і довгими строками розміщення ресурсів при іпотечному кредитуванні.

Лізинговий кредит

Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Об’єктом лізингу є рухоме майно (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка тощо) та нерухоме майно (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо).

Лізингова послуга виникає так. На прохання клієнта банк закуповує за власні гроші певне майно і бере на себе практично всі зобов’язання власника, включаючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату майнових податків.

Клієнт на прохання якого було куплене майно, укладає з банком строковий договір оренди, в котрому визначаються, поряд з іншими умовами, розмір орендної плати і періодичність її внеску. Орендна плата складається з двох величин: вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнює відсотку за кредит.

Прибуток банку від лізингових операцій складається з лізингового відсотка і залишкової вартості майна до моменту закінчення строку оренди; податкових пільг, зв’язаних з інвестуванням в устаткування.

Відсоткова плата за лізингову послугу нижча від позичкового відсотка, тому клієнту вигідніше користуватись лізингом, ніж брати грошову позику для купівлі коштовного обладнання.

Споживчий кредит

Споживчий кредит - це позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в роз­ст­рочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

У залежності від цільового спрямування споживчі кредити поділяються на:

* поточні потреби (придбання товарів тривалого користування та послуг);

* витрати капітального характеру.

Банки надають споживчі кредити фізичним особам на поточні потреби у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування, в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути передані банку в забезпечення фізичною особою з урахуванням суми її поточних доходів. Для одержання кредиту позичальник подає банку:

* паспорт;

* заяву на одержання кредиту, де зазначаються об'єкти кредитування, сума кредиту, строк погашення, забезпечення;

* документи, що підтверджують платоспроможність позичальника (довідка з місця роботи про суму заробітку та суму утримань, за наявності інших доходів - документи, що підтверджують їх одержання);

При видачі кредиту на придбання товарів тривалого користування жодних звітів про цільове використання коштів позичальник банку не надає.

Споживчий кредит надається тим громадянам, які мають постійне джерело доходів. Максимальний розмір позички на придбання товарів тривалого користування встановлюється в залежності від середньомісячної заробітної плати позичальника, але сума кредиту не повинна перевищувати розмір, встановлений правлінням банку. Строк користування кредитом визначається залежно від об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності клієнта. Як правило, строк користування кредитом не перевищує двох років, а в окремих випадках - трьох.

Щодо споживчого кредиту на витрати капітального характеру, то він потребує від населення надання банкам звітів про цільове використання одержаних коштів.

Комерційні банки можуть надавати споживчий кредит під такі об'єкти:

* на капремонт садових будиночків, будинків у сільській місцевості, на будівництво гаражів, покупку квартир, господарче улаштування;

* на будівництво індивідуальних будинків;

* на купівлю у громадян індивідуальних жилих будинків, реконст­рук­цію і капремонт таких будинків;

* інше.

Для одержання кредиту в установі банку позичальник подає банку:

• паспорт;

• заяву на одержання кредиту, де зазначаються об'єкти кредитування, сума кредиту, строк погашення, забезпечення;

• документи, що підтверджують платоспроможність позичальника;

• договір застави майна чи поручительства;

• витяг з рішення органу місцевої влади про виділення земельної ділян­ки під забудову;

• дані проектно-кошторисної документації про вартість будинку, заві­рені районним архі­тек­тором.

Розмір кредиту на зазначені заходи обмежується вартістю забезпечення, що може бути надана позичальником (іншою особою) банку, та сумою поточних доходів позичальника, які він може спрямувати на погашення боргу.

Строк користування кредитом встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності позичальника.

Однією з умов надання кредиту на будівництво жилих і садових будинків, купівлю житла повинно бути обов'язкове страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом.

Кредити на будівництво, купівлю, капітальний ремонт жилих будинків, квартир, садових будинків надаються, як правило, в розмірі від 70 до 90 % від вартості об'єкта кредитування, але в межах, визначених правлінням банку.

При одержанні кредиту на купівлю квартири чи будинку позичальник надає банку копію договору про купівлю-продаж.

При одержанні кредиту на будівництво надвірних будівель, капітальний ремонт квартири, будинку чи його реконструкцію позичальник подає копію документа, що засвідчує право власності на квартиру чи будинок та перелік робіт із зазначенням їх вартості.

Видача кредиту на будівництво жилих будинків здійснюється в міру виконання робіт і має компенсаційний характер. Позичальник повинен використати спочатку власні кошти, а потім кредит. Для придбання будівельних матеріалів чи побутового обладнання з метою облаштування будинку позичальник може одержати аванс у рахунок відкритого кредиту в розмірі до 15 % від суми кредиту за договором. Кожна наступна видача кредиту здійснюється на підставі звіту про обсяг виконаних робіт і розрахунку розміру коштів, що належать до видачі з урахуванням раніше одержаних коштів.

Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі, у виняткових випадках - готівкою.

Позичальники погашають кредити і сплачують відсотки шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою. Погашення кредиту здійснюється у строки, передбачені кредитним договором і графіком. При незабезпеченні повернення кредиту у визначений термін сума непогашеного платежу відноситься на рахунок прострочених кредитів.

До споживчого кредиту належить і кредит ломбардів, тобто кредитних установ, які надають грошові позички під заставу предметів особистого та домашнього споживання. Розмір кредиту залежить від виду речей, що надаються у заставу, їх ринкової вартості та встановленої ломбардом межі забезпечення.

Однією з форм споживчого кредиту є кредитна картка, яка являє собою платівку з ідентифікатором власника. Умовою її отримання є платоспроможність клієнта. По кожній картці встановлюється ліміт кредитування. Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається з:

* комісії, що стягується з торговельних організацій при оплаті рахунків за надані власнику кредитної картки товари;

* щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо така встановлена);

* процента за кредит, що надається власникам кредитних карток у межах ліміту кредитування.

У зарубіжній банківській практиці набули поширення позички по кредитних картках з окремих позичкових рахунків у банках; позички у формі овердрафту по поточному рахунку клієнта; кредити на індивідуальних умовах; позички на освіту дітей, студентам і т. д.

Кредит повинен періодично погашатися клієнтом, оскільки у разі непо­­­га­­шення боргу вичерпується ліміт кредитування.

До кредитів на споживчі цілі відноситься і чековий кредит. В його основі лежить відкриття чекового рахунку. Існує два різновиди рахунків - овердрафтні і спеціальні чекові. При використанні овердрафтних рахунків оплата чеків проводиться з рахунку клієнта. У разі відсутності грошей на рахунку банк покриває від'ємне сальдо кредитом у межах встановленого ліміту. Погашення позички відбувається за рахунок поточних надходжень або спеціальних внесків клієнтів. Спеціальні чекові рахунки використовуються банками, які емітують для своїх клієнтів спеціальні чеки певного номіналу.

Одним з видів споживчого кредиту є продаж товарів тривалого користування населенню в кредит. Правила продажу таких товарів регламентуються вимогами постанови Кабінету Міністрів

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти