ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ПРИНЦИПИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ

Загрузка...

Принципи кредитування ¾ це основні положення банківської системи, що визначають процес кредитування. До основних принципів кредитування, яких повинні дотримуватися як кредитори, так і позичальники, належать такі: цільовий принцип, строковий принцип, принципи обов’язкового повернення, оплачування та забезпечення кредиту.

Цільовий принцип означає, що виданий кредит може бути використаний тільки на цілі, обумовлені в кредитному договорі. Цілі визначаються на підставі поданих позичальником господарських договорів (контрактів), бізнес-планів, цільових програм чи проектів. Крім того, надаючи кредит клієнту, банк повинен переконатися, що цілі використання позики передбачені статутом фірми-позичальника.

Принципи цільового використання тісно пов’язані із ризиком надання кредиту. Щоб оцінити кредитний ризик, банк аналізує реальність проекту, під який береться позика, рівень очікуваної рентабельності, здатність позичальника реалізувати проект і отримати при­буток, за рахунок якого і повертатиметься кредит.

Розглядаючи питання про надання кредиту під комерційну угоду, банк вивчає характеристику (сертифікацію) товару, який буде куплено, можливість його реалізації на ринку, економічний ефект від використання товарів, придбаних за рахунок кредиту.

Принципи обов’язкового повернення та оплачування кредиту. Вони є невід’ємними атрибутами кредиту, які відрізняють його як економічну категорію від інших вартісних категорій. Особливість кредитного методу інвестування полягає в тім, що він не тільки передбачає повернення одержаної позики, а й сплату позичкового процента. Тому повернення кредиту зумовлене як кредитоспроможністю позичальника, так і наявністю в нього документально під­тверджених (перевіряється на етапі надання заяви на отримання позики) і фактично наявних (що з’ясовується протягом кредитного періоду) джерел надходження грошових доходів, які залишаються після покриття поточних витрат і можуть використову­ватись для пога­шення заборгованості та виплати процентів за користування кредитом. Окрім прибутку, кредити можуть погашатися за рахунок інших джерел: виторгу від реалізації майна, узятого банком у заставу, гарантії або поручництва третьої особи, страхових від-
шкодувань.

За ринкових умов позичковий процент є об’єктивним атрибутом кредиту, його складовою ланкою, оскільки кредитна операція ¾ це акт комерційного продажу на певний термін грошових засобів. За рахунок процентів банки покривають свої витрати й одержують прибуток.

Визначаючи загальну суму витрат на обслуговування кредиту, необхідно розрахувати його повну вартість. Вартість кредиту складається:

— з головних елементів — суми, які виплачуються безпосередньо кредитору, проценти, витрати на оформлення застави, комісії;

¾ додаткових елементів — гроші, які виплачуються позичальником третім особам, зокрема за гарантію або поручництво;

¾ прихованих елементів, тобто елементів, пов’язаних із одержанням і використанням кредиту, що не входять до кредитної угоди (вимушені депозити у певному проценті від позики; втрати, спричинені вимогою страхування кредиту, тощо).

У свою чергу, винагорода банку за кредит складається з двох головних елементів: процента за користування позикою та комісії за відкриття кредитної лінії (commitment fee), яка враховує витрати, пов’язані з оформленням позики, перевіркою її забезпечення, аналізом кредитоспроможності та індексацією платежів.

Вартість кредиту ¾ це сума, яку позичальник платить кредитору за користування кредитом. Вартість кредиту можна розрахувати за формулою

,

де Клім ¾ ліміт (сума) кредиту; Тсер ¾ середній термін кредиту; ro ¾ загальна річна ставка процента, тобто основна ставка за кредитом плюс комісії (у процентах річних), а також інші витрати, пов’язані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, плата за юридичні та інші послуги.

За користування кредитом позичальник вносить плату у вигляді процентів річних від суми позики. Ставка процентів встановлюється кожним банком індивідуально так, щоб покривалися витрати банку для залучення кредитних ресурсів. Маржа ¾ різниця між ставкою, за якою банк нараховує проценти на суму виданих клієнтам кредитів, і ставкою, за якою банк сам сплачує проценти за залучені кредитні ресурси.

Спроможність клієнта своєчасно повертати позики банку оцінюється в процесі аналізу балансу господарської організації щодо ліквідності, ефективності використання виробничих фондів, а також вивчення перспектив розвитку господарства та здатності клієнта до інновацій.

Строковий принцип. Кредит надається на певний термін, обумовлений у кредитному договорі. Строковий принцип означає, що кредит необхідно не тільки повернути, а й повернути у точно визначений термін. Дотримання строків — це та обов’язкова умова, за порушення якої кредит починає втрачати своє реальне значення. Ця умова може бути сформульована в кредитному договорі як:

1) встановлення терміну повного повернення позики;

2) встановлення графіка повернення позики;

3) встановлення тривалості періоду користування позикою.

Термін кредиту залежить від багатьох факторів:

¾ цільового призначення кредиту;

¾ співвідношення попиту на кредити і пропозиції таких;

¾ суми кредиту;

¾ національного законодавства;

¾ традиційної практики кредитування;

¾ кредитної політики банку;

¾ характеру виробничої діяльності позичальника та швидкості обороту оборотного капіталу. Кредити на технічне переозброєння й розширення діючих підприємств та їх реконструкцію надаються в межах нормативних строків будівництва, освоювання й окупності об’єкта.

Для визначення ефективності кредиту розраховують його повний та середній терміни.

Повний термін кредиту розраховується за формулою

Тп = Пвик. + Ппіл. + Ппог.,

де Тп ¾ повний термін кредиту, Пвик. ¾ період використання, Ппіл. ¾ пільговий (граційний) період, Ппог. ¾ період погашення.

Повний термін відраховують від початку використання кредиту до його погашення. Під пільговим періодом розуміють відкладення погашення позики.

Проте повний термін не показує, протягом якого часу в розпорядженні позичальника була вся сума позики. Виходячи з цього, з метою порівнювання ефективності різних кредитів застосовується поняття середнього терміну, що показує, на який період у середньому припадає вся сума позики.

Середній термін кредиту за рівномірного використання чи погашення розраховується за формулою

Тсер. = 1/2 Пвик. + Ппіл. + 1/2 Ппог.

Середній термін кредиту за нерівномірного використання чи погашення розраховується за формулою

,

де НЗ ¾ непогашена заборгованість (на певну дату).

Середній термін кредиту, як правило, є меншим за повний. Вони збігаються, якщо кредит надається відразу в повному обсязі й погашається одноразово. Якщо використання й погашення кредиту відбувається нерівномірно, то визначити середній термін можна лише приблизно.

Фактична тривалість періоду користування позикою встановлюється від дати її видачі до дати повного повернення включно.

У зобов’язаннях банку щодо умов надання кредиту зазначається або термін одноразового надання кредиту, або період, протягом якого позику буде видано, або графік поступового надання кредиту.

У світовій практиці застосовуються такі методи розрахунку моменту початку погашення кредиту на фінансування інвестиційних проектів:

1) дата першої поставки обладнання;

2) дата кожної поставки обладнання;

3) дата останньої поставки обладнання;

4) середньозважена дата поставки;

5) дата закінчення шефмонтажних робіт або дата пуску обладнання в експлуатацію.

Банки можуть відстрочити повернення позики, стягуючи за це підвищений процент. Від дотримання строкового принципу кредитування залежить можливість надання банком нових кредитів, оскільки одним із важливих кредитних ресурсів є повернуті позики. Порушення строкового принципу позичальником призводить до переростання його строкової кредитної заборгованості у прострочену. Нові кредити таким фірмам, як правило, не надаються.

Принцип забезпечення. Комерційні банки переважну більшість кредитів надають під забезпечення. Це означає, що для гарантії повернення позики використовується застава майна (майнових прав).

Розмір позики під заставу визначається у процентах від ринкової вартості застави на момент укладання кредитної угоди. Перевищення ціни застави над сумою кредиту є гарантією компенсації ризику втрати, пов’язаного зі зміною ціни застави. Вартість майна (майнових прав) позичальника, оформлених для застави, має бути не меншою за розмір кредитної заборгованості і вільною від зобов’язань позичальника щодо інших кредиторів.

Зауважимо, що забезпечення ¾ це тільки остання лінія захисту для банку, відтак рішення про надання кредиту завжди має виходити з переваг проекту, що фінансується, а не тільки з привабливості забезпечення.

ФОРМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРЕДИТІВ

Основна маса кредитів надається банками під забезпечення. Існує кілька способів забезпечення кредитів різними видами майна клієнта або фінансовими зобов’язаннями третьої сторони. Усі форми забезпечення кредиту (майно, зобов’язання) мають задовольняти такі вимоги:

¾ висока ліквідність, тобто можливість конвертації активів у гро­шову форму;

¾ здатність до тривалого зберігання (як мінімум, протягом періоду кредитування);

¾ стабільність цін на заставне майно;

¾ низькі витрати на зберігання й реалізацію застави.

Формами забезпечення кредитів можуть бути:

1. Застава рухомого чи нерухомого майна, що належить позичальнику на правах власності або делегованого права власності, на яке згідно з чинним законодавством може бути звернуто стягнення; застава оформляється у вигляді угоди про заставу відповідно до закону “Про заставу”. До заставної угоди обов’язково додаються:

¾ опис майна, що передається під заставу;

¾ акт передачі майна під заставу.

Заставне право ¾ це речова претензія на чуже майно, або претензія на право отримати компенсацію від реалізації заставного майна, якщо боржник не в змозі погасити свої зобов’я­зання. Така застава має забезпечити не лише повернення самої позички, а й виплату відповідних процентів та штрафів, передбачених договором. Заставне право передбачає, що заставлене майно переходить у розпорядження кредитора, хоч боржник залишається формальним його власником. Коли позичальник неспроможний виконати свої зобов’я­зання, банк має право продати заставлене майно і за рахунок коштів від реалізації задовольнити свої вимоги.

Розрізняють заставне право на рухоме й нерухоме майно.

Приймаючи рухоме майно (наприклад товарні запаси) у забезпечення позики, банк набуває права розпорядження заставним майном, але водночас він залишає позичальникові це майно для його дальшого використання. Банку вигідно, щоб позичальник експлуатував заставлене майно, отримував доходи і мав змогу з цих доходів виплачувати проценти й повернути позику. Однак така передача заставленого майна пов’язана з певним ризиком. Тому, коли під заставу передаються дорогі речі, які легко транспортуються та довго зберігаються, наприклад, дорогоцінні метали або прикраси, цінні папери, то вони, як правило, зберігаються у сейфах банку. Якщо з технічних причин це неможливо, то заставлене майно може зберігатись у спеціальних сховищах (це стосується зерна, металів у зливках тощо).

Заставне право на нерухоме майно, або іпотека (hypothecation), стосується земельних ділянок, будівель та споруд. Ця форма забезпечення кредиту має ряд переваг;

¾ по-перше, технічно неможливо здійснити передачу заставленого майна;

¾ по-друге, виключається повторна застава майна третій особі.

Оформивши іпотеку, власник нерухомого майна отримує кошти від кредитора. При цьому боржник зобов’язується вчасно погасити позику, в іншому разі на рішення суду борг буде погашено за рахунок коштів, що надійдуть від реалізації заставленого майна.

Цінні папери.

Перед видачею позики під цінні папери банку необхідно врахувати ряд факторів: можливість реалізувати заставу, кредитоспроможність емітента та ін. Надаючи позики під цінні папери, банк здійснює періодичні перевірки з метою з’ясування можливості реалізації таких паперів за необхідності. Він також перевіряє фінансовий стан емітента й ринкову вартість заставлених цінних паперів. Крім того, банк повинен переконатись у тім, що отримані кошти будуть використані на виробничо-господарські потреби, а не для придбання нових цінних паперів, що пов’язано з обмеженням біржової спекуляції позичальників та зменшенням ризику їхнього банкрутства. Іще один важливий фактор ¾ право власності на цінні папери. Банк має бути впевнений, що дані цінні папери можна передавати в інші руки. Якщо цінні папери належать одночасно двом особам, то позику можна оформлювати лише тоді, коли обидві ці особи погодяться на передачу їх під заставу.

Витрати на зберігання цього виду застави незначні, оскільки, як правило, цінні папери зберігаються на спеціальному рахунку депонування цінних паперів. Нескладна й вартісна оцінка заставленого майна. У зв’язку з тим, що вимірювання вартості цінних паперів від­бувається тільки на фондовій біржі, банку досить просто оцінити їхню заставну вартість. Її беруть дещо нижче за фактичний біржовий курс з огляду на можливі коливання курсу.

Передача контрактів.

Передача контрактів як форма забезпечення застосовується під час кредитування будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярне постачання товарів (послуг) за контрактом. Позичальник передає контракт кредитору, унаслідок чого надходження від замовника (покупця) на оплату контрактних робіт (товарів, послуг) зараховуються на погашення позичкової заборгованості.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти