ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Міжрегіональна Академія управління персоналом

Міжрегіональна Академія управління персоналом

Львівська філія

 

О.В.Огірко

 

РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

 

 

Навчальний посібник

 

Львів 2002


ББК 86.2я73

О 16

УДК 2

Огірко О.В.Релігієзнавство: Навч. посібник. – Львів: Львівська філія

Міжрегіональної Академії управління персоналом, 2002.- 133 c. – Укр.

 

ISBN 966-7760-15-4

Мета пропонованого навчального посібника – ознайомити читачів з основами релігієзнавства. Подано різні концепції релігійних монотеїстичних і політеїстичних теорій, серед яких головна увага приділена християнству, як релігії любові, щo відображає більше як тисячолітню культуру українців. Особливу увагу звернено на християнську етику, християнську філософію, молитву і святу Літургію та сакральне мистецтво, а також зв’язок релігії й науки. Указано на сучасну міжконфесійну ситуацію в Україні.

Для студентів і викладачів вищих навчальних закладів та вчителів християнської етики.

Схвалено Вченою радою Львівської філії Міжрегіональної Академії управління персоналом

 

Рецензенти: кандидат філософських наук, доцент кафедри культурологічної освіти вчителів Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти Мазур Л.О.,

кандидат філософських наук, доцент кафедри державного управління Львівського регіонального інституту державного управління Української Академії державного управління при Президентові України Петровський П.М.

Відповідальний за випуск Л.І. Лелик

 

 

ISBN 966-7760-15-4©О.В. Огірко, 2002

©Львівська

філія Міжрегіональної Академії

управління персоналом, 2002

ВСТУП

Релігієзнавство як наука вивчає і систематизує гуманітарні й природничі знання про релігію. Термін “релігія” походить від латинського слова – “в’язати”. Релігія поєднує й пов’язує людину з Богом. Вона наказує їй ушановувати Бога, визнавати, що Він є Творцем світу і підтверджувати свою віру ділами. Людина має природну релігійність, бо їй притаманне вроджене почуття – змагання до ідеалу. Людина складається з матеріального – тіла і його фізичних прикмет та духовного – душі і її прикмет – розуму й волі. Людина як створена особа має обов’язки супроти Свого Творця і супроти інших людей, які відкриваються в крилатому латинському вислові:”Ora et labora” – “Молись й працюй”. Релігія закликає людину смиритися перед Богом як Батьком усіх людей і побачити в другій людині свого брата, чи сестру, тобто собі рівного. Релігія заперечує пиху, гордість поодиноких людей і народів та закликає всіх жити у гармонії. Релігія є основою найвищої моралі, якою вона займається протягом усього існування. Із занепадом релігії занепадала і мораль, а разом із тим і весь суспільний лад: Римська імперія, Радянський Союз. Давньогрецький філософ Діокл (ІУ ст. до н.е.) навчав: ”Розум, який перестає споглядати Бога, стає демоном або бидлом”. Людина, яка визнає Бога має певні моральні стрими і дотримується основного закону:”чини добро – остерігайся зла”. Не випадково Святе Письмо навчає: ”Каже безумний у своєму серці: ”Немає Бога!”(Пс.14(13),1). З розвитком культури та цивілізації людства вшанування численних богів (політеїзм) перейшло в монотеїзм, тобто вшанування одного Бога.

Завдання дисципліни - формувати в слухачів певні вміння і навички: спілкування з людьми різних релігійних поглядів; уміння враховувати релігійний фактор при підготовці виступів в аудиторіях з віруючими людьми; вміння вести дискусії , задавати питання і давати відповіді у ситуаціях, коли домінує релігійна тематика; вести ефективні ділові переговори з людьми, релігійні погляди яких можуть впливати на характер майбутніх угод; вміння використовувати свої знання по релігійним проблемам для розвитку способів покращення ділового спілкування.


ТЕМА 2. ХАРАКТЕРИСТИКА МОНОТЕЇЗМУ ТА ПОЛІТЕЇЗМУ

Філософсько-релігійне вчення про Бога поділяється на три напрямки: теїзм, деїзм та пантеїзм. Теїзм є основою християнства і навчає, що Бог є абсолютно вічний Дух, що не лише створив світ і все живе в ньому, але постійно цим світом і кожною окремою людиною опікується. Деїзм визнає Бога першопричиною світу, але заперечує Його подальше втручання в явища природи та в хід суспільних подій. Деїзм є причиною обґрунтування атеїзму. Атеїзм – учення, що заперечує існування Бога, поділяється на : практичний (коли розум переконаний в існуванні Бога, але стиль і поведінка людського життя Його заперечує), теоретичний, вульгарний ( коли людина через своє неуцтво нічого не знає про Бога), догматичний, методичний, войовничий, фальшивий (коли людина визнає віру в Бога, але з практичних причин твердить, що не вірить), страждаючий ( коли людина не може дійти до Бога і це боляче відбивається на її душі). Пантеїзм не відділяє Бога від світу і вчить, що Бог не перебуває поза природою, а в ній. Пантеїзм властивий основним багатобожним релігіям.

Політеїзм - (грецьке роlу - багато; tеоs - Бог) багатобожжя, віра в багатьох богів. Всі первісні релігійні комплекси та релігійні системи носили політеїстичний характер, зокрема, релігійна система Месопотамії, Єгипту, Греції, Риму та ін. Типовим прикладом багатобожної релігії є індуїзм, який виник в Індії 3500 років тому . Індуїсти вшановують головних богів Тримурті: Брахма (творець світу), Шіва (бог, що знищує світ), Вішну (бог, що утримує й охороняє світ), а крім них Рама, Крішна. Cлово ”Брахма” означає все, що добре, особливо правду. З індуїзму 3000 років тому повстала кастова релігія брахманізм. Кастовий характер індуїзму визначає 70 млн. недоторканих, яким забороняється користуватися загальними колодязями, ходити по правій стороні вулиці, відвідувати храми. Для цих двох релігій є найважливіше вчення про реінкарнацію (перевтілення душ). В індуїзмі діє закон карми, який означає, що всі вчинки індивіда , добрі, чи злі, мають і відповідні наслідки в його житті. За добрий вчинок для людини є нагорода, а за злий – кара, але, як правило, не в цьому житті, а в майбутньому перевтіленні. В індуїзмі діє концепція круговороту життя – сансара. Індуїстське вчення називається Веди. Вчителів індуїзму називають брахмани. Ведична література ділиться на 4 групи: Самхіти, Брахмани, Араньяки, Упанішади. Філософську основу індуїзму складають 6 систем: санкхья, йога, вайшешіка, ньяя, міманса, веданта. Індуїсти вшановують священних тварин, зокрема, корову, м’ясо якої заборонено вживати у їжу. В індуїзмі узаконена кремація (спалювання тіл покійників). Відомим представником індуїзму, борцем за народні й політичні права Індії був Махатма Ганді, який практично жив як християнин. На пропозицію християнських місіонерів прийняти хрещення, він відповів: ”Якби християни так жили як вони вчать, я б перший став християнином”. Його слова є німим докором кожному християнину. Ганді заявляв, що індуїзм – це невтомне шукання правди. Практикою індуїзму є роздуми, які з допомогою йоги скеровані на звільнення людей від напруження та неспокою та з’єднання з богом у любові. Прихильників індуїзму є близько 705 мільйонів.

Монотеїзм - (грецьке mоnоs - один, tеоs- Бог) - віра в єдиного Бога. Тій чи іншій монотеїстичній релігії передує політеїстична. У всіх світових та національних релігіях є свої поняття Бога. Наприклад, у християнстві єдиний Бог вбачається в трьох Особах - Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий; в іудаїзмі - поряд із культом Ягве існує поклоніння праотцям; в ісламі - при поклонінні єдиному Богу Аллаху, велике місце займають поклоніння ангелам, святим, пророку Мухаммеду та ін.

Полідемонізм – ушанування багатьох духів.

Генотеїзм – культ одного Бога, що не виключає існування інших богів.

Монізм – учення, згідно якого, людина нібито стане спасителем самої себе.

 

Запитання для самоконтролю

1. Що таке політеїзм ?

2. Що таке монотеїзм ?

3. Яка суть індуїзму ?

4. Що таке брахманізм ?

5. Чи людина може бути спасителем самої себе ?

 


ТЕМА 8. ОСНОВИ ПРАВОСЛАВ'Я

 

Православ'я - одне з трьох основних напрямів християнства, історично сформувалось як його східна гілка. Головним чином поширена в країнах Східної Європи, Близького Сходу, на Балканах. Назва "православ'я" (від грецького слова "ортодоксія"), що дослівно означає правильно і незмінно славити Христа Богочоловіка, вперше зустрічається в християнських писаннях II ст. Богословські основи православ'я сформувались у Візантії у IV - XI ст. Після схизми (з грецької мови – розколу, роздору) 1054 р., внаслідок якої Патріарх Візантії М.Керулярій і кардинал Гумберт кинули один на одного взаємні клятви (прокляття) були спроби відновлення втраченої єдності на ХІУ Вселенському Соборі у Ліоні в 1274 р., а потім на ХУП Вселенському Соборі у Флоренції, де навіть 6 липня 1439 р. була підписана Флорентійська Унія (союз, єдність), але після завоювання турками мусульманами Константинополя у 1453 р. така єдність перестала існувати.

Основою віровчення признані Священне Писання (Біблія) та Священне Передання (рішення семи Вселенських соборів у IV -VIII ст., а також праці видатних церковних учитeлів, таких як Афанасій Олександрійський, Василій Великий, Григорій Богослов, Іван Золотоустий, Іван Дамаскин).

У Символі віри, прийнятому на Нікейському та Константинопольському вселенських Соборах ці основні віровчення сформульовані в 12 частинах. Філософською основою православ’я є принцип теоцентризм - Бог у Пресвятій Трійці є центром усього.

Важливе місце в православ'ї займають обряди - таїнства, під час яких на віруючих , за вченням Церкви, сходить особлива благодать. Церква признає сім Таїнств: хрещення, миропомазання, причащання, покаяння, таїнство священства, шлюбу, єлеопомазання (соборування) або помазання хворого єлеєм, що зцілює від недуги.

Велике значення в православ'ї надається святам і постам. Перше місце серед великих свят займає Пасха (з єврейської мови – Перехід). За нею йдуть 12 найбільш значних свят православ'я: Різдво Христове, Стрітення Господнє, Хрещення Господнє, Преображення, Вхід Господа в Єрусалим, Вознесіння Господнє, Трійця, Воздвиження Хреста Господнього, Благовіщення, Різдво Богородиці, Введення в храм Богородиці, Успіня Пресвятої Богородиці. Перед Великоднем (Пасхою, Воскресінням Христовим) є Великий піст, перед Різдвом Христовим є піст Пилипівка, перед празником св. Петра і Павла є піст Петрівка, а перед Успіням Пресвятої Богородиці є Успенський піст. Крім того піст є в навечір’я Різдва Христового та Богоявлення (Хрещення), у дні Усікновення голови Івана Хрестителя, Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Особливо строгий піст зберігається в перший день Великого посту і в Страсну п’ятницю. Для православних християн кожна середа і п’ятниця (за винятком загальниць) є також днями посту, бо в середу Христос був зраджений Юдою, а в п’ятницю був розп’ятий на хресті і вмер за нас. Православні ступені священства: диякон, священик (отець, батюшка, протоієрей, благочинний), єпископ, архієпископ, митрополит , Патріарх. Священичі ризи – це стихар (довга сорочка ясного кольору), епітрахиль (шаль зложений удвоє, на якому зображено сім хрестиків, бо священик є служитель 7 святих Тайн), пояс, нарукавники і фелон (верхня одежа, плащ). Архієрейські ризи – ті самі, що у священика, а також: набедреник (символ духовного меча, тобто, Божого слова), саккос (символ червоного плаща, яким зодягнули Христа по бичуванні), омофор (символ заблуканої овечки, яку Христос бере на рамено), нагрудна панагія, митра, жезл і мантія. Кольори церковних риз є білі (символ світла Божої слави), жовто-золотисті (символ ангелів), червоні (символ багряниці, в яку був зодягнений Христос перед Пилатом), голубі (вживаються до Богородичних свят) і зелені (вживаються до свята Зіслання Святого Духа на апостолів). При похоронах вживають ризи чорного або червоно-багряного кольору.

Теперішнім Главою всієї православної Церкви є Патріарх Варфоломій 270 наступник апостола Андрія. Центром всієї православної Церкви є м. Cтамбул з його невеличкою територією Фанара. У процесі відокремлення патріархій і митрополій, утворення незалежних національних держав, прагнення православних громад до самоуправління, сформувалися такі самостійні Церкви: Константинопольська, Олександрійська, Єрусалимська, Антіохійська, Кіпрська, Грузинська, Албанська, Сербська, Елладська, Болгарська, Російська, Румунська. Автокефальні православні Церкви є також на території Чехії, Словакії, Польщі, США та України. Сектами православної Церкви є: несторіяни-халдеї у Месопотамії, монофізити в Сірії, копти в Єгипті, Ефіопії, Абіссінії, старовірмени та старообрядці в Росії.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке православ'я ?

2. Що є основою віровчення православ'я ?

3. Які головні свята і пости відзначаються у православ'ї ?

4. Які ступені та ризи священства ?

5. Які є самостійні православні Церкви ?

6. Які існують секти в православ’ї ?


ТЕМА 9. ОСНОВИ КАТОЛИЦИЗМУ

 

Католицизм - один із напрямків християнської релігії, признає її основні догми та обряди, але має ряд відзнак у віровченні, культу та організації. Головним чином католицизм поширений у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, Африки.

Основа католицького віровчення - Священне Писання та Священне Передання. Філософською основою католицизму є принцип христоцентризму - Христос є центром усього.

Організація католицької Церкви відрізняється суворою централізацією. Голова Церкви - Римський Папа. Він обумовлює доктрини з питань віри та моралі. Його влада вище влади Вселенських соборів. Централізація католицької Церкви породила принцип догматичного тлумачення віровчення. Католицький догмат проголошує, що Святий Дух виходить і від Отця, і від Сина. Вважається, що основа спасіння - віра і добрі справи; Церква має скарбницю "добрих справ", створених Ісусом Христом, Богоматір'ю, святими, благочестивими християнами.

Церква має право розпоряджатися цими скарбами - звідси вчення про індульгенції (відпусти), правила молитов, право Папи скорочувати термін перебування душі в чистилищі (стан душі, в якому є очищення від гріхів). Католицька Церква покаялась за хрестоносні походи ХІ –ХШ ст., в яких крім визволення Святої Землі від мусульман, був ганебний похід на Константинополь у 1202 –1204 рр. та інквізицію (з латинської мови – розслідування), внаслідок якої на вогні були спалені Ян Гус, cвята Жанна Д’Арк, Джордано Бруно та інші.

Католицьке віровчення, як і православне, визнає сім Таїнств. Центр культу - храм. Католицька ієрархія - три ступені священства: піддиякон, диякон, священик (кюре, падре, патер, ксьондз), єпископ, архієпископ – митрополит, кардинал, Папа. Теперішній Папа Іван – Павло ІІ є 263 наступником апостола Петра. Папа опублікував 13 енциклік. Перша енцикліка «Redemptor hominis» («Відкупитель людини»), опублікована у 1979 році, присвячена питанням: Ісус Христос – центр Космосу та історії людства, еталон людини; місія Церкви і призначення людини. Наступні енцикліки: «Laborem Exercens» (“Виконуючий працю”,1981), «Sollicitudo rei socialis» (“Турбота про соціальні справи”,1987), «Centesimus annus» (“Cотий рік”,1991) - стосуються проблеми людської праці, розвитку народів та соціальних питань. Папські енцикліки: «Dives in Misericordia» (“Багатий у милосерді”,1980) про Боже милосердя, яка присвячена першій Особі Божій Богу – Отцю, сутність якої розкривається через милосердя і спасіння, які даруються людині через релігійну віру; «Slavorum Apostoli» (“Слов’янські апостоли”,1985) про діла просвітителів слов’ян святих рівноапостольних Кирила і Мефодія; «Dominum et Vivificantem» (“Господь і Животворящий”,1986) про Святого Духа в житті Церкви і світу, де вказується, що при досягненнях людської цивілізації, світ є на грані катастрофи, а спастись від неї допоможе лише Святий Дух, а також підкреслено, що повага до Бога і повага до людини – це галузі одного ланцюга та, що в сьогоднішніх політичних бурях дуже не вистачає поваги до людини; «Redemptoris Mater» (“Матір Відкупителя”,1987) про Матір Божу як Матір Ізбавителя; «Redemptoris missio» (“Місія Відкупителя”,1991) про постійну актуальність місійного покликання; «Veritatis Splendor» («Сяйво правди»,1993) присвячена фундаментальним питанням моральної освіти Церкви; «Evangelium vitae» (“Євангеліє життя”,1995) про євангелізацію життя, а енцикліка «Ut unum sint» (“Щоб всі були одно”,1995) стосується екуменічної діяльності Церкви. Остання папська енцикліка «Fides et ratio» («Віра і розум»,1999) торкається узгодженості між вірою і розумом та вказує, що віра і розум є наче два “крила”, на яких дух людини возноситься до пізнання істини. Крім того Іван Павло ІІ опублікував 12 Апостольських звернень і конституцій, 37 Апостольських листів та 19 особистих звернень. Слуга слуг Божих, святіший Отець, намісник Ісуса Христа, наступник апостола Петра, єпископ Рима, Глава римо-католицької Церкви, Верховний понтифік – ось головні титули Папи Івана Павла ІІ, який взяв своє наймення, намагаючись наслідувати своїх попередників: Івана XXIII, Павла VI та Івана Павла І, які великою мірою прислужились до демократизації і гуманізації суспільного ладу у світі. Здійснив понад 120 подорожей на усі континенти земної кулі і є своєрідним “божим атлетом”, що найбільше подорожував в історії папства. Іван Павло ІІ побував майже у 200 країнах і в кожній з них промовляв до народу рідною мовою. Першою він відвідав Домініканську Республіку, потім Мексику, Багами, Польщу, Ірландію, згодом – США, Туреччину, Заїр, Кенію, Гану, Буркіна Фасо, Францію, Бразилію, Німеччину, Філіппіни, Японію та інші. Об’їхавши 91 державу, Папа навідався до слов’янських держав: Чехії і Словакії. Найчастіше Папа відвідував дві країни – це Польща і Франція. Папа відвідав традиційно православні країни: Румунію, Грузію, Грецію, Україну та Вірменію. Папу Івана Павла ІІ справедливо називають апостолом Петром нових часів. Його вважають одним з найбільших моральних авторитетів наших часів, який закликає будувати цивілізацію любові. Виступає проти ліберальних течій вільної любові, проти вбивства, проти війн і кровопролиття, проти абортів, стаючи в обороні правди і справедливості. Він всіма силами старається сповнити Христовий заповіт: «Щоб всі були одно», спілкуючись з представниками всіх християнських конфесій, зокрема з протестантами і православними, а також представниками світових релігій, а саме: юдеями, мусульманами, буддистами та іншими.

Центром католицизму є м. Ватикан, як держава в м. Римі площею 44 га. Головним храмом є собор св. Петра, в якому може перебувати близько 100 тис. людей. Адміністративний апарат католицької Церкви – римська курія, що складається з конгрегацій, канцелярій, секретаріатів, трибуналів. Католицька Церква строго дотримується моралі, абсолютно не дозволяючи абортів, шлюбних розлучень. В ній обов’язковий стан целібату (неодруженості) щодо священиків. В католицькій Церкві є зразкове шкільництво і ретельний розвиток науки богослов’я. В багатьох країнах світу є католицькі Університети, в Римі їх десять. Викладачами їх є високоосвічені монахи єзуїти, домініканці, францішкани, салезіани, бенедиктинці, капуцини. Діє Папська Академія наук. Ватикан має послів у зарубіжних країнах, що звуться нунції.

Католицька Церква визнає дійсними 21 Вселенських Соборів Церкви. Крім 7 Вселенських Соборів, які проводили спільно представники східної і західної Церков, католики визнають наступні Вселенські Собори:

- УШ Вселенський Собор, який проходив в Константинополі з 869 по 870 рр., на якому було засуджено патріарха Константинопольського Фотія.

- ІХ Вселенський Собор, який проходив в Латерані у 1123 р. та затвердив конкордат у Вормосі.

- Х Вселенський Собор, який проходив в Латерані у 1139 р. та засудив схизму антипапи Анаклета.

- ХІ та ХП Вселенські Собори, які пройшли в Латерані у 1179 р. та 1215 р., на яких було засуджено єресі сект катарів та альгібійців, а також вирішено, що для обрання папи потрібно дві третини голосів кардиналів.

- ХШ Вселенський Собор, який проходив в Ліоні в 1245 р., де взяв участь чернігівський архієпископ Петро Акерович. Собор засудив німецького імператора Фрідріха П. Після Собору в 1253 р. папа Інокентій ІУ передав корону для Галицько-Волинського короля Данила.

- ХІУ Вселенський Собор, який проходив в Ліоні в 1274 р., де царгородський імператор Михайло УШ Палеолог приступив до з’єднання з апостольською столицею. Патріарх Іван Веккос та імператор склали присягу в Рим, а в 1282 р. імператор Андронник П знову сприяв роз’єднанню, ув’язнивши Патріарха Веккоса.

- ХУ Вселенський Собор, який проходив у Вієнні з 1311 по 1312 рр., на якому з’ясовано відношення душі до людського тіла та осуджено фальшивий містицизм.

- ХУІ Вселенський Собор, який проходив у Констанції з 1414 по 1418 рр., у якому брав участь київський митрополит Григорій Цамвлак. Собор засудив Віклефа і Гуса та закінчив західну схизму.

- ХУП Вселенський Собор, який проходив у Базилеї в 1430 р., у Феррарі в 1437 р., а в 1439 р. у Флоренції. На ньому царгородський імператор Іван УШ Палеолог та патріарх Йосиф П склали присягу, а 6 липня 1439 р. була підписана Флорентійська унія (єдність із Східною Церквою).

- ХУШ Вселенський Собор, який проходив у Латерані з 1512 по 1517 рр., де засуджено вчення філософів, які вчили, що людська душа смертна і єдина для всього людства.

- ХІХ Вселенський Собор, який проходив у Тренто (Триденто), який засудив протестантизм, проголошуючи Біблію і Традицію нормами віри; проголосив вчення про Службу Божу, про святі Тайни, про чистилище, про хрещення, яке змиває первородний гріх, про норми заключення подружжя і про реформу духовенства.

- ХХ Вселенський Собор, який проходив у Ватикані з 1869 по 1870 рр. та ствердив догму про непомильність папи римського в справах віри і моралі, коли він проголошує їх як найвищий авторитет Церкви.

- ХХІ Вселенський Собор, який проходив у Ватикані з 1962 по 1965 рр. та ствердив, щo: літургії мають відправлятися народними мовами; можна скорочувати літургії; Богородиця є Матір’ю Церкви; спадщина християнського сходу є скарбом вселенської Церкви; християни мають право на християнське виховання. Видано декрет про екуменізм. 10 лютого 1963 р. на Собор прибув патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий після 18 літнього ув’язнення в СРСР. 7 грудня 1965 року на закінчення ІІ Ватиканського Собору Папа римський Павло УІ разом із Патріархом всієї православної Церкви Афінагорасом І зняли взаємні клятви кинуті при схизмі 1054 року.

За висловом сьогоднішнього Папи Церква повинна дихати “обома легенями” Сходу і Заходу, бо “Церква є православною по вірі і католицькою по любові”. Сектою католицької Церкви є лефевристи – прихильники архієпископа Марселя Лефевра, який відкинув рішення ІІ Ватиканського Собору.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке католицизм ?

2. Якою є організація католицької Церкви ?

3. Що знаємо про Папу Івана – Павла ІІ ?

4. Які енцикліки опублікував Папа Іван – Павло ІІ ?

5. Який адміністративний апарат католицької Церкви ?

6. Яких 14 Вселенських Соборів визнає тільки католицька Церква ?

7. Якою є католицька Церква ?

 


ТЕМА 16. СЕКТАНТСТВО

 

Сектантство на відміну від церковних спільнот пропагує: вільне об’єднання, елітарність, авторитарну структуру, опозицію до світу, дуалістичну концепцію дійсності, суб’єктивно арбітральну інтерпретацію Біблії, домінування емоційності, “промивання мозку” й контроль за думками, маніпулювання почуттями вини й підкорення лідерові.

СЕКТИ поділяються на:

1. Деструктивні (Церква об’єднання, кришнаїти, сатанисти).

2. Біблійні (Свідки Єгови, Новоапостольська Церква, мормони).

3. Релігієзнавчі (Місія Чайтані, Товариство ведичної культури).

4. Парарелігійні (New Age, Наука розуму, трансцендентальні знання).

5. Світоглядні (масони, вільнодумці).

6. Езотеричні (Реріхівське товариство, Асоціація “Живої етики”, Теософія)

7. Психотехнічні (Біле Братство)

8. Економічні (Herba Life, Vision).

Сектантство твердить: Церква – ні, Христос так (напрями юдео-християнського походження – варіанти адвентизму, мормони); Христос – ні, Бог – так (групи буддійсько-індуїстської орієнтації); Бог – ні, релігія – так (рух New Age); релігія – ні, сакральне – так (спіритизм, сатанізм, окультні науки).

Новітня секта, яка повстала від протестантів в Америці у 1874 році (засновник Ч.Т.Рассел) – Свідки Єгови, активно діючи в Україні, відвертає молодь від суспільного, національного життя, залякуючи кінцем світу, заперечуючи Христа Бога, надуживаючи старозавітними заборонами (строга заборона переливання крові, навіть наражаючись на смерть), відкидає духовні традиції українців. Свідки Єгови відкидають традиційне вчення про Пресвяту Трійцю, заперечують безсмертя людської душі та існування пекла. Вірять в одного Бога, Якого по старозавітному називають Єгова, очікують 1000 літнього царства, надіються на 144000 вибраних. Вони проповідують, що: Ісус Христос – Архангел Михаїл; Cвятий Дух – безособова енергія, що керує їхньою організацією; рай буде на землі (у матеріальному сенсі).

Унаслідок змішування , перекручування ідей християнства і східних релігій повстала секта, звана “Біле братство” (засновниця Марія Цвігун), що пропагує фальшиве зречення від світу, поклоніння Марії Деві Христос і очікування близького кінця світу.

Найбільш небезпечним угрупуванням сьогодні є секта сатанистів – свідомих носіїв зла й антиподів християнства, мета якої відірвати молодь від віри в Бога, від дотримання Заповідей Божих, а поставити на місце Бога сатану, в честь якого приносяться навіть криваві людські жертви, а святотатства – глум над могилами померлих, осквернення храмів – норма поведінки. Сатанисти тричі зрікаються Бога, а тричі обіцяють служити сатані, а тому беруть собі за символ число 666.

Масонство (з англійської мови mason – муляр) – це течія, що повстала в Англії у 1717 р., а у Франції в 1725 р. унаслідок поширення ідей деїзму. Це таємна течія, що творить свої ложі, в якій є централізована влада, абсолютний і сліпий послух та має за мету знищувати християнські Церкви. До масонів належали провідники французької революції 1789 р., декабристи. Заборону належати до масонства видали папи: Климентій ХШ та Іван Павло П (в 1983 р.)

В Україні діє понад 400 громад новітніх релігійних рухів, зокрема, такі як неохристиянство, яке представляють громади харизматичного (харизма з грецької мови – дар) спрямування й громади Повного Євангелія “Джерело життя” та рух “Міжнародна спільнота свідомості Крішни” і інші. Діяльність цих громад проводиться з використанням елементів сугестії, при підвищеній афектації з боку провідника, що спонукає екзальтовану реакцію віруючих: плескання в долоні, стереотипні рухи всього тіла.

Кришнаїзм виник в ХХ ст. і намагається стати релігією об’єднання. Його заснував індійський проповідник Абхай Шіран Де в 1966 р. у США, який дістав ритуальне ім’я – Його Божественна Милість Бхактіведанта Свамі Прабхунда. Його вчення зветься “Бхагавад – гіта”. Ця релігія включає у свій пантеон всіх богів традиційних релігій, а єдиним абсолютним богом вважають Крішну. Кришнаїти вважають, що Христос – це сам Крішна у своєму черговому перевтіленні. Кришнаїти проголошують вчення про реінкарнацію. Вони допускають у своєму вченні вбивство людини. Їм заборонено споживати м’ясо, рибу, яйця, а вони вживають лише вегетаріанську їжу. Вони мають ритуальні богослужіння в храмі з 4 год. ранку до 21 год. вечора, проводячи медитації (розважання), читаючи мантру: “Харе Крішна, Крішна Харе, Харе, Харе Рама, Харе Рама, Рама, Рама Харе, Харе.“ Протягом дня вони проголошують мантру 1728 раз. Учителі кришнаїзму звуться гуру. Кришнаїзм – це шлях самоствердження і холодної безсердечності. Це шлях духовного й морального самовбивства.

З “Міжнародної спільноти свідомості Крішни” повстала Місія Чайтані, яка поєднує елементи християнства з індуїзмом. Інші подібні напрями – це “Сахаджа-йога”, “Трансцендентальна медитація” і “Центр Шрі Чинмоя”. До нетрадиційних течій належать також Церква сайєнтології (з англійської мови scientific - науковий), бахаїзм. В сайєнтологічному напрямі різні недосліджені явища природи й психіки людини отримують містичне трактування. Одним із засновників цього напрямку є Р.Л. Хаббард. Деякі з харизматичних сект, що виникли на заході з Церков п’ятидесятників, зокрема, “Cлово віри“, “Перемога“, а також Церква сайєнтології зомбують людей, завдають шкоди їх здоров’ю і матеріальному стану. Вони критикують традиційні Церкви, проводять богослужіння у формі масових шоу, які приводять учасників до істерії. Бахаїзм є синтетичною неорелігією, що об’єднує понад 5 млн. людей, у якій стверджується, що Творець у різні періоди посилає на Землю посланців (Будду, Мойсея, Кришну, Зороастра, Ісуса Христа, Могамета, Багауллу (1817-1892) – засновника бахаїзму), які є носіями Одкровення. Бахаїзм закликає людство до глобальної єдності.

До неохристиянських об’єднань належать: “Церква об’єднання”,”Діти Бога “,”Церква тіла Христа“ та інші, які намагаються з’єднати християнське вчення з елементами східних релігій, де яскраво виражені мотиви швидкого кінця світу, месіанізм та наділення керівника статусом посланця Бога. “Церква об’єднання” або ”Асоціація Святого Духа за об’єднання світового християнства” заснована в 1954 р. в Південній Кореї Сан Мун Муном. Згідно вчення Муна існує один Бог, який об’являє себе в усіх релігіях світу, а месією Заключного Завіту Мун об’явив себе. В цій спільноті відсутні всякі канони й обряди. Вона нараховує декілька мільйонів послідовників і діє в 150 країнах світу. Члени цієї спільноти жертвують релігійній общині гроші й майно. Подібні ідеї створення єдиної релігії висловлює рух Нью Ейдж (з англійської мови New Age – Новий Вік). Езотеричні секти дотримуються таємних, скритих знань, що базуються на пантеїзмі. Своє вчення базують у книзі Агні Йога.

В Україні до УПЦ МП належить 37 % віруючих, до УГКЦ – 15 %, до протестантських Церков – 26 %, до УПЦ КП – 10 %, до УАПЦ –5 %, до РКЦ – 4 %, до ісламу – 1 %, до юдаїзму – 0,7 %, а до інших – 1,3 %. У державі створено конституційно-правове поле, яке гарантує свободу релігії та Церкви і з багатьох параметрів відповідає міжнародним критеріям і стандартам. Згідно Статті 35 Конституції України жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Відносини між Церквою й державою набувають дедалі більш партнерського характеру. Релігійна ситуація в державі характеризується нарощуванням екуменічної співпраці християнських організацій, насамперед у контексті святкування 2000-ліття Різдва Христового, запровадження предмета “Християнська етика” у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах України й візиту в Україну Папи Івана Павла П.

Запитання для самоконтролю

1. Що пропагує сектантство на відміну від церковних спільнот ?

2. Якою є класифікація сект ?

3. Чи Свідки Єгови є християнами ?

4. До чого закликають сатанисти ?

5. Що вчать кришнаїти ?

6. Хто належить до неохристиянських об’єднань ?

7. Якою є статистика конфесій в Україні ?


Тема 17. ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА

Християнська етика як етика любові є етикою українського народу і вже більше 1000 літ формує етичну культуру українців. Основи її висвітлені у творі князя Володимира Мономаха “Поучення дітям“. Традиційними рисами українського ідеалу людини є: віра в Бога, в Боже Провидіння, пошана до старших, лагідна вдача, щирість, гостинність, працелюбність, духовний аристократизм (не визнавання над собою жодного володаря окрім Господа Бога), гуманне ставлення навіть до ворогів, перевага духовного над фізіологічним в родинному житті, любов до своєї Батьківщини й народу.

Християнське моральне виховання є безперервною працею над формуванням душі й тіла людини для досягнення нею повної злуки з Богом. Метою християнського етичного виховання є виявлення , формування та розвиток природних та надприродних задатків душі й тіла, до осягнення єдності життя людини з Божими законами. Християнська етика є наукою про моральне добро людини на основі абсолютних вартостей, якими наповнена християнська культура. Християнська етика ґрунтується на універсальному моральному законі людства – десяти Заповідях Божих і двох головних заповідях Любові, а також на ділах милосердя щодо душі та тіла ближніх, євангельських радах і блаженствах. Християнська етика закликає шанувати Бога думками, словами, ділами, а також шанувати батьків, власне й чуже життя, чистоту, майно, честь, славу, гідність і почуття.

Християнська етика аналізує природу, внутрішню структуру моральної свідомості і моральних відносин, досліджує моральні поняття, які виражають моральні норми, принципи, що містять оцінку діяльності людей. Християнська етика закликає шукати найвище добро (благо) не тільки своєю розумовою діяльністю, але й на основі формування духовного світогляду, який відкривається у вічних правдах, об'явлених Богом у Святому Письмі. Християнська етика базується на абсолютній моралі, що є вічною, незмінною та існує поза простором і часом. Християнська етика є складовою частиною християнської філософії.

Християнська етика є вченням спільним для всіх християнських конфесій в Україні та має за ціль:

- інформувати слухачів про моральне вчення християнства, яке містить у собі загальнолюдські цінності;

- виховувати молодь на засадах: правди - "і спізнаєте правду, і правда вас визволить" (Ів.8.32); свободи, про що наголошує наш Кобзар: " у своїй хаті своя й правда і сила, і воля" та екуменізму за принципом :"0дин Господь, одна віра, одне хрещення" (Ефес. 4.5);

- прищеплювати молоді низку моральних чеснот: мудрість, мужність, справедливість, стриманість, милосердя, миролюбність.

Християнська етика допоможе молодій людині з допомогою християнської релігії орієнтуватися в таких трьох основних питаннях:

1. В кого маємо вірити і, в що маємо вірити? – в єдиного Бога, Який є абсолютним Добром.

2. Що маємо робити, щоб чинити волю Господню? – сповняти Заповіді Божі та діла милосердя.

3. Які слід уживати засоби, щоб осягнути спасіння? – молитись, чинити добро, остерігатись зла і приймати святі Таїнства.

Християн у світі близько 1 млрд. 800 млн., із яких 1 млрд. католиків, 600 млн. протестантів і 200 млн. православних. Християнська етика визначається як наука про моральне добро людини представниками католицьких і протестантських Церков (Церква – це спільнота християн, які вірять в Бога у Пресвятій Трійці та приймають у житті сім Cвятих Таїнств), а розуміється щоденним християнським способом життя представниками православних Церков. Джерелами християнської етики для католицьких і православних Церков є Святе Передання (наука Церкви) та Святе Письмо, а для протестантських Церков єдиним її джерелом є Біблія. В католицькій Церкві християнська етика тісно пов’язана з моральним богослов’ям та християнською томістичною філософією. У православних Церквах християнсько - етичне вчення веде до містичного споглядання Бога, до глибокого вивчення християнської культури, традицій і звичаїв. У протестантських Церквах християнська етика носить характер біблійної етики через аналіз, дослідження і пояснення біблійних текстів морального змісту. Протестантську етику достатньо висвітлив М. Вебер. Філософською основою предмета християнська етика для представників католицької Церкви є христоцентризм (Христос є центром навчання), для представників протестантських Церков – фідеїцентризм (віра є центром усього), а для представників православних Церков – теоцентризм (Бог у Пресвятій Трійці є центром навчання). Проте спільними для всіх залишаються біблійні моральні настанови та наука Ісуса Христа.

Eтика католицької Церкви     Eтика протестантської Церкви &nbs

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти