ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОСОБЛИВОСТІ ЕТНІЧНИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ РЕЛІГІЙ

Тотемізм, табу, магія, фетишизм, анімізм, про які йшлось у попередньому розділі, існували в первісному, докласовому суспільстві. Зміна історичних умов життя людей призводить до зміни форм релігії. Перехід від первісності до цивілізації викли­кав перетворення не тільки в соціально-економічній і політичній сферах, а й у сфері духовній. Люди не тільки навчилися будува­ти міста й іригаційні канали, приручили тварин і винайшли пи­семність — разом з цим з'явилися приватна власність, соціальна нерівність, писане право, армія й інші державні інститути. Ви­никли нові, досконаліші форми релігії, що відповідали різко зрослому рівню матеріальної і духовної культури. Так, на зміну первісним формам релігії приходять регіональні та етнічні релігії. їх ще прийнято називати національно-державними релігіями. Ос­новний напрямок еволюції релігійних вірувань і обрядів поля­гав в заміні залежності кожної окремої людини від стихійних сил природи, звичаїв і обрядів своєї громади, залежністю від паную­чих у тій або іншій державі соціальних сил — типів соціального устрою, влади й релігії, що цю владу освячувала.

До числа етнічних і регіональних релігій відносять і ті релігії, які можна позначити як давні — давньоєгипетську, давньогрець­ку, давньоримську, давньовавилонську, і релігії, що також з'я­вилися багато сторіч і навіть тисячоріч тому, однак зберігаються в багатьох країнах світу й у наш час — індуїзм (Індія), конфуці­анство й даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), зороастризм (Іран), іудаїзм (релігія єврейського народу).

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

Визначальну рису етнічних і регіональних релігій видно з самої назви: приналежність до цих релігій визначається прина­лежністю до того чи іншого народу або держави і навпаки — спо­відання тієї або іншої національної релігії зараховує людину до того чи іншого народу або держави.

Іншими особливостями етнічних і регіональних релігій є:

1. Виникнення стійкої ідеї Бога або богів.

2.Політеїзм (грецьк. поки — багато, 8eoq — бог) — багато­божжя.

Ідея Бога й віра в багатьох богів виростає з розвинутого ані­мізму, або полідемонізму. На відміну від демона, Бог — всемо­гутній, перебуває поза світом або недоступний для спілкування людей у світі, а головне — персоніфікований, має особисте ім'я, тоді як у більшості випадків назви духів не мали однини (давнь­оримські пенати). Важливою особливістю образів богів є також надання їм функції Творіння, тоді як духи на стадії полідемо-низму вважалися лише «господарями» річок, гір, каміння...

Цей перехід пов'язується з процесами розпаду первісного суспільства, шо починає все більш швидкими темпами відбува­тися в багатьох народів за кілька тисяч років до нашої ери. Мова йде, з одного боку, про процеси соціального розшарування, а з другого — про виділення людиною себе з родового колективу й у господарському, і в соціальному, і в духовному сенсі.

Якшо спочатку духи поділяються за місцем проживання і за відношенням до людини, то пізніше вони починають встанов­лювати стосунки панування і підпорядкування і стосовно один до одного. Поволі серед безлічі богів виділяється невелика гру­па богів, а серед них — головний, верховний бог. Верховному богу поклоняються як царю богів і людей, джерелу й охоронцю законів. Інші «головні» боги вважаються його помічниками, шо відповідають за ту або іншу сторону як земного, так і неземного життя. Така божественна ієрархія немов копіює, повторює соц­іальну нерівність, шо встановлюється на землі.

З. Формування уявлень про потойбічний світ і загробну віддяку. Якщо в первісних віруваннях, нагадаємо, потойбічне життя сприймається як просте продовження земного життя, то етнічні та регіональні релігії встановлюють пряму залежність між пове­дінкою людини в земному житті та її посмертної долі. Це вчення визнає винагороду для одних (праведників) і покарання для

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

інших (грішників). Показова з цього погляду так звана «нега­тивна сповідь», шо згідно з 125 главою давньоєгипетської «Кни­ги мертвих» повинна вимовляти людина перед судом грізних бо­жеств, перш ніж розраховувати на пристойну долю у світі іншо­му:

«Я не кривдив людей; я не був жорстокий до тварин; я не чинив гріхів в Місці Істини; я не намагався дізнатися те, чого ще не стало; я не був байдужий, бачачи зло;... я не ганив богів; я не віднімав [нічого] у бідняка; я не порушував божественного табу; я не шкодив служителю в очах його господаря; я не труїв; я не примушував [нікого] ридати; я не вбивав; я не наказував вбива­ти; я нікому не заподіював страждання; я не зменшував харчові прибутки храму; я не псував хліба для богів; я не крав печива [піднесеного] для вмерлих; я не був мужеложником; я не вда­вався до перелюбу в святилищі мого міського бога; я не збільшу­вав і не зменшував ніякої міри: я не змінював [площі] арури [точ­но дотримував міру площі при вимірюванні землі. — Авт.]; я не обманював і на пів-арури; я не збільшував вагів; я не ошукував на вазі; я не віднімав молока від вуст немовлят; я не позбавляв дрібнухудобу пасовища; я не ловив птахів [призначених] богам; я не вудив їхню рибу; я не встановлював заслонів для [відведен­ня] води; я не гасив вогню, що горить [на вівтарі]; я не порушу­вав м'ясний піст; я не затримував худобу, ...я не затримував ви­ходу бога [з храму]»1.

Як бачимо, ця «негативна сповідь» містила одночасно і мо­ральний кодекс, і релігійні обов'язки, і правові розпорядження.

Зрозуміло, що віра в потойбічне життя, можливо, як жодне інше релігійне вірування, збагатила в матеріальному плані відповідні релігійні організації. Проте не можна недооцінювати значення цього вчення й для духовного самовдосконалення люд­ства. Вірування в просте продовження життя в іншому світі при­водило до численних ритуальних жертвопринесень, найчастіше жінок і дітей, знищенню великих матеріальних цінностей, яки­ми супроводжували померлих. Воно заохочувало людей ризи­кувати життям на війні, виправдовувало звичай відправляти на «той світ» хворих і людей похилого віку, спонукало до самогуб­ства, якщо земне життя ставало нестерпним. Вчення про загроб-

Коростовиев М. Религия Древнего Египта. — М.. 1976. — С. 227.

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

ну віддяку, навпаки, налаштовувало людей на доброчесне жит­тя, утримувало від порушення моральних і законодавчих норм, додавало їхньому життю (особливо це стосувалося пригнобле­них і знедолених шарів населення) певного сенсу.

4. Спеціалізація культової діяльності, шо виявляється:

• у появі постійних культових споруд (Ієрусалимський храм, монументальні давньоєгипетські комплекси в Карнаку і Луксорі, храм на честь грецької богині Артеміди в Ефесі, визнаний од­ним із семи див античного світу, «Вавилонська вежа» — культо­ва споруда в давньому Вавилоні);

• у встановленні релігійного ритуалу, тобто системи моли­тов, обрядів, культових дій та церемоній. Головною обрядово-культовою дією на етапі етнічних і регіональних релігій слід вва­жати жертвопринесення, що поділялися на криваві (тварини, люди) і безкровні (овочі, фрукти, квіти, ароматичні речовини, одяг та інші речі);

• у виділенні виконавців і організаторів релігійних дій в ок­рему соціальну групу жреців, місце вякій найчастіше передається в спадщину.

У цілому ритуально-обрядові дії, релігійні заборони і роз­порядження в етнічних і регіональних релігіях значно важливіші за морально-етичний елемент. Відбувається це щонайменше з двох основних причин. По-перше, ці релігії виникають на до­сить ранніх етапах культурного розвитку народів, тому визна­чені до дріб'язків правила для них більш зрозумілі і доступні для виконання, ніж занурення в ті роздуми, що неодмінно викликає необхідність пристосовувати кожну етичну заповідь до конкрет­ної життєвої ситуації (чи можна вбити в ім'я високої мети, ска­зати на суді неправду, щоб допомогти невинному уникнути стра­ти, вкрасти для лікування хворої дитини, зрадити дружину з хра­мовою повією?). По-друге, переважна більшість ранніх етнічних і регіональних релігій була виплодом цивілізацій Сходу, що здав­на підкоряли людину державі, а не вбачали в державі установу, створену людьми для поліпшення умов власного життя. Тому людина з дитинства привчалася до принципу: «Роби, як усі», «Роби, як робили твої діди і прадіди з волі богів і долі» і ставала цілком передбачуваною у своїй поведінці та контрольованою державною владою.

Кислкж К,В., Кучер P.M. Релігієзнавство

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти