ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

ІМЕНІ КОРОЛЯ ДАНИЛА ГАЛИЦЬКОГО

 

Кафедра церковно-канонічних та державно-правових дисциплін

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З КУРСУ

«РЕЛІГІЄЗНАВСТВО»

М. Івано-Франківськ

Р.

Укладач:

ГОГОЛЬ В. В. –доктор церковних наук.

 

 

 

Схвалено на засіданні кафедри «Церковно-канонічних та державно-правових дисциплін» від «____» _________________ 2013 р., протокол № ____.

 

ЗМІСТ

ТЕМА 1.ВВЕДЕННЯ В РЕЛІГІЄЗНАВСТВО…………………………………...…………4

ТЕМА 2.ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ…………….………..………………………………………12

ТЕМА 3.СВІТОВІ РЕЛІГІЇ.БУДДИЗМ……………………....…………………………34

ТЕМА 4.СВІТОВІ РЕЛІГІЇ.ХРИСТИЯНСТВО………....……………………………...44

ТЕМА 5.ХРИСТИЯНСТВО В УКРАЇНІ…………………………………………………71

ТЕМА 6.СВІТОВІ РЕЛІГІЇ.ІСЛАМ…………………......……………………………...79

ТЕМА 7.РЕЛІГІЙНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ СВОБОДИ СОВІСТІ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ…………………………………………………………………..………...89

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«РЕЛІГІЄЗНАВСТВО»……………………………………………..………………….107

ТЕМА 1.ВВЕДЕННЯ В РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

Навчальна мета:розгляд предмету «Релігієзнавства» його місця та ролі в системі гуманітарних наук.

 

Час: 80 хвилин.

Метод: лекція.

Місце: навчальна аудиторія.

Навчальні питання : 1. 20хв.

2. 15хв.

3. 15хв.

4. 20хв.

Заключна частина 10 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: збірники документів та матеріалів.

Джерела та література:згідно списку рекомендованої літератури.

План

Актуальність, предмет, завдання курсу

Поняття, історичні форми, типи, структура релігії

Релігія і культура функції релігії

Функціональність релігії

 

АКТУАЛЬНІСТЬ, ПРЕДМЕТ, ЗАВДАННЯ КУРСУ

 

Місце релігієзнавства в системі гуманітарних наук. Актуальність вивчення релігієзнавства обумовлена передусім не штучними чинниками. 1. без елементарних, синтезованих знань про релігію не можлива повноцінна гуманітарна підготовка в вищій школі, бо релігія пронизує всю культурну спадщину людства; 2. навернення українців до своїх релігійних основ після насаджуваного атеїзму повинно мати орієнтувальне спрямування, щоб не породжувати протистояння на релігійному ґрунті; 3. піднесення духовності, що є начальною потребою часу можливе лише в середовищі людей релігійно розвинутих.

Предметом релігієзнавства є з’ясування суті, змісту та історії, становлення як релігії в загалом, та її окремих віросповідних форм, ролі релігії та церкви в житті людини і суспільства. Основні завдання вивчення дисципліни такі: - Дати певний обсяг знань стосовно релігії взагалі та загально охарактеризувати ті окремі релігії, як особливо впливами на цивілізаційну еволюцію людства; - Показати місце та роль релігії в системі культурних цінностей, в становленні державності та суспільних форм; - Простежити релігійну ситуацію в минулому та сучасному з означенням тенденцій і перспектив її розвитку; - Розкрити проблему свободи совісті та віросповідання в теоретичному і практичному вирішенні; - Окреслити зв’язок релігії з економікою та підприємництвом; - Сприяти формуванню релігійно розвинених людей, виробленню у молоді високих духовних запитів. Релігієзнавство зароджується ще в глибоку давнину. Вже в античні часи робилися спроби вивчити і зрозуміти релігію як таку. До перших релігієзнавств можна умовно віднести: грецького філософа Ксенофана Колофоннського (570 – 478 р.р. до н.е.), римського історика Флавія (37 – після 100 р.р. Н.Е.), індійського імператора Акбара (1542 - 1605), ісламського філософа Аверроеса (1126 - 1198) та ін. Одним із родоначальників релігієзнавства як окремої галузі знань був англійський дослідник Едвард Тейлор (1832 – 1917), який у своїй праці „Первісна культура” описав природу релігії та її еволюцію. Плідно працювали в цій царині також Герберт Спенсер (1820 - 1903), Джон Леббок (1834 - 1913), Джеймс Фрезер (1845 - 1941), та ін. Хоч релігієзнавство разом із теологією (богослов’ям) є двома формами осягнення феномену релігії, плутати їх не треба. Теологія як наука про Бога теж відповідає критеріям наукового знання, але вона переважно займається розробкою певного релігійного вчення, пристосуванням його до нових умов. Релігієзнавство не розробляє, а лише вивчає та аналізує релігію; воно не має такого суб’єктивного спрямування як теологія. Ставити питання „що краще: теологія чи релігієзнавство?” недоцільно. Релігієзнавство, і як наука, і як навчальна дисципліна вивчає лише релігію, але ті чи інші сторони релігії вивчаються цілою системою наук: філософією, історією, культурологією, історією культури. І результати досліджень цих наук використовуються в релігієзнавстві. Ядром теоретичного релігієзнавства виступає „філософія релігії”. До теоретичного напрямку в релігієзнавстві також відноситься „Соціологія релігії” та „психологія релігії”. Крім того, є історичний напрям в релігієзнавстві, або „історія релігії”. В певному сенсі релігієзнавство є своєрідним комплексом взаємопов’язаних наукових, передусім гуманітарних дисциплін. Тому ця наука і дисципліна дозволяє скласти цілісне уявлення про таке складне явище як релігія. А синтезовані знання краще інтегруються та використовуються в інших близьких дисциплінах. Можна сказати, що релігієзнавство допомагає вивченню інших гуманітарних дисциплін.

 

ПОНЯТТЯ, ІСТОРИЧНІ ФОРМИ, ТИПИ, СТРУКТУРА РЕЛІГІЇ

Термін „релігія” латинського походження й означає „благочестя”, „набожність”, „святиня”. Деякі дослідники виводять його етимологію від слова „зв’язок”, означуючи тим самим зв’язок людини з Богом, земного з небесним. Американський вчений Іерхарт зазначав, що релігія уподібнюється часу – всі відчувають що це таке, але не так легко вловити його суть та дати точне визначення.

Серед безлічі визначень пропонуємо те, яке зроблене на основі пояснень Івана Франка. Воно комплексне, визначає релігію на її вищому цивілізаційному рівні розвитку і може одночасно служити своєрідним мірилом сучасної релігії та релігійності. Франко виділяв три складові поняття релігії:

1.Віра в якісь надземні, вищі істоти, що обдаровані вищою силою, ніж люди, віра в те, що і в людях є частина тієї найвищої істоти - душа;

2. Чуття, любов до тієї вищої істоти і до інших людей; любов до добра і справедливості;

3. добра воля людини і її рішення жити і самому так, щоб наближувати та інших своїм життям і своїми вчинками до тієї істоти.

Основним складником виступає „віра”, бо без неї не можливі два інших і вона є фундаментальною рисою людини взагалі. „Якщо людина живе, то вона в щось та вірить” – наголошував Лев Толстой.

В’ячеслав Липинський давав і таке визначення: „Релігія – це виразно догмою окреслена, непевним ритуалом виявлена і окремою духовною організацією репрезентована громадська віра у Вищі Сили, послух яким і виконування їх законів єсть потребою і обов’язком людей, що до даної релігії належать”.

Релігія безумовно пов’язана зі світоглядом людини. Але деякі філософи, особливо марксистського спрямування спрощено трактують цей зв’язок. Вони не просто подають релігію як форму або тип світогляду, але і рішуче протиставляють її т.зв. „науковому світогляду”. Але питання виникають лише тоді, коли пригадаємо, що людьми глибокої релігійності було багато великих вчених: Блез Паскаль, Ер він Шредінгер, Іван Павлов, Альберт Ейнштейн, Еммануїл Кант, Чарльз Дарвін та безліч інших. Причини виникнення та функціонування релігії слід шукати не тільки в матеріальній (страх перед силами природи, залежить від неї , важкі умови життя), скільки в духовній сфері життя людини. Адже із усього живого світу людина вирізняється саме своїми духовними запитами. Зокрема, радимо звернути увагу на такі фактори існування релігії: прагнення до гармонії людини з навколишнім світом; бажання вирішити проблему життя і смерті, та виробити справедливі основи співжиття; філософські пошуки людей „сенс життя”; усвідомлення громадської, політичної і особливо, моральної значимості релігії (формула: „Якщо Бога немає, то все дозволено”).

За даними науки відомо що релігія виникла близько 25-40 тис. років тому, в епоху палеоліту. Тобто, на відносно вже високому щаблі розвитку людського суспільства. В міру розвитку людини розвивалася релігія, мінялися її форми. Схематично цей шлях можна окреслити як перехід від політеїзму (багатобожжя, язичництва) до абстрактного монотеїзму (єдинобожжя).

Розвиток релігії в її історичних формах можна зобразити досить умовно так:

Серед ранніх або первісних форм релігії та пов’язаної з ними обрядовості виділяють наступне:

- Тотемізм (від індіанськ. „то-отем” – його рід ) – віра в спільне походження та кровну спорідненість між родом і видом тварин, рослин, явищем природи.

- Фетишизм (від португ. Fetico – зачарована річ) – поклоніння не живим предметам природи.

- Магія (із грецьк. - чаклунство) – віра в існування надприродних засобу впливу на довколишній світ.

- Анімізм (від лат. Anima - душа) – віра про існування в тілі людини її двійника – душі, що уявлялася в матеріальному вираженні.

Історичні форми релігії мають відносний характер і в чистому вигляді не існують. Вони не відокремлені між собою глухою стіною, вищі форми включають видозмінені елементи попередніх. Разом з тим, вони дозволяють скласти уявлення про еволюцію релігії з одночасним збереженням її сутнісних ознак.

В релігієзнавстві релігію також класифікують (поділяють на групи) за типами. Є різні типологізаційні схеми. Зокрема. З урахуванням часу та умов формування, етнічною ознакою, географією поширення, ставленням держави до релігії тощо, найчастіше виділяють наступні типи: родоплемінні, національні (юдаїзм, синтоізм). світові (християнство, іслам, буддизм), традиційні і привнесені, Західні і Східні, державні і не державні, нерелігійні та ін. Одна і та сама конкретна релігія може відноситись відразу до кількох типів. Так, буддизм, крім того, що належить до світових релігій в Японії стосовно синтоїзму є привнесеною релігією і має також державний статус.

Релігія нагадує дерево що розвинулося із одного кореня. Всі розвинені релігії мають спільні ознаки: починалися із віровчень та проповідницької діяльності, виникнень релігійних громад і набирали остаточного оформлення із виникненням Церкви.

Слово „церква” (із грецьк. – божий дім) у нас має значення, храму, місця богослужіння і релігійної спільноти. Як релігійна спільнота, Церква – це структурована організація прихильників певного віровчення з метою його культивування та поширення. Основні ознаки Церкви:

1) наявність добре розробленої та культової системи;

2) ієрархічний характер побудови та централізація управління;

3) поділ приналежних на духовенство і простих віруючих.

Церква відіграє дуже важливу роль в збереженні та відтворенні релігійних традицій, в задоволенні духовних потреб віруючих. Але цілком ототожнювати Церкву і релігію не можна, бо трактування її представниками віровчення викладеного в священних книгах, іноді досить далеко відходить від первісного змісту. Церкви постійно втягуються в політичну орбіту. Часто можна почути: „Я віруюча людина, тому дуже рідко ходжу до церкви”.

Отже, сучасні Церкви повинні відповідати своєму призначенню: задовольняти духовні потреби віруючої людини.

 

РЕЛІГІЯ І КУЛЬТУРА ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ

Релігія пронизує все життя людства. Із історії відомо, що вона часто була своєрідною реакцією на суспільний устрій (християнські об’єднання у рабовласницькі часи, релігійні війни середньовіччя), служила важливим політичним чинником (створення за допомогою Ісламу могутньої імперії – Арабського халіфату), прискорювали або гальмували поступ. По суті релігія огортала в свої форми безліч явищ, які не мали до неї прямого відношення. Багато традицій склалося саме під впливом релігії. Зокрема, й звичай відпочивати після кожних шести днів праці пов’язаний із Біблійним сказанням про створення Богом світу протягом шести днів.

Аналітики вважають, що релігія не просто є складовою культури, а може, навіть найголовнішою, фундаментальною її частиною, – яка формує спосіб нашого мислення і всю систему моральних почуттів. Російський академік Д.Лихачов навіть стверджував, що позарелігійної культури не буває. Він тут мав на увазі під культурою певну систему цінностей.

Особливо тісний зв’язок релігії із мистецтвом. Вони і в часі постають одночасно. Деякі дослідники вважають, що саме мистецтво виникло із релігійної свідомості та релігійного ставлення до світу: „Мистецтво є безпосередньою організацією суб’єктивних релігійних переживань”. Прикладом може бути трипільська культура. У стінах Церкви зароджувалися, наприклад, такі жанри музичного мистецтва як: реквієм, прелюдії, ораторії, кантати та ін. Під впливом релігії формувалися сучасні літературні мови.

Можна сказати, що релігія і Церква шукали в мистецьких видах (музиці, архітектурі, живописі, скульптурі) засоби для посилення свого впливу, даючи їм потужний гуманістичний імпульс та філософський зміст. А митці за допомогою релігії робили свої твори доступнішими для загалу. Релігія і мистецтво ніби знаходять одне одного. Але позитивний взаємовплив можливий лише за умови дотримання не так букви, як духу релігії. Прикладом може бути такий жанр як іконопис. Разом з тим, релігія певним чином може гальмувати розвиток мистецтва. Відомо, наприклад, що народи, які сповідують іслам, не дали світові ні великих художників, ні великих скульпторів, бо ця релігія не використовує відповідних мистецьких жанрів. Але, зате, ісламське мистецтво дало світові цілком оригінальні зразки архітектурного та орнаментного стилю.

Складнішими є „стосунки” релігії з наукою. В минулому можна знайти численні приклади того, як релігія, з одного боку, гальмувала розвиток науки, а з іншого, – як сприяла науковому поступу. Багато наукових відкриттів було зроблено людьми, причетними до релігії і церкви. До них іноді призводили навіть релігійні роздуми. Наша сучасниця Н.Околітенко звертає увагу, що Фома Аквінський, роздумуючи як Всевишній створив світ, дав таке формулювання вакууму: „Ніщо, без форми та якості, в якому існують усі форми образу”. До нього лише тепер доростають фізики. Н. Околітенко нагадує, що наука, як і релігія, потребує віри: „На віру ми сприймаємо не лише постулати класичної механіки чи геометрію Лобачевсько-Рімана, а й сам факт об’єктивного існування світу, що доказам не піддається”. Відомий вчений і богослов П’єр Тетяр де Шарден так і писав: „Після майже двохсотлітньої боротьби наука і релігія не змогли подолати одна одну. Навпаки, стало зрозуміло, що вони не можуть розвиватися нарізно. Віра і наука – дві фази єдиного процесу пізнання світу".

Грані між наукою та релігією особливо стираються в наші дні, коли свідомість людства або інформаційний фактор стають, як висловлювався В. Вернадський, такою ж матеріальною силою як енергія чи земне тяжіння. Ба, більше Іван Франко зазначав, що "розум і просвіта" не суперечать релігії та правдивій релігійності, але, навпаки, мусять бути їх головною основою". Без освіти і науки релігія постійно сповзає до прірви релігійного фанатизму, тобто нетерпимості й агресивності. А це є цілковитим анахронізмом для сучасної епохи.

При аналізі відношення між наукою та релігією треба пам’ятати основний методологічний принцип: це дві різні сфери людського буття. "Релігію не можна довести, ні заперечити жодною логікою, бо ж людина мислить водній площині, а вірить в інший" – наголошував вчений Борис Ярхо.

Таким чином, релігія є не просто складовою культури, а й тісно пов’язана з такими її творчо-дієвими формами як мистецтво або наука. Подорож у релігію – це мандри у глибини людської культури, в найпотаємніші закутки духовного світу людини.

Особливе місце релігії в цивілізованому розвитку людства, в системі культурних цінностей вже вказує на її можливість, і здатність задовольняти певні потреби людини та соціуму. Іншими словами, релігія має певні функції.

 

 

ФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ РЕЛІГІЇ

 

Функціональність релігії – одна із її основних, сутнісних характеристик. Вона має певні рівні свого вияву. Функціональність релігії реалізується через інтегративну сукупність певних функцій. Найчастіше виділяють такі основні функції:

1. Компенсаторна: в релігії людина знаходить те, чого не має поза нею. Зокрема, компенсується безсилля, залежність людей від об’єктивних умов. Для багатьох Бог є останньою незрадливою надією.

2. Терапевтична (утішальна): релігія знімає негативні наслідки життєвих стресових ситуацій, сприяє збереженню внутрішнього спокою. Гарний, добрий священик іноді кращій за кваліфікованого психіатра.

3. Світоглядна: релігія формує світогляд, в основі якого моральні, духовні цінності, розуміння сенсу життя. Тут знання про світ тісно пов’язуються з моральними нормами. Віруючий вчений особливо переймається наслідками революційних перетворень у науці.

4. Регулятивна: здатність релігії через систему норм і приписів регулювати стосунки між людьми.

5. Інтегративна: релігія може об’єднувати і гуртувати людей краще за будь які клуби за інтересами. Але буває і навпаки.

6. Комунікативна: релігія забезпечує спілкування приналежних до неї людей на особистісному і поза корисливому рівні. А в наші відчувається дефіцит такого спілкування.

7. Культуроформуюча і культурозберігаюча, етноформуюча і етнозберігаюча. В умовах зменшення кількості народів та їхніх культур, зокрема мов, саме релігія може допомогти збереженню і розвитку такого потрібного для загально людського поступу розмаїття. А може і навпаки, пришвидшити процес нівелювання.

Релігія займає в житті людини і суспільства певну нішу, яку заповнити чимось іншим важко або і неможливо. Український вчений В. Липинський писав, що „релігія і церква до витворення культури і добудови держави спричинилися як нічим не замінима школа дисципліни соціальної і моральної”. Він також наголошував, що без такої стримуючої сили, якою єсть релігія і церква, в громадському житті запановує зрештою груба сила матеріальна „ЇЇ панування веде завжди до руїн і анархії, до нічим не обмеженого права сильніших кривдити слабших в і до нічим не обмеженого права слабших бунтуватися всіма засобами проти сильніших” – попереджає В. Липинський.

Є майже аксіомою, що людина із багатим духовним світом, широкими духовними запитами рано чи пізно, в тій чи іншій формі, приходить якщо не до релігії то хоча б до ідеї Бога, як персоніфікованої ідеї добра і справедливості, ідеї прекрасного. Зокрема, так сталося із Олександром Довженком, про що свідчить його запис у „Щоденнику” за 2 січні 1946 р.

Таким чином, релігія була і є незмінним супутником і складовою цивілізації. Вона є передусім духовним явищем, що разом з тим впливає на всі сторони життя людини та суспільства і про неї не можна судити спрощено та однозначно. Щоб осягнути зміст любої розвиненої релігії треба дуже багато знати.

ТЕМА 2.ЕТНІЧНІ РЕЛІГІЇ

Навчальна мета:розгляд «етнічних» релігій та їхнього впливу на творення світових релігій.

 

Час: 80 хвилин.

Метод: лекція.

Місце: навчальна аудиторія.

Навчальні питання : 1. 10хв.

2. 10хв.

3. 10хв.

4. 10хв.

5. 15хв.

6. 15хв.

Заключна частина 10 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: збірники документів та матеріалів.

Джерела та література:згідно списку рекомендованої літератури.

План

Структура етнічних релігій

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти