ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ТЕМА 15. СУЧАСНИЙ СТАН МІЖКОНФЕСІЙНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

 

Існують три легенди поширення християнства на землях Руси – України:

1. святоандріївська, згідно якої апостол Андрій Первозданний проповідував віру Христову в місті Херсонесі (теперішні розвалини біля Севастополя) та на Київських горах, які поблагословив та сказав, що на них засіяє Божа благодать. Згідно переказів, після св. Андрія християнську віру голосили на наших землях його учні – скити: Інн, Рин, Пін, які загинули від місцевого населення, яке було язичницьким і боялось приймати віру в одного Бога, щоб не прогнівити божків: Даждьбога, Перуна, Сварога, Велеса та ін.

2. святопавлівська, згідно якої апостол Павло проповідував в Моравії на Балканах і навчав Ілірика, який проповідував віру Христову серед слов’ян. Ще з ІУ-У ст. на землях Прикарпаття поширилось свято Корочунь (Карачун), що відзначалось в найкоротший день і найдовшу ніч року, а також готувалась страва – коливо (варене зерно пшениці з диким медом – прообраз куті), згадувались покійні предки і прославляли народження Світла Світу (Ісуса Христа). Підтвердженням цієї легенди була місія рівноапостольних братів Кирила і Мефодія, які здійснили символічне перше хрещення Руси – України, здійснюючи місію до хозар у 860 р. і проповідуючи в Херсонесі та здійснили переклад Святого Письма і богослужбових книг на церковнослов’янську мову.

3. Богородична або візантійська, згідно якої війська русичів близько 860 р. нападали на Царгород (Візантію) і не здобувши її через могутній захист Богородиці, до якої взивали жителі Царгорода, самі вирішили прийняти християнську віру, зокрема, охрестилися князі Аскольд і Дир із своїми військовими дружинами.

Ще до хрещення Руси – України на українській землі перебували деякі римські папи, як мученики на засланні. Третій наслідник апостола Петра Папа Климент І мученик (88-100 рр..) перебував за римського імператора Траяна на засланні в Криму в м. Херсонесі і був втоплений у Чорному морі приблизно у 100 році. Рівноапостольні Кирило і Мефодій внаслідок місії до хозар у 861 році віднайшли мощі (нетлінні останки) святого Климентія в підводній гробниці коло Херсонесу і перенесли їх у 867 році до Риму. За князя Володимира Великого – хрестителя України частину мощей Папи Климента І було передано послами Папи Івана XV у Київ та покладені в основу Десятинної церкви. Голова Папи Климента І знаходиться в Києво-Печерській Лаврі до сьогодні.

В 655 році перебував на вигнанні в м. Херсонесі 75-й наслідник апостола Петра Папа Мартин І мученик (649-657 рр..), який там і помер, пишучи до своїх вірних, що на цих землях такий голод, що люди не пам’ятають як виглядає хліб.

У 988 р. Русь – Україна за князя Володимира Великого стає християнською державою, прийнявши віру у візантійському, східному обряді. Київська Церква в Україні розвивається й зазнає поділу в ХУІ ст. Першими церквами в Київській Русі ще до хрещення були храми святих Іллі та Миколая, а першими єпархіями – Тьмутороканська і Перемишльська ще з ІХ ст. Відомими першими українськими митрополитами були Іларіон та Клим Смолятич. Після смерті князя Володимира Великого в 1015 році у самому Києві нараховувалось близько 400 християнських храмів.

Україна - поліконфесійна держава. За темпами росту релігійних організацій вона посідає одне з провідних місць у Європі. Зокрема, діє 23543 релігійних організацій 52 віросповідних напрямів 90 конфесій, течій і напрямків, у тому числі 192 духовні центри й управління, 198 монастирів, 125 місій, 30 братств, 121 духовних навчальних закладів. Проти минулого року релігійна мережа зросла на 7,2 %, або на 1375 одиниць. У власності релігійних організацій перебуває 9886 культових споруд, а опікуються релігійними організаціями 21281 священнослужителів. Домінуючою релігійною течією є православ'я, яке об'єднує 12396 громад, що становить 52,7% загальної кількості осередків віруючих держави. До православних конфесій в Україні належать: УПЦ МП (Українська православна Церква Московського Патріархату), УПЦ КП (Українська православна Церква Київського Патріархату), УАПЦ (Українська Автокефальна православна Церква ). Предстоятелем УПЦ МП є блаженніший митрополит Володимир Сабодан, а Главою– Патріарх Російської православної Церкви Алексій ІІ. Патріархат Російської православної Церкви заснований у 1589 році. Главою УПЦ КП є Патріарх Філарет (Денисенко). УПЦ КП розвивалась в Україні з 1620 по 1685 роки, а відродилася у 1992 р. Предстоятелем УАПЦ є митрополит Мефодій, а за блаженнішого митрополита визнається митрополит Костянтин із США. Українська Автокефальна православна Церква несе свій початок в Україні у 1919-1921 роках. УАПЦ була ліквідована Радянською владою в 1930 р., відновлювалась в час другої світової війни (її митрополитом став Полікарп Сікорський, який згодом емігрував за кордон), а відродилася в Україні в 1989 р. На Соборі 1990 р. в Києві проголошено патріархом УАПЦ митрополита Мстислава. Відомими діячами православної Церкви в Україні були митрополити: святий Петро Могила (1596-1646) та Іван Огієнко (Іларіон) (1882-1972). Чільними діячами УАПЦ були єпископ Василь Липківський, Патріархи Мстислав Скрипник та Дмитрій (Володимир Ярема). В даний час представники УАПЦ і УПЦ КП ведуть активні переговори про об’єднання в єдину помісну православну Церкву в Україні під патронатом Вселенського Патріарха православної Церкви Варфоломія.

Католицизм в Україні представлений 4091 громадами, у тому числі УГКЦ (Українська греко-католицька Церква) має понад 3356 парафій, Римо-католицька Церква (РКЦ)- 735. Главою УГКЦ є блаженніший Архієпископ Кардинал Любомир Гузар. Українська греко-католицька Церква несе свій початок від Берестейської Унії в 1596 році, внаслідок якої була узаконена єдність тодішньої більшої частини православної Церкви в Україні на чолі з митрополитом М. Рагозою, єпископами І.Потієм, К.Терлецьким та ін. з Римським Апостольським Престолом при умові збереження літургійної окремішності та самоуправи. УГКЦ стала основою збереження української мови і традиції в церковному та суспільному житті і могутнім забралом перед русифікацією та полонізацією. УГКЦ була офіційно ліквідована Радянською владою в 1946 р., а відродилася в Україні в 1989 р. Вона визнає догмати католицької Церкви, а дотримується східного, візантійського обряду, властивого православним Церквам. В УГКЦ активно діють монаші чини і згромадження, зокрема, чоловічі: василіани, редемптористи, студити; жіночі: василіянки, сестри служебниці, сестри Пресвятої Родини, йосафатки, йосифітки, студитки. Відомими діячами греко-католицької Церкви в Україні були митрополити Й.В. Рутський, Андрей Шептицький (1865-1944), Патріарх і кардинал Йосиф Сліпий (1892-1984). В історії взаємовідносин української Церкви з Римським Престолом було призначено 6 кардиналів, починаючи від митрополита Ізидора в ХУ ст. Центром УГКЦ є Архікатедральний собор св. Юра у Львові. В 1991 р. в Україну повернувся з Риму Глава УГКЦ М.І.Кардинал Любачівський, а в 1992 р. у крипті св. Юра був перезахоронений патріарх Й. Сліпий.

Главою РКЦ в Україні є Архієпископ Кардинал Мар’ян Яворський, а найвищим Главою є Папа Римський Іван Павло ІІ. Візит в Україну (Київ, Львів) Папи Івана-Павла ІІ з 23 по 27 червня 2001 року спричинився до духовного відродження України, поліпшення міжконфесійних стосунків та покращення економічної ситуації. В заходах проведених Папою в Україні (Богослужіння в латинському і візантійському обрядах) узяло понад 2.5 млн. людей різних конфесій. Перебуваючи в Україні, Папа проголосив 30 нових блаженних, з яких 28 греко-католиків, а серед них 23 священномучеників, зокрема, таких єпископів: Григорій Хомишин, Теодор Ромжа, Йосафат Коциловський, Григорій Лакота, Микита Будка, Миколай Чарнецький, Симеон Лукач, Іван Слезюк, Василь Величковський, 3 преподобномучениці, преподобну монахиню Йосафату Гордашевську, 1 мученика та двох римо-католиків: єпископа й священика.

Перечисленні вище конфесії належать до традиційних Церков України. Традиційні Церкви базуються на: таїнственній ініціації, універсальності, ієрархічній службі й харизматизмі, концепції спасіння світу та інтегрального розуміння світу, а також на об’єктивно-текстуальному тлумаченні об’явлених джерел релігії, пізнавально-емоційній мотивації, вільному й свідомому прийнятті рішень, відпущенні вини та відданні себе Богові. Традиційні Церкви об’єднуються навколо наступних фундаментальних світоглядних принципів: теоцентризм (розуміння того, що Бог є центром усього), креаціонізм (усвідомлення того, що Бог все створив з нічого), провіденціоналізм ( положення про це, що Бог перманентно (безперервно і постійно) керує створеним Ним світом, людською історією й поведінкою кожної окремої людини), персоналізм (усвідомлення людини як особи, створеної на образ і подобу Божу) і ревеляціонізм ( прийняття Божого Об’явлення).

Крім них в Україні поширені нетрадиційні Церкви, до яких належать протестантські Церкви та секти як релігійні організації, що використовують частину вчення традиційних Церков.

Протестантизм представлений в Україні 20 напрямками. Прихильники найчисельніших із них об'єднані у впливові союзи євангельських християн - баптистів, п’ятидесятників та адвентистів сьомого дня, що активно займаються благочинною діяльністю.

 

Запитання для самоконтролю

1. Які три легенди поширення християнства на землях Руси – України існують ?

2. Хто з римських папів перебували на українській землі ?

3. У якому обряді прийняла віру Русь – Україна за князя Володимира Великого ?

4. У чому суть поліконфесійності України ?

5. Хто очолює УПЦ МП ?

6. Хто очолює УГКЦ ?

7. Хто очолює УПЦ КП ?

8. Хто очолює УАПЦ ?

9. Які результати візиту Папи Івана Павла П в Україну ?

10. Що об’єднує традиційні Церкви ?


ТЕМА 16. СЕКТАНТСТВО

 

Сектантство на відміну від церковних спільнот пропагує: вільне об’єднання, елітарність, авторитарну структуру, опозицію до світу, дуалістичну концепцію дійсності, суб’єктивно арбітральну інтерпретацію Біблії, домінування емоційності, “промивання мозку” й контроль за думками, маніпулювання почуттями вини й підкорення лідерові.

СЕКТИ поділяються на:

1. Деструктивні (Церква об’єднання, кришнаїти, сатанисти).

2. Біблійні (Свідки Єгови, Новоапостольська Церква, мормони).

3. Релігієзнавчі (Місія Чайтані, Товариство ведичної культури).

4. Парарелігійні (New Age, Наука розуму, трансцендентальні знання).

5. Світоглядні (масони, вільнодумці).

6. Езотеричні (Реріхівське товариство, Асоціація “Живої етики”, Теософія)

7. Психотехнічні (Біле Братство)

8. Економічні (Herba Life, Vision).

Сектантство твердить: Церква – ні, Христос так (напрями юдео-християнського походження – варіанти адвентизму, мормони); Христос – ні, Бог – так (групи буддійсько-індуїстської орієнтації); Бог – ні, релігія – так (рух New Age); релігія – ні, сакральне – так (спіритизм, сатанізм, окультні науки).

Новітня секта, яка повстала від протестантів в Америці у 1874 році (засновник Ч.Т.Рассел) – Свідки Єгови, активно діючи в Україні, відвертає молодь від суспільного, національного життя, залякуючи кінцем світу, заперечуючи Христа Бога, надуживаючи старозавітними заборонами (строга заборона переливання крові, навіть наражаючись на смерть), відкидає духовні традиції українців. Свідки Єгови відкидають традиційне вчення про Пресвяту Трійцю, заперечують безсмертя людської душі та існування пекла. Вірять в одного Бога, Якого по старозавітному називають Єгова, очікують 1000 літнього царства, надіються на 144000 вибраних. Вони проповідують, що: Ісус Христос – Архангел Михаїл; Cвятий Дух – безособова енергія, що керує їхньою організацією; рай буде на землі (у матеріальному сенсі).

Унаслідок змішування , перекручування ідей християнства і східних релігій повстала секта, звана “Біле братство” (засновниця Марія Цвігун), що пропагує фальшиве зречення від світу, поклоніння Марії Деві Христос і очікування близького кінця світу.

Найбільш небезпечним угрупуванням сьогодні є секта сатанистів – свідомих носіїв зла й антиподів християнства, мета якої відірвати молодь від віри в Бога, від дотримання Заповідей Божих, а поставити на місце Бога сатану, в честь якого приносяться навіть криваві людські жертви, а святотатства – глум над могилами померлих, осквернення храмів – норма поведінки. Сатанисти тричі зрікаються Бога, а тричі обіцяють служити сатані, а тому беруть собі за символ число 666.

Масонство (з англійської мови mason – муляр) – це течія, що повстала в Англії у 1717 р., а у Франції в 1725 р. унаслідок поширення ідей деїзму. Це таємна течія, що творить свої ложі, в якій є централізована влада, абсолютний і сліпий послух та має за мету знищувати християнські Церкви. До масонів належали провідники французької революції 1789 р., декабристи. Заборону належати до масонства видали папи: Климентій ХШ та Іван Павло П (в 1983 р.)

В Україні діє понад 400 громад новітніх релігійних рухів, зокрема, такі як неохристиянство, яке представляють громади харизматичного (харизма з грецької мови – дар) спрямування й громади Повного Євангелія “Джерело життя” та рух “Міжнародна спільнота свідомості Крішни” і інші. Діяльність цих громад проводиться з використанням елементів сугестії, при підвищеній афектації з боку провідника, що спонукає екзальтовану реакцію віруючих: плескання в долоні, стереотипні рухи всього тіла.

Кришнаїзм виник в ХХ ст. і намагається стати релігією об’єднання. Його заснував індійський проповідник Абхай Шіран Де в 1966 р. у США, який дістав ритуальне ім’я – Його Божественна Милість Бхактіведанта Свамі Прабхунда. Його вчення зветься “Бхагавад – гіта”. Ця релігія включає у свій пантеон всіх богів традиційних релігій, а єдиним абсолютним богом вважають Крішну. Кришнаїти вважають, що Христос – це сам Крішна у своєму черговому перевтіленні. Кришнаїти проголошують вчення про реінкарнацію. Вони допускають у своєму вченні вбивство людини. Їм заборонено споживати м’ясо, рибу, яйця, а вони вживають лише вегетаріанську їжу. Вони мають ритуальні богослужіння в храмі з 4 год. ранку до 21 год. вечора, проводячи медитації (розважання), читаючи мантру: “Харе Крішна, Крішна Харе, Харе, Харе Рама, Харе Рама, Рама, Рама Харе, Харе.“ Протягом дня вони проголошують мантру 1728 раз. Учителі кришнаїзму звуться гуру. Кришнаїзм – це шлях самоствердження і холодної безсердечності. Це шлях духовного й морального самовбивства.

З “Міжнародної спільноти свідомості Крішни” повстала Місія Чайтані, яка поєднує елементи християнства з індуїзмом. Інші подібні напрями – це “Сахаджа-йога”, “Трансцендентальна медитація” і “Центр Шрі Чинмоя”. До нетрадиційних течій належать також Церква сайєнтології (з англійської мови scientific - науковий), бахаїзм. В сайєнтологічному напрямі різні недосліджені явища природи й психіки людини отримують містичне трактування. Одним із засновників цього напрямку є Р.Л. Хаббард. Деякі з харизматичних сект, що виникли на заході з Церков п’ятидесятників, зокрема, “Cлово віри“, “Перемога“, а також Церква сайєнтології зомбують людей, завдають шкоди їх здоров’ю і матеріальному стану. Вони критикують традиційні Церкви, проводять богослужіння у формі масових шоу, які приводять учасників до істерії. Бахаїзм є синтетичною неорелігією, що об’єднує понад 5 млн. людей, у якій стверджується, що Творець у різні періоди посилає на Землю посланців (Будду, Мойсея, Кришну, Зороастра, Ісуса Христа, Могамета, Багауллу (1817-1892) – засновника бахаїзму), які є носіями Одкровення. Бахаїзм закликає людство до глобальної єдності.

До неохристиянських об’єднань належать: “Церква об’єднання”,”Діти Бога “,”Церква тіла Христа“ та інші, які намагаються з’єднати християнське вчення з елементами східних релігій, де яскраво виражені мотиви швидкого кінця світу, месіанізм та наділення керівника статусом посланця Бога. “Церква об’єднання” або ”Асоціація Святого Духа за об’єднання світового християнства” заснована в 1954 р. в Південній Кореї Сан Мун Муном. Згідно вчення Муна існує один Бог, який об’являє себе в усіх релігіях світу, а месією Заключного Завіту Мун об’явив себе. В цій спільноті відсутні всякі канони й обряди. Вона нараховує декілька мільйонів послідовників і діє в 150 країнах світу. Члени цієї спільноти жертвують релігійній общині гроші й майно. Подібні ідеї створення єдиної релігії висловлює рух Нью Ейдж (з англійської мови New Age – Новий Вік). Езотеричні секти дотримуються таємних, скритих знань, що базуються на пантеїзмі. Своє вчення базують у книзі Агні Йога.

В Україні до УПЦ МП належить 37 % віруючих, до УГКЦ – 15 %, до протестантських Церков – 26 %, до УПЦ КП – 10 %, до УАПЦ –5 %, до РКЦ – 4 %, до ісламу – 1 %, до юдаїзму – 0,7 %, а до інших – 1,3 %. У державі створено конституційно-правове поле, яке гарантує свободу релігії та Церкви і з багатьох параметрів відповідає міжнародним критеріям і стандартам. Згідно Статті 35 Конституції України жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Відносини між Церквою й державою набувають дедалі більш партнерського характеру. Релігійна ситуація в державі характеризується нарощуванням екуменічної співпраці християнських організацій, насамперед у контексті святкування 2000-ліття Різдва Христового, запровадження предмета “Християнська етика” у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах України й візиту в Україну Папи Івана Павла П.

Запитання для самоконтролю

1. Що пропагує сектантство на відміну від церковних спільнот ?

2. Якою є класифікація сект ?

3. Чи Свідки Єгови є християнами ?

4. До чого закликають сатанисти ?

5. Що вчать кришнаїти ?

6. Хто належить до неохристиянських об’єднань ?

7. Якою є статистика конфесій в Україні ?


Тема 17. ХРИСТИЯНСЬКА ЕТИКА

Християнська етика як етика любові є етикою українського народу і вже більше 1000 літ формує етичну культуру українців. Основи її висвітлені у творі князя Володимира Мономаха “Поучення дітям“. Традиційними рисами українського ідеалу людини є: віра в Бога, в Боже Провидіння, пошана до старших, лагідна вдача, щирість, гостинність, працелюбність, духовний аристократизм (не визнавання над собою жодного володаря окрім Господа Бога), гуманне ставлення навіть до ворогів, перевага духовного над фізіологічним в родинному житті, любов до своєї Батьківщини й народу.

Християнське моральне виховання є безперервною працею над формуванням душі й тіла людини для досягнення нею повної злуки з Богом. Метою християнського етичного виховання є виявлення , формування та розвиток природних та надприродних задатків душі й тіла, до осягнення єдності життя людини з Божими законами. Християнська етика є наукою про моральне добро людини на основі абсолютних вартостей, якими наповнена християнська культура. Християнська етика ґрунтується на універсальному моральному законі людства – десяти Заповідях Божих і двох головних заповідях Любові, а також на ділах милосердя щодо душі та тіла ближніх, євангельських радах і блаженствах. Християнська етика закликає шанувати Бога думками, словами, ділами, а також шанувати батьків, власне й чуже життя, чистоту, майно, честь, славу, гідність і почуття.

Християнська етика аналізує природу, внутрішню структуру моральної свідомості і моральних відносин, досліджує моральні поняття, які виражають моральні норми, принципи, що містять оцінку діяльності людей. Християнська етика закликає шукати найвище добро (благо) не тільки своєю розумовою діяльністю, але й на основі формування духовного світогляду, який відкривається у вічних правдах, об'явлених Богом у Святому Письмі. Християнська етика базується на абсолютній моралі, що є вічною, незмінною та існує поза простором і часом. Християнська етика є складовою частиною християнської філософії.

Християнська етика є вченням спільним для всіх християнських конфесій в Україні та має за ціль:

- інформувати слухачів про моральне вчення християнства, яке містить у собі загальнолюдські цінності;

- виховувати молодь на засадах: правди - "і спізнаєте правду, і правда вас визволить" (Ів.8.32); свободи, про що наголошує наш Кобзар: " у своїй хаті своя й правда і сила, і воля" та екуменізму за принципом :"0дин Господь, одна віра, одне хрещення" (Ефес. 4.5);

- прищеплювати молоді низку моральних чеснот: мудрість, мужність, справедливість, стриманість, милосердя, миролюбність.

Християнська етика допоможе молодій людині з допомогою християнської релігії орієнтуватися в таких трьох основних питаннях:

1. В кого маємо вірити і, в що маємо вірити? – в єдиного Бога, Який є абсолютним Добром.

2. Що маємо робити, щоб чинити волю Господню? – сповняти Заповіді Божі та діла милосердя.

3. Які слід уживати засоби, щоб осягнути спасіння? – молитись, чинити добро, остерігатись зла і приймати святі Таїнства.

Християн у світі близько 1 млрд. 800 млн., із яких 1 млрд. католиків, 600 млн. протестантів і 200 млн. православних. Християнська етика визначається як наука про моральне добро людини представниками католицьких і протестантських Церков (Церква – це спільнота християн, які вірять в Бога у Пресвятій Трійці та приймають у житті сім Cвятих Таїнств), а розуміється щоденним християнським способом життя представниками православних Церков. Джерелами християнської етики для католицьких і православних Церков є Святе Передання (наука Церкви) та Святе Письмо, а для протестантських Церков єдиним її джерелом є Біблія. В католицькій Церкві християнська етика тісно пов’язана з моральним богослов’ям та християнською томістичною філософією. У православних Церквах християнсько - етичне вчення веде до містичного споглядання Бога, до глибокого вивчення християнської культури, традицій і звичаїв. У протестантських Церквах християнська етика носить характер біблійної етики через аналіз, дослідження і пояснення біблійних текстів морального змісту. Протестантську етику достатньо висвітлив М. Вебер. Філософською основою предмета християнська етика для представників католицької Церкви є христоцентризм (Христос є центром навчання), для представників протестантських Церков – фідеїцентризм (віра є центром усього), а для представників православних Церков – теоцентризм (Бог у Пресвятій Трійці є центром навчання). Проте спільними для всіх залишаються біблійні моральні настанови та наука Ісуса Христа.

Eтика католицької Церкви     Eтика протестантської Церкви   Eтика православної Церкви

 

Святе Письмо     Святе Передання(21 Вселенських Соборів Церкви)   Святе Письмо     Святе Передання (7 Вселенських Соборів Церкви)
Святе Письмо

У християнській етиці особлива увага надається поняттю гріха як свідомому і добровільному злому вчинку, який принижує гідність людини. Гріх – це найбільше зло у світі, це вияв чорної невдячності творіння супроти свого Творця, це відмова любові, насмішка над Творцем і розрив стосунків із Ним. Причиною гріха є власна воля людини, яка піддається зовнішнім і внутрішнім впливам, що виявляються в спокусах тіла, навколишнього середовища і злого духу. Гріхи можуть бути вчинені ділом, cловом, а особливо думками, коли маємо намір чи бажання вчинити зло. Гріх поділяється на власний, тобто вчинений особисто, чи чужий, який скоєний за участю іншої людини, наприклад, за чиїмось наказом, із намови чи похвали скоєного гріха.

Грішити – це немовби не влучити у вибрану добру ціль. Гріхи бувають: первородний і особистий; індивідуальний, чи суспільний (скоєний декількома людьми, наприклад, аборт); внутрішній (думкою), зовнішній (дією, словами); cкоєний і занедбаний (мав зробити і не зробив важливої справи); засуджений і виправданий; прощений і непрощений (гріхи проти Святого Духа, наприклад, безнадійність на Боже милосердя, нерозкаяність аж до смерті, чи нерозважна надія на Бога); простимий і смертельний (коли у дуже важливій справі свідомо і добровільно допускаються великого злочину); гріхи, що кличуть про помсту до неба (навмисне вбивство, покривдження вбогих, сиріт, вдів, затримання чесно заробленої платні, содомські гріхи – протиприродні статеві зносини осіб однакової статі).

Наслідки первородного гріха –це розрив між:

1. Богом і людиною (людина почала боятися Бога).

2. людиною і людиною (Адам зводив вину на Єву, а вона на нього).

3. людиною і природою (земля давала людям терня і будяки, а не тільки врожай).

4. тілом і душею (розумом і волею) людини (жартівлива приказка “Одне до ліса – друге до біса”).

Наслідки смертельного гріха:

1. втрата освячуючої ласки

2. стан вини

3. стан кари

4. втрата надприродних заслуг

5. докори сумління.

До злих вчинків належать сім головних гріхів: гордість (переоцінка самого себе), заздрість (смуток із чужого щастя), нечистота (передача себе статевим пристрастям), захланність (надмірне бажання майна), неуміреність (обжирство, пияцтво), гнів (пристрасть розуму, невміння змовчати і стерпіти), лінивство (відрада до зусилля, небажання вчитись, чи працювати). Прикладами поповнення головних гріхів є такі біблійні персонажі: Адам і Єва, котрі хотіли за намовою злого духа стати як боги, а тому стали гордими; Каїн, який позаздрив благополуччю брата Авеля і зате його вбив; жителі міст Содоми і Гомори, які попали в статеву розгнузданість; євангельський багач, який планував тільки пити і веселитись, а Бог забрав його душу. Термін - гордість може вживатися як чеснота, наприклад, бути гордим за батьків, народ, Батьківщину. Гордість у розумінні гріха подекуди називають гординею. Про захланність навчає відома приказка: ”Цілий світ забагато, а половину - замало”. Славний грецький лікар Гіппократ прожив до 140 років життя, навчаючи своїх учнів бути уміреними в їжі: “Так їжте, щоб не наїдатися досита, а трохи почуватися голодними”. Про неуміреність навчає відома приказка: ”Сніданок з’їж сам, обідом поділись з товаришем, а вечерю віддай ворогові”. Про гнів говорить Христос: “хто гнівається на брата свого, підпаде судові” (Мт.5.22). В момент гніву, як радять психологи, cлід подивитися в дзеркало, ми тоді подібні радше до "оскаженілої мавпи", ніж до образу і подоби Божої. У хвилині гніву слід постаратися пригасити злість у собі, щоб гріх не поширювався і не помножувався. Є поняття святого гніву, коли шануючи ближнього, ми не можемо погодитися на його гріховний спосіб життя. Біблійний афоризм навчає: “Гнівайтесь, але не согрішайте”. Є поняття голубої заздрості, яка не є гріхом, бо у її випадку людина хоче стати такою як її наставник і має бажання перевершити його. Про лінивство говорить апостол Павло: “А хто не хоче працювати, хай і не їсть” (2 Сол. 2.10). Лінивство буває тілесне і духовне. Народна мудрість вчить: “Під лежачий камінь вода не тече”, “Боже допоможи, а ти небоже не лежи”. Кожна людина покликана до праці: “У поті чола їстимеш хліб свій” (Бут. 3.19). Праця – це не тільки певні терпіння, але й можливість запрацювати хліб насущний та спільна будова Храму.

Головним джерелом гріхів є самолюбство як старання про фальшиве “добро собі”, не зважаючи на інших. Самолюбство розуму породжує гордість, захланність і заздрість. Самолюбство волі породжує гнів і лінивство, а самолюбство почуттів породжує нечистоту й неуміреність.

 

самолюбство

 

розум   воля   почуття

гордість   захлан.   заздрість   гнів   лінив.   нечист.   неумір.

 

Головні гріхи є немовби злими коріннями людського життя, що отруюють його моральність і є причинами походження різноманітних важких гріхів: убивства, крадежі, брехні, розпусти, непослуху тощо.

В перших століттях християнства гріхом вважався також сум, бо християнин повинен бути людиною радості, оскільки Христос воскрес і “переміг світ” (Ів. 16.33).

Християнське моральне виховання базується на формуванні у слухачів досконалої совісті (сумління), щo відзивається на кожен злий вчинок і скеровує їх направити заподіяне зло. Голос совісті (сумління) у житті кожної людини віруючої чи невіруючої. Цей голос є Божим голосом у душі людини, який за добрий вчинок потішає людину, а за злий вчинок її мучить, гнітить і докоряє. Етимологія слова совість“со - вість”, - вість із висоти від Бога.

Чотири типи совісті:

1. Широка, коли поганий вчинок вважається не дуже поганим, а то й добрим.

2. Тісна, коли поганим вважається те, що не є таким.

3. Cумнівна, коли є вагання про моральну дозволеність вчинку.

4. Спляча (мертва), коли не відзивається при важливих вчинках.

Cовість– це правда в такому стані, в якому розум даної людини віднайшов у даний час. Cовість як “особиста правда”, як особиста норма поступання, як останній закон у самій людині перед самим вчинком. Совість – мірило моральності людських вчинків.

           
   
 
 
   
 

 


Cовість – це святиня в душі людини, де зустрічаються Бог і людина. Різні види совісті: совість перед і після вчинку; добра, чиста совість; нечиста, лиха совість; певна совість; непевна, сумнівна совість; перечулена совість; черства, закам’яніла совість; фарисейська совість (одне на словах, інше на ділах); чуйна, ніжна совість. Моральна свідомість як передумова совісті, інтерналізація етосу оточуючого середовища, його вплив на моральну свідомість.

Функції совісті: застереження, порада, муки совісті, іспит совісті. Структура совісті. Совість і знання. Совість як внутрішній оціночний “голос" вчинків людини. Людина з чистою совістю – це людина, яка перебуває в мирі із собою. Іспит совісті як власний самоаналіз буває загальним, щоденним і частковим. Реконструкція вчинків, відповідей, інтерпретація, легітимація вчинків та відповідей і совість. Добра і погана совість. Совість як внутрішній суддя. ”Вмирати збирайся, а поле ори”. “Поклав руки на плуг – ори свою ниву, не оглядайся назад”. Об’єктивність внутрішнього судді. Совість як один з елементів, що пояснює гідність людини як істоти моральної. Каяття; сором. Совість як свідчення об’єктивно існуючого світу моралі.

Сповідь як примирення з Богом, ближніми та постійний аналіз своєї совісті. Умови сповіді (покаяння): іспит совісті; досконалий жаль за гріхи; постанова виправитись; визнання своїх гріхів; покута.

Християнська етика є могутнім виховним засобом у формуванні богословських, моральних і громадянських чеснот.

Богословські (Божі, надприродні, влиті) чесноти: віра, надія, любов. Віра як джерело і центр християнського життя.

Віра – сприйняття за правду того, що Бог об’явив, а Церква додала до об’явлення. Святий Августин: ”Вірю, щоб розуміти і знати, а знаю, щоб вірити ”. Віра мусить бути загальною, міцною, живою, постійною. Апостол Яків: ”Віра без діл - мертва”(Як.2.20). Віру заперечують невірство, грішність життя, переоцінка власного розуму, байдужість, апостазія (відступництво, зречення віри), єресі (фальшиві науки). З точки зору психології права півкуля головного мозку відповідає за віру, а ліва – за обґрунтування віри, тобто, за теодицею.

Надія як запевнення того, що Бог нас не полише, а завжди опікуватиметься нами. Надія і відповідальність за світ. Надія повинна бути міцною, покірною, добре впорядкованою. Гріхами проти надії є нерозважна надія на Бога, розпука, прив’язаність до світу.

Любов – найбільша з усіх богословських чеснот. Любити – умерти для себе, а жити для іншого. Прикмети любові в гімні любові (1 Кор.13.4 - 8). Storge – любов між батьками і дітьми, eros – еротична любов як сексуальне почуття, philia – любов до друзів, рідних, agape – жертвенна любов, що підкреслює невичерпну добродійність. Любов повинна бути великою і дійсною. “Любов - довготерпелива, любов - лагідна, вона не заздрить, любов не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; усе зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає” (1 Кор.13,4-8). Любов заперечує всякий гріх.

Сенс богословських чеснот: “Віруючи - надійся, а надіючись - люби”. Християнська духовність – це причетність людини до Божественного через віру, надію і любов.

Християнські моральні чесноти породжуються впливом чесноти любові на розум, волю і почуття людини.

 

Любов

розум   воля   почуття

покора   щедрість   зичливість   лагідність   пильність   чистота

уміреність

 

Моральні чесноти (природні, набуті): мудрість, мужність, стриманість і справедливість. Мудрість – це розважне шукання правди, яка робить нас вільними (пор. Ів.8.32). Моральна чеснота мудрість має такі синоніми: розсудливість, розважність або обачливість. До чесноти мудрості входять таких вісім умінь: пам’ять, здатність правильно оцінити дану ситуацію, відкритість до думки інших, кмітливість, здоровий глузд, здатність передбачити, обережність, завбачливість. Мудрість є кардинальною чеснотою, яка допомагає нам помітити належну міру добра, а також бути готовими до реалізації і шанування добра через відповідні діяння. Поняття мудрості не слід змішувати із спритністю, із якою ми дбаємо про свою користь, ані з легкодушністю чи стриманістю. Мудрою є та людина, що чинить все згідно Божої волі. Правдива мудрість дається не мудрим (зарозумілим, зазнайкуватим), а немовлятам (пор. Мт.11.25). Мужність – це здатність чинити згідно зі своєю совістю. Мужність є чеснотою, яка допомагає посісти важкодосяжне благо (найвище добро). Двома головними прикметами мужності є відвага і терпеливість. Мужність підпорядковує наше почуттєве життя. Реr aspera ad astra – “Через терни до зірок”, навчає крилатий латинський вислів. Християнське розуміння справедливості, яка завжди йде в парі з милосердям. Поступити справедливо – віддати кожному те, що йому належне. Справедливість поділяється на обмінну (у стосунках між окремими людьми) , р

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти