ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Частини мови в різних мовах світу.

Неможливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. По-перше, не у всіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Звичайна для європейських мов схема частин мови не підходить для багатьох мов Азії, Африки та Америки. Відмінності стосуються як самого складу, так і обсягу частин мови. Імя та дієслово – основні частини мови, виділяються у всіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних категорій, то в інших частинах мови є значні розбіжності.

У деяких мовах Північної Америки та Африки не розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють:імя, куди відносять іменник і числівник, предикатив, куди відносять дієслова, прикметники і прислівники. Прикметники об’єднані з дієсловами в одну частину мови на основі здатності бути присудком без допоміжної зв’язки.

В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до мінімуму. У тюркських мовах є проблема тлумачення слів, які імітують звук або є «образними», як окрему частину мови.

Ускладнюють класифікацію за частинами мови явища переходу слів з однієї частини мови в іншу, що свідчить про існування більш-менш стабільних проміжних ланок між частинами мови.

 

 

ТЕМА 15. СИНТАКСИС

Основні одиниці синтаксису.

Синтаксис — розділ граматики, що вивчає будову речень і словосполучень та способи поєднання в них слів, а також пра­вила творення й функціонування речень і словосполучень. Син­таксис сучасної мови є історично зумовленою структурою, гра­матичною формою організації мовної системи. По суті синтак­сис — це своєрідна форма національного способу мислення народу.

Основними поняттями синтаксису є:

· система синтаксичних одиниць ;

· синтаксичні відношення, зв'язки й засоби зв'язку;

· граматична (сиктаксична) семантика.

·

Основною синтаксичною одиницею є речення, яке складається із словосполучень, зрідка — зі слова.

Синтаксис членують на три взаємопов'язані підрозділи:

а) син­таксис частин мови (прислівних зв'язків, словосполучення);

б) синтаксис речення;

в) актуальний синтаксис , синтаксис тексту.

Історичний синтаксис вивчає закономірності формування син­таксичної конкретної мови/групи мов.

 

Словосполучення, його різновиди.

Словосполучення – це два чи більше повнозначних слів, об’єднаних синтаксичним зв’язком.

Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та вираженні в словосполученнях синтаксичні відношення. «Словосполучення є частиною речення, але воно існує і до речення як будівельний матеріал» В.І. Кодухов.

Валентність – здатність слова вступати в синтаксичні зв’язки з іншими словами.

1)Синтаксичні словосполучення зберігають лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього.

2)Фразеологічне словосполучення – це лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена, або зовсім утрачена, що призводить до наближення значення до одного слова.

 

Існують сурядні та підрядні словосполучення

1. Сурядні – залежність слів у словосполученні рівноправна

2. Підрядні – залежність слів у словосполученні нерівноправна. Підрядний зв'язок буває сильним і слабким: Сильниц зв'язок виникає тоді, коли слово вимагає поширення. За слабкого зв’язку реалізуються означальні відношення.

Зі структурного погляду розрізняють двочленні, тричленні та чотиричленні словосполучення.

1)Двочленні утворюються на основі одного зв’язку;

2)Тричленні та чотиричленні утвор.на основі подвійного і потрійного сильного зв’язку.

Складні словосполучення утворюються поєднанням двох чи більше простих словосполучень із одним і тим самим стрижневим словом.

Комбіновані словосполучення утвор.на онові зв’язків, які йдуть від різних стрижневих слів, і являють собою поєднання словосполучень.

Підрядні словосполучення поділяються на предикативні(ті, які співвідносяться з підметом і присудком) та непредикативні.

Залежно від того, яке слово є головним виділяють:

- Іменні(стрижневим словом виступають іменники, прикметники, числівники і займенники);

- Дієслівні;

- Прислівникові.

Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяються на:

1) Атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку;

2) Об’єктні, в яких залежне слово є об’єктом;

3) Регулятивні, в яких залежне слово є елятивом, тбто називає щось, чого немає в стрижневому слові.

Типи синтаксичного зв’язку слів у словосполученні.

Словосполучення ґрунтується на синтаксичних зв’язках між словами.

У мовах світу існують, крім сурядного, такі основні типи синтаксичних зв’язків: узгодження, керування, координація, прилягання, тяжіння, інкорпорація, замикання та ізафет.

Узгодження – граматичні значення стрижневого слова повторюються в залежному слові.Напр: В англ.. узгодження рідкісне,хіба що в вказівних займенниках та іменниках: this book;

Керування – одні граматичні значення стрижневого слова викликають у залежному слові інші, але конкретно виражені граматичні значення, тобто форма залежного слова повністю зумовлюється стрижневим словом. Напр:читаю книжку.

Кординація– взаємна супідрядність підмета і присудка, їх взаємна узгодженість. Підмет і присудок формально уподібнюються один одному.Напр:у роді та числі:соловейко щебетав. Координація – це двобічний зв'язок, який поєднує узгодження й керування.

Прилягання– зв'язок між словами в словосполученні, який виражається позиційно або інтонаційно. Прилягають до стрижневого слова незмінні слова(присл, дієприслівники). Для англ..мови це найпоширеніший зв'язок. Напр.:wonderful song – чудова пісня. – позиційне прилягання.

Тяжіння– узгодження предикативного означення з підметом. Означає яким є предмет, виражений присудком у момент здійснення позначуваної присудком дії.Напр:батько повернувся задоволений.

Інкорпорація– поєднання слів-коренів, сукупність яких оформляється службовими елементами. Цей зв'язок нагадує словоскладання.

Замикання– синтаксична побудова, яка вимагає дистантного розташування найтісніше пов’язаних слів. Наявна у нім.мові.

Ізафет– атрибутивне словосполучення, яке складається з двох іменників, перший з яких є означенням, але показник зв’язку знаходиться у другому слові. Ізафет характерний для тюркських мов. Трохи інший різновид ізафету спостерігається в іранських та арабських мовах.

 

Речення та його ознаки.

Речення – мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове сприйняття.

Речення характеризується: комунікативністю(передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю(виражає відносно закінчену думку і виділяється від інших речень паузами), структурною цілісністю(будується за певною структурною моделлю).

В реченні можна виділити два аспекти: структурний(належить мові) і комунікативний(або функціональний і належить мовленню). За структурним аспектом став закріплюватися термін речення або синтаксема, а за комунікативним – висловлювання.

Крім комунікативності, основними ознаками речення є предикативність та інтонація.

Предикативність – співвіднесеність змісту речення з об’єктивною дійсністю. Головним носієм предикативності є присудок.

Модальність – вираження мовцем свого ставлення до змісту висловлювання. Він може щось стверджувати, заперечувати, бажати, передбачати. Щоб предикативна конструкція стала реченням, вона повинна бути інтонаційно оформлена. Роль інтонації надзвичайно важлива у реченні. Будь-яке слово може стати реченням, якщо його вимовити з правильною інтонацією.

Типи речень.

Залежно від мети повідомлення речення бувають розповідними, питальними і спонукальними.

За структурою речення бувають складні й прості.

Прості речення можуть бути поширеними і непоширеними.

Речення можуть бути двоскладними і односкладними, що залежить від наявності підмета та присудка.

Елементарний абстрактний зв'язок, за яким будується просте речення, становить його структурну схему.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти