Дослідження швидкості набухання желатини

Швидкість набухання досліджують двома методами - ваговим і об’ємним. При ваговому методі пластинку желатини або агар-агару (0,5-1,0 г) зважують на аналітичних терезах і переносять пінцетом у стакан з водою, температура якої 20-25 С.

Рис.6.2. Прилад для визначення швидкості набухання

Стакан з водою заздалегідь вміщують у термостат, щоб встановилась певна температура. Відзначають час занурення желатини у воду і через 5 хв виймають желатину з води, знімають фільтрувальним папером краплі води з її поверхні і зважують. Всього проводять 6-8 зважувань через 5, 10, 20, 40, 60, 90 i 120 хв і т.д.

Дослід проводять до тих пір, поки вага пластинки не перестане змінюватись, що відповідає максимальній кількості поглинутого розчинника.

Результати зважування записують в таку таблицю:

Примітка:

W₀ – вихідна вага пластинки;

W_п – вага пластинки після перебування у розчиннику протягом часу t;

W – вага поглиненого розчинника за час t;

W_max – максимальна кількість поглиненої речовини.

За рівнянням:

обчислюють W_max і К, зіставляючи попарно ці рівняння після підстановки і будують криву в координатах W і t. За завданням викладача визначають величину dW/dt в певному інтервалі часу.

При об’ємному методі можна використати прилад ЛГУ (рис.6.2). Прилад являє собою градуйовану трубку, з однієї сторони якої міститься закритий резервуар 1, а з другої - резервуар 2 з притертою пробкою. Всередині цього резервуару припаяний скляний стержень 3, на який наколюють зважений шматочок желатини.

У прилад наливають точно виміряний об’єм бензолу і закривають пробкою. Ставлять прилад вертикально так, щоб резервуар 2 був знизу, і відмічають положення меніска води. Потім повертають прилад у горизонтальне положення і вміщують шматочок досліджуваної желатини на скляний стержень. Закривають прилад пробкою, знову приводять у вертикальне положення і відмічають нове положення меніска. Різниця рівнів дає об’єм желатини. Після цього желатину виймають і висушують фільтрувальним папером. Бензол виливають, а прилад висушують.

Потім у прилад наливають виміряний об’єм води і ставлять його у вертикальне положення таким чином, щоб знизу був резервуар 1. Повертають прилад у горизонтальне положення, зважену желатину знову наколюють на стержень 3. Через 5, 10, 20, 40, 60, 90 хв і так далі прилад ставлять вертикально (щоб резервуар 1 був знизу) і заливають так доти, поки не буде змінюватись об’єм непоглинутої води. Після цього виливають воду, не виймаючи набухлої желатини, заповнюють прилад бен­золом i визначають об’єм набухлої желатини так, як визначали об’єм до набухання. Порівнюючи визначений об’єм поглинутої води з відповідною кількістю поділок градуйованої трубки, визначають ціну поділки. За результатами досліду знаходять величину К, для чого будують криву в координатах lg(W_max–W)=f(t).

Щоб перевести кількість поглинутої води з поділок градуйованої трубки на мілілітри, проводять калібрування. Для цього наливають у прилад дистильовану воду так, щоб був заповнений нижній резервуар, далі додають у прилад поступово 0,6; 0,8; 1,0; 1,2; 1,4; 1,6 мл i т.д. води за допомогою піпеток i порівнюють кількість добавленої води з відповідною кількістю поділок.

Результати досліду записують в слідуючу таблицю:

Утворення кристалів йодиду свинцю в студні кремніевої кислоти

Розчин рідкого скла розбавляють в 5 разів водою і до 100 мл розчину приливають 10 мл 1N розчину оцтовокислого свинцю.

Одержану таким чином суміш желатинують в стакані або пробipцi додаванням 1N оцтової кислоти. Потім зверху на студень додають розчин йодиду калію. Тоді на поверхні студня швидко виростає шар, що складається з кристаликів йодиду свинцю, а потім трохи пізніше починається кристалізація KI в більш глибших шарах студня, що призводить до утворення красивих великих кристалів йодиду свинцю, розташованих подібно до листків папороті.

Подібний дослід можна провести i з деякими іншими солями. Для цього рідке скло (тобто звичайний канцелярський клей розбавляють вдвічі водою і наливають у високу посудину з широкою шийкою. На дно посудини кидають дрібні кристалики хлориду заліза, хлориду кобальту, гептагідрату сірчанокислого закисного заліза (залізного купоросу) та інших солей.

Через невеликий проміжок часу, особливо у випадку хлориду заліза, з кристалів виростають деревоподібні утворення.