ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Культ пращурів в обрядах українців.

Для Традиційних уявлень українців, як і для багатьох інших народів іем ної кулі, модель світу складалася з небесного, земною и потойбічного, Світоглядні уявлення відбивалися в поглядах на померлих родичів як таких, котрі здатні опікуватися добробутом і щастям живих. У духовній культурі українців до недавніх часів зберігалося чимало традицій поклоніння своїм померлим родичам. Найвиразніше це виявляєтьсяв календарній та родинній обрядовості, під час особливо значущих подій в особистому житті людини чи кульмінаційних точок у природі, зокрема при зміні пір року. За давніми віруваннями багатьох народів світу, шанобливе ставлення ю померлих зумовлює благодатну дію на живих, сприяє регулярним змінам у природі, урожайності полів і садів, плодовитості й розмноженню. У новорічній обрядовості українців поминання померлих відбувалося піл час Святого вечора. Основна обрядова страва Святвечора - кутя з медом була поминальною. Миску з кутею і ложками в ній залишали на ніч па столі (у деяких місцевостях на покуті), ставили воду й вішали чистий рушничок, щоб душі родичів могли бути на святковій трапезі. За повір'ям, померлі сходилися до хати звечора, і коли домочадці сідали за стіл, то дмухали на паву перед тим як сісти, "щоб не присісти чиюсь душечку". Спеціально випечений різдвяний хліб-книш, який давали на Новин рік посівальникам в окремих селах Галичини, мав назву "душа", що ГЯКОХ пов'язано з шануванням душ померлих. У дні переходу від зими до весни, з проводами зими поминали й померлих. Так, в окремих районах України (Волинь, Полісся) готувалипироги з сиром і залишали на покуті на всю ніч в останній день . Найвеличніші поминання припадають на перший Післявеликодній день. І це не випадково, бо з зимового сну пробудилася й ожила.Умилостивлені шановані пращури будуть сприяти добру, врожайності, шлюбам, д<м гаті У західних областях поминальні післявеликодні дні називають "могилки", "діди", на Київщині — "гробки", "проводи". Тиждень після Зелених свят (Русальний Великдень) є також поминальним для утоплеників, померлих нехрещених дітей. На Спаса літо з осінню зустрічається. Цей день та день напередодні є поминальними, як вияв вдячності за новий урожай, прохання забезпечити врожайність на наступний рік. Від Покрови, яка символізувала прихід осені, поминали померлих щосуботи. Справляли поминальні обіди вдома, а також носили "мисочки" до церкви і там відправляли панахиду. Розносили паляниці, калачі бідним та старим людям на селі. Особливо важливими поминальними осінніми суботами були:Кузьми-Дем'янова, Михайлова, які випадають на перехідний період вії осені до зими. Найповніше збереглися традиції осіннього поминання на Лівобережжі та Поліссі. Зокрема, на Чернігівщині в Дмитрову суботу йшли до церкви поминати "дідів". Брали по п'ять паляниць, склянку меду і пару яєць, як на Великдень і Трійцю.На Полтавщині та Сумщині відправляли панахиду в церкві, але ще й обов'язково скликали на поминальний обід до хати.

Матеріальна культура українців: система землеробства в історичному розвитку.

Традиційними видами господарської діяльності українського народу з давніх-давен були скотарство, рибальство, мисливство, бджільництво. Однак найголовнішим завжди залишалося землеробство. Українці — нація зі стародавньою високорозвиненою землеробською культурою. Населення займалося тут мотичним землеробством ще в епоху неоліту — VI—IV тис. до н. е. Сприятливі кліматичні умови: помірно холодна зима, літо з дос­татньою кількістю як теплих сонячних днів, так і дощів; родючі ґрунти переважно чорноземи - з великою місткістю поживних речовин; давні зем­леробські традиції, культурно-господарські контакти з сусідніми народами все це зумовило досягнення українців у розвитку традиційної агротехніки, значну варіативність їхніх землеробських знарядь. Землеробство поділяється на три основні галузі: хліборобство, городницт­во та садівництво. За циклічністю землеробських робіт протягом року розрізняються обробіток фунту та посів; догляд за рослинами; збирання врожаю та його переробка. За змістом і засобами діяльності у землеробстві виділяють дві основні складові: землеробську техніку (знаряддя праці), котра, як елемент продуктивних сил, є найбільш рухливою і чутливою. Найбільш давньою, яка до початку XX ст. траплялася лише подекуди в Карпатах і на Поліссі, була вирубно-вогнева система. На обраній під посів у лісі ділянці ("підсіці") восени або взимку рубали ліс і кущі, залишаючи їх на місці. Навесні їх палили і після цього без оранки сіяли просо або льон. У наступні роки на підсіці висівали жито або інші зернові культури. Через три-чотири роки уро­жайність такого лану різко знижувалась і його залишали незасіяним - "відпочивати", "лежати". Вирубно-вогнева система характеризувалася вкрай низькою продуктивністю праці. Другою, також екстенсивною системою землеробства, що побутувала в Україні як пережиток, була залежна, або перелогова, система, більш пошире­на у степових районах. При перелозі після оранки цілини або земель, що "лежали" певний час необробленими, лан протягом кількох років засівали серповими культурами: в перші два роки - просом або кукурудзою, на третій - яровою пшеницею або вівсом, після цього - житом та ін. Найбільш поширеною в українців була трипільна система землеробства, відома ще від часів Київської Русі. При трипіллі уся придані для обробітку земля у тому чи іншому селі ділилася громадою на три частини. Одна і них відводилася під озимі культури, друга - під ярові, а третя залишалася на се­зон незасіяною, "парувала", тобто відпочивала і використовувалася як пасовисько для худоби. На ділянках, що відводилися під озимину та яровину, кожному домогосподарству належала певна частина. В наступному році толока засівалася озимими культурами, а на землях, що були під озиминою, сіяли ярові; рілля, що перебувала під яровими, залишалася як толока: отже, відбувалося певне чергування. Трипільна система була прогресивнішою порівняно з вирубно-вогневою та перелоговою. У Карпатах, зокрема, довгий час переважала двопільнасистема, за якої земля ділилася на дві основні частини: одна оралась, інша - "відпочивала" і використовувалася як пасовисько. На Поділлі відоме було і чотирипілля, за якого одна частина залишалася під сінокоси. Потім повсюди відбувся перехід на багатопільну систему.

Методи етнологічної науки.

Один з найбільш значних – порівняльно-історичний метод, розроблений початківцями еволюційної школи. Суть – для реконструкції минулих історичних епох використовуються матеріали сучасності, які розглядаються як пережитки минулого. Метод відіграв велику роль в науково-обгрунтованій реконструкції первісного суспільства, історії культури, релігії і т.п. В сучасних дослідженнях цей метод отримав подальшу розробку, яка зберігаючицінні принципи порівняльно-історичного аналізу проводив цей аналіз більш глибоко, враховуючи вплив багатьох факторів на розвиток культури народу, розглядаючи культуру як визначну цілісну систему взаємопов’язаних явищ. Спираючись на закони діалектичного матеріалізму, сучасний метод порівняльно-історичної реконструкціївраховує як загальні основи поступового розвитку, так і вплив місцевих факторів. Звичайно були противники такого методу, які намагались розробити свої метоли вивчення матеріалів. Але фактично вони позичили методи у еволюціоністів – методологічного аналізу.Метод просторового визначення – метод комплексного підходу до вивчення етнографічних і історико-культурних проблем таких як розселення народів, так і особливості їх культури. Був розроблений в радянській етнографії, хоча почав розроблятися ще в 19 ст. Це один з найперспективніших методів в етнологічній науці. Метод кількісного аналізу– застосування методів кількісної оцінки явищ змусило перебудувати і практику польової роботи. Замість описової методики стали застосовувати методи анкетування. В зарубіжній етнографії стали широко застосовуватись обчислювальна техніки і методи формування типологічного аналізу.Зберігаєтьсяроль методів польового дослідження. Великий внесок в метод етнічного картографування внесли П.Терецький, П.Кушнер, які розробили етнічні карти з показниками густоти населення. Метод картографування широко застосовується і при складенні етнографічних атласів. Методами наукової роботи володіють не лише спеціалісти, які отримують етнологічну освіту, але і широке коло робітників музеїв, краєзнавців тощо.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти