Ця теорія бере свій початок з XVI—XVII ст. і послужила методологічною основою всього подальшого розвитку прикладної монетарної теорії. Основні її принципи (постулати) протягом багатовікового розвитку економічної думки лише зазнавали деяких уточнень та поглиблень, залишаючись в основі своїй незмінними. Вони легко проглядаються і в найскладніших сучасних монетарних концепціях. А це дає підстави стверджувати, що всі сучасні прикладні теорії грошей по суті своїй є кількісними.

НАЗВУ КІЛЬКІСНОЇ ЦЯ ТЕОРІЯ ДІСТАЛА ТОМУ, ЩО ЇЇ ОСНОВОПОЛОЖНИКИ ПОЯСНЮВАЛИ ВПЛИВ ГРОШЕЙ НА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ ВИКЛЮЧНО КІЛЬКІСНИМИ ЧИННИКАМИ, НАСАМПЕРЕД ЗМІНОЮ МАСИ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ.Визначальною її ознакою є положення про те, що товарні ціни і цінність грошей визначаються змінами їх кількості: чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а цінність нижча, і навпаки. Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту та ін.

Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час в Європі відбувалося прискорене зростання загального рівня цін, відоме в економічній історії як революція цін, унаслідок якої середній рівень цін за період 1500—1600 рр. зріс приблизно в 3—5 разів. Виникла необхідність з'ясувати причини цього досить тривожного явища. Найбільш очевидною, такою, що лежить на поверхні, причиною видавалося помітне збільшення припливу в Європу золота і срібла з Америки після відкриття цього континенту. Це було чи не перше масове підтвердження того, що вартість грошей, а отже й товарні ціни, залежать від їх кількості в обороті. При цьому мова йшла про повноцінні гроші — золото й срібло, що суперечило традиціям товарної теорії грошей.

ПЕРШИМ, ХТО ВИСУНУВ ІДЕЮ ПРО ЗАЛЕЖНІСТЬ РІВНЯ ЦІН ВІД КІЛЬКОСТІ БЛАГОРОДНИХ МЕТАЛІВ, БУВ ФРАНЦУЗЬКИЙ ЕКОНОМІСТ ЖАН БОДЕН. У своєму трактаті «Відповідь на парадокси де Мальструа» він ДІЙШОВ ВИСНОВКУ, ЩО ВИСОКІ ЦІНИ ХОЧ І ЗУМОВЛЮЮТЬСЯ БАГАТЬМА ЧИННИКАМИ, ПРОТЕ ОСНОВНИМ СЕРЕД НИХ Є ЗБІЛЬШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ЗОЛОТА Й СРІБЛА. Інші економісти XVI—XVII ст., розробляючи цю ідею Ж. Бодена, поступово перетворили її у прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався двома висхідними постулатами:

—постулатом причинності, за яким зростання товарних цін зумовлюється зростанням кількості грошей в обороті;

—постулатом пропорційності, за яким зростання товарних цін визначається зростанням маси грошей.

Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Джон Локк. Він вважав, що вирішальним чинником, який регулює і визначає вартість грошей (у даному разі золота й срібла), є їх кількість. Цей висновок. Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму. Вони протиставляли його прибічникам твердження, що нагромадження золота й срібла не може зробити націю багатшою, тому що результатом такого нагромадження буде знецінення дорогоцінних металів і зростання товарних цін. На їхню думку, справжнє багатство нації пов'язане не з мертвими запасами золота й срібла, як вважали маркантилісти, а зі створенням мануфактур, використанням у них живої праці. Відтак ідеї кількісної теорії сприяли розвінчанню меркантилізму та металістичної концепції грошей.

У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії найчіткіше сформулював та поглибив АНГЛІЙСЬКИЙ ЕКОНОМІСТ ДЕВІД ЮМ.У нарисі «Про гроші» (1752) ВІН ВИСУНУВ І ОБҐРУНТУВАВ ПРИНЦИП, ЯКИЙ У СУЧАСНІЙ ЛІТЕРАТУРІ НАЗИВАЄТЬСЯ «ПОСТУЛАТОМ ОДНОРІДНОСТІ»: ПОДВОЄННЯ КІЛЬКОСТІ ГРОШЕЙ ПРИЗВОДИТЬ ДО ПОДВОЄННЯ АБСОЛЮТНОГО РІВНЯ ВСІХ ЦІН, ВИРАЖЕНИХ У ГРОШАХ, АЛЕ НЕ ЗАЧІПАЄ ВІДНОСНИХ МІНОВИХ СПІВВІДНОШЕНЬ ОКРЕМИХ ТОВАРІВ. Своїм «постулатом однорідності» Д. ЮМ ДАВ ПОШТОВХ ДО ФОРМУВАННЯ КОНЦЕПЦІЇ «НЕЙТРАЛЬНОСТІ ГРОШЕЙ» У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ ТА ЕКЗОГЕННОГО, НАВ'ЯЗАНОГО ЗЗОВНІ ХАРАКТЕРУ ЗМІНИ ГРОШОВОЇ МАСИ В ОБІГУ, ЯКІ ВВІЙШЛИ ДО АРСЕНАЛУ СУЧАСНОЇ МОНЕТАРНОЇ ТЕОРІЇ ВЗАГАЛІ.

Своїм дослідженням кількісної теорії Д. Юм зробив важливий внесок також у розвиток наукового уявлення про цінність грошей. Він висунув і обґрунтував ідею про представницький характер цінності грошей, згідно з якою:

• гроші вступають в обіг без власної цінності, а набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;

• сформована в обігу цінність грошей визначається цінністю товарів, що реалізовані, і є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса товарної цінності буде припадати на одну грошову одиницю.

Тут Д. Юм, по суті, примкнув до номіналістичної теорії грошей, надав їй більшої реальності, чим зміцнив теоретичну базу подальшого розвитку кількісної теорії.

Роль кількісного фактора визнавали не тільки представники номіналістичної теорії, а й багато з тих дослідників, які стояли на позиціях трудової теорії вартості. Зокрема, класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, які заклали основи трудової теорії і зробили значний внесок в обґрунтування трудової вартості грошей, разом з тим, як і послідовний кількісник Д. Юм, бачили в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, недооцінюючи такі важливі їх функції, як міра цінності та засіб нагромадження. Тому цілком логічно, що вони не відкидали й постулатів кількісної теорії грошей, поширюючи її і на повноцінні гроші.

Певну роль кількісний фактор відігравав і в теорії грошей К. Маркса. Він однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах. Що стосується повноцінних грошей, то К. Маркс, слідом за Т. Туком, вважав, що в обороті їх може бути лише певна, об'єктивно зумовлена рівнем цін кількість.

Відстоюючи класичні постулати, представники кількісної теорії тривалий час (до початку XX ст.) не виявляли інтересу до розкриття глибинного механізму впливу грошей на ціни, а через них — на економіку взагалі. Вони просто декларували факт рівнопропорційної зміни цін у разі зміни кількості грошей, не розкриваючи механізму цього процесу і залишаючись у вузькому колі механічного зв'язку товарних цін і грошової маси. Питання про передавальний механізм впливу грошей на економіку ще не ставилося взагалі. Але якби воно було поставлене, то на базі накопичених знань його можна було б виразити лише поверховою залежністю:

М→Р,

де М — сума грошей, а Р — рівень ринкових цін.

Отже, вплив грошей на економіку обмежувався сферою обміну (зміною цін), а про більш глибоке його проникнення в реальну економіку питання не ставилося: поміж М і Р залишався своєрідний «чорний ящик».

Певний застій у розвитку кількісної теорії протягом другої половини XVIII—XIX ст. спровокували спроби ревізувати основні її принципи. Цьому сприяли також об'єктивні процеси, що відбувалися в грошовій сфері: зміцнення позицій золота як грошового товару, перехід до золотого монометалізму, посилення вимог капіталістичного ринку до стабільності грошей тощо. Рішучу спробу спростувати кількісну теорію грошей зробив Т. Тук. Він визнавав багатофакторний характер ціноутворення, але повністю заперечував залежність цін від кількості грошей. Навпаки, він вважав, що маса грошей в обороті залежить від рівня цін, тобто зміна цін є визначальним чинником зміни маси грошей. Проте Т. Тук допускав таку саму методологічну помилку, що й представники класичної кількісної теорії, — констатував лише зв'язок між цінами і масою грошей, але не розкривав механізму цього зв'язку. Більше того, поставивши на перше місце ціни, він ще далі відходив від пізнання механізму впливу грошей на економічні процеси.

Найвідомішим прибічником і захисником класичної кількісної теорії грошей уже в XX ст. був американський економіст Ірвінг Фішер. Він повністю сприйняв класичні постулати цієї теорії і спробував математично довести їх справедливість. У своїй роботі «Купівельна сила грошей» він запропонував формулу «рівняння обміну»:

М×У=Р×Q,

де М— кількість грошей в обороті;

V— швидкість обігу грошей за певний період;

Р — середній рівень цін;

Q— фізичний обсяг товарів і послуг, що реалізовані за цей період.

Справедливість цієї формули ні в кого не викликає сумніву, адже вона базується на товарообмінній операції, в якій сума грошового платежу завжди дорівнює грошовій оцінці проданого товару. А в сукупності цих операцій за певний період грошовий компонент (М×V) завжди буде відповідати товарному компоненту (Р× Q). Оскільки у рівнянні Фішера вся маса грошей (М) призначена для реалізації товарів і послуг (Р×Q), його концепція дістала назву «трансакційного варіанта».

3 наведеної формули випливає, що , тобто рівень цін визначається трьома чинниками: масою грошей, швидкістю їх обігу та фізичним обсягом виробленого продукту, що певною мірою спростовувало постулати кількісної теорії. Проте І. Фішер такого спростування не зробив. Навпаки, він використав це рівняння, щоб довести, що рівень цін повинен підвищуватися або падати залежно від зміни кількості грошей, якщо водночас не змінюватиметься швидкість їх обігу або кількість вироблених благ. Проте він не міг просто абстрагуватися від двох інших чинників, оскільки вони насправді змінюються. Тому І. Фішер припускає, що швидкість обігу грошей змінюється прямо пропорційно до їх маси і тому тільки посилює кількісний фактор. Насправді така залежність швидкості від маси грошей має місце далеко на завжди. Що стосується обсягів виробництва, то Фішер вважав, що вони змінюються дуже повільно. Тому від їх впливу на ціни можна абстрагуватися, особливо на тривалих періодах.

Незважаючи на свою простоту, що межує з тавтологічністю, ця формула вважається значним вкладом І. Фішера в економічну науку, зокрема в кількісну теорію, і широко використовується навіть у сучасних дослідженнях, особливо з макроекономіки. Це пояснюється тим, що в ній дуже просто і точно виражено складний взаємозв'язок між основними макроекономічними показниками: масою грошей, швидкістю їх обігу, обсягом виробництва і рівнем цін.

Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним із найортодоксальніших її представників. Він найповніше за допомогою математичного апарату виразив сутність цієї теорії. Тим самим він підготував методологічну базу для науково достовірної критики кількісної теорії. Одним із перших у світовій монетарній теорії успішно виконав це завдання М. І. Туган-Барановський.

12 3