ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Принципи СОТ в практиці регулювання міжнародної торгівлі.

Генеральна угода з тарифів і торгівлі укладена в 1947 р. для регулювання міжнародних тор­гово-економічних відносин, до середини 90-х років вона об'єднала понад 100 країн світу. Членами цієї міжнародної організації є розви­нуті країни ринкової економіки, країни, що розвиваються, і деякі східноєвропейські країни.

ГАТТ було створено на тимчасовій основі після II світової війни в період виникнення різноманітних багатосторонніх організацій у галузі міжнародного співробітництва, зокрема Бреттонвудських закладів, відомих зараз як МВФ і Світовий банк.

Спочатку планувалося створити міжнародну торгову організацію (МТО), яка повинна була стати спеціалізованим закладом ООН. Всі країни-учасниці ГАТТ входили в ті 50 країн, які брали участь у ство­ренні проекту статуту, що мав визначити не тільки положення, регу­люючі світову торгівлю, айправила, які стосувалися б законності, угод про сировинні товари, обмеженої ділової практики, міжнародних інве­стицій і послуг.

Робота ГАТТ здійснювалася представниками урядів — Договірни­ми Сторонами (найвищий орган ГАТТ — сесія Договірних Сторін скли­кається раз на рік). У період між сесіями питання вирішувалися Радою Представників, засідання якої здійснювалися дев'ять разів у рік.

В основу правового механізму ГАТТ були покладені такі прин­ципи:

- недискримінація в торгівлі;

- використання переважно тарифних засобів захисту національ­ного ринку, а не кількісних обмежень (чи аналогічних заходів);

- прогресивне зниження митних тарифів за допомогою проведен­ня раундів багатосторонніх торгових переговорів;

- взаємність у наданні торгово-політичних уступок;

- вирішення торгових суперечок шляхом проведення консультацій і переговорів, а в разі неможливості досягнення угоди — розгляд у спец­іально створених третейських групах, рішення яких є обов'язковими для договірних сторін ГАТТ.

Торгово-політична відкритість національної економіки визна­чається ступенем лібералізації транскордонних переміщень товарів, послуг, капіталів і робочої сили. Промислово розвинуті країни через певні причини на ранніх етапах своєї індустріалізації притримували­ся політики закритих дверей. Але з часом переходили на ліберальніші позиції: спочатку в своєму ставленні до товарних ринків, потім — ринків послуг, національних фінансових ринків, далі — ринків робо­чої сили.

З початку діяльності ГАТТ (1948 p.) і по 1990 р. середній рівень та­рифного захисту національних ринків індустріальних країн знизився в 6,4 рази (з 40 до 6,3 %); одночасно наростала регламентація нетариф-них бар'єрів.

З середини 80-х років на шлях лібералізації своїх торгово-політич­них режимів вступали країни, що розвиваються.

Найбільші досягнення в галузі лібералізації міжнародної торгівлі були здобуті внаслідок проведення серії багатосторонніх торгових пе­реговорю чи торгових раунда під егідою ГАТТ. У1948 р. угодупро ГАТТ підписали лише 23 країни, а угоди раунду Діллона (1960 -1961 pp.) — 39 країн, раунду Кеннеді (1964 — 1967 pp.) — 74, Токійського раунду (1973 — 1979 pp.) — 99, Уругвайського раунду (вересень 1986р. - грудень 1993 р.) — 125 країн.

Більшість ранніх торгових раундів стосувалися, в основному, ско­рочення тарифів, але на останніх раундах розпочався процес пере­гляду, реінтерпретації або розширення статей самої Генеральної уго­ди. Так, раунд Кеннеді закінчився досягненням згоди про нові анти­демпінгові угоди ГАТТ; при завершенні переговорів на Токійському раунді в листопаді 1979р. прийнято крупний пакет тарифних пільг і укладено нові угоди з нетарифних заходів та вдосконалення право­вих рамок ГАТТ (у результаті такого скорочення митні збори змен­шилися на 34).

Уругвайський раунд (восьмий раунд торгових переговорів) відкрив­ся у вересні 1986 року в Пунта-дель-Есте (Уругвай) після довгих і важ­ких переговорів. Трьома основними органами цього раунду є:

- Комітет з торгових переговорів;

- Переговорна група з товарів;

- Переговорна група з послуг.

Основні питання Уругвайського раунду, які обговорювались у ході засідань, такі:

- подальше скорочення тарифів;

- сільське господарство, текстиль і одяг;

- статті ГАТТ;

- субсидії і компенсаційні заходи;

- врегулювання суперечок;

- права на інтелектуальну власність;

- торгівля послугами.

Особливо важкими були переговори про зобов'язання із скорочен­ня державної фінансової допомоги і обмежень на доступ до ринків у галузі сільського господарства. їх головна мета — обмеження протек­ціонізму в торгівлі сільськогосподарською продукцією, ліквідація мит­них зборів у багатьох галузях промисловості, надання відкритішого ха­рактеру деяким галузям сфери послуг, включаючи банківську справу і страхування.

Перед Уругвайським раундом багатосторонніх переговорів, що три­вали майже сім років, були поставлені особливі завдання, які полягали в спробі поширити компетенцію ГАТТ на нові галузі — торгівлю по­слугами (банківська справа, страхування, туризм, телекомунікації), торгові аспекти прав інтелектуальної власності й інвестиційні заходи в галузі торгівлі.

Переговори відбувалися на основі проекту завершального акту Уругвайського раунду, який містив положення подальшого обговорен­ня деяких аспектів, включаючи певні обмеження на сільськогоспо­дарські субсидії, переговори з питань доступу на ринки товарів і по­слуг.

Кінцеві результати Уругвайського раунду зведені в документ, який складається з двох частин: Заключного акта і документів-графіків по­ступового зниження бар' єрів на шляху доступу на ринки.

Міжнародна торгівля в останні десятиліття була кардинально лібе­ралізована, але не стихійно, а узгоджено, в рамках багатосторонніх угод, спочатку під егідою Секретаріату ГАТТ, а з 1995 року — Світової орга­нізації торгівлі. Ці угоди — не просто декларації про наміри, а система досить жорстких взаємних зобов'язань держав-членів, порушення яких небезпечне через можливість відповідних заходів з боку решти учас­ників і великі матеріальні втрати. При цьому ГАТТ/COT одночасно виконує роль вищої арбітражної інстанції в суперечках між державами-членами. Такий інституційний на міжнародному рівні підхід дозволяє знизити середній рівень тарифного захисту ринків індустріальних країн-учасниць ГАТТ/COT з 40% у 1948 році до 6,3% у 1990 році і очі­куваних 3,8% у 2000 році.

Отже, створення Світової організації торгівлі (СОТ), прийняття пакета угод з подальшої лібералізації торгівлі промисловими товара­ми, приведення в порядок правил торгівлі продуктами сільського гос­подарства і послугами, захист зв"язаних з міжнародним товарооборо­том прав на інтелектуальну власність свідчить про історичний прорив у напрямку нового, ліберального порядку на світовому ринку.

Світова організація торгівлі (СОТ) створена 1 січня 1995 р. для обслуговуванняіреалізації багатос­торонніх торгових угод та угод з обмеженою кількістю учасників, а та­кож як форум для організації міжнародних торгових переговорів.

СОТ займається регулюванням міжнародних правил при здійсненні торгових відносин між країнами та забезпечує умови для проведення переговорів, спрямованих на глобальну лібералізацію торгівлі.

Метою організації є: узгодження позицій різних країн, спрямова­них на ліквідацію митних та інших бар'єрів у міжнародній торгівлі; роз­робка та застосування правил, які виключають дискримінацію; запро­вадженні режимів найбільшого сприяння в торгівлі.

До функцій організації відносяться: сприяння врегулюванню тор­гових суперечок, контроль за національною торговою політикою країн-членів, співробітництво з іншими міжнародними установами, які бе­руть участь у формуванні глобальної економічної політики.

Існують невирішені проблеми, які дістались СОТ від ГАТТ, асаме: можливий негативний вплив на країни, що розвиваються, протекціо­ністських заходів відносно інтелектуальної власності; обмежена лібе­ралізація правил торгівлі сільськогосподарською продукцією; міжна­родна торгівля й охорона навколишнього середовища; торгівля та тру­дове законодавство.

Основними принципами торгової системи ГАТТ/COT є:

• торгівля без дискримінації (надання режиму найбільшого спри­яння та використання "національного режиму");

• передбачуваний і поширений доступ до ринків;

• розвиток справедливої конкуренції;

• заохочення економічного розвитку і реформ;

• відкрита торгівля.

Інтеграція в міжнародну торгову систему потребує членства у Світовій організації торгівлі. Багато країн з перехідною економікою вже є членами СОТ: Болгарія, Чехія, Угорщина, Польща, Румунія, Словач­чина, Словенія. Всі інші країни знаходяться на різних стадіях процесу вступу до цієї організації.

Членство в СОТ для країн з перехідною економікою має позитивні моменти: створення доступу до ринку, захист режиму вільної торгівлі, забезпечення чесного вирішення торгових суперечок.

Нині країнам з перехідною економікою їхні торгові партнери доб­ровільно створюють режим найбільшого сприяння. Так, експорт у США при відсутності такого режиму може піддаватись високим тари­фам (в середньому — 30%), тоді як при його наявності середній та­риф складає всього 5%. Навіть мала країна з невеликим потенціа­лом у міжнародній торгівлі, яка входить до СОТ, може розраховува­ти на вирішення торгових суперечок з крупними торговими парт­нерами.

Процес вступу в СОТ триває до двох років. Після написання краї­ною листа у СОТ з вираженням інтересу до членства в цій органі­зації СОТ організовує робочу групу для розгляду такої заявки. Чле­ни групи вивчають зовнішню торгівлю цієї країни (як політику, так і практику) у відношенні товарів, послуг і прав інтелектуальної влас -ності.

Після визнання того, що торгова політика і практика країни відпо­відають вимогам СОТ, робоча група розглядає конкретні рівні макси­мального тарифного захисту, які будуть застосовуватись країною. За­явник теж обіцяє прийняти відповідні певні зобов'язання на певний період часу.

Чим ліберальнішим і прозорішим є режим торгової політики краї-ни-кандидата, тим легше відбуваються переговори про вступ.

СОТ сьогодні керує такими міжнародними угодами:

- Генеральна асоціація з послуг (ГАЛ), яка стосується міжнарод­ної торгівлі послугами як угода, досягнута на Уругвайському раунді;

- Договір про міжнародну власність (ДМВ), який вироблений Уругвайським раундом і встановлює правила захисту прав інтелекту­альної власності;

- Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка базується на взаєморозумінні, досягнутому в 1947р., доповненому і розвинутому в 1994р. на Уругвайському раунді переговорів, і керує товарною торгів­лею.

Кожна з угод містить певну кількість фундаментальних принципів, згідно до яких приєднані до організації уряди повинні керувати торго -вими відносинами і під якими мають підписуватись нові члени. Найв-ідомішими з них є принцип режиму сприяння, який лежить в основі всіх трьох договорів і потребує застосування до всіх країн при умові відсутності будь-якої дискримінації в тарифах та інших обмеженнях у торгівлі.

Другийпринцип — взаємність - передбачає, що зобов'язання із лібе­ралізації торгівлі, взяті на себе однією країною, будуть підтримані реш­тою країн. Користуючись цим принципом під час переговорів, країни можуть пропонувати зменшити свої торгові бар'єри замість скорочен­ня торгових бар'єрів іншими країнами. Практично цей принцип вигі­дний великим державам, оскільки їх ринки є вкрай важливими для інших країн.

Щодо товарної торгівлі, то важливим принципом є те, що протек­ція власної промисловості може здійснюватись тільки на тарифній ос­нові, без застосування ліцензій та інших кількісних обмежень торгівлі.

У сфері послуг фундаментальним принципом є національний ре­жим, який вимагає від урядів застосування до іноземних виробників послуг режиму, як мінімум не менш сприятливого, ніж наданий націо -нальним компаніям.

У своїх переговорах про вступ у СОТ країни повинні дотримува­тись таких стратегій:

- обіцяти лібералізацію, мінімально необхідну для вступу.

Підтримуючи суттєвий рівень протекціонізму, ці країни залиша­ють певний простір для переговорів. Базуючись на принципах взаєм­ності, вони можуть використовувати цей простір для поліпшення дос­тупу до ринків членів СОТ у майбутніх раундах переговорів. Але існу­ють значні ризики цієї стратегії: окремі країни, зокрема малі, з пере­хідною економікою, мають невеликий потенціал у переговорах про доступ до ринків, отже, вигоди, які вони можуть отримати за допомо­гою даної стратегії незначні. У той же час, виключаючи переваги ре­жиму вільної торгівлі, підтримуючи відносно високі тарифи і протек­ціонізм у сфері послуг, вони накладають додаткові витрати на власні економіки;

- обмежити тарифи рівнями, вищими ніж ті, які застосовуються на даний час, підтримувати відносно вільну торгівлю в сфері послуг, але без офіційних угод про обмеження (ці дві політики можливі за пра­вилами СОТ).

При даному підході країни ризикують тим, що внутрішні інтереси впливатимуть на посилення протекціонізму;

- обмежити тарифи на мінімально можливому рівні і погодитись з режимом вільної торгівлі в сфері послуг.

Прийняття режиму вільної торгівлі шляхом приєднання до офіцій­них угод СОТ полегшить вступ країни до організації, забезпечить уря­дам політичне прикриття від внутрішніх протекціоністських інтересів, інвестори - як внутрішні, так і зовнішні - матимуть більшу довіру до стабільності торгового режиму.

У травні 1998 року відбулась друга міністерська Конференція СОТ, яка є вищим органом. Ділова частина Конференції була присвячена аналізу виконання раніше укладених угод і розробці програми роботи над новими угодами.

За час, що пройшов після Сінгапурської конференції СОТ (грудень 1996 p.), у межах COT було укладено три угоди: про лібералізацію торгівлі глобальними телекомунікаційними послугами (її підписали 69 країн), про відміну до 2000 року імпортних мит на продукцію інформа­ційних технологій (43 країн), про відкриття ринку фінансових послуг для іноземної конкуренції (102 країни). Ці угоди охоплюють міжнародні торгові операції, щорічно перевищуючи 1 трлн дол.

Країни, що розвиваються, вважають за необхідне сконцентрувати­ся на аналізі виконання діючих угод. Ці країни незадоволені формаль­ним підходом промислово розвинутих країн до виконання досягнутих домовленостей про розширення доступу іноземних товарів до своїх ринків.

Країни, що розвиваються вважають, що експорт продукції сільськогосподарської, риболовецької, легкої, електронної промисло­вості в західні країни продовжує зустрічатися там із серйозними труд­нощами. До таких перешкод відносяться: субсидії національним ви­робникам сільськогосподарської продукції, тарифні і нетарифні бар'­єри, антидемпінгові заходи. Не виключено, що нові експортери вима­гатимуть від СОТ перегляду самої концепції антидемпінгових заходів. У свою чергу промислово розвинуті країни хочуть включити до поряд­ку денного переговорів питання торгівлі й інвестицій, торгівлі і пол­ітики в забезпеченні конкуренції, прозорості в урядових закупках. Рада СОТ з торгівлі товарами розглядає можливості подальшого полегшен­ня торгівлі за рахунок спрощення митних процедур.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти