ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ВИТОКИ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ

У знаменитій «Повісті минулих літ» розповідається про те, як першим приніс в Україну благу звістку християнської віри апостол Андрій у середині І ст. н.е. Він благословивдніпровські кручіта гори, де тепер розташований Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору. Ця легенда свідчила про нібито одночасний початок київського і візантійського християнства (див. текст 9.3).

Насправді ж проникнення і поступове поширення христи­янства в Україні було результатом тривалого процесу, що зай­няв без малого ціле тисячоліття. Зовнішньою стороною цього процесу були досить інтенсивні торгово-економічні зв'язки Ук­раїни з найбільш розвинутою на той час державою світу — Візан­тійською імперією. Слов'янські племена, що жили на території України, вважалися її периферією (кордон проходив по Криму і Дунаю). Перебуваючи на більш низькій стадії розвитку, вони ви­являлися сприйнятливими до запозичення не тільки матеріаль­них досягнень, а й духовно-релігійної скарбниці Візантії. Внут­рішньою стороною процесу християнізації була поступова ево­люція у напрямку монотеїзму язичницьких поглядів давніх слов'ян. Так, уже в VI ст. візантійський історик Прокопій Кеса-рійський писав про предків слов'ян, що «вони вшановують річки і німф», але підкреслював «Вони вважають, що один тільки Бог, творець блискавок, є господарем над усім, приносять йому в жертву биків і виконують інші священні обряди» (Прокопій Ке-сарійський. Війна з готами, кн. З, гл. 14:23-24).

Говорячи про християнізацію Русі, не можна не сказати про величезну роль братів Кирилаі Мефодія. Саме з їхньої діяльності починається історія слов'янських Церков. Брати Костянтин (ім'я Кирило було прийняте ним при постригу в ченці незадовго до кончини) і Мефодій (в миру його ймовірно звали Михаїл) похо­дили зі знатної грецької родини. Родом вони були з міста Солуні (сучасні Салоніки), де в IX ст. проживало багато слов'ян. Швид­ше за все, уже з дитинства брати знати слов'янську мову. Кос­тянтин одержав хорошу освіту й був видатним ученим.

Хоча обидва брати тяжіли до відокремленого чернечого жит­тя, але візантійські Церква і держава, на службі в яких вони пе­ребували, жадали від них іншого. Кирило часто разом із братом вирушав з дипломатичними місіями до арабів і хазар.

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

У результаті їхньої місії хазарський правитель (каган) доз­волив своїм підданим приймати християнство. Учені вважають, що більшість новохрешених були слов'янами.

Повернувшись до Константинополя, як вважають учені, Кирило почав укладати слов'янську абетку — глаголицю, а та­кож працювати над перекладом Священного Писання слов'­янською мовою. Переклади Кирила й Мефодія стали основою для першої літературної мови слов'ян — так званої старо­слов'янської. У той час богослужбові тексти вже перекладалися на багато мов, існували переклади з латини й грецької на інші мови: грузинську, вірменську, сирійську, коптську, готську.

На прохання моравського князя Ростислава і за підтримки духовної і світської влади Візантійської імперії брати в 863 р. вируш или з місією до Моравії. У цьому слов'янському князівстві вони перекладали на старослов'янську мову богослужбові тек­сти, проводили богослужіння цією мовою, навчали'хрйсти-янській вірі моравів. - s

Через три роки, підготувавши учнів з моравів, у їх супроводі вони вирушили на Батьківщину, щоб посвятити їх у духовний сан, але затрималися в Паннонії (зараз південно-західна Частина Угор­щини), де продовжили місіонерську діяльність. Проте довідавшись у 867 р. про перевороту Константинополі і скинення свого покро­вителя, патріарха Фотія, Кирило і Мефодій відправилися в Рим. Римський Папа Адріан II підтримав їхні починання. Тут же, у Римі. Кирило помер у 869 p., а Мефодій був піднесений у сан архієпис­копа Паннонії і вирушили у свою єпархію.

Однак він зустрів опір з боку латинського духівництва, яке вважало, шо богослужіння має проводитися однєю із трьох мов: грецькою, латиною або давньоєврейською. Мефодія звинувати­ли в порушенні церковних канонів і він пробув за гратами близь­ко трьох років. Хоча Папа Римський Іоанн VIII звільнив його і призначив моравським єпископом, проте заборонив проведен­ня богослужінь слов'янською мовою.

Після смерті Мефодія в 885 р. його учні піддавалися пере­слідуванням у Моравії, а ті. хто вцілів, знайшли захист і приту­лок у болгарського царя Бориса. Саме в Болгарії була продозже-на справа Кирила і Мефодія в слов'янському світі.

Православною Церквою брати Кирило і Мефодій були ка­нонізовані і названі «рівноапостольними» [тобто рівними апос-

Розділ 9. Історія і сучасний стан релігії в Україні

толам, що за заповіддю Ісуса Христа пішли по усьому світу й усім проповідували Євангеліє (Мк. 16:15)].

Перші дані про утвердження християнства на Русі належать до IX ст. Візантійські джерела повідомляють, що після вдалого походу на Константинополь і укладання вигідного договору з імперією київські князі Аскольд і Дір стали християнами. їх пе­реконало диво, що нібито зробив присланий на Русь візантійсь­кий єпископ Михайло, коли поклав у вогонь Євангеліє і вийняв його звідти непошкодженим. На території підвладної їм держа­ви в Середньому Подніпров'ї Михайло організував єпархію (у ранзі митрополії), занесену в офіційні списки єпархій Візан­тійської імперії на 60-е місце. Символічно, що пізніше над мо­гилою Аскольда і Діра була споруджена Свято-Миколаївська церква, знищена більшовиками в 1935 р.

Достовірно подальша доля митрополії невідома, однак мож­на з упевненістю стверджувати: наступних сто років минули в постійній боротьбі між прихильниками христи­янства і язичництва серед правлячої еліти Дав­ньоруської держави. Супротивниками христи­янства виступали князі Олег (882—912) і Святос­лав (964—972), прихильниками — княгиня Ольга (945—964) і, можливо, князь Ігор (912— 945). Масове прийняття християнства, відпові­дно до літописних свідчень, офіційно визнаних Церквою, відбулося в 988 р. при князі Володи­мирі І Святославичі (980—1015) (див. текст9.4).

Слід звернути увагу на те, що через особли­вості географічного розташування Русі між Європою й Азією, для неї існував досить широ­кий релігійно-цивілізаційний вибір. Теоретич­но Русь могла б обрати одну з трьох монотеїстич­них релігій, шо сповідали її ближні і далекі сусі­ди: іслам — Волзька Булгарія, іудаїзм — Хазарський каганат, східне християнство — Візантія, або західне — Німеччина. Хрещення Русі пояснювалося необхідністю рішення для князя Володимира найважливішого внутрішнь­ополітичного задачі — об'єднання під власною владою великої кількості різних племен. Візантійське християнство практично

Св. князь Володимир 1 Святославич — хрести­тель Русі

Кислкж К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

ідеально підходило в даному разі не тільки тому, шо мало уні­версальний характер і було прийнятним для всіх людей, неза­лежно від кольору шкіри, мови тощо. Крім того, у ньому був дуже розвинутий принцип цезарепапизму — тобто панування світської влади над духовною, тоді як, скажімо, у католицизмі багато Римських Пап претендували на владу не тільки над душами, а й над тілами мирян. Про це наочно свідчить об'єднання Папою Римським влади верховного керівника Католицької Церкви з монархічним керуванням Ватиканом.

Існує точка зору, шо слідом за масовим хрещенням у 988 p., будівництвом першої кам'яної — Десятинної церкви (996), а потім і кафедрального Софійського собору (1051), за створен­ням митрополії близько 1039 р. (принаймні перший київський митрополит Феопемт згадується в літописах саме під цим роком) і заснуванням близько 1062 р. Києво-Печерського монастиря почалося формування оригінального різновиду християнства — т. зв. «київськогохристиянства».

«Київське християнство» формувалося у боротьбі між при­хильниками повернення до євангельських ідеалів і Прихильни­ками повного запозичення візантійського, месіанського і цеза-репапистського християнства. Справді, характер релігійності в Древній Русі був досить далеким як від суто західного практи­цизму віри, так і винятково інтелектуальної релігійності східно­го типу, її специфіка — внутрішнє, містичне, інтуїтивне сприй­няття Бога, що походить, як правило, не через Слово, а через символ або образ. Те ж стосується інституту чернецтва, орієнто­ваного не на зовнішній результат — бути інструментом Божої волі, а навпаки — на підпорядкування, контроль над внутрішн­іми почуттями, обумовленими недоскон&юю людською приро­дою, на піднесення людини до Бога.

Становлення «київського християнства» великою мірою сприяло те, що з Візантії в Русь разом зі священнослужителями вищого рангу (митрополитами і єпископами) прибували в ос­новному зовнішні, матеріальні предмети культу — різні атрибу­ти, хрести, ікони, ризи тощо. Богослужбова література потрап­ляла в Русь, головним чином, з Болгарії, де тоді існувала само­стійна Православна Церква і давня традиція власної писемності, початок якій поклали святі брати Кирило і Мефодій.

Розділ 9. Історія і сучасний стан релігії в Україні

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти