Гупан Н.М. – доктор педагогічних наук, професор, професор кафедри загально правової та гуманітарної підготовки факультету підготовки кадрів оперативної служби Київського національного університету внутрішніх справ.

Цюрупа М.В. – доктор філософських наук, професор, професор кафедри філософії Київського університету туризму, екониміки і права,

Річко О.С. – протоієрей Української Правословної Церкви.

Посібник містить науковий аналіз основ релігієзнавства – предмету, природи та функцій релігії, етапів її історичного розвитку від первісних вірувань до світових та новітніх релігій. В ньому розглянуті історичні аспекти зародження християнства, його початок на українських землях, хрещення Київської Русі та проблеми релігійного життя в сучасній Україні. Основна увага приділена розкриттю сутності різних релігійних конфесій, проаналізовані головні етапи еволюції існуючих релігій. Особлива увага приділена сучасному стану релігій в Україні.

Книга розрахована на студентівів, які вивчають «Релігієзнавство» та «Конституційне право». «Історію української культури»,«Культурологію», «Соціологію»та «Політологію», а також на тих, хто інтересується проблемами і перспективами релігії як форми духовної культури і загальнолюдської моралі.

ЗМІСТ

Передмова……………………………………………………………….6

Тема 1. Сутність релігієзнавства як наукової дисципліни………….......7

§ 1.1 Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання…………….7

§ 1.2 Релігієзнавств, його основні категорії, принципи та

предмет……………………………………………………….. 9

Тема 2. Релігія як духовний феномен……………………………… 11

§ 2.1 Сутність і структура релігії………………………………..11

§ 2.2 Основні функції релігії в суспільстві………………………15

Тема 3. Первісні вірування і їх форми………………………………18

§ 3.1 Ранні чуттєво-надчуттєві вірування……………………… 18

§ 3.2 Теїстичні вірування давніх слов’ян………………………..19

Тема 4. Найбільші національні релігії………………………………21

§ 4.1 Індуїзм………………………………………………………21

§ 4.2 Синтоїзм…………………………………………………… 25

§ 4.1 Іудаїзм………………………………………………………26

Тема 5. Світові релігії…………………………………………………30

§ 5.1 . Буддизм – історично перша світова релігія,

її віровчення і культ……………………………………….30

§ 5.2. Християнство………………………………………………35

§ 5.2.1. Великий церковний розкол і поділ християнства

на православ’я і католицизм……………………………… 49

§ 5.2.2 Православ’я……………………………………………… 50

§ 5.2.3 Початок християнства на землях Київської Русі

і її хрещення…………………………………………………. 53

§ 5.2.4 Сучасний стан православ’я в Україні …………………. 56

§ 5.2.5. Проблеми сучасного релігійного життя в Україні… 58

§ 5.3. Католицизм …………………………………………… 61

§ 5.3.1 Римо-католицька церква, уніатські та

старокатолицькі церкви…………………………………….62

§ 5.3.2 Українська греко-католицька (уніатська) церква……..63

§5.4. Ранній протестантизм………………………………………70

§ 5.4.1 Лютеранство………………………………………………….. 70

§ 5.4.2 Кальвінізм……………………………………………….………72

§ 5.4.3 Англіканська церква……………………………………… 74

§ 5.5 Пізній протестантизм ………………………………… 75

§ 5.5.1. Євангельські християни баптисти………………………75

§ 5.5.2. П’ятидесятники…………………………………………..77

§ 5.5.3. Адвентизм ………………………………………………..79

§ 5.5.4. Єговізм (Свідки Єгови) ………………………………….81

Тема 6. Іслам: особливості віровчення й культу………………83

§ 6.1. Виникнення та еволюція ісламу ………………………...83

§ 6.2. Віровчення й культ ісламу………………………………….84

§ 6.3. П’ять головних обов’язків віруючого…………………… 87

§ 6.3. Свята в ісламі……………………………………………….89

§ 6.4. Основні течії в ісламі………………………………………91

§ 6.5. Сучасні соціально-політичні доктрини в ісламі…………93

§ 6.6. Іслам в Україні……………………………………………96

Тема 7. Новітні релігії на конфесійній карті України………….98

§ 7.1. Загальна характеристика ситуації з новітніми релігіями.98

§ 7.2. Неохристиянські релігії……………………………………101

§ 7.3. Мормони…………………………………………………….102

§ 7.4. Церква Христа………………………………………………104

§ 7.5. Рeлігійні організації орієнтaлiстського спрямування…..106

§ 7.6. Синтетичні рeлігійні організації………………………….108

§ 7.7. Язичницькі рeлігійні організації………………………….112

Тема 8. Законодавче закріплення свободи совісті в Україні….113

§ 8.1. Моделі державно-церковних відносин і сутність

свободи совісті……………………………………………..113

§ 8.2. Сутність Закону України «Про свободу совісті

та релігійні організації»…………………………………….116

Післямова……………………………………………………………..120

Список використаної літератури……………………………….....122

Додаток 1. Міжнародні і вітчизняні правові акти про

забезпечення свободи совісті……………….124

Короткий термінологічний словник……………………………....141

Передмова

Початок ХХІ століття все чіткіше демонструє посилення впливу релігійних ідей на долі окремих людей та цілих народів. Звідси – гостра необхідність релігійного просвітництва громадян, особливо студентської молоді. Незаперечно, що у становлення кожної людини як особистості і формуванні її духовної культури важливе місце займають знання релігійних проблем. Їх узагальнює така наукова дисципліна, як релігієзнавство.

Засвоюючи основні принципи і положення певної релігії, людина знаходить необхідні орієнтири і у власних духовних пошуках, і в організації свого життя. Не дивлячись на те, що релігійні уявлення і теорії існують на протязі тисячоліть, а релігієзнавство, як відносно самостійна сфера знань, почало складатися у XIX ст., для України, як посткомуністичної держави, воно є відносно новою дисципліною, що почала вивчатися тільки в незалежній країні.

Важливішим в релігієзнавстві, на наш погляд, є його історико-філософський зміст, обумовлений наступним:

По-перше, тим, що, у більшості вирішуваних задач історія, філософія і релігієзнавство використовують єдині універсальні принципи, закони і категорії пізнання.

По-друге, тим, що філософія, історія і релігієзнавство включать в сферу вивчення і пояснення такі складові духовного життя, як світогляд, культура, мистецтво, мораль тощо. Наукове пояснення їх може бути досягнене тільки на рівні об'єктивного історико-філософського підходу.

По-третє, слід мати на увазі, що зміст релігієзнавчого знання, окрім історико-філософського, містить в собі і соціологічні, психологічні, історичні та інші компоненти.

У пропонуємому посібнику не тільки розглядаються окремі теоретичні положення щодо релігії, але і надається інформація про конкретні історичні факти, без знання яких важко зрозуміти багато подій у минулому і сьогоденні нашої держави, у розумінні проблем розвитку моралі, культури і побуту українського народу.

Таким чином, засвоєння матеріалів посібника зробить певний внесок у вільне самовизначення нашої молоді, буде сприяти оволодінню нею досягненнями світової і вітчизняної культури щодо пошуку і формування духовних інтересів і цінностей, прискорить відродження історичної пам’яті.

Посібник написано відповідно до вимог державного стандарту (програм) нормативної дисципліни «Релігієзнавство», розробленого Міністерством освіти і науки України Безумовно, не всі проблеми вимог державного стандарту, автори змогли розглянути однаково глибоко. Це зумовлено, з одного боку, тим, що існують певні розбіжності у досвіді викладання курсу «Релігієзнавства» як у державних, так і недержавних вищих закладах освіти України, а з іншого боку – особистим баченням авторами необхідної глибини висвітлення тих чи тих тем.

Індуїзм.

Індуїзм – це не просто релігія, це складна система світосприйняття. Вона включає в себе філософський, релігійний, і соціальний компоненти, що тісно переплетені між собою.

Щоб зрозуміти індуїзм, надзвичайно важливо мати на увазі, що для індуса не лише не існує у світі іншої релігії, крім індуїзму, а й взагалі немає нічого, що б не було охопленим релігією. Немає поділу на матеріальний і духовний світи. Немає нічого, крім релігії, поза релігією, без релігії.

Індуїзм для індуса — це відчуття себе частиною Космосу, слідування його вселенським законам. Індуїзм — це спосіб життя, а спосіб життя — це індуїзм. Нічого подібного в інших релігіях не існує. Віровченню індуїзму не притаманне не сприйняття іншої віри. Індуїстом не можна стати за власним бажанням, або внаслідок збігу обставин, а можна лише народитися.

З середини І тис. В Індії почалося відновлення традиційної релігії Вед під назвою індуїзм, який став національною релігією індійців. Буддизм майже зник на цих теренах. Тепер лише кожен сотий мешканець Індії вважає себе буддистом.

Зникнення з арени буддизму і відродження індуїзму мали свої причини. Буддизм. виступав проти кастового поділу суспільства, використовував гнучкіші засоби ідеологічного утвердження соціальних порядків. Але традиційно консервативному індійському суспільству ця гнучкість була непотрібна. Надзвичайно строкатому соціально та етнічно, йому більше підходили касти. Індуїзм підтримував кастовий поділ, і тому суспільство віддало йому перевагу. До того, ж він блискуче використав досягнення буддизму: демократизм, зорієнтованість на всіх людей, а не тільки на вищі касти, тощо.

Індуїзм демократизував культ, запровадивши його публічне відправлення, масові церемонії та обряди. Індуїстське духовенство не шкодувало коштів на будівництво грандіозних і пишних храмів, розвиток іконопису та скульптури. Індуїзм демократизував і значно розширив пантеон богів, відновив традиційні доарійські вірування. Це забезпечило індуїзму незаперечні переваги перед буддизмом, який перейшов у інші країни Азії.

Віровчення індуїзму склалося внаслідок еволюції ідей ведизму та брахманізму і остаточно оформилося в середині І тис. до н. е. Назва ж з’явилась у УІІІ ст. н. е., коли в Індії поширився іслам. «Індусами», «гінду» стали називати тих, хто його не прийняв. До індуїстського канону входить кілька груп текстів: Веди – гімни богам (Рігвeдa, Самаведа, Яджурведа, Атхарваведа); Упанішади – філософські тлумачення Вед; Махабхарата і Рамаяна – епічні, поеми, героями яких є боги, люди та напівлегендарні аватари (земні втілення богів) — Рама і Крішна.

Особливе місце, посідає Бхагавадгіта – один із розділів Махабхарати, яка в індуїзмі набула значення «п’ятої веди». У цій невеликій за обсягом поемі розповідається про битву на полі Куру двох родів нащадків Бхарати. У центрі сюжету — розмова напередодні битви Арджуни, який очолював військо пандавів, та Крішни, його колісничного. Арджуна, побачивши серед ворожого війська кауравів своїх родичів, опиняється перед важким вибором: або вбивати родичів, або ухилитися від битви. Крішна, аватар бога Вішну, радить Арджуні виконати до кінця дхарму (обов’язок) кшатрія (воїна) і перемогти на полі бою. Поняття «вбивство» не існує, бо душа вічна, а відповідальність людини лежить лише в межах її дхарми.

Далі Крішна розповідає Арджуні про місце людини у всесвіті, про її божественну або асуричну (демонічну) долю, про шляхи до єдності з Брахманом (Абсолютом). Різні напрямки індуїзму розуміють Абсолют по різному. Найбільш поширеною є концепція Тримурті – трьох богів-іпостасей Брахмана, що відображають три основні його функції: творчу – (Брахма), охоронну – (Вішну) та руйнівну – (Шіва).

У тексті Гіти ми знаходимо також концепцію реінкарнації – перевтілення живих істот згідно із законом відплати (карма), а також вчення про вічність душі, яка перебуваючи в сансарі (колесі перевтілень), має звільнитися від ілюзорності (майя) і досягти спасіння (мокша), яке розумілося як результат самопізнання людини, усвідомлення нею своєї божественнї сутності.

Світ і людина утворені єдністю пуруші та пракриті – чоловічого (свідомого) та жіночого (матеріального) начал.

Самопізнання людини — це усвідомлення нею в собі цих сил, і, передусім, трьох гун (якостей) пракриті, чорної, червоної та білої «ниток» матеріальної природи світу – тамаса, раджаса та сатви. Тамас — це якість інерції та невігластва тобто несвідоме. Раджас – якість зусилля та активності, пристрасть і бажання. Сатва – якість дії світла, сила гармонії, врівноваженості, щастя та знання тобто це результат дії свідомості.

Гіта пропонує людині не тільки подолати в собі якості двох нижчих гун, а й піднятися над усіма гунами, звільнитися від матеріального, щоправда, не відмовляючись від земних справ. Той, хто пізнає, не уникає ані приємних, ані неприємних дій.

Така поведінка дії становила основу карма-марга (шляху дій), що поряд із джняна-марга (шляхом знань) та бхакті-марга (шляхом відданості) були основними шляхами досягнення єдності Атмана та Брахмана – тобто індивідуального та об’єктивного начал світу.

Іноді європейцями карма-марга розумілася як різновид йоги (поєднання з божественним). Нам більш відома хатха-йога, або класична йога Патанджалі, яка використовувала фізичні та дихальні вправи для пробудження енергії Кундаліні-Шакті. Ця енергія у вигляді змії, яка згорнувшись у три з половиною кільця, спить у нижній чакрі (тонко енергетичному центрі) хребта. Завдяки тривалому тренуванню за системою йоги, вона пробуджується і, піднімаючись хребтом до сахасрари – центру свідомості, відкриває й інші чакри в тілі людини, наділяючи її надприродними властивостями – сидхами.

Але самі сидхи ніколи не були метою йоги. Вчителі (гуру) завжди застерігали від зосередження уваги саме на них, бо ці здібності вважалися лише супутніми факторами на шляху до повного поєднання з Брахманом.

Будь-який спосіб самовдосконалення передбачав багаторічну підготовку і поступовість етапів релігійного посвячення людини. Учителі вели учня до усвідомлення божественності світу через розуміння виявлення божественних якостей у конкретних речах і людях.

Віровчення індуїзму базується на концепції переселення (перевтілення) людської душі й доповнюється міркуваннями про те, що індивідуальна людська душа – Атман, весь час хоче з’єднатися з Брахмою – світовою душею. Тобто Бог існує і поза людиною, і в самій людині. Сенс життя людини в поєднанні, в злитті цих душ. Існує три шляхи цього злиття: добрі справи, любов та знання. На цих шляхах людина мусить суворо дотримуватися правил своєї касти, в усьому покладатися на Бога, і він приведе її до себе.

Індуїзм розвинув брахманське вчення про переселення душ. Після смерті людини її душа переселяється в тіло новонародженого, а остаточною метою перевтілень, їх повне зупинення (мокша) – це злиття душі людини (Атмана) з світовою душею – Брахмою.

Належність людини до певної касти зумовлена поведінкою у попередньому житті – наскільки вона дотримувалася дхарми – закону своєї касти. Після смерті людини діє карма (закон відплати), яка визначає куди перевтілиться душа: в тіло людини вищої чи нижчої касти, або в тіло тварини чи в якусь річ. Оскільки порушення дхарми в попередньому житті сприймаються беззаперечно, віруючий мусить ретельно дотримуватися норм поведінки своєї касти, сподіваючись на краще втілення його душі в майбутньому.

Щодо створення світу, то індуїстський міф розповідає, що Одвічний Дух створив води, кинув у них насіння, яке перетворилося на велике золоте яйце, і сам народився з цього яйця у вигляді творця світу Брахми, а разом з ним з'явилися і зародки всіх живих істот. Тому Брахма тільки реалізував творчі можливості Одвічного Духа, ставши його продовженням.

Безпосередніми правителями й упорядниками світу вважають Вішну і Шиву, що дало підставу для оформлення двох головних напрямів у індуїзмі – вiшнуїзму та шиваїзму.

В індуїзмі відсутні церковна організація та церковна ієрархія. Будучи цілісним вченням, він допускає відмінності в тлумаченні багатьох аспектів релігійного життя.

У Ведах сформульовано вимоги до світського життя індуса від народження до смерті. На кожний випадок життя передбачено відповідний обряд, який має бути виконаний точно. Саме обряди, церемонії та ритуали об'єднали народи Індії, що перебувають під впливом індуїзму в єдину цивілізацію.

Індуїстські храми здебільшого примітивні, часто – простий будиночок. Культ, ритуали жертвопринесень та молитви теж дуже прості. До них звертаються тільки при потребі. Урочистими бувають богослужіння тільки тоді, коли у жертву приносять тварину, м’ясо якої з’їдають учасники жертвоприношень.

У храмах здійснюють обряди, які пов’язані з народженням дітей, укладанням шлюбів, похованнями. Індуїстські традиції вимагають великої пишності і в них беруть участь багато людей. Організацію культової діяльності здійснюють жреці, чий авторитет зберігся і в наш час.

Перевтілення душі покійного багато в чому залежать і від поховальних обрядів. Найдостойніший з них – спалювання тіла небіжчика на березі священної річки Ганг з розвіюванням над нею попелу поховального вогнища. Малопоширеним є поховання в землю.

Індуїзм визнає ранні шлюби, коли дівчатка стають жінками у 8-9 років, що веде за собою раннє материнство. Заборона на повторний шлюб вдовам прирікає на довічну безшлюбність досить велику кількість жінок.

Ушанування індуїстських богів вищого рангу відбувається у великих храмах. Там обов'язково повинні знаходитись скульптури Вішни або Шиви. До загальноіндуїстських свят відносяться тільки два щорічних свята: весни – холі та осені – дівалі.

Індуїзм відкритий для всіх релігій, а його віруючі можуть молитися у будь-якому xpaмi, разом з віруючим іншої релігії. Ця релігія заклала традиції філософської думки Індії, глибоко вплинула на мислення людей, зробила вагомий внесок у розвиток філософської культури людства. Зараз індуїзм сповідує понад 80% населення Індії. Він також поширений у Непалі, Бангладеш, Шрі-Ланці та інших країнах Південної Азії.

Таким чином, індуїзм – це явище значно ширше, ніж релігія. Це оригінальний комплекс віровчення і культ і, одночасно, – широкий філософський погляд на життя і специфічний спосіб життя, що глибоко увійшов у суспільні відносини та побут.

Синтоїзм

Синтоїзм – це традиційна релігія японців, яка нині співіснує в Японії з буддизмом, конфуціанством та християнством. Синто(з яп. – шлях богів) бере початок у УІ-УІІІ ст. н. е.

у центрі культу – Аматерасу, сонячна богиня, ім'я якої означає «та, що освітлює небо». Від неї починали свій родовід японські імператори. Важливою особливістю синтоїзму є специфічний культ предків (боги камі), яких треба вшановувати не тільки з поваги та вдячності, а й через побоювання, щоб вони не наробили лиха нащадкам. Камі – тільки японські боги, в них вірять тільки японці.

Ставлення до різних богів неоднакове: одних (сильних, добрих) поважають, інших (кволих, злих) зневажають. Уявляють їх людьми, звірами, птахами, горами, ріками, травами, деревами. Усе незвичне викликає благоговіння і страх. Усе це – камі, наділене надприродною силою.

Синтоїстський храм має дві обов’язкові частини: – святилище, де зберігається священний предмет, в якому перебуває божество і залу для тих, хто прийшов помолитися. Будівлі споруджують у чіткому храмово-архітектурному стилі. Зображень богів нема, але бувають зображення тварин – лисиць, мавп, оленів, тигрів та інших, в яких втілені божества. Крім храмів, бувають невеликі вівтарі в домах віруючих. Перед ними теж читають молитви, мета яких – викликати задоволення конкретних камі, зробити їм приємне, нагадати про свою повагу і відданість. принагідно висловити їм своє

Щоб мати духовний сан (стати каннусі), потрібно закінчити відповідний навчальний заклад, отримати один з чотирьох ступенів освіти. Жінки теж можуть стати каннусі, але це трапляється дуже рідко. У храмі каннусі носить біле кімоно, білу спідницю та чорну шапочку. Поза храмом – одяг звичайний.

З синтоїзмом пов’язане повсякденне життя японця – народження дітей, початок їх навчання та повноліття, заручини, укладання шлюбів, спорудження будинків тощо. У всіх цих випадках дбають про камі й духів предків. Синтоїстські вірування глибоко проникли в життя і побут японців, але це не заважає їм звертатись і до інших культів, зокрема буддизму та християнства.

Тривале співіснування синтоїзму передусім із буддизмом привело до розподілу функцій цих релігій у житті японського суспільства. Домашні обряди, а також ті, що пов'язані з народженням дитини і шлюбом – це сфера синтоїзму, а поховальний культ – це сфера буддизму.

Іудаїзм.

Іудаїзм – одна із найдавніших етнонаціональних, монотеїстичних релігій, яка започаткувала ідею єдиного Бога-творця й володаря Всесвіту, поширена здебільшого серед євреїв.

У давнину євреями (з давньоєврейської «Ібрім» – ті, що походять із-за Євфрату) називалася група західносемітських племен хапіру, які у ІІІ тисячолітті до н.е. перекочували з Аравійського півострова в Палестину (землю Ханаанську) . Серед інших народів, які з часом прийняли іудаїзм, слід назвати тюркський народ хозарів, ефіопські племена фалаша та ін.

3гідно Біблії, в 2085 р. до н. е. відбулася зустріч прабатька євреїв Авраама з Богом Ягве, який оголосив цьому праведному чала віку, що його нащадки будуть богообраними серед вcix інших народів світу. Після цієї події Авраам переселився з Месопотамії до Ханаану. Онук Авраама – Яків разом із дванадцятьма синами та їх сім'ями перебрались у долину Нілу. Згодом добровільне переселення перетворилось в рабство.

Приблизно 1250 p. до н.е. їх нащадок – Мойсей вивів євреїв з єгипетського полону в землю, обіцяну Богом до гори Сіон (на Синайському півострові). Це описано у п’яти перших книгах Старого Завіту, які ще називаються П’ятикнижжям Мойсея або Торою. Тут була створена міцна єврейська держава, яка досягла свого розквіту при царі Давиді, а потім його сині Соломоні.

В процесі формування і зміцнення єврейської держави формувалась і релігія євреїв. Вона отримала назву іудаїзму через те, що бог Ягве, якому стали поклонятися всі євреї, раніше був покровителем наймогутнішого племені Іуди. В єврейській державі, яка утворилась завдяки об’єднавчій діяльності вождя цього племені – Іуди, Ягве був покровителем державних і військових справ. В 960 р. до н. е. в Єрусалимі було збудовано Храм бога Ягве. Цей храм проіснував до 586 р. до н. е.

У 587 р. до н. е. вавилонський цар Навуходоносор захопив Єрусалим, повність зруйнував місто, а мешканців забрав у полон до Вавилону. За цей час загинуло безліч громадян Ізраїлю, була спустошена їх земля. Був також зруйнований і споруджений Соломоном Єрусалимський храм бога Ягве.

В 70-73 рр. н.е. римлянами державу Ізраїль було практично знищено. Загинуло більше мільйона людей. З того часу єврейський народ став існувати без царя і був розсіяний по різних провінціях Римської імперії. В’їзд євреям до Єрусалиму заборонили під страхом смерті. Тільки один раз на рік, в день поразки повстання 70 р., їм дозволялося прийти до фундаменту зруйнованого храму і поплакати біля нього. З того часу і бере свій початок традиція плакати біля стіни плачу.

Старий Завіт свідчить про розвинуте єдинобожжя у єврейського народу, яке не мало собі подібних серед вірувань давнього світу. Бог є всемогутній, люблячий, благий і справедливий. Він творець усього сущого. Бог, через обраність євреїв, благословить і спасе обраний народ Ізраїлю. І тоді Месія, з роду Давида прийде спокутувати гріхи людства і правити, як цар, усіма народами.

Зі знищенням храму, місцями молитовних зібрань більшості іудеїв стали синагоги.Синагогу (з євр. – будинок для зборів) будують завжди на кошти релігійних громад і пожертвування. Як правило, це приміщення чотирикутної форми, поділене колонами на три відділення. В середині ставлять лави для сидіння віруючих, кафедру рабина і, головне - спеціальну шафу для зберігання пергаментних сувоїв Тори. Релігійну громаду можуть утворити не менше 10 віруючих чоловіків-євреїв. Синагога служить не тільки місцем богослужінь, а й своєрідною школою та центрам громадського життя.

Під час богослужіння, чоловіки одягають спеціальні головні убори і білі шарфи. Віруючі євреї носять головні убори, не знімаючи їх. Особливе значення в іудаїзмі мають молитви, в яких мова йде про нескінченні біди та страждання єврейського народу.

Священиків в іудаїзмі називають – рабини.Вони замінили іудейських жреців (левітів) і вимагають суворо дотримуватися релігійних догм, які стали регламентувати навіть незначні моменти повсякденного життя і побуту євреїв.

Святе Письмо іудаїзму відоме за давньоєврейською абревіатурою як ТаНаХ. Воно складається з Тори ( П’ятикнижжя Мойсеєвого), Небіїм (з євр. Пророки – 21 книга) та Хкесубім (з євр. Писання – 13 книг).

Датою остаточного оформлення Тори Єздрою вважають 444 р. до н. е. Сюжети Тори – це створення світу, людини, вигнання Адама та Єви з Едему, всесвітній потоп, життя праотців єврейського народу – Авраама, Ісаака та Якова, єгипетське рабство та вихід із нього під проводом пророка Мойсея, отримання скрижалей завіту (угоди між Богом та його народом).

В усіх цих описаних подіях ідеться про постійну присутність Бога в історії стародавнього людства та нащадків Авраама – єврейського народу. «Без Бога, Тори та євреїв іудаїзм неможливій» – так можна визначити специфіку цієї релігії.

В доповнення до Тори було укладено збірник правових норм, який отримав назву Мішна (з євр. – Повторення). У IV-V ст. амараїми (з євр. – ті, хто тлумачить Мішну) додали до Мішни нові законодавчі положення, які отримали назву Гемара (з євр. – завершення, закінчкння). Обидва збірники разом складають Талмуд– основу віровчення іудаїзму.

Спасіння іудея досягається жорстким дотриманням 613 приписів(365 заборон і 248 повелінь). Якщо стисло викласти сутність іудаїзму, то можна навести одну заповідь, що їі проголосив пророк Амос: «Наверніться до Господа – і будете живі».

Одна з найхарактерніших рис іудаїзму – відзначення щорічних свят, в яких беруть участь всі віруючі. Релігійні свята в іудаїзмі пов'язані з історією євреїв та їхніми есхатологічними уявленнями. Свята супроводжуються богослужіннями та обрядами. Важливішіми святами є:

Рош Аашана – (свято Нового року). Воно відкриває річний цикл єврейських свят і припадає на вересень жовтень. В цей день Бог Ягве оглядає все, все підраховує, записує, а судного дня виносить вирок. Всі новорічні дні мають бути віддані етичному й духовному переосмисленню життя і підготовці до свята Йом Кіпур.

Йом Кіпур – (день Спокути). Це головне свято в іудаїзмі, яке символізуєочищення від гріхів, скоєних протягом року. Настає воно на десятий день після свята Рош-Гашан. В цей день належить просити вибачення у скривджених, відшкодовувати завдані матеріальні збитки, вибачати образи, каятися в гріхах і просити у Бога прощення.

Суккот – (свято кущів). Святкують його восени, після жнив і збору винограду. Триває воно тиждень і символізує вдячність Богові за врожай і вихід євреїв з Єгипту, коли Бог, вивівши їх із пустелі, поселив у кущах. Вісім днів повинні тривати молебні, учасники яких помахують на честь Бога зеленими гілками верби, мирту і пальми. Рабини у ці дні закликають євреїв повернутись на землю батьків, до Ізраїлю — духовного центру іудаїзму.

Ханука. Відзначають це свято під час зимового сонцестояння. Воно продовжується теж вісім днів і покликане нагадати віруючим про запалювання перших свічок в Єрусалимському храмі. Головне в обряді – запалювання ханукальних свічок з добавленням щовечора однієї свічки.

Пурим. Його відзначають у лютому – березні на честь спасіння єврейського народу від знищення перським царем Артаксерксом. Свято стверджує богообраність єврейського народу і відноситься до веселих свят. В цей день євреї обмінюються подарунками.

Песах. Це найпопулярніше єврейське свято, яке припадає на березень-квітень і триває сім днів. Песах – це сімейне свято. Євреї вірять, що в одну з ночей прийде предтеча месії – Ілля, а за ним і сам месія. Після цього Бог Ягве поверне обраному єврейському народу його колишні силу і славу.

Шабат (щотижневе свято суботи). У Талмуді записані 39 дій, які не можна здійснювати в суботу. Святкування суботи має бере свій початок з Біблії. Згідно Старому Завіту, Бог створював світ шість днів, а на сьомий відпочивав, тому в останній день тижня – в суботу — потрібно відпочивати.

Окрім свят, в іудаїзмі існує багато релігійних обрядів. До них відносяться:

Обрізання. Це найбільш значущий іудейський обряд. Цей обряд символізує союз Бога з єврейським народом. Згідно з ним, усім хлопчикам на восьмий день після народження необхідно здійснити обряд обрізання. Відповідно до Талмуду, цей обряд відображає належність новонароджених хлопчиків до богообраного народу, виділення євреїв з-поміж інших народів.

Інші обряди також пов’язані з ідеєю виділення євреїв. Так, на помешканні віруючих євреїв прибивають (філактерії) — коробочку з молитвами на пергаменті, щоб до житла не проникла нечиста сила. Такі ж амулети прикріплюють до лоба і лівої руки віруючих під час молитви.

Ритуальне омивання рук. Рабини приписують віруючим напередодні суботи та інших релігійних свят перед кожною молитвою здійснювати омивання рук у мікві – спеціальному посуді (басейні) з дощовою або джерельною водою, яка змиває весь бруд світського життя.

Християнство.

Християнство зародилось в І ст. в східних провінціях Римської імперії.Особливістю імперії була її політична єдність. Римське право надавало рівні права вільним громадянам імперії перед законом, і створювало умови для об'єднання людей різних національностей. політичну організацію випередили Ідеологічною основою такого об’єднання повинно було стати християнство, Новий завіт якого проголошував рівність всіх людей як перед покаранням за гріх, так і перед звільненням від гріха.

Сприйняттю ідей християнства і їх поширенню сприяло те, що багато завойованих народів втрачали віру у своїх богів, які виявились не здатними захистити їх від поневолення. Такі народи опинялись у духовному вакуумі і легко сприймали ідеї нової релігії. Крім того, деякі воїни римської армії ставали християнами і приносили свою віру у всі куточки Римської імперії.

Єдиній релігії для всіх народів необхідна була і єдина мова. Нею стала грецька, яка відігравала роль універсального засобу спілкування античності.

Предтечею християнства вважається іудаїзм, завдяки утвердженню в ньому духовного монотеїзму. Іудеї запропонували світу надію на прихід Месії, який принесе справедливість та найчистішу на той час систему моралі. Високі вимоги Десяти заповідей (Декалогу) виділяли іудаїзм серед моральних норм інших релігій. Моральний підхід Старого Завіту сприяв появі вчення про гріх і його прощення. Іудаїзм при цьому стверджував, що спасіння можливе тільки від Бога, що його неможливо знайти у раціоналістичних філософських системах або язичницьких релігіях. Зміст Нового Завіту говорить, що Ісус Христос і апостоли шанували Старий Завіт за його відкриття Бога людству.

Таким чином, антична культура і іудаїзм стали благодатним підґрунтям для зародження і поширення християнства. Тому християнство з'явилося у сприятливому місці і у сприятливий час.

Сьогодні християнство є найпоширенішою релігією світу, яка має близько 1,5 млрд. послідовників в Європі, Америці, Африці та в інших регіонах. Християнство є світовою релігією, воно не протистоїть іншим релігійним системам і має свої особливості, до яких відносяться те, що:

1. Християнство вперше в історії стало космополітичною (світовою) релігією, яка носить монотеїстичний характер тобто ґрунтується на вірі в єдиного Бога. Ще до виникнення християнства робилася спроба створення світової релігії (Індія), проте вона видалась невдалою. Лише християнству судилося стати і світовою, і монотеїстичною релігією.

2. Християнство було і залишається найбільш обґрунтованою релігією. Богонатхненні християнські книги – зокрема, вчення про створення світу і людини, про народження, життя і смерть через спокутування людських гріхів Ісуса Христа, про потойбічне життя померлих такі ґрунтовні, що інші релігії лише запозичують у християнства усталені положення, обґрунтування й аргументи на користь своєї віри.

3. Християнство і в минулі епохи, і в наш час утверджувалось у найбільш економічно і культурно розвинених країнах. Воно століттями і доволі ефективно залучало до свого вчення науку, філософію, мистецтво тощо. Завдяки цьому воно адаптувалось до науково-технічного прогресу і сучасної культури і своєю історією доказує реальність свого існування і в майбутньому. Задля цього впродовж двадцяти століть кращі християнські богослови працювали на його ниві і доказували істинність християнського віровчення. Вони створили міцний фундамент для подальшого існування і розвитку християнських богословських концепцій.

Християнство є одним з найбільш чисельних релігійних напрямків в світі і домінуючим напрямком в Україні. До того ж не тільки віруючі, а й чимало невіруючих, відпочивають у неділю, яка символізує воскресіння Ісуса Христа; стають хрещеними батьками дітей своїх друзів; за християнськими звичаями хоронять покійників; поділяють значну частину православних моральних принципів тощо. Таким чином, християнська віра сьогодні спрямовує душі віруючих, всіх людей на виконання Божих заповідей, вона є вчителем нашого життя, нашої поведінки, виступає важливішим чинником духовності, високої моральності і соборності народу України.Центральною постаттю в християнстві є Ісус Христос(з давньоєвр. Jehsua – спаситель, з грецьк. Chriostos – помазаник). 3а християнською традицією він вважається Боголюдиною, що поєднує божественні та людські начала, постаючи як друга іпостась Святої Трійці – Бог-син.

3гідно З Біблією народився він у розташованому на південь від Єрусалиму іудейському містечку Віфлеємі (це співпадає з твердженнями єврейського пророка Міхея проте, що у Віфлеємі народиться вождь, який врятує народ Ізраїлю) внаслідок непорочного зачаття від Святого Духа і Діви Марії, яка була. дружиною тесляра Йосипа.

Сталося це в 750 р. за римським літочисленням. 3 цього моменту християни ведуть своє літочислення. Народження немовляти відбулося у паст

Предыдущая12 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 Следующая