ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Текст 2.2. ПРОТОІЄРЕЙ ОЛЕКСАНДР МЕНЬ. РЕЛІГІЯ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Віра найменше є втечею від життя, замиканням у світі мрій. Слово «релігія» не випадково походить від латинського дієслова religare — «зв'язувати». Вона є силою, що зв'язує світи, мостом між тварним духом і Духом Божественним. І зміцнена цим зв'яз­ком людина виявляється активним співучасником світового тво­рення.

Ті, хто бачить у преклонінні перед Богом щось принизливе, нескінченно далекі від розуміння дійсно релігійного життя. Вони стверджують, що віра нібито розвиває рабську свідомість, вироб­ляє пасивність. Насправді ж прагнення привести свою волю в

Кислюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

відповідність з волею Божественною є актом, шо виникає з нашої волі. Бог не поневолює людину, не сковує її волю, а, навпаки, дає їй повну можливість відкинути Його, шукати свої шляхи.

Це виявляється в усьому: і в тому, шо Бог не з'являється пе­ред нами з примусовою очевидністю (ні вдосвіді, ні вдоказах), і в тому, шо жодна дія Бога у світі за своїм характером не зв'язує нашої свободи вибору. У єднанні з Богом людина знаходить по­вноту буття, а не жалюгідну покірність.

Для релігійної свідомості добро вжитті є служіння вищому об'єктивному Добру, краса — відображення вищої Краси, і наше сприйняття істини є прилученням до Істини загальної, що обій­має все, у тому числі нас самих.

Тому життя за заповітами релігії невіддільне від боротьби за торжество добра, боротьби за все світле й хороше; воно має бути не пасивним очікуванням «манни небесної», а мужнім прртис-тоянням злу. .v

Релігія є справжню підставою морального життя. У природі ми не знаходимо засад для етичних принципів. За дотепним за­уваженням біолога Томаса Хекслі, і злочинець, і доброчесна л го­дина однаково додержуються природи, причому гґерший — більшою мірою. Можуть заперечити, що моральність диктуєть­ся обов'язком перед суспільством. Але ж сама свідомість цього боргу є, у свою чергу, нічим іншим, як моральним переконан­ням, в той час, як саме заперечення свідомості буття, заперечен­ня Бога є шляхом до торжества безмежного егоїзму і взаємної боротьби.

Але чому, запитають нас, існує чимало людей, що є бездо­ганними з морального боку, &іе водночас лишаються невірую­чими? Запитуючи про це, забувають, що всі ці «доброчесні атеї­сти» не виникли в безповітряному просторі. З дитинства вони були оточені середовищем і вихованням, що завжди мали зв'я­зок з релігійною культурою. Усі «моральні кодекси» наших днів, хоч як би вони цього не зрікалися, грунтуються на принципах релігійної моралі.

Отже, релігія — це зв'язок людини із самим Джерелом бут­тя, що робить її життя повним сенсу, надихає її на служіння, про­низує світлом усе її існування, визначає її моральне обличчя.

Мень A.B. История религии: В поисках Пути, Истины и Жизни: В семи то­мах. ТА. Истоки религии. — А/., 1991. С. 72—73.

Тексти першоджерел до всіх тем курсу

Текст 3.1. ОБРЯДИ ІНІЦІАЦІЇ

Виявляється, обрядова ініціація дітей відбувається лише раз на п'ять—сім років. У ній беруть участь кілька сіл. Насамперед вони спільно намічають на своїй території велику ділянку гус­того лісу; всі стежки, що ведуть через цю ділянку, перегороджу­ються і відводяться вбік. Біля входу в ліс зводять величезні воро­та...

У лісі непосвяченими заволодівають знахарі. Розбивши дітей на кілька груп, вони одразу починають їх татуювати.

— Буває більше двохсот хлопців, — пояснює Вуане, — так що доводиться різати багато спин.

Не всі діти однаково переносять катування. Деякі так кри­чать і відбиваються, що знахарі задовольняються нанесенням двох-трьох подряпин з кожного боку; інші, навпаки, вимагають нових рубців, щоб довести свою хоробрість. Як правило, удень торжества роблять не більше трьох рядів насічок, а за час стажу­вання в лісі щороку додають по одному ряду...

Варто визнати, що практика ініціації, якщо зняти з неї містичну оболонку, відповідає перетворенню, шо відбувається в дійсності. Вона змушує хлопчика перемогти дитячі жахи й ви­магає від нього великої стійкості. Але цього іспиту було б недо­статньо, якби він не супроводжувався тривалим перебуванням у лісі. Дитина знає вже великі таємниці племені, але вона ще не здатна виконувати свою роль чоловіка і витримувати важке жит­тя... Вона має навчитися усього, шо корисно знати тома [назва племені. — Авт.\.

Насамперед хлопчики будують в іспитовому таборі невели­ке село — пізніше вони зможуть побудувати хатину для своєї родини. Вони корчують і обробляють ділянки, сіють і вирощу­ють рис, збирають плоди пальми для вичавлювання олії; неза­баром вони зможуть відрізняти всі їстівні плоди в лісі, вистежу­вати дичину і полювати із собаками. Вони самі прядуть смужки бавовняної тканини для своїх бубу й у вільний час виготовляють рабану [різновид тканини з рослинних волокон. — Авт.]. Весь надлишок зробленого ними передається батькам.

Крім цього суто практичного виховання, хлопчики одержу­ють тут і моральну підготовку. Охоронці фетишистського куль­ту відкривають їм великі традиції племені: імена лісових духів і

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

героїв, способи виготовлення ліків і отрути, мистецтво тлума­чення волі духів по горіхах кола і читання знамень під час жерт­вопринесення, заборони і ритуали фетишистських цере­моній...

Час від часу підліток у таборі піддається новим фізичним іспитам: він мусить, наприклад, залишившись сам у лісі, само­тужки забезпечити себе їжею. Життя в іспитовому таборі іноді настільки суворе, що деякі діти не витримують.

Іспитовий термін триває до семи років. Після його закін­чення підлітки повертаються у свої родини. Свято, що влашто­вується з цього приводу, — одне з найбільших у тома...

Церемонія починається подбно до хрещення. Воно відбу­вається за огорожею табору в присутності самих тільки посвяче­них. Юнак робить очисне купання в рукаві річки, лягаючи в потік головою убік джерела. Охоронець культу, вимовляючи свої за­клинання, повідомляє посвячуваному таємне ім'я, що дається йому під час ініціації; це ім'я може бути позначено звуками ба­рабана або свистка. Потім підлітка підводять до магічної стінки, яку він має на очах старійшин, що зібралися, подолати одним стрибком. За стіною, серед листя, шо засіяло грунт,"розкидане листя семи різних порід, з яких жодне не повинне бути зачепле­ним при стрибку. Зрозуміло, що посвячуваний можечрозрахову-вати тільки на удачу, але в цьому і полягає гра: тома не люблять невдах.

На світанку того дня, коли посвячені виходять з лісу, по селу пробігає вісник і розбиває горщик перед хатиною тієї родини, чий хлопчик помер під час іспитів. При цьому він вимовляє: «Твій син, як цей горщик». Батькам не дозволяється висловлю­вати свою скорботу до закінчення свята, вони повинні брати участь у всіх розвагах. Для батька це вже не новина: він може відвідувати іспитовий табір у будь-який час, але, пов'язаний за­гальною таємницею, не має права попередити свою дружину...

Біля входу до л icy влаштоване узвишшя, подібне до театраль­ної сцени. На ній чаклуни демонструють разючі докази своєї магічної влади. Найнебезпечніші рослини і звірі лісу один за од­ним коряться їхнім велінням...

Насправді тільки кілька тонких стовбурів згинаються під звуки голосу зоги: на кожному хлопчик, прив'язаний до верши­ни і замаскований рафією, розгойдує стовбур в усі боки. Лісові

Тексти першоджерел до всіх тем курсу

звірі дають про себе знати лише криком, а найстрашніші хижа­ки, пантери, — це лише посвячені, одягнені в їхні шкіри. Добре натреновані, вони чудово імітують звички цих тварин — так, принаймні, здається здалеку.

Після виступу чаклунів один із старійшин наближається до входу в священний ліс і через величезні папороті звертається до Афви. Він вимагає відпустити юнаків у село. Починається довгий діалог. Афви вимагає в обмін на дітей принесення. Тоді всі жителі села наближаються до входу у священний ліс. Виростає величезна купадарів, і підлітки нарешті виходять з ув'язнення. (Пер.укр. авт.).

Гэсо П.-Д. Священный лес. 2-е изд., испр. — М., 1979. С. 108—114.

Текст 3.2. СИСТЕМА ТАБУ

Між релігіями всіх полінезійських племен простежується по­мітна подібність, можна навіть сказати, цілковита схожість, і в кожній з них існує загадкове т а б у, що застосовується де більше, де менше. Система його така складна і незбагненна для розуму, що я знав кількох людей, які роками жили серед тубільців, вив­чили їхню мову й звичаї і не змогли розібратися в цьому своєрід­ному і загадковому звичаї... Вплив та б у воістину все пронизує, воно поширюється і на найважливіші події, і на найменші по­всякденні дрібниці. Одне слово, усе життя дикуна побудоване на суворому і невідступному дотриманні розпоряджень табу, що керує будь-якою його дією.

Перші дні мене буквально на кожному кроці обсмикував окрик «табу!», застерігаючи від незліченних порушень цієї містичної заборони, що я по простоті душевній раз у раз гото­вий був зробити. Пам'ятаю, на другий день після нашого прихо­ду в долину я, не чекаючи поганого, простягнув Тобі пачку тю­тюну через голову людини, яка сиділа між нами. Той підхопився немов ужалений, а всі присутні в дружному жаху заволали «т а -б у!». Я ніколи більше не повторював цього нікчемного вчинку, негожого не тільки за законом т а б у, а й за правилами хорошо­го тону...

Не раз, гуляючи по гаях, я помічав на якомусь із хлібних де­рев або на кокосовій пальмі особливий вінок з листя, що обхоп­лює стовбур. Це був знак табу. Саме дерево, його плоди і навіть тінь, що ним відкидається, були недоторканними. Так само й

Киспюк К.В., Кучер P.M. Релігієзнавство

люлька, подарована мені королем, виявилася в очах тубільців священною, і жоден з них ніколи не дозволив би собі з неї затяг­нутися. На чашці її було одягнуто шось подібне до віночка з ко­льорової соломи, від чого вона, до речі, була схожа на голову тур­ка в чалмі, якими в нас часто прикрашають руків'я батогів.

Таке солом'яне кільце було якось надіте мені на зап'ястя власноручно королем Мехеві, який, закінчивши плетиво, відразу оголосив мене т а б у...

Хитрі, незрозумілі заборони — прикметні риси звичаю та­бу, перелічити їх усі було б просто немислимо. Чорні кабани, діти до певного віку, жінки в цікавому становищі, молоді люди під час татуювання їхніх облич, а також деякі ділянки долини, поки йде дощ, усі захищені заборонною силою та б у... Л

Я спостерігав його дію в долині Тіор, де, як розповідалося вище, мені довелося одного разу побувати. Разом з на\іи виру­шив на берег і наш високоповажний капітан. А він був безстраш­ним мисливцем...

У бухті Тіор капітан висловив те ж презирство до релігії ост­ровитян, з яким колись відкидав марновірства матросів. Наслу­хавшись, що в долині безліч дичини — потомство кількох курей і півнів, за недоглядом залишених там колись англійським кораб­лем, що розплодилися під охороною наисуворішого т а б у і май­же всі здичавіли, — він тепер намірився прорватися скрізь усі за­борони і перебити цих птахів до останнього курчати...

До самого вечора між скель, що обступають долину, гуркот­іли постріли, і багатьом красуням-птахам попсувала розкішне пернате убрання вбивча куля-лиходійка...

Розпалений своїми трудами, наш капітан рушив до струмка напитися; але дикуни, що стежили за ним з великої відстані, роз­гадали його задум і, кинувшись до струмка, встигли заступити йому дорогу і відтіснити його від води, тому що його губи опога­нил и б її доти ко м...

Його щастя — і наше теж, що до краю розлютовані тіорці не вшанували нас градом камінння. Адже всього кількома тижня­ми раніше таким же чином, за такий же злочин були вбиті капі­тан і троє з команди зі шхуни «К...».

Я не можу сказати нічого певного про те, де можна шукати джерела заборон табу. Адже різниця в суспільному становищі між аборигенами така незначна, така мала влада вождів і старій-

Тексти першоджерел до всіх тем курсу

шин, така невизначена роль членів жрецького стану, яких на вид-ляд навіть неможливо відрізнити було від інших, що я зовсім не уявляю собі, хто міг накладати ці заборони. Сьогодні табу ле­жить на чомусь, завтра воно знімається, а в інших випадках воно діє завжди. Буває, що його обмеження стосуються якоїсь однієї людини або однієї родини, але буває, що й цілого племені; а ок­ремі заборони поширюються не тільки серед різних племен у межах одного острова, але навіть у межах цілого архіпелагу. При­кладом цього останнього виду заборон може служити повсюдно поширений на Маркізьких островах закон, що не дозволяє жінці перебувати в човні. (Пер. укр. авт.)

Мелвилл Г. Таїти - Одесса, 1984.- С. 198-201.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти