ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Проблематика і предмет психології релігії

Істинність чи неістинність релігійних духовних цінностей в означеному сенсі є ключовою проблемою гуманістично зорієнтованої психології релігії. Об'єктивна, онтологічно-гносеологічна істинність релігійних догматів, релігійного досвіду, віри, містичних переживань, основним змістом яких є Бог, надприродне, не може бути проблемою науки. Представники академіч­ної науки і богослови зійшлись на тому, що релігійні феномени неможливо збагнути науково, дати їм вичерпну раціонально-мисленнєву інтерпретацію, оскільки осягнення їх відбувається засобами віри. Цю особливість віри ілюструє висловлювання римського ранньо­християнського богослова Квінта-Флореса Тертулліана (прибл. 160 — після 220) «Credo guia adsurdum» (вірю, тому що абсурдно), тобто тому, що положення релігії алогічні, незбагненні тощо. Засновник однієї з найпотужніших гілок протестантизму (лютеранства) Мартін Лютер (1483—1546) стверджував, що всі складові Символу віри (основні догмати певної релігії) здаються розуму безглуздими і смішними. Тому не варто нама­гатися узгодити людське мислення і релігійну віру шляхом наукової інтерпретації, оскільки те, про що йдеться у Символі віри, для раціонального людського мислення є недосяжним. Датський філософ, теолог, один із засновників екзистенціалізму Сьорен К'єркегор (1813—1855) підкреслював, що віра вимагає вірити всупереч глузду.

Наука не здатна ні довести, ні заперечити існування Бога, створити достовірні наукові концепції надприродного. Можливо, колись він відкриється людині не лише в її містичних інтуїціях, емоційних переживаннях, осяяннях віри, одкровеннях, а й у координатах її наукової думки. Але на сьогодні будь-які науковоподібні конструкції щодо існування чи неіснування Бога, надприродного не вважаються науково вагомими. Психологія релігії утримується від будь-яких суперечок щодо існування і природи невидимого світу. Такий підхід було проголошено на XV Міжнародному психологічному конгресі (Брюссель, 1957 р.), на якому одним із принципів наукової психології релігії визнали відмову від відповіді на питання про існування трансцендентного. Завдання психологів, котрі сповідують цей принцип, полягає у спостереженні за релігійними феноменами у психіці і поведінці особистостей, груп, у вивченні їх без жодних суджень про їх істинність і намагань з'ясувати це. Йдеться про істинність онтологічно-гносеологічну, а не гуманістично-психологічну.

Спроба наукового доведення чи спростування існування надприродного і його відношення до земного світу й людини може бути мотивована релігійною або атеїстичною позицією дослідника, що зумовлює відповідну його налаштованість, суб'єктивність, упередженість, а це неминуче породжує неприпустимі для науки наслідки (підтасовування, ігнорування фактів, «криву» логіку, фальсифікацію тощо).

Психологія релігії вивчає всі психічні вияви, сповнені релігійним змістом, пов'язані з релігійними впливами: особистісну і групову релігійність, релігійну віру, релігійні думки, емоційні переживання, стани, потреби та інші спонуки, вчинки, дії без жодних спроб розв'язувати своїми науковими засобами проблему основного змісту релігійності — існування Бога, надприродного світу і їх відношення до людей. Проблематика науки концентровано постає у її предметі.

Предметом психології релігії є психічні явища і психологічні впливи з релігійним змістом, основу якого становить віра в існування надприродних сил, від волі яких цілком залежить земне життя: свідома і несвідома мотивація; емоційні, вольові, пізнавальні, уявно-фантазійні процеси; особистісні особливості; властивості темпераменту і характеру; вчинки, поведінка; спілкування; групова динаміка; невротичні і психічні зрушення; психотерапія, психокорекція, психогігієна.

Психологія релігії як самостійна галузь психологіч­ного знання має найтісніший зв'язок із психологією особистості — одним з основних пластів загальної психології. Адже носієм, базовим суб'єктом, глибинною основою релігії (сповнених релігійністю психічних процесів і станів) є особистість. Релігійні особистості утворюють групу — колективний суб'єкт релігійності. Наснажені релігійним змістом психічні явища, що ви­никають і функціонують у групі під час спілкування, психологія релігії вивчає під соціально-психологічним кутом зору.

Водночас психологія релігії є невід'ємною і важливою складовою комплексу релігієзнавчих, теологічних наукових дисциплін.

Відповідно до основних векторів загальнопсихологічного вивчення особистості (мотивація діяльності та впливи діяльності на її психіку) психологія релігії розглядає релігійність у двох ракурсах:

1. Мотиваційний аспект виникнення, формування, розвитку, функціонування релігії — усе те, що навертає людину до релігії, що приваблює в ній, потреби, які задо­вольняє релігія. Потребу вона розглядає як стан суб'єкта, породжений необхідністю для нього певного об'єкта, на здобуття якого він спрямовує свою діяльність, тобто потреба є внутрішнім визначальним чинником вчинків, поведінки, діяльності людини. Мотив конкретизує потребу в предметі, який може її задовольнити, спрямовує психічні процеси і дії на цей предмет з метою оволодіння ним. Мотивація являє собою аргументування, пояснення суб'єктом (насамперед собі) власного вибору. Якщо потреба витіснена у несвідоме, не усвідомлюється, то мо­тивація задоволення такої потреби, як стверджував австрійський невропатолог, психіатр, психолог Зігмунд Фрейд (1856—1939), набуває ознак раціоналізації. Замасковані у несвідоме потреби можна виявити тільки за допомогою психоаналітичних методів. Це означає, що однакові за змістом, засновані нібито на однакових мотивах дії, вчинки можуть випливати з різних потреб. Мотивація включає й інші психічні спонуки діяльності (потяги, інтереси, прагнення, домагання, поривання).

2. Психологічні особливості функціонування релігії, її впливів на психіку особистості, а відповідно і на людські взаємини, суспільні відносини. У цьому аспекті реалізується психокорекційна, психопрофілактична, психотерапевтична роль релігії.

Ці ракурси окреслюють наукову проблематику психології релігії.

Отже, проблематикою психології релігії є вивчення релігійних феноменів у їх співвідношеннях із психікою особистості, соціальних груп, суспільною психологією (емоційними реакціями і станами, осмисленням і ставленням до світу і до себе, ціннісними орієнтаціями, формами поведінки, характерними для більшості представників суспільства та ін.). Психічні явища, пов'язані з релігійністю, є предметом психології релігії.

Проблематиці і предмету психології релігії відповідають її методи.

 

Методи психології релігії

У своїх дослідженнях психологія релігії послуговується різними методами. Найчастіше вона вдається до вивчення самоспостережень, рефлексій (самоосмислення, самоаналіз) релігійних осіб, про зміст яких вони розповідають під час бесід, інтерв'ю, письмово. При цьому дослідникам доводиться постійно намагатися відрізнити у щоденниках, автобіографічних нотатках, розповідях віруючих, містиків, аскетів, самітників, ясновидців бажане від дійсного. Йдеться про контакти з надприродним, яких вони намагаються досягти молитвами, медитаціями, постами, а відтак можуть сприйняти свої галюцинації (лат. hallucinatio — маячня, видін­ня), віртуальні продукти уяви як реальність, справжній контакт. Водночас немає жодних вагомих аргументів, які б спростовували, заперечували ймовірність існування таких контактів.

Поширений у психології релігії, як і в інших галузях психологічних досліджень, метод інтерв'ю — розмова науковців з віруючими, під час якої вони відповідають на заздалегідь підготовлені і на спонтанні запитання. Особливо цікаву інформацію вдається почерпнути під час нежорстко фіксованого інтерв'ю, особливістю якого є вільні, не регламентовані темою і формою питання, а відтак можливість досягнути високої щирості, вдумливості, рефлексивності людини, якій адресовано запитання. Жорстко фіксованому, закритому інтерв'ю, в якому респондентам необхідно лише вибрати один із заздалегідь підготовлених варіантів відповіді на поставлене питання, бракує щирості, інформації про різноманітні нюанси емоційного, психічного життя особистості. Проте отримані за такою методикою дані значно легше стандартизувати, опрацьовувати.

Активно використовує психологія релігії метод спостереження. Дослідники спостерігають за психічними реакціями, вчинками, поведінкою релігійних осіб, груп під час культових відправ, богослужінь, молитов, інших форм спілкування, діяльності. Враховуючи інтимність, вразливість релігійних переживань віруючих, спостереження за ними мають бути особливо тактовними, делікатними, непомітними.

Іноді психологія релігії використовує природні експерименти. При цьому абсолютно має бути дотриманою вимога, згідно з якою жодні експериментальні втручання в релігійну діяльність і в повсякденне життя віруючих є неприпустимими. Ними послуговуються для порівняння однорідних об'єктів дослідження, одна частина яких зазнає певних, можливо, організованих експериментаторами в припустимих межах впли­вів, а інша — ні. Наприклад, якась кількість осіб, груп слухає проповіді певного змісту, проголошувані проповідником з тими чи іншими особливостями, рисами. За відмінностями, які виникли між групами, особистостями, що слухали ці проповіді, і тими, що їх не слухали, роблять аналітичні висновки про ефективність використовуваних у проповіді інформаційних впливів, соціально-психологічних механізмів, комунікативних прийомів, особистісних характеристик оратора тощо.

Ці методи є найбільш уживаними у сфері психології релігії. Але за необхідності у психологічному дослідженні релігійних феноменів може бути застосований будь-який з методів психології.

Зібрані за допомогою таких методів факти аналізують, теоретично осмислюють, трактують на основі відповідних концепцій.

Загалом психологія релігії має трактувати релігію відповідно до її найістотнішої сутності, що відрізняє її від усіх інших феноменів. Таку сутність, характерну ознаку будь-яких однорідних феноменів наука називає дедуктивним ядром.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти