ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Визначення сумарного вмісту у вапні активного СаО сахаратним методом

 

Прилади та матеріали: штатив, конічна колба, електронні ваги, скляне намисто, електроплитка, порцелянова ступка, розчин цукру, негашене вапно, дистильована вода, 1 н розчин соляної кислоти, розчин фенолфталеїна.

Хід роботи.

Тонкозмелену наважку вапна масою 0,25 г поміщають у конічну колбу місткістю 500 мл, додають 50 мл розчину цукру й енергійно збовтують на протязі 15 хв. З метою поліпшення перемішування в колбу попередньо поміщають 3...5 скляних намистинок. Потім додають 2...3 краплі фенолфталеїна і титрують 1 н розчином соляної кислоти. Титрування роблять по краплях до першого зникнення рожевого забарвлення. Кількість активного оксиду кальцію А1, %, обчислюють за формулою

 

,

 

де V – об’єм 1 н розчину соляної кислоти, що пішов на титрування, мл;

ТСаО – титр 1 н розчину соляної кислоти, виражений у г СаО;

т – маса наважки вапна, г.

 

Визначення вмісту у вапні зерен, що не погасилися

 

У процесі гасіння комового вапна деяка частина його може або взагалі не погаситися, або гаситься настільки повільно, що процес гасіння закінчується у будівельному розчині або навіть у кладці. Зерна, що не погасилися, являють собою різні домішки: кварцовий пісок, що не розклався при випалі СаСО3 (недопал), засклований оксид кальцію СаО (перевипал).

Прилади та матеріали: металева посудина циліндричної форми, електроплитка, термометр, сито із сіткою № 063, вапно комове негашене.

Хід роботи.

Для визначення вмісту у вапні зерен, що не погасилися, попередньо готують вапняне тісто. З цією метою у металеву посудину циліндричної форми ємністю близько 10 л наливають 3,5...4 л нагрітої до температури 85...90°С води і всипають 1 кг вапна, безперервно перемішуючи вміст до закінчення інтенсивного виділення пари (кипіння). Отримане тісто закривають кришкою і витримують 2 год, потім розбавляють холодною водою до консистенції вапняного молока і промивають на ситі із сіткою № 063 слабким безперервним струменем, злегка розтираючи м'які шматочки скляною паличкою з гумовим наконечником. Залишок на ситі висушують при температурі 140…150°С до постійної маси. Вміст зерен, що не погасилися, Н.З., %, обчислюють за формулою

 

,

 

де т - залишок на ситі після висушування, г.

 

Визначення температури і часу гасіння вапна

 

Швидкість гасіння вапна є важливою характеристикою цого якості, вона встановлюється за температурою і часом гасіння.

Прилади та матеріали: термостат, термометр на 100°С, ваги технічні, мірний циліндр, мелене негашене вапно.

Хід роботи.

Для проведення досліду наважку меленого вапна, розраховану за формулою , де А – вміст активних CaО і MgО, поміщають у термостат, вливають 25 мл води з температурою 20°С, і швидко перемішують дерев'яною відполірованою паличкою. Колбу закривають пробкою зі вставленим термометром на 100°С и залишають у покої. Ртутна кулька термометра повинна бути цілком занурена у реагуючу суміш. Відлік температури реагуючої суміші ведуть щохвилини, починаючи з моменту додавання води. Визначення вважається закінченим, якщо протягом 4 хв температура не підвищується більш ніж на 1°С.

За час гасіння приймають час з моменту додавання води до початку періоду, коли зростання температури не перевищує 0,25°С в хвилину.

 

1.5. Визначення вмісту у вапні гідратної води і СО2

 

Прилади та матеріали: ваги електронні, сушильна шафа, муфельна піч, порцеляновий тигель, ексикатор, мелене вапно.

Хід роботи.

Пробу гідратного вапна висушують при температурі 105…110°С. Потім наважку вапна у кількості 1 г поміщають у попередньо прожарений і зважений порцеляновий тигель, який ставлять на 2 год у муфельну піч, нагріту до температури 520±10°С. Тигель з наважкою вапна прохолоджують у герметично закритому ексикаторі у присутності гігроскопічної речовини, після чого зважують. Вміст гідратної води W, %, обчислюють за формулою

 

,

 

де m1 - різниця у масі тигля з наважкою до і після прожарювання, г;

т -маса наважки вапна, г.

Визначення вмісту СО2 виконують з наважкою вапна, прожареного при температурі 520±10°С, для чого тигель з вапном поміщають на 1 год у муфельну піч, нагріту до температури 975±25°С. Після охолодження тигля з наважкою в ексикаторі його зважують.

Вміст СО2, %, обчислюють за формулою

 

,

 

де m - маса наважки вапна, г;

т2 -маса наважки після прожарювання при 520°С, г;

т3 - маса наважки після прожарювання при 975°С, г.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти