ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Праця Хведора Вовка “Студії з української етнографії та антропології”.

У праці “Студії з української етнографії та антропології” він виводить середньоукраїнський антропологічний та етнографічний тип, який найбільше характерний для середньої, а особливо південної смуги України. На думку вченого, українців слід зарахувати до так званої “адріятичної або динарської раси, яку ми воліли би називати слов’янською”. Динарський антропологічний тип (або раса) поширений у північно-західній Греції (Епір), Югославії (особливо у чорногорців, босанців, південних і центральних сербів), а ряд його рис виявляється у хорватів, а також у більшості словаків, українців Карпатської зони і в ряді районів Чехії, північних румунів. Звичайно, після Федора Вовка українська антропологія як наука поповнилася новими дослідженнями. Ряд вчених внесли свої корективи в характеристику українського антропологічного типу, проте величезна заслуга вченого та його учнів полягає насамперед у тому, що вони показали українців як єдиний народ, що має однорідний антропологічний тип, з незначними варіантами. І це в той час, коли деякі російські й польські вчені намагалися заперечувати існування єдиного українського народу, зараховуючи українців або до росіян, або до поляків.

Різдвяні свята в Україні.

6 січня - Святий Вечір, .

Найдавнішою є ячмінна кутя, яку ще й тепер варять подекуди на Поліссі. А найпоширенішою в Україні була кутя з товченої в ступі пшениці. На Лівобережжі її заправляли переважно медом та узваром, на Правобережжі додавали також товченого маку, горіхів. На першу кутю готували пісні страви, бо це був останній день посту. За традицією на Святвечір мало бути 12 страв, оскільки річне коло становить два­надцять місяців. У різних регіонах України обрядова їжа мала свої відмінності. Скажімо, в Карпатах, на Поліссі переважали овочеві, грибні й рибні страви; на Подніпров'ї, Полтавщині та півдні України, крім овочевих, готували чима­ло страв з борошна — млинці, вареники з ягодами, сливами тощо.Традиційними для усієї України на Святвечір були такі страви, як кутя, узвар, мед, капусняк, риба, горох, квасоля, вареники.Перед вечерею прикрашали покуття (місце в правому куті за столом, під образами). Це місце вважається вівтарем пращурів, тому тут встеляли лаву найкращим сіном, ставили сплетену з жита "квітку" або необмолочений сніп, який має місцеві назви "дідух" (Тернопільщина, Волинь), "колядник" (Гуцульщина), "коляда" (Холмщина, Підляшшя). Усі члени родини переодягалися у чисті, за змогою у нові, сорочки та свят­ковий одяг. Долівку встеляли соломою, обкурювали хату ладаном, молилися і сідали вечеряти на кожусі, застеленому догори вовною, щоб були багаті.На Поділлі, з'ївши три ложки куті, дівчата бігли на подвір'я і прислуха­лися: у якій стороні собака загавкав, туди й заміж піде.По трьох ложках куті усі частувалися горілкою, настояною на травах, або наливкою з ягід. Примовляли за чаркою так: 7 січня — перший день Різдва. Різдво Христове, як і Великдень, святку ють три дні. Першого дня вранці ідуть до церкви. Повернувшись, обідають за святковим столом. Страви вже їдять скоромні. До свята за день готували м'ясо, ковбаси, капусту, варили холодець, пекли пироги, калачі, книші Усе це готується напередодні, бо у свято гріх братися за ножа.Першого різдвяного дня діти по обіді несуть вечерю до хрещених, діда й баби. Зав'язують у вузлик три калачі, кладуть яблука, горіхи. ХрвЩС ник вітався і здоровив з Різдвом Христовим та тричі вклонявся хрещеному батькові чи матері. Його частували, обмінювали йому вечерю, даючи взамін калачі, солодощі, а ще подарунок та гроші. ".13 січня — свято Маланки. На Правобережжі (Поділля, Волинь) варять кутю і звуть цей вечір "Багата кутя". На вечерю також готують 12 страв, але вже скоромних. Напікають калачів, книшів, пирогів для щедрувальників та посівальників. Ввечері щедрують. Ходять ряджені, водять "козу", співають щедрівки з побажаннями врожаю, добра, щастя в родині. Пізніше дівчата збираються ворожити про долю. Ворожіння — як на Андрія: тут і коржик, замішаний на воді, і запалені свічки... Старші люди примічають за погодою. Коли небо зоряне, то буде врожай на горох, ягоди, добре розводитимуться курчата та інша домашня птиця. Уве­чері на Маланки господар робить з дідуха перевесла, йде до саду, перев'язує яблуню і примовляє: "Я тебе перевеслом назначу, що з тебе буде — в маю по­бачу. Як не будеш цвіту мати у маю, то я тебе, як яловку, зрубаю".

Розвиток гончарства.

На наших землях гончарство зародилося в епоху неоліту, яка почалася на Прикарпатті в VI-V тис. до н. е., а у Придніпров'ї та на Лівобережній У к раїні в V—IV тис. до н. е. Первісні гончарі виготовляли вироби вручну обліплюючи кошичок, камінь, дерев'яну форму шматочками глиняної маси завтовшки в палець або обкручуючи за спіраллю стрічку глини поступово зліплюючи й вивершуючи конусоподібну посудину з гострим дном, відзначалися високим мистецьким рівнем У ті часи керамічні вироби вже випалювали в спеціальній пр..;У II ст. н. е. на території Поділля і Верхнього Подністров'я з'являється ручний гончарний круг, який поступово витісняє ручне ліплення. Посуд, створений на гончарному крузі, мав тонший черепок, відзначався вишу­каністю і багатством форм.На основі досягнень ранньослов'янських гончарів розвивалася кераміка в період Київської Русі.У XIV—XV ст. в Україні почали застосовувати досконаліший та продук­тивніший ножний круг. У цей час виробляли переважно дешевий і зручний сірий посуд для приготування страв. Його оздоблювали лощениям і де­рев'яними штампиками-кілочками у вигляді кружалець із промінчиками, ярочками, зубчиками, листочками тощо.. Полив'яний посуд поступово ВИТІСНЯЄ традиційний сивий. Його дедалі частіше прикрашають кольоровим розписом.Наприкінці XVI ст. столовий посуд починають обливати розчином білої глини. Потім його розписували кольоровими глинами, висушували і випалювали і нарешті вкривали поливою і знову випалювали. Така техніка називається майолікою. В українській народній майоліці використовувалося декілька видів техніки розпису: ріжкування, ритування та урізу (вирізуван­ня), заливання, або затіків. Техніка ріжкування полягала у виконанні ріжком контуру рисунка і заповнення утворених площин кольоровими глинами. При техніці ритування виріб із червоної глини суцільно покривали білою глиною, після того як вона висихала, малювали жолобки. За допомогою ріжка візерунок розписували коричневою глиною й випалювали. Потім виріб малювали підполивними фарбами,вкривали свинцевою поливою і випалювали вдруге. Важливим центром народного гончарства на Наддніпрянщині були Дибинці. Гончарі виготовляли тут кахлі, різноманітний посуд — миски, тикви, дзбан­ки, горщики, макітри та іграшки. З лицьового боку вироби вкривалися побілкою, на якій виводили коричневий контур малюнків, котрий доповню­вали зеленою та червоною фарбами. Майстри розписували кахлі та посуд рослинним орнаментом, фігурками, зображували сцени з козаками-вершниками, чумаками, циганами з ведме­дем. По краях посуду наносили геометризований орнамент. Дибинецькі гончарні вироби славилися зображенням великих півнів, голубів, риб тощо. На Чернігівщині найвизначнішим осередком художньої кераміки була Ічня. Віпотовлені тут гончарні вироби відзначаються стриманістю, поміркованістю оздоблення. Велика частина площини кахлів та посуду залишалася незамаЛЬОВаною. На білих кахлях зображували птахів в оточенні гілок та листя, верш­ників, військових, дівчат-прях тощо. Тут традиційно було поширене виробни-пі по керамічних плиток, якими ззовні облицьовували стіни дерев'яних бу­динків. Плитки були жовтувато-рожевого кольору і оздоблювалися простими рельєфними орнаментами у вигляді зубців, рисок, квітів. Полтавщина славилася гончарними виробами Опішного. Місцеві майстри розмальовували тонкостінні жовті горщики, глечики, тикви, миски і а полумиски тонким шаром кольорової глини: білої ("побілки"), червоної ("червінки") чи рудої ("описки"). Гончарі Опішного також виготовляли де­коративну скульптуру та дитячі іграшки. З середини XIX ст. полтавські майстри починають застосовувати поливу. Наприкінці XIX ст. розпис опішнянської кераміки збагачується зображеннями риб, квітів і птахів, ви­конаних способом контурного розпису (ріжкування). Поділля славилося гончарними виробами, які виготовляли майстри Бубнівки. Вогненно-червоне тло посуду орнаментували пишними квітами, і піками з плодами, гронами винограду.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти