Міжнародна торгівля в системі МЕВ

Механізмом реалізації світогосподарських зв'язків є світовий ринок як сфера усталених економічних відносин, що ґрунтуються на міжнародному розподілі праці. Господарські зв'язки на світо­вому ринку проявляються через форми міжнародних економіч­них відносин — міжнародну торгівлю, міжнародну міграцію ро­бочої сили, міжнародний рух капіталу, а також валютно-кредитні відносини (рис. 1.1).

Країна Зарубіжжя Країна Зарубіжжя Країна Зарубіжжя

Експорт Еміграція Зарубіжні інвестиції

Імпорт Імміграція Іноземні інвестиції

Рис. 1.1. Форми міжнародних економічних відносин та їх складові

Форми міжнародних економічних відносин тісно пов'язані між собою, впливають одна на одну, створюючи додаткові сти­мули для взаємного розвитку. Так, торгівля створює умови для міжнародного інвестування, а міграція капіталу, в свою чергу, стимулює торговельні зв'язки та міграцію робочої сили. Однак основною і центральною ланкою світогосподарських зв'язків завжди була і є міжнародна торгівля. За оцінками Джефрі Сакса, міжнародна торгівля становить на сьогодні 80 % усіх міжнарод­них економічних відносин.

Міжнародна торгівля як обмін товарами і послугами є не тільки зовнішньою ознакою існування світового ринку, а й матеріальною основою міжнародних економічних відносин, що забезпечує зрос­таючу інтеграцію світового господарства. Вона — форма зв'язку між товаровиробниками і споживачами різних країн, який вини­кає на основі розвитку міжнародного поділу праці.

В умовах докапіталістичних формацій, які базувалися на на­туральному господарстві, існували лише деякі елементи міжна­родного поділу праці, що були пов'язані в основному з особливо­стями природних умов в окремих країнах. Відповідно до між­народної торгівлі залучалась невелика частина виробленої в краї­ні продукції, а сам обмін здійснювався переважно між сусідніми землями і не завжди був усталеним. Поява розвинутих форм міжнародного поділу праці характерна для епохи промислового капіталізму. Крупна машинна індустрія стимулювала поглиблен­ня диференціації виробництва, що, врешті-решт, зумовило його вихід за національні межі і стимулювало значне розширення між­народної торгівлі. Спочатку в міжнародній торгівлі брали участь тільки найрозвинутіші країни і лише з розвитком товарного виро­бництва до неї почала залучатися дедалі більша кількість країн, що спричинило виникнення світового ринку. Фахівці відносять заро­дження світового ринку до XVI ст., коли капіталізм перебував на мануфактурній стадії розвитку. А вже на початку XIX ст. світовий ринок характеризувався досить розвинутими формами торговель­но-економічних і фінансово-кредитних відносин країн.

Отже,міжнародна торгівля — історично перша форма між­народних економічних зв'язків, що являє собою обмін товарами і послугами між державне оформленими національними господар­ствами, тобто між державами.

Для національного господарства участь у міжнародній торгів­лі набуває форми зовнішньої торгівлі.

Зовнішня торгівля (ЗТ) — це торгівля однієї країни з інши­ми, яка складається з оплачуваного вивезення (експорту) та вве­зення (імпорту) товарів і послуг.

У сукупності зовнішня торгівля різних країн утворює міжна­родну торгівлю, яка до того ж є складною соціально-економіч­ною категорією. Її можна розглядати з двох позицій — операцій­ної та державно-політичної (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Підходи до розуміння сутності міжнародної торгівлі

З операційної точки зору міжнародна торгівля — це процес безпосереднього обміну товарами та послугами між господарю­ючими суб'єктами різних держав, державами та міжнародними організаціями. Йдеться про рух товарів (у т. ч. послуг, лі­цензій, ноу-хау, інжинірингу тощо), інструменти та механізми розширення товарообігу, вдосконалення структури експорту та імпорту, прогнозування та оцінку світових товарних ринків, пла­нування можливостей експорту та потреб імпорту, організацію контрактної роботи, контроль за поставками та відвантаженням, здійснення валютно-фінансових операцій тощо. При цьому пред­метом міжнародної торгівлі як сфери знань є організація вико­нання експортно-імпортної операції, а об'єктом, відповідно, будь-яка операція з експорту чи імпорту.

З державно-політичної точки зору міжнародну торгівлю можна розглядати як особливий тип суспільних відносин, які виникають у світовій системі господарства в процесі і з приводу обміну то­варами та послугами між державами, що мають власні зовнішні і зовнішньоторговельні політики. Такі відносини регулюються спеціальними міжнародними регламентами: договорами, угодами, ак­тами та іншими нормами міжнародного права. Проте, оскільки суспільні відносини не можуть не залежати від зовнішньої і вну­трішньої політики країн, то відносини обміну на світовому ринку значною мірою регулюються й актами та діями політичного характеру. Так, конгресмени США дуже часто використовують торговельні санкції для покарання інших країн у національних або політичних інтересах.

За державно-політичного підходу до трактування сутності міжнародної торгівлі її предметом є організація торговельного обміну, виходячи з національних інтересів і глобальних тенден­цій розвитку світового господарства в цілому, а об'єктом — тор­говельний обмін як сукупність операцій з експорту та імпорту.

Порівняльна характеристика підходів до пояснення сутності міжнародної торгівлі може бути проведена за такими критеріями: суб'єкти, цілі та інструменти торгівлі; предмет міжнародної тор­гівлі як сфери знань; об'єкт (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДХОДІВ ДО РОЗУМІННЯ СУТНОСТІ МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Якщо розглядати міжнародну торгівлю як сукупність актів купівлі-продажу товарів, то в цьому процесі можуть брати участь усі суб'єкти міжнародних економічних відносин (МЕВ) різних країн (фізичні та юридичні особи, держави, міжнародні організації). Метою обміну в будь-якому випадку буде задоволення економічних інтересів (при експорті — отримання прибутку, завоювання част­ки ринку тощо, а при імпорті — задоволення потреб у необхідних ресурсах і товарах), а Інструментами досягнення мети — поло­ження та умови контрактів і угод.

За державно-політичного підходу держави можуть не брати безпосередньої участі в торгівлі, але, відстоюючи інтереси національних суб'єктів зовнішньоторговельної діяльності та державні .інтереси в цілому, впливати на зміст міжнародних угод та домовленостей, брати участь у розробці норм міжнародного торговель­ного права, формулювати власні, адаптивні до ситуації зовніш­ньоторговельні політики. В цьому процесі активну участь беруть і міжнародні організації торговельного спрямування, метою яких є гармонізація світової торгівлі на недискримінаційній основі.

Таким чином, міжнародна торгівля як обмін товарами і послу­гами між виробниками та споживачами різних країн об'єктивно не має ніяких обмежень, але реальні обсяги, структура, регіональні напрями та динаміка експорту та імпорту залежать від політичної орієнтації країни, належності до військових блоків або інтегра­ційних угруповань, зовнішньоторговельної політики власної та приймаючої країни, відносин із відповідними міжнародними ор­ганізаціями.

Операційний підхід певною мірою є проявом політики вільної торгівлі (фритредерства), а державно-політичний — протекціонізму. В цілому ж історія розвитку міжнародної торгівлі є балансуван­ням держав між цими двома напрямами. Однозначний, безком­промісний вибір політики фритредерства або протекціонізму у зовнішній торгівлі був характерним для минулих століть.

Основою зовнішньоторговельних політик держав завжди були концепції міжнародної торгівлі як спроби теоретичного осмис­лення та пояснення причин міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку. На сьогодні можна виокремити п'ять груп концепцій розвитку між­народної торгівлі:

• в меркантилізму (раннього та пізнього);
• в переваг (абсолютних і відносних);
• факторів виробництва;
• неотехнологічні;
• конкурентоспроможності.