ТЕМА 6. ЗВУКОВІ ЗМІНИ В ПОТОЦІ МОВЛЕННЯ.

Типи звукових змін.

Зміни, спричинені впливом загальних умов вимови, називають позиційними, а зміни, зумовлені впливом одного звука на інший, - комбінаторними.

Позиційні зміни.

До позиційних змін належать редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова та протеза.

Редукція голосних – ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.(кленок-клинок). Редукція голосних буває кількісною та якісною.

Кількісна – редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають хар-ний для них тембр.(дуб-дубок-дубовик).

Якісна – редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру,тобто свою якість.(воді (о),вода (а), водяной (ы)).

Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. Для СУМ не характерна.

Позиційні зміни приголосних зумовлені їх положенням в кінці слова.

Протеза – поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

(острий-гострий, улица-вулиця).

Комбінаторні зміни.

До комбінаторних змін звуків належать акомодація, асиміляція, дисиміляція, діереза, епентеза, метатеза.

Акомодація(пристосування) – зміна одного звука під впливом іншого, сусіднього; часткове пристосування сусідніх звуків.

В укр.. та в інших словянських мовах голосні змінюють свою артикуляцію під впливом мяких приголосних. Акомодація може бути двобічною: няня.

На акомодації приголосних голосними ґрунтується перехід г,к,х у ж,ч,ш і з,ц,с перед голосними переднього ряду в праслов’янській мові, а на акомодації голосних приголосними – перехід е в о після шиплячих у давньоукр.

Асиміляція(уподібнення) – артикуляційне уподібнення одного звука до іншого в мовленнєвому потоці в межах слова або словосполучення.(боротьба-дзвінкий б впливає на т і уподібнює його собі, тобто одзвінчує).

Приголосні звуки можуть асимілюватися за дзвінкістю/глухістю, за місцем і способом творення, за мякістю/твердістю.

Різновиди асиміляції: 1)за результатами – повна і неповна; 2) за спрямуванням – прогресивну і регресивну; 3) за розташуванням звуків. які взаємодіють – контактну і дискантну.

При повній асиміляції звук цілком уподібнюється сусідньому (напр., розсіяти вимовляється як россіяти).

при неповній — звук уподібнюється сусідньому частково, напр. за дзвінкістю (слово молотьба вимовляється як молодьба) або за глухістю (слово нігті — як ніхті).

прогресивна - якщо, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).

регресивна - коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся).

контактна – за якої взаємодіють сусідні звуки.

дискантна – асиміляція звуків на відстані.(сочевиця-чечевиця).

Дисиміляція(розподібнення) – розподібнення артикуляції двох однакових або подібних звуків у межах слова, втрата ними спільних фонетичних ознак.

прогресивна дисиміляція — зміна другого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: близ-ш-ий → ближ-ший -→ ближчий.

регресивна дисиміляція — на противагу прогресивній — зміна першого приголосного звука у сполученні двох. Напр.: хто ← кто ← къто, вед-ти — вет-ти — вести, сердешний ← сердечний.

дистантна дисиміляція — розподібнення звуків, розділених іншими.

контактна дисиміляція — на противагу дистантній дисиміляції — розподібнення суміжних звуків.

Гаплологія – випадіння внаслідок дисиміляції одного з двох сусідніх однакових або подібних складів.

(мінералологія-мінералогія,трагікокомедія-трагікомедія).

Діереза – викидання звука чи складу в слові для зручності вимови.(корисний-корисний, згибнути-згинути).

Епентеза – поява у словах додаткового звука.(страм і срам «сором».пощирене в говірках – радійо, окіян).

Метатеза – взаємна перестановка звуків або складів у межах слова.(суворий виникло із суровий, намисто із монисто).

Історичні зміни.

Фонетичні процеси не є стабільними, вони час від часу змінюються, одні припиняють своє існування, інші з`являються. Тому потрібно розрізняти живі та історичні фонетичні зміни.

Живі, або актуальні фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в укр. та інших сучасних мовах, акання в білоруській, редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові.

Історичні, або традиційні зміни не пов’язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких змін належить чергування задньоязикових г,к,х з шиплячими ж,ч,ш і свистячими з,с,ц. Також історичними є чергування о,е з і в закритому складі(стола-стіл),чергування о,е з нулем звука(сон-сну), перехід е в о після шиплячих(чотири) та ин.

Часто історичні чергування використовуються у мові для розрізнення граматичних форм.

Спонтанні зміни.

Крім фонетичних змін, причини яких можна пояснити, оскільки вони зумовлені позицією звуків у слові або їх сусідством із іншими звуками, трапляються звукові зміни, причини яких виявити неможливо, оскільки вони позиційно і комбінаторно не зумовлені. Такі зміни називаються спонтанними. Наприклад звук, який колись позначав буквою ъ(ять) в укр. мові перейшов в і, а в рос – в е.(лъс-ліс,лес).

До спонтанних також відносять чергування типу носити-нести, бреду-брод.

Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції та дивергенції.

Конвергенція – збіг у процесф фонетичних змін двох звуків у олному.

Дивергенція – розщеплення звука на два різні звуки.

Іншими словами, в одній позиції звук може залишатися, а в іншій – перейти в інший звук. В укр. мові звуки о та е у відкритому складі збереглися, а в закритому – перейшли в і: вола-віл.

ТЕМА 7. ФОНЕТИЧНІ ОДИНИЦІ ТА ЗАСОБИ

Фонетичне членування мовленнєвого потоку.

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрази, такти, склади і звуки.

Фраза – відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з обох боків паузами.

Кожна фраза пов’язана зі змістом та інтонаційним малюнком і має власний (фразовий) наголос. У середині фрази не може бути паузи, оскільки вона б спотворила зміст. Неоднакове членування речення на фрази зумовлює змістову інтерпретацію: Це було спостереження /за грою наших шахістів----Це було спостереження за грою/наших шахістів. У першому-хтось спостерігав за грою наших шахістів, в другому-наші за чиєюсь.

Фраза розпадається на такти.

Такт – частина фрази, об’єднана одним наголосом. (Чу*єш/ чи не чу*єш/чарівна*/Марі*чко/Я до тво*го/се*рця/кла*дку/прокладу*.)

У мовозн. такт ще називають фонетичним словом, оскільки службові слова не мають наголосу і примикають до повнозначного слова з наголосом. Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності.

Склад, види складів, їх характеристика.

Склад складається зі звуків – мінімальних фонетичних одиниць.

Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна.

Еспіраторная теорія визначає склад як поєднання звуків, про що говорилось одним видихуваним поштовхом, причому кожен видихуваний поштовх призводить до утворення складу.

Теорія мускульної напруги.(Граммон, Фуше, Щерба) склад – частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою.

Сонорна теорія.(Єсперсен) виходить із того, що за звучністю склад має вершину(ядро) і периферію.

Вершина – момент найвищої звучності. Периферія – складається з ініціалі(наростання звучності до вершини) і фіналі(затухання звучності після вершини).

Склади бувають відкриті, закриті, прикриті і неприкриті.

Складотворчим звуком є голосний. Якщо складотворним є один голосний це монофтонг, якщо декілька – поліфтонги. Серед поліфтонгів поширені дифтонги(два голосні, які утворюють один склад : my [ai]; бувають висхідні і низхідні) та трифтонги(три голосних, які творять один склад: our [aue]).