|
ВИТОКИ ХРИСТИЯНСТВА В УКРАЇНІ
У знаменитій «Повісті минулих літ» розповідається про те, як першим приніс в Україну благу звістку християнської віри апостол Андрій у середині І ст. н.е. Він благословивдніпровські кручіта гори, де тепер розташований Київ, поставив хрест на місці нинішнього Андріївського собору. Ця легенда свідчила про нібито одночасний початок київського і візантійського християнства (див. текст 9.3). Насправді ж проникнення і поступове поширення християнства в Україні було результатом тривалого процесу, що зайняв без малого ціле тисячоліття. Зовнішньою стороною цього процесу були досить інтенсивні торгово-економічні зв'язки України з найбільш розвинутою на той час державою світу — Візантійською імперією. Слов'янські племена, що жили на території України, вважалися її периферією (кордон проходив по Криму і Дунаю). Перебуваючи на більш низькій стадії розвитку, вони виявлялися сприйнятливими до запозичення не тільки матеріальних досягнень, а й духовно-релігійної скарбниці Візантії. Внутрішньою стороною процесу християнізації була поступова еволюція у напрямку монотеїзму язичницьких поглядів давніх слов'ян. Так, уже в VI ст. візантійський історик Прокопій Кеса-рійський писав про предків слов'ян, що «вони вшановують річки і німф», але підкреслював «Вони вважають, що один тільки Бог, творець блискавок, є господарем над усім, приносять йому в жертву биків і виконують інші священні обряди» (Прокопій Ке-сарійський. Війна з готами, кн. З, гл. 14:23-24). Говорячи про християнізацію Русі, не можна не сказати про величезну роль братів Кирилаі Мефодія. Саме з їхньої діяльності починається історія слов'янських Церков. Брати Костянтин (ім'я Кирило було прийняте ним при постригу в ченці незадовго до кончини) і Мефодій (в миру його ймовірно звали Михаїл) походили зі знатної грецької родини. Родом вони були з міста Солуні (сучасні Салоніки), де в IX ст. проживало багато слов'ян. Швидше за все, уже з дитинства брати знати слов'янську мову. Костянтин одержав хорошу освіту й був видатним ученим. Хоча обидва брати тяжіли до відокремленого чернечого життя, але візантійські Церква і держава, на службі в яких вони перебували, жадали від них іншого. Кирило часто разом із братом вирушав з дипломатичними місіями до арабів і хазар. Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство У результаті їхньої місії хазарський правитель (каган) дозволив своїм підданим приймати християнство. Учені вважають, що більшість новохрешених були слов'янами. Повернувшись до Константинополя, як вважають учені, Кирило почав укладати слов'янську абетку — глаголицю, а також працювати над перекладом Священного Писання слов'янською мовою. Переклади Кирила й Мефодія стали основою для першої літературної мови слов'ян — так званої старослов'янської. У той час богослужбові тексти вже перекладалися на багато мов, існували переклади з латини й грецької на інші мови: грузинську, вірменську, сирійську, коптську, готську. На прохання моравського князя Ростислава і за підтримки духовної і світської влади Візантійської імперії брати в 863 р. вируш или з місією до Моравії. У цьому слов'янському князівстві вони перекладали на старослов'янську мову богослужбові тексти, проводили богослужіння цією мовою, навчали'хрйсти-янській вірі моравів. - s Через три роки, підготувавши учнів з моравів, у їх супроводі вони вирушили на Батьківщину, щоб посвятити їх у духовний сан, але затрималися в Паннонії (зараз південно-західна Частина Угорщини), де продовжили місіонерську діяльність. Проте довідавшись у 867 р. про перевороту Константинополі і скинення свого покровителя, патріарха Фотія, Кирило і Мефодій відправилися в Рим. Римський Папа Адріан II підтримав їхні починання. Тут же, у Римі. Кирило помер у 869 p., а Мефодій був піднесений у сан архієпископа Паннонії і вирушили у свою єпархію. Однак він зустрів опір з боку латинського духівництва, яке вважало, шо богослужіння має проводитися однєю із трьох мов: грецькою, латиною або давньоєврейською. Мефодія звинуватили в порушенні церковних канонів і він пробув за гратами близько трьох років. Хоча Папа Римський Іоанн VIII звільнив його і призначив моравським єпископом, проте заборонив проведення богослужінь слов'янською мовою. Після смерті Мефодія в 885 р. його учні піддавалися переслідуванням у Моравії, а ті. хто вцілів, знайшли захист і притулок у болгарського царя Бориса. Саме в Болгарії була продозже-на справа Кирила і Мефодія в слов'янському світі. Православною Церквою брати Кирило і Мефодій були канонізовані і названі «рівноапостольними» [тобто рівними апос- Розділ 9. Історія і сучасний стан релігії в Україні толам, що за заповіддю Ісуса Христа пішли по усьому світу й усім проповідували Євангеліє (Мк. 16:15)]. Перші дані про утвердження християнства на Русі належать до IX ст. Візантійські джерела повідомляють, що після вдалого походу на Константинополь і укладання вигідного договору з імперією київські князі Аскольд і Дір стали християнами. їх переконало диво, що нібито зробив присланий на Русь візантійський єпископ Михайло, коли поклав у вогонь Євангеліє і вийняв його звідти непошкодженим. На території підвладної їм держави в Середньому Подніпров'ї Михайло організував єпархію (у ранзі митрополії), занесену в офіційні списки єпархій Візантійської імперії на 60-е місце. Символічно, що пізніше над могилою Аскольда і Діра була споруджена Свято-Миколаївська церква, знищена більшовиками в 1935 р. Достовірно подальша доля митрополії невідома, однак можна з упевненістю стверджувати: наступних сто років минули в постійній боротьбі між прихильниками християнства і язичництва серед правлячої еліти Давньоруської держави. Супротивниками християнства виступали князі Олег (882—912) і Святослав (964—972), прихильниками — княгиня Ольга (945—964) і, можливо, князь Ігор (912— 945). Масове прийняття християнства, відповідно до літописних свідчень, офіційно визнаних Церквою, відбулося в 988 р. при князі Володимирі І Святославичі (980—1015) (див. текст9.4). Слід звернути увагу на те, що через особливості географічного розташування Русі між Європою й Азією, для неї існував досить широкий релігійно-цивілізаційний вибір. Теоретично Русь могла б обрати одну з трьох монотеїстичних релігій, шо сповідали її ближні і далекі сусіди: іслам — Волзька Булгарія, іудаїзм — Хазарський каганат, східне християнство — Візантія, або західне — Німеччина. Хрещення Русі пояснювалося необхідністю рішення для князя Володимира найважливішого внутрішньополітичного задачі — об'єднання під власною владою великої кількості різних племен. Візантійське християнство практично Св. князь Володимир 1 Святославич — хреститель Русі Кислкж К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство ідеально підходило в даному разі не тільки тому, шо мало універсальний характер і було прийнятним для всіх людей, незалежно від кольору шкіри, мови тощо. Крім того, у ньому був дуже розвинутий принцип цезарепапизму — тобто панування світської влади над духовною, тоді як, скажімо, у католицизмі багато Римських Пап претендували на владу не тільки над душами, а й над тілами мирян. Про це наочно свідчить об'єднання Папою Римським влади верховного керівника Католицької Церкви з монархічним керуванням Ватиканом. Існує точка зору, шо слідом за масовим хрещенням у 988 p., будівництвом першої кам'яної — Десятинної церкви (996), а потім і кафедрального Софійського собору (1051), за створенням митрополії близько 1039 р. (принаймні перший київський митрополит Феопемт згадується в літописах саме під цим роком) і заснуванням близько 1062 р. Києво-Печерського монастиря почалося формування оригінального різновиду християнства — т. зв. «київськогохристиянства». «Київське християнство» формувалося у боротьбі між прихильниками повернення до євангельських ідеалів і Прихильниками повного запозичення візантійського, месіанського і цеза-репапистського християнства. Справді, характер релігійності в Древній Русі був досить далеким як від суто західного практицизму віри, так і винятково інтелектуальної релігійності східного типу, її специфіка — внутрішнє, містичне, інтуїтивне сприйняття Бога, що походить, як правило, не через Слово, а через символ або образ. Те ж стосується інституту чернецтва, орієнтованого не на зовнішній результат — бути інструментом Божої волі, а навпаки — на підпорядкування, контроль над внутрішніми почуттями, обумовленими недоскон&юю людською природою, на піднесення людини до Бога. Становлення «київського християнства» великою мірою сприяло те, що з Візантії в Русь разом зі священнослужителями вищого рангу (митрополитами і єпископами) прибували в основному зовнішні, матеріальні предмети культу — різні атрибути, хрести, ікони, ризи тощо. Богослужбова література потрапляла в Русь, головним чином, з Болгарії, де тоді існувала самостійна Православна Церква і давня традиція власної писемності, початок якій поклали святі брати Кирило і Мефодій. Розділ 9. Історія і сучасний стан релігії в Україні |
|
|