![]() |
Той, хто сидів спершу на престолі —
нині нагий на гноїщі та в струпах; Хто багатий дітьми і славний — Раптом бездітний і бездомний, Замість палацу маючи гноїще і червів замість бісеру. Облечений у царську гідність, Вінець та багряницю, Чоловік праведний та вельми багатий, — Численні отари його та розкішні маєтки, — Та вмить зубожів він, Багатства та слави царської позбувся. Якщо він був найбільш праведним і чистим, Та не уникнув сітей спокусника і пастки, То ти, гріхолюбива й окаянна душе, Що робитимеш, Коли щось несподіване тебе спіткає? Осквернив я тіло, дух забруднив Й увесь покрився струпами. Але, Христе, як лікар зціли одне і друге, Покаянням моїм омий та очисти, Чистішим від снігу яви мене, Спасе. Розпинаючись, Ти віддав за всіх нас тіло своє і кров свою, Слове: Тіло — щоб мене обновити, а кров — щоби омити, І духа віддав Ти, Христе, Щоб привести мене до Твого Родителя. Серед землі, Сотворителю, Влаштував Ти спасіння, Щоб ми могли спастися. Добровільно розп'явся Ти на дереві — й Едем зачинений відкрився: Небесні й земні створіння, Народи всі, що спаслися, Тобі поклоняються. Купіллю і напоєм хай буде мені Кров з Твоїх ребер, Бо з них витікає вода відпущення. П'ючи її і помазуючись, Очищуся ззовні та зісередини. Напій бо цей і помазання, Слове, Є Твої животворні слова. Залишений я поза весільною світлицею, Без весілля також і вечері. Світильник мій згас без олії, Палату замкнули, коли я спав, Й вечеря скінчилась без мене. А я, пов'язаний по руках і ногах, геть викинений. Церква чашу здобула собі, Спасе, — Це Твої животворнії ребра, Бо з них витікає двійний потік — відпущення і розуміння: Це образ єднання обох Завітів — Старого й Нового. Короткий час життя мого Переповнений хворобами та лукавством, Але прийми мене в покаянні І призови до розуміння, Щоб чужинцеві не був я за здобич і поживу, Ти Сам мене, Спасе, помилуй. Даремна й пуста високомовність моя І серцем я безсоромний, Та разом з фарисеєм не осуди мене. Подай мені смирення митареве Й до нього причисли мене, Єдиний щедрий та праведний Судде. Знаю, Милосердний, що згрішив я, Осквернивши посудину моєї плоті, Та прийми мене в покаянні І призови до розуміння, Щоб не став я за здобич та поживу чужинцеві, Ти Сам, Спасителю, наді мною змилосердися. Душу мою осквернивши пристрастями, Став, Милосердний, я сам собі ідолом, Але прийми мене в покаянні І призови до розуміння, Щоб не став я за здобич та поживу чужинцеві, Ти Сам, Спасителю, наді мною змилосердися. Не послухав я Твого голосу, І на Писання Твоє законодавче не зважав, Але прийми мене в покаянні І призови до розуміння, Щоб не став я за здобич та поживу чужинцеві, Ти Сам, Спасителю, наді мною змилосердися. Марії: Живучи життям безтілесних, преподобна, Велику милість від Бога воістину ти прийняла — Заступатися за тих, хто вірно тебе шанує. Тож молимося тобі: молитвами твоїми Визволи нас від усяких напастей.
Марії: Ти впала в глибину великого неподобства, Але не погрузла у ньому, Маріє, Думками добрими та ділами Піднялась до вищих чеснот, Чудесно дивуючи тим природу ангельську.
Андрею: Андрею, отцівська похвало, Стоячи перед пребожественною Тройцею, Не покидай молитви, Щоб визволитися нам від муки, — З любов’ю призовемо тебе, всеблаженний, Божественний заступнику, окрасо Криту.
Слава, Троїчний: Нероздільне сутністю, незлите в особах Триєдине Божество Як єдиноцарственне і співпрестольне прославляю. Співаю Тобі пісню величну, Що в небі триславно лунає.
І нині, Богородичний: Народжуєш і водночас лишаєшся Дівою, Зберігаючи єство своє непорочним, Бо Народжений оновлює закони природи, І лоно дівиці народжує. Коли Бог бажає, підкорюється порядок природи, Бо Він творить як хоче.
Пісня 5 Ірмос: Від ночі до ранку шукаю Тебе і молюся: Просвіти, Чоловіколюбче, І настав мене на Твої повеління, І навчи мене, Спасе, творити Твою волю. Прожив життя своє я серед ночі, Бо темрявою глибокою й пітьмою Була для мене ніч гріха. Але яви мене як сина дня, Спасителю. Подібно як Рувим, здійснив я, окаянний, Беззаконний і переступний намір перед Богом Усевишнім: Я ложе своє осквернив, як той батьківське. Сповідаюся Тобі, Христе Царю, Згрішив я, згрішив я, як колись браття, Коли продали Йосифа — Плід чистоти та невинності. То ж родичі зв'язали праведну душу І продали солодкого в рабство Як прообраз Господній. А ти, душе моя, сама віддалася У рабство гріхів своїх. Наслідуй мудрість праведного Йосифа, Чистого умом, окаянна й нестямная душе. В беззаконних прагненнях не чини блуду, Постійно творячи беззаконня. Хоч і був тоді Йосиф у рові, Владико Господи, та це як прообраз Твого поховання і воскресіння: Чи зможу і я колись щось подібне Тобі принести? Ти чула, душе, про кошик з Мойсеєм, Який у древності носили річнії води. Уникнув він, мов у палаті, Гіркої долі від задуму фараона. Ти чула, окаянная душе, Про повивальниць, які вбивали творіння чистоти — Немовлят чоловічої статі. Тож нині, як великий Мойсей, Годуйся премудрістю. Як великий Мойсей убив єгиптянина, Ти, окаянная душе, не вбила свого ума, Тож як, скажи, вселишся в пустелю пристрастей Через покаяння? 10. Великий Мойсей оселився в пустелі; Поспішай і ти, душе, його наслідувати, Щоб могла споглядати богоявлення в купині. Уяви собі, душе, Мойсеєву палицю, Якою він ударив по морю й утворилася суша. Ця палиця — прообраз твого хреста, Яким і ти, душе, можеш звершувати величне. Аарон приносив Богові Вогонь чистий, без омани, Але Офній і Фінеес, Як і ти, душе, принесли Богові нечисте життя своє, Далеке від Бога. Норов мій — як у жорстокого фараона, Душею і тілом я Янній та Ямврій, І ум свій занапастив, Але поможи мені, Владико. Змішав я, окаянний, ум свій із нечистотами — Омий мене, Владико, в купелі сліз моїх, Убіли, наче сніг, одяг тіла мого — благаю Тебе. Коли дивитимусь на свої вчинки, Спасе, Побачу себе найбільшим грішником, Бо я грішив свідомим розумом, А не через невідання. Зглянься, Господи, Зглянься над своїм створінням, згрішив я — прости мені: Один бо Ти чистий за природою Й нікого немає, крім Тебе, хто був би без скверни. Задля мене, Господи, будучи Богом, прийняв Ти мою подобу і творив чуда: Зціляв прокажених, укріпив розслабленого, Тік крові спинив у кровоточивої торканням риз. Наслідуй кровоточиву, нещасна душе, Припади до ніг Ісусових і втримай поли Христові, Щоб визволитися тобі від ран І почути від Нього: «Віра твоя спасла тебе». Наслідуй, о душе, ту, що додолу схилилася, Прийди і припади до ніг Ісусових, Щоб Він тебе випростував І ти прямо ходила шляхами Господніми. Якщо Ти, Владико, є глибоким колодязем, То з пречистих Твоїх жил вточи мені води, Щоб, як та самарянка, я напився І вже не прагнув, Бо Ти потоки життя виливаєш. Нехай сльози мої будуть мені Силоамом, Щоб і я омив, Владико Господи, очі серця, І свідомо споглядав Тебе, Світло предвічне. Марії: Незрівнянним бажанням поклонятися дереву життя Запалала Ти, всеблаженна, і цього сподобилася, — Сподоби ж і мене отримати небесну славу.
Марії: Перейшла ти потік Йорданський і знайшла спокій, Уникнувши насолоди хворобливої плоті, І нас від неї позбав своїми молитвами, преподобна.
Андрею: Як пастиря найславнішого і пречеснішого, Андрею премудрий, Благаю тебе з любов'ю великою і страхом, Щоб твоїми молитвами здобути спасіння і життя вічне.
Слава, Троїчний: В тобі прославляємо, Тройце, Єдиного Бога: Свят, свят, свят — Отець, Син і Дух — проста сутність, Одиниця, якій вічно поклоняємось.
І нині, Богородичний: Від Тебе, нетлінна і безмужна Мати Діво, Зодягнувся в мою природу Господь, що сотворив віки, З Собою з'єднав Він людську природу.
Пісня 6 Ірмос: Взивав усім серцем своїм я до милосердного Бога, І Він почув мене з аду підземного, Й підніс Він життя моє над тлінням. Сльози очей моїх, Спасе, і щирі зітхання з глибини приношу, благаючи серцем: Боже, згрішив я перед Тобою, очисти мене! Відхилилась ти, душе, від Господа, Як Датан та Авірон, Та щоб не поглинуло тебе земне провалля, кричи з аду підземного до Бога: «Помилуй!». Як розлючена телиця, душе, Уподобилась ти Єфрему, Але як серна від тенет, збережи життя, Підносячись діянням та спогляданням. Нехай, душе, упевнить нас рука Мойсея, Як може Бог прокажене життя убілити й очистити, Тому не впадай у відчай, що й ти прокажена. |
|
|