ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Іменникові граматичні категорії.

Граматичні категорії поділяються на: іменникові та дієслівні граматичні категорії.

До іменникових гр..категорій належить:

1.Категорія роду полягає в розподілі слів або форм за двома чи трьома класами, традиційно співвіднгсними з ознаками статі або їх відсунтістю

Наявна у більшості індоєвропейських та семітських мов. Має формальне вираження за допомогою флексії, суплетивним способом за допомогою артиклів, за допомогою пустих слів, за допомогою морфологічних засобів. Немає в англійській, тюркських, японській мовах.

2.КатегоріяЧисла - повязана із поняттям кількості. Відсутня у китайсько-тибетській групі мов. Система 3-ох чисел характерна для арабської мови:однина, множина і двоїна. Токож троїна характерна для папуаських мов на острові Нова Гвінея.

3.Категорія відмінка - одна з найважливіших ка­тегорій іменника. Зміна іменника за відмінками дає мож­ливість йому поєднуватися в реченні з іншими словами.

У болгарській, італійській, французькій, таджицькій, абхазькій мовах немає системи відмінювання.

У німец.мові – 4 відмінка;

У рос. – 6;

В укр. – 7;

В японськ. – 11;

В уогрс. – 20-21;

У киргистанській мові-40 відмінків.

4. Категорія відчужуваності/невідчужуваності. Характерний для об’єктів, приналежність яких не може бути змінена. Характерна турецькій мові, більшості мов Ммерики та Африки.

5.Категорія означеності/неозначеності – вказує на те, чи мислиться імя предмета як єдине в описуваній ситуації чи як таке, що належить до класу подібних йому феноменів. Характерна для: германських, романських, болгарської, македонської мов. Граматична категорія означеності – неозначеності в українській мові відсутня, тому що немає граматичних засобів її вираження.

 

Дієслівні граматичні категорії.

Граматичні категорії поділяються на: іменникові та дієслівні граматичні категорії.

До дієслівних граматичних категорій належить:

1. Категорія особи – граматична категорія дієслова, яка позначає відношення суб’єкта до дії до мовця. Категорія особи належить до узгоджуваних, словозмінних. Вона виражається особовими закінченнями. Категорія особи не виражена у мовах: японська, китайська, індонезійська.

2. Категорія числа – виражає кількісні характеристики предметів думки. Відсутня у китайсько-тибетській групі мов. Система 3-ох чисел характерна для арабської мови:однина, множина і двоїна. Токож троїна характерна для папуаських мов на острові Нова Гвінея.

3. Категорія виду (аспектуальності) – узагальнено вказує на протікання дії в часі. У словянських мовах протиставлені доконаний (вказує на досягнення межі) і недоконаний ( не вказує на граничність дії) вид. Граматичної категорії виду немає у мовах германських та романськах.

4. Категорія способу – виражає відношення названої дієсловом дії до дійсності з погляду мовця.Це оцінка дії як бажаної, можливої, передбачуваної. У всіх мовах є дійсний, умовний і наказовий способи.

5. Категорія стану – виражає суб’єктно-обєктні відношення. Існує активний і пасивний носії дієслівної ознаки.

6. Категорія перехідності/неперехідності – встановлюється за наявністю або відсутністю при дієслові прямого додатка.

7.Категорія часу – єспецифічним мовним відображенням об’єктивного часу і служить для темпоральної локалізації події або стану, про які йдеться в реченні.

ТЕМА 14. МОРФОЛОГІЯ

Морфологія як розділ граматики.

Морфологія (від грецького μορφη morphe — форма, λογία logia — слово, вчення) — розділ граматики, в якому вивчають явища, що характеризують граматичну природу слова як граматичної одиниці мови. Це вчення про будову та граматичні класи слів (частини мови), граматичні категорії і систему словозміни їх. Основною одиницею морфології є слово, але в аспекті граматичної будови, особливостей змінювання і творення, вираження властивих слову граматичних значень.

Поняття «морфологія» лінгвісти трактують по-різному. Відповідно до однієї з найвідоміших концепцій морфологія поширюється на структуру гра­матичних одиниць, що не виходять за межі слова, навідміну від синтаксису. Традиційний поділ граматики на морфологію і синтаксис деякі мовознавці заперечують.

Існує також надто ши­роке розуміння морфології, за яким вона є наукою про форми, які стосуються не тільки внутрішньо слів, засобів вираження у їх зовнішньому вияві, а й будь-яких елементів, зокрема позаслівних засобів типу порядку слів, інтонації, службових слів. У зв'язку з цим ряд дослідників пропонує роз­різняти флективну морфологію і нефлективну (синтаксичну, аналітичну).

Термін «морфологія» по­в'язують з іменем Й. В. Гете, який називав ним розділ біології про форми живих організмів. У 19 ст. цей термін поширюється і в мовознав­стві на означення тієї галузі науки про мову, яка вивчає форми слова. У лінгвістичному значенні його вперше ввів Август Шлейхер.

Морфологія як наука передбачає розв'язання таких завдань:

· визначення приницпів розчленування лексем на словоформи та об'єднання словоформ у лексеми;

· з'ясування частини семантики слова як морфологічної (граматичне значення);

· обґрунтування переліку морфологічних категорій та їх природи;

· опис сукупності формальних засобів, закріплених за відповідними частинами мови та їхніми морфологічними категоріями.

Історія виділення частин мови.

Майже всі сучасні граматичні концепції частин мови беруть свій початок з античної. Частини мови – калька з латинського. Частинами мови спочатку називалися ті граматичні явища, які тепер називаються членами речення.

Уперше частини мови були виділені з давньоіндійськими граматистами Яска і Паніні(5ст.до н.е.), які розрізняли в санскриті такі частини мови: імя, дієслово, прийменник, сполучник і частку. Однак давньоіндійська теорія не була відомою у Європі.

Європейська теорія частин мови йде від Арістотеля (4ст.до н.е.), який виділив чотири частини мови: імя, дієслово, член(артикль) і сполучник.

Остаточно вчення про частини мови сформувалося в александрійській школі (2 ст.до н.е.) Аристарх Самофракійський і його учень Діонісій Фракійський уперше виділили вісім частин мови: імя, дієслово, прислівник, артикль, займенник, прийменник, дієприкметник, сполучник. Прикметник був об’єднаний з іменником, бо вони мали спільну систему відмінювання.

В основу класифікації слів було покладено два принципи: морфологічний і семантичний. Ця система частин мови була запозичена римськими вченими, які внесли до неї деякі зміни( усунули артикль і додали вигук).

Пізніше ця класифікація поширилась у всі європейські, а згодом й інші мови.

 

Основні принципи класифікації частин мови.

На сучасному етапі використовують такі три основні критерії: семантичний, морфологічний і синтаксичний.

Семантичний критерій – передбачає віднесення до однієї частини мови слів із спільним загальним граматичним значенням, як предметність, дія, якість… Слова зі значенням предметності утворюють клас іменників.

Морфологічний (формально-граматичний) критерій – за яким береться до уваги своєрідність змінювання слів, тобто інвентар їх форм і парадигм, які є виразниками певних морфологічних категорій. Іменники змініться за родами і числами, дієслова – за особами і часами.

Синтаксичний критерій – до однієї частини відносять слова, здатні стояти в реченні в однакових синтаксичних позиціях і виконувати однакові синтаксичні функції.

Допоміжним критерієм виділення частин мови є словотвірний.

Словотвірний критерій – за яким для кожної частини мови виділяють властивий тільки їй набір словотвірних моделей та інвентар словотвірних засобів.

За шкільною класифікацією виділяють 10 частин мови, які поділяються на самостійні та службові. До самостійних належать:іменник, дієслово, прикметник, числівник, займенник, прислівник. До службових – прийменник, сполучник, частку та артикль. Осібно виділяють вигуки, які не можуть бути членами речення, але можуть утворювати самі речення.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти