ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Нормативно-правове регулювання діяльності органів по стандартизації

Нормативно-правове регулювання діяльності органів по стандартизації

1)Згідно із Законом суб´єктами стандартизації є:

центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

рада стандартизації;

технічні комітети стандартизації;

інші суб´єкти, що займаються стандартизацією.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації (далі — Центральний орган) організовує, координує та проводить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, поширення національних стандартів і, як національний орган стандартизації, представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях зі стандартизації.

Він виконує такі основні функції:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації;

вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів із відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

бере участь у розробленні й узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів із питань стандартизації;

встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

вживає заходів щодо виконання зобов´язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

формує програму робіт зі стандартизації та координує її реалізацію;

приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

організовує створення і ведення Національного фонду нормативних документів та Національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації.

 

 

  • 2) Суб’єктом стандартизації є центральний орган виконавчої влади в галузі стандартизації, рада стандартизації, технічні комітети стандартизації та інші суб’єкти, які займаються стандартизацією (юридичні чи фізичні особи).

Центральний орган виконавчої влади в галузі стандартизації (Держстандарт України) організовує, координує і здійснює діяльність відносно розробки, ухвалення, приймання, перегляду, змін, розповсюдження національних стандартів і як національний орган стандартизації представляє Україну міжнародних, міждержавних і регіональних організаціях із стандартизації.

Рада стандартизації є колегіальним консультативно-нарадчим органом при Кабінеті Міністрів України, він же затверджує персональний склад Ради й положення про нього.

Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції й органами державної влади, погодження інтересів у галузі стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

Держстандарт України з урахуванням суспільних потреб у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів щорічно формує програму зі стандартизації, яка включає перелік національних стандартів, прийнятих до розробки. Програма публікується один раз у шість місяців в офіційному виданні Держстандарту й розміщується в інформаційних мережах.

 

Основні стандарти: послуги населенню, туристсько-екскурсыйне обслуговування

Стандартизація галузі туризму – це своєрідний спосіб об’єднання різноманітних туристичних послуг з метою якнайповнішого задоволення потреб споживачів з урахуванням безпеки держави та інтересів підприємств туріндустрії.

Відповідно до статті 18 Закону України “Про туризм” українська державна система стандартизації у сфері туристичної діяльності спрямована на вирішення таких завдань[2]:

захист інтересів споживачів і держави з питань безпеки туризму, життя і здоров’я громадян, охорони майна та довкілля;

класифікацію туристичних ресурсів України, забезпечення їх охорони, встановлення гранично допустимих навантажень на об’єкти культурної спадщини та довкілля;

підвищення якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів;

забезпечення безпеки об’єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

взаємозамінність ісумісність товарів, робіт, послуг, їх уніфікацію;

створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації товарів, робіт, послуг.

Для ефективнішої реалізації викладених вище завдань необхідна ефективна система державних органів контролю. Так, у відповідності до статті 10 Закону України “Про туризм” розробкою стандартів в Україні займається центральний орган виконавчої влади в галузі туризму[2]. Нині в якості такої установи виступає Міністерство культури і туризму.

Сучасні стандарти туризму в Україні, їх оцінка та характеристика

На сьогодні стандартизація туристичних послуг в Україні забезпечена 4-ма основними стандартами, введеними в дію з 1 січня 1997 року. Дані стандарти прийняті Міждержавною радою країн СНД по стандартизації, метрології і сертифікації 25 квітня 1995 року. Тому однакові вимоги до якості туристично-екскурсійних послуг діють в Азербайджані, Білорусі, Вірменії, Казахстані, Киргизії, Молдові, Російській Федерації, Таджикистані, Туркменістані та в Україні, тобто в країнах, які проголосували за їх прийняття. Сучасний розвиток туріндустрії, в першу чергу міжнародного спрямування, суттєво змінив консервативну форму еталонів, що викладені нижче.

Отже, в нашій державі діють такі стандарти у сфері туризму:

Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.1-95 “Проектування туристичних послуг”, який встановлює порядок розробки документації при проектуванні туристичних послуг. Він призначений для підприємств, організацій різних організаційно-правових форм і громадян-підприємців, котрі надають туристичні послуги [6].

Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.2-95 “Загальні вимоги до туристично-екскурсійного обслуговування”. Ним встановлені обов’язкові і рекомендаційні вимоги до якості туристичних послуг, які надають туристичні підприємства незалежно від їх відомчої приналежності і організаційно-правової форми[7].

Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.3-95 “Вимоги щодо забезпечення безпеки туристів і екскурсантів”. Цим стандартом установлені вимоги до туристичних та екскурсійних послуг, які забезпечують безпеку життя і здоров’я туристів та екскурсантів, методи їх контролю і потрібний для цілей обов’язкової сертифікації туристичних послуг. Він призначений для підприємств усіх організаційно-правових форм і громадян-підприємців, котрі надають туристичні послуги населенню[8].

Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.4-95 “Класифікація готелів”. Даний стандарт встановлює класифікацію готелів (мотелів) різних організаційно-правових форм з кількістю номерів не менше 10. Класифікація не розповсюджується на будинки і приміщення, які здаються в оренду для проживання. Стандарт придатний для використання з метою сертифікації готелів (мотелів)[9].

Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.1-95 “Проектування туристичних послуг”

Стандарт, який стосується проектування туристичних послуг, надає можливості розробляти й укомплектовувати туристичні подорожі як фізичним, так і юридичним особам. Адже, згідно з ним розробником проекту туристичних послуг може виступати як підприємство, так і громадянин-підприємець. Однак, з іншого боку, такі дії обмежуються Законом України “Про туризм”. Відповідно до нього на території нашої держави право щодо організації та забезпечення створення туристичного продукту мають туроператори[2].

Окрім турпродукту, міждержавний стандарт “Проектування туристичних послуг” дає можливість правильно і якісно спроектувати такі окремі туристичні послуги:

екскурсію, як пізнавальну одноденну (без ночівлі) форму відпочинку;

туристичний похід як вид гірського спортивного туризму.

 

 

Засоби та методи

Засоби вимірів (СІ) є технічні пристрої, призначені для вимірювань і мають нормовані метрологічні характеристики. До них відносяться: міри, вимірювальні прилади, вимірювальні перетворювачі, вимірювальні установки та вимірювальні системи.

Міра - це засіб вимірювання, призначений для відтворення фізичної величини заданого розміру: гирі, кінцеві міри довжини та ін Заходи, які відтворюють фізичну величину одного розміру, називаються однозначними. Заходи, які відтворюють ряд однойменних величин різного розміру (наприклад, лінійка з міліметровими поділками), називаються багатозначними. Зазначене на мірі або приписане їй значення величини є номінальним значенням. Різниця між номінальним і дії тільних значеннями називається похибкою заходи, що є метрологічної характеристикою заходи.

Особливу категорію засобів вимірювань складають стандартні зразки складу (чисті метали, зразки марки сталі, газові суміші тощо), властивостей речовин і матеріалів (зразок твердості, зразок кольору та ін.) Стандартні зразки - засоби вимірювань у вигляді речовини (матеріалу), склад і властивості яких встановлені при метрологічної атестації.

Вимірювальний прилад - засіб вимірювання, призначений для вироблення сигналу вимірювальної інформації у формі, доступної для передачі безпосереднього сприйняття спостерігачем. Вимірювальні прилади за способом отримання результату вимірювань підрозділяють на що показують (аналогічні і цифрові) і реєструють (самопишучі і друкують).

Вимірювальний перетворювач - засіб вимірювання, призначений для вироблення сигналу вимірювальної інформації у формі, зручній для передачі, подальшого перетворення, обробки або зберігання.

Вимірювальна установка - сукупність функціонально об'єднаних засобів вимірювань (мір, вимірювальних приладів, вимірювальних перетворення Ватель) і допоміжних пристроїв, призначених для вироблення сигналів вимірювальної інформації у формі, зручній для безпосереднього сприйняття спостерігачем, і розташованих в одному місці.

Вимірювальна система - сукупність засобів вимірювань (мер, вимірювальних приладів, вимірювальних перетворювачів) та допоміжних пристроїв, які з'єднані між собою каналами зв'язків і призначені для вироблення сигналів вимірювальної інформації у формі, зручній для автоматичної обробки передачі та (або) використання в автоматичних системах управління.

Для отримання результату вимірювання засоби вимірювань застосовуються за певним методом. Метод вимірювань - сукупність прийомів використання принципів і засобів вимірювань. Принципи вимірювання визначають ті фізичні явища, на яких ґрунтуються вимірювання. Всі методи вимірювання піддаються систематизації та узагальнення за загальними характерними ознаками.

Метод безпосередньої оцінки - значення величини визначають безпосередньо по відліковим пристрою вимірювального приладу прямої дії, в якому передбачено перетворення сигналу вимірювальної інформації в одному напрямку, тобто без застосування зворотного зв'язку (наприклад, вимірювання температури ртутним термометром).

Метод порівняння з мірою - вимірюється величину порівнюють з величиною, що відтворюється мірою. При цьому використовують вимірювальний прилад, призначений для безпосереднього порівняння вимірюваної величини з відомою.

Метрологічні характеристики засобів вимірювань - це характеристик властивостей засобів вимірювань, що роблять вплив на результати і похибки вимірювань, їх називають точносних характеристиками засобів вимірювання. Інформація про призначення та метрологічних характеристик наведена в документації на засоби вимірювань (в Гості, в ТУ, в паспорті).

За метрологічних характеристик засобів вимірювань вирішується ряд важливих для забезпечення єдності вимірювань завдань:

- Визначення похибки результатів вимірювань (однією зі складових похибки вимірювань є похибка засобів вимірювань);

- Вибір засобів вимірів по точності у відповідності з відомими умовами їх застосування і необхідної точністю вимірювань;

- Порівняння засобів вимірювань різних типів з урахуванням умов їх застосувань;

- Заміна одного засобу вимірювань іншим, аналогічним;

- Оцінка похибки складних вимірювальних систем. Нормовані метрологічні характеристики виражаються у формі, зручній для обґрунтування вирішення перерахованих вище завдань і одночасно достатньою для простого контролю за повірку або калібрування.

2) Контроль якості та кількості продукції щодо відповідності вимогам стандартів пов’язаний із різноманітними вимірюваннями. Якісне вимірювання неможливе без застосування відповідних технічних засобів (еталонів, інструментів) — від простих до унікальних. Основним технічним засобом вимірювання при порівнянні та контролі виробленої продукції з вимогами стандарту є еталон. Це загальновизнаний зразок для вимірювання параметрів продукції, який виготовляється в одному екземплярі. Для різних рівнів застосування виготовляють зразки, які звіряють з еталоном. Еталони одиниць

Міжнародної системи SI існують на вищому рівні, а їх зразки — на

нижчому, включно до робочого місця.

В Україні розроблено Укрметртестстандартом і затверджено 15 методик виконання вимірювань, а також понад 160 методик повірки засобів вимірювальної техніки.

Технічні засоби поділяються на шкальні та безшкальні інструменти і прилади. Шкальний контрольновимірювальний інструмент призначений для вимірювання геометричних розмірів виробів.

Маркують інструменти за допомогою етикетки, бирки, відбитка товарного знака на виробі або на тарі. На бирці вказують найменування заводу виробника, тип виробу, стандарт, дату виготовлення,

кількість одиниць виробів в упаковці тощо.

Серед інструментів виділяють підгрупу приладів для вимірювання, які класифікують за такими критеріями:

• метрологічними характеристиками — робочі, зразкові;

• точністю — 1, 2 і 3го розрядів, зразкові й еталони;

• принципом дії засобів вимірювання — термометр рідинний, манометр пружинний, ватметр електродинамічний та ін.;

• засобом одержання числового значення — аналогові, шкальні,

цифрові, самописні прилади тощо;

• родом вимірювання — для вимірювання температури, тиску, витрат рідин і газів, електричних величин та інших параметрів.

 

ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ

ЛІЦЕНЗУВАННЯ ПЕВНИХ

ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

Ключові слова: ліцензування, ліцензія, господар-

ча діяльність, підприємництво, ринкові умови,

органи виконавчої влади

Визначення поняття та юридичного змісту ліцензування як особливої адміністративної, управлінської процедури, яка здійснюється у передбачених законом випадках, можливе лише через з’ясування поняття ліцензії.

Стаття 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає ліцензію як документ державного зразка, який затверджує право ліцензіанта на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Цим же Законом визначається й ліцензіант як суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Під господарською діяльністю розуміється будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осібсуб’єктів підприємницької діяльності, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт. Звідси, метою статті є поглиблення поняття та змісту ліцензування певних видів господарської діяльності. Діяльність суб’єктів господарювання у різних сферах економіки потребує спеціальної кваліфікації та професіоналізму для забезпечення безпеки праці та виробництва, найбільш доцільно використання державних та інших ресурсів, створення умов для нормального функціонування окремих інститутів

суспільства і держави, випуску продукції і надання послуг відповідно до встановлених стандартів і норм. Для забезпечення вищеназваних умов держава встановлює спеціальний порядок надання дозволів на здійснення окремих видів господарської діяльності уповноваженими на це державою органами, який називається ліцензування.

.

Закон України «Про ліцензування певних

видів господарської діяльності» встановлює

виключно перелік таких видів господарської

діяльності, який не може бути розширений

іншими нормативними актами. Суб’єкт гос-

подарювання, який має намір проводити пе-

вний вид господарської діяльності, що ліцен-

зується, особисто, або через уповноважений

ним орган чи особу звертається до відповід-

ного органу ліцензування із заявою встанов-

леного зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні місти-

тися такі дані:

а) відомості про суб’єкти господарювання

– заявники (найменування, місцезнаходжен-

ня, банківські реквізити, ідентифікаційний

код для юридичної особи, прізвище, ім’я, по-

батькові, паспортні дані, ідентифікаційний

номер фізичної особи – платника податків та__

інших обов’язкових платників – для фізичної

особи);

б) вид господарської діяльності вказаний

згідно ст.9 вказаного вище закону (повністю

або частково), на провадження якого заявник

має намір обрати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається

копія свідоцтва про державну реєстрацію

суб’єкта підприємницької діяльності або ко-

пія довідки про внесення до Єдиного держа-

вного реєстру підприємств та організацій

України, засвідчена нотаріально або орга-

ном, який видав оригінал документа.

Ліцензія підписується керівником органу

ліцензування або його заступником та засві-

дчується печаткою цього органу.

Орган ліцензування оформляє ліцензію

протягом трьох робочих днів з дня надхо-

дження заяви, що підтверджує внесення пла-

ти за видачу ліцензії, строком не менше ніж

за три роки. На підставі виданої ліцензії ор-

ган господарювання здійснює свою госпо-

дарську діяльність на території всієї України,

коли ліцензія видана центральним органом

виконавчої влади, а при видачі ліцензії місь-

ким органом виконавчої влади або спеціаль-

но уповноваженим виконавчим органом –

здійснюється на території відповідної адмі-

ністративно-територіальної одиниці. У разі,

коли орган господарювання має намір про-

довжувати свою господарську діяльність пі-

сля закінчення строку дії ліцензії, він подає

нову заявку в орган ліцензування, який не

раніше ніж в останній робочий день дії по-

передньо виданої ліцензії видає нову ліцен-

зію. Ліцензія не може передаватись іншій

особі і повинна використовуватись згідно з

вказаним в ній видом та місцем діяльності.

Ліцензія може бути переоформлена в разі

її втрати, чи пошкодження або анульована.

 

Нормативно-правове регулювання діяльності органів по стандартизації

1)Згідно із Законом суб´єктами стандартизації є:

центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації;

рада стандартизації;

технічні комітети стандартизації;

інші суб´єкти, що займаються стандартизацією.

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації (далі — Центральний орган) організовує, координує та проводить діяльність щодо розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни, поширення національних стандартів і, як національний орган стандартизації, представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях зі стандартизації.

Він виконує такі основні функції:

забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації;

вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів із відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;

бере участь у розробленні й узгодженні технічних регламентів та інших нормативно-правових актів із питань стандартизації;

встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

вживає заходів щодо виконання зобов´язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;

формує програму робіт зі стандартизації та координує її реалізацію;

приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;

організовує створення і ведення Національного фонду нормативних документів та Національного центру міжнародної інформаційної мережі ISONET WTO;

організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації.

 

 

  • 2) Суб’єктом стандартизації є центральний орган виконавчої влади в галузі стандартизації, рада стандартизації, технічні комітети стандартизації та інші суб’єкти, які займаються стандартизацією (юридичні чи фізичні особи).

Центральний орган виконавчої влади в галузі стандартизації (Держстандарт України) організовує, координує і здійснює діяльність відносно розробки, ухвалення, приймання, перегляду, змін, розповсюдження національних стандартів і як національний орган стандартизації представляє Україну міжнародних, міждержавних і регіональних організаціях із стандартизації.

Рада стандартизації є колегіальним консультативно-нарадчим органом при Кабінеті Міністрів України, він же затверджує персональний склад Ради й положення про нього.

Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між виробниками, споживачами продукції й органами державної влади, погодження інтересів у галузі стандартизації, сприяння розвитку стандартизації.

Держстандарт України з урахуванням суспільних потреб у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій технічних комітетів щорічно формує програму зі стандартизації, яка включає перелік національних стандартів, прийнятих до розробки. Програма публікується один раз у шість місяців в офіційному виданні Держстандарту й розміщується в інформаційних мережах.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти