ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Мова як об’єкт дослідження лінгвістики.

Мова —це природна система комунікативних знаків і правил їхнього функціонування. Мова - це найважливіший засіб спілкування і пізнання.

На земній кулі існує понад 5 тис. мов. Кожен етнос розмовляє власною мовою. Однак, можна стверджувати, що люди світу розмовляють єдиною мовою, бо всі мови мають дуже багато спільного. Так, зокрема, у всіх мовах для вираження думки використовують звуки, зі звуків будують слова, а зі слів – речення. Спільні ознаки, властиві всім мовам світу, називають універсаліями.

Кожна мова є надбання певного народу. Вона не тільки, найпотужніший засіб спілкування, знаряддя думки (мислення), а й дух народу, його історія і водночас необхідна умова існування не лише культури народу, а і його самого. Мова є засобом духовного формування особистості. У ній зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний менталітет етносу. Крім того, мова є важливим державотворчим чинником, засобом консолідації народу.

Розрізняють людські (є предметом вивчення лінгвістики: природні, штучні, для спілкування людей, жестові мови глухих), формальні (комп’ютерні мови) і тваринні мови.

Усі мови поділяють на три групи: живі мови ( на них відбуваються навчання в школі); мови, що зникають (мають носіїв, але не відбувається навчання в школі) – у Європі зникаючих мов близько 50, у світі – 400 мов, що можуть зникнути; мертві мови (не мають носіїв).

Мовознавство як наука, його види.

Мовознавство – це наука про мову, її природу і функції, внутрішню структуру, про закономірності її функціонування, історичного розвитку та класифікацію мов. Виникнення мовознавства зумовили практичні потреби (навчання грамоти, оволодіння культурою усного та писемного мовлення, вивчення іноземних мов тощо). Розрізняють конкретне (часткове) та загальне (теоретичне) мовознавство. Конкретне мовознавство вивчає окремі мови або групу споріднених мов. Окремі мови різняться ступенем унормованості, стилістичною диференціацією мовних засобів, багатством словника тощо, що зумовлено різними історичними й суспільними чинниками. Загальне мовознавство вивчає загальні особливості мови абстраговано від конкретних мов. До них належать суть мови, її природа, походження, закони розвитку тощо. Загальне мовознавство створює лінгвістичну теорію, тому його називають теоретичним. Теоретичне мовознавство протиставляється прикладному. Прикладне мовознавство вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці (у практиці перекладу, при створенні алфавітів). У межах загального мовознавства виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке шляхом зіставного вивчення мов виявляє в їх структурі спільні і відмінні риси. Мовознавство буває синхронічне або описове – вивчає мову на певному етапі розвитку, та діахронічне або історичне – розглядає мову в її розвитку, вивчає історію розвитку мовних явищ.

Розділи мовознавства.

Фонетика — вивчає звуковий склад мови. Фонологія — вивчає структуру звукового складу мови (мовленнєві одиниці та засоби) і їхнє функціонування в мовній системі. Словотвір (також деривація) —вивчає структуру слів і способи їх творення. Граматика — вивчає будову мови. Морфологія — вивчає явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Синтаксис — вивчає словосполучення та речення, їх будову, типи й об'єднання в надфразні одиниці. Лексикологія — вивчає лексику (словниковий склад мови). Фразеологія — вивчає лексично неподільні поєднання слів. Лексикографія — наука про укладання словників. Ономастика — наука про власні назви. Етимологія — вивчає походження і історію слів мови. Семантика — вивчає значення слів і їх складових частин, словосполук і фразеологізмів. Прикладна лінгвістика — вивчає застосування мовознавчої теорії на практиці. Психолінгвістика — вивчає процеси мовної діяльності, сприймання й творення мови, наміри мовця в процесі здійснення мовного акту.

Порівняльна лінгвістика — комплекс лінгвістичних дисциплін, які використовують зіставлення, порівняння. Стилістика — вивчає стиль в усіх мовознавчих значеннях цього терміна (індивідуальна манера виконання мовленнєвих актів, функціональний стиль мовлення, стиль мови тощо). Діалектологія —вивчає діал. мову, її просторову варіативність і тер. диференціацію.

Зв’язок мовознавства з іншими дисциплінами.

Мовознавство, як і інші науки, перебуває у близьких або віддалених зв’язках з багатьма суспільними і природничими науками, беручи від них та даючи їм цінні відомості для розв’язання важливих наукових проблем. Мовознавство тісно пов’язано з філософією, яка становить основу світогляду і допомагає у принциповому розв’язанні таких головних лінгвістичних проблем, як суть мови, її роль у суспільстві, походження і характер розвитку. Нерозривним є зв’язок мовознавства з логікою — наукою по закони і форми мислення. Для мовознавця і логіка мова — один об’єкт дослідження: логік через мову розкриває закони мислення, мовознавець — мовні закони. Процес мовного спілкування не можна пояснити без допомоги психології, яка аналізує процеси відображення в мозку людини об’єктивної дійсності, людські відчуття і сприймання, уявлення і думки, бажання, риси характеру, темпераменту. Взаємозбагачуючим є зв’язок науки про мову з історією суспільства. Щоб встановити походження та розвиток конкретної мови, необхідно спиратись на дані історичного розвитку носія цієї мови — народу. Для усвідомлення процесу говоріння (вимовлення звуків) треба розуміти анатомію й фізіологію органів мови. Тут стають у пригоді природничі науки — анатомія і фізіологія. З фізикою, зокрема її розділом — акустикою, пов’язане вивчення звуків людської мови, їхніх фізичних властивостей. Математичні методи широко застосовуються у вивченні мовних явищ, як наслідок цього, виникає окрема галузь — математична лінгвістика. Математичний підхід можна використовувати також до вивчення конкретних мовних одиниць, наприклад, встановити частоту повторюваності одних і тих же синтаксичних конструкцій, подати кількісну характеристику вживання тих чи інших класів слів, звуків тощо. Мовознавство співпрацює з медициною (мовознавчі факти виявилися корисними у психіатрії , логопедії) та географією (мовні явища наносять на географічну карту для показу зон їх поширення).

Основні завдання дисципліни «Вступ до мовознавства»:

Вступ до мовознавства – початковий курс загального мовознавства. Він містить основні відомості із загального мовознавства, без яких неможливо вивчати жодну лінгвістичну дисципліну, і посідає важливе місце в системі підготовки філологів. Цей курс охоплює такі основні завдання:

- познайомитися із загальними питаннями мовознавства: природа і сутність мови, її функції та будова, генеалогічна та типологічна класифікація мов;

- походження мови та закономірності розвитку мов (виникнення людської мови, мовні зміни та фактори, які спричинюють їх тощо);

- виникнення й розвиток письма;

- шляхи й методи вивчення мовного матеріалу;

- вивчення граматики: граматичне значення, категорія, морфема і словоформа, словосполучення і речення;

- познайомитися з фонетикою та графікою;

- з’ясувати зв’язок мовознавства з іншими дисциплінами.

Цими проблемами не вичерпується коло питань, які розглядає курс «Вступ до мовознавства», але й вони засвідчують, яким важливим він є у підготовці філолога.

Методи дослідження мови.

Основними методами дослідження мови є описовий, порівняльно-історичний, зіставний і структурний. Також застосовуються дослідні методи до вивчення двох «зрізів» мови: синхронії і діахронії. Синхронія — горизонтальний зріз мови, тобто умовне виділення певного історичного етапу в її розвитку, який береться як об'єкт лінгвістичного дослідження. На противагу — діахронія — умовно вертикальний зріз мови, при якому об'єктом лінгвістичного аналізу стає весь історичний розвиток мови.

Мета описового методу — дати точний і повний опис мовних одиниць. Суть методу полягає в інвентаризації та систематизації мовних одиниць. Цей метод має велике практичне значення, позаяк пов'язує лінгвістику з суспільними потребами. На його основі створено описові граматики різних мов, тлумачні, орфографічні, орфоепічні та інші нормативні словники.

Об'єктом дослідження порівняльно-історичного методу є генетично споріднені мови. Головне його завдання — розкриття закономірностей і законів, за якими розвивалися споріднені мови в минулому. За його допомогою можна реконструювати давні не зафіксовані в пам'ятках писемності мовні одиниці — звуки, слова, їх форми і значення. На основі порівняльно-історичного методу створені історичні і порівняльно-історичні граматики мов і етимологічні словники.

Мета зіставного методу — шляхом зіставлення виявити спільні, однакові й відмінні, специфічні риси зіставних мов у звуковій, словниковій і граматичній системах. На його основі створюють зіставні граматики мов, порівняльні типології мов та двомовні перекладні та диференційні словники.

Структурний метод застосовується при дослідженні структури мови, а його метою є пізнання мови як цілісної функціональної структури, елементи якої співвіднесені строгою системою зв'язків і відношень. Структурний метод реалізується в 4-х методиках лінгвістичного аналізу: дистрибутивний аналіз, аналіз за безпосередніми складниками, трансформаційний аналіз, компонентний аналіз.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти