ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ІУДАЇЗМ: ІСТОРІЯ, ВІРОВЧЕННЯ, КУЛЬТ

Зірка Давида та сувій Тори

Іудаїзм— релігійна система єврейського народу, що виникла на межі II—І тисячоріч до н.е. у Палестині. Термін «іудаїзм» по­ходить від назви найчисленнішого з 12 єврейських племен — «два­надцяти колін Ізраїлевих». Вихідці з цього племені заснували царську династію в давньому Ізраїльсько-Іудейському царстві.

Чисельність іудеїв у світі на сьогодні становить приблизно 17 млн чоловік у 80 державах. 95% від цієї кількості живе у 9 країнах — у США (до 6 млн), Ізраїлю (до 5 млн), країнах СНД (зокрема, в Україні — кількасот тисяч), Німеччині, Канаді, Аргентині, Бра­зилії, Великобританії, Південній Африці, Франції. Принагідно відзначимо, шо питома вага іудеїв у кількісному відношенні до загальної чисельності населення Землі за XX ст. зменшилася на 2,5 рази. Це падіння пояснюється, по-перше, знищенням майже половини євреїв у роки Другої світової війни, по-друге, приско­реною асиміляцією євреїв до релігії і культури країн проживан­ня, по-третє, низьким рівнем народжуваності, взагалі властивим в останні десятиліття розвинутим націям.

Іудаїзм - одна з найдавніших релігій на землі, що збереглась до нашого часу. В його історії можна виділити декілька періодів:

«Дохрамовий період» — до початку II тисячоліття до н.е.У цей час кочові племена, що належали до семітської мовної сім'ї1 і сповідувати багатобожжя, через Єгипет поступово завоювали і заселили Ханаан (пізніше — Палестина). Це була порівняно не­велика територія уздовж Середземноморського узбережжя (230 км у довжину. 80 км у ширину). Завдяки наявності водних ре-

1 Семітські паролі - група споріднених націй, шо включає арабів, євреїв, фінікійців, арамеїв, вавілонян і асирійиів. які з давніх часів заселяли ве­личезну територію від Середземноморського узбережжя до підніжжя гір Ірану і Вірменії. — Авт.

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

сурсів (річка Йордан, т. зв. Мертве море), вона була більш ро­дючою, ніж інші пустельні і напівпустельні землі цього регіону. Тому, за переказами, Бог обіцяв її вірному Аврааму та його на­щадкам (Бут. 12:1; 13:15; 15:18—21), а тому її називали «Земля Обітована». Тут здавна існувала розвинута землеробська й міська культура, створена спорідненими з семітами народами. Після розселення євреїв на території Палестини там виникла їхня влас­на держава — Ізраїльсько-іудейське царство.

Ці процеси супроводжувалися ускладненням форм релігійної організації. Давні євреї поклонялися багатьом богам: серед них — головний бог Саваоф, бог війни в осілих ханаанян —Ягве, боже­ства, запозичені в сусідніх цивілізацій (Вавилонія, Фінікія, Карфа­ген), — Ваал, Астарта, що вважалися божествами землі і родючості.

Період «першого храму»тривав до кінця VII ст. до н.е. (621 р. до н.е.).Для поклоніння богу Ягве в Ієрусалимі ізраїльсько-іудейський цар Соломон (Шломо) збудував відомий в усьому дав­ньому світі Ієрусалимський храм (945 р. до н.е.). У будівництві цієї споруди з каменю і ліванського кедра брало участь не менше 150 тис. чоловік під недремним оком 3300 царських чиновників (З Цар., 2 Пар.). Будинок власне храму мав досить скромні на ті часи розміри: 30 му довжину, 10 му ширину і 15 му висоту. Перед будинком храму знаходився притвор 10 м завширшки й 5 м зав­довжки. На внутрішнє оздоблення та храмове начиння пішло кілька тонн золота. У «Святому Святих» храму під охороною двох п'ятиметрової висоти херувимів зберігався ковчег зі скрижалями Заповіту. У головному залі знаходилися десять величезних семи-свічників, жертовник і стіл для хлібних дарів. Жертовник перед Святим Святих по боках був прикрашений рогами (Вих. ЗО: 1 —6). Той, кому пощастило за них схопитися, міг розраховувати на при­тулок у храмі. Звичайно, цей жертовник служив для воскуріння фіміаму — складної суміші з кількох ароматичних речовин (Вих. 30:34—38). У внутрішньому храмовому дворі (100 х 50 м) розмі­шувалися головний жертовник п'ятиметрової висоти, де відбува­лися основні жертвопринесення, і величезна мідна чаша для ри­туального обмивання жертовних тварин.

Навколо Бога Ягве і присвяченого йому храму зосереджува­лося не тільки релігійно-культове життя, а й уся система со­ціальних і моральних норм поведінки в давньоєврейському суспільстві. Одночасно продовжувало існувати поклоніння й

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

іншим богам. Тільки через досить тривалий час усі інші культи були заборонені, і культ бога Ягве залишився єдиною релігією Ізраїлю (близько 621 р. до н.е.).

Період «вавилонського полону» охоплює VI ст. до н.е.На по­чатку VI ст. до н.е. (587/586 р. до н.е.) країна була захоплена грізним сусідом — вавилонським царем Навуходоносором II. Храм був зруйнований, а більшість іудеїв захоплена в полон. Під час вавилонського полону іудаїзм став ідейною основою бороть­би євреїв за відновлення власної державності, що набрала фор­ми руху за повернення на землю предків.

Період «другого храму» — з кінця VI ст. до н.е. (538 р.) до 70 р. н. є.Євреям дозволили повернутися на батьківщину і відбудувати храм (освячений у 515 р. до н.е.). Коли це їм удалося, вони пере­творилися на замкнуту іудейську храмову громаду, що забороня­ла своїм членам спілкування з представниками будь-якого наро­ду не з «коліна Авраамова» — до них не можна було навіть входи­ти в дім, не кажучи вже про те, щоб брати шлюб. Сама ж Палестина, де також проживали близькі до євреїв групи населен­ня, вважалася віддаленою провінцією спочатку Перської імперії, а потім і тих держав, що виникли після її завоювання Олександ­ром Македонським. Тільки в середині II ст. до н.е. Земля Обіто-вана ненадовго відновила свою незалежність, однак уже в 63 р. до н.е. вона була завойована видатним римським полководцем Гне-ем Помпеєм і потрапила в залежність від Риму. Протягом усього цього періоду {єрусалимський храм постійно відновлювався і роз­ширювався. Справжньої пишноти він досяг після реконструкції іудейським царем Іродом Великим на рубежі старої та нової ер.

Два невдалих повстання проти римлян — 66—70 р. (Велике повстання в євреїв, у римлян— Іудейська війна), повстання 132— 136 р. Бар-Кохби («Сина Зорі») — призвели до того, що Ізраїль остаточно втратив свою незалежність, храм було дощенту спа­лено, загинуло не менш 1 млн євреїв (п'ята чи четверта частина від їхньої загальної кількості). Ці події одержали назву Великої Катастрофи і страшнішим за неї в історії єврейського народу був тільки Голокост (масове винищування євреїв) у роки Другої світової війни, коли загинуло 5,5—6 млн чоловік — 60% тодіш­нього єврейського населення Європи.

П'ятий період — зі—II ст. н.е. до 1948 р. — період діаспори.У цей період євреї розселилися по всьому світі, зберігаючи почут-

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігі

тя духовної єдності (діаспора), більшість населення Ізраїлю і Палестини складали неєвреї, а з усього єврейського народу на рідній землі постійно жила навряд чи чверть. Особливо багато євреїв оселилося в Іспанії, пізніше — у Німеччині і країнах Арабського халіфату.

Макет Ієруса.шмськогохраму

У період діаспори в Середні віки в Західній Європі виникла Каббала, що єврейською означає «прийняття», або «традиція». Головний каббалістичнийтвір — Зогар(Сяйво) — з'явився вXIIІ ст. Сутність цього й інших каббалістичних творів полягала в уяв­ленні про Бога як про безконечну істоту, позбавлену будь-яких атрибутів. Наблизитися до пізнання Бога людина може через тає­мне значення імен, літер, що складають імена, та чисел, що відповідають цим літерам (у давньоєврейській писемності не було цифр для позначення чисел, числа позначалися літерами абетки). Тому каббалісти займалися комбінуванням чисел, маг­ічних формул тошо.

Віровчення й основи культу іудаїзму викладені у власному Священному Писанні.Самі євреї називають своє Священне Пи­сання Танах (ТаНаХ, скорочення назв усіх його частин). Воно складається за єврейським каноном з 22 або 24 (за кількістю літер давньоєврейської абетки) і поділяється натри частини:

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

I.Закон — «П'ятикнижжя Мойсея», або Тора (давньоєвр. Учення). Авторство цієї частини Старого Заповіту приписуєть­ся пророку Мойсею, який вивів іудеїв з Єгипту в Землю Обіто-вану — Палестину. У ній розповідається про історію євреїв від створення світу і наводиться зведення догм, правил і ритуалів культу Ягве, в тому числі 10 заповідей, що пізніше стануть осно­вою християнської моралі.

2. Пророки (Невіїм), містять у собі пророчі книги, що опису­ють видіння пророків, яким періодично відкривав свою волю Ягве.

3. Писання (Кетувім), до яких увійшли як історичні, так і по­етичні твори, призначені для публічного читання під час вели­ких релігійних свят. Найбільш відомий серед них збірник реліг­ійних піснеспівів — Псалтир.

Читання Танаха — основа сучасного богослужіння у моли­товних будинках-синагогах. Кілька разів на тиждень читаються уривки з Тори. По суботах читають додатково й уривки з проро­чих книг. Писання фігурують у громадських читаннях кількох святкових днів року, що безпосередньо стосуються їхнього змісту.

Згодом Танах з деякими змінами і уточненнями був визна­ний християнством Старим Заповітом — першою частиною Свя­щенного Писання — Біблії (грецьк. книги, назва походить від міста Бібліон у Сирії, відомого виробництвом пергаменту, ма­теріалу для писання).

Перші записи Старого Заповіту були зроблені не раніше VII—VI ст. до н.е., нова редакція належить приблизно до сере­дини Vct. (близько 444 р. до н.е.). УІII ст. до н.е. було здійснено переклад Старого Заповіту грецькою мовою, який християнство взяло за основу. Канонічний, офіційний для євреїв варіант Та-наху, — так звана масоретська Біблія (давньоєвр. масора — тра­диція) — був схвалений Радою вищого єврейського духівництва (Синедріоном) у 70-х pp. І ст. н.е., а остаточно був уніфікований в VII—ІХст. в єврейській діаспорі. Найдавніші відомі науці урив­ки тексту Біблії належать до початку II ст. до н.е.

Між III і Vct. н.е. було створено Талмуд (давньоєвр. вивчен­ня) — заснований на біблійному віровченні багатотомний реліг­ійно-філософський, моральний, побутовий, законодавчий і су­довий кодекс. Біблія й Талмуд співвідносяться як Священне Пи­сання і Священне Передання. Структурно Талмуд виглядає для нас досить незвично. На кожній сторінці спочатку цитується при-

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

пис Мішни, витлумачення давніми мудрецями змісту Священно­го Писання, потім передається подальша дискусія з приводу того чи іншого питання — Гемара («завершення», «закінчення»). Мішна й Гемара, разом узяті, розпадаються у свою чергу на Гала-ху (зведення законів і ритуальних правил) і Агаду (легенди, притчі, юридичні казуси тощо). У VI—X ст. ст. до Талмуду були додані ще різні коментарі — Мідраші. Незважаючи на заплутаний зміст і ве­ликі розміри (одна тільки Мішна нараховує 63 трактати, 524 роз­діли, 4 тис. суджень 150 найшанованіших рабинів), Талмуд ста­ранно вивчають в духовних навчальних закладах, адже він є осно­вою основ повсякденного життя релігійного єврея.

Перейдемо до розгляду віровченняіудаїзму. Відповідно до біблійної оповіді Бог Ягве, побачивши страждання євреїв в «єги­петському полоні», допоміг пророку Мойсею зібрати їх та вивес­ти в Землю Обітовану. Бог запропонував народам Ізраїлю уклас­ти союз — Заповіт (Вих. 19:5—6). Цей Заповіт містить два поло­ження, що є центральними в релігійно-культовій системі іудаїзму:

1. Бог Ягве — не просто один з богів, а єдиний Бог, творець і володар усього, шо відбувається в природі, суспільстві і долі кож­ної людини. Така релігія одного Бога — монотеїзм — остання, виша стадія в розвитку релігійних уявлень, починаючи з най­давніших тотемістичних, фетишистських і магічних культів. Євреї стали першим на Землі народом, що досяг цієї стадії (доти відома тільки невдала релігійна реформа єгипетського фараона Ехнатона в середині II тис. до н.е.).

2. Єврейський народ є богообраним народом — месією. Він перебуватиме під особливим заступництвом Бога доти, доки буде поклонятися йому і святодотримуватисьданих Богом законів. Мета Бога — установлення на землі царства спокою, справедливості і за­гального благоденства, що утвердиться на Землі з приходом Спа­сителя - Сина Божого. Саме тоді весь світ визнає владу Бога Ягве і І Єрусалим стане його духовним центром (Іс. 60:14—16).

Основний зміст законів, дотримання яких вимагає Заповіт, складає Декалог, або в перекладі з грецької 10 заповідей. Біблія говорить, шо ці заповіді Бог відкрив євреям вустами Мойсея на горі Сінай близько 1250 р. до н.е. і заніс їх у дві кам'яні скрижалі (Вих. 20:2—17; Повт. 5:6—21). Ось ці заповіді: 1) вшановувати єдиного Бога; 2) не створювати собі кумира — об'єкт марного поклоніння; 3) не згадувати імені Бога без необхідності; 4) ша-

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

нувати день суботній; 5) поважати батьків; 6) не убивати; 7) не чинити перелюбу; 8) не красти; 9) не лжесвідчити; 10) не бажати нічого від ближнього свого (див. текст 4.2).

Якшо перша заповідь установлювала монотеїзм, то друга, напевно, була спрямована на те, щоб викорінити залишки по­літеїстичних вірувань, поширених ще з дохрамових часів. Через те, що третя заповідь забороняла вимовляти ім'я Бога вголос, євреї називали Бога Лдонай (Мій Господь). При складанні кано­нічного списку Танахудо приголосних в імені Бога Ягве (у давніх євреїв не було літер для позначення голосних) додали голосні від «Адонай», у результаті чого вийшов Ієгова. Четверта заповідь вимагала встановлення регулярного культу на честь єдиного Бога й засвідчувала таку особливість етнічних і регіональних релігій, як спеціалізація культової діяльності, її виділення в самостійну сферу людського життя. Шанування батьків, якого вимагала від віруючих п'ята заповідь, пояснюється патріархальним устроєм життя давніх євреїв, коли батько був главою великої родини з кількох поколінь і мав над усіма її членами безмежну владу, аж до права карати смертю. Такий устрій зберігався не тільки в євреїв, але також у багатьох сучасних їм народів, наприклад, рим­лян, аж до рубежу старої і нової ер. Шоста і восьма заповіді ма­ють характер фундаментальних норм загальнолюдської моралі. А от сьому заповідь, що забороняє подружню зраду, деякі досл­ідники також пояснюють необхідністю боротьби з пережитка­ми політеїстичного минулого єврейського народу. Явище храмо­вої проституції було дуже поширеним засобом вшановування східних божеств родючості і зберігалось у всій своїй при­вабливості для простих віруючих у сусідніх державах, особливо Вавилонії і Карфагені. Дев'яту заповідь можна пояснити особ­ливостями світосприйняття тодішньоїлюдини, яка ще не відмо­вилася від первісного магічного уявлення про світ з наївною вірою в реальність не тільки безпосередніх людських дій, але та­кож і слів. Крім того, не останню роль тут, можливо, відіграли й особливості тодішнього судочинства. Воно будуваіося не стільки на кропіткому розслідуванні всіх обставин справи, збиранні не­заперечних речових доказів і результатах різноманітних експер­тиз, скільки на допиті свідків і клятвеному підтвердженні своїх свідчень позивачами і відповідачами. Десята заповідь, що зак­ликала не заздрити різниці в майновому і соціальному стані, була

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

покликана до життя необхідністю освятити перехід єврейського народу від первісного племінного устрою з рівністю всіх його членів як кревних родичів до класового суспільства і держави. Неминучими супутниками подібного процесу й були саме роз­поділ на соціальні групи, шо перебували на різних шаблях со­ціальних сходів, і глибоке майнове розшарування.

Крім цих основних Божих заповідей, все життя віруючого єврея підпорядковувалося численним заборонам і релігійно-об­рядовим розпорядженням, яких у цілому нараховувалося 613 — 248 розпоряджень та 365 заборон, хоча донині свою чинність збе­рігають, можливо, не більш 300. Перша заповідь — «вшановува­ти єдиного Бога», остання — хоча б раз у житті переписати сувій Тори. Особливе значення мали правила вживання «правильної», «кошерної» їжі. Основні з них такі:

• їсти можна тільки певні види м'яса — жуйних тварин з роз­двоєними копитами та рибу — з лускою і плавцями (Лев. 11; По­втор. 14), тому євреї не вживають свинини і багатьох «дарів моря».

• М'ясні та молочні продукти не можна вживати разом [за­повідь: «Не будеш варити ягняти в молоці його матері» (Вих. 23:19; 34:26; Повтор. 14:21)]. Цю харчову заборону можна пов'язати з найдавнішими магічними віруваннями про зв'язок частини і ціло­го— молоко, навіть відділене від тварини, не втрачає з ним зв'яз­ку, тому шкода, заподіяна молоку, передається й тварині.

• Можна їсти м'ясо, шо продається тільки м'ясниками, на­вченим спеціальним «гуманним» прийомам різання тварин, і знекровлене вимочуванням і солінням, тому що «душа тіла в крові вона» і належить винятково Богові (Лев. 17:11, 14).

Єврейські законовчителі постійно наголошують, що акцент на буквальному, зовнішньому дотриманні заповідей переслідує внутрішню етичну мету — духовне самовдосконалення людини. Наприклад, вважають, що заборона на змішання м'ясних і мо­лочних продуктів має виховувати в людині огиду до крово­змішання. При цьому через етнічну замкнутість єврейського народу всі морально-правові установки іудаїзму стосувалися ви­нятково людей єврейської національності, всі інші народи мали б дивитися на них як на приклади для наслідування.

Вимога дотримання всіх заповідей знімається лише тоді, коли йдеться про людське життя: водій, що відмовився везти важкохвору людину в лікарню в суботу, робить великий гріх.

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

Серед релігійних обрядівнайбільше значення іудаїзм надає тим, що зримо уособлюють собою Заповіт: обрізання й повноліття.

Обрізання — відрізування крайньої плоті в хлопчиків особли­вим інструментом спеціальним фахівцем (могелом). Обрізання є символом священного союзу (Бут. 17:10; Лев. 12:3). Недивно, що, за свідченням Біблії, були випадки, коли євреї воліли краще вмер­ти, але не відмовитися від проведення цього обряду (1 Мак. 1:60— 61). При обрізанні хлопчик одержує давньоєврейське ім'я, що знадобиться йому втрьох випадках: при повнолітті, при заручи­нах й для напису на надмогильному камені. Дівчинка ж одержує нове ім'я при першому читанні сувою Тори в синагозі.

Сучасні дослідники зводять обрізання до первісної ініціації, що виконує одночасно психологічну й соціальну функцію: хлоп­чик стає чоловіком (звідси й обрізання крайньої плоті як «жіно­чого рудимента») і водночас повноправним членом первісного колективу, одержує новий психосексуальний і соціальний ста­тус. Сучасна медицина також оцінює цю операцію (циркумци-зію) позитивно, тому в багатьох розвинутих країнах її проводять у значного числа дітей.

Вступ у повноліття хлопчиків і дівчаток (бар-міцва і бат-міцва). У віці 13 років хлопчик стає бар-міцва («син заповіді»): у першу суботу після дня народження його викликають у синагозі вперше під час служби читати Тору. Після служби за традицією проводиться вечірка в родині для друзів. З цього моменту хлоп­чик несе повну відповідальність за всі свої вчинки. Крім того, він вважається одним з тих 10 дорослих, котрі потрібні для кво­руму в загальній молитві. Єврейська дівчина стає відповідаль­ною за свої вчинки в 12 років. Обряд її релігійного повноліття стали проводити вже в XX ст.

Цикл єврейських святпов'язаний з особливим місячним ка­лендарем (складається з 354 днів, 12 місяців по 29 або 30 днів, кожний з місяців знаменує повний цикл місячних фаз). Щоб свята не змішувалися щодо сонячного року, у єврейському ка­лендарі існує 19-річний цикл, протягом якого 7 разів до року до­дається додатковий місяць. Доба в такому календарі починаєть­ся і закінчується після заходу сонця, тобто в середньому з 18 го­дини попереднього дня до 18 години дня наступного. Відлік часу в єврейському календарі дотепер ведеться від тієї події, з якої починалася Тора, — Створення світу (на думку єврейських знавців, воно мало місце в 3760 році до н.е.).

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

Йпіи-Кппур

Свята іудаїзму

Передусім за все, зовсім окреме місце у святковому циклі євреїв посідає «шабат»— субота, шо є не тільки звичайним вихід­ним днем, а й щотижневим святом. Шабат починається з трапези ввечері з п'ятниці на суботу. Треба, шоб на столі знаходилися два хліби, переплетені особливим чином, — згадка про подвійну пор­цію манни, що випала євреям під час блукань у пустелі в день пе­ред суботою, звільняючи їх тим самим від необхідності шо-небудь робити в цей день (Вих. 16:4—36), а також кубок для вина. Після трапези слід подякувати Всевишнього особливою молитвою.

З ранку в суботу благочестивий єврей прямує в синагогу на святкове богослужіння, що складається з читання Тори та проро­чих книг, святкових молитов, лекції духовного провідника - раби-на та його звернення до віруючих. Протягом дня проводяться три трапези. Проміжки часу між трапезами присвячуються заняттям, що звеличують людську душу. Рекомендується вивчення Тори,

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

можна читати, обговорювати прочитане, спілкуватися з друзями і рідними, виходити на прогулянки, грати в шахи і шашки, карти, більярд, з м'ячем. Усі євреї вітають один одного словами: «Шабат шолом!» Будь-яка інша робота категорично заборонена, у тому числі користування побутовими приладами і телевізором. Релігій­ний зміст суботи: відректися від буденності, повсякденних справ і цілий день провести наодинці зі своєю душею і Господом.

Більшість інших єврейських свят пов'язані зі знаменними подіями єврейської історії. Природно, що й святковий ритуал зазначених свят має багато спільних рис. У часи Храму на кожне зі свят євреї здійснювали паломництво до Ієрусалима з обов'яз­ковим принесенням Ягве жертв —частини від приплоду худоби і нового врожаю зернових. У період діаспори святковий ритуал змінився, центр його ваги був перенесений на сімейні церемонії та колективні молитовні зібрання.

Назва найурочистішого з єврейських свят Песхе (песах) — пасха походить від давиьоєвр. «минати». У Біблії розповідаєть­ся, шо Господь, шоб переконати єгипетського фараона відпус­тити євреїв у Землю Обітовану, обрушив на підвладну йому дер­жаву «десять кар єгипетських», найжорстокіша з яких полягала в знищенні єгипетських дітей. Єврейські родини це нещастя обійшло (Вих. 12:12—14). Пасха відзначається в перший новий місяць після дня весняного рівнодення (у 14-й день першого місяця за єврейським календарем).

Наступні 7 діб належить вживати в їжу винятково мацу — прісні коржі, спечені без дріжджів і солі. Пояснюється це так: євреї напередодні Виходу з Єгипту не мали часу для звичайного готування тіста, тому, змішавши борошно з водою, за якихось чверть години спекли собі хліб (Вих. 12:39). Надалі маца симво­лізувала нестатки єврейського народу під час 40-літніх блукань на шляху до «історичної Батьківщини», а заборона вживання в їжу звичайного хліба під погрозою суворих покарань була чітко записана в другій книзі Тори (Вих. 12:15). Завдяки цьому зви­чаю свято Пасхи має ще назву Свята Опрісноків.

Хоча свято Пасхи триває тиждень, але найяскравіша його подія — Седер, трапеза, що проводиться за особливим ритуалом та супроводжується релігійними піснеспівами. — починається в ніч з п'ятниці на суботу. Колись у цей день приносилося в жертву ягня, м'ясо якого треба було з'їсти без затишку з мацою і гіркою

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

травою. Саме кров'ю ягняти були позначені будинки іудеїв під час десятої «кари єгипетської», шоб Господь у праведному гніві не зачепив «своїх» (Вих. 12:7). До речі, відома Таємна Вечеря Ісуса Христа була не чим іншим, як святковою пасхальною трапезою.

СуккотСвято Кущів, у цей день у Палестині починалися жнива, тому Суккот називають ше святом врожаю. Сама ж назва свята походить віддавньоєвр. «сукка» — курінь, житлоєвреїв під час Виходу (можливо, і хліборобів під час жнив). У цей день — це найпомітніша риса свята — Господь заповів будувати курінь (Лев. 23:42), у якому родина повинна провести 7 днів. Такі ку­рені з трьома стінами і дахом, через який можна побачити небо, дуже часто можна спостерігати і в сучасному Ізраїлі.

Шавуотвідзначає день, коли Мойсееві була дарована Тора. На Шавуот немає особливих ритуалів, дотримуються тільки ос­вячені традицією звичаї. Один з таких звичаїв — прикраса сина­гоги квітами і рослинами, шо символізують цвітіння нагорі Си­най під час дарування заповідей. Вікна будинків прикрашають паперовими аплікаціями теж з рослинними мотивами. Ще один звичай — на свято дарування Тори їдять молочну і борошняну їжу, тому шо «Тора солодка і приємна як молоко та мед», або на згадку про землю, де «тече молоко і мед» (Вих. 3:17).

Ханука(давньоєвр. освячення) від­значається в грудні за сонячним кален­дарем в ознаменування повторного ос­вячення (єрусалимського храму після його осквернення ворогами іудейської віри. Це привело до повстання, шо закі­нчилось короткочасним відновленням незалежності Ізраїльського царства під владою місцевої династії Маккавеїву 164 р. до н.е. Успіх повстання був ознамено­ваний руйнуванням старого жертовника і будівництвом нового. У храмі був також установлений новий великий семи-свічник — менора. Тоді ж вирішили відзначати цю подію й увічнити її для

нащадків (2 Мак. 10:8). Далі сталося v

,,,„ ._ Ханукія

диво: протягом восьми діб не вгасав вог-

ник у світильнику, хоча оливи мало вистачити лише на одну добу.

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

Відтоді вісім вогнів стали символом свята, і Талмуд вимагає, щоб у кожний з восьми днів Хануки запалювали по одному світиль­нику. Фактично на свято використовують дев'ять світильників або свічок. Цю «свічку запалювання» ставлять у центр святкової менори, шо отримала назву «ханукія». Вогонь ханукії повинні бачити перехожі з вулиці.

Пурим(давньоєвр. жереб) — свято на честь порятунку євреїв від масового винищення в той час, коли вони були позбавлені власної держави і перебували під владою перського царя завдя­ки зусиллям улюбленої його дружини єврейки Естер. ■

Свято Пурим відзначається за 1 місяць і 1 день до єврейської Пасхи. У цей день жінки й чоловіки збираються в синагозі послуха­ти читання книги Естер, де йдеться якраз про ці події. Ті, хто зібрав­ся в синагозі, надягають маски й карнавальні костюми, оскільки це дні «гостини та радості» (Ест. 9:22). Вони приносятьіз собою тріскач­ки, якими створюють шум щоразу, коли чують при читанні книги Естер ім'я свого ворога. Після служби в синагозі буває трапеза, учас­ники якої, дотримуючись традиції, напиваються до несамовитого стану. Крім того, ритуал Пурима містить у собі заповідь «посилання дарунків один одному та дарунків убогим» (Ест. 9:22).

На відміну від біблійних «великих» і «малих» свят, єврейсь­кий Новий рік — Рош-Гашана, і свято «Судного дня» — Йом-Кипур, більше спрямовані на особистість людини. їхня мета — етично-релігійне переосмислення життя.

Цих два свята пов'язані з віруваннями в те, що Господь має три книги — одну для грішників, другу — для праведників, а третю — для більшості людей. Недарма за кілька днів до початку нового громадянського року (Рош-Гашана),що припадає на вересень-жовтень за сонячним календарем, євреї вітають один одного сло­вами: «Нехай Вас запишуть у хороший рік!» Щоб це побажання збулося, необхідно велику частину новорічного дня провести вси-нагозі в молитві. Цього дня євреї моляться про мир. злагоду між людьми й особистим благополуччям. Вони говорять: «Нехай буде добрим і солодким цей рік!» — і вмочають при цьому яблуко і шма­точок хліба в мед. Існуютьгакож звичаї йти до річки і немовби стру­шувати з себе у воду свої минулорічні гріхи, а також сурмити в си­нагозі в шофар —- особливу трубу з баранячого рогу, наче говорячи: «Прокиньтеся ті, хто спить, прокиньтеся від сну». У шофар сурм­лять у синагозі по і 0 разів у кожний із двох святкових днів.

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

Йом-КипурСудний день, або День Очищення, в який через 10 діб після початку єврейського нового року за місячним ка­лендарем Бог визначає долю кожної людини на наступний рік. За годину до настання свята починається піст, що триває 25 го­дин. Під час посту Судного дня забороняється пити будь-яку рідину, купатися й навіть носити шкіряне взуття. Цей пост має одночасно демонструвати каяття людини, спонукати до дисцип­ліни і самоконтролю, нагадувати про співчуття, наочно показу­ючи, як це — обходитися без їжі навіть один день. Молитви під час цього свята — найтриваліші в році. Під час молитви люди повинні згадати свої гріхи за минулий рік і на знак звільнення від них ляснути в долоні.

На відміну від основних положень віровчення іудаїзму, обря­дово-культовий бік та організаційна структурацієї релігії, протя­гом більш як 3-х тисячоріч її існування, зазнали значних змін.

У біблійний період виключне право на здійснення богослуж­бової діяльності належало особливим жерцям. До них зарахову­вали нащадків Аарона, брата Мойсея, а прислужувати їм повинні були левіти — євреї з роду Левія.

До періоду діаспори все релігійне життя зосереджувалося в [єрусалимському храмі, а основним обрядом було жертвоприне­сення.Жертвопринесенням були присвячені приблизно 150 ста-розаповітних заповідей. Як правило, у жертву приносилася час­тина першого врожаю зернових, винограду й маслин (з них ро­били оливу для храмових світильників, використовували для змішування з м'ясними і хлібними приношеннями), ароматичні речовини, а головне-тварини. Можливо, принесення в жертву тварин було введено для того, щоб відучити людей від жахливо­го звичаю людських жертвопринесень. Криваві жертвоприне­сення здійснювалися у внутрішньому дворі на великому вівтарі перед храмом двічі надень: на сході й заході сонця. Як правило, жертвопринесення залежало від майнового стану жертводавця: бідні люди задовольнялися парою птахів, більш заможні прино­сили великих кошерних тварин (корову, вівцю, козу) без зовнішніх дефектів (Богові пропонувалося тільки найкраще). Перед тим, як принести в жертву тварину, її мили у величезно­му мідному чані поруч з вівтарем. Акт жертвопринесення здійснювали лише храмові служителі, самі дарувальники лиша­лися простими свідками цього обряду.

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

Криваві жертвопринесення були кількох видів:

1. Жертва всепалення — в жертву приносилася тварина цілком, за винятком шкіри, що діставалася священикові. Той, хто приносив жертву, клав руки на тварину, показуючи, що при­носить її за свої власні гріхи. Жертовник кропився кров'ю — ще один знак того, що життя жертовної тварини віддається Богові (Лев. 1).

2. Мирна жертва. На жертовнику спалювався лише тук (жир) жертви, що євреї вважали кращою частиною тварини. М'ясо йшло на стіл родини, що жертвує, тому принесення сприймало­ся як трапеза з Богом (Лев. 3).

3.Жертва за гріх. Приносилася, коли людина робила гріх проти ближнього або Бога. Гріх «оскверняв» святилище храму, тому на знак очищення священик кропив кров'ю жертви перед завісою святилища. Частина жертви передавалася священикові. Коли жертводавець бачив, що священик їсть м'ясо без усякої шкоди для себе, він переконувався, що Бог прийняв його пока­яння (Лев. 4; 5).

А на свято Йом-Кипур у жертву приносили двох козлів. За жеребом одного з них убивати відповідно до загального ритуалу жертви за гріх, а другого відпускали в пустелю, що&він відніс із собою гріх (Лев. 16:6—10). Від цього звичаю походить відомий вислів «козел відпущення».

П ізніше (у період діаспори) функції храму перебрала на себе синагога, а функції храмових жерців— рабини (давньоєвр. учи­телі). Відтоді більшість єврейського населення, що компактно проживає на певній території, об'єднується в синагогальну гро­мадську організацію. Синагога — це молитовний будинок, свого роду громадський та релігійний центр самостійної єврейської громади, де рабини й інші знавці Тори тлумачать людям свя­щенні тексти, моляться (але не приносять жертви) Ягве і вла­дою свого авторитету допомагають розв'язати життєві пробле­ми людей. Перші синагоги з'явилися ще в часи вавилонського полону іудеїв для часткової заміни зруйнованого храму, а після його відновлення виконували допоміжні функції, служачи не стільки будинком молитви, скільки будинком народних зборів та школою. Рабин — людина, яка очолює автономну єврейську релігійну громаду. Однак його основне призначення — не вико­нувати богослужбові функції, як у християнського священика,

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

але розв язувати всі питання в житті громади, виходячи з релі­гійних постанов, які він зобов'язаний знати напам"ять.

Іудейське богослужінняскладається з індивідуальної та спільної молитви, читання Тори, виконання особливих релігій­них піснеспівів.

Зазвичай благочестивий дорослий єврей молиться тричі на день: вранці, опівдні та ввечері, як індивідуально, так і колективно — у синагозі. Регулярна молитва обов'язкова для чоловіків (з 13 років), жінки і діти моляться тоді, коли мають на цей вільний час. Традиція приписує звичай триразової молитви біблійним персо­нажам — Аврааму, Ісаку, Якову. Проте для сучасних дослідників цієї релігії очевидно, що ранкова і денна молитва певною мірою вщіграє роль символічного замінника храмових жертвопринесень.

Іудей під час ранкової молитви:

1 кипа; 2 таї um (молитовне покривало з китицями); З — тфилини на чолі та на лівій руці; 4 цицит (китиці)

КислюкК.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

План синагоги:

1 — нер тамід («вічне сяйво», яке символізує присутність Бога);

2 — таблички з першими словами кожної з десяти заповідей; З місце зберігання Ковчега з сувоєм Тори; 4 кафедра; 5 місце кантора (читця); 6біма (узвишшя, з якого читається Тора);

7— вхід; 8 місця для віруючих; 9 — місце рабина.

Під час молитви голова покривається капелюхом або особ­ливого крою молитовною шапочкою — кипою, або ярмулкою, що символізує присутність Того, хто вище тебе. Крім кипи, ор­тодоксальні євреї використовують талит — молитовне покри­вало чотирикутної форми з білої вовни, бавовни або льону з го­ризонтальними смугами синього або чорного кольору з обов'яз­ковими китицями по краях. Цього вимагає Біблія, щоб віруючі не забули про необхідність виконання Заповідей Божих (Чис. 15:37—40). Ще одним поширеним молитовним засобом є філак-теріі\ або тфилини. Вони являють собою коробочки з ремінця­ми чорного кольору, виготовлені зі шкіри кошерних тварин. У них містяться написані на пергаменті спеціально навченим пи­сарем кілька уривків з Тори. Безпосередньо перед молитвою один із тфилинів надягають на ліву руку ближче до серця, дру­гий тфилин розташовують посередині чола.

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

Основна молитва — «Шма» — фактично складається з трьох біблійних уривків. Вона починається словами: «Слухай, Ізраї­лю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога тво­го, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю!» (Повтор. 6:4—5). Моляться євреї стоячи і пошепки, щоб не за­важати присутнім. Молитися можна, в принципі, будь-якою мо­вою, зрозумілою віруючому, однак під час колективного бого­служіння обов'язковим є використання давньоєврейської.

В основу синагогального богослужіння покладено ритуал читання Тори, для чого її розділяють на 54 уривка, що містять від ЗО до 150 віршів. Тору читають у синагозі кіль

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти