ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Забезпечення реалізації релігійного аспекту свободи совісті в сучасному світі

ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК РЕЛІГІЙНОГО ВІЛЬНОДУМСТВА

 

Свобода совісті є можливість кожної людини діяти відповідно до власних переконань, згідно із велінням совісті, але не порушуючи при цьому прийнятих у суспільстві загальнообов'язких норм (особливо моральних). Ставлення до релігії -один із основних аспектів свободи сумління. Як відомо, свобода совісті в політичному значенні є одним із принципів демократії, а в юридичному належить до основних особистих прав людини, які гарантуються конституціями та іншими правовими актами.

Сучасне розвинене суспільство не може уявити свого функціонування без цього засадничого принципу, але ми часто забуваємо, що він теж бере початок від релігії, бо свобода совісті тісно пов'язана із релігійним вільнодумством. Воно проявлялося у відстоюванні права на критику релігійних догматів та свободи для розуму в пошуках істини.

Сам термін "вільнодумство" вперше було вжито в трактаті англійського деїста А. Коллінза "Роздуми про вільнодумство" (1713 р.). Але критичні судження про релігію зустрічаються ще в літературних пам'ятках Вавілону ("Розмова пана з рабом"), Стародавнього Єгипту, Китаю, Індії.

Найбільшого розвитку вільнодумство набуло в Стародавній Греції та Римі. Вже в 6 ст. до н.е. представники мілетської школи в філософії Фалес, Анаксіманбр, Анаксімен розглядали світ як єдність явищ природи, що має певну матеріальну першопричину. Батько діалектики Геракліт (бл. 540-480 рр. до н.е.) зазначав: "Світ, єдиний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає". Старогрецький поет і філософ Ксенофан висловлював думку, що люди створюють собі богів за своєю подобою. Демокріт, як відомо, твердив, що світ створений із атомів. Він розвивав ідеї причинності і закономірності всього сущого. Філософ Епікур (бл. 341-270 рр. до н.е.) не заперечував існування богів, але ставив багато питань стосовно доцільності їхніх діянь.

Римський письменник Тіт Лукрецій Кар, автор поеми "Про природу речей", вже намагався пояснити й причини виникнення релігії. В 2ст. раціоналіст Цельс започатковує новозавітну критику, яку в наступному столітті продовжив Порфирій своїм твором "Проти християн".

В середні віки однією із форм релігійного вільнодумства стала теорія "подвійної істини", якою стверджувалася ідея про самостійне і рівноправне значення наукового та релігійного знання. На Сході її прихильниками були відомі вчені Ібн Сіна (Авіценна), Ібн-Рошд, Нізамі, а в Європі - представники такої течії як аверроїзм. Вчений і поет Сходу Омар Хайям в своїх знаменитих "Рубаї" закликав цінувати земне життя, не дуже покладаючись на потойбічне.

Англійський філософ і природознавець Роджер Бекон (1214-1294) критикував релігійну схоластику, за що був ув'язнений на 14 років. В середні віки, як відомо з історії, вже виникають різноманітні антиклерикальні рухи, що спрямовані проти церкви і духовенства.

В епоху Відродження (14-16 ст.) з позицій вільнодумства виступали такі видатні мислителі як Ульріх фон Гуттен (1488-1523), Еразм Роттердамський (1469-1536) та інші, які добре бачили і критикували зловживання церковників. Широко знаним є твір Боккаччо "Декамерон", де висміюється далеке від праведності життя духовенства, ченців. Титан Відродження Леонардо да Вінчі (1452-1519) називав католицьку церкву "крамницею обманів". Французикий Мішель де Монтель (1533-1592) визнавав існування Бога, але висміював марновірство духовенства, релігійну схоластику. Такі вчені як Микола Коперник, Джордано Бруно, Галілео Галілей розхитували церковні постулати своїми відкриттями про геліоцентричну будову Всесвіту. Френсіс Бекон, Томас Гоббе, П'єр Гассенді активно домагалися розмежування релігії та науки. Бенедикт Спіноза (1632-1677) кладе початок науково-критичному аналізу християнської Біблії. На початку 18 ст. сільський священник Жан Мельє пише твір, який пізніше Вольтер назве "Заповітом". В ньому він зазначає, що всі релігії світу є оманами й ілюзіями, піддає сумніву свідчення Євангелій.

Напередодні буржуазних революцій в Європі релігійне вільнодумство набирає радикальних форм. Французькі мислителі Франсуа Марі Вольтер (1694-1778), Дені Дідро (1713-1784), Клод Гельвецій (1715-1771), Поль Гольбах (1723-1789), Жюльєн Ламетрі (1709-1751) рішуче виступали за розмежування моралі і релігії, розуму і віри, науки і релігії. Саме тоді й висувається як вимога принципи свободи совісті й віротерпимості, який стає одним із гасел буржуазних революцій кін. 18- перших десятиліть 19 ст. у Францій, США, Німеччині. Відбувається поступовий перехід до заперечення релігії як такої, як релігії взагалі.

1795 р. з'являється 12-томна праця Шарля Дюнюї "Походження всіх культів, або Всезагальна релігія", в якій автор намагається критично аналізувати релігію при допомозі астральних алегорій. Протягом 19 ст. в Європі виходить низка творів, в яких робляться спроби переглянути християнські книги Нового Завіту з наукових позицій: 1835-1836 рр. - двотомна праця Давида Штрауса "Життя Ісуса"; 40-50-і рр.-твори Бруно Бауера "Критика Євангелія від Іоана" та ін.; 1841 р. - "Сутність християнства" Л. Фейєрбаха; 60-і рр. - "Життя Ісуса" та ін. Праці Е. Ренана; 90-і рр.- праці А. Луазі.

З кін. 19 - поч. 20 ст. принципи свободи совісті в релігійному аспекті обґрунтовувало багато видатних природознавців, які ініціювали створенння таких організацій як "Всесвітня спілка вільнодумців" (з 1880 р.) та "Союз моністів" (з 1906 р.). Перша до 1966 р. встигла провести 66 конгресів і надрукувати масу релігієзнавчих матеріалів. На засіданнях "Союзу моністів" читалися і користувалися успіхом лекції Артура Древеа, в яких критично аналізувалася християнська релігія.

Таким чином, критичне ставлення до релігії, що з часом оформилося в принцип свободи совісті і віросповідання має досить глибоку і тривалу традицію.

 

АТЕЇЗМ ТА ЙОГО МАРКСИСТСЬКЕ І БІЛЬШОВИЦЬКЕ ПРОЧИТАННЯ

 

З появою та поширенням з сер. 19 ст. марксизму термін вільнодумство стосовно релігії став все більше витіснятися словом "атеїзм" (із грецької мови "а" -заперечувальна частина, "теос" - бог). Цей термін не є вдалим з точки зору формальної логіки, бо заперечення обертається ствердженням. Адже не можна заперечувати того, чого не існує. Тобто, якщо Бога немає, то навіщо будувати цілу систему відповідних доказів. А саме під прапором атеїзму почалася настирлива боротьба проти релігії, широкий ідеологічний наступ проти неї, особливо з боку прихильників марксистських ідей.

Якщо під атеїзмом взагалі мають на увазі такі світоглядні орієнтації, які виключають апеляції до надприродного, то під атеїзмом марксистського гатунку розуміють активне і навіть агресивне протистояння релігії, боротьбу з нею. Особливо нетерпиме ставлення адентів марксизму до релігії можна пояснити кількома чинниками.

По-перше, марксизм визначає релігію як формк або тип світогляду, що протистоїть правильному, наковому світогляду. Релігія, мовляв, створює неадекватний образ світу і цим шкодить самій людині, а боротьба з релігією - це боротьба з ілюзіями в інтересах самої ж людини.

По-друге, К. Маркс і Ф. Енгельс трактували релігію як фантастичне відображення тих зовнішініх сил - природних і особливо соціальних, які панують над людиною. Розглядаючи класову боротьбу як рушія суспільного розвитку, вони вважали, що релігія є знаряддям гноблення в руках пануючих класів і, тим самим, гальмує прогрес. Звідси теза, що боротьба з релігією - це боротьба з існуючим несправедливим ладом.

По-третє, марксистська теорія з позицій її послідовників претендувала на універсальність. Йшлося про її, ніби то, здатність все пояснювати і визначати ("комплекс претензійності"). Тим самим, вона в певному сенсі мала замінити релігію. Це помітили ще вкінці 19 ст. Так, Іван Франко 1898 р. писав про марксизм: "..ще не довго ждати, а будемо мати (а, властиво, вже й маємо) формальну релігію, основану на догмах ненависті та класової боротьби". Філософ Микола Бердяєв називав марксизм "релігією навиворіт". А Леся Українка в листі до сестри 30 серпня 1897 р. так іронізувала з приводу сприйняття основної праці К. Маркса: "Тим часом не роблю, як і перше, сливе нічого, от тільки половину "Каріtаl’а" "проштудировала" (читати його не можна), і, знаєш, чим далі читаю, тим більше розчаровуюсь: я не бачу тієї "строгої системи", про яку говорять фанатики сієї книжки, бачу багато фактів, чимало дотепних гіпотез і ще більше просто дотепів, але багато зостається для мене темного, невиясненого, недоговореного і в науковій теорії і в практичних виводах з неї. Ні, се почит евандевіш все таки потребує більше безпосередньої віри, ніж у мене єсть."

Коли після захоплення влади більшовиками марксизм став офіційною ідеологією, його сприйняття як нової релігії тільки посилюється. Генерал П. Григоренко згадує про свої враження від вивчення в комсомольській школі книги М. Бухаріна "Азбука комунізму": "Ми із захопленням сприймали ці ідеї, вони ставали нашою вірою, нашою релігією".

Серед прихильників марксизму були такі, які намагалися поєднати цю теорію з християнством. Наприклад, серед більшовиків перед першою світовою війною була невелика група т.зв. "богошукачів". Але їхній лідер В. Ленін рішуче засудив подібні спроби. В листі до М. Горького в 1913 р. він писав: ""Всяка релігійна ідея, всяка ідея про всякого боженьку, всяке кокетування навіть з боженькою є найневимовніша мерзота ... Найнебезпечніша мерзота, найогидніша "зрада". Мільйон гріхів, пакостей, насильств і зараз фізичних ... далеко менш небезпечні, ніж тонка, духовна, прибрана в найпишніші ідейні костюми ідея боженьки... Всякий, навіть найвитонченіший, найблагонамірений захист або виправдання ідеї бога є виправданням реакції"".

Уже при владі більшовики позірно задекларували принципи свободи совісті та видали декрети про відокремлення церкви від держави, а школи від церкви. Але на практиці новий політичний режим вів постійно наростаючий наступ на знищення релігії аж до фізичної ліквідації священнослужителів та майже суцільного руйнйвуння культових споруд, хоч вони і були безцінними пам'ятками нашої культури.

Хроніка нищення релігії в радянських республіках (зокрема, і в Україні) має такий, далеко не повний вигляд:

- 1918 - За ст. 65 Конституції священники та інші служителі релігійного культу оголошувалися "слугами буржуазії" та позбавлялися громадських прав.

- 28.01.1918 - Заборона на викладання релігії в школах.

- 1923 - На цей час було пограбовано церкви, організовано серію погромних судових процесів, розстріляно 28 єпископів і понад 1000 священників.

- 1925 - засновано "Лігу безбожників" для надання допомоги партії шляхом об'єднання всієї антирелігійної пропаганди під загальним партійним керівництвом.

- 8.04.1929 - За законом церковна діяльність зводилася виключно до відправлення богослужінь.

- 22.05.1929 - Зміни до ст. 19 Конституції: замість "свободи релігійної та антирелігійної пропаганди" проголошувалася "свобода релігійного поклоніння та антирелігійної пропаганди".

- 1929-1936 - Масові репресії і фізичне знищення священнослужителів. Цілеспрямоване і суцільне руйнування по всій країні храмів і всіх релігійних споруд. Заборона окремих церков (УАПЦ).

- 1946 - На фальшивому соборі оголошено про розпуск Української греко-католицької церкви.

- 1957-1964 - Чергова атеїстична кампанія, під час якої половина релігійних громад залишилася без храмів.

 

Щодо масштабів, жорстокості жахливих наслідків практика переслідування релігії в СРСР не має аналогів в історії. Атеїстичні ідеї були доведені більшовиками до абсурду. Було завдано величезної шкоди духовно-моральному здоров'ю населення та знищено безцінні пам'ятки культури багатьох народів, зокрема й українського. Принцип свободи совісті і віросповідання було брутально розтоптано.

 

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕЛІГІЙНОГО АСПЕКТУ СВОБОДИ СОВІСТІ В СУЧАСНОМУ СВІТІ

 

Свобода совісті тісно пов'язана зі становищем релігії та церкви в суспільстві, державі. Нині є чимало країн, де має місце поєднання офіційної релігії і державного апарату, їх прийнято називати клерикальними. Зокрема, в таких як Саудівська Аравія, Пакистан, Іран громадяни зобов'язані виконувати всі приписи Корану. Судова влада здійснюється релігійними ширіатськими судами. Наприклад, раввіат Ізраїлю має великі повноваження в галузі політики, управління державою, регулюванні сімейно-шлюбних відносин.

Тісний зв'язок релігії із правовою системою, релігійного права зі світським ускладнює реалізацію свободи совісті. В конституціях десятків країн зафіксоване особливе становище тієї чи іншої церкви, обов'язковість складання релігійної присяги для зайняття вищих посад. В багатьох країнах головою держави може стати лише особа, приналежна до офіційної церкви.

Можна сказати, що рівень реального забезпечення свободи совісті в різних країнах світу зумовлений історично, соціальне, політичне; умовами становлення державності та роллю і місцем у цьому процесі релігії, а також традиціями, способом життя народів, формами суспільних відносин. Наприклад, при дотриманні цього принципу в Болгарії, у ст. 13 Конституції цієї країни все ж записано, що "традиційним у республіці Болгарія є східно-православне віросповідання". А в ст. З Закону про віросповідання зафіксовано: "Болгарська православна церква є традиційним сповіданням болгарського народу, пов'язана з його історією і як така за формою, змістом і духом ... нехай буде народно-демократичною церквою".

Навіть в країнах із сильною демократичною традицією накладаються обмеження на діяльність певних релігійних груп сектантського спрямування. Так Національна асамблея Франції в 2000 р. одноголосне затвердила законопроект, в якому вперше у світовій практиці вводиться поняття такого кримінального злочину як "маніпулювання свідомістю". Це веде за собою можливість заборони деяких релігійних сект. А секта визначена як "група", що ставить за мету своєї діяльності "створення та експлуатацію психологічної та фізичної залежності учасників".

Наша держава ст. 35 Конституції України гарантує своїм громадянам повну свободу совісті в її релігійному аспекті. "Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання" - мовиться в ній. Далі розкривається зміст цієї правової норми, яку можна подати таким чином:

Конституція України фіксує, що церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви, а жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. Разом з тим наголошується: "Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить рельїгьшним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою".

Від 23 квітня 1991 р. в Україні діє "Закон про свободу совісті та релігійні організації" з наступними доповненнями й внесеннями. Він регулює відносини держави і релігійних об'єднань, зокрема визначає взаємні обов'язки і права, рівноправність всіх релігійних віросповідань та організацій перед законом. Там окреслюється правове становище релігійних організацій в Україні: що таке релігійні організації, громади, братства, місії тощо, зміст статутів релігійних організацій, порядок їхньої реєстрації та припинення діяльності, їх майновий стан та трудова діяльність. Останньою статтею Закону про міжнародні договори передбачено: "Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство про свободу совісті та релігійні організації, то застосовуються правила міжнародного договору".

 

Загалом можна констатувати, що законодавство України:

- Гарантує право на свободу совісті та умови і можливості його реалізації;

- Забезпечує принципи рівноправності громадян незалежно від їхнього ставлення до релігії;

- Визначає форму і принципи державно-церковних відносин у всьому їхньому розмаїтті.

Правове забезпечення реалізації свободи совісті і віросповідання ще не означає успішного практичного вирішення цієї проблеми. Релігійне життя кожної країни настільки складне і розмаїте, що передбачити всі колізії неможливо. Зокрема, в Україні час від часу можуть виринати наступні проблеми практичної реалізації свободи совісті:

1. Питання релігійної освіти та виховання в системі освіти, що може призвести до порушення світського характеру школи. Можливі різні варіанти його вирішення, але принцип один: вивчення релігії в тих чи інших формах не повинне вести до її пропаганди і, тим паче, нав'язування релігійних переконань.

2. Реєстрація релігійних об'єднань та припинення їхньої діяльності. Історія функціонування т.зв. "Білого братства", члени якого проповідували "кінець світу" і відмову від усіх людських цінностей, проводили зомбування молоді, свідчить про певні складнощі в цій справі. В 1992 р. цьому об'єднанню в реєстрації було таки відмовлено, а його керівники незабаром були засуджені до різних термінів ув'язнення.

3. Користування рельїгійним майном. Ця проблема гостро постала, коли з кінця 80-х рр. минулого століття відновили в Україні свою діяльність заборонені церкви, вимагаючи повернення переданих іншим церковних споруд. Зараз пристрасті вгамувалися, але залишається відкритим питання про доцільність і форми використання під храми пам'яток історії та культури.

4. Порядок проведення богослужінь та освячень в державних установах, армії, на виробничих об'єктах в умовах багатоконфесійності колективів. Непростим є питання про інститут духівників ("капеланів") в армії.

5. Ставлення до закордонних релігійних місіонерів, які з початку 90-х рр. Минулого століття буквально наводнили Україну. Чи повинна держава регулювати їхню кількість чи ні? Взагалі, де закінчується релігійна свобода і починається релігійний прозелітизм? Деякі аналітики вважають, що потрібна така форма співпраці між державою та церквою, коли перша залишається нейтральною щодо різних конфесій, але в той же час визнає особливий внесок церков візантійського обряду у формування української нації та релігійної ідентичності.

При всій видимій прогресивності принципу свободи совісті і віросповідання абсолютизувати його не можна, бо надто вагоме значення має релігія в житті окремої людини і соціуму. Чимало мудрих людей схильні вважати, що повна релігійна свобода уподібнюється ситуації вільного і безперешкодного проростання як корисних злаків, так і бур'янів, які їх немилосердно глушать.

 

 

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Академічне релігієзнавство. Підручник. За науковою редакцією професора А. Колодного. Київ, 2000.

2. АХМЕДОВ А., Социальная доктрина исламу. Москва, 1982.

3. БАБІЙ М., Свобода совісті: Філософсько-антропологічне осмислення Київ, 1994.

4. БОНДАРЕНКО В., Єленський В., Журавський В. Релігійне життя в Україні: Стан, проблеми, шляхи оптимізації. Київ, 1996.

5. ГОЛОБУЦЬКИЙ П., Запровадження християнства на Русі - правда і вигадки. Київ, 1987.

6. ВЕБЕР МАКС. Протестантская этика и дух капитализма. / В книге: Вебер М. Избранные произведения Москва, 1990.

7. ГОЛОВАЦЬКИЙ Я., Виклади давньослов'янських легенд або міфологія. Київ, 1991.

8. ГРУШЕВСЬКИЙ М., З історії релігійної думки на Україні. Київ, 1992.

9. ГУРЕВИЧ П., Нетрадиционные религии на Западе и восточные религиозные культы. - Москва, 1985.

10. ГРИГУЛЕВИЧ І., Папство. Століття ХХ. Київ, 1988.

11. ЕЛЕНСКИЙ В., Иудаизм на Украине: Исторический очерк Киев, 1991.

12. Закон України від 23 грудня 1992 р. "Про внесення доповнень і змін до Закону УРСР "Про свободу совісті та релігійні організації" // Голос України. - 1994. - 12 січня.

13. ЗЕЛИНСКИЙ Ф., Древнегреческая религия. Киев, 1993.

14. Історія і теорія релігії та вільнодумства / За ред М.М. Заковича. Київ, 1996.

15. Історія релігій в Україні: Навчальний посібник / За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. Київ, 1999.

16. КАЛІНІН Ю., Лубський В.І., Гудима А.М. Історія і теорія релігії та атеїзму: Курс лекцій у 2-ох частинах. Київ, 1991.

17. Конституція України. Київ, 1996.

18. КРИВЕЛЕВ И., Библия: Историко-критический анализ. Москва, 1982.

19. ЛОЗКО Г., Українське язичництво. Київ, 1994.

20. ЛУБСЬКИЙ В., Релігієзнавство. Київ, 1997.

21. ЛЮБАЩЕНКО В., Історія протестантизму в Україні. Львів, 1995.

22. Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2-х т. Москва, 1988.

23. МОЦЯ О., РИЧКА В., Київська Русь: Від язичництва до християнства. Київ, 1996.

24. Научный атеизм: Учебное пособие Москва, 1988.

25. Находки в иудейской пустыне. Москва, 1960.

26. ОГІЄНКО І., Українська церква. Київ, 1993.

27. Основы религиоведения / Ред. И.Н.Яблоков. Москва,1994.

28. ПАНЧЕНКО П., Релігійні конфесії в Україні. Київ, 1993.

29. ПОПОВИЧ П., Мировоззрение древних славян. Киев, 1985.

30. Релігієзнавство / За ред. М.Ф. Рибачука. Київ, 1997.

31. Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І. Лубського, В.Ш. Теремка. Київ, 2000.

32. Релігієзнавчий словник. Київ, 1996.

33. Релігійна свобода: Історичне підґрунтя, правові основи і реалії сьогодення. Київ, 1998.

34. СИЛЕНКО ЛЕВ. Святе вчення. Київ, 1995.

35. СТЕПОВИК Д., Релігії світу. Київ, 1993.

36. ТОКАРЕВ С., Ранние формы религии. Москва, 1990.

37. ТОКАРЕВ С., Религии в истории народов мира. Москва, 1986.

38. Українці: Народні вірування, повір'я, демонологія. Київ 1991.

39. УЛЬЯНОВСЬКИЙ В., Історія церкви та релігійної думки України: У 3-х ч. - Київ, 1994.

40. ФРАНКО І., Створення світу: Біблійне оповідання про створення світу в світовій науці. - Вінніпеґ, 1918 (перевидання 1993 року).

41. ФРЕЗЕР Д., Золотая ветвь. Москва, 1986.

42. ХОДЬКОВА Л., Релігієзнавство. Львів, 2000.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти