ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Склад, будова, властивості кераміки

Кераміка – неорганічний конструкційний матеріал, що отримується з мінеральних мас (глин і їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів та інших неорганічних сполук) в процесі високотемпературного випалу (1200-2500 °С), в ході якого формується структура матеріалу і необхідні фізико-механічні властивості.

По будові черепка кераміка поділяється на дві групи: з поруватою структурою (поруватість більше 5 %) – цегла, черепиця, архітектурно-оздоблювальна кераміка тощо, та із щільною кам’яноподібною структурою (поруватість менше 5 %) – плитки для підлоги, каналізаційні труби та інші. Вироби з грубої кераміки можуть бути неглазурованими і глазурованими (покритими тонким шаром легкоплавкого скла).

Кераміка є багатофазові системою, в якій можуть бути наявними усі три фази: кристалічна, склоподібна і газова.

Кристалічна фаза представляє певні хімічні сполуки або тверді розчини. Ця фаза становить основу кераміки і визначає механічну міцність, термостійкість та інші її властивості.

Склоподібна фаза знаходиться в кераміці у вигляді скла, що зв'язує кристалічну фазу. Зазвичай кераміка містить 1-10 % склофази, яка знижує механічну міцність і погіршує теплові показники. Однак компоненти, що утворюють скло полегшують технологію виготовлення виробів.

Газова фаза заповнює пори кераміки, по цій фазі кераміку підрозділяють на щільну, без відкритих пор і порувату. Наявність навіть закритих пор знижує механічну міцність кераміки.

Питома вага керамічних матеріалів, що мають порувату будову (цегла і їй подібні, а також будівельний фаянс), знаходиться в межах від 2,5 до 2,65 г/см3, а матеріалів, що мають щільнішу будову (плитки для підлоги), – від 2,7 до 2,8 г/см3 для щільного клінкеру, порцеляни.

Глиняна цегла зазвичай має порівняно велику об'ємну вагу (до 1,9 г/см3), для зниження якої цеглу виробляють підвищено поруватою і порожнистою. Будівельна цегла легка і має об'ємну вагу близько 0,7 г/см3.

Поруватість керамічних матеріалів коливається в широких межах: практично від 0,0 % для порцеляни, до 60-80 % для легкої цегли і керамзиту. Поруватість звичайної глиняної цегли становить 20-40 %. Для керамічних матеріалів і водопоглинаючих виробів вона може коливатися від 0,0 % для твердої порцеляни до 60-70 % для легковагової цегли.

Водопроникність як показник властивостей має велике значення для покрівельних (черепиця) і санітарно-будівельних керамічних матеріалів. Вона може бути знижена шляхом випалювання до спікання, глазурування та іншими засобами.

Газопроникність – здатність матеріалу пропускати (або не пропускати) газ. Це властивість більшою мірою відноситься до поруватої кераміки, що призначена для очищення газів і повітря від пилу та інших механічних домішок. Вона повинна мати поруватість в межах 30-50 % з рівномірно розподіленими порами діаметром 70-200 мкм, а також високу проникність. Наприклад, поруваті труби внутрішнім діаметром 40-60 мм, довжиною 300-1000 мм, поруватістю 45-50 %, розміром пор 80-100 мкм мають газопроникність 300-400 м3/(м2·год) при атмосферному тиску і температурі 20 °С

Межа міцності при стисненні для кераміки коливається у великому інтервалі: від 35 кг/см2 для цегли будівельної легкої до 5500 кг/см2 для технічної порцеляни. Цегла глиняна звичайна пластичного пресування марки 200 має міцність 200 кг/см2 і вище.

Межа вигину кераміки невисока. Наприклад, для цегли глиняної звичайної марки 200 σви=26-34 кг/см2, для порцелянових виробів – до 1200 кг/см2.

Вогнетривкість кераміки – здатність протистояти дії високих температур без розплавляння. Матеріали, що характеризуються цим показником підрозділяються на легкоплавкі (менше 1350 °С), тугоплавкі (1350-1580 °С) та вогнетривкі (більше 1580 °С), які у свою чергу підрозділяються на власне вогнетривкі (від 1770 до 2000 °С) і вищої вогнетривкості (вище 2000 °С).

З керамічних матеріалів і виробів до вогнетривких можна віднести шамотні вогнетриви, вогнетривкість яких зберігається до температури 1610-1750 °С).

Термостійкість – властивість матеріалу не розтріскуватися при різких і багаторазових змінах температури. Вона підвищується в міру зменшення відносного температурного коефіцієнта лінійного розширення матеріалу і по мірі набуття ним однорідної структури. Термостійкість посилюється глазуруванням. Належної термічної стійкістю повинні володіти плитка для внутрішнього облицювання стін, вбудовані деталі, каналізаційні труби та інші.

Морозостійкість – здатність матеріалу в насиченому водою стані витримувати потрібне за умовами довговічності число циклів поперемінного заморожування і відтаювання. Матеріал вважається морозостійким, якщо він після випробування за заданим режимом не втратив своєї міцності або знизив її не більше ніж на 25 % і втратив у вазі не більше 5 %.

Для підвищення морозостійкості дуже важливе значення мають однорідність глиняної маси, відсутність у ній легкорозчинних солей та хвилеподібної шаруватості при формуванні, правильно підібрані режими сушіння та випалу, що забезпечують отримання виробів без тріщин [6,7].

Термічне розширення – властивість матеріалу збільшувати свої розміри при нагріванні.

В табл. 4 наведені значення відносного температурного коефіцієнта лінійного розширення для деяких матеріалів.

 

 

Таблиця 4. Значення коефіцієнта температурного розширення (α)

Назва матеріалу Температурний інтервал визначення, °С α 10-6, 1/град
Глина 0-100
Каолін 0-100
Порцеляна 0-100 3-5
Фаянс 20-100 2,5-3,5
Груба кераміка 20-100 4,3-4,9
Шамот цегловий класів А и Б 20-1300 5,2-5,3

 

В інтервалі температур від 20 до 1000 °С середній відносний температурний коефіцієнт лінійного розширення порцеляни складає 30·10-7, а фаянсу (47-58)·10-7 1/град.

Електрична міцність – це здатність керамічного матеріалу або виробу витримувати дії прикладеної до нього електричної напруги. За межею цієї здатності відбувається пробиття. Найбільша напруга, при якій здійснюється пробиття, називається пробивною напругою і кількісно визначає електричну міцність матеріалу або виробу (наприклад, керамічного ізолятора).

Поруваті діелектрики мають значно меншу електричну міцність, ніж діелектрики з суцільною структурою. Такий керамічний матеріал, як порцеляна та вироби з неї, мають дуже високу електричну міцність і відповідно малу електропровідність, що є основною властивістю цієї групи матеріалів.

Робоча напруга керамічного ізолятора повинна бути менше його пробивної напруги. Тому в кожного керамічного ізолятора повинен бути певний запас електричної міцності, який визначається коефіцієнтом запасу електричної міцності ізоляції, рівний відношенню пробивної напруги до робочої.

Порцелянові та порцеляноподібні ізолюючі вироби характеризуються середньою пробивною напругою (при 50 Гц) в межах 20-250 кВ/см.

Питомий електричний опір при 100 °С порцелянових та порцеляно-подібних ізолюючих становить 1011-1015 Ом/см2.

Кислотостійкість більшості хімічно стійких керамічних виробів дорівнює 90-98 %, термостійкість становить 1-10 теплозмін. Лугостійкість чинних стандартів на кислотостійкі вироби не передбачається.

Хімічно стійка кераміка, що працює при негативних температурах, повинна бути досить морозостійкої і витримувати 25-кратне заморожування і відтаювання [2,8].

Кераміка на основі глини

Порцеляна – основний представник тонкої кераміки. Характерні ознаки порцеляни – білий колір з синюватим відтінком, мала поруватість і висока міцність, термічна і хімічна стійкість. Його особливості визначаються хімічним складом і будовою, які залежать від призначення виробів, умов їх експлуатації і висунутих до них вимог.

Розрізняють два види порцеляни – твердий і м'який. Твердий фарфор отримують з маси, яка містить 50 % глини та каоліну, 25 % кварцу і 25 % польового шпату. Це класичний склад, який може бути змінений залежно від виду вихідних матеріалів. Найбільш раціональний склад твердого фарфору – 55 % глинистих речовин і по 22,5 % кварцу і польового шпату. Хімічний склад твердого фарфору, виходячи зі співвідношення різних окислів, що містяться в ньому, може бути представлений в наступному вигляді: 68 % SiO2, 2,6 % Al2O3 і 6 % K2O.

Для одержання щільного спеченого черепка твердий фарфор обпалюють при температурі 1350-1400 °С. Одним із показників, що характеризує поведінку порцеляни при випалюванні та експлуатації, є відношення еквівалентів кислот до еквівалентів основ, яка називається коефіцієнтом кислотності (КК) і визначається за формулою: КК=RO2/(RO2+RO+3R2O3).

Для твердої порцеляни цей коефіцієнт дорівнює 1,1-1,3, у міру переходу до м'якої порцеляни він зростає до 1,68-12,75. З підвищенням коефіцієнта кислотності крихкість черепка збільшується.

Тверда порцеляна характеризується підвищеним вмістом каоліну та глини, що надає йому високої білизни, зумовлює утворення кристалічної фази і підвищення термічної стійкості. Каолін сприяє дифузії іонів алюмінію та розчиненого дегідратованого залишку каоліну в розплав польового шпату, що веде до збільшення їх концентрації та утворення муліту. Муліт і затверділий при охолодженні розплав обумовлюють механічні, термічні і хімічні властивості виробів. Основну масу порцелянових виробів в Україні виготовляють з глазурованої твердої порцеляни.

У масі для отримання м'якої порцеляни міститься більше плавнів і менше глини та каоліну. При збільшенні у масі плавнів кількість склоподібної фази в черепку зростає, при цьому підвищується й прозорість. Маса для отримання м'якого фарфору містить 25-30 % каоліну та глини, 20-45 % кварцу і 30-36 % польового шпату. Іноді додають 1,5-2,5 % крейди і оксиду цинку. Молекулярна формула м'якої порцеляни характеризується підвищеним вмістом основ і може бути представлена як (0,3-0,4)·RО×R2O3×(5,5-6,0)·SiO2.

У м'якій порцеляні кристалічна фаза, яка зумовлює високу міцність, незначна. По міцності і термічній стійкості м'який порцеляна поступається твердій. Її випал ведуть при більш низькій температурі 1250-1300 °С [2,9].

Технічна кераміка

Технічна кераміка включає штучно синтезовані керамічні матеріали різного хімічного і фазового складу, вона має специфічний комплекс властивостей. Така кераміка містить мінімальну кількість глини або зовсім її не містить. Основними компонентами технічної кераміки є оксиди та безкисневі сполуки металів.

Більшість видів спеціальної технічної кераміки володіє щільною спеченою структурою полікристалічної будови, для її отримання застосовують специфічні технологічні прийоми.

Кислототривку кераміку отримують при випаленні спеціальних глин з добавками піску і польового шпату. Вона містить 50-75 % SiO2, 20-40 % А12O3, 0,4-2,2 % MgO і СaО, 0,5-3,0 % Na2O і К2O, 0,3-1,6 % Fe2O3. Кераміка володіє високою міцністю, газонепроникністю і стійкістю до дії мінеральних і органічних кислот. Проте руйнується під дією фтористоводневої кислоти і лугів, а при високій температурі – під дією фосфорної кислоти. З кислототривкої кераміки виготовляють цеглу, плитку і труби.

Вироби з кераміки отримують формуванням і випаленням спеціально підібраної глини, в яку додають кремнезем і польовий шпат. З кераміки виготовляють кислототривку цеглу, плитки, труби, арматуру, холодильники, колони, відцентрові насоси, ємності, насадки адсорбційних колон.

Недоліками керамічних виробів є їх крихкість і низька механічна міцність. Коефіцієнт теплопровідності кераміки становить ~1,2 Вт/(м·К). Вона володіє значною поруватістю (3-10 %), тому вироби з кераміки зазвичай покривають зсередини і зовні глазур'ю.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти