Способи (методи) визначення бази податку.

В теорії і практиці податкового права виділяють поняття способів (методів) визначення бази оподаткування. Спосіб (метод) визначення розміру бази оподаткування визначається характером застосовуваних для визначення бази податку показників, які можуть бути прямими (безпосередніми) або непрямими (умовними, презумптивними).

В літературі виділяють наступні способи визначення бази оподаткування: прямий, непрямий (розрахунок за аналогією), умовний (презумптивний), паушальний.

Прямий спосіб ґрунтується на визначенні реально і документально підтверджених показниках платника. При цьому, наприклад, дані про доходи і витрати платника є базою для розрахунку бази податку на прибуток.

Непрямий спосіб ґрунтується на визначенні оподатковуваної бази на основі порівняння з діяльністю інших платників. При відсутності обліку доходів і витрат розрахунок оподатковуваного доходу ведеться за аналогією.

Умовний спосіб ґрунтується на визначенні умовної суми доходу за допомогою вторинних ознак. Доход особи може визначатись виходячи із суми оренди, середньої суми витрат на проживання тощо.

Паушальний спосіб ґрунтується на визначенні умовної суми податку (а не доходу) за допомогою вторинних ознак. Наприклад, податок пенсіонерів у Ліхтенштейні складає 12 відсотків їх витрат на проживання.

Методи обліку бази оподаткування.

Питання віднесення об’єкта оподаткування до того чи іншого податкового періоду насправді є не таким простим. Воно може вирішуватись неоднозначно, шляхом застосування того чи іншого методу обліку податкової бази. Метод обліку податкової бази має визначальне значення для правильного визначення моменту виникнення податкового зобов’язання. Метод обліку, як і податковий період характеризує податкову базу з боку часового виміру, а саме – з точки зору правил віднесення елементів податкової бази до конкретного податкового періоду. Існує два основних таких методи: касовий і накопичувальний.

Перший (касовий) враховує момент реального чи фактичного отримання коштів і здійснення виплат. Відповідно до цього методу, наприклад, доходом є всі суми, дійсно отримані платником в конкретному періоді, а витратами - реально виплачені суми. Цей метод називають касовим, а також методом присвоєння, оскільки враховуються лише ті суми (майно), які присвоєні платником у певній юридичній формі, наприклад, отримані в касі готівкою, передані у власність шляхом оформлення певних документів тощо.

Відповідно до цього методу, наприклад, приріст вартості майна не є доходом до того моменту, поки цей приріст тим чи іншим способом не об'єктивований: проценти по вкладу в банку отримані, акції продані по ціні більшій, ніж ціна їх придбання тощо.

При застосуванні другого методу вирішальним є момент виникнення майнових прав і обов'язків. Так, доходом визнаються всі суми, право на отримання яких виникло у платника в даному податковому періоді, незалежно від того, чи отримані вони фактично. Для визначення зроблених витрат підраховується сума майнових зобов'язань, що виникли у звітному періоді, незалежно від того чи зроблені по цих зобов'язаннях фактичні виплати, чи ні. Цей метод називається накопичувальним або методом чистого доходу. Іноді вживається також термін метод нарахувань.

Метод оподаткування.

Під методом оподаткування (способом обкладення податкової бази) – звичайно мають на увазі порядок зміни ставки податку залежно від зростання розміру податкової бази.

Виділяють чотири основних методи оподаткування: рівне, пропорційне, прогресивне і регресивне оподаткування.

При рівному оподаткуванні для кожного платника встановлюється рівна сума податку, тобто, фактично ставка не застосовується. Таке оподаткування ще називають подушним. Це найдавніший і найпростіший метод. Він не враховує майнового стану платника і застосовується досить рідко.

При пропорційному оподаткуванні для кожного платника встановлюється рівна ставка (але не сума) податку. Ставка податку не залежить від величини бази оподаткування і є єдиною . З ростом бази сума податку росте пропорційно. Тобто, метод враховує майновий стан та платоспроможність платника. Сума податку буде різною для платників з різним майновим становищем та доходами.

При прогресивному оподаткуванні значення податкової ставки зростають з ростом податкової бази. Вибір прогресивного оподаткування обґрунтовується поняттям дискреційного доходу, який визначається як різниця між сукупним доходом і доходом, що затрачається на задоволення першочергових потреб, оскільки саме дискреційний доход визначає справжню платоспроможність платника.

При регресивному методі, на відміну від прогресивного, із ростом розміру податкової бази розміри податкової ставки зменшуються, а не збільшуються. Широкого застосування на сьогодні не має.

Ставка податку.

Ставка податку - це розмір податку на одиницю оподаткування.

Характер податкової ставки визначається прийнятим методом оподаткування.

Ставка оподаткування покликана визначити розмір податку у грошовому виразі, вона відбиває спосіб отримання суми податку на основі конкретної податкової бази. Отже, ставка податку має враховувати вид, характер одиниці оподаткування. Одиниці оподаткування можуть бути або фізичними або грошовими.

Залежно від способу визначення суми податку (за методом встановлення) виділяють тверді і процентні ставки. Тверда ставка визначає фіксований розмір податку на одиницю оподаткування, наприклад, 10 гривень на гектар землі. Процентніставки характерні для оподаткування прибутку і доходу і визначають розмір податку у вигляді певної частки (процента, відсотка) від одиниці оподаткування, наприклад, 30 відсотків кожної гривні оподатковуваного прибутку.

З точки зору залежності розміру ставки від розміру податкової бази розрізняють універсальні і диференційовані ставки. Універсальна ставка є єдиною для даного податку, вона має єдине значення, не залежить від розміру бази цього податку. Диференційована ставка фактично передбачає наявність декількох її значень, які застосовується залежно від розміру податкової бази.

Виділяють поняття універсальних процентних ставок, які ще називають пропорційними

Диференційовані ставки, у свою чергу, залежно від типу диференціації поділяються на прогресивні та регресивні.

Прогресивні - це ставки, розмір яких зростає із збільшенням розміру об'єкта оподаткування.

Регресивні ставки, на відміну від прогресивних, зменшують своє значення із зростанням об'єкта оподаткування.

Фактично застосування того чи іншого різновиду податкової ставки визначається прийнятим методом оподаткування (способом обкладення податкової бази).

За своїм змістом виділяють маргінальні, фактичні та економічні ставки. Під маргінальними мають на увазі диференційовані ставки. Наприклад, ставки прибуткового податку з громадян в Україні: 10%, 15%, 20%. 30%, 40%. Фактична ставка визначається як відношення розміру сплаченого податку до розміру податкової бази. Економічна ставка визначається як відношення сплаченого податку до всього отриманого доходу (включаючи суми пільг, тощо).

Податкові пільги.

Будь-які податкові пільги завжди спрямовані або на скорочення розміру податкового зобов’язання платника, або на відстрочку чи розстрочку платежу, що в кінцевому підсумку, хоч і непрямо, впливає у бік скорочення податкового зобов’язання.

Однак за механізмом своєї дії податкові пільги різняться між собою. Залежно від того, на зміну якого з елементів структури податку – предмета (об’єкта) оподаткування, податкової бази чи окладної суми – безпосередньо спрямована пільга, всі пільги можуть бути поділені на три групи: вилучення, скидки і податкові кредити.

Вилучення – це зменшення податкового зобов’язання шляхом виключення з-під оподаткування окремих предметів (об’єктів) оподаткування.

Наприклад, до складу сукупного оподатковуваного доходу громадян не включаються соціальні допомоги, пенсії, успадковані суми, тощо.

Скидки – це зменшення податкового зобов’язання через скорочення податкової бази. Щодо податків на прибуток і доходи скидки, на відміну від вилучень, пов’язані не з доходами, а з витратами платника.

Наприклад, платник має право зменшити оподатковуваний прибуток на суму витрат, проведених із цілями, що заохочуються державою і суспільством: перерахування до благодійних фондів, установ освіти, охорони здоров’я, культури, на природоохоронні заходи, тощо. Сюди ж, очевидно, можна віднести неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Податкові кредити – це зменшення податкового зобов’язання шляхом зменшення податкової ставки чи податкового окладу. Існує декілька форм надання податкових кредитів: зниження ставки податку, зменшення суми податкового окладу (валового податку), відстрочка чи розстрочка сплати податку, повернення раніше сплаченого податку (або його частини), зарахування раніше сплаченого податку, цільовий (інвестиційний) податковий кредит.

Поняття кредит вживається в умовному сенсі і в загальному випадку не включає ознак строковості, платності та поворотності. Всі ці ознаки стосуються лише одного спеціального виду – інвестиційного податкового кредиту. Більшість видів податкового кредиту є і безповоротними, і безплатними.

Повернення раніше сплаченого податку застосовується, наприклад, щодо податку на додану вартість при експорті товарів. Іноді цей різновид податкового кредиту називають податковою амністією. Цей же термін застосовують і щодо звільнення платника від фінансових санкцій.

Зарахування раніше сплаченого податку стосується переважно випадків уникнення подвійного оподаткування. Іноді в рахунок сплати одного податку може зараховуватись інший.

З точки зору суб’єктів податкові пільги можуть бути загальними і спеціальними, тобто, стосуватись або всього кола платників або лише окремих категорій. З точки зору тривалості в часі податкові пільги можуть бути тимчасовими або постійними.

В українському законодавстві загальні умови податкових пільг практично майже не регулюються, а лише - конкретні пільги щодо окремих видів податків.

Таким чином, податкові пільги - це повне або часткове звільнення платника від податкового зобов'язання (тобто, скорочення його розміру) або відстрочка чи розстрочка його виконання з метою стимулювання певних видів діяльності, надання підтримки певним категоріям платників та досягнення інших соціальних цілей.