Захід продемонстрував усьому людству свій технологічний геній, а от у галузі релігійної творчості плідність Заходу навіть не можна й порівняти зі Сходом. На Заході ми знаходимо замало оригінального щодо релігійного світогляду. Наприклад, найбільш розповсюджене на Заході християнство ніяк не можна вважати західною за своїм походженням релігією, бо виникла вона на Близькому Сході; там її коріння. Виключно західними можна вважати лише такі релігії, як: “олімпійська релігія” давніх греків, релігія давніх слов'ян та германців, давньокельтська та давньохетська релігії. Слід пам’ятати, що у науково-релігієзнавчому баченні Захід і Схід не співпадають з географічним розумінням цих термінів. Наприклад, християнство, іслам, іудаїзм класифікуються в науці як релігії Заходу, а не Сходу (Хоч географічно місце їх виникнення - це Близький Схід). Річка Інд - ось дійсний вододіл між ареалами пануючих релігійних світоглядів: на схід від Інду - це справжній релігійний Схід, де панують екзотичні з точки зору західної людини релігійні уявлення; на захід від Інду - справжній релігійний Захід, бо якщо дивитися на нього зі Сходу, важко побачити, чим же відрізняється іслам від християнства, християнство від іудаїзму, іудаїзм від ісламу, тощо (бо дійсно всі вони гілки одного й того ж самого дерева).

Релігія стародавніх слов'ян (західна за своєю суттю) має, як це доведено сучасною наукою, суто індоєвропейське походження. Переконливо реконструювати вірування стародавніх слов'ян поки що не вдається, бо не залишилося оригінальної літератури, слов'янської за своїм походженням, яка була б впевнено визнана науковим світом. Але деякі загальні риси давньослов'янської релігії нам відомі.

Релігія давніх слов'ян - це ієрархічний язичницький політеїзм (чи інакше многобожжя) з верховним богом Перуном (слов’янським аналогом Зевса). Доля світу і людей вирішується колективною волею слов'янських богів, але найвагоміше слово - за Перуном. Людину створено богами із землі. Коли людина вмирає, то її смерть остаточна, іншого життя - немає. Смерть - це повернення людини до природних стихій землі, з яких вона колись вийшла.

Слов'яни вірили у божественну справедливість. Якщо людина стане свідомо коритися волі богів, то отримає від них нагороду у цьому світі (бо іншого ж немає): довге і здорове життя, велику родину, багатство; інакше - хвороба, бідність, смерть нащадків... Саме слово "бог" у давніх слов'ян спочатку вживалось у значенні "доля". Все, що можуть дати боги людині, - це щаслива доля. Але ж ті самі боги можуть і покарати: тоді для людини настає недоля. Слов'янські боги не добрі й не злі; вони грізні і мінливі, як діти. Ці боги є персоніфікованими (уособленими) могутніми стихіями природи. Так, Даждьбог є богом Сонця та вогню; він є силою і благодатною дією Сонця, як основи життя. Східні слов’яни (русичі) вважали Даждьбога своїм прародителем і називали себе даждьбоговими онуками. Ще один давньослов’янський бог - Велес; то є бог скотарства та добробуту. Стрибог- то був у слов’ян богом вітру. Найулюбленіша серед слов’янських богинь - Лада; вона є богинею любові й веселощів, щастя, весни та вірного подружнього життя.

Олімпійська релігія греків - ще одна стародавня індоєвропейська релігія; це також язичництво та ієрархічний політеїзм. Верховний бог і голова олімпійської родини - Зевс, що володіє небом і землею. Посейдону, середньому брату Зевса віддано володіння над морем, молодшому братові Аїду - підземне царство. Є повна подібність між слов'янським Перуном і грецьким Зевсом, обидва являють себе в громі і в блискавці.

Релігієзнавці визначають релігію давніх греків як "героїзм", бо крім богів видатна роль в житті людей та здісненні світової справедливості належить героям-напівбогам. (Наприклад, усім відомий Геракл - це напівбог, бо він син Зевса та смертної жінки). За уявою давніх греків кожна людина несе відповідальність за життя та діяльність всієї громади. Але поганих людей, як правило, більшість. Якщо це так, тоді й найправедніша людина не може розраховувати на божественну винагороду, бо погані вчинки більшості людей завжди переважають. Виправити це положення спроможна тільки надлюдська істота - герой-напівбог. Обов'язок праведної людини - сприяти появі героя на Землі та скорішому виконанню його рятівної місії.

Давньоєгипетська національна релігія.

Давньоєгипетська цивілізація - одна з найдавніших в світі. Вона існувала на протязі більш, ніж 4 тис. років.

Дехто з видатних вчених вважає, що спосіб суспільного життя, який ми звемо цивілізацією, вперше винайшли саме єгиптяни. Так вважають тому, що давнім єгиптянам не передує ніяка інша цивілізація.

Релігія давніх єгиптян, якою вона була на початку своєї історії, - це хаотичний язичницький політеїзм. Отже божеств багато, але верховного бога немає. Потім єгипетські жреці якось впорядкували первинні давньоєгипетські вірування і перетворили цю релігію у ієрархічний політеїзм з верховним богом Амоном - Ра на чолі. Амон-Ра в єгипетській релігії - це Бог Сонця і творець всесвіту. Він сяє на небосхилі кожен день, але він також бог таємний, бо не розкриває своєї справжньої сутності. Влада Амона - Ра не абсолютна (так завжди у язичництві), бо, по-перше: він створює всесвіт із первинної темної матерії (хаотичних стихій), яка вічна і ніким не створена; по-друге: крім Амона - Ра є інші могутні боги, які обмежують його владу. Ще один бог, якого дуже шанували єгиптяни - Осіріс - бог плодючості. За давньоєгипетською міфологією, його було вбито ворожим богом Сетом (богом пустелі, гарячого вітру і бурі, який все знищує на своєму шляху), але Осіріс не зник; він став богом потойбічного світу, утілив у собі вічну істину. Осіріс - це божество, яке вічно вмирає і вічно воскресає. У бога Осіріса є також сестра-дружина Ісіда - покровителька жінок, материнства і т. п. Єгиптяни також вірили, що фараон - напівбожественна істота: він народжується від Амона-Ра і смертної жінки.

Давні єгиптяни одні з перших в історії людства розробили вчення про закон всесвітньої справедливості, якому підкоряються і люди, і боги. Після смерті, як вважали єгиптяни, людина розділяється на 1) свого духовного двійника "ка", що продовжує існувати у пам'яті нащадків та у портретних зображеннях померлого, а можливо ще й у вигляді якоїсь нематеріальної субстанції, і 2) мертве тіло (труп) - "ба". Слід зазначити, що у єгиптян не було чітких уявлень про душу, як це ми зустрічаємо у сучасних релігійних віруваннях. Для вічного існування після смерті необхідно, щоб "ка" і "ба" могли б поєднуватися за певних обставин. Без цього життя не можливе навіть і у потойбічному світі. І якщо "ка" може існувати довго (вічно?), то "ба" підвладно розпаду і треба навчитися зберігати його якомога довше. Виходячи з цих міркувань стародавніми єгиптянами і було розроблено витончену техніку зберігання трупів (муміфікація).

Потойбічне життя, як вірили єгиптяни, відбувається в царстві Осіріса. Воно дуже схоже на наше, але там немає антагонізму добра і зла. Не всі померлі будуть жити у потойбічному світі: якщо людина у своєму земному житті не виконувала волю богів, то після смерті її не буде виправдано на суді Осіріса. Зразу після суду таку людину (чи те, що від неї залишилося) з'їсть чудовисько, яке допомагає Осірісу здійснювати божественне правосуддя: бо боги створили людей, щоб ті їм корилися і служили.

Давньоєгипетська релігія існувала багато століть, доки зберігалася культура єгипетської цивілізації. Остаточно її було ліквідовано фанатиками-християнами за часів візантійського панування у Єгипті приблизно у 5 ст. н. е. Храми - зруйновано, а древні рукописи - знищено.

Національні релігії Китаю

В сучасному Китаї найбільшого розповсюдження набули 3 релігії: конфуціанство, даосизм та буддизм. Перші дві - суто китайського походження, а от буддизм - то є одна із світових релігій, що вийшла із Індії. Під впливом традиційних китайських вірувань буддизм у Китаї здобув нових, специфічно-китайських рис. Місцевий, китайський варіант буддизму фахівці визначають як "чань - буддизм" (медитативний буддизм, від інд. слова “дхняна” - медитація), бо провідну роль у повсякденному житті китайського буддиста відіграють витончені психофізичні вправи (перш за все, медитація).

Щодо традиційних релігій Китаю, то на перше місце слід поставити конфуціанство. Саме у конфуціанстві найбільшою мірою знайшов своє вираження китайській національний дух. Всюди, де мешкають китайці, обов’язково знайдемо конфуціанство. Освіта, економіка, політика вже на протязі багатьох століть грунтуються на конфуціанських принципах.

Засновником конфуціанства вважається давньокитайський мудрець Кун-Фуцзи (у латинізованій транскрипції - Конфуцій), який жив у 6 ст. до н. е. Конфуціанство спочатку було філософією, перш за все політичного та морально-етичного спрямування. Ця філософія навчала людину принципам справедливості та рівноваги: як жити у суспільстві гармонійним життям, як досягати рівноваги особистих та суспільних інтересів, як ефективно володарювати та зберігати соціальну стабільність у державі. Масштаб впливу конфуціанства на історичний розвиток китайської культури та цивілізації важко перебільшити, бо конфуціанство за своєю сутністю - то є освячена багатовіковою традицією теорія китайського національного способу життя. Тому конфуціанське морально-етичне вчення та китайський спосіб життя на Заході часто ототожнюють (і для цього дійсно є підстави), а сам Китай та й увесь Далекий Схід називають конфуціанською цивілізацією.

На протязі століть свого соціального функціонування конфуціанство нарешті перетворилося у національну релігію Китаю, яка з успіхом (як у давнину, так і у сьогоденні) формує китайську державність і надає специфічні національно-культурні домінанти багатьом китайським етносам (народам) та й всьому Далекому Сходу.

За конфуціанськими віруваннями, зразком для побудови справедливого суспільного життя є Небо, етичні заповіти Кун-Фуцзи, праведне життя конфуціанських мудреців. Людина повинна коритися небесним владикам, перш за все Шанді - небесному імператорові. Вічний і досконалий рух планет не небі - то є божественні письмена, які людина повинна шанобливо читати, щоб зрозуміти волю богів. Конфуціанство свідомо використовує астрологічні уявлення щодо розуміння природних та соціальних процесів: китайська цивілізація є астрологічною (у широкому розумінні цього поняття) за своїм світоглядним походженням. Боги, як то вірять китайці, поклали на людей важливу місію у всесвіті - відтворювати у своєму житті на Землі небесний порядок і, тим самим, підтримувати всесвітню гармонію. Якщо людина, внаслідок занепаду моральності, відмовиться від цієї місії, то це може призвести до безладу не тільки на Землі, а навіть і у космічних масштабах.

Слід зазначити, що у конфуціанстві немає церкви у нашому християнському розумінні. Жертвоприношення та богослужіння у повсякденному житті пересічного китайця може виконувати голова родини у себе вдома. У конфуціанстві вшановують духів предків, видатних святих і, перш за все, самого Конфуція (у давнину ще й особу китайського імператора), роблять відповідні жертвоприношення, освячення і т. п..

У сучасному світі конфуціанство розповсюджено не тільки у Китаї, але й серед китайської діаспори у Малайзії, Індонезії, Сінгапурі, Таїланді, тощо. У самому Китаї конфуціанство сьогодні набуває нового дихання. Комуністична ідеологія неухильно відступає і духовний вакуум заповнює оновлене конфуціанство.

Друга за кількістю послідовників релігія, що поширена у Китаї - даосизм. Даосизм теж, як і конфуціанство, спочатку був філософським вченням, у якому було у раціоналізованій формі викладено уявлення стародавніх китайців щодо побудови всесвіту та місця у ньому людини. Засновником даосизму, саме як філософського вчення, вважають давньокитайського мудреця - Лао-Цзи (“Старий мудрець”), який жив у 6 ст. до нової ери і, за легендою, був трохи старшим за Конфуція. Відповідно до даоського світогляду, світ - то є всеохоплююча цілісність буття, у якій взаємодіють два фундаментальні принципи - "Інь" та "Ян". Інь - темне, розпорошене, м'яке, холодне, слабке, жіноче. Ян - світле, концентроване, тверде, гаряче, сильне, чоловіче. Увесь всесвіт побудований на єдності та протидії Інь та Ян, які ніколи не існують поодинці, - завжди у взаємодії.

Основоположне поняття даосизму - "Дао", яке можна перекласти українською мовою як шлях, потік, закон (у корейській та японській мовах зустрічаємо транскрипцію - "До"). Дао - це всеохоплюючий шлях, яким прямує всесвіт у своєму нескінченному бутті. Ніщо не може відвернутися від Дао. Щоб бути щасливою, людині потрібно увесь час занурюватися у потік дао і таким чином реалізувати даоський життєвий принцип - "у - вей" (бездіяльність). Мудра людина робить усе природно, нічого штучного у її житті немає. Щоб досягти бажаного стану "у-вей" послідовник даосизму (даос) опановує психофізичну гімнастику Ці-гун. За уявленням даосів, "Ці" - то є універсальна енергетична субстанція всесвіту, яка пронизує собою усі речі, все те, що існує. Кінцева мета даоської релігійної практики - це набуття особистого безсмертя. Майстер - даос, як вважають, може досягти особистого безсмертя вже у цьому (поцейбічному) житті, якщо за допомогою гімнастики ці - гун кардинально переробить своє тіло і душу (психофізичну основу своєї особистості).

На протязі кількох віків свого існування даосизм поступово перетворювався у релігію і так поширився серед народних мас Китаю. Даоська релігійна практика є специфічним різновидом так званої внутрішньої алхімії. Даоси вважають, що всі необхідні елементи для створення безсмертного тіла є в самій людині, але ці елементи потребують цілеспрямованого удосконалення. Для цього потрібно багато енергії Ці. Але цю енергію даос може набирати безпосередньо із довкілля, за допомогою таємної техніки, причому, без обмежень.

Сьогодні релігія даосизму поширена в країнах Далекого Сходу, та все більше розповсюджується на Заході, де вона приваблює духовно-орієнтованих людей своїми ефективними психофізичними практиками (гімнастикою Ці-гун, внутрішньою алхімією і т. п.).

123 4 5 6