ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Релігія як ціннісно-орієнтаційна діяльність

В.П.Москалець

ПСИХОЛОГІЯ

РЕЛІГІЇ

Зміст

1. Психологія релігії як наукова дисципліна Релігія як ціннісно-орієнтаційна діяльність
Проблематика і предмет психології релігії  
Методи психології релігії  
Дедуктивне ядро психології релігії, усієї релігієзнавчої теорії  
Становлення психології релігії як самостійної наукової дисципліни  
2. Психологія магії й анімізму Психологічні чинники магічної діяльності  
Психологічні ефекти магії  
Психологічні витоки анімізму  
Психорегулятивна функція анімізму  
Психологія утворення магічно-анімістичних комплексів і їх трансформації у релігійно-культові ритуали  
3. Психологічні аспекти релігійного культу Культ як засіб спілкування з надприродним  
Мотивація і психологічні функції культу в ранніх формах релігії  
Психологічний аспект діалектики релігійної моралі і культу  
Соціально-психологічні механізми культових відправ  
Особливості впливу культової символіки і культового мистецтва на психіку віруючих  
Емоційна динаміка психіки віруючих у процесі культових відправ  
Сповідь як психологічний феномен  
Психологічні аспекти молитви  
Психологічні особливості медитації  
4.Функціональний аспект релігії згідно з фрейдизмом, екзистенціалізмом, гуманістичним психоаналізом Трактування 3. Фрейдом релігії як засобу захисту культури від асоціальних потягів у психіці людини  
Фрейдистське тлумачення релігіїяк невротичного феномену і шкідливої ілюзії  
Віра в Бога як подолання абсурдності людського існування в екзистенціалізмі  
Релігійна віра як «втеча від абсурду», позиція «всупереч абсурду» в інтерпретації А. Камю  
Авторитарні та гуманістичні релігії у гуманістичному психоаналізі  
Е. Фромм про гуманістичні релігії як чинник протидії соціальній «інцестуальності»  
5. Психологія релігійної моралі Релігійна любов як духовно-моральне почуття  
Психологічні особливості гуманістичної релігійної моралі  
Релігійно-моральний та інші типи мотивації доброчинності  
6. Психологія релігійної віри Раціональне пізнанняв структурі релігійної віри  
Вплив несвідомих структур психіки людини на її віру  
Емоційний елемент віри  
Вольовий компонент віри  
Психологічні чинники віри  
Індивідуальний релігійний досвід  
Навернення до віри  
Вплив сім'ї на формування віри неповнолітніх  
Вікові особливості віри  
Основний психологічний зміст і типи релігійної віри  
7. Релігійна особистість Типи релігійних особистостей  
Вплив релігійності особистості на її самопочування та самореалізацію (психотерапевтичний аспект релігії)  
Особистісні аспекти нетрадиційних культів (позаконфесійних течій)  
8. Релігійність як риса українського національного характеру Роль релігії і церкви у збереженні та зміцненні української національноїсамосвідомості  
Психологічні особливості релігійності українців  
Чинники релігійності українців  
Взаємозв'язки релігійності з інтровертизмом, емотивністю, індивідуалізмом у структурі українського національного характеру  
Психологічні тенденції релігійності в сучасній Україні  
Література  
Короткий термінологічний словник  

1.

Психологія релігії

Як наукова дисципліна

Психологія релігії вивчає всі психологічні аспекти релігії як форми суспільної свідомості. Носіями її є люди, їхня психіка, яка виявляє прийняття чи неприйняття догматів ідей, концепцій, духовних цінностей, принципів, норм, що становлять основний зміст цієї форми суспільної свідомості, схильність чи несхильність до них. У різних структурних елементах релігії психологічні феномени виявляються неоднаково. Наприклад, догматика, богослов'я охоплюють думки, у яких психологічне представлене в абстрактно-концентрованій формі. Значно більше психологічного містить релігійна мораль. А віра і культ є суто психоло­гічними. Йдеться про емоційні переживання, фантазію, духовно-моральні пошуки, ціннісно-орієнтаційні вибори.

Релігія як ціннісно-орієнтаційна діяльність

Із психологічного погляду релігія є різновидом ціннісно-орієнтаційної діяльності людини, що виявляється у формуванні та функціонуванні ціннісно-орієнтаційної сфери людської психіки, яка відіграє визна­чальну роль у мотивації поведінки, вчинків.

Досліджує це явище і психологія релігії.

Психологія релігії психологічна дисципліна, галузь психологічного знання і релігієзнавства, яка вивчає психологічні аспекти релігії як форми суспільної свідомості і ціннісно-орієнтаційної діяльності.

У психологічному сенсі цінність є тим важливим, значущим для людини, що становить предмет її прагнень, мрій, тим, заради чого вона живе, докладає зусиль, страждає. Психологію релігії цікавлять перед­усім різноманітні вияви у психіці людини такого феномену, як релігійна духовна цінність.

Духовна цінність цінне, важливе, значуще для людини, соціальної групи в духовній сфері (моральні принципи, художньо-естетичні позиції, політичні ідеї, патріотичні переживання, релігійні вірування тощо).

Істинність цінності для суб'єкта визначається його ставленням до неї, глибинну основу якого становлять емоційні реакції — захоплення, інтерес, привернення, любов, що орієнтують його до цінностей. А відтак ціннісна орієнтація пов'язана зі специфічною суб'єктив­ністю — ставленням суб'єкта до цінності. Наприклад, для мусульман абсолютно істинним є твердження: «Немає Бога, окрім Аллаха, і Мухаммед — пророк його». Але не мусульмани не вважають його ціннісною орієн­тацією. Цим духовно-ціннісні твердження відрізняються від наукових, практично-досвідних, емпіричних істин, що існують об'єктивно, незалежно від ставлення до них особистості (за весною приходить літо, квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів тощо).

Об'єктивну істинність більшості духовно-цінніс­них тверджень наука не спроможна встановити чи спростувати. Іноді агресивна ідеологія безпідставно з наукового погляду, але категорично проголошує свої духовні цінності такими, що відповідають об'єктив­ним, науково обґрунтованим суспільним законам, природі людини. Прикладом такої псевдонаукової претензійності є комуністична ідеологія, яка виявилась грандіозною утопією.

Зважаючи на суб'єктивність цінностей, ціннісних орієнтацій, гуманістично зорієнтована наука послуго­вується особливим критерієм їх верифікації (наукової, експериментальної або теоретично-аналітичної перевірки) на істинність. Йдеться про характер впливу цінності, ціннісних орієнтацій на психіку особистості, соціальної групи, а відповідно на соціальні й суспільні відносини. Ціннісна орієнтація, яка сприяє їх гуманізації, гармонізації, ушляхетненню, сповнює добром, красою, вселяє людині радість буття, вважається істинною незалежно від можливості науково верифікувати об'єктивну правдивість того, на чому вона засновується. Тобто ідеї, на яких ґрунтуються істинні в гуманістичному сенсі духовні цінності, можуть не піддаватися науковому тлумаченню, здаватись ірраціональними (незбагненними, непоясненними мисленнєво, раціонально), ілюзійно-фантазійними тощо. Такими видаються релігійні духовні цінності.

 

Методи психології релігії

У своїх дослідженнях психологія релігії послуговується різними методами. Найчастіше вона вдається до вивчення самоспостережень, рефлексій (самоосмислення, самоаналіз) релігійних осіб, про зміст яких вони розповідають під час бесід, інтерв'ю, письмово. При цьому дослідникам доводиться постійно намагатися відрізнити у щоденниках, автобіографічних нотатках, розповідях віруючих, містиків, аскетів, самітників, ясновидців бажане від дійсного. Йдеться про контакти з надприродним, яких вони намагаються досягти молитвами, медитаціями, постами, а відтак можуть сприйняти свої галюцинації (лат. hallucinatio — маячня, видін­ня), віртуальні продукти уяви як реальність, справжній контакт. Водночас немає жодних вагомих аргументів, які б спростовували, заперечували ймовірність існування таких контактів.

Поширений у психології релігії, як і в інших галузях психологічних досліджень, метод інтерв'ю — розмова науковців з віруючими, під час якої вони відповідають на заздалегідь підготовлені і на спонтанні запитання. Особливо цікаву інформацію вдається почерпнути під час нежорстко фіксованого інтерв'ю, особливістю якого є вільні, не регламентовані темою і формою питання, а відтак можливість досягнути високої щирості, вдумливості, рефлексивності людини, якій адресовано запитання. Жорстко фіксованому, закритому інтерв'ю, в якому респондентам необхідно лише вибрати один із заздалегідь підготовлених варіантів відповіді на поставлене питання, бракує щирості, інформації про різноманітні нюанси емоційного, психічного життя особистості. Проте отримані за такою методикою дані значно легше стандартизувати, опрацьовувати.

Активно використовує психологія релігії метод спостереження. Дослідники спостерігають за психічними реакціями, вчинками, поведінкою релігійних осіб, груп під час культових відправ, богослужінь, молитов, інших форм спілкування, діяльності. Враховуючи інтимність, вразливість релігійних переживань віруючих, спостереження за ними мають бути особливо тактовними, делікатними, непомітними.

Іноді психологія релігії використовує природні експерименти. При цьому абсолютно має бути дотриманою вимога, згідно з якою жодні експериментальні втручання в релігійну діяльність і в повсякденне життя віруючих є неприпустимими. Ними послуговуються для порівняння однорідних об'єктів дослідження, одна частина яких зазнає певних, можливо, організованих експериментаторами в припустимих межах впли­вів, а інша — ні. Наприклад, якась кількість осіб, груп слухає проповіді певного змісту, проголошувані проповідником з тими чи іншими особливостями, рисами. За відмінностями, які виникли між групами, особистостями, що слухали ці проповіді, і тими, що їх не слухали, роблять аналітичні висновки про ефективність використовуваних у проповіді інформаційних впливів, соціально-психологічних механізмів, комунікативних прийомів, особистісних характеристик оратора тощо.

Ці методи є найбільш уживаними у сфері психології релігії. Але за необхідності у психологічному дослідженні релігійних феноменів може бути застосований будь-який з методів психології.

Зібрані за допомогою таких методів факти аналізують, теоретично осмислюють, трактують на основі відповідних концепцій.

Загалом психологія релігії має трактувати релігію відповідно до її найістотнішої сутності, що відрізняє її від усіх інших феноменів. Таку сутність, характерну ознаку будь-яких однорідних феноменів наука називає дедуктивним ядром.

 

Психологія магії й анімізму

Магію й анімізм вивчає релігієзнавство (теологія). Разом з аніматизмом, землеробським культом вони належать до ранніх вірувань людей. Ці феномени ще не мають мінімуму (дедуктивного ядра) релігії віри в надприродне і його промисел щодо людей, однак вони генетично передували релігії, яка розвинулася з них. Зрозуміти, як це відбувалось, дає змогу з'ясування пси­хологічної основи магічних уявлень, анімістичних вірувань, а також для магічно-анімістичних комплексів, що трансформувались у релігійні культ і віру. Таке розуміння є особливо важливим для дослідження психо­логічних витоків релігії.

Психологічні ефекти магії

Первісні люди ставились до магічних дійств як до найважливішої діяльності, оскільки пов'язували їх із предметами, явищами, процесами, від яких залежали життя, здоров'я, благополуччя людських спільнот, але прояви, перебіг яких були для них далеко не завжди сприятливими. Наприклад, відомий англійський дослідник Б.-К. Маліновські зауважив, що на Тробріандових островах (Меланезія) магічні дійства завжди поширені в ситуаціях, насичених елементами випадковості, непередбачуваності, коливаннями між надією і страхом, тобто амбівалентними емоційними станами. Зважаючи на це, основний психологічний ефект магії він вбачав у тому, що магічні дії і вірування, які містять певні розумові і практичні прийоми, покликані заповнити небезпечні прогалини, що виникають у вирішальні хвилини за критичних обставин. Магія допомагає людині впевнено досягати важливих цілей, зберігати психічну рівновагу та цілісність у нападах гніву, в муках ненависті, неподіленого кохання, відчаю, страху. Основна її функція полягає в стимулюванні оптимізму людини, утвердженні її віри в успіх, перемогу в подоланні страху надією. Йдеться про те, що негативно забарвлені, амбівалентні емоційні переживання — тривога, страх, сумніви, невпевненість — знаходять розрядку, вихід, знищення у магічних діях. Водночас стимулюються оптимістичні настрої, сподівання на успіх, удачу тощо.

Виконані перед полюванням, риболовлею, боєм та іншими життєво важливими подіями магічні ритуали оптимістично настроювали, налаштовували первісних людей стосовно дій, яким вони присвячувались, розвіювали страх, сумніви, невпевненість, оскільки їм здавалось, що завдяки імітації, пластичному, графічному зображенню подій вони спрямовували їх у бажаному напрямі.

Деякі дослідники підкреслюють, що первісні люди були необтяжені страхом, побоюваннями, невпевненістю, життєрадісні і безпечні. Ці міркування вони ілюструють сюжетами з побуту папуасів, яких етнографи, котрі тривалий час жили з ними, характеризували як безтурботних, байдужих до небезпек. Так характеризували і австралійське плем'я біндібу, знайдене на початку XX ст., представники якого вражали своєю життєрадісністю, безпечністю, безстрашністю. Такі психологічні особливості цілком природні для спільнот, що живуть у сприятливих природних умовах, над якими не тяжіє проблема виживання, виснажливої боротьби за існування. Ці первісні спільноти, напевне, мали менше власне магічних ритуалів, але в непевних ситуаціях, які викликали стурбованість, тривогу, страх, вони теж вдавалися до магічних дійств.

Отже, психологічними ефектами магії є:

— стимулювання надії, оптимізму, впевненості людини стосовно проблематичних для неї подій, сприятливий перебіг яких мали забезпечити магічні відправи;

— підтримка і збереження психічної цілісності, рівноваги.

Ці ефекти забезпечували неусвідомлювану психопрофілактику, психогігієну первісної людини.

 

Психологічні аспекти

Релігійного культу

Релігійний культ є зовнішнім виявом віри. Реалізується він у ритуальних, обрядових діях, що означають для віруючих засіб спілкування з надприродним. Беру­чи в них участь, людина сподівається привернути до себе увагу надприродних сил, випросити в них під­тримку, допомогу. Особлива значущість культових дій для віруючих виявляється в урочисто-таємничому, піднесено-хвилюючому їх проведенні, використанні со­ціально-психологічних механізмів (навіювання, емо­ційного зараження, наслідування), засобів символіза­ції та естетизації. Все це благотворно впливає на пси­хіку, передусім на емоційну сферу віруючих, нейтралі­зуючи тривожні емоції, стимулюючи душевний спокій, оптимізм тощо.

В ранніх формах релігії

Основні особливості мотивації та психологічних функ­цій культу виявились уже в ранніх формах релігії.

Віра у всемогутні надприродні сили внесла у фруструючі, здебільшого амбівалентні, негативно забарвлені емоційні переживання людини (коливання між надією і страхом, тривогою, відчаєм тощо) усвідомлення своєї абсолютної залежності від волі цих сил і покладання на них своїх заповітних бажань і мрій. Німецький філо­соф Людвіг-Андреас Фейєрбах (1804—1872), заува­жив, що те, чим людина не є, але чим би хотіла бути, вона уявляє втіленим у своїх богах. Вони уособлюють здійснені бажання людини і символізують реалізоване у її фантазіях прагнення до щастя. Психологічним чин­ником цього уособлення, символізації було почування належності людини передусім від природи.

З розвитком релігійних уявлень ускладнювалася, видозмінювалася культова діяльність. У ритуальних дійствах поступово атрофувалися магічні елементи, а анімістичні підпорядкувалися сумирним проханням, благанням, молінням, молитвам. Це, однак, не викоре­нило анімістичних спроб впливу на навколишню дійс­ність, багато з них у різних релігіях, конфесіях набува­ли своєрідних форм і особливостей. Так, божків і богів ранніх язичницьких (політеїстичних) релігій уявляли здебільшого корисливими, примхливими, підступни­ми, жорстокими. У таких характеристиках надприрод­них істот завжди виявляється своєрідний психологіч­ний момент, суть якого зводиться до того, що жорс­токість божеств є прямим наслідком жорстокості тих, хто поклоняється їм. Очевидно, цим спричинене трак­тування у віруваннях деяких народів надприродного начала, божественних сил як відверто злих. Напри­клад, тубільці Бразилії, Флориди, Віргінії триста-чотириста років тому поклонялися злому божественному началу, боготворили все, здатне завдати їм відчутного зла, навіть коней і гармати білих завойовників (коней в Америку завезли європейці).

Поклоняючись таким божкам, до них підлещували­ся приниженими благаннями, жертвопринесеннями, цінними дарами (їм приписували уподобання, ціннісні вибори, властиві людям), концертами, виставами (тан­цями, піснями, інсценуваннями). Але якщо божки, «взявши дари», «переглянувши виставу», «вислухав­ши моління», не виправдовували сподівань віруючих, їх нерідко і «карали» — шмагали батогами, періщили палицями, скидали у прірви чи у воду, палили.

Ідол (грец. eidolos маленьке зображення) зображення над­природної істоти, яке ототожнюється з нею, уявляється як те, в чому вона безпосередньо перебуває.

Портрет-ідол ототожнювався з тим, кого він зобра­жував. Вважалося, що могутній дух, божок чи бог з'яв­ляється, немов душа у тілі, коли до цього зображення ритуально звертаються. Поклоніння ідолу та вшанову­вання його за своєю психологічною природою є автори­тарним явищем.

У фетиші, як і в ідолі, за уявленнями людей, присут­ня вища сила, але, на відміну від ідола, він не є зобра­женням всемогутньої чи надприродної істоти.

Фетиш (франц. fetishe, від португ. feitico амулет) предмет, наділений чудодійною силою, об'єкт поклоніння первісних людей.

Фетишем може бути будь-який предмет. Наприк­лад, для тубільців південно-західного регіону Африки ним ставав кожен предмет, що вражав їхню уяву. Поклонялися вони й ідолам. Щоб ідол чи фетиш краще запам'ятав і швидше виконав прохання, у нього заби­вали цвяхи.

Психологічно тотожні фетишеві амулет — невели­кий предмет, який носять, вважаючи, що він має над­природну силу, здатність оберігати, захищати власни­ка від хвороб, нещасть, і талісман — предмет, якому приписують чудодійну силу, здатність приносити ус­піх, щастя, але його носіння на тілі не є обов'язковим.

Використання фетишів, амулетів, талісманів дехто називає захисною магією, але це не магія, бо якщо ці предмети пов'язують з духами, то це анімізм, а якщо з надприродними силами, то — фетишизм (примітивна релігія). До захисної магії можна зарахувати хіба що такі предмети, як чуринг.

Буддизм, іслам, християнство заперечують ідоло­поклонство та фетишизм. Проте священні ступи, у яких, на думку буддистів, перебуває дух Будди, свя­щенний чорний камінь Кааба у Мецці, де, за переко­нанням мусульман, присутній Аллах, християнські святі мощі, чудотворні ікони тощо за психологічним змістом наближаються до фетишистсько-ідолопоклон­ницьких форм релігії і культу.

У ранніх формах релігії культове спілкування з над­природними силами має суто практичну мету — зару­читись їх підтримкою у розв'язанні складних життєвих проблем. Культові відправи стимулюють оптимізм, надію, впевненість і водночас розряджають тривож­ність, страх, сумніви, невпевненість завдяки впливу віри, що ці відправи привернуть прихильність богів, спонукають їх допомогти. Як і магічні та анімістичні дійства, культ виконує психорегулятивну, емоційно-очищувальну, катарсичну (грец. katharsis — очищен­ня) функцію. Він послаблює, нейтралізує фруструючі, здебільшого амбівалентні, негативно забарвлені емо­ційні переживання (коливання між надією і страхом, тривогу, відчай тощо).

Культова обрядовість, як і магічні та анімістичні ри­туали, виконує інтегративну (об'єднувальну) функцію. Вона реалізується як наочно-образне, урочисто-піднесе­не, таємничо-істинне втілення почуття «Ми» — групо­вої, племінної, етнічної, ранньодержавної єдності, солі­дарності, спільності. Це сприяє посиленню почуття «Ми» учасників культових відправ, що є наслідком ін­тенсивного емоційного очищення в процесі культових дій, а також згуртування, консолідації, інтеграції навко­ло культу як образно-дієвого втілення їх найвищих цін­ностей, ідеалів. Йдеться про те, що почуття групової солідарності у груповій та індивідуальній свідомості не­розривно пов'язується з культом, оскільки під час куль­тових відправ учасників єднає динаміка емоційних процесів: розрядка негативно забарвлених переживань і поява впевненості, бадьорого настрою, почування сили групи, про яку дбають прихильно налаштовані культом її божества. Спільність культу є об'єктивованою, видимою груповою солідарністю, емоційною канвою, у яку вплетене почуття «Ми».

Важливість культу в житті людини забезпечила йому значущу роль у функціональній структурі релігії.

Догматика релігій, етнонаціональний ґрунт, на якому вони виникають та існують, зумовлюють особли­вості їх культів. Але психологічне ядро культів (ставлення як до засобу спілкування з надприродним, катарсис, інтеграція) є незмінним. Це стосується і релігій з розвинутим моральним началом (християнство, буд­дизм, іудаїзм, іслам та ін.), яке вимагає насамперед дотримання освячених іменем Бога моральних принци­пів стосовно людей, світу. Вони рішуче орієнтують людей на служіння справами — вдосконалення і поведінку, що відповідає нормам моралі, яку вони пропонують від імені Бога. Але і в них важливу роль відіграє культ.

 

Релігійної моралі і культу

 

Найбільш наближеною до проблем людських взає­мин та організації суспільства є релігійна мораль, яка пропонує оптимальне їх розв'язання.

Релігійна мораль система проголошених від імені Бога моральних уявлень, понять, принципів, норм, настанов, дотримання яких є необхідною умовою вдосконалення світу, людства, особистого спасіння.

Етичне вчення, моральна мотивація спілкування людини з Богом і людей між собою на передньому плані фігурують у християнстві, буддизмі, його японському різновиді — дзен-буддизмі. Наприклад, християнська мораль налаштовує людину на щиру любов, доброзичли­вість, доброчинність тощо. Це надто високий орієнтир для пересічної в духовно-моральному аспекті людини, якій у досягненні його висот доводиться долати себе­любство, корисливість, лінощі, пристрасть до тілесних задоволень. Вона не здатна завжди чинити альтруїстич­но-доброчинно. Служіння справами вдається духовно, морально розвиненим людям. А цілковито відповідають християнському моральному ідеалу тільки святі. Біль­шості християн необхідна компенсація своєї духовно-моральної недосконалості, неповноцінності, віддале­ності від християнського ідеалу людини. Таким ком­пенсаційним чинником для неї є участь у культовому служінні.

У первісному християнстві (середина І — середина II ст.) культ містив лише моральні проповіді, молитовні звернення до Бога про зміцнення духовних сил людини. Ранньохристиянські (античні) общини, існування яких припадає на І—V ст., об'єднували людей, які щиро прагнули самовдосконалення відповідно до ідеалів Ісуса, а також рабів та інших знедолених. Одні з них аске­тично (грец. askesis — вправляння, подвиг) самообмежувалися задля духовного піднесення, інших обмежу­вав соціальний статус. Для них християнська віра була гіперкомпенсацією обмеженості їхнього буття.

Християнські ідеї-принципи про страждання-благо, непротивлення злу насильством дають змогу знедолено­му, пригнобленому піднестися у своїй душі, досягти торжества над гнобителями і улюбленцями долі. Люди­на психологічно оволодіває благами, яких позбавлена, підкоряє їх, відкидаючи від себе як зло, гріх, непотріб, що нищить її єдину безмежно дорогоцінну сутність — душу, перекриває їй шлях до вічного, високого бла­женства. Після такої психологічної операції неможли­вість задоволення бажань щодо оволодіння благами, котрі християнство проголошує злом, сприймається як сприятлива обставина, що стимулює заспокоєння, на­дію, вдоволення. За словами Г.-В.-Ф. Гегеля, почуття вдоволення зумовлюється відповідністю зовнішнього внутрішньому. Відповідно, перебудова внутрішнього симетрично змінює емоційне ставлення до зовнішньо­го, визначає зміну вдоволення ним на невдоволення чи навпаки.

Оскільки всі християни античної доби служили ді­лом, їх буття відповідало християнському світогляду, то вони не мали потреби в культовому служінні. Коли християнство прийняли представники всіх соціальних верств, його моральні та соціальні принципи як основа стратегічної лінії життя, повсякденної поведінки вия­вилися не однаково прийнятними для різних людей.

У цей період сформувався культ, який розвинувся згодом до складних, помпезних форм, властивих перед­усім католицизму та православ'ю. Культове служіння стало засобом компенсації недостатнього служіння спра­вами і гріхів. Але християнський культ не зводиться до засобу компенсації духовно-моральної недосконалості, гріховності участю віруючого в ритуалах, молитвами-проханнями про прощення гріхів, жертвуванням гро­шей, матеріальних цінностей.

Культ у психологічному сенсі є комплексом меха­нізмів емоційної психокорекції, в якому віра безпосе­редньо виявляє, демонструє себе Богові і цим утверджу­ється, зміцнюється. Саме емоційні ефекти культу є го­ловним чинником привабливості, принадності релігії, зокрема й християнства. Забезпечуються вони різними засобами. Усі емоційні ефекти культу спрямовані передусім на утвердження його ключового психологічного змісту — ставлення до нього як до способу досягнення найближчого контакту, найнаближенішого спілкування з Богом і надприродними силами.

Таке ставлення є основним і найпотужнішим джере­лом емоційної динаміки культу. Віруючий уявляє, що, здійснюючи культові обряди, він налагоджує і підтри­мує безпосередні стосунки з Богом, з надприродними істотами. При цьому він може не очікувати їх сприян­ня у задоволенні його мирських, меркантильних ба­жань, оскільки в християнській інтерпретації такі ба­жання прилягають до сфери марноти, гріховності, але сподівається, що культові відносини з надприродним сприятливо вплинуть на перебіг подій. Ця антиципація (передбачення) є ключовим чинником катарсичного ефекту релігійного культу.

Аналогічні за основним психологічним змістом діа­лектичні (як заперечення заперечення, єдність і бороть­ба протилежностей) процеси співвідношення моралі і культу відбуваються у кожній релігії з відносно розви­нутим морально-етичним ученням. Але у кожній з них є свої конкретно-специфічні особливості. Наприклад, дзен-буддистська мораль поміркована, філософськи поблажлива, не принципова категорично, а відтак не вимагає інтенсивної культової компенсації за порушен­ня — гріхи.

Катарсичну емоційну динаміку в процесі культових відправ забезпечують соціально-психологічні механіз­ми взаємовпливу, релігійна символіка і твори культо­вого мистецтва.

 

У процесі культових відправ

 

Катарсична емоційна динаміка у психіці учасників культових відправ охоплює три фази, які, розгортаючись, змінюють одна одну. Характерна особливість ре­лігії, яка реалізується під час культових відправ, полягає у зверненні до емоцій людини. Якщо учасники культової відправи достатньо схвильовані, емоційно збуджені нею, а священнослужителю вдається цілеспрямованими діями (словами, співом, інтонаціями, динамікою тіла, мімікою) посилювати, стимулювати це збудження і спрямовувати його у русло віри, то відбува­ється наростання емоційного взаємозараження та взаємонаслідування. Свідченням цього є міміка, ритмічні рухи тіла, жестикуляція, збільшення частоти ритму і амплітуди дихання, голосових реакцій, котрі, в свою чергу, впливають на емоційне збудження, що стимулювало їх. Це нерідко спричинює індивідуальні та групові бурхливі емоційні вибухи, розрядки зі сльозами, екзальтованими вигуками, інтенсивними рухами, що особливо помітно під час культових відправ у деяких сектантських общинах.

Перебіг емоційних процесів під час сектантських культових відправ виявив на початку XX ст. право­славний богослов Д. Г. Коновалов, звернувши увагу, що вони мають три періоди розвитку: замилування, захоплення і натхнення. Екстатична, екзальтована ра­дість є інтенсивно наростаючим емоційним стрижнем усіх періодів. Цей процес завершується бурхливою роз­рядкою, названою Коноваловим клапаном, через який виривається гнітюче нервове напруження. Ця радість проноситься над душею, немов благодатна весняна гро­за, після якої духмяніє атмосфера.

Екстаз(грец. extasisзахоплення) найвищий ступінь захоплення, що доходить до несамовитості.

За спостереженнями психіатра П. Ганнушкіна, екстаз є переживанням надто «високого блаженства, пов'яза­ного з почуттям розчинення особистісного «Я» і віддан­ня самого себе у владу улюбленої чи вищої істоти». У своїх крайніх проявах він супроводжується розладами свідомості, іноді галюцинаціями (видіннями).

Богослови, віруючі тлумачать екстаз із позицій ві­ри. Першим спробував пояснити його давньогрецький філософ Плотін, який, зокрема, зазначив, що екстаз є надрозумним спогляданням, коли душа, відкинувши все чуттєве та інтелектуальне, підноситься над сферою буття, розуму і в захваті та піднесенні безпосередньо торкається надбуттєвого Єдиного. На думку Плотіна, такий стан можливий лише за умови попереднього морального очищення душі, яка пройшла всі етапи доб­рочинного життя і піднеслась над марнотами. Це дає підстави вважати релігійний екстаз доволі рідкісним явищем. Проте сучасні богослови стверджують, що цей дар, навіть цілком несподівано для себе, може одержати будь-яка людина.

Найвиразніша, найінтенсивніша емоційна динаміка, в якій помітне місце посідають різноманітні екстатичні прояви, характерна для культових відправ у сектант­ських общинах, особливо у християн євангельської віри (п'ятдесятників). Дослідники у різних країнах виявили спільні, однакові особливості перебігу таких фаз (етапів) емоційних процесів учасників цих відправ:

1. Поступове наростання емоційного напруження. Домінують негативно забарвлені переживання: гріхов­ності, вини, тривоги, страху, розпачу, відчаю, пригніченості тощо. У екстатиків вони особливо інтенсивні. Пастор веде мову про гріховність світу, про прірву, в яку провалюються гріховні душі, закликає покаятись, нагнітаючи емоційне напруження. Весь цей час зву­чить мінорна музика. Завершується перша фаза емоційними самозвинуваченнями та каяттям, нерідко зі сльозами, а відтак прощенням ворогів, недоброзичливців і замилуванням.

2. Кульмінація емоційного збудження. У цій фазіемоційне напруження виливається у бурхливу розрядку, в «солодкі» сльози замилування. Негативно забарвлений емоційний стан змінюється позитивним, який можна охарактеризувати як просвітлення, осяяння. Як висловився керівник однієї з общин п'ятдесятників, «Радість така з'являється. Все всередині ніби плавиться. Себе віддав би у вогонь. Це вперше так, а потім радість періодично з'являється». Екстатики проявляють на цьому етапі крайні, на межі з патологією, форми екстазу, відключення від зовнішнього світу з містичними видіннями і так званою глосолалією — невимушеним, спонтанним мовленням псевдословами, звукосполучен­нями, які не належать жодній із мов, але звучать немов різні мови відповідно побудовані, структуровані, інто­новані.

3. Домінування спокійних, позитивно забарвлених емоційних процесів. Вони сприймаються як душевне звільнення і просвітлення, як духовне світло, божес­твенна легкість і радість.

Емпіричною основою з'ясування емоційної динамі­ки у процесі культових відправ є записані, проаналізо­вані й узагальнені самоспостереження їх учасників. Наприклад, одна з учасниць зібрань п'ятдесятників розповідала, що спочатку всі слухають проповідь, мо­ляться, а потім починають скрикувати, трястись, би­тись об підлогу, рвати на собі одяг, скавулити. Спостері­гаючи за ними, вона відчувала, як щось захоплює свідо­мість, вселяє страх, хвилювання і кудись несе. Жінка кричала від жаху, билася об підлогу, стіну. Хотілося ще сильніше битися, щоб заглушити сором і жах. Коли такий стан минав, з'являлося відчуття порожнечі. Не було сил ні думати, ні рухатись. Увесь тиждень після цього вона жила як у тумані, а потім знову чекала зіб­рання. У цій розповіді простежується стрижневий век­тор характерної емоційної динаміки у психіці людини під час культової відправи — наростання душевного тя­гаря з розрядкою, звільненням від нього. Такий очище­ний стан душі є особливо приємним і значущим для неї.

Крім ефекту віри, сприятливого налаштування учасників культових відправ, впливів проповідників, дії соціально-психологічних механізмів, на емоційну динаміку психіки віруючих під час культових відправ у общинах п'ятдесятників впливає тіснота приміщень. Пояснюють це високою концентрацією вуглекислого газу, який знижує здатність кори великих півкуль го­ловного мозку контролювати фізіологічні та психічні процеси, посилює афективні емоції. Так само діють виснажувальні пости, недоїдання, недосипання, штуч­на ізоляція, сенсорний голод, нескінченні поклони, підстрибування.

Такі інтенсивні емоційні процеси, екстатичні ста­ни, за спостереженнями американських дослідників, не виникають у віруючих спонтанно. Важливу роль при цьому відіграє спеціальне навчання — прилучення всіх, хто вступив до общини, до духовних цінностей ві­ри, емоційно-регулятивних, емоційно-коригуючих процедур, які практикують п’ятидесятники. Основою цих процедур є інтенсивне навіювання і спонукання до наслідування тих, хто досяг рівня справжнього христия­нина євангельської віри.

Ключовим моментом динаміки емоційних процесів у психіці віруючих під час культових відправ є транс­формація — перетворення негативно забарвлених, гні­тючих емоційних станів у позитивно забарвлені, світ­лі, радісні, стенічні (активізують життєдіяльність, по­силюють життєву енергію людини). Такий перехід від душевного страждання до радісного звільнення від нього В. Джемс вважав істотною психологічною особ­ливістю всіх релігій. У культах різних релігій, конфе­сій цей процес має різну інтенсивність і специфіку. Наприклад, у прав

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти