Соціально-психологічні механізми культових відправ

Під час культових відправ на їх учасників діють со­ціально-психологічні механізми.

Соціально-психологічні механізми — механізми, які забезпечують утворення і функціонування психічних феноменів, що виника­ють у процесі безпосереднього спілкування між людьми.

Поклони, вклякання, молитовне складання рук та інші рухи мають здатність знімати напруження, ос­кільки міміка, пантоміміка є каналом вираження та розрядки емоцій. Ця здатність посилюється, якщо ві­руючі вважають їх засобом звернення до Бога, до над­природних істот. Такі рухи є сприятливим ґрунтом для дії соціально-психологічних механізмів взаємовпливу, найпоширенішими з яких є переконування, навіюван­ня, емоційне зараження, наслідування.

Переконування. Дія цього механізму полягає у по­доланні мисленнєвих бар'єрів на шляху інформації від особи, яка її повідомляє, до свідомості особи, якій ця інформація адресована. Головна мета його полягає в то­му, щоб проголошена інформація з часом вкоренилася у свідомості, мисленнєвій логіці реципієнта (людини, яка сприймає інформацію).

Переконування — цілеспрямований вербальний вплив однієї людини на іншу або на групу людей, розрахований на критичне, осмислене, науково та емпірично (фактами) обгрунтоване сприй­мання інформації.

Ефективність переконування під час культових відправ залежить від знань, інтелекту, особистісних якостей, авторитету, ораторської майстерності священнослужителя, його уміння впливати на свідомість віруючих. Сприятливими чинниками, які посилюють дію механізму переконування, є атмосфера богослу­жінь, позитивна налаштованість до них віруючих.

Релігійна інформація, яку наука не може ні довес­ти, ні спростувати і яка безпосередньо не підтверджу­ється емпіричним, чуттєвим досвідом людини, не може спиратися на переконування, тому індуктор (той, хто подає інформацію) апелює до віри. Основним соціаль­но-психологічним механізмом передавання та сприй­мання релігійної інформації є навіювання (сугестія).

Навіювання.Використання механізму навіювання зорієнтоване не на пізнавальні, аналітичні потенції лю­дини, а на безапеляційне, довірливе сприймання ін­формації та відповідну (некритичну) поведінку.

Навіювання— цілеспрямований вербальний (словесний) вплив людини на іншу людину або групу людей, розрахований на некри­тичне сприймання інформації, на довір'я, віру.

Згідно з психологічною закономірністю емоційне збудження суб'єкта і здатність його думки до критич­ного, адекватного осмислення ситуації, вчинків (своїх та інших людей) перебувають у зворотно-пропорційній залежності: з наростанням збудження критичність зменшується. Тому сугестор (той, хто навіює) свідомо чи несвідомо, що залежить від його психологічних знань і вмінь, прагне вплинути на емоційну сферу тих, кому він хоче щось навіяти, намагається викликати у них сприятливе для інформації, яку він навіює, емо­ційне збудження, схвилювати їх.

Довіра до інформації, що повідомляється, залежить не лише від сприятливого емоційного збудження в мо­мент її сприймання. Довіряють, вірять людям, які мають авторитет — засноване на довір'ї ставлення до особистості, що безпосередньо залежить від її чесності, справедливості, доброзичливості. Саме ці моральні якості особистості, групи осіб викликають довір'я до них. Тому сугестор апелює до авторитету Бога, проро­ків, вождів, предків, мудреців, людей, яких вшанову­ють і поважають, а якщо можливо, то й до власного.

Ефективність навіювання пов'язана також із референтністю сугестора — ставленням, заснованим на визнанні його компетентності в одній чи в багатьох сферах, професійної кваліфікації, освіченості. Опти­мальним для сугестії є поєднання авторитету і референтності сугестора.

Головним каналом навіювання в процесі культових відправ є проповідь як основне джерело релігійної ін­формації для віруючих, які беруть участь у цих відпра­вах. Психологічно освічені священнослужителі виголо­шують проповідь зрозумілою для аудиторії мовою, не перенасичуючи її складними, архаїчно-церковними термінами, викликаючи у свідомості віруючих звичні їм образи та асоціації, застосовують різноманітні рито­ричні прийоми (інтонації, паузи, наголоси).

Сугестивна сила проповіді залежить від особистості священнослужителя: глибини його віри, що виявля­ється у поведінці; від знань і вміння їх подати; від здат­ності аналізувати факти та емоційно інтерпретувати їх з позицій релігійних догматів і релігійної моралі; від його популярності у громадській думці; від його зов­нішньої привабливості, яка визначається насамперед приязним виразом обличчя, ясним теплим поглядом, стриманими манерами, чистотою й охайністю.

Емоційне зараження.Цей феномен переважно ви­никає стихійно і найефективніше спрацьовує у вели­ких групах людей, коли емоційний стан несвідомо пе­редається від однієї людини до іншої, звужуючи сферу функціонування їх критичного мислення.

Емоційне зараження — переважно неусвідомлюваний процес передавання емоційних станів від однієї людини (групи) до іншої людини (групи), що перебувають у безпосередньому візуальному і (або) вербальному контакті.

Основними каналами зовнішнього вияву емоційних станів, через які здійснюється емоційне зараження, є міміка, пантоміміка (рухи тіла, кінцівок), інтонація, тембр голосу. Наприклад, радісно-усміхнене обличчя, бадьорі рухи тіла, піднесено-оптимістичні інтонації, чіткий виразний тембр голосу суб'єкта заражають оп­тимістичною радістю тих, із ким він безпосередньо спілкується, незалежно від їх і його усвідомлення цьо­го. Міра, ступінь емоційного зараження залежать від багатьох факторів, насамперед від налаштованості об'єктів зараження щодо такого впливу.

Наслідування. Суть його полягає у свідомому або неусвідомленому повторенні вчинків, дій, стандартів поведінки, які приваблюють суб'єкта.

Наслідування — свідоме і неусвідомлюване відтворення, повторення стилю життя, суджень, уподобань, манер тощо.

Найпотужнішими об'єктами наслідування є рефе­рентні та авторитетні особи і групи. За авторитарних відносин наслідування спричиняється страхом перед носіями авторитарної сили, яка диктує стандарти жит­тя, суджень тощо. Особливості спонукання до насліду­вання в таких умовах зумовлюються домінуючими кон­формістськими (пристосовницькими) реакціями суб'єкта на авторитарний тиск.

Наслідування виконує роль провідного, стрижнево­го, універсального механізму суспільного життя, є складовою будь-якого соціального факту, всіх соціаль­них явищ. Узгодження умів і волі в традиції як цемен­туючої основи суспільного життя є результатом наслідування-навіювання.

До впливів навіювання, емоційного зараження, на­слідування найбільше схильні діти, оскільки в них ще не сформовані наукові знання, аналітичні здатності ро­зуму, немає достатнього емпіричного життєвого досві­ду, необхідного для критично-аналітичного сприйман­ня інформації. Діти емоційно вразливіші, ніж дорослі. Жінки схильні до впливів цих соціально-психологічних механізмів більше, ніж чоловіки. Можливо, це пов'язано насамперед з тим, що вони емоційніші, емпатійніші, співчутливіші.

Усі соціально-психологічні механізми комунікативного впливу інтенсивніше діють під час культових відправ у закритих релігійних общинах, яким власти­вий відносно постійний контингент учасників, фіксоване членство, стабільне ядро.

Стабільне ядро закритої релігійної общини утворює більшість її складу. Зміни у цьому складі незначні. Осно­вою стабільності таких общин є ізоляціонізм (франц. isolation — роз'єднання, відокремлення), який ґрунтуєть­ся на тому, що члени закритих общин вважають себе товариством обраних для спасіння і вічного бла­женства, оскільки їх віра «єдино правдива». Вони про­тиставляють себе тим, хто не належить до «обраної» об­щини, світові, який, за їх словами, погруз у злі, гріховності. Стабільність таких общин забезпечують також матеріальна і моральна взаємна підтримка. Природно, що і міжособистісні, насичені позитивно забарвленими емоційними переживаннями стосунки, контакти у та­ких общинах є сталими, заснованими на довірі, повазі. Все це спричиняє значний ідейно-емоційний вплив об­щини на індивідів, зокрема значно інтенсивнішу дію со­ціально-психологічних механізмів навіювання, емоцій­ного зараження, наслідування в процесі культових від­прав. Закриті общини характерні для конфесій, сект, які відкололись від протестантизму та православ'я.

У відкритих релігійних общинах склад учасників богослужінь щоразу змінюється за наявності відносно табільного ядра. Американські дослідники називають такі общини публікою церкви. Відкриті общини характерні для православ'я, католицизму, протестантизму (англіканства, лютеранства).

Отже, соціально-психологічні механізми у функціональній структурі культових відправ посилюють і скеровують катарсичний ефект культу.