ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ІНДУЇЗМ - РЕЛІГІЯ ДАВНЬОЇ І СУЧАСНОЇ ІНДІЇ

Вішну, Шива, Брахма Верховна трійця ч індуїстського пантеону

Індуїзмсповідує переважна більшість (понад 80%) багато­національного населення сучасної Індії й індуські громади в 160 країнах (найчисленніші з них в Азії, розташовані у сусідньому Непалі, а в Європі — у Великій Британії, міцно пов'язаній з Індією колоніальним минулим). Загальна чисельність прихиль­ників індуїзму наближається до 1 млрд (840 млн), шо ставить цю релігію на третє місце після таких світових релігій, як християн­ство й іслам.

Своїми коренями індуїзм сягає II—І тисячоліть до н.е. Тоді найдавніша цивілізація на території Індії, шо досягла чи не най-вишого для свого часу рівня розвитку матеріальної і духовної культури, була завойована кочівниками-аріями (індоіранцями). Прабатьківщиною завойовників, можливо, були степові і лісо­степові райони Причорномор'я — Прикаспіюта Приазов'я в ме­жиріччях Дніпра—Дону, Дону— Волги. Ці території на сучасній

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

політичній карті належать Росії, Молдові й Україні. Арії сприй­няли досягнення давньої індійської культури, зі свого боку зба­гативши її власними релігійними уявленнями і пов'язаними з ними міфами, нормами звичаєвого права і соціально-етичними установками. Цей початковий період в історії індуїзму отримав у літературі назву ведизму («Веди» — чотири збірки священних текстів і ритуальних правил). У середині І тисячоліття до н.е. по­чався новий етап в історії індуїзму, який дослідники називають брахманізмом («брахман» — жрець). Він характеризувався оста­точним формуванням індуїзму як національно-державної релігії, що в основних своїх рисах збереглася до нашого часу.

Індуїзм має два джерела, передусім це чотири Веди: «Ригве-да» (або Веда Гімнів), «Самаведа» (Веда Піснеспівів), «Яджур-веда» (Веда ритуальних заклинань), «Атхарваведа» (Веда Чаклу­вань). За своєю формою Веди являють собою збірки гімнів на честь численних богів. Основою ведичної літератури вважаєть­ся «Ригведа», укладання якої належить до 1200—1000 р. до н.е. її «офіційний» текст містить 1028 пісень середнього розміру в 10 строф (таким чином, загальний обсяг цього збірника— 10,5 тис. строф, що приблизно дорівнює разом узятим «Іліаді» та «Одис-сеї»). У практиці індуїстського культу кожна Веда була пов'яза­на з певною групою жерців, які виконували ті або інші функції в обряді жертвопринесення. Скажімо, «Атхарваведа», що містить магічні рецепти й заклинання, можливо, повинна була стати в нагоді брахману — жерцю, який стежив за правильністю всього процесу жертвопринесень.

Існують також спеціальні релігійні пояснення до Вед, най­важливіші з них — Брахмани, шо містять прозаїчні описи і роз'­яснення складних ритуалів жертвопринесень. Ведичну літера­туру (Веди і Брахмани) в Індії називають «шруті», або «почуте», оскільки, згідно з брахманістською традицією, зміст Вед і Брах­манів був спочатку почутий древніми мудрецями від самих богів, а потім уже дослівно записаний ними. Іноді до ведичної літера­тури відносять також Пурани(\% епічних сказань).

Друге джерело індуїзму складає вся численна література, ство­рена після Вед і Брахманів. її найвідомішими творами вважають­ся епічні поеми «Рамаяна» і «Махабхарата» — останню всамій Індії навіть називають викладом «індуїзму для народу», або «п"ятою Ведою». Річ утому, що в поемах різноманітні релігійні приписи

Кислкж К.В., Кучер О.М. Релігієзнавство

втілювалися в окремих героях, які виступали носіями «правиль­них» прикладів поведінки, гідних наслідування. Саме в «Махаб-хараті» (точніше, в її шостій книзі — «Бгаггавад-Пті») була впер­ше викладена в систематизованому вигляді найвідоміша на За­ході риса індуїзму — вчення про переселення душ. Друге джерело індуїзму одержачо назву «смріті», тобто «запам ятоване», оскіль­ки його зміст старанно вивчається в Індії і в родині, і в школі.

Крім зазначених поем, велике практичне значення для по­стійного втілення в життя обрядово-культових розпоряджень індуїзму мали дхармашастри — збірки найважливіших звичаїв, традицій, правових норм, призначені для постійного нагадуван­ня віруючим про праведний спосіб життя. Найвідоміша пам'ят­ка цього типу — «Закони Ману», укладання яких традиція при­писувала міфічному прабатьку людства Ману.

До головних особливостей індуїзму належить тісний зв'язок із традиційною соціальною структурою індійського суспільствайого розподілом на варни і касти.Варни (які досить часто плута­ють з кастами) — це основні прошарки індійського суспільства, що утворилися після арійського завоювання Індії і зберігають свій соціальний вплив донині. Існує чотири варни: жерців-брах-манів, кшатріїв, або воїнів і чиновників; вайш'їв, або торговців, ремісників і хліборобів; шудр — людей, які виконують найнек-валіфікованіші і брудні роботи. Приналежність до варни визна­чається народженням і окреслює коло занять, соціальних прав і обов'язків її членів. Касти є професійними об'єднаннями, яких налічується кілька тисяч. Кастова приналежність будь-якого індуса також визначається його народженням. Історично склався перелік каст, до яких може входити брахман, кшатрій, вайш'я або шудра. Член варни (касти) з моменту народження і протя­гом усього життя належить до неї і може бути виключений тільки за невиконання або порушення кастових законів. Перехід з однієї варни (касти) в іншу в принципі неможливий.

Зв'язок між кастами і варнами й індуїзмом слід вважати взає­мним. З одного боку, приналежність до тієї або іншої касти і вар­ни обумовлює не тільки коло божеств, певний релігійний на­прямок, а й сам спосіб сповідання релігії для їхніх членів. Тому релігійна практика виших каст концентрувалася на пізнанні бо­жественних істин шляхом переважно філософських міркувань і йогівської медитації, нижчі касти зосередили своє релігійне жит-

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

тя навколо правильного виконання всього ритуально-церемоні­ального комплексу індуїзму. З другого боку, пов'язані з кастами та варнами правила — заборона міжкастових шлюбів, спільного прийняття їжі, відправлення релігійних обрядів, поведінки чле­на кожної касти, стосунки між кастами — все це здавна отрима­ло форми релігійних канонів. Ця обставина сприяє міцності вар-но-кастового устрою в сучасній Республіці Індія.

Основні елементи релігійної організації індуїзму— громада, каста і родина. До XX ст. сільська громада була автономним тери­торіальним об'єднанням для більше як 90% індусів. Саме в цих розкиданих серед непрохідних джунглів об'єднаннях кипіло організоване релігійне життя, оскільки кожна громада вважала за необхідне мати власний храм і служителів відповідних культів. Переважна більшість каст традиційно також підтримує культ ок­ремих богів або певний напрямок, школу, секту в індуїзмі і з цієї причини є причетною до релігії. Найважливіші питання в житті цих суспільних установ вирішують общинні і кастові ради — пан-чаяти, спираючись при цьому у своїй діяльності не на цивільне або карне право, а саме на освячені релігією норми і правила.

Родина в Індії, як правило, складається з кількох поколінь родичів, що зі своїми дружинами і дітьми живуть під одним да­хом. Кожна заможна родина і кілька родин середнього статку ма­ють персонального домашнього жерця, який стежить за їхнім ре­лігійним життям і допомагає в проведенні всіх необхідних обрядів.

За народними повір'ями, живуть 3 333 333 божества, хоча точну їх кількість ніхто, зрозуміло, не рахував. Очолюють панте­он індуїзмутри тісно пов'язаних між собою божества — Брахма, Вішну та Шива (цю трійцю ще називають Тримурти). Вони ут­ворюють органічне ціле, яким уявляється нескінченний космі­чний цикл нашого світу:

Брахма- людиноподібне вираження абстрактної першоос­нови, що створила ввесь світ і постійно підтримує його цикліч­не існування. Він зображується у вигляді красивої червоноликої людини з чотирма обличчями та вісьмома руками, в яких він три­має чотири Веди, жезл, кухоль з водою з Гангу, жертовну ложку, іноді намисто з перлин, лук і квітку лотоса.

Шивіприписується здатність підтримувати ритм Всесвіту, періодично руйнуючи світ і з такою ж періодичністю відновлю­ючи його. Шиву символізують три атрибути: тризуб, з яким він

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

найчастіше зображується; літам (фалос, чоловічий статевий орган у напруженому стані); третє око, яким він спалив бога любові Каму, коли той заважав його медитативним вправам.

Вішнувідповідає за нормальне функціонування сонця, вис­тупаючи уособленням світлого начала (на противагу темному на­чалу Шиви), охоронцем усього живого на землі. Щоб мати мож­ливість зразково виконувати свої нелегкі обов'язки, бог Вішну завжди прибирав якогось вигляду — тварини або людини. Коли ж він залишається самим собою, то уявляється молодою люди­ною надзвичайно красивої зовнішності в царському вбранні з чо­тирма руками, в яких він тримає свої атрибути: раковину, булаву, лотос та диск-чакру- метальну зброю в постійній боротьбі зі злом.

Шанувальники Шиви та Вішну створюють два основних напрямки індуїзму. Однак спільного між шиваїтами та вішнуї-тами набагато більше, ніж розбіжностей. У жертву Шиві («п'ять дарів від корови» — молоко, масло, кисляк, сеча, гній) додають попіл — на згадку про криваві жертвопринесення, найбільш ба­жані цьому богові. Мирному Вішну потрібні тільки безкровні жертви — сир і варені овочі, квіти, молоко і масло. Культ Шиви більш поширений на півдні Індії, де йому присвячено багато храмів, а культ Вішну переважає на півночі країни. <

Найбільш повним перевтіленням бога Вішну вважається Крішна.Відповідно до сюжету «Махабхарати» Крішна був царе­вичем водній здержав Північної Індії, якому загрожуваїа неми­нуча загибель у династичній боротьбі за владу. Щоб врятуватися, Крішні довелося з дитинства жити серед пастухів. Але божествен­не походження далося взнаки: він здолав багато демонічних створінь, шо дошкуляли стадам, і перетворився на вродливого юнака, в якого закохані юні пастушки й взагалі всі жінки на Землі. Крішні присвячено багато храмів, в яких він найчастіше виглядає як темношкірий (точніше, синьошкірий) юнак із флейтою в гу­бах. Палкі прихильники Крішни вшановують свого кумира й у вигляді маленького хлопчика-сина, не менш милого серцю кож­ної жінки. Від міфів, пов'язаних із Крішною, бере свій початок індуїстська традиція вважати чорний колір кольором кохання.

Іншими шанованими божествами в древньому індуїзмі були:

Варуна— цар богів і людей, володар Всесвіту, творець неба і землі: владика природних стихій. Часто Варуну зображували з петлею в руці, призначеної для відлову грішників.

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

Агні— бог вогню. Бог Агні для індусів — світло й тепло, що несуть із собою сонячні промені в момент народження нового дня, вогонь, за допомогою якого вони відвойовували в джунглів клаптики землі для землеробства, домашнє вогнище, де готують їжу, вогонь у печі гончаря або коваля.

Індра— бог грому і вітру, володар рік. Індру індуїсти уявля­ли в вигляді воїна, що майстерно володіє булавою і з особливим задоволенням нищить з її допомогою демонів.

Ганеша—бог-заступник підприємницької діяльності, мис­тецтва й науки. Його описують і зображують як симпатичного товстуна з чотирма руками і головою слона в супроводі миші.

Бог Ганеша

Богиню Шактіможна вважати втіленням жіночності, жіно­чого начала, особливої енергії й сили — то доброї й плідної, то

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

злої й смертоносної. Тому вона персоніфікувалася в незлічен­них образах окремих богинь з обмеженими функціями. Найчас­тіше з них зустрічаються такі:

а) втілення жорстокості Шакті набирає вигляду богині пур­ги — також вродливої світловолосої жінки, але зі зброєю в руках поруч з улюбленою твариною — левом або тигром;

б) як богиня смерті Калі вона перетворюється на чорношкі­ру жінку з червоними очима і вистромленим червоним язиком, зі зброєю в кожній з десяти рук, розпатланим волоссям, намис­том з людських голів на шиї і кобрами замість одягу.

Для кожної з цих іпостасей Шакті склалися власні культи. Особливо вражає європейців культ Калі у сповіданні тсагів, що вшановувати богиню тим, що душили людей спеціальною білою хусткою-стрічкою, а потім закопували жертви в землю за допо­могою особливого білого заступа.

Богиня Лакшмі(«сяюча», «прекрасна») — дружина бога Вішну, уособлює ідеальну дружину і матір, подекуди вшано­вується як богиня родючості. Ця щаслива подружня пара має сина — бога кохання Каму(ім'я останнього для європейця завж­ди асоціюється з «Камасутрою»).

Поруч з богами індуїсти вшановують мудреців-ріші, предків-пітрі, камені і гори (особливо Гімалаї), річки (особливо Ганг), священних тварин (особливо корову), рослини (особливо «сому» або «хаому» — ефедру, з якої готували жертовний п'янкий напій сонячного відтінку). Важливо відзначити, що всі згадані культи не існують відособлено один від одного. Богів і богинь зображу­ють разом із тваринами, яких вважають їх атрибутами, їм при­носять у жертву воду й рослини, поминають разом з ними в мо­литвах мудреців-ріші і предків-пітрі, демонів і духів, а самі мол­іння намагаються здійснювати на берегах священних водоймищ.

Разом з тим, в індуїзмі відсутнє поняття «диявола» як втілен­ня абсолютного зла. В індуїстському пантеоні є і біси, і демони. Вони справді страшні на вид, ведуть злочинний спосіб життя, сповнені поганих думок, але вони ніколи не виступають абсо­лютною протилежністю добрим божествам.

Розглянутий нище і малозрозумілий, на перший погляд, «асортимент» священних об'єктів має своє пояснення. Форму­вання індуїзму відбувалося значною мірою штучним шляхом, коли первісні вірування більшості доарійського населення Індії,

Розділ 4, Етнічні і регіональні релігії

державні боги найбільш значних доарійських цивілізацій Індії і язичницькі вірування кочовиків-аріїв були злиті воєдино. В інших відомих історії релігії випадках, коли запозичувалися більш розвинуті релігії, ніж вірування місцевого населення (при­пустимо, при хрещенні Русі), останні поступались їм місцем (зрозуміло, не за роки, а за століття).

У 1995 р. Верховний суд Індії визначив сім вихідних харак­теристик, що засвідчували «індуїстськість» їхнього носія. У них, крім офіційного визнання релігійної аморфності, надзвичайної широти й невизначеності об'єктів і форм релігійного вшануван­ня, усе віровчення індуїзмубуло зведено до положення про цик­лічний устрій буття і його проекції на буття окремої людини у вигляді вчення про переселення душ.

Індуїсти вірять, шо кожний світовий цикл за тривалістю до­рівнює одній добі в житті Брахми (2 млрд 160 млн років). За цей час світ устигає пройти шлях від «золотого віку» до стану, под­ібного сучасному, коли в ньому зберігається не більше четвертої частини чеснот. «З кожною югою (періодом) зменшується три­валість життя людей, (слабшають) їхня мужність, розум, сила, духовна міць... Змішаються між собою брахмани, кшатрії та вайш'ї, і (всі) вони уподібняться шудрам, зневажаючи істину і покаяння» (Махабхарата, кн. III,гл. 188:9—19). Після цього все гине у вогні, а потім Брахма (відпочивши «уночі», що триває стільки ж, скільки і «день Брахми») знову створює світ. Цей про­цес згідно з індуїстською традицією триватиме 100 років життя Брахми, після чого весь Всесвіт повернеться до первісного ста­ну першоматерії.

Відповідно, душа людини перебуває у нескінченному колі тілесних перероджень — сансарі. Порядок перероджень визна­чається непорушним для всіх живих істот, у тому числі богів, за­коном Карми — законом моральної відплати. За законом Карми, перевтілення людини прямо залежить від суми хороших або по­ганих діянь, зроблених нею у минулих і нинішніх життях: ту лю­дину, яка в якому-небудь вигляді заподіювана шкоду живим істо­там, переслідуватимуть хвороби, ту, яка крала їжу, очікують про­блеми з травленням, наклепника буде легко впізнати зі смороду з рота тощо. Як бачимо, суть індуїстської Карми насправді до­сить далека від її європейського розуміння як присуд згори, що людина не владна змінити. Навпаки, завдяки Кармі людина сама

Киспкж К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

визначає свою долю, незмінним та непорушним є тільки сам принцип Карми (див. текст 4.2).

Завдання людини у цьому контексті визначається поняттям Дхарма. Дхарма — це той універс&тьний порядок речей у Всесвіті, внаслідок якого людина народжується у певному соціальному прошарку і належить до конкретної релігійної системи, а тому має поводитися відповідним чином —дотримуватисьосвячених традицією релігійних звичаїв, приписів та обрядів. Осягнення Дхарми — справа усього життя людини, яке поділяється на чо­тири періоди. У перший період (учнівства) людина повинна під керівництвом наставника дізнатися зі священних текстів про сутність буття й своє призначення у світі, пройти належну аске­тичну практику для того, щоб отримати знаряддя для його ви­конання. Однак уся увага людини у цей період прикута до ками — чуттєвих насолод. Другий період життя (домохазяїна) вва­жається сповненим сімейних радощів і турбот, нескінченних ритуальних обов'язків. У цей період свого життя людина орієн­тується на артху, тобто «придбання і множення (мирських) пізнань, землі, золота, худоби, зерна, начиння, друзів та ін.». Лише на схилі віку, коли людина на власному досвіді зрозуміє плинність усього мирського, вона свідомо може залишити дім, дружину, дітей, родичів і стати лісовим пустельником, який опі­куватиметься лише Дхармою. Нарешті, людина повинна стати аскетом, мандрувати дорогами Індії, навчаючи інших людей і до­помагаючи їм дотримуватись Дхарми. Тільки так людська душа не отримає нового перевтілення, а зможе навічно злитися зі світовою душею, досягти, нарешті, справжньої мети — мокші, «утечі» від земного світу (Камасутра І, 2:7—12).

Слід підкреслити, що тут йдеться про ідеал, щодоякого жит­тя звичайних віруючих обмежується компромісом — спробою досягти життєвого успіху і насолодитися любов'ю в «цьому» житті й одержати краще перевтілення в інших життях в обмін на більш-менш суворе дотримання дхармічних настанов, так би мовити «зовнішнього боку Дхарми». У цих настановах можна умовно виділити три основних компоненти (умовно, оскільки в реальному житті всі компоненти виступають як єдине ціле).

Морально-етичний компонентіндуїстської Дхарми базуєть­ся на п'ятьох ключових чеснотах, шо мають загальнолюдський характер: це незаподіяння шкоди всьому живому, правдивість,

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

нестяжання, утримання від негативних почуттів (наприклад, якщо тебе образили — не кривдь інших), неперелюбство (Зако­ни Ману, X, 63). Окрім цього, індус має пам'ятати сотні суто ре­лігійних заборон і приписів, які в індуїзмі відрізняються надзви­чайною розгалуженістю та, якщо так можна сказати, надзвичай­ною дріб'язковістю.

Соціально-кастовий компонентіндуїстської Дхарми полягає у суворому дотриманні певних обмежень, пов'язаних із прина­лежністю індуса до тієї або іншої касти. Дані обмеження стосу­ються головним чином трьох сфер:

1) шлюбу (члени касти не повинні брати шлюб поза своєю кастою);

2) харчування і спілкування (не можна харчуватися разом із членами інших каст);

3) роду занять, досить чітко визначених для кожної касти.

Ритуальний компонентДхарми у ведичні часи зводився в ос­новному до кривавого жертвопринесення. Воно відбувалося в дні повного і молодого місяця на спеціально обладнаному майданчи­ку, часто поблизу річок. Про величезну роль цього обряду в житті давніх індусів красномовно свідчить розповідь, що міститься у Ве­дах, про принесення богами в жертву Пуруші — першої людини, напевно, уособлення всього людства. Саме з розчленованих для жертовного спалювання решток Пуруші виник той світ, у якому ми живемо (Ригведа, X, 90). Сутність кривавих жертвопринесень пояснювалася так. Боги живуть з того, що приноситься їм у жертву на землі; люди живуть тим, що одержують як подарунки з небес: «Жертва, належним чином кинута у вогонь, досягає Сонця, від Сонця походить дощ, потім від дощу — їжа живим істотам» (Зако­ни Ману, НІ, 76). Крім того, індуїсти вірили, шо досхочу поївши жертовної їжі і випивши всю жертовну сому, боги прийдуть у гар­ний настрій і не каратимуть людей за їхні численні гріхи.

Поступово ритуальний компонент індуїстської Дхарми знач­но ускладнився і почав складатися з таких основних обов'язків: регулярне здійснення безкровних домашніх жертвопринесень (пудж), обрядів життєвого циклу, поминання предків, відвідуван­ня храмів, проведення паломництв і виконання обітниць.

Зміст щоденних пудж полягає в принесенні п'яти видів жертв: богам — жертву в вогонь, духам — їжу й пиття, шо зали­шилися від ранкової і вечірньої трапези, предкам — їжу, людям

Киспкж К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

— гостинність, Брахмі — читання й вивчення Вед (Закони Ману, III,70; Ашвалаяна-грихьясутра, III,1).

Домашнє богослужіння здійснюється кілька разів надень на домашньому вівтарі. Це стіл, полиця, етажерка або ніша з фігур­ками чи зображеннями богів та іншими священними предмета­ми, що їх уособлюють (на Шиву вказує лінгам, на богиню Лакшмі

— металева миска тощо). На вівтарі можна також часто зустріти портрети двох-трьох шанованих у даному домі святих, фото­графії духовного вчителя родини (гуру) і найбільш поважних її членів. Біля вівтаря стоїть посуд із «святою водою» (тобто водою зі священної річки) і розстелені килими для учасників обряду.

За вказівками жерця або жінки-домогосподарки, що керує обрядом, під час проведення домашнього богослужіння слід ро­бити різноманітні рухи: лити у вогонь пряжене масло, класти до фігурокбожествте або інше принесення, обкурювати приміщен­ня ароматичними речовинами. Потрібно також робити жести, якими символізується кожен окремий бог. (Припустимо, при служінні Вішну та його дружині Лакшмі треба схрещувати руки у формі лотоса). Усі ритуальні дії протягом пуджі супроводжу­ються читанням молитов. Переважна частина спілкування індуї­ста з богами складається з мантр, коротких молитовних формул, скоріше навіть магічних заклинань. Мантра виглядає як дуже короткий мелодійний і разом з тим енергійний вигук з обов'яз­ковим згадуванням імені якого-небудь бога (головна молитовна мантра шиваїтів — «Ом, Намашивая» («Ом, кланяємося Шиві»). Дієвість будь-якої мантри зростає відповідно до кількості її по­вторень (найбільш популярна кількість — 108, 300 і 1008).

Нормативний ритуал, що вимагає значного часу (до 8—9 годин на добу), залишається виконувати жінкам-домогосподар-кам. У великих містах чоловіки-індуїсти витрачають на нього 15— 20хвилин надень.

Особливі обряди життєвого циклупочинаються з моменту за­чаття і закінчуються регулярними пуджами на честь душі помер­лого. Правильне виконання усіх ритуалів, за уявленнями індуїстів, має сприяти поліпшенню Карми. У спеціальних довідниках, які видаються дотепер в Індії великими тиражами, згадуються не мен­ше 40 таких регулярних обрядів. Основні обряди життєвого цик­лу в індуїзмі зводять до 16 найголовніших — самскар. Вони відзна­чають знаменні події людського життя. Серед усіх самскар най-

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

доленоснішою, безперечно, є десята самскара — обряд надягання священного шнура. Звичай надягання священного шнура вважаєть­ся чимось на зразок «другого народження», тому тих, хто прохо­дить цей обряд (маленькі хлопці), називають «двічінародженими». Дійсно, з моменту проведення обряду хлопець вступає у перший період життя — період учнівства, щоб найкращим чином підготу­ватися до досягнення трьох найбільш значних цілей свого життя. Сам шнур складається з трьох (зазвичай білих) бавовняних ни­ток, що символізують верховну трійцю індуїстського пантеону. Він носиться через ліве плече, зав'язаним на правому боці до самої смерті. У наш час, цей звичай зберігається переважно у представ­ників брахманської варни.

Важливим також є поховальний обряд— спалення тіла помер­лих на вогнищі поблизу річки або іншого водоймища. З погляду індуїзму, цей обряд належить вважати різновидом жертвопри­несень, завдяки якому душа померлого перед переродженням досягає достатнього рівня ритуальної чистоти. Перепалені реш­тки померлих (кістки, зуби, нігті) скидають у воду. Отже, після смерті людини від її фізичного тіла не залишається нічого, що зайвий раз підкреслює мінливість, навіть ілюзорність усього матеріального і змушує уважніше ставитися до духовного. На людей, далеких від Сходу, незабутнє враження завжди справляв такий стародавній елемент індуїстського похоронного культу, як саті— ритуальне самогубство вдови мерця з наступною крема­цією чоловіка й жінки. Часто мало місце самоспалення дружи­ни просто на похоронному вогнищі чоловіка. Для чоловіка са­моспалення дружини відігравало роль особливо багатого жерт­вопринесення, за яке боги могли багато чого йому пробачити. У реальному житті ритуальне самогубство було пов'язано з чис­ленними обмеженнями, з якими зіштовхувалась овдовіла жінка: їй відмовляли в праві спадкування, у праві вийти заміж вдруге, забороняли носити кольоровий одяг та прикраси, їсти м'ясо тощо. Зрозуміло, чому доля вдови здавалася нещасним жінкам гіршою за смерть.

Найпопулярнішими місцями паломництваіндуїстів є, безу­мовно, річки, гори, священні міста, а також храми (особливо 24 з них). На знак виконання цього релігійного обов'язку, з палом­ництва прийнято повертатися з метаіевим посудом, наповне­ним водою зі священного джерела. «Святу воду» потім довго збе-

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

рігають на домашньому вівтарі і використовують для окроплен-ня зображень богів, лікування різноманітних хвороб і проведення різних ритуалів.

Найбільш багатолюдне паломництво у світі —змивання гріхів на місці злиття річок Гангу і Джамни поблизу міста Алла­хабад, шо відбувається один раз на 12 років. Незважаючи на те, що вода в річці в січні-лютому, коли прийнято здійснювати це паломництво, досить прохолодна і занурення в неї не дуже при­ємне, у 1995 р. у ньому взяли участь 20 млн чоловік. Ця подія була відзначена в «Книзі рекордів Гіннесса».

Найвідомішим релігійним центром вважається Бенарес (Ва-ранасі), «місце створення Всесвіту». Однією з форм паломницт­ва до Бенаресу є обхід міста пішки з відвідуванням усіх його 106 храмів протягом 6 днів.

Щоденні храмові церемоніїполягають у піклуванні служників культу про зображення божеств, що символізуює вшанування са­мих богів й принесення їм постійних жертв. Під музику, наспіву­вання молитов і ритуатьні танці скульптури божеств пробуджу­ють, обмивають, одягають, прикрашають, їм приносять жертви, залишаютьуспекотний полудень «на відпочинок», знову пробуд­жують для нових жертвопринесень, вкладають спати.

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

Схематичний план індуїстського храму: 1 башта; 2 святилище; 3 —

зображення божества; 4 — прохід для процесій; 5 переносний вівтар зі

священним вогнем; 6 — стіна; 7—вхід до храму; 8 бик Шиви

Індуїстський храм (зовнішній вигляд)

Відвідування храмів простими ві­руючими відбуваєть­ся паралельно з цими церемоніальними діями. Вони поодинці й групами, дотриму­ючись складного ри­туалу, проникають у храм зі своїми жертва­ми і підходять до жер­ців, щоб ті за невели­ку платню передали богам принесені ни­ми дари. Зовні цей ритуал виглядає так: жрець обливає скуль­птурні зображення богів рослиннимисоками, кашами, посипаєсвя-шенним попелом, змазує сандаловою пастою, обсипає золотими мо­нетами, поливає чистою водою, окурює пахощами. Це означає, що людина жертвує на користь богів найбільш коштовні продукти при­роди й своєї праці, речовини для очищення і прикраси тіла, симво­ли матеріального добробуту. Після обряду статуї миють, чистять, ви­тирають рушниками, знову вдягають, прикрашають — й вони знову готові приймати дари. У великих храмах, де завжди багато прочан, ця процедура може повторюватися 52 рази надень! В одному з най-відоміших індуїстських храмів — храмі Джаганнатха (Миродержця) ум. Пурі(штатОрісса) його ідол отримує триразове харчування. Один тільки обід складається з 56 блюд, які готуються на 270 храмових ку­хонних плитах. Чотири рази надень його одягають і роздягають. За­галом храм обслуговують 10 тис. жерців і служників нижчого рангу. Залишається додати, що всі домашні і храмові церемонії індуїстів засновані на місячному календарі, тому й сьогодні жод­на важлива справа (наприклад, шлюбна церемонія) не здійс­нюється без попереднього звертання до астролога.

Криваві жертвопринесення з їхнім складним ритуалом, об­слуговування храмових комплексів і організація масштабних ре-

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

лігійних свят і церемоній, стали сферою діяльності жрецтва,що чи не вперше в історії релігії виділилося в окрему соціальну гру­пу. У той же час, на відміну від духовного стану вищих, світових релігій, в індуїстському жрецтві «горизонтальний» розподіл — на різні касти зі специфічною сферою докладання «професійних навичок» — переважає над «вертикальним», тобто ієрархічним. Жрецтво в індуїзмі поділяється на кілька категорій:

• Жрецтво великих храмів, до «службових обов'язків» яких відноситься організація і проведення богослужінь та організа­ція релігійних церемоній і свят.

• Жерці в невеликих храмах (їх часто називають «пуджарі») одночасно займаються тим самим, що жерці у великих храмах роблять спеціалізовано. У багатьох випадках за соціальним ста­тусом вони не брахмани. Більше того, в їхні святині брахман навіть не ввійде.

• Домашні жреці-пурохіти, які керують проведенням до­машніх богослужінь.

Гуру виступає в ролі духовного радника певної (звичайно, дуже заможної) родини або групи родин. Роль гуру в їхньому житті багатобічна і не обмежується власне релігійними настано­вами — він і наставник, і радник, і миротворець у сімейних кон­фліктах. У кастовому суспільстві з його гострими внутрішніми суперечностями, у країні, яку захльостувати незліченні хвилі за­войовників із власними релігійними системами, гуру забезпе­чували і продовжують забезпечувати наступність традицій і жит­тєвого укладу індусів. Гуру, всупереч уявленням про нього євро­пейців, не пустельник і не аскет. Він має власний будинок, дружину й дітей. Просто, живучи по сусідству з опікуваними ним родинами, гуру добре знайомий із усіма членами родини, їхніми психологічними особливостями, звичками, сильними і слабки­ми сторонами.

• Відлюдники (садху). Через їхній аскетичний спосіб жит­тя, високу моральну доброчесність і практику духовної медитації садху приписують надприродні можливості, а їхнім порадам — здатність наставити звичайну людину на шлях істинного благо­честя. Усі садху в тією або іншою мірою практикують йогівські вправи як засіб очищення тіла і розуму. Добрі люди, яким не ви­стачає часу належно виконувати щоденні пуджі, часто подають садху якусь їжу, як милостиню.

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

За місячним календарем основний сезон святприпадає на осінні місяці. Це період осінніх шкільних канікул, сезон домаш­ньої роботи, купівлі нового одягу, веселощів і всіляких розваг. У цей час відзначають свята на честь богинь Дурги і Лакшмі.

Під час Дургапуджі кожна родина намагається похвалитися власним зображенням богині Дурги, зробленим із глини священ­ної річки Гангу. Протягом трьох днів статуї Дурги відкриті для загального огляду. Перед ними щодня проводяться кілька бого­служінь; брахман пропонує їжу богині, а потім розподіляє її не­великими порціями серед присутніх. В останній день свята, після заходу сонця всі статуї спускають на плоскодонках у річку — гли­на повинна повернутися туди, звідки її було взято. На берегах річки збираються глядачі, які співають хором на честь матері Дурги. У дні свят у містах проводяться фестиваті, даються теат­ралізовані вистави, влаштовуються музичні й танцювальні кон­курси й вечори, газети і журнали випускають спеціальні додат­ки, в яких обнародуються нові твори письменників і поетів, ро­дичі обмінюються вітаннями.

Свято на честь богині щастя Лакшмі— це нічна феєрія: міста й села висвітлюються лампочками та ліхтариками, чоловіки за­палюють бенгальські вогники. Опівночі, коли ілюмінацію га­сять, щоразу залишається густа хмара диму від непередбачених програмою численних пожеж, які пожежні не встигають гаси­ти.

Настання весни знаменується святом Сарасваті,богині наук і мистецтв. Глиняним статуеткам богині з музичними інструмен­тами в руках, першими вклоняються школярі, одягнені в нові зелені костюми. Вони приносять сюди підручники, книги, зо­шити, ручки, що їх потім обов'язково використовують при підго­товці і здачі іспитів. Кожна школа виставляє «свою» Сарасваті, для чого організується збір коштів серед учнів. Діти щосили ста­раються щоб зроблена їхньою школою статуя богині була найб­ільшою і найошатнішою.

Найдавніше індуїстське свято — Холі — і сьогодні залишаєть­ся найулюбленішим святом індусів усіх каст і варн. Воно відзна­чається за сонячним календарем влютому-березні і присвячуєть­ся богу кохання Камі (у багатьох районах Індії — Крішні). Зараз від його давніх ритуалів зберігся тільки звичай посипати один одного червоним порошком і поливати підфарбованою водою.

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

В умовах спекотного клімату від цієї процедури важко застуди­тися, однак на одязі ще довго залишаються плями. Значно рідше зустрічається звичай спалювати ввечері солом'яну ляльку під назвою холіка.

Розглянувши індуїзм, ми змогли переконатися в тому, яку значну частину історії Індії в цілому, і в житті кожного окремого індуса він становить. Крім того, індуїзм став релігійною основою буддизму як світової релігії. Нарешті, незважаючи на всі зовнішні відмінності пронизаної індуїзмом індійської культури від засно­ваної на християнстві культури Заходу, потрібно пам'ятати, що вони мають спільні арійські корені, що виявляється, зокрема, у наданні сакрального (священного) характеру числу три.

4.5. ДАОСИЗМ

Лао цзи

Що таке даосизм, визначити доволі складно. Це й філо­софський напрямок, і релігійне вчення, і комплекс певних фізич­них та дихальних вправ, і різноманітна культова практика - від гадань до жертвопринесень. Уданій книзі даосизм — національ­на релігія давнього й середньовічного Китаю. Поряд із вченням конфуціанства і буддизмом, запозиченим з Індії, він входить у так звану «тріаду вчень», що становлять основу всієї духовної культури Китаю протягом більшої частини його історії.

Розділ 4. Етнічні і регіональні релігії

Основоположником даосизму, радше легендарним, аніж реальним, вважається давньокитайський мислитель Лао-цзи (VI—Уст.дон.е.). За однією з легенд, якими шедро оточене його ім'я, Лао-цзи під час своєї останньої подорожі «на Захід» зали­шив начальнику при кордонної застави книгу «Даодецзин», «Кни­гу про Шлях та Чесноту», де коротко виклав свої філософські погляди. Але більшість учених вважає, шо ця книга була напи­сана значно пізніше—у IV—III ст. дон.є., в часи іншого відомо­го лаоського мудреця — Чжуан Чжоу на прізвисько Чжуан-цзи (Учитель Чжуан).

З усього, що було створено протягом наступних кіль

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти