При вивченні першого питання слід знати, що податки є історично найдавнішою формою фінансових відносин між державою і членами суспільства. Вважається, що податки виникли разом із утворенням держави. Держава не могла забезпечити ефективне виконання своїх функцій без відповідної системи надходжень. Отже, виникла потреба у створенні основного джерела наповнення казни або бюджету держави. Цим основним інструментом вважаються податкові платежі.

В умовах ринкової економіки основним методом акумулювання державою частки вартості ВВП є податковий. Саме податки становлять основну частину державних доходів.

Податкові надходження формуються в процесі розподілу та перерозподілу ВВП. Так, у результаті розподілу ВВП створюються первинні доходи основних учасників суспільного виробництва та держави: оплата праці працівників, прибуток суб’єктів господарювання, податкові доходи держави (податок на додану вартість, акцизний збір, мито, збори до державних соціальних фондів). Проте на цьому процес вартісного розподілу ВВП не завершується. Він продовжується як перерозподіл первинних доходів населення та суб’єктів господарювання на користь держави: громадяни сплачують прибутковий податок, відрахування та збори у державні соціальні фонди, майнові податки; суб’єкти господарювання – юридичні особи – податок на прибуток; власники капіталу – податок на дивіденди.

Таким чином, сутність податків і полягає у примусовому вилученні державою на свою користь частини ВВП у вигляді обов'язкових платежів громадян та суб’єктів господарювання.

При вивченні другого питання необхідно знати поняття «податок» та «збір». Податком є обов’язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов’язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Третє питання розкриває економічний зміст і роль податків. Функція податку показує, яким чином реалізується суспільне призначення даної економічної категорії як інструмента вартісного розподілу валового внутрішнього продукту.

Фіскальна функція характерна для всіх держав, у всі періоди їх існування та розвитку. Суть фіскальної функції, що саме за допомогою податків і зборів забезпечується наповнення бюджетів усіх рівнів і відповідно джерел формування доходів держави. З розвитком і вдосконаленням суспільного виробництва значення фіскальної функції зростає. Фіскальна функція податків, через яку відбувається одержавлення частки національного доходу в грошовій формі, створює об’єктивні передумови для підвищення ролі держави в регулюванні економічних процесів.

Фіскальна функція в значній мірі обумовлює економічну функцію податків. Економічна функція невіддільна від фіскальної й знаходиться з нею в тісному взаємозв’язку. Розширення податкового методу мобілізації частини національного доходу дає державі можливість через податки впливати на економічну поведінку суб’єктів оподаткування.

На різних етапах розвитку суспільства дія економічної функції змінювалася. У період первинного накопичення капіталу податки брали участь у становленні капіталістичних виробничих відносин. У часи превалювання вільних ринкових відносин виробництво в цілому не відчувало податкового впливу. Зростання виробництва в умовах науково-технічної революції створило об’єктивні передумови та потребу державного втручання в суспільне виробництво. Це дало новий поштовх для підвищення ролі податкового регулювання. Разом з тим прискорення темпів економічного зростання, підвищення у зв’язку з цим прибутковості бізнесу та доходів населення, в свою чергу, призводять до розширення бази фіскальної функції.

Соціальна функція також тісно пов’язана з фіскальною функцією. Дійсно, саме підвищення фіскальної ефективності податкової системи дає можливість зменшувати податкове навантаження на платників, які мають низькі доходи, і підтримувати за рахунок цього певний рівень соціальної рівноваги.

Зміст кожного податку розкривається через його елементи. При вивченні четвертого питання необхідно розглянути всі елементи податку (рис. 1.1).

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з Податковим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з Податковим Кодексом.

Об’єкт оподаткування - майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг), інші об’єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов’язує виникнення у платника податкового обов’язку.

Рис.1.1 Елементи податку

База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об’єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов’язання.

Одиницею виміру бази оподаткування визнається конкретна вартісна, фізична або інша характеристика бази оподаткування або її частини, щодо якої застосовується ставка податку.

Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.

Податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов’язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав.

Податкова пільга надається шляхом:

а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору;

б) зменшення податкового зобов’язання після нарахування податку та збору;

в) встановлення зниженої ставки податку та збору;

г) звільнення від сплати податку та збору.

Обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із (без) застосуванням відповідних коефіцієнтів.

Строком сплати податку та збору – період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов’язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Податковий період – період часу. З урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків і зборів.

Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов’язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених Податковим Кодексом, коли контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму податкового зобов’язання платника податку.

При вивченні п’ятого питання слід знати, що класифікація податків – це систематизоване групування податків за однорідними ознаками, що дозволяє об'єднати все розмаїття податків у декілька груп і тим самим полегшити їх вивчення та практичне застосування. В теорії оподаткування для класифікації податків використовуються різні критерії.

В сучасних економічних умовах податки класифікуються за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, за способом стягнення, за характером використання, за рівнем державних структур, які впроваджують податки .

1.За формою оподаткування податки поділяють на прямі і непрямі.

Прямі податки – це податки, які справляються з доходів або майна платника податку. Вони поділяються на особисті та реальні. Особисті податки – це податки, що сплачуються платником за рахунок і в залежності від доходу з урахуванням платоспроможності. Наприклад податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, податок на дивіденди тощо. Реальні податки - це податки, які сплачуються з майна в їх основу покладено не реальний, а передбачуваний середній дохід, наприклад податок на нерухомість, плата за землю, податок з власників транспортних засобів.

Непрямі податки – це податки на товари та послуги, які встановлюються у вигляді надбавки до ціни або тарифу. До них належать фіскальні монополії, акцизи, мито.

Фіскальна монополія – це прибуток держави від продажу монополізованих державою товарів. Розрізняють повну монополію, коли держава залишає за собою право на виробництво й продаж окремих груп товарів за встановленими нею цінами, і часткову, коли держава монополізує або тільки процес ціноутворення, або ціноутворення і виробництво окремих видів товарів, або ціноутворення і продаж.

Специфічні акцизи встановлюються на окремі види товарів і стягуються за диференційованими ставками.

Універсальні акцизи встановлюються на більшість груп товарів за уніфікованими ставками. У податковій практиці використовуються три форми універсальних акцизів:

податок з продажу (купівлі), що стягується у сфері оптової або роздрібної торгівлі; об'єктом його є валовий дохід на кінцевому етапі реалізації чи виробництва товарів;

податок з обороту, який стягується також з валового обороту, але на всіх ступенях руху товарів;

податок на додану вартість, що сплачується на всіх етапах руху товарів, але не з валового обороту, а з доданої вартості.

2. Залежно від рівня державних структур, які впроваджують та стягують податки поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки – це податки, які встановлюються Верховною Радою України і стягуються на всій території країни.

Місцеві податки встановлюються органами місцевого самоврядування й у повному обсязі зараховуються до місцевих бюджетів.

3. За економічним змістом податки поділяють : на майно, на споживання, на доходи.

Податки на доходи стягуються з доходів платників.

Податки на споживання сплачуються при використанні доходів.

4. За способом стягнення податки поділяють на окладні та розкладні.

При стягненні розкладних податків спочатку встановлюється загальна сума надходжень відповідно до потреб держави в коштах, потім ця сума розподіляється за територіальним принципом, а вже на низовому рівні – за платниками.

При застосуванні окладних податків спочатку визначається ставка податку. Загальна сума надходжень формується як сума платежів окремих платників податку.

5. Залежно від характеру використання податки поділяють на цільові та загального призначення.

Податки загального призначення – це податки, які використовуються на загальні потреби, без конкретизації заходів або витрат, на які вони витрачаються.

Цільові податки – це податки, призначені для цільового використання. До них, зокрема, належать збори до державних соціальних фондів.

6. За суб’єктом оподаткування податки поділяють на податки з фізичних осіб та податки з юридичних осіб.

7. Залежно від періодичності стягнення податки поділяють на разові та регулярні (систематичні).

Разові податки сплачуються один раз протягом певного часу при здійсненні певних дій.

Регулярні (систематичні) податки стягуються регулярно через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника.

При розгляді шостого питання необхідно знати права, обов’язки платників податків та відповідальність за порушення податкового законодавства.

Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая