ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ВІРОВЧЕННЯ ІСЛАМУ. КОРАН

Основні положення віровчення ісламу викладені у Свя­щенній книзі — Корані(араб. ал-Куран — читання, точніше, дек­ламація вголос підготовленого тексту, подібно до словосполу-ченнь «читати лекцію», «читати вірші», «читати нотацію»).

За мусульманським переказом, Коран зберігався на небесах біля престолу Аллаха, а його зміст було повідано засновнику ісла­му в його одкровеннях.

Насправді, позаяк зміст Корану мав виняткове релігійне і законодавче значення для мусульманської громади, його було укладено упродовж кількох десятиліть після смерті Пророка Мухаммада на основі його проповідей. Відомо дві основні ре­дакції Корану.

• Перша редакція була складена за часів одного з наступників Пророка— Омара(634—644). Протягом кількох років були зібрані і звірені записи, що робилися особистим секретарем Мухаммада (посланник Аллаха так і лишався все життя неписьменним) та іншими наближеними до Пророка особами. Були записані також розповіді сучасників Мухаммада, тих, хто запам'ятав і зберіг у своїй пам'яті все побачене і почуте від Пророка.

• Друга, остаточна редакція була здійснена при халіфі (букв, заступник Пророка) Османі (644—656). Для цього були відібрані всі записи «одкровень Аллаха», що знаходилися в руках приватних осіб. Звіривши конфісковані тексти з першою редакцією Коране, прийнявши або спростувавши той або інший запис, укладачі Ко­рану знищили всі оригінали. Замість цього нова редакція тексту Корану, переписана в чотирьох примірниках, була розіслана в най­важливіші центри Халіфату — Мекку, Дамаск, Куфу і Басру. На­далі в текст вносилися в основному технічні виправлення.

Найдавніші списки Корану, що збереглися до нашого часу, датуються VII—VIIIст.ст. Один з таких списків зберігається усе­редині мусульманської святині - Кааби.

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

Текст Корана написаний римованою прозою і складається з 114 сур (глав) і більш 6200 віршів — айатів, що дорівнює, для по­рівняння, приблизно 2/з обсягу Нового Заповіту. За змістом Свя­щенна книга мусульман схожа на Священні Писання багатьох народів, крім віронавчальних настанов і культових розпоряджень, вона регламентує сімейні, майнові та інші відносини.

Разом з тим, має Коран і свої особливості. На відміну, ска­жімо, від Біблії, у ньому практично не помітно слідів наступної редакційно-літературної обробки. Сури за невеликим винятком розташовані не одна за одною, а за довжиною: довші — ближче до початку, коротші — ближче до кінця. Кожна сура неодмінно починається ритуальною фразою «Бісмаллах!» — «В ім'я всеми­лостивого, всемилосердного Бога». Для зручності користуван­ня текстом Корану кожна сура має власну назву — як правило, за найбільш значимим словом або фразою. Відкривається Ко­ран сурою «Фатіха» («Відкриваюча»), яка містить найкоротші формулювання основних ідей ісламу і складає основу мусуль­манської молитви: , '

Хвала А'їлаху, що Володар світів,

Милостивий та милосердний тільки Він один... г

■< ■

Друга сура має 286 айатів, третя — 200 і т.д. Останні сури налічують усього по кілька айатів. Таке компонування Корану можна пояснити тим, шо його укладачі не зважилися вносити в пророчі одкровення Корану порядок, що не походив би від са­мого Пророка. Сам Пророк, не маючи систематичної освіти, до кінця життя так і не подбав про це.

Хоча в сурах помітне прагнення не відхилятися від основної теми, вони містять багато суперечностей. Те саме повторюється багаторазово в різних сурах. Розпорядження і заборони чергу­ються з погрозами пекла й прославлянням могутності Аллаха — це й не дивно, адже відкривалися вони Пророку в різний час і за різних цілком конкретних обставин. У результаті подальшої тлу­мачної практики в Корані було виявлено 225 суперечностей у 40 сурах (приблизно і/з загального тексту). Деякі айати навіть вва­жаються офіційноскасованими, причому й обгрунтування інсти­туту «скасованих айатів» шукають знову ж таки у Корані (2:100). Це теж являє собою одну з найцікавіших особливостей Священ­ного Писання мусульман (див. текст 8.1).

Розділ 8. Іслам як світова релігія

Нарешті, мусульманські богослови вбачають перевагу Ко­рану втому, шовін написаний живою розмовною мовою — «мо­вою арабською, ясною» (26:195), тоді як священні тексти інших релігій використовували особливі літературні мови, наприклад, індуїсти — санскрит. Зрозуміла мова Корану заохочує простих мусульман здобувати освіту, щоб мати можливість звертатися до текстів своєї Священної книги і шукати в них відповіді як на мотиви своїх учинків, так і на принципові питання життя всього арабського суспільства.

Аналогом Священного Переказу в ісламі є Суна (араб, зви­чай, приклад). Суна— це збірка священних переказів (хадисів) прожиття, чудеса та повчання Пророка М ухам мада. Вона була в основному складена в IX ст. мусульманськими богословами. Дотепер не всі мусульмани визнають авторитет Суни, а ті, хто її вшановує, запевняють: якщо Суна може обійтися без Корану, то Коран не може обійтися без Суни.

В Корані чітко названі основні положення мусульмансько­го віровчення і перераховані п'ять «стовпів» культової практики ісламу (2:285; 4:135). З погляду ісламських богословів, мусуль­манином цілком може вважатися той, хто на ділі доводить свою покірність Творцеві, дотримуючись основних обрядово-культо­вих розпоряджень. Однак тільки людина, яка виконує всі п'ять «стовпів» культової практики ісламу через ширу віру в Аллаха, його посланників та ін., є справжнім віруючим. Цікаве підтвер­дження цьому знаходимо в Корані, що рекомендує новонавер-неним мусульманам не запевняти, буцімто вони увірували, а ка­зати тільки: «Ми скорилися!» (49:14).

Помітний пріоритет релігійного культу легко пояснюєть­ся у світлі особливостей виникнення ісламу. Він формувався у не дуже розвинутому суспільстві (разом з тим, сприяючи швид­кому піднесенню цього суспільства у всіх сферах життя). Хіба можна було пояснити неосвіченому кочівнику складні бого­словські догмати, на зразок тонкощів співвідношень між усіма членами християнської Трійці? Звичайно, ні. Замість цього можна було переконати його, що «немає ніякого Бога, крім Аллаха, а Мухаммад — Посланець Аллаха», і примусити за відповідним сигналом кілька разів на день робити цьому Бо­гові ритуальні поклоніння і коритися його представникові на землі.

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

Віровченняісламу грунтується на наступних основних поло­женнях:

1. Віра в Аіьюха, доведена до логічно завершеного монотеїзму. Тут немає Ягве — нехай вищого та єдиного, але упередженого щодо неіудеїв Бога. Немає християнськоїТрійці — троїчної єдності Бога-Отця, Бога-Сина, Бога-СвятогоДуха. Тут існує тільки один Аллах (араб, ал-1лах —божество) — Бог єдиний, вічний, мудрий і всемо­гутній, всемилостивий. Аллах — і Творець усього сущого, і верхов­ний суддя, чудово обізнаний з усім, що відбувається у світі (57:1 — 6,112:1 —4 та ін.). Недарма всі пророки, за всіх часів і у всіх народів, що довели свою богообраність численними дивами, указують му­сульмани, закликали людей саме до єдинобожжя. Аллах не мате­ріальний, нічого не вимагає: «Не бере його ні сон, ні дрімота» (2:256), хоча має певні ознаки особистості: зір, слух, голос, руки; за такою подобою створив він і людину.

Взагалі Аллах має 99 імен, або епітетів, під якими його зна­ють люди, і одне справжнє, відоме тільки пророкам: «Розмірко­вуй про властивості й дари Творця, а про самого Тйорця не міркуй, тому що сильніше всього збивається зі шляху той? хто шукає шлях там, де його немає», — повчає з цього приводу все­світньо відома пам'ятка арабської літератури «Кабус-наме»1.

Складовою частиною віри в Аллаха є віра в існування ангелів і луків (джинів).

Ангели— не фізичні істоти. Люди створені з глини, а ангели — зі світла. Безумовно, втому, що вони створені зі світла, закла­дено ідею їхньої чистоти, безгрішності і можливості володіння надприродними здібностями. Незважаючи на це, перед Алла­хом людина все ж таки вище за ангелів. Ангели досконалі «самі собою», такими їх створив Аллах. Люди ж поставлені перед ли­цем зла і спокус і, маючи свободу волі, якої ангели позбавлені, покликані вибирати праведність.

Неймовірну кількість ангелів у вигляді безстатевих прозо­рих істот з кількома парами крил (35:1) було створено Аллахом для виконання своїх доручень і зв'язку з людьми. Серед них ок­ремо стоять чотири «архангели». Швидше за все, вони перейш­ли в іслам з іудаїзму: Джибраїл, який передає божі веління, Ми-каїл, який спостерігає за Всесвітом, Исрафіл, чий трубний глас

Кабус-намэ. — 2-е изд. — М.. 1958. - С. 49.

Розділ 8. Іслам як світова релігія

буде сигналізувати про початок Страшного суду, /зраїл, архан­гел смерті.

Напевно, головне призначення ангелів — спостерігати за людиною. Кожна людина має по два ангели, що безупинно, змінюючи один одного на світанку, записують в особливі книги все, що робить люди на протягом свого життя. Саме з цими кни­гами повинна прийти людина на Страшний суд, щоб повністю відзвітувати за своє життя. Інші завдання ангелів такі: а) постійно поклонятися Аллахові і вихваляти Його; б) передавати послан­ня від Аллаха пророкам; в) підштовхувати людейдо добропоряд­ності, а також до ігнорування спокус зла; г) допомагати вірую­чому в моменти випробувань; д) благати Аллаха про прощення для віруючих. Люди знають про існування ангелів, але не мо­жуть сприймати їх безпосередньо органами чуттів. Вони здатні спілкуватися зі світом ангелів тільки непрямо, наприклад, у сно­видіннях: «Іноді ми бачимо ві сні таке, чому наяву не надали б значення, але що збувається <потім> у дійсності. І ми дізнаємо­ся, що ці сновидіння правдиві, й прийшли до нас зі світу істи­ни»1 .

Практичне значення віри в ангелів і знання їхніх функцій зводиться до того, що віруючий починає сильніше виявляти тур­боту про здійснення благих учинків, щоб Аллах не був незадо-волений їм, щоб наблизив до нього своїх ангелів і наказав їм підтримувати його в усьому.

Джини— ще одна категорія розумних істот, створених Ал­лахом. Між джинами і людьми існує деяка подібність. Ті й інші мають свободу волі і можливість вибору між добром і злом. Уза­галі ж сутність джина інша, ніж у людини. Саме слово «джин» навіть перекладається як «невидимий», «схований». У Корані вказується, що джини створені з вогню (15:27; 55:14) раніше за людину. Існує багато різновидів джинів. Наймогутніші з них називаються іфритами.

Як живуть джини? Вони їдять і п'ють. їхня їжа — кістки й екскременти тварин. їдять вони лівою рукою. Коли людина не згадує Аллаха, то джини їдять разом з ним. Джини бувають чо-

1 Ибн-Халдун. Введение (фрагменты) [к Книге назиданий и сборнику на­чала и сообщения о днях арабов, персов и берберов и современных им об­ладателей высшей власти] // Избр. произведения мыслителей стран Ближ­него и Среднего Востока IX-X1V. - М., 1961. -С. 616.

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

ловічого і жіночого роду, тому одружуються. Люди теж можуть сходитися з джинами, від цих зв'язків з'являються діти, але іслам подібне забороняє. Джини вмирають, але живуть довше за лю­дей. Джини живуть на землі, у безлюдних місцях, у руїнах, у ту­алетах, на смітниках, у лазнях, на цвинтарях. Живуть і в місцях, де багато грішать, — наприклад, на ярмарках. Можуть жити в будинках. Вони не виносять азану (заклику до молитви).

Джини у своїй більшості ворожі долюдей, можуть виклика­ти хвороби і заподіювати страждання. У той же час, поклоняю-чись їм і приносячи жертви, у них можна шукати допомоги (6:100, 128; 37:158, 72:6). У цьому разі, приміром, поети можуть розраховувати на натхнення з потойбічного світу. ч

За Кораном виходить, що деякі джини були навернені веслам (72:1—2), однак є серед цих надприродних істот і такі, котрі відступили від Аллаха: «Хто зрадив себе, ті пішли прямим шля­хом, а шо відступили — вони дрова для геєни» (72:14-^15).

Джин, шо віддалився від милості Аллаха, — це шайтан,(букв.той, хто не послухався). На чолі шайтанів стоїть аналог христи­янського диявола — Ібліс.Конфлікт між Богом і значною части­ною небесного воїнства відбувся тоді, коли Аллах вирішив ство­рити людину і наказав поклонятися їй. Ібліс же відмовився це зробити, мотивуючи свою відмову тим, що він створений раніш за людину і не з глини, а з вогню (2:32, 7:10—15 та ін.). Однак Ібліс одержав відстрочку у виконанні покарання (напевно, че­рез надмірне милосердя Аллаха) і скористався нею для того, щоб спокушати людей (7:15—17).

Ібліс прагне того, щоб усі люди стали багатобожниками. Його мета — завести людей у пекло. Якщо диявол не може зро­бити людину невіруючою, він вводить її в гріх. Він намагається зіпсувати поклоніння Богові, шкодить, як може, людям (хворо­би, одержимість, погані сни, пожежі). Ібліс проникає також у думки людини, і це називається «наущанням». Для захисту від його підступу добре допомагає читання коранічних сур (наприк­лад, 113 і 114).

Віра в джинів, очевидно, ввійшла в мусульманську релігію з доісламських вірувань народів Аравії для зрозумілого пояснен­ня наявності у світі зла. В ісламському богослов'ї вона не одер­жала поглибленого розвитку. Зате джини з їхньою здатністю тво­рити дива, залишалися улюбленими персонажами народної літе -

Розділ 8, Іслам як світова релігія

ратури і фольклору, зокрема казок циклу «Тисяча й одна ніч», упродовж усього мусульманського середньовіччя.

2.Віра в надвічність Корану,списки якого споконвіку існу­вали на небесах. Потім вони були перенесені ангелом Джибраї-лом від престолу Аллаха на найближче до землі небо, а уже звідти його зміст протягом 22 років передавався Пророку Мухаммаду, починаючи з 610 р. за християнським календарем. Якщо Коран створений Аллахом, тоді зрозуміло, чому мусульмани у своєму житті повинні керуватися тільки досконалими розпорядження­ми, які містяться в цій божественній книзі.

З.Віра в Пророка Мухаммада,що доніс до правовірних сло­во й волю Аллаха. Взагалі, відповідно до мусульманського віров­чення, через досконалість усієї світобудови, Аллах кожному зі своїх створінь надав необхідні знаряддя і засоби для того, щоб воно могло в цю досконалість уписатися. Люди ж, які мають до­сить і розуму, і волі, потребують тільки знання правильного шляху. Для цього їм і потрібні пророки, оскільки, як показує досвід історії, самостійно вони знайти ці істини не в змозі.

Виконання настільки відповідальної місії вимагає від потен­ційних кандидатів у пророки виняткових духовних здібностей: чудодійного дару, здатності до одкровення і непогрішності, аб­солютної віри пророка і виняткового благочестя, що охороняє від різного роду спокус.

Усі перелічені духовні здібності даруються Аллахом своїм об­ранцям, якщо ті у свою чергу володіють достатніми особистими якостями, щоб їх прийняти. Для цього потрібно, щоб:

• пророки народилися в чистих родинах з бездоганною ре­путацією;

• пророки не мали фізичних недоліків і не хворіли на за­разні хвороби;

• пророки не мали сварливого і впертого характеру, здат­ного відвернути людей від їхньої проповіді;

• пророки проводили праведне життя в повній відповідності зі звичаями і традиціями того суспільства, у якому вони народи­лися;

Настанови й рішення, яким повинні були слідувати люди у своєму шануванні єдиного Бога, ведуть свій початок від Адама, вважають прихильники ісламу. Релігійний закон, дарований людям за допомогою пророцтв, почався з Нуха(6\бл. Ной)й Ібра-

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

гима (бібл. Авраам), який через свого первістка Ісмаїла (бібл. Ізмаїл — син Авраама) є прабатьком всіх арабів, а через другого сина Ісхака (бібл. Ісаак) — прабатьком євреїв. Потім пророчий дар був дарований Мусі (Мойсееві), відзначеному особливим одкровенням. Цей закон намагався відродити в його перво­зданній чистоті пророк Іса (Ісус). В остаточному підсумку ос­таннє, і в силу цього саме правильне з пророцтв, було даровано «печаті пророків» — Мухаммаду, що міг не тільки одержувати одкровення, а й витлумачувати їх. Саме йому, даючи одкровен­ня в Корані, Аллах сказав: «Сьогодні Я завершив для вас вашу релігію, і закінчив для вас Мою милість і задовольнився для вас ісламом як релігією» (5:5), а мусульмани завжди додають після згадування його імені — « Нехай благословить його Аллах і вітає!».

Таким чином, серед безлічі святих людей і пророків [«Ми відправили до кожного народу посланника» (16:38)], здатних приймати божественні одкровення, із трьох десятків пророків, шо згадувалися в Корані, і шести найважливіших для монотеїз­му, найголовніший і останнім є Пророк Мухаммад. Звеличуючи важливість його пророчої місії, Аллах посилав йому свого віаника ангела Джибраїла 24 тис. раз, у той час як Адаму — 12,' Аврааму — 42, Мойсею — 400, Ісусу — 10.

Однак, якщо спробувати реставрувати викладену в Корані логіку віри в пророків, вимальовується цікава картина: Мухам­мад закликав повернутися до прадідівської віри, що існувала на землі задовго до людей. Щоб ці заклики були дієвішими, він ля­кав карою небесною і Судом Аллаха, а не звертався до серця кож­ної людини, тобто мислив у категоріях родоплемінного суспіль­ства.

4. Віра в загробну віддяку.її необхідність розуміється так: дос­коналий Бог створює досконалий світ, і людина, яка проводить у цьому світі такий нетривалий час, не повинна випадати з за­гального плану Творіння, атому приречена на вічне життя.

Ця віра грунтується на трьох догматах:

• про безсмертя людської душі;

• про існування пекла і раю;

• про неминучість останнього — Судного дня світу, коли всі одержать віддяку за свої вчинки.

Характерною рисою мусульманського вчення про загробну віддяку є уявлення про матеріальний характер воскресіння і заг-

Розділ 8. Іслам як світова релігія

робного життя. Про це виразно свідчить такий мусульманський переказ. Якось один з ворогів ісламу приніс із собою до Проро­ка висохлу кістку, у своїх руках розтер її на порох і пустив пил за вітром, запитавши при цьому Пророка: «Яка сила здатна ожи­вити ці сухі кісти, шо перетворилися на пісок?» Господь же Все­вишній велів у відповідь сказати: «Той самий Бог, шо створив ці кістки з глини і вдихнув у них життя, може знову зібрати розси­пані частини разом і оживити їх».

Пекло, як уявляють його собі мусульманські богослови, зна­ходиться під сімома землями. Воно теж складається із семи ярусів; тягар покарання зростає в міру поглиблення відповідно­го ярусу. Найлегша з мук мусульманського пекла полягає в тому, що грішник мусить ходити у вогненних сандаліях. За більш серй­озні гріхи його сковують ланцюгами, обряджають в одяг зі смо­ли і дошкуляють жарою так, шо мозок у голові кипить, наче вода на вогні. У Корані говориться: «Кожний раз, як приготується їхня шкіра, Ми замінимо їм іншою шкірою, щоб вони зазнали пока­рання» (4:56—59). Для гамування нестерпної спраги пропонуєть­ся окріп (37:65; 38:57, 56:54) і гнійна вода. Грішник «п'є її, але щойно проковтне, як приходить до нього смерть із усіх місць, але він не мертвий, а за ним — суворе покарання» (14:20). При цьому між шкірою і м'ясом зі швидкістю дикого осла бігають хробаки, яких не торкається пекельний вогонь, і увесь час куса­ють грішника. Є в пеклі і вогненна гора Сауд, на яку грішникам треба піднятися для того, щоб бути звідти скинутими вниз. Сам підйом може тривати без малого 70 років.

В останньому колі знаходиться дерево заккум — «плоди його наче голови дияволів» (37:60—64), призначені в їжу мученикам пекла.

Головне в характеристиці мусульманського раю— затишний тінистий сад з численними джерелами води, такий милий сер­цю людини, все життя якої пройшло в пекучій безводній пус­телі. Праведники в розкішному одязі з численними прикрасами лежать на ложах, часто разом зі своїми дружинами або просто з пишногрудими чорноокими істотами жіночої статі, наданими в їхнє розпорядження. Далі Коран продовжує: «Обходять їх хлоп­чики вічно юні з чашами, посудом і кубками з текучого джерела — від нього не страждають головним болем і ослабленням — і плодами з тих, що вони виберуть, і м'ясом птахів з тих, що вони

Кислкж К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

побажають. А чорноокі, великоокі, подібні до перлів бережених, — на подяку за те, що вони робили. Не почують вони там мар­нослів'я і докорів у гріху» (56:17—24). Треба сказати, шо в опи­сах райських насолод мусульманські богослови вбачають лише іносказання, зовсім не схожі за змістом на ті земні поняття, на­зви яких вони одержали (у противному разі поведінка райських праведників занадто вже відверто нагадувала б поведінку облуд­них грішників). Але простих мусульман це питання нітрохи не турбує.

Страшний суд мислиться мусульманам так: 40 днів з неба на землю буде литися жива вода, що заллє землю на 12 ліктів вище найвищих гір. Потім зазвучить труба архангела Ісрафіла, з неї по всій землі розлетяться душі померлих, котрі знайдуть свої могили і вселяться у свої тіла. Потім по відповідній трубній ко­манді мусульмани, хто на верблюдах, ішаках або конял, Хто на возах — залежно від того, які жертвопринесення робилися ними при житті, відправляться до місця Останнього суду. Суд буде відбуватися на рівнині, біля Ієрусалима, що розростеться зара­ди такого випадку до воістину космічних масштабів. Ті, хто зібрався, тіснячи один одного на тисячах ярусів, тисячуроків бу­дуть очікувати Бога, який спуститься до них з небес у супроводі сонму незліченних ангелів. Так що часу заново переосмислити своє життя і спробувати передбачити своє покарання буде більш ніж досить. Пророк Мухаммад особисто підведе до Аллаха своїх найближчих сподвижників. Іншим же підсудним будуть вручені книги із записами їх добрих і злих вчинків. Потім відбудеться процедура зважування на «терезах справедливості». Під кінець кожному буде оголошено його вирок, відповідно до якого з кож­ної тисячі людей тільки один буде призначений для раю. Прао­тець Адам остаточно відокремить праведників від грішників і відправить їх в пекло або врай, розташовані по обидва боки пре­столу Аллаха. Характерною рисою мусульманського варіанта Страшного суду є те, шо підсудними будуть не тільки люди, а й джини, а також тварини і птахи.

Треба сказати, шо поняття добра і зла, відповідно до яких буде визначатися загробна доля кожної конкретної людини, в ісламі відрізняються від трактувань в інших релігіях. Іслам вва­жає гріхом не природні бажання людини, а лише їхнє надмірне задоволення.

Розділ 8. Іслам як світова релігія

Далі, якщо в християнстві гріх з часів Адама й Єви передаєть­ся в спадщину всім представникам роду людського і людина по­винна усім своїм життям спокутувати цей гріх, то відповідно до Корану, Аллах пробачив Адама і повів його «прямим шляхом» (20:120). Щодо мусульман, то вони стільки разів на день повто­рюють фразу про «Аллаха всемилостивого, всемилосердного!», що зрештою остаточно переконуються втому, «що було тобі доб­рого, те— від Аллаха, а що поганого, те — від самого себе» (4:81). Це переконання підтримується авторитетною думкою значної частини богословів, котрі стверджують, що навіть пекельні страждання будуть вічними тільки для немусульман.

Мусульмани впевнені, що віра в загробне життя робить лю­дину непохитною і стійкою у виконанні її обов'язків, тому що вона знає — жодний її вчинок не минеться дарма, і Господь чу­дово обізнаний з усіма людськими справами.

5.Віра в божественне приречення.Ця віра випливає з віри у винятковість і всемогутність Аллаха, завдяки якому всі людські справи ще до створення світу були занесені в особливі скрижалі (36:11), і є зворотною стороною віри в загробну віддяку. Цьому приреченню присвячено багато коранічних айатів, але особли­во виразно викладено воно в 51 айаті сури 9 «Покаяння»: «Ска­жи: «Не спостигне нас ніколи нічого, крім того, що заповідав нам Аллах». Звичайно, і в буддизмі, і в християнстві (особливо протестантизмі) елементи такої віри присутні. Однак в ісламі вона виражена настільки яскраво, що впадає в око представни­кам інших релігій, тому вважається специфічною особливістю ісламу. На практиці вона знаходить вираження в звичаї фатіха — молитовного звертання до Аллаха на самому початку будь-якої справи, а також в улюбленому всіма мусульманами вислові «Іншаллах!» («Така воля Аллаха!»), яким з незламним спокоєм мусульманин зустрічає кожну — велику або малу, добру або по­гану — подію у своєму житті. Європейці вважають, що у вченні про приречення виявляється фаталізм — віра в долю, яку не можна змінити. Однак цей фаталізм, навіть у граничних своїх проявах релігійного екстремізму, не применшує для мусульман активності їхньої життєвої позиції, — адже така воля Аллаха, шо створив людину. Наприклад, хвора людина може звернутися до лікаря і видужати. Вона може зайнятися самолікуванням і звес­ти себе в могилу. Зрештою, вона може звернутися до некомпе-

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

тентного лікаря, у результаті чого її хвороба набуде хронічної форми. Однак у всіх трьох випадках дія волі Аллаха виявиться рівнозначною, тому шо й мікроби, й ліки, й хвороби, і лікарів створив Аллах1.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти