ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Крос-курс — співвідношення між двома валютами, визначене через їхній курс щодо третьої валюти.

Загрузка...

Практично він виражає співвідношення обміну між двома валютами, жодна з яких не є доларом США, що визначається, виходячи з курсів цих валют до третьої, як правило, до долара США. Наприклад, якщо Національний банк України хоче отримати курс гривні до німець­кої марки, то він виходить із курсів обох валют до долара США.

Так, розрахунок крос-курсу для української гривні можна здійснити за схемою:

· українська гривня / долар США — Х грн. за долар;

· українська гривня / марка ФРН — Y грн. за марку;

тоді крос-курс долара США до марки ФРН становитиме:

Х/Y німецької марки за один американський долар.

Якщо банк (клієнт) бажає в цей день обміняти (N) доларів США на німецькі марки, то з урахуванням крос-курсу він може отримати:

N (X/Y) німецьких марок.

Конверсійні операції здійснюються тільки з валютами, що належать до вільно конвертованих валют.

Види валютних операцій.На валютному ринку використовується два види операцій: касові та строкові. Касові операції здійснюються на умовах «спот» (spot). Операція «спот» — це угода на купівлю-продаж іноземної валюти на короткотерміновий період. Дос­тавка валюти здійснюється після укладення угоди, але не пізніше ніж через два робочі дні. Відповідно до цього визначається й валютний курс (спот-курс) на момент укладення угоди. Існують два спот-курси для валюти: курс попиту (bid rate) — курс, за яким клієнт може купити одну валюту за іншу і курс пропозиції (offer rate) — курс, за яким клієнт може продати одну валюту за іншу.

Другим видом валютних операцій є строкові або форвардні (forward), за якими суб’єкти ринку отримують право купити або продати валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладення угоди. Форвардна угода включає три основні елементи: зобов’язання купити або продати певну суму валюти за іншу; виконання угоди (дата доставки валюти) у визначений термін; фіксування валютного курсу в момент укладення угоди.

Валютні курси за форвардних операцій називають курсами «аутрайт». Вони можуть бути вищими або нижчими за спот-курси. Якщо курс «аутрайт» вищий, ніж спот-курс, то кажуть, що валюта котирується з премією, в іншому разі — з дисконтом. Маржа за форвардних операцій вища, ніж за операцій «спот».

Розрахунок премії/дисконту:

Сума угоди ´ (форвардний курс — спот-курс).

Форвардні угоди переоцінюються за офіційним курсом на кінець місяця, а результати переоцінки відображаються в бухгалтерському балансі.

Форвардні операції тісно пов’язані з процентними ставками на короткострокові депозити. Форвардний курс має тенденцію до підвищення, якщо процентні ставки обмінної валюти нижчі за процентні ставки контрагентної валюти. І навпаки, валюта країни, де банківська процентна ставка є вищою, матиме у форвардній операції відповідну знижку (дисконт). За однакових ставок банківського про­цента регулятором валютного обміну залишається спот-курс.

У міжнародній практиці більшість країн орієнтується на ставку «ЛІБОР» (London inter Bank Offered Rate) — процент на між­банківські депозити в Лондоні.

Форвардні операції служать для отримання прибутку у вигляді курсової різниці. Вони є ще й формою страхування валютних ризиків, оскільки дають змогу задовго до оплати контракту визначити вартість і ефективність експорту чи імпорту в національній валюті. Крім цього, операції на строк — це широке поле діяльності валютних дилерів, які спекулюють на підвищенні або зниженні валют­них курсів.

Форвардні операції — це операції міжбанківського валютного ринку, тоді як ф’ючерсні — операції відкритого (біржового) ринку.

Ф’ючерсні операції (англ. futures transactions) — вид строкових валютних угод на біржовому ринку. Ф’ючерсна угода — зобов’язання купити або продати певну кількість фінансових активів за фіксованою на біржі ціною та уніфікованими умовами. За здійснення такої операції вказується курс купівлі-продажу валюти на певну дату. Покупець ф’ючерсної угоди має право відмовитися від неї за згодою іншої сторони. Розрахунки за ф’ючерсними операціями проводяться під час виконання угоди в обумовлений термін. Премія у вигляді фіксованої суми за одиницю валюти або відсотка від суми угоди сплачується зразу ж після укладення угоди (купівлі-продажу валютного ф’ючерсу).

18.3. ВАЛЮТНІ РИЗИКИ І МЕТОДИ
ВАЛЮТНОГО СТРАХУВАННЯ

Валютний ризик — небезпека валютних втрат, пов’язаних із можливими змінами валютних курсів у процесі здійснення зовнішньоекономічної діяльності.

Основним наслідком коливань валютних курсів для міжнародної торгівлі є ризик для експортера та імпортера. Ризик полягає в тім, що вартість іноземної валюти, котру використовують для розрахунків експортер та імпортер може відрізнятися від тієї, на яку вони розраховували. Вони прагнуть мінімізувати цей ризик або зовсім його уникнути, тобто бажають точно знати, скільки їм доведеться заплатити чи отримати в національній валюті, утримуючись від непевної спекулятивної гри на змінах обмінних курсів.

Для комерційних банків валютний ризик пов’язаний з виникненням відкритої позиції — невідповідністю між зобов’язаннями і вимогами банка щодо тієї чи іншої іноземної валюти.

З метою захисту від можливих валютних втрат застосовується спеціальна форма страхування валютного ризику, яка називається «хеджуванням». Найбільш ефективними видами захисту від несприятливих коливань валютних курсів є такі: форвардні валютні угоди, валютні опціони та валютні угоди «своп».

1. Форвардний валютний контракт укладається на придбання або продаж певної кількості іноземної валюти за фіксованим курсом і наперед визначеним строком доставки її. У контракті експортер визначає точні розміри свого валютного виторгу, а імпортер — розмір власних витрат на майбутні платежі в національній валюті. У такий спосіб партнери захищають себе від можливих змін у курсових співвідношеннях своїх валют. Якщо товар продається у кредит, то експортер, намагаючись зберегти вартість свого валютного виторгу, укладає форвардний контракт на продаж валюти за курсом, зафіксованим на день його укладення. Імпортер, купуючи товар у кредит, страхує себе від підвищення курсу валюти, придбаваючи цю валюту за курсом, що зафіксований на момент укладення форвардного контракту.

Форвардні контракти укладають також банки-кредитори, які намагаються застрахувати себе від можливого зниження курсу валюти, що в ній видано позику.

Оскільки у форвардному контракті курс обміну фіксується, то навіть за сприятливої зміни спот-курсу суб’єкти ринку не отримують додаткового прибутку. Альтернативним методом отримання валютного покриття, який знімає головні проблеми, є валютний опціон (option of exchange).

2. За валютним опціоном, контрагентам надається право вибору альтернативних валютних умов контракту. На відміну від форвардних операцій із точною датою доставки, опціон (право вибору) не фіксує дату доставки валюти. Розрізняють опціони покупця і продавця. В обох випадках ідеться про те, що одна зі сторін сплачує іншій додаткову премію, але натомість набуває особливих прав.

Опціон може бути придбаний експортером або імпортером і дає йому право на придбання або продаж обумовленої кількості іноземної валюти за вказаним в угоді курсом протягом визначеного строку. Він дає можливість одній із сторін угоди виконати її або відмовитися від виконання.

Якщо дві сторони уклали опціонний контракт, то в більш привілейованому становищі опиняється все ж таки покупець опціону, бо продавець не має права вибору. Якщо покупець опціону «колл» (опціону на купівлю) вирішує скористатися з нього, то продавець мусить продати валюту; коли покупець опціону «пут» (опціон на продаж) вимагає його виконання, то продавець мусить придбати цю валюту. Відтак останнє слово завжди залишається за покупцем, який вирішує, що буде вигіднішим: виконати опціон чи ні. За цю перевагу покупець сплачує продавцеві премію. Її можна розглядати як страхову премію, яка забезпечує покупцеві опціону захист від несприятливих змін курсу, а продавцю — компенсацію за втрати від таких коливань.

Опціони на купівлю-продаж іноземної валюти обертаються в різних фінансових інститутах: їх пропонують клієнтам банки (позабіржові опціони) або їх можна придбати на біржі (біржові опціони). Проте ринок опціонів (як і форвардних контрактів) мало розвинений в Україні. Лише кілька банків пропонують своїм клієнтам такі послуги, і лише Київська універсальна біржа котирує опціони та ф’ючерси.

3. Нині набув поширення метод валютного страхування, пов’я­заний з використанням валютних своп-операцій. Своп-операція — це купівля або продаж валюти за фіксованим курсом, але з одно­часним укладенням зворотної форвардної операції, причому терміни розрахунків не збігаються. На жаргоні валютного ринку своп-опе­рацію називають «операція продай-купи». Наприклад, ви купуєте 100 дол. за 195 грн. з доставкою через місяць і негайно укладаєте угоду на їх продаж. Предметом угоди буде форвардний курс продажу (тобто процент надбавки до ціни долара).

Для міжбанківських відносин своп-операції — це обмін зобов’я­заннями та вимогами, форма страхування від ризиків, диверсифі­кації та поповнення валютних резервів.

Своп-угоди між центральними банками — це обмін валютними сумами (запозиченнями) на короткий строк. У цій ситуації обмін валюти складається з актів купівлі іноземної валюти (для цільової валютної інтервенції) і зворотного продажу іноземної валюти. Такі угоди дуже поширені у відносинах між ФРС США і центральними банками європейських країн.

Крім хеджування існують методи прямого страхування валютних ризиків. До них належать:

1. Надання валютної позики. Банк може надати експортеру спеціальну позику в іноземній валюті, що використовується як гарантія майбутніх валютних надходжень чи платежів за міжнарод­ними угодами. Експортер може конвертувати цю позику в національну валюту за спот-курсом, а потім погасити її за рахунок валютного виторгу від експортних операцій.

2. Маніпуляція термінами платежу. Коли очікуються різкі коливання валютних курсів, то банки намагаються маніпулювати термінами розрахунків: якщо очікується підвищення курсу валюти, то застосовуються дострокові виплати, і навпаки, якщо передбачається зниження курсу валюти, то платежі затримуються. Зрозуміло, що застосування цих методів може бути обмежене умовами контракту.

3. Дисконтування векселів у іноземній валюті. У цій операції банк купує тратту і бере на себе ризик валютних коливань та неплатоспроможності боржника. За такого методу страхування клієнт може отримати суму боргу до настання терміну платежу, але з певною знижкою.

У системі страхування від валютного ризику використовуються й інші методи: формування страхових фондів, включення до контракту «мультивалютного застереження», тобто можливості переглянути валюту платежу, вибір форми міжнародних розрахунків тощо.

Тема 19.Платіжний баланс

19.1. Загальна характеристика та структура
платіжного балансу

Платіжний баланс — це макроекономічна модель, яка характеризує зовнішньоекономічне становище держави та відображує економічні стосунки національної економіки з економіками держав світу. Таку модель складають з метою розробки та запровадження обгрунтованої зовнішньоекономічної та валютної політики країни, аналізування та прогнозування тенденцій розвитку товарного та фінансового ринків, одержання різноманітних порівняльних даних, оціню­вання умов торгівлі. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародні фінансові установи, зокрема Міжнародний валютний фонд, приймають рішення про надання країні фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подо­лання його дефіциту.

Платіжний баланс ¾ це співвідношення між платежами, які здій­снені економічними суб’єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період (квартал, рік).Якщо надходження з-поза кордону перевищують пла­тежі, то баланс буде активним, а за перевищення платежів над над­ходженнями ¾ пасивним. За активного сальдо платіжного балансу збільшуються надходження іноземної валюти в країну, зростають валютні резерви держави. Пасивне сальдо призводить до відтоку іноземної валюти з країни і зменшення валютних резервів.

Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв’язками зі світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки й зовнішньоекономічних відносин. Тому платіж­ний баланс, точно відображуючи економічний стан країни, широко використовується для прогнозування й макроекономічного регулювання.

Складання платіжного балансу, розробка методологічної та методичної бази для його аналізу та прогнозування, а також опрацювання економічних способів впливу держави на стан платіжного балансу покладено на Національний банк України.

За формою платіжний баланс є зведеним статистичним звітом за певний період, в якому відображено всі реальні економічні стосунки між резидентами й нерезидентами держави. Він свідчить про результати експортно-імпортних операцій з товарами, послугами і капіталом; трансфертних операцій; про стан валютних коштів; про факти зміни прав власності; про різні вимоги й зобов’язання; нако­пичення або витрату валютних резервів тощо.

Для складання платіжного балансу використовується широке коло інформаційних джерел та експертних оцінок на базі застосування сучасної електронної обчислювальної техніки і нових інформаційних технологій за такими основними напрямками:

— розробка інтегрованої інформаційної системи статистичної інформації з платіжного балансу;

— застосування системи контролю за вірогідністю даних стосовно зовнішньоекономічної діяльності держав, а також коректного відображення у звітності курсових співвідношень основних валют у розрахунках;

— визначення методичних питань щодо належного відображення зовнішнього боргу, удосконалення інформаційних потоків про міжнародні кредитні угоди;

— методичне обгрунтування й відповідне використання експертних оцінок і розрахунків, даних спеціальних обстежень для характеристики окремих позицій платіжного балансу;

— методологічне опрацювання питань проведення систематичного аналізу і прогнозування платіжного балансу відповідно до стан­дартів Міжнародного валютного фонду, адаптація вихідних даних та запровадження аналітичних розробок.

Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна економічна операція має подвійний запис ¾ на кредит за однією статтею та на дебет за іншою. Це правило ще раз підтверджує те, що більшість економічних операцій за своєю суттю є обміном економічними цінностями. У разі, коли має місце безоплатне передавання економічних цінностей (товарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї операції подвійним записом запроваджується особлива стаття «трансферти» ¾ спеціально для обліку операцій, проведених на безоплатній основі.

Отже, сума кредитових проводок має збігатись із сумою дебетових, а загальне сальдо завжди має дорівнювати нулю. Але практично досягти такого балансу просто неможливо. Розбіжності між сумами кредитових та дебетових проводок називаються «чистими помилками та упущеннями» й відображаються у відповідній балансуючій статті (табл. 19.1).

У більшості країн платіжні баланси розробляються за схемою, яку рекомендовано Міжнародним валютним фондом. За характе­ром операцій платіжні баланси включають такі розділи: рахунок поточних операцій; рахунок капіталів та фінансових операцій; ре­зервні активи.

У платіжному балансі зі знаком «плюс» відображається експорт товарів та послуг, одержані доходи та трансферти, зменшення фінансових активів, збільшення зобов’язань; зі знаком «мінус» — імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та трансферти, збільшення фінансових активів, зменшення зобов’язань.

Таблиця 19.1

ДИНАМІКА ПЛАТІЖНОГО БАЛАНСУ УКРАЇНИ (млн дол. США)

Статті
рахунок поточних операцій –1163 –1152 –1185
БАЛАНС ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ –1366 –1190 –1122
ТОВАРИ (сальдо) –2575 –2702 –4296
Експорт товарів
Імпорт товарів –16469 –16946 –19843
БАЛАНС ПОСЛУГ
Експорт послуг
Імпорт послуг –1538 –1334 –1625
ДОХОДИ (сальдо) –344 –434 –572
Надходження
Виплати –400 –681 –675
ПОТОЧНІ ТРАНСФЕРТИ (сальдо)
Надходження
Виплати –36 –85 –110
РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ ТА ФІНАНСОВИХ ОПЕРАЦІЙ
РАХУНОК ОПЕРАЦІЙ З КАПІТАЛОМ
Капітальні трансферти
ФІНАНСОВИЙ РАХУНОК
ПРЯМІ ІНВЕСТИЦІЇ      
в Україну
з України –8 –10
ПОРТФЕЛЬНІ ІНВЕСТИЦІЇ      
Зарубіжні цінні папери   –12 –1
Вітчизняні цінні папери  
ІНШІ ІНВЕСТИЦІЇ
Активи –3026 –1574 –821
Пасиви
Середньострокові та довгострокові кредити
одержані
погашені (графік) –1565 –1055 –811
Інший короткостроковий капітал –833
РЕЗЕРВНІ АКТИВИ –546 –488 –873
Помилки та упущення
БАЛАНС

 

Поточні операції. Баланс поточних операцій включає такі статті: баланс товарів та послуг (торговельний баланс), чисті доходи, поточні трансферти. Рахунок поточних операцій є важливою частиною платіжного балансу, оскільки він забезпечує інформацію про стан попиту на імпорт та експорт, що суттєво може впливати на обмінний валютний курс. Крім того, цей розділ балансу забезпечує інформацію про те, що станеться з правом країни на іноземне майно у довгостроковому періоді.

Зміст кожної позиції у платіжному балансі потребує спеціаль­ного розгляду. Торговельний баланс розраховується на підставі да­них митної статистики, оскільки вона повніше відображає експортно-імпортні потоки, враховуючи і дрібний опт.

Для складання статті «Послуги»використовуються дані бан­ківськоїзвітності, Міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки.

До статті «Доходи» (відповідно до міжнародної практики) включають не тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, проценти на залучений капітал, а також і проценти, що мають бути сплачені у звітному періоді. Таким чином, ідеться не тільки про фактично сплачені проценти, а й про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення щодо реальних прибутків та витрат від наданого та залученого капіталу.

Стаття «Трансферти» відображає некомпенсовану передачу Украї­ні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У пла­тіжному балансі виокремлюють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання то­варів і послуг країни-реципієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти відображають на рахунку поточних операцій та складають за даними банківської звітності, інформації з агентства міжнародної технічної допомоги та ОЕСД.

Рахунок капіталів та фінансових операцій.Цей розділ вклю­чає: прямі та портфельні інвестиції, іноземні кредити, капітальні трансферти. Він описує рух капіталу між країнами. Відтік капі­талу спричиняє купівля іноземних активів (стаття платежів), а приплив — купівля іноземцями національних активів (стаття над­ходжень).

Резервні активи.Оскільки валюти більшості країн не використовуються як міжнародні валютні резерви, то ці країни змушені фінансувати дефіцит платіжного балансу, постачаючи іноземним урядам та центральним банкам власні валютні резерви. Дефіцит пла­тіжного балансу асоціюється з втратою даною країною валютних резервів; активне сальдо — з приростом цих резервів. Коли ми говоримо про пасивне чи активне сальдо платіжного балансу, то фактично маємо на увазі надлишок або дефіцит у офіційному балансі резервів для операцій. Цей баланс охоплює статті рахунку на поточних операціях плюс статті рахунку капіталу. Оскільки платіжний баланс має врівноважуватися, то офіційний баланс резервів для операцій дає нам чисту суму валютних резервів, що переміщуватимуться між центральними банками для фінансування міжнародних операцій. Центральний банк особливо заінтересований у виявленні потоків руху валютних резервів, оскільки вони мають значний вплив на монетарну політику і, зокрема, на пропозицію грошей.

19.2. Методи балансування та регулювання
платіжного балансу

Для визначення сальдо платіжного балансу його статті поді­ляють на основні й балансуючі. До основних статей належать опе­рації, що впливають на сальдо балансу і мають відносну самос­тійність: поточні операції і рух довгострокових капіталів. До балан­суючих статей належать операції, котрі не є самостійними або мають обмежену самостійність. Ці статті характеризують методи і джерела погашення сальдо платіжного балансу і включають рух валютних резервів; зміни короткострокових активів, окремі види іноземної допомоги, кредити міжнародних валютно-кредитних опе­рацій тощо.

Якщо за основними статтями балансу платежі перевищують надходження, то виникає проблема погашення дефіциту за рахунок балансуючих статей.

З-поміж традиційних методів балансування можна назвати між­на­родні кредити, імпорт іноземних капіталів, міждержавні позики. Відносно новим методом покриття дефіциту платіжного балансу є взаємне короткострокове кредитування в національній валюті центральними банками згідно зі своп-угодами. Це тимчасові методи балансування, оскільки країни-боржники зобов’язані виплачувати про­центи і дивіденди, а також суму основного боргу.

Допоміжним засобом балансування може бути реалізація іноземних та національних цінних паперів за іноземну валюту. Наприклад, США частково погашає дефіцит платіжного балансу шляхом розміщення зобов’язань державної скарбниці в центральних банках інших країн.

Проте основним методом балансування платіжного балансу є використання резервних активів країни.

Міжнародна валютна ліквідність.Валютне забезпечення платіжного балансу характеризується так званою валютною ліквідністю. Це поняття свідчить про можливість тієї чи іншої країни неперервно оплачувати свої зовнішні зобов’язання відповідними платіжними засобами. Стан міжнародної валютної ліквідності України та позицію в Міжнародному валютному фонді показано в табл.19.2, 19.3.

Методи регулювання платіжного балансу.Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них належать дефляційна, фінансова та грошово-кредитна політика.


Таблиця 19.2

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти