ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ. ОСНОВНІ ТЕЧІЇ В ІСЛАМІ

Релігійна організація ісламу помітно менш централізована, ніж церковна організація в християнстві. Досить часто дослідни­ки називають її «неінституціалізованою», тобто такою, де відсутні єдиний центр, виділення духівництва в окремий прошарок, єдині для усіх віруючих релігійні постанови на зразок рішень Вселенсь­ких соборів або папських енциклік у християнстві.

Наділі розходження між християнською і мусульманською релігійною організаціями є більш принциповим. Християнська віра будується на принципі особистого зв'язку між людиною і Богом, Церква ж виступає своєрідним посередником між ними. Для мусульман їхня релігійна громада є єдиним колективом, духовні зв'язки між членами якої не менш міцні, ніж колись кревно-родинні відносини.

Яків буддизмі, основу релігійно/організації мусульман скла­дає громада віруючих — умма, не тільки духовним, а й політич-

1 Бартольд В.В. Работы по истории ислама и арабского халифата // Соч. — М„ 1966.-Т. 6.-С. 218.

Кислюк K.B , Кучер P.M. Релігієзнавство

ним керівником якої є імам. Однак незалежно від географічної розбіжності між різними ісламськими громадами, їхні члени по­винні вважати себе, за метафоричним порівнянням Пророка в одному з хадисів, єдиним цілим, частини якого зміцнюють один одного подібно пальцям зчеплених рук. Стосунки між ними по­винні базуватися на основі братерства: якщо мусульманин зуст­ріне мусульманина, повчав Пророк, він повинний вітати його; якщо мусульманин запросить іншого мусульманина до себе — треба обов'язково прийняти запрошення; якщо мусульманин просить в іншого мусульманина поради — слід дати йому добру пораду; якщо один мусульманин занедужає, інший зобов'язаний відвідати його; якщо один мусульманин умре, іншому належить супроводити його в останню путь1. У межах ісламської громади допускається соціальна і майнова нерівність (2:254), однакдосить помірна (4:134). На ранніх етапах свого розвитку ісламвизнавав інститут рабства, але наполягав на гуманному ставленні до рабів, рекомендував по можливості відпускати їх на волю (90:13). Син мусульманина і рабині ставав вільним, на що не завжди погоджу­валося законодавство інших країн.

У Корані підкреслюється, що Бог створив людей парами (7:189, 30:20,39:8 і ін.), чоловіку і жінці однаково гарантується потойбічна віддяка (9:72—73, 16:99, 40:43). У той же час чоловік вважається в ісламі вищим зажінку «за ступенем свого достоїнства» (2:228), тому юридичні і майнові права останньої обмежені: при розподілі спад­коємного майна чоловік одержує частину, що дорівнює часткам двох жінок (4:175), у суді свідчення двох жінок заміняють свідчен­ня одного чоловіка (2:282), грошовий штраф за убивство жінки в два рази менший, ніж за вбивство чоловіка. Разом з тим жінка має певну економічну самостійність, вправі володіти майном, отрима­ним як до шлюбу, так і накопиченим у шлюбі, у тому числі внаслі­док підприємницької діяльності. Таким чином, хоча становище жінки в ісламі, можливо, й не відповідає стандартам західної еман­сипації, проте воно помітно поліпшилося порівняно з становищем жінки в доісламському суспільстві.

Коран визнає право на існування як конфесіональних меншо­стей євреїв і християн за умови сплати ними особливого податку і визнання свого підлеглого становища щодо мусульман (9:29).

1 Сунна пророка Мухаммада // Наука и религия. — 1998. — № 8. — С. 37.

Розділ 8. Іслам як світова релігія

Релігійним центром, місцем проведення культових заходів є .мечеть (араб, масджид). Забезпечення проведення обрядів ле­жить на муедзинах і проповідниках — хатібах. При головних ре­гіональних культових будинках існує цілий розгалужений штат служителів. Важливою офіційною особою в мусульман є муфтій. Так називається знавець шаріату, шо має право давати роз'яс­нення його основним положенням і приймати обов'язкові рішення із спірних питань. Зараз у кожній ісламській країні є верховний муфтій, який здійснює релігійний контроль над дія­ми уряду. У країнах СНД так прийнято називати глав мусуль­манських громад у межах великих територій.

Класична мечеть — це будинок з куполоподібною по­крівлею, шо спирається на колони. Поруч з мечеттю розташо­вані високі вежі — мінарети, з висоти яких 5 разів на день зву­чить ритуальний заклик до молитви. Усередині мечеті — зал з колонадою і балконом. У тій стіні мечеті, шо звернена до свя­щенного міста Мекка, знаходиться особлива ніша (міхраб), де зберігаються Коран і релігійні книги. Праворуч від ніші — ка­федра (мінбар), з якої промовляються проповіді. Як правило, мечеті прикрашаються різьбленням по каменю або дереву, мо­заїчною інкрустацією або орнаментальним розписом з єдино дозволеними рослинними мотивами.

2---^ 4„-----З

LJ

План мечеті в Дамаску:

1 мінарети; 2 міхраб; 3 — мінбар; 4 — вісь кибли; 5 — моли­товний зал; 6— двір з фонтанами для омовіння.

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

Якщо для християн храм є своєрідною «священною зоною» мирського простору, вступаючи в яку віруючий немов виходить за межі буденного життя і занурюється у світ релігійних образів, символів, речей і дій, то в ісламі мечеть із самого початку була не тільки місцем для богослужіння. За невеликими винятками двері мечетей (особливо міських) відкриті і вдень, і вночі, щоб надати притулок жебракам, мандрівникам і прочанам. У проміжках між богослужіннями мечеті теж рідко пустують. Для громади вірую­чих мечеть служить місцем народних зборів, відправлення пра­восуддя, у ній ведеться збір милостині й пожертвувань. У мече­тях полюбляють збиратися вчені, літератори, філософи. Непода­лік від мечеті завжди розташовано безліч крамниць і закусочних. Отже, не буде перебільшенням сказати, що для більшості мусуль­ман мечеть — це свого роду другий будинок.

При мечетях створюються школи — мектебе, у яких викла­дають .мулли (араб, маула), шо є в ісламі одночасно і служителя­ми культу, і наставниками дітей. У цьому немає нічого дивйого, якщо врахувати, що і для першого, і для другого потрібне знан­ня Корану. При великих мечетях існують аналоги православних духовних академій — медресе, де улеми готують майбутніх свя­щеннослужителів, богословів і правників. Така система освіти в країнах ісламу склалася ще в середньовіччя. У мектебе дітей на­вчали, головним чином, тих віршів з Корану, які були необхідні для виконання релігійних обрядів. Разом з тим діти одержували елементарні навички читання, писання і рахування. Курс на­вчання в медресе містив у собі такі дисципліни, як граматику, логіку, риторику, правознавство й філософію. Однак богосло­в'ю, вивченню й трактуванню Корана, хадисів про життя Му-хаммада, шаріатського права приділялося 75 % усього навчаіь-ного часу.

В ісламі, на відміну від інших світових релігій, немає чітко­го розподілу на мирян і духівництво, не існує також і інституту чернецтва, навіть проповідь індивідуального або колективного аскетизму, як уже відзначалося вище, не вітається. Усе це прямо випливає з загальної помірності позиції ісламу щодо співвідно­шення між земним і небесним: «Кращий з вас не той, хто заради небесного зневажає земним, і не той, хто чинить навпаки, — підкреслював Пророк Мухаммад, — кращий з вас той, хто бере від обох».

Розділ 8. Іслам як світова релігія

Певним винятком з цього правила може вважатися хіба що суфізм(араб, суф — вовна, суфій — людина, одягнена у грубий вовняний одяг аскетів), представники якого закликали цілком відмовитися від усього земного і повністю присвятити себе Бо­гові. На початковому етапі розвитку суфізму це виявлялося в посиленні вимог щодо обрядово-культової складової ісламу: збільшення кількості молитов, дотримання додаткових постів і суворих обітниць стримування від надмірностей в їжі, питті, одязі, — мовляв, задовольняйся тим, що послав тобі Аллах. Суфії створили власні братства, що нагадують ордени християнсько­го чернецтва. По усьому ісламському світі братства суфіїв побу­дували спеціальні будинки для мандрівних суфіїв — дервішів (перс, бідняк), що служили разом з тим і школами, і місцями зу­стрічей і диспутів між суфіями, і приміщеннями для проведення особливих суфійських обрядів. З часом у суфізмі склалася й містична традиція, була розроблена власна мова, у якій загаль­новідомі слова наповнювалися зовсім іншим змістом, були ви­роблені особливі обряди і вправи, що сторонньому спостерігачу нагадували танець. Виконання цих вправу поєднанні з багато­разовим повторенням молитовних формул, спеціально підібра­ним музичним супроводом, уживанням тонізуючих напоїв, на думку суфіїв, повинне було привести до зречення від земного світу і наближенню до божественної реальності.

Окрім суфізму, в ісламі існують й інші течії. «Яблуком розб­рату» для них є суперечка про принципи співіснування релігій­ної і світської влади. Пророк, якого обрав безпосередньо Аллах, помер. Його спадкоємці — халіфи — повинні були піклуватися про те, щоб люди жили відповідно до Корану і Суни. Із самого початку серед мусульман розпалювалися жорстокі суперечки про те, хто ж здатний очолити мусульманську громаду. Так виникли дві основні течії в ісламі — сунізм та шиїзм. Зрозуміло, що на тій стадії культурного розвитку арабів, на якій з'явився іслам, у ньо­му просто не могло бути «неземних» приводів для внутріконфе-сійнихчвар. Це християнство, за плечима якого стояв синтез ти­сячолітніх античної та близькосхідної культурних традицій, мог­ло дозволити собі догматичні суперечки, наприклад, про «подібносутність» (грецьк. гомоусія) або «єдиносутність» (грецьк. гомоюсія) Бога-Отця і Бога-Сина.

Послідовники шиїзму(араб, аш-шиа — прихильники) вва­жали, шо главою мусульман — імамом — може стати тільки крев-

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

ний родич Мухаммада, тому що саме на нього може зійти боже­ственна благодать, яка осяяла засновника ісламу. На думку шиїтів, таким був Алі ібн Абу Таліб — двоюрідний брат Пророка, який узяв шлюб з його дочкою Фатимою, четвертий «правед­ний» халіф (656—661). Імам Алі й дотепер користується в сере­довищі шиїтів винятковою славою і вшануванням. Шиїти дода­ють до Корану особливу суру — «Два світила» (Пророк Мухам-мад і імам Алі), а до основного положення символу віри «Немає ніякого божества, крім Аллаха, а Мухаммад — Посланник Алла­ха» — слова «1 його товариш Алі». Існує і специфічне тлумачен­ня Корану, де з'ясовується божественність Алі. Одна з течій шиїтів доходить до безпосереднього обожнювання свого імама.

Після загибелі Алі від руки вбивці шиїти вважали, що влада повинна перейти до онуків Пророка — Хасана й Хусе,йна. Але доля нових імамів виявилася такою ж трагічною — вони загину­ли у боротьбі за владу.

Цих три перших імами поклали початок династії шиїтських імамів. Хоча вони не мали реальної політичної влади,.проте вва­жалися духовними лідерами шиїтськой громади в різних краї­нах. Імамат (верховна релігійна влада) переходив з покоління в покоління серед нащадків перших трьох імамів. Останнім, два­надцятим, імамом став у XIІ ст. нащадок Пророка також на ім'я Мухаммад. Раптово цей імам безвісти зник за таємничих обста­вин. Тоді і виникло вчення про «схованого імама», якого Аллах сховав до певного часу в недосяжному місці. Він може поверну­тися на землю в призначений час і відновити справедливість. Ніхто не знає, коли це відбудеться. Шиїти шанують схованого імама як свого єдиного главу, і всі шиїтські керівники, вищі ду­ховні наставники (наприклад, аятоли в Ірані) вважаються пред­ставниками «схованого імама».

У шиїтских імамах живе передана від Мухаммада «пророча душа». Імам Алі одержав пророчу душу від самого Аллаха, ітому шиїти не визнають Суну, а мають власні перекази {хабар, або ахбар), що включають у себе мудрі висловлювання імама Алі, свідчення про його життя, і вважають їх авторитетним джере­лом шиїтського віровчення.

В ісламському світі шиїти й інші близькі до них течії склада­ють меншість (менше j від загальної кількості мусульман), але вони дуже активні і значно впливають на мусульманський рух

Розділ 8. Іслам як світова релігія

не тільки на Сході. Шиїзм поширений переважно в Ірані й Іраці, Лівані, Ємені, Бахрейні, Азербайджані.

Сунізм— це ортодоксальний напрямок в ісламі. Суніти відрізняються від шиїтів тим, що за їхніми уявленнями Суна — це одне з джерел мусульманського віровчення і права поряд з Кораном. Сунізм також відрізняється і ставленням віруючих до спадковості верховної і духовної влади — халіфа-імама. Світсько­го і духовного главу мусульман повинні обирати члени громади. Точніше кажучи, ніяких всенародних виборів в арабському світі ніколи не існувало, обрання завжди відбувалося у вузькому колі осіб, наближених до Пророка або його спадкоємців, а мусуль­манській громаді належало підтвердити факт, що здійснився. Але навіть таким «недемократичним» (на наш погляд, зрозуміло) способом людина могла стати халіфом не завдяки походженню, а завдяки власним здібностям. Не дивно, що історія арабського халіфату знає численні випадки, коли абсолютну владу захоп­лювали сини рабинь, а по кілька відсторонених від влади й зас­ліплених колишніх халіфів одночасно жебракували поблизу сто­личних мечетей.

Суніти наполягають на тому, що саме вони точно слідують Корану, вказівкам Мухаммада і його сподвижників. Оголосив­ши себе послідовниками «істинної віри», суніти розглядають всіх іновірців як «заблудлих». Сунізм поділяється на чотири релігій­но-правових школи (мазхаби) — ханіфіти, шафіїти, малікіти і ханбаліти. Всі сунітські мазхаби вважаються правовірними, рівноправними, і тому мусульмани можуть дотримуватися кож­ного з них.

У середовищі ханбалітів склався ваххабізм, що виник у се­редині XVIIIст. в Аравії на основі вчення Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба, який проповідував суворе дотримання монотеїзму, відмову від поклоніння святим людям і місцям, очищення ісла­му від нововведень і повернення до початкової чистоти. По­слідовники цього «ісламського протестантизму» завжди відрізня­лися надмірним радикалізмом у визначенні засобів своєї бороть­би; свого часу вони спробували розтрощити Чорний Камінь Кааби як язичницький пережиток.

Іслам в Україні.Центром ісламу в Україні протягом усієї її історії залишався Крим. У 1242 р. татаро-монголи завоювали півострів: Крим увійшов до складу Золотої Орди, де у XIVст.

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

поширився іслам як офіційна релігія. У XV ст. у зв'язку з розпа­дом Орди, в Криму виникло Кримське ханство, яке наприкінці століття підпало у васальну залежність від Османської імперії.

Мусульмани Криму належать до сунітського напрямку. У Кримському ханстві за моделлю багатьох ісламських країн відбу­лось зрощення світської державної та релігійної влади. На чолі мусульманського духовенства Кримського ханства стояв муфтій. Муфтієм мусульман Криму вважали самого хана. Окрім муфтія до складу духовенства входили інші особи — казі, імами, шейхи. Практично в усіх значних поселеннях діяли мечеті (їх налічува­лося понад 1 500yXVIII ст.), початкові (мектебе), і середні (мед­ресе) навчальні заклади. Провідним авторитетом з питань му­сульманського права, головою улемів (богословів) був шейх-уль-іслам. Б сучасній Євпаторії мешкали дервіші. Підвпливцмідейі норм ісламу сформувалася національна культура кримськота­тарського народу, його побутові традиції, мова, спосіб життя, письменство, музика, архітектура.

На жаль, більша частина наступних 300 років історії Криму пройшла у безперервних війнах між Кримським ханством, ук­раїнським козацтвом, царською Росією, Річчю Посполитою та султанською Туреччиною. Однак напади кримських і ногайсь­ких татар на українські землі й героїчна протидія українського козацтва ніколи не набували характеру «священної війни». Го­ловна мета цих нападів була суто економічною — здобуття яко­мога більшої кількості полонених для наступного продажу на східних ринках. Татари не прагнули культурно або релігійно зак­ріпитись деінде північніше від місць свого проживання. Щоп­равда, частина українських невільників через зрозумілі обста­вини змушена була приймати іслам, й осідати на кримських і ту­рецьких землях. Деякі з них, наприклад, славнозвісна Роксолана (1505-1561) -дружина і політичний радник султана Сулеймана І — посідали дуже високе соціальне становише.

Наприкінці XVIII ст., після кількох війн з Кримом і Ос­манською імперією, Росія знищила Кримське ханство з його теократичною державною структурою, і приєднала його тери­торію до своїх земель. Російська імперська влада, в принципі, терпимо ставилась до ісламу. Вона змушена була це робити хоча б уже тому, що за кількістю своїх прихильників іслам становив другу після християнства релігію у державі. Однак із певних по-

Розділ 8. Іслам як світова релігія

літичних міркувань, іслам і мусульмани Криму зазнавали систе­матичних утисків. За часи панування Російської імперії було зруйновано або перетворено на казарми понад як 900 мечетей. Із 1,5 тисячі початкових шкіл наприкінці XIX ст. залишалось 275. На весь Крим діяло тільки 23 медресе. У 1876 р. міністр внутрішніх справ остаточно заборонив видавати кримським та­тарам паспорти для здійснення хаджу. Це спричинило їхню ма­сову еміграцію до Туреччини та інших мусульманських країн. Вважається, що з 1783 до 1917 р. з Криму емігрувало майже 4 млн мусульманського населення. Унаслідок цього напередодні ре­волюції 1917 року татари становили лише і/з сільського і 1/ю міського населення Криму.

Окрім Криму, в XIX — на початку XX ст. мусульманські гро­мади з'явились у багатьох містах України. Значною мірою то були десятки тисяч економічних мігрантів з волзьких татар, залуче­них для роботи в швидко зростаючій важкій промисловості, а також політичні репатріанти з Кавказу, де кілька десятків років тривала жорстока війна за незалежність. Царський уряд дозво­ляв їм мати мечеті й молитовні будинки. Наприклад, 2 мечеті діяли у Луганську і Макіївці, молитовний будинок був у Києві. У 1910 р. у місті заклали фундамент мечеті, яку не встигли побу­дувати через початок Першої світової війни.

Комуністична влада у Радянській Україні поставилась до кримських мусульман ще з більшою підозрою як до націоналі­стичних елементів. Протягом 20-30-х років було закрито всі мечеті. Значну їх частину відразу зруйнували, іншу — облашту-вали під різні господарські потреби. У м. Бахчисарай кам'яну мечеть перетворили на хлібний склад, в Євпаторії — віддали під краєзнавчий музей. Увесь мусульманський актив було репресо­вано, розстріляно, вислано майже все мусульманське духовен­ство. Безжально була знищена мусульманська культура: ліквідо­вано самобутню писемність, заборонено до вжитку арабську гра­фіку, скасовано систему освіти. З усіх довідників, енциклопедій, підручників вилучався матеріал про мусульманську державу в Криму. В масовому порядку було знесені навіть цвинтарі, а над­гробки закладались у підмурки нових будинків. Апогею пере­слідування татар досягли у часи Другої світової війни, коли за звинувачення у співробітництві з фашистами у травні 1944 р. з Криму було виселено приблизно 200 тис татар, які ще залиша-

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

лись. Нині триває процес їх повернення до Криму, відродження мусульманських релігійних громад.

Поза Кримом на 1926 р. залишалось лише 4 зареєстровані громади із загальною чисельністю мусульман 200 чоловік. На початок 1941 р. вже не було жодної. Таке становище тривало аж до середини 80-х pp.

Значення ісламу і арабської цивілізації та їхні взаємини з християнською європейською цивілізацією завжди визначали­ся тією роллю, шо відіграв Близький Схід у соціокультурній історії людства: він був свого роду культурним джерелом, де Захід знаходив ті культурні елементи, яких йому не вистачало. З цьо­го приводу можна згадати імена Ібн-Сіни (Авіценни) (XI ст.) і Омара Хайяма (1040—1123) і просто те, шо ми користуємося арабськими цифрами.

Якшо процес культурного синтезу був ззовні непомітним, політичні взаємини між арабами і християнами завжди склада­лися непросто. Про це свідчать зіткнення двох світів у ХІ-ХІ 11 ст.ст. у часи Хрестових походів, наступ Османської імперії на Європу, що тривав до кінця XVI ст., і контрнаступ зміцнілого Заходу, що закінчився наприкінці XIX — початку XX ст."падін­ням Османської імперії, виникненням на її території багатьох європейськихдержавієвропеїзованоїТуреччини, конфлікт між підтримуваним Заходом Ізраїлем і арабським світом протягом усієї другої половини XX ст. При цьому Захід завжди ставився до арабського світу вороже, відчуваючи в його існуванні спочат­ку своєрідний виклик божественній упорядкованості світу, а потім серйозну перешкоду на шляху до світового панування.

Лише в 1965 р. на II Ватиканському соборі вперше за всю історію Католицька Церква офіційно декларувала свою терпи­му позицію щодо мусульманського віровчення: «Церква з пова­гою ставиться й до мусульман, що поклоняються єдиному Бо­гові, живому і сущому, милосердному і всемогутньому, творцеві неба і землі, що «говорив до людей»1. У цій Декларації також указувалося на близькість, по суті, трьох «стовпів» ісламу до важ­ливих християнських обрядів — шодо Бога (молитва), щодо ближнього (милосердя), шодо власної природи людини (піст).

1 Nostra Aetate. Декларация оп отношении церкви к нехристианским ре­лигиям //Христиане и мусульмане: Проблемы диалога. — М., 2000. — С.5.

Розділ 8. Іслам як світова релігія

Високо були оцінені норми шаріату — як такі, шо налаштову­ють людину на моральний спосіб життя. Розходження між хри­стиянами і мусульманами в Декларації вбачалося лише в тому, шо мусульмани визнають Ісуса не Богом, а пророком. Деклара­ція закликала всіх «піддати забуттю минуле і щиро прагнути до взаєморозуміння, а також до того, щоб спільно захищати і зміцнювати заради всіх людей соціальну справедливість, мо­ральні цінності, мир і свободу»1.

Ще вХІХст. найвідоміший мислитель Заходу Г.В.Ф. Гегель стверджував, шо «іслам уже давно зійшов із всесвітньо-історич­ної арени і знову повернувся до східного спокою і нерухомості»-. Замість цього ісламський світ, спираючись на економічну базу, створену половиною світових запасів найбільш дешевої у видо­бутку нафти, переживає в наш час своєрідне «мусульманське відродження». Він об'єднався — таким центром є для мусуль­ман міжнародна урядова організація 50 ісламських країн — «Організація ісламської конференції» (1969), своєрідні ісламські об'єднані нації. У світі ісламу в останні десятиліття дедалі впли­вовішою стає фундаменталістська орієнтація, що пропагує по­вернення до справжніх ісламських цінностей часів Мухаммада і перших пророків. Поряд з нею існують традиціоналістська, що жадає залишити іслам таким, який він є, і модерністська, котра виступає за більш активне пристосування ісламу до реалій су­часного світу. Представники фундаменталізму виступають також з ідеями «панісламізму» — різкого посилення ролі ісламу в еко­номічному, політичному, духовному житті народів, що традиц­ійно входили в орбіту поширення ісламу, і розширення сфери впливу цієї релігії на інші народи і держави. Ідеї «панісламізму» одержали практичне втілення в діяльності численних мусуль­манських міжнародних організацій, у тому числі екстремістсь­ких.

1 Nostra Aetate. Декларация об отношении церкви к нехристианским ре­лигиям//Христиане и мусульмане: Проблемы диалога. — М.. 2000. - С. 5.

2 Гегель Г.В.Ф. Лекции по философии истории. — СПб., 2000. — С. 377.

Кислюк К,В., Кучер P.M. Релігієзнавство

КОРОТКІ ПІДСУМКИ

/. Іслам ~ наймолодша зі світових релігій. Він виникає в VII ст. н.ена Аравійському півострові.

2. Іслам релігія, що найбільш динамічно розвивається. Протягом XX cm. спостерігалося постійне зростання питомої ваги мусульман серед населення земної кулі.

3. Головна особливість ісламу полягає в' нерозривному зв язку між релігійно-культовим і суспільно-політичним життям.

■ 4. На основі ісламу сформувалася високорозвинена цивілізація, що внесла невимірний внесок у скарбницю світової культури.

5. Засновник ісламу Мухаммад (570—632) один з найбільших релігійно-політичних діячів в історії людства.

6. Віровчення ісламу викладене у священній книзі Корані. Мусульмани вірять у те, що «Немає ніякого божества, крім Аїлаха, а Мухаммад Посланник Аїлаха».

7. Культова практика мусульман складається з обов 'язкової щоденної п ятикратної молитви, посту у священний місяць рамадан, сплати благодійного податку, паломництва у священне місто Мекку.

8. Основні напрямки в ісламі сунізм і шиїзм розходяться, головним чином, у питанні про те, кому повинна належати влада в мусуль­манській громаді.

ч '

ЗАПИТАННЯ:

1. Якою особливістю іслам відрізняється поміж інших світових релігій? 2. Назвіть основні положення віровчення ісламу. Яке його положення сприяє розвитку в наш час ісламського екстремізму?

3. Які п'ять стовпів ісламу Вам відомі? Який елемент — морально-етичний і віронавчальний чи культовий у ньому переважає і чому?

4. Скільки разів на день моляться мусульмани? Про що вони благають Аллаха під час ритуальної молитви — намазу? 5. У хри­стиян — неділя, а що у мусульман? 6. Які напрями в ісламі вам відомі? Поясніть, чому головні розбіжності між цими напрямами не стосуються віронавчальних або обрядово-культових питань?

■ 7. Чим різниться статус священних споруд в ісламі та християнстві? 8. У чому офіційно вбачає подібність та різницю між християнством та ісламом сучасна Католицька Церква? 9. Який вплив справив іслам на виникнення «ісламського світу», мусульманської цивілізації? У чому полягає значення цієї цивілізації для світової культури'.'

ЗАВДАННЯ

1. В багатьох країнах, де панує іслам, існує особливий календар. який веде облік часу з моменту таємного переїзду Мухаммада й

Розділ 8. Іслам як світова релігія

мусульман з Мекки до Медини (Хіджри). Визначте, в якому столітті за цим календарем зараз живуть ці країни. Для цього:

— відніміть від року, в якому ми живемо за європейським календарем, дату Хіджри;

— поділіть отримане число на 32;

— результат ділення додайте до кількості років, що минули з року Хіджри за європейським календарем.

2. Спробуйте порівняти релігійну організацію у відомих Вам світових релігіях за наступними критеріями:

а) ступінь централізації:

б) наявність особливого прошарку професійних служників культу та їхній статус;

в) рівень впливу на інші сфери життя.

РОЗДІЛ 9

ІСТОРІЯ І СУЧАСНИЙ СТАН РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ

Софія Київська

„\

9.1. ФЕНОМЕН ЯЗИЧНИЦТВА. ОСНОВНІ ВІРУВАН­НЯ ІКУЛЬТИ ДАВНІХ СЛОВ'ЯН ч.

Історія релігії в Україні виразно поділяється на два основ­них періоди: дохристиянський і християнський. Перший пері­од прийнято називати ще язичництвом.

Язичництво(віддавньослов. слова «язики» — народи) —до­сить невизначений термін, що свого часу виник у церковному середовищі для позначення всього нехристиянського. У релігі­єзнавстві під «язичництвом» розуміють різноманітні релігійно-міфологічні уявлення, обряди та культи, що існували в різних на­родів планети до прийняття ними вищих релігійних форм (як пра­вило, світових релігій). Найчастіше цим поняттям позначають вірування тих народів, що не мали власних держав, а, створив­ши їх, одразу прийняли одну із світових релігій, минаючи ста­дію тривалого розвитку власної національно-державної релігії. Тому хронологічні рамки язичництва надзвичайно широкі — своїми коренями воно сягає в кам'яний вік, а його пережитки можуть зберігатися до XIX — початку XX ст.

\ І

Розділ 9, Історія і сучасний стан релігії в Україні

Язичництво давніх слов'ян саме по собі не є унікальним яви­щем у світовій історії релігій, це — слов'янський варіант загаль­нолюдського язичницького масиву, однак варіант неповторний. Цю неповторність язичництву давніх слов'ян додає перетинан­ня в ньому кількох відносно самостійних релігійних шарів, на основі яких воно, власне кажучи, і сформувалося.

Перше релігійне нашарування вдавньослов'янському язич­ництві складають обряди і вірування прадавнього населення лісостепової смуги України (середня течія Дніпра — Десна), що заселяло цю територію ше з кам'яного віку (з VI тисячоріччя до н.е.). Цей шар відповідав розвинутому анімізму і складався більшою частиною з духів природи (домовики, русалки, бере­гині тощо). Культ цих створінь, як і культ самої природи (культ води, культ лісів і окремих порід дерев), міцно тримався в на­родній свідомості і функціонував досить автономно щодо культів пізніших язичницьких богів.

Другий шар у язичництві давніх слов'ян пов'язують із впли­вом трипільської культури кінця IV—III тисячоліть до н.е. у ме­жиріччі Дніпра — Дністра, яку деякі дослідники вважають од­нією з найбільш високорозвинених для свого часу. Цей шар відбивав релігійні вірування і культи, пов'язані з раннім земле­робським господарством. Складався він із шанування жіночого божества родючості й врожаю, богині Матері-Землі (пізнє ім'я

— Макош-Мокош), гіпотетично чоловічого божества-творця і володаря Всесвіту, обрядів і ритуалів сезонного господарського циклу (свято приходу весни як початку нового року, свято доз­рівання і збору врожаю та ін.).

Нарешті, центральним шаром язичництва є коло релігійних уявлень і практик індоєвропейців II І—11 тисячоліть до н.е., пра­батьківщиною яких були, нагадаємо, південні степові регіони Росії, Молдови, України. В індоєвропейських народів склалися загальні погляди на світ, його трискладову структуру; віра в богів

— творців неба, землі, людей; практика їхнього вшановування кривавими жертвопринесеннями; надзвичайно розвинутий культ предків і поховальна обрядовість.

Таким чином, язичництво давніх слов'ян має тисячолітню історію, протягом якої воно перебувало в процесі постійних ви­дозмін. Однак — і в цьому полягає головна особливість еволюції слов'янського язичництва — впродовж усього періоду існуван-

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

ня язичництва різноякісні релігійні нашарування в ньому не аси­мілювали, не замінювали один одного, а співіснували, взаємо­доповнюючись, змішуючись один з одним. От чому в слов'ян­ському язичництві напередодні хрещення Русі в один той самий час існував пантеон богів на рівні розвинутого політеїзму при відсутності сталого культу вшанування головних божеств і ок­ремого жрецького прошарку, а поруч з цим пантеоном — не менш популярний і шанований пантеон нижчих духів на рівні первісного полідемонізму.

Більш-менш упевнено ми можемо розглядати язичництво тільки в тому вигляді, в якому воно існувало в східнослов'янсь­ких племен другої половини І тисячоліття н.е. під час виникнен­ня в них власної державності.

Основу язичницьких вірувань давніх слов'ян складали різно­манітні природні культи.Слов'яни боготворили ліси, ріки й інші водойми, гори, камені або безпосередньо, або заселяючи їх особ­ливими духами. Подібні пережитки, власне, анімістичних віру­вань можна зустріти не тільки в язичництві, а й у розвинутих національно-державних релігіях — досить згадати німф і сатирів в олімпійській релігії давніх греків. Стійкість поклоніння духам і природним явищам пояснюється дуже легко — вони існували поруч з людьми, були для них зрозумілішими, ніж, припустимо, небесні боги.

В очах наших слов'янських предків переважна більшість духів ставилася до людей неоднозначно. Саме в такому вигляді переносили люди на духів свої спостереження за різноманітни­ми природними феноменами, кожний з яких залежно від обста­вин міг то допомагати, то шкодити людям, хоча, за великим ра­хунком, самі люди поводяться так само. Сонце, наприклад, мог­ло виступати і небесним вогнем, джерелом тепла і світла, від якого повністю залежить життя і добробут людей, і нещастям, тому що саме його промені палять руських воїв у «Слові о полку Ігоровім». Отже, слов'янам-язичникам доводилося постійно за­лучати на свій бік заради хорошого врожаю, безпеки худоби, вда­лих пологів тощо всіх цих водяників, лісовиків і домовиків.

Природні культи давніх слов'ян можна розділити на чоти­ри: кульги води, культ лісів і дерев, культпредків, культзлихсил. Зрозуміло, ним не вичерпуються прояви слов'янського язич­ницького анімізму: цілий ряд джерел підтверджує, що слов'яни

Розділ 9. Історія і сучасний стан релігії в Україні

поклонялися каменям і горам, колодязям і озерам, звірам і пта­хам, вогню, зіркам, Місяцю та Сонцю.

Культ водипов'язаний з тим, шослов"яни вважали воду пер-шоматерією світу. Насправді «земні» джерела водного культу слід шукати в значенні води для землеробства, шо було основою гос­подарства давніх слов'ян. Здавна слов'яни приносили жертви озерам і колодязям, полюбляли молитися над водою, називали річки богинями, запалювали свічки над колодязями і криниця­ми. Поруч із виключно «зрошувальною» також шанувалася «очисна» властивість води, внаслідок чого ще в середні віки збе­рігався звичай водних ордалій. Водні ордалії — випробування, які полягали в тому, шо людину, запідозрювану в чаклунстві, кидали у воду, уважно спостерігаючи, — потоне вона чи ні.

Найбільш відомий прояв культу води, безперечно, — це віра у водяників і русалок (віл)'. Водяного народна фантазія зображу­вала у вигляді старця з довгою, заплутаною бородою, що надає перевагу тихим глибоким заводям. Русалки уявлялися вродли­вими дівчатами, шо через якісь причини (найчастіше — через нещасливу любов) знайшли свою смерть у воді. Танці русалок — це хвиля на воді, а їхні пісні — це шум хвилі. Коли в розпал літа, під час визрівання врожаю, вранці виступала роса, люди вважали, шо русалки приносять її у своєму довгому волоссі, і назвали Русальським тиждень, шо передував святу літнього сон­цестояння.

Предметом культу деревставали як окремі породи дерев (найчастіше дуб — найпомітніше за розмірами і за віком дерево лісостепової зони), так і цілі гаї. Там, у священних гаях, під заг­розою суворого покарання заборонялося ловити птахів, полю­вати на тварин, навіть рубати дерева. Наші предки були переко­нані, що саме в лісах та гаях, де затишно іспокійно, в пушах, подалі від людських очей жили боги. Тому в лісах найчастіше і розташовувалися культові споруди слов'ян-язичників, провади­лися окремі обрядово-ритуальні дії. Візантійський імператор Константин Багрянародний залишив опис подібних дій біля свя-

1 Існує припущення, шо назва «русалка» пов'язана з назвою античною літнього свята троянд (rosalia), що збігалося в часі зі святом Трійці (П'ятії-десяти іші); «віла» походить від латин, «vila» — носитися в бурхливому тан­ку. Родичкою русалок-віл були берегині, скоріш за все. жіночі водяні духи дуже давнього (трипільського) походження. — Авт.

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

шенного дуба на острові Хортиця. Торговці, які щойно подола­ли небезпечні дніпровські пороги, збиралися під його розложи­стим гіллям і приносили йому жертви: хто хліб, хто кусень м'я­са, хто живих півнів. Потім, утворивши коло з 12 стріл, провади­ли ворожіння — можливо, про прикінцевий прибуток свого підприємства.

Існують і більш матеріальні свідчення про язичницький культ дерев. Протягом XX сторіччя на території між Києвом і Черніговом, у водах Дніпра і Десни було зроблено кілька знахі­док священних дубів. У стовбури цих велетнів, там, де від них починали відходити гілки, були вставлені шелепи молодих ка­банів догори іклами — так, щоб вони утворювали за формою чотирикутник. Датуються ці знахідки VII—VIIIі X ст.

Давні слов'яни вірили в те, що в лісах живуть лісовики (по­лісуни), а в полі — польовики. Полісуни — казкові істоти сірого або попелястого кольору, повністю вкриті волоссям, ходять в одязі, звіриних шкурах<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти