ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Соціологія міста :історія розвитку, предмет, основні категорії.

Соціологія міста :історія розвитку, предмет, основні категорії.

Соціологія міста -галузь соціологічних знань, яка розкриває конкретні особливості розвитку і функціонування міста в певних історичних умовах, соціальні процеси, форми і інститути урбанізації.Вона виникла під впливом безпосереднього зростання міських поселень і внаслідок загострення соціальних проблем міста, її становленню сприяли емпіричні дослідження, що проводились у США в 20-30-х рр. XX ст. (Р. Парк, Е. Берджес, Р. і X. Лінд, Р. Маккензі).

Теоретичні засади соціології міста закладені працями М. Вебера “Місто”, К.Бюхера і Г.Зіммеля"Великі міста, їх суспільне, політичне та економічне значення", А. Вебера"Зростання міст в XIX столітті". М. Вебервизначав місто як велике поселення, в якому:

• відсутнє взаємне особисте знайомство один з одним;

• основне населення зайнято неземлеробною працею;

• має місце різноманітність промислу і наявність ринку;

• сконцентровані управлінські функції.

Г.Зіммель,вивчаючи особливість міських форм життя, основну увагу приділив розкриттю основних форм соціальної взаємодії (соціальне розселення, соціальна диференціація, конкуренція, безтурботне ставлення особисто оточуючого світу тощо).

Соціологія міста виділилась в особливу галузь соціології в США в межахЧиказької школи(1918-1939 рр.). Представники цієї школи (соціологи з Чиказького університету – Роберт Парк, Ентоні Берджес, Льюїс Віртта ін.) вбачали у місті природну соціальну лабораторію, в якій за допомогою емпіричних методів можна вивчати "людську природу" і зміст суспільного життя. Міська спільність розглядалась ними у вигляді складної мозаїки різних соціальних груп, кожна з яких мала претензію на певну територіальну зону.

Об'єктомпізнання соціології міста є місто як соціально-територіальна (просторова) спільність, комплекс соціальних сфер і інститутів, як поселенська структура, як основна підсистема в системі розселення людей, а предметомвивчення – соціальна сутність, ґенеза, функції, загальні, специфічні і емпіричні особливості міста як соціальної системи.

В основне коло проблем соціології міста входять такі:

• визначення ролі міста в суспільстві і системі розселення;

• основні причини появи міста і фактори, що впливають на його розвиток;

• визначення основних підсистем міста та їх взаємозв'язок;

• соціальна стратифікація міста та етнічний склад населення;

• особливості міського способу життя і спілкування;

• соціекологія міста та ін.

Основними категоріями, якими оперує соціологія міста, є: "місто", "урбанізація”, "міський спосіб життя", "соціальна структура міста", "специфіка міського спілкування", "етнічна інтеграція", "соціальна інфраструктура міста", "субкультура окремих верств" та ін.

 

2. Місто як об’єкт дослідження. Типологія міст.

 

Як правило, під містомрозуміють цілісну територіальну одиницю з високою компактністю населення і значним числом мешканців, зайнятих різноманітними і неоднорідними видами трудової діяльності, зі специфічним способом життя.

Місто- це одночасно і центр науки, освіти і найбільш розвиненої культури, це і центр промислового виробництва, це і місце, де сконцентровані основні соціальні групи і верстви населення. Саме тому суспільство розвивалось і розвивається через місто. Історичний досвід засвідчує: на різних етапах суспільного розвитку роль і значення міста як центра економічного, соціально-політичного і духовного життя суттєво змінювалось, але при цьому воно завжди зберігало за собою певну роль в соціальному прогресі.

 

Теорії розвитку міст

Модель концентричних зон

Роберт Паркта Ентоні Берджес,вивчаючи соціальні процеси у Чикаго, складали соціальну карту міста: на карти наносилися зони підліткової злочинності, расової напруженості, розподіл кінотеатрів, танцмайданчиків, магазинів і т. ін. Тобто карти складалися за найрізноманітнішими соціальними показниками. Сукупність цих карт „вимальовувала" структуру міста. Центральна зона - це простір, на якому переважають адміністративні та торгівельні установи, банки, театри, дорогі ресторани. Центральну зону оточує перехідна зона - колишня дільниця багатих помешкань, а на час дослідження - район зі змішаною структурою, у якій розміщені офіси не найбагатших фірм, середньої руки ресторани. Наступне кільце утворюють житлові зони: робітничі райони із дешевшим житлом розміщені ближче центру, а у передмістях мешкають заможні городяни. Географічну мобільність автори у даному контексті розглядали як показник соціальної мобільності.

Ця теорія не є універсальною, вона описує передусім модель конкретного міста - Чикаго, а також тенденції, які характерні для розвитку міст у США. У європейських, латиноамериканських, азіатських містах диференціація міської території часто дзеркальна північноамериканській: робітничі околиці оточують привілейований центр, в якому деякі квартали особливо вирізняються дорожнечею землі, високим благоустроєм і заселені привілейованими верствами.

Подібні підходи до аналізу життєвого простору міста застосовують і дослідниками на пострадянських теренах. Олександр Трущенко,наприклад, у 1995 році опублікував книгу із красномовною назвою „Престиж центра: городская социаль-ная сегрегация в Москве". В ній, зокрема, говориться, що напередодні революції 1917 року дві третини найзаможніших родин жили у межах Садового кільця. Традиція збереглася і при Радянській владі. В межах Садового кільця було локалізовано 85% театрів, 65% музеїв, 70% концертних і виставкових залів, 65% бібліотек, 65% шкіл із поглибленим вивченням іноземної мови. Аналіз показав, що працюючий житель центру за рахунок територіальних факторів організації побуту і проведення вільного часу отримував додатково 6 годин вільного часу денно! Проаналізувавши, як наприкінці 70-х років розподілялися московські адреси членів трьох спілок - Спілки композиторів, художників та письменників (адреси представників політичної та господарської еліти дістати було практично неможливо), автор виявив, що у межах Садового кільця мешкало 78% членів Спілки композиторів СРСР, 76% членів Спілки художників СРСР і 69% Членів Спілки письменників СРСР.

Модель секторів

Гомер Гойтзапропонував інший підхід до аналізу розвитку міст. Він вважав, що міста розвиваються секторами у вигляді клинів, що розширюються від центру до околиць. Ці сектори розміщені вздовж водних артерій чи транспортних ліній. Ці сектори відрізняються своєю спеціалізацією, яка складається внаслідок сприятливих характеристик довкілля: промислові дільниці виростають біля місць справи - біля порту, чи транспортного вузла і т. ін., біля них - житлові дільниці для робітників. Гойт вважав, що специфічна топографія кожного міста є підставою того, що кожне місто є неповторним за своєю забудовою і своїм плануванням. Разом з тим існують і певні закономірності: престижні житлові райони знаходяться неподалік від торгового центру.

Модель багатьох центрів

Ченсі Гарріс і Едвард Ульманнвисловили ідею про те, що з розвитком комунікацій міста набувають нового виду: у них розвиваються окремі центри, пов'язані з певними видами діяльності. Є відпочинкові дільниці, фінансові, торгові, житлові та ін.

Розвиток спеціалізованих осередків залежить від кількох чинників, а саме: деякі види діяльності вимагають створення спеціальних умов (парк відпочинку, торговий центр тощо); для деяких підприємств є вигідною локалізація поблизу інших підприємств; певні дільниці ніколи не межують (багаті райони вілл і спальні райони, або промислові райони).

Типологія міст

У соціології міста при організації практично будь-якого дослідження важливо мати уявлення про типологію міст, яка заснована на деяких ознаках.

Кожне місто виконує певні обов'язки в народногосподарському поділі праці, у кожного міста є своя спеціалізація. Місто може виконувати одну чи кілька функцій, тобто бути монофункціональним чи поліфункціональним. У залежності від набору функцій формується відповідне соціальне і демографічне середовище. Серед монофункціональних міст зустрічаються міста з переважно чоловічим або жіночим населенням, чи, як пишуть соціологи, з незбалансованим демографічним складом населення.

На основі містоутворюючих і містообслуговуючих функцій виділяють такі функціональні групи міст:

Ø багатофункціональні столичні міста;

Ø багатофункціональні міста обласних центрів;

Ø міста - індустріальні центри;

Ø міста – адміністративні центри;

Ø місцеві організуючі і обслуговуючі центри оточуючих територій;

Ø транспортні міста;

Ø міста-оздоровчі центри;

Ø міста з переважаючим значенням науково-експериментальних функцій.

За часом виникнення виділяють сформовані і нові міські поселення. У нових містах часто зустрічаються серйозні диспропорції, перекоси в соціальному, демографічному розвитку. Нові міста найчастіше формуються в районах нового промислового освоєння.

В соціологічній літературі має місце спроба виділити основні типи міст за чисельністю їх мешканців:

1) найкрупніші міста (понад 1 млн. мешканців);

2) крупні міста (від 500 тисяч до 1 млн. мешканців);

3) великі міста (250-500 тисяч мешканців);

4) середні міста (100-250 тисяч мешканців);

5) невеликі міста (50-100 тисяч мешканців);

6) малі міста (20-50 тисяч мешканців);

7) найменші міста (до 20 тисяч мешканців);

8) міські селища.

 

Урбанізація.

Сутність другого важливого поняття, яким оперує соціологія міста, -урбанізація",якуможна визначити як процес зосередження людей у великих містах, створення специфічної культури великих міст, характерного способу життя і відповідне їх розповсюдження на все суспільство.

Людина як біологічний вид існує понад три мільйони років. Сучасна людина (Ноmо sapiens) як окремий вид сформувалася приблизно 200 тисяч років тому. Але тільки трохи більше ніж 6 тисяч років минуло з того часу, як у долинах рік Нілу, Інду, Тигру і Євфрату з'явилися міста. Таке порівняно пізнє виникнення міст пояснюється тим, що для того, щоб утворити й утримувати міста необхідно досягнути досить високого рівня суспільного й технологічного розвитку.

Археологи знайшли глиняні таблички, які свідчили, що в Шумері, державі, яка існувала в межиріччі Тигру і Євфрату приблизно 5,5 тисяч років тому, мужчині видавали на місяць 36 кг. зерна, а жінці - 18 кг. Російський археолог В. Массонпідрахував, що при тій продуктивності праці і врожайності, яка була в Шумері, сім'я вирощувала продуктів у 12 разів більше, ніж їй було необхідно для того, щоб прогодуватися протягом року. Відтак - не всі мусіли працювати у сільському господарстві, а значить вивільнялися робочі руки для будівництва храмів, занять ремеслами і наукою.

Місто можна розглядати як матеріальну основу всієї життєдіяльності людини. Воно забезпечує все життя людини: від родильного будинку до цвинтаря. Місто - самодостатня система.

Міста Стародавніх часів та в період Середньовіччя мали чимало спільних рис, які відрізняли їх від сучасних міст.

По-перше, вони були досить малі. Більшість міст нараховувала до 10 тисяч жителів. Мешканці були знайомі один з одним. Наприклад, Стародавні Афіни в період їх розквіту IV ст. до н.е. населяли не більше 150 тисяч осіб. Такою державою кожен громадянин міг управляти особисто. Ніяких депутатів. Із 25 тисяч громадян Афін, близько 2 тисяч щороку займали виборні посади. Кожен вільний афінянин хоч раз у житті займав яку-небудь посаду, а більшість - не раз.

Хоча й траплялися винятки, як наприклад, стародавні міста Вавилон чи Александрія, які на рубежі нашої ери налічували більш як 500 тисяч мешканців або імператорський Рим, у якому 2000 років тому проживало понад 1 мільйон осіб.

По-друге, міста були обнесені мурами, які захищали жителів від нападів ворогів, а також визначали межу міста, відділяли його від сільської місцевості.

По-третє, права жителів міст суттєво відрізнялися від прав селян. Наприклад, за Середньовіччя деякі міста виборювали для себе т. зв. Магдебурзьке право (від міста Магдебург, де воно вперше було запроваджене у XIII столітті). Згідно цього права міста звільнялися від управління та суду великих феодалів і створювали органи міського самоуправління.

По-четверте, жителі більшості міст займалися, як правило, не тільки ремеслом і торгівлею, але й землеробством.

З кінця XVII — поч. XVIII століття у Нідерландах, Англії, а згодом - і в інших країнах Європи, Північної Америки і решти світу почалася промислова революція - процес прискореного розвитку промисловості, внаслідок якого зростає кількість зайнятих у цьому секторі господарства. Щоб забезпечити фабрики робочою силою, необхідно було зібрати разом людей, які мешкали у різних місцях. Тому промислова революція супроводжується процесом урбанізації.

Урбанізація (від лат. urbs - місто) - це процес зростання і підвищення ролі міст у розвитку суспільства, збільшення частини міського населення і поширення міського способу життя на всі прошарки населення.

Протягом 1700 -1800 років деякі міста, як, наприклад, Відень, Берлін, Прага, подвоїли кількість свого населення. Найменший приріст, протягом указаного періоду, в Західноєвропейському регіоні спостерігаємо в Лісабоні - 50%; максимальний - у Лондоні - в 4,5 рази.

На початку XIX ст. у світі було 26 міст із населенням понад 100 тисяч осіб. Сьогодні таких міст нараховується понад 2,5 тисячі. Населення Нью-Йорка за період з 1800 по 1900 рік зросло від 60 тисяч до 4,8 мільйонів осіб. У 1802 році Лондон був єдиним містом у світі із мільйонним населенням, а у 1950 році таких міст нараховувалося вже понад 100.

На Заході України процес урбанізації набрав розмаху в останній третині XIX століття. Львів за 30 років (період з 1880 по 1910 роки) збільшив своє населення зі 110 до 190 тисяч і, таким чином, на 1910 рік у Західній Україні нараховувалося 8 міст, які мали понад ЗО тисяч жителів: Львів (190 тисяч), Чернівці (87 тисяч), Перемишль (54 тисячі), Коломия (43 тисячі), Дрогобич (35 тисяч), Тернопіль (34 тисячі), Станіслав (33 тисячі), Стрий (31 тисяча).

У XX столітті урбанізація стала глобальним процесом, який з кожним роком набуває все більшого розмаху. У 1975 році у містах проживало 39% населення світу, у 2000 році ця цифра перевищила 50%, а у 2025 році вона, за прогнозами ООН, становитиме приблизно 63-65%.

В Україні зараз міське населення складає майже 70 відсотків. У країнах Західної Європи число міського населення - 85-90 відсотків.

Доведено, що велика концентрація міського населення - це прорахунок у містобудівній політиці. Мільйонне місто ніяких особливих переваг у порівнянні з містом у 250-500тисяч жителів не дає, а от проблем екологічних, демографічних, транспортних, соціально-психологічних породжує досить. Чим більше місто, тим старіше населення, нижча народжуваність, вища захворюваність, більше розлучень і неповних сімей. Метро, музеї і театри не можуть компенсувати ці негативні наслідки зайвої концентрації населення.

Належить відзначити, що питання про те, яким великим має бути населений пункт, щоб вважатися містом, є досить непросте. У Данії, наприклад, містом вважається населений пункт у якому проживає понад 250 жителів, а у Японії - 30 тисяч. Статистичні органи України для виділення міста і села в системі розселення користуються в основному двома кількісними показниками - чисельністю мешканців населеного пункту і тим, який процент із них є зайнятим у сільському господарстві.

Приблизно з другої половини XX століття у світі переважає тенденція до утворення міських агломерацій та мегалополісів. (Агломерація - це скупчення населених пунктів, яке складається з десятків, а іноді й сотень міст і приміських поселень, які тісно пов'язані одне з одним.У соціологічній літературі їх іноді називають раковими пухлинами планети. У США створено спеціальне міністерство житлового будівництва і міського розвитку, комітет із проблем міст при президенті США. Але в країнах з розвинутими ринковими відносинами є такий могутній регулятор міського розвитку, як висока ціна на землю у великих містах.

Соціологія міста :історія розвитку, предмет, основні категорії.

Соціологія міста -галузь соціологічних знань, яка розкриває конкретні особливості розвитку і функціонування міста в певних історичних умовах, соціальні процеси, форми і інститути урбанізації.Вона виникла під впливом безпосереднього зростання міських поселень і внаслідок загострення соціальних проблем міста, її становленню сприяли емпіричні дослідження, що проводились у США в 20-30-х рр. XX ст. (Р. Парк, Е. Берджес, Р. і X. Лінд, Р. Маккензі).

Теоретичні засади соціології міста закладені працями М. Вебера “Місто”, К.Бюхера і Г.Зіммеля"Великі міста, їх суспільне, політичне та економічне значення", А. Вебера"Зростання міст в XIX столітті". М. Вебервизначав місто як велике поселення, в якому:

• відсутнє взаємне особисте знайомство один з одним;

• основне населення зайнято неземлеробною працею;

• має місце різноманітність промислу і наявність ринку;

• сконцентровані управлінські функції.

Г.Зіммель,вивчаючи особливість міських форм життя, основну увагу приділив розкриттю основних форм соціальної взаємодії (соціальне розселення, соціальна диференціація, конкуренція, безтурботне ставлення особисто оточуючого світу тощо).

Соціологія міста виділилась в особливу галузь соціології в США в межахЧиказької школи(1918-1939 рр.). Представники цієї школи (соціологи з Чиказького університету – Роберт Парк, Ентоні Берджес, Льюїс Віртта ін.) вбачали у місті природну соціальну лабораторію, в якій за допомогою емпіричних методів можна вивчати "людську природу" і зміст суспільного життя. Міська спільність розглядалась ними у вигляді складної мозаїки різних соціальних груп, кожна з яких мала претензію на певну територіальну зону.

Об'єктомпізнання соціології міста є місто як соціально-територіальна (просторова) спільність, комплекс соціальних сфер і інститутів, як поселенська структура, як основна підсистема в системі розселення людей, а предметомвивчення – соціальна сутність, ґенеза, функції, загальні, специфічні і емпіричні особливості міста як соціальної системи.

В основне коло проблем соціології міста входять такі:

• визначення ролі міста в суспільстві і системі розселення;

• основні причини появи міста і фактори, що впливають на його розвиток;

• визначення основних підсистем міста та їх взаємозв'язок;

• соціальна стратифікація міста та етнічний склад населення;

• особливості міського способу життя і спілкування;

• соціекологія міста та ін.

Основними категоріями, якими оперує соціологія міста, є: "місто", "урбанізація”, "міський спосіб життя", "соціальна структура міста", "специфіка міського спілкування", "етнічна інтеграція", "соціальна інфраструктура міста", "субкультура окремих верств" та ін.

 

2. Місто як об’єкт дослідження. Типологія міст.

 

Як правило, під містомрозуміють цілісну територіальну одиницю з високою компактністю населення і значним числом мешканців, зайнятих різноманітними і неоднорідними видами трудової діяльності, зі специфічним способом життя.

Місто- це одночасно і центр науки, освіти і найбільш розвиненої культури, це і центр промислового виробництва, це і місце, де сконцентровані основні соціальні групи і верстви населення. Саме тому суспільство розвивалось і розвивається через місто. Історичний досвід засвідчує: на різних етапах суспільного розвитку роль і значення міста як центра економічного, соціально-політичного і духовного життя суттєво змінювалось, але при цьому воно завжди зберігало за собою певну роль в соціальному прогресі.

 

Теорії розвитку міст

Модель концентричних зон

Роберт Паркта Ентоні Берджес,вивчаючи соціальні процеси у Чикаго, складали соціальну карту міста: на карти наносилися зони підліткової злочинності, расової напруженості, розподіл кінотеатрів, танцмайданчиків, магазинів і т. ін. Тобто карти складалися за найрізноманітнішими соціальними показниками. Сукупність цих карт „вимальовувала" структуру міста. Центральна зона - це простір, на якому переважають адміністративні та торгівельні установи, банки, театри, дорогі ресторани. Центральну зону оточує перехідна зона - колишня дільниця багатих помешкань, а на час дослідження - район зі змішаною структурою, у якій розміщені офіси не найбагатших фірм, середньої руки ресторани. Наступне кільце утворюють житлові зони: робітничі райони із дешевшим житлом розміщені ближче центру, а у передмістях мешкають заможні городяни. Географічну мобільність автори у даному контексті розглядали як показник соціальної мобільності.

Ця теорія не є універсальною, вона описує передусім модель конкретного міста - Чикаго, а також тенденції, які характерні для розвитку міст у США. У європейських, латиноамериканських, азіатських містах диференціація міської території часто дзеркальна північноамериканській: робітничі околиці оточують привілейований центр, в якому деякі квартали особливо вирізняються дорожнечею землі, високим благоустроєм і заселені привілейованими верствами.

Подібні підходи до аналізу життєвого простору міста застосовують і дослідниками на пострадянських теренах. Олександр Трущенко,наприклад, у 1995 році опублікував книгу із красномовною назвою „Престиж центра: городская социаль-ная сегрегация в Москве". В ній, зокрема, говориться, що напередодні революції 1917 року дві третини найзаможніших родин жили у межах Садового кільця. Традиція збереглася і при Радянській владі. В межах Садового кільця було локалізовано 85% театрів, 65% музеїв, 70% концертних і виставкових залів, 65% бібліотек, 65% шкіл із поглибленим вивченням іноземної мови. Аналіз показав, що працюючий житель центру за рахунок територіальних факторів організації побуту і проведення вільного часу отримував додатково 6 годин вільного часу денно! Проаналізувавши, як наприкінці 70-х років розподілялися московські адреси членів трьох спілок - Спілки композиторів, художників та письменників (адреси представників політичної та господарської еліти дістати було практично неможливо), автор виявив, що у межах Садового кільця мешкало 78% членів Спілки композиторів СРСР, 76% членів Спілки художників СРСР і 69% Членів Спілки письменників СРСР.

Модель секторів

Гомер Гойтзапропонував інший підхід до аналізу розвитку міст. Він вважав, що міста розвиваються секторами у вигляді клинів, що розширюються від центру до околиць. Ці сектори розміщені вздовж водних артерій чи транспортних ліній. Ці сектори відрізняються своєю спеціалізацією, яка складається внаслідок сприятливих характеристик довкілля: промислові дільниці виростають біля місць справи - біля порту, чи транспортного вузла і т. ін., біля них - житлові дільниці для робітників. Гойт вважав, що специфічна топографія кожного міста є підставою того, що кожне місто є неповторним за своєю забудовою і своїм плануванням. Разом з тим існують і певні закономірності: престижні житлові райони знаходяться неподалік від торгового центру.

Модель багатьох центрів

Ченсі Гарріс і Едвард Ульманнвисловили ідею про те, що з розвитком комунікацій міста набувають нового виду: у них розвиваються окремі центри, пов'язані з певними видами діяльності. Є відпочинкові дільниці, фінансові, торгові, житлові та ін.

Розвиток спеціалізованих осередків залежить від кількох чинників, а саме: деякі види діяльності вимагають створення спеціальних умов (парк відпочинку, торговий центр тощо); для деяких підприємств є вигідною локалізація поблизу інших підприємств; певні дільниці ніколи не межують (багаті райони вілл і спальні райони, або промислові райони).

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти