ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ПОХОДЖЕННЯ РЕЛІГІЇ

Щодо проблеми походження релігії існують два основних підходи: релігійний (богословський, або теологічний) і світський (релігієзнавчий, або науково-філософський).

Релігійний підхідстверджує, що поява ідеї Бога в людській свідомості та виникнення релігії обумовлені тим, що є Бог, який створив світ (світ має початок і кінець), природу, людину. Бог впливає особливим чином на людину, а людина здатна за пев­них умов сприймати цей вплив, спілкуватися з Богом. Наводять­ся й докази буття Бога.

1) Онтологічний доказ був сформульований блаж. Августи­ном (V ст.) і теологом Ансельмом Кентерберійським (XI ст.). Він полягає в тому, що, оскільки ми можемо уявити собі досконалу істоту, вона має бути, тому що в протилежному разі ми не могли б її уявити1. Логічна неможливість цього доказу полягає в тому, що реальне існування Бога підмінюється існуванням поняття про Бога: від того, що я уявляю в своєму гаманці сто талерів, моє майно не стане на них більше, — так спростував цей доказ відо­мий німецький філософ І. Кант(1724—1804)2 Проте онтологіч-

1 Ансельм Кентерберийский. Прослогион // Соч. — М., 1995. — С 128-129.

2 Кант И. Критика чистого разума // Соч.: В 8 т. — М., 1994. — Т. 3. — С. 452-453.

Розділ 1. Релігія як духовний феномен людства

ний доказ дозволив перейти до менш уразливих доказів — істо­ричного і психологічного.

2) Космологічний доказ, намічений великими античними мудрецями Платоном і Аристотелем і остаточно сформульова­ний видатним богословом західноєвропейського Середньовіч­чя Томою Аквінським (1225/1226—1274), вимагає для такого складного світу, як наш, першопричини, первісного імпульсу всякого початку або руху, що сам має бути безпричинним, безу­мовним. Цей доказ розвивали видатні філософи-раціоналісти Нового часу Г. Лейбніц і X. Вольф. Його заперечують, стверд­жуючи, що світ не вимагає першодвигуна, оскільки матерія сама має рух як свою властивість.

3) Телеологічний доказ стверджує наявність у світі доцільності, породженої Богом: «Ми переконуємося, що предмети, позбав­лені розуму, якими є природні тіла, підкоряються доцільності... Оскільки ж самі вони позбавлені розуміння, вони можуть підко­рятися доцільності лише остільки, оскільки їх скеровує хтось обдарований розумом і розумінням, як стрілець направляє стрілу. Отже, є розумна істота, яка надає ціль для всього, що відбувається в природі; і її ми називаємо Богом».' Цей доказ за­раз широко використовується, оскільки думка про наявність у світі гармонії, доцільності дуже поширена. Цей доказ можна покритикувати, стверджуючи, що гармонія нашого світу, побу­дована на поглинанні сильними слабких, на зіткненнях і бо­ротьбі, не узгоджується з добротою Творця. Прихильники теле­ологічного доказу у відповідь на це заперечення вказують на факт гріхопадіння, що зіпсував Творіння. Мовляв, гармонійність світу іншого, нижчого порядку, не така досконала, як це було задума­но Творцем, але вона все ж таки є.

4) Моральний доказ стверджує наявність абсолютного і вічно­го морального закону, як прояв божественного начала у світі. Ви­сунутий він знаменитим німецьким філософом І. Кантом. Чому «категоричний імператив», совість, так владно керує людиною? Тому що є Бог, тому що «вищого блага, яке моральний закон зобов'язує нас покладати предметом наших прагнень, ми може­мо очікувати тільки від морально досконалої (святої і благої) і

1 Фома Аквинский. Сумма теологии// Боргош Ю. Фома Аквинский. — 2-е изд. -М, 1975.-С. 145.

Киспюк К,В., Кучер P.M. Релігієзнавство

разом з тим усемогутньої волі»1. Цей доказ зрозумілий тільки совісним людям, тому його цінність відносна.

5) Історичний доказ — давній, оскільки на факт загальності віри в Бога (богів) указували ще античні автори (наприклад, Цицерон), але часто використовується й до сьогодні: «Історія не знає жодного народу, що був би зовсім позбавлений віри. Навіть атеїстів не можна вважати людьми по-справжньому невіруючи­ми. Ідеологічні міфи, що приймаються ними на віру, — це, власне кажучи, перелицьована релігія»2. Цей доказ не має суворо логі­чного характеру, просто важко собі уявити, щоб омана була на­стільки масовою і давньою.

6) Психологічний доказ — сучасний. Наявність у людини ре­лігійного почуття має викликатися зовнішньою причиною, яка й є Бог. Цей доказ зрозумілий тільки віруючим, тому його цінність також відносна.

Послідовники релігійного підходу також упевнені втому, що релігія була вкладена Богом у людську душу і потім відкрита їй в істинах священних текстів. При цьому вказується, що релігійне почуття й релігійний культ, який супроводжує його, необхідні не для, скажемотак, задоволення божественного марнославства, а для самопізнання людиною своєї вищої духовної сутності, здат­ної відриватися від повсякденного і мирського.

Прикладом релігійного підходу до проблеми походження релігії може бути теорія «прамонотеїзму», обгрунтована като­лицьким священиком В. Шмідтом (1868—1954) у фундамен­тальній 12-томній праці «Походження ідеї Бога». Відповідно до цієї теорії віра в багатьох богів, легенди й міфи про героїв і царів є лише пізнішими перекручуваннями віри в єдиного Бога, Твор­ця всього сушого.

Релігійний підхід завжди конфесійний, тобто стоїть на по­зиціях однієї з релігій.

Світський підхід не дає однозначної відповіді на питання про сутність і виникнення релігії. За всю історію людської думки було чимало спроб пояснити феномен релігії. Переважна більшість наукових теорій виходила з раціоналістично-психологічного

1 Кант И. Критика практического разума // Соч.: В 8 т. — М., 1994. — т. 4. -С. 527.

2 МеньА. История религии: В поисках пути, истины и жизни: Учеб. Посо­бие: В 2 кн. - М., 1997. - Кн. І. С.8.

Розділ 1. Релігія як духовний феномен людства

аспекту — припущення про те, що саме природа людини, пере­несена на навколишній її світ, стала основою уявлень про над­природні сили і богів.

Назвемо найбільш поширені й відомі наукові пояснення по­ходження й сутності релігії і спробуємо стисло викласти їхній зміст у кількох тезах.

Перше наукове пояснення походження релігії — натуралі­стичне,його основоположниками вважають французьких про­світників XVIII ст. До них примикали класик німецької філо­софії Л. Фейербах (1804-1872), а також К. Маркс (1818-1883) і Ф. Енгельс (1820—1895). Представники цієї теорії вважали, що релігія походить від споконвічного безсилля людини перед па­нуючими над нею природними і соціальними силами.

По-перше, вони вказували на те, шо, на відміну від тва­рин, первісна людина вже почала усвідомлювати свою за­лежність від природи, оскільки мала у своєму розпорядженні лише примітивні знаряддя праці, обмежені трудові навички і була позбавлена елементарних знань про навколишній світ. Не дивно, шо забезпечення їжею, успіх або невдача під час по­лювання чи рибної ловлі, навіть збереження власного життя часто залежали від випадкового збігу обставин, шо розціню­вався як дія сил, набагато могутніших, за звичайні людські. Отже, робився висновок, що «будь-яка релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зо­внішніх сил, що панують над ними в їхньому повсякденному житті, — відображенням, у якому земні сили приймають фор­му неземних»1

По-друге, послідовники натуралістичної теорії наполягали на тому, шо подальше існування релігії підтримується сформо­ваними в суспільстві відносинами панування й підпорядкуван­ня, які всіляко поневолювали людину і вимагали зрозумілого їй пояснення цієї сваволі: «Того, хто все життя працює і бідує, релі­гія вчить покори і терпіння в земному житті, втішаючи надією на небесну винагороду. А тих, хто живе з чужої праці, релігія вчить доброчинності в земному житті, пропонуючи їм дуже де­шеве виправдання для всього їх експлуататорського існування і

1 Энгельс Ф. Анти-Дюринг// Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — 2-е изд. -М. 196І.-Т.20.-С. 328.

Кислкж К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

продаючи по підходящій ціні квитки на небесне благополуччя. Релігія є опіум для народу»'.

По-третє, прихильникам натуралістичної теорії уявлялося, що в міру розвитку суспільства й звільнення людини, особливо завдяки успіхам науки та зростанню рівня освіченості широких народних мас, релігія буде поступово себе зживати: «Якщо не­знання природи породило богів, то пізнання природи повинне їх знищити. З ростом знань людини ростуть її сили та її знаряд­дя; науки, мистецтва, ремесла допомагають їй; досвід робить її більш упевненою, допомагаючи їй чинити опір багатьом яви­щам, що перестають лякати її, яктільки вона їх пізнає. Одне сло­во, людські страхи розсіюються в міру розвитку освіти. Освічена людина припиняє бути марновірною»2.

Однак ці пояснення не враховують тієї обставини, що страх скоріше викликає прагнення уникнути даного явища, сховати­ся від нього, ніж вшановувати й уособлювати його, звертатися до нього з благанням. Людина багато чого боялася, проте обо­жнювала не всі предмети страху: хижаків, стихії, своїх ворогів-людей тощо — а лише деякі з них, і часто такі, шо не здатні запо­діяти шкоди (камінь, дерево тощо). Правдоподібно, що не страх став причиною релігійного до них ставлення.

Не міг з'явитися причиною виникнення ідеї Бога і низький рівень розвитку древньої людини. Первісна людина суб'єктив­но відчувала навколишній світі вміла по-своєму пояснювати все, з чим вона зустрічалася в своєму житті. Коли в Новий час, зав­дяки успіхам науки, людина побачила, що вона поступово от­римує дедалі більшу можливість пояснення процесів, які відбува­ються у світі, це відкриття, котре звільнило її від «містичного страху» перед природою, не вплинуло на її релігійність. Най-видатніші вчені вірили в Бога і продовжують вірити в Нього й зараз, у XXI столітті.

Соціологічний підхідбере свій початок у працях відомого французького філософа О. Конта (1798—1857). Іншими пред­ставниками цього напрямку були німецький філософ, соціолог і політолог М. Вебер (1864— 1958), французький суспільствозна-

1 Ленін В. І. Соціалізм і релігія // Повне зібрання творів. — 5-е вид. — К... 1970.-Т. 12. - С 132-1.13.

: Гольбах П.-А. Система природи, или о законах мира физического и мира духовного// Избр. произведения: В 2т. — М.. 1963. —Т. 1. — С. 375.

Розділ 1. Релігія як духовний феномен людства

вець Е. Дюркгейм (1858— 1917) і американський соціолог Т. Пар-сонс (1902—1986). Даний підхід визначає релігію як соціальний інститут, що виконує дві функції.

З одного боку, релігія як соціальний інститут моделює сус­пільне середовище людського життя — у тому вигляді й тією мовою, яка зрозуміла всім без винятку, надаючи завдяки цьому всім людським діям осмисленого, скоординованого характеру: «Хоч сили, які були створені таким чином, суто ідеальні, вони діють так, наче були б реальними; вони визначають поведінку людини з тією ж мірою необхідності і фізичного примусу, що й реальні об'єкти. Аранда [назва одного з племен австралійських тубільців. - Авт.], який стикався зі своєю чурингою [матеріаль­ний об'єкт, що вважався вмістищем людської душі. — Авт.], відчуває себе більш сильним; він справді сильніший. Якщо він з'їв м'ясо тварини, нехай цілком здорової, але забороненої для нього, він відчуватиме себе хворим і може від цього померти. Звісно, солдат, який гине, захищаючи свій прапор, жертвує со­бою невім'яшматка тканини»1 . Найчастіше йдеться про відчут­тя спільності, належності до єдиного колективу кревних родичів, яке постійно проявлялося в переважно колективних способах життєдіяльності первісних людей — від загінного полювання на великого звіра до виконання колективних ритуальних дій. У кінцевому підсумку це відчуття реалізувалося в обожненні пер­соніфікованого уособлення свого роду чи племені — його влас­ного божества (тотема).

У більш розвинутих суспільствах з розвинутими релігійни­ми формами моделювання соціального середовища значно уск­ладнилося: «потреба у спасінні, що свідомо культивувалося як зміст релігійності, завжди і всюди поставало як наслідок спроб систематичної практичної раціоналізації реальностей життя... Інакше кажучи, ця потреба пов'язана була з претензіями... по­казати, що світобудова (принаймні тією мірою, якою вона зачі­пає інтереси людей), має здебільшого осмислений характер...»1.

З другого боку, релігія як соціальний інститут встановлює визначальні норми й мотиви соціальної поведінки всуспільно-

1 Дюркейм Э. Священные объекты как символы // Религия и общество: Хрестоматия по социологии религии. — М.. 1996. — С. 469. : Вебер М. Напрями і щаблі релігійного заперечення світу //Вебер М. Соці­ологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. — К., 1998. — С. 471.

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

му середовищі, робить їх абсолютно значущими для людей. Зок­рема, одні релігії, стверджував відомий німецький мислитель М. Вебер, стимулюють «утечу від світу» і занурення людини в глибини власного «Я», завдяки чому нам, європейцям, зали­шається схиляти голову перед індійськими йогами або таємни­цями китайської народної медицини; інші, особливо християн­ство, навпаки, спрямовують людину на його завоювання й пе­ретворення, через що західній спільноті можна пишатися досягненнями науково-технічного прогресу.

Представники етнологічного підходу— дослідники числен­них народів, що перебували на ранніх стадіях розвитку, Е. Тай-лор, Дж. Фрезер, Б. Малиновський — вбачали в релігії, поряд з мистецтвом і моральністю, природно сформований, первинний елемент людської культури і спосіб її нормального функціону­вання.

Біологічні і психологічні концепції,що їх розробляли амери­канський філософ-прагматик У. Джеймс (1842—1910), німець­кий представник «філософії життя» В. Дильтей (1833—1911), французький етнолог Л. Леві-Брюль (1857—1939), австрійський психіатр і філософ, основоположник психоаналізу 3. Фрейд (1856—1939) і його послідовники, пояснювали існування релігії наявністю в людині могутнього «релігійного почуття» або моди­фікаціями різних емоційно-психічних станів — заздрості й стра­ху, любові й сорому.

Наприклад, на думку 3. Фрейда, формування релігійних уявлень відбувається на основі притаманного кожній людині «Едипового комплексу» — прихильності в ранньому дитинстві хлопчика до матері та подвійному через це ставленні до батька. Батько, з одного боку, сприймається як конкурент у взаєминах з матір'ю, якого він підсвідомо прагне позбутися. З другого боку батько виступає як ідеал, з яким малюк себе ототожнює. Отже, в маленької людини формується комплекс суперечливих по­чуттів до батька, при тому, що негативне ставлення до батька придушується і витискається в несвідоме, але продовжує про­риватися в свідомість. Відчуття провини за негативне сприй­няття батька якраз і стає тим тлом, на якому виникає каяття, а звідси — як компенсація — розвивається практика ритуального вшанування абстрагованого від конкретного батька образу Бога, починаючи з віри в тотемного першопредка — тварини

Розділ 1. Релігія як духовний феномен людства

чи рослини, від якого ніби походить той чи інший родоплемін­ний колектив.

Пізніше 3. Фрейд розширив своє тлумачення джерел релігії: «Боги зберігають своє потрійне завдання: нейтралізують жах пе­ред природою, примирюють із грізною долею, шо виступає в об­разі смерті, й нагороджують за страждання й біди, шо випада­ють на долю людини в культурному співтоваристві»1.

На питання про психологічний механізм функціонування релігії 3. Фрейд дає наступну відповідь: це ілюзії, реалізація най­давніших, найсильніших, найнаполегливіших бажань людства: таємниця їхньої сили ховається в силі цих бажань. Добра влада божественного провидіння пом'якшує жах перед життєвими небезпеками, постулювання етичної світобудови забезпечує тор­жество справедливості, чиї вимоги так часто залишаються все­редині людської культури нездійсненними, продовження зем­ного існування в майбутньому житті пропонує просторові й ча­сові межі, всередині яких слід чекати здійснення цих бажань2.

На думку представників біолого-психологічних теорій релігії, численні релігійні потяги, причому у найпримітивнішо-му вигляді, продовжують справляти помітний вплив й на сучас­не західне суспільство: «Могутньою колективною формою су­часного ідолопоклонства виступає поклоніння силі, успіху й владі ринку; але крім цих колективних форм є ще дещо. У сучас­ному суспільстві приховано безліч індивідуалізованих примітив­них форм релігії. Багато з них називаються неврозами, але з тим же успіхом можна дати їм релігійні імена: культ предків, то­темізм, фетишизм, ритуалізм, культ чистоти тошо.3».

На сьогодні в науці дедалі більше зміцнюється комплексне бачення проблеми: походження релігії є наслідком взаємодії ба­гатьох факторів - матеріальних, соціально-економічних та ду­ховних. Доти, доки наука не дає повної й зрозумілої відповіді на питання про походження релігії, залишатиметься місце й для підходу релігійного.

' ФрєйдЗ. Будущее одной иллюзии //Сумерки богов. — М., 1989. —С. 106.

2 Там само.-С. 118.

3 Фромм Э. Психоанализ и религия //Сумерки богов. — М., 1989.— С. 163,

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

ФУНКЦІЇ РЕЛІГІЇ

Той факт, що релігія існує протягом значної частини історії людського суспільства, безумовно, засвідчує її велике значення для людей і порушує питання про функції, які вона виконує. Ці функції стосуються як безпосередньо людини, так і суспільства в цілому.

Світоглядна функціярелігії є основною. Релігія надає пев­ний сенс і ціль людському життю. Хоча саме по собі почуття пе­реживання в житті Вищого Начала надихає людину й спрямо­вує її думки та дії у визначене русло, на наш погляд, головна ідея, що пропонується релігією віруючим, — це все ж таки ідея Спас­іння. Потреба в спасінні виникає в людському суспільстві в мо­мент переходу від первісності до цивілізації. Річ в тому, що дав­ня людина не відокремлювала себе від світу, сприймаючи його винятково емоційно («усією душею і всім серцем») як живе, оду-шевлене «ТИ». Людина, умовно кажучи, цивілізована в своїй свідомості відсторонює себе від світу, осмислює його за допо­могою абстрактного мислення як безлике конфронтуюче з нею «ВОНО». В результаті, як пише відомий німецький філо­соф К. Ясперс (1883—1969), вона «усвідомлює своє буття в ціло­му, саму себе і свої межі. Перед нею відкривається жах світу і власна безпорадність. Стоячи над прірвою, вона ставить ради­кальні питання, вимагає звільнення і спасіння»'. Тільки тепер ці питання адресуються не світові, що сприймається чимось ре­ально-близьким, а направляються в інстанцію потойбічного. Ця інстанція спочатку як виплід людської фантазії, тепер констру­юється в людській свідомості як ідеальна модель Всесвіту, де панує «золотий вік» людини й світу, де немає бідності і негра­мотності, хвороб і нещастя, волаючої прірви між багатством і бідністю, немає війн і насильства. До цього «золотого віку» ве­дуть дві дороги — шлях знання (науки й філософії) і шлях віри (релігії). Шлях знання орієнтує людину на пізнання Істини світу (тобто природних законів світобудови) і на цій основі — на його практичне, матеріальне перетворення в людських інтересах. Шлях же віри спрямовує людину на встановлення особистісно-го зв'язку людини й надприродного Абсолюту (Бога) в ім'я внут­рішнього духовного самовдосконалення.

1 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991. — С. 34.

Розділ 1. Релігія як духовний феномен людства

Справді, вся історія світової культури демонструє прагнен­ня до штучного моделювання Всесвіту із центральною віссю, яка б відкрила можливість піднестися до неба, — центральний стовп житлового приміщення, отвір у наметі, жертовник, вівтар, храм із дзвіницею. Також міфи і казки віддавна свідчать про невга­мовний пошук людством засобів єднання світів — веселка, ка­нат, міст, кінь, зрештою сходи, що приснилися біблійному Яко­ву (Бут. 28:12).

Однак слід зазначити, шо в різні історичні епохи значимість світоглядної функції релігії не залишалася незмінною. Якщо в попередні епохи виконання цієї функції робило релігію про­відною формою суспільної свідомості та духовного життя більшості людей, то з кінця XIX ст., з того моменту, коли відо­мий німецький філософ Ф. Ніцше (1844—1900) звістив про «смерть Бога», ситуація помітно змінилася. Якщо порівняти ста­тистичні дані про кількість віруючих початку й кінця XX ст., то можна побачити, що кількість невіруючих збільшилася в про­центному відношенні до загальної чисельності населення Землі з менш як 1% до майже 20%! Відповідно змінилася й релігійна поведінка людей, яка стала більш індивідуалізованою й усвідом­леною: «Вепоху, коли 10 заповідей, очевидно, вже втратили для багатьох свою силу, людина повинна бути готовою до того, щоб сприйняти 10 000 заповідей, укладених у 10 000 ситуацій, з яки­ми її зіштовхує життя»1.

У той же час для кожної окремої людини релігія виконує також компенсаційну функцію.Ця функція постає як процес до­лання у духовному світі життєво важливих суперечностей і про­блем людського життя. Релігія психологічно компенсує за­лежність людей від суспільних умов і обставин особистого жит­тя. Наприклад, соціальна нерівність перетворюється на рівність У гріховності та стражданні, а милосердя, турбота і добродійність пом'якшують бідність і знедоленість.

Регулятивна функціярелігії полягає в тому, що за допомо­гою певних ідей, цінностей, установок, стереотипів і традицій будуються стосунки людей в історично визначеному типі сусп­ільства. Зрозумілою є необхідність і важливість виконання цієї функції, бо ще Ф.М. Достоєвський у «Братах Карамазових» пи-

Франкл В. Человек в поисках смысла. — М, 1990. — С. 39.

Кислкж К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

сав: «Якщо Бога немає, тоді все дозволено». Виконання релігією регулятивної функції стає можливим тією мірою, якою вона од­ночасно створює загальнозначущі мораль і право, контролює їх дотримання і встановлює в зв'язку з цим розгалужену систему заохочень і покарань.

Легітимізуюча функціярелігії складається з обгрунтування, освячення, надання законного характеру визначеному типу сус­пільного порядку й держави. Суспільство звертається до авто­ритету релігії, щоб зробити свої вимоги значущими для своїх членів, передавати від одного покоління до іншого ті правила і норми, які воно висуває кожній окремій людині як суспільній, соціальній істоті. Найпростішим прикладом релігійної легітим-ізації може служити добре відома формула визнання верховен­ства королівської влади — «Милістю Божою!».

Не треба вважати, що легітимізуюча функція релігії вже відійшла в минуле. Інша річ, що в сучасному суспільстві її вико­нання трохи послаблене. Проте посилюється виконання цієї функції з боку держави, що створює і підтримує певну ідеоло­гію. Однак, якщо релігія виконує свою легітимізуючу функцію здебільшого силою морального впливу, то держава воліє вико­ристовувати прямий примус у насадженні власної ідеології — досить згадати радянський тоталітарний режим, що існував ніби­то для найшвидшого втілення в життя «світлого комуністично­го майбутнього».

Крім зазначених вище, релігія у суспільстві виконує такі функції:

Комунікативну — налагодження і підтримка зв'язків між одновірцями у світі. Унаочненням такої функції є моральна і ма­теріальна підтримка мусульманськими державами (Саудівською Аравією, Об'єднаними Арабськими Еміратами) братів-мусуль-ман по всьому світу.

Інтегративну — підтримка конфесійної або етнічної спільноти, зміцнення підвалин державності (наприклад, Ізраїль). Проте, вона має й свій зворотний бік — дезінтегратив-ну функцію, поділ суспільства на вороже налаштовані одна до одної спільноти (згадаємо конфлікт між греко-католиками і пра-вославними в Західній України).

Культуротранслюючу - збереження, розвиток близьких до релігії галузей культури (архітектури, музики, образотворчого

Розділ 1. Релігія як духовний феномен людства

мистецтва тощо) та їх передачі від покоління до покоління. Та­ким чином забезпечується безперервність історичного життя того чи іншого народу або навіть цивілізації.

Тому релігію слід розглядати не як «опіум народу», на чому наголошували деякі представники натуралістичної теорії, а пев­ною мірою природним, необхідним компонентом життя як сус­пільства в цілому, так і кожної окремої людини. На тлі вищеска­заного зовсім не фантастичним виглядає пророцтво відомого західного фантаста Ф. Брауна в оповіданні «Відповідь». У ньому йдеться про створення у віддаленому майбутньому міжгалактич­ної кібернетичної машини, що увібрала мудрість «усіх населе­них планет — дев'яносто шести мільйонів світів». І от конструк­тори звертаються до свого дітища з першим питанням, на яке дотепер не могли відповісти жодна людина й жодна машина: «Чи є Бог?» Суперкомп'ютер не забарився з відповіддю ні на мить: «Так, ТЕПЕР Бог є»1.

КЛАСИФІКАЦІЯ РЕЛІГІЙ

Скільки всього релігій існує в світі, достеменно не знає ніхто. Найчастіше йдеться про тисячі різноманітних релігійних форм, що існували протягом значної частини людської історії, виник­ли недавно або збереглися в сучасному світі з давніх часів. При­родно, що виникає потреба в упорядкуванні, типологізації релі­гійних феноменів, незалежно від часу або місця їхнього існуван­ня. Насамперед можна говорити про релігії живі та мертві, первісні та родоплемінні, національні та світові, релігії природні та релігії одкровення.

Поділ релігій на мертвіта живі(сучасні) спирається на істо­рію. Мертві релігії — це ті, що колись існували, але згодом зник­ли. Деякі з них залишили після себе пам'ять у вигляді руїн свя­тинь, гробниць, інших пам'яток, іноді у вигляді релігійної літе­ратури, легенд, міфів тощо. Живі релігії — це нині існуючі релігії, Що впливають на свідомість і поведінку певних груп людей, а також нові релігійні рухи, що з'явилися в останні десятиліття.

' Браун Ф. Ответ //Другое небо: Сб. зарубеж. науч. фантастики. — М, 1990. - С. 297-298.

Щ

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

Поділ релігій на природніі релігії одкровенняспирається на генетичний принцип (принцип походження). Під природними релігіями маються на увазі ті з них, що виникли стихійно на кон­кретному суспільно-історичному грунті в процесі розвитку пер­вісних вірувань та культів. Ці релігії з'явилися не внаслідок діяль­ності пророків, харизматичних особистостей, тобто людей ви­датних духовних якостей, їхнє вчення не грунтувалося на письмових джерелах — одкровеннях або священних писаннях. Вірування передавалися з покоління в покоління в розповідях, звичаях та обрядах. У таких релігіях релігійна група ототожню­валася з людським колективом, тому кожна людина вже в силу свого народження і виховання сповідала цю релігію. Первісні людські колективи, такі якродина, рід, клан, плем'я, спиралися на кревний зв'язок і зміцнювалися завдяки спільній релігії, включаючи спільний культ. Згодом групи, пов'язані кревним спорідненням, перетворювалися на більші об'єднання за тери­торіальною ознакою, внаслідок чого природні релігії розширю­вали свій ареал. До природних релігій належать первісні та ро­доплемінні релігії і значна частина релігій національних, таких як синтоїзм або індуїзм.

Зовсім інший характер мають релігії одкровення. Вони по­в'язані з особою засновника і фактом надприродного одкровен­ня, або осяяння. Історія знає багатьох таких засновників. Вони з'являлися на різних територіях і в різних релігіях. Серед релігій одкровення найбільш відомі зороастризм, буддизм, християн­ство, іслам. Коли говорять про засновників релігії, не мають на увазі, що окрема людина буквально заснувала ту або іншу релі­гію. Вважають, що вона зіграла визначальну роль у консолідації вже існуючих у даній групі вірувань і культів.

У всіх релігіях одкровення можна виділити етапи, дуже схожі між собою. Спочатку з'являється сам майбутній основополож­ник, що ходить з місця на місце, навчає, але нічого не записує. Згодом він збирає навколо себе групу учнів. Життя такої групи пов'язане простими стосунками і релігійними практиками. На­ступним етапом стає смерть учителя. Ніхто зучнів не в змозі за­мінити померлого вчителя. Відбувається реорганізація групи, а сам померлий учитель стає об'єктом шанування. Цей момент є новою стадією, група припиняє бути групою учнів, а стає пер­шою громадою майбутньої релігії. Розвиток релігійної органі-

Розділ 1, Релігія якдуховний феномен людства

занії висуває на перший план харизматичність не персональну, а вже групову. Об'єднавчим елементом у цей період є скоріше культ, аніж вчення. Але з моменту встановлення організаційної дисципліни перша громада переходить у нову формацію — цер­кву. У цій формації головна увага приділяється розвитку віро-навчальної доктрини, формулюються основні положення віри й культу, усна традиція стає письмовою, з'являється канон Свя­щенного Писання, а з ним і принципи правовірності, єресі, роз­колу. Цей процес пов'язаний з розрізненням священнослужи­телів (кліру) і простих віруючих (мирян). Становлення церков­ної організації не завжди відбувається так гладко — часто воно досить складне, наштовхується на опір і не позбавлене спроб повернення до первинних форм. Але в основному все відпові­дає приблизно описаній схемі.

Існують інші критерії для класифікації релігій:

• кількість віруючих та їх питома вага в загальній чисель­ності населення (статистичний);

• ареал поширення (картографічний);

• форми поширення: дискретні, тобто розкидані по всьому світі (іудаїзм, крішнаїзм), і континуальні, тобто поширені ком­пактно по країнах і континентах (християнство, іслам);

• правовий статус (релігії, що підтримуються державою; релігії, що не підтримуються державою; релігії, до яких держава ставиться нейтрально);

• державний статус (релігії, що мають статус державних; релігії, статус яких не закріплений державними документами; релігії національних меншин);

• рівень організації (жорстко централізовані, нежорстко Централізовані, децентралізовані релігії).

Релігії також можуть бути:

• політеїстичними (великий пантеон богів) і монотеїстич­ними (єдинобожжя);

• урбаністичними (міськими) і сільськими.

Виклад матеріалу в даному посібнику побудовано відповід­но до найбільш поширеної і загальновизнаної схеми, що охоп­лює розвиток релігії з найдавніших часів до сьогодення. Ця схе­ма заснована на географічному й етнографічному принципі. Якщо релігія функціонує в межах одного роду або племені, то в°на називається родоплемінною.Це визначення враховує не

Киспюк К.В., Кучер О.М, Релігієзнавство

тільки принцип сповідання, а й його спосіб. Родоплемінні релігії дуже тісно пов'язані з життям даного племені, виражають його традиції, спосіб життя, політичні, суспільні, економічні і куль­турні особливості, відбивають думки й почуття членів даної гру­пи, санкціонують її звичаї й обряди. Родоплемінні релігії в ос­новному є релігіями природними, але не всі природні релігії є родоплемінними.

Більш поширені релігії етнічні та регіональні(національно-державні), пов'язані з існуванням якої-небудь нації або держа­ви. Подібно до релігій родоплемінних, вони відбивають не тільки географічний або етнографічний принцип, а й спосіб існуван­ня. Національно-державні релігії втілюють більш високий рівень розвитку того суспільства, в якому вони існують.

Від родоплемінних та національно-державних релігій відрізняються світові релігії,оскільки вони не обмежуються ні етнічними групами, ні територією, але можуть охоплювати — якщо не реально, то принаймні в ідеалі — будь-яку територію і будь-яку людину. Існують вони в різних політичних, суспільних і економічних системах. Послідовники світових релігій, грунту­ючись на своєму вченні, хочуть висловити потреби й бажання не одного племені або народу, але всіх людей.

Нетрадиційні релігії(нові релігійні рухи), що з'явилися у ве­ликій кількості останнім часом, генетично походять від одної з національно-державної або світової релігії, але вже не пов'язу­ють себе з нею, претендуючи на власну унікальність і універ­сальність.

Таким чином, можна представити наступну класифікацію релігій:

1) ранні (родоплемінні, первісні) форми релігії (фетишизм, тотемізм, анімізм, магія, шаманізм тощо);

2) етнічні та регіональні (національно-державні релігії), по­ширені в межах певної держави або у певних народів (іудаїзм, індуїзм, зороастризм і тощо);

3) світові релігії (буддизм, християнство, іслам);

4) нетрадиційні релігії (нові релігійні рухи).

Розділ 1. Релігія як духовний феномен людства

КОРОТКІ ПІДСУМКИ

/. Релігія особливий комплекс поглядів і дій, заснований на вірі в існування Надприродного і можливість спілкування з ним.

2. Релігія неможлива без віри, проте віра можлива без релігії. Релігія в суспільстві функціонує у вигляді особливого роду організацій (група, громада, деномінація, Церква, секта).

3. Релігія є природним, необхідним компонентом життя як окремої людини, так і суспільства в цілому. Віруючим релігія надає певний сенс їх існування. Релігія обґрунтовує морально-ціннісні засади суспільства й освячує своїм авторитетом систему державної влади.

4. Існує багато теорій щодо виникнення релігій. Усі вони умовно поділяються на дві групи — світські й богословські. Світські теорії вважають, що саме природа людини, перенесена на навколишній світ, стала основою уявлень про надприродні сили й богів. Богословські ж виходять з того, що існує якась надприродна сила (Бог, боги, духи тощо) і що ця сила й дарувала людям релігію, впливає на людину, так чи інакше взаємодіє з нею.

5. Серед багатьох можливих критеріїв класифікації релігій най­частіше використовується поділ релігій на первісні, етнічні та регіональні (національно-державні), світові й нетрадиційні (нові релігійні рухи).

ЗАПИТАННЯ:

1. Які точки зору на структуру релігії Вам відомі? 2. Яка з відомих Вам складових релігії є визначальною? Чому Ви так вважаєте? 3. У чому полягає розвиток віровчення, культової практики і релігійної організації в історії релігії? 4. Що таке релігійна свідомість і яка її роль у житті віруючої людини та релігії взагалі? 5. Яка принципова різниця в поглядах на походження релігії представників світської науки і віруючих людей? 6. Які функції виконує релігія щодо людини й суспільства? У чому полягає істотна різниця в здійсненні цих функцій у минулому й у наш час? 7. Які критерії класифікації релігій Вам відомі?

ЗАВДАННЯ

].Про яку теорію походження релігії йдеться у наступному висловлюванні: «Якщо ми хочемо зрозуміти сутність наших уявлень про божество, то повинні будемо визнати, що словом Бог люди завжди позначають найбільш приховану, далеку і невідому причину явищ, що спостерігаються ними, вони вживають це слово лише в тих випадках, коли перестають розбиратися в механізмі природних і відомих їм причин... Так неуцтво і слабість людини роблять її марновірною». Доведіть свою точку зору.

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

2. Яку теорію походження релігії поділяє автор наступного висловлювання: «За сутністю своєю релігія є окреме явише, що має тільки індивідуальне значення і яктаке не піддається об'єктивному формулюванню. Звичайно, спроби зодягнути зміст і сенс релігії у філософську форму ніколи, напевно, не припиняться, оскільки це прагнення занадто глибоко закладено в природу людського розуму; але ці спроби мають для релігії лише другорядне значення і не можуть дати санкцію вірогідності тим почуттям, на яких вона заснована і з яких релігійні люди черпають свої спонукання і свою впевненість в об'єктивній істинності їхньої віри... Я дійсно думаю, що почуття є найглибше джерело релігії, а філосо

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти