Той, хто сидів спершу на престолі —

нині нагий на гноїщі та в струпах;

Хто багатий дітьми і славний —

Раптом бездітний і бездомний,

Замість палацу маючи гноїще і червів замість бісеру.

Облечений у царську гідність,

Вінець та багряницю,

Чоловік праведний та вельми багатий, —

Численні отари його та розкішні маєтки, —

Та вмить зубожів він,

Багатства та слави царської позбувся.

Якщо він був найбільш праведним і чистим,

Та не уникнув сітей спокусника і пастки,

То ти, гріхолюбива й окаянна душе,

Що робитимеш,

Коли щось несподіване тебе спіткає?

Осквернив я тіло, дух забруднив

Й увесь покрився струпами.

Але, Христе, як лікар зціли одне і друге,

Покаянням моїм омий та очисти,

Чистішим від снігу яви мене, Спасе.

Розпинаючись, Ти віддав за всіх нас

тіло своє і кров свою, Слове:

Тіло — щоб мене обновити, а кров — щоби омити,

І духа віддав Ти, Христе,

Щоб привести мене до Твого Родителя.

Серед землі, Сотворителю,

Влаштував Ти спасіння,

Щоб ми могли спастися.

Добровільно розп'явся Ти на дереві —

й Едем зачинений відкрився:

Небесні й земні створіння,

Народи всі, що спаслися,

Тобі поклоняються.

Купіллю і напоєм хай буде мені

Кров з Твоїх ребер,

Бо з них витікає вода відпущення.

П'ючи її і помазуючись,

Очищуся ззовні та зісередини.

Напій бо цей і помазання, Слове,

Є Твої животворні слова.

Залишений я поза весільною світлицею,

Без весілля також і вечері.

Світильник мій згас без олії,

Палату замкнули, коли я спав,

Й вечеря скінчилась без мене.

А я, пов'язаний по руках і ногах, геть викинений.

Церква чашу здобула собі, Спасе, —

Це Твої животворнії ребра,

Бо з них витікає двійний потік —

відпущення і розуміння:

Це образ єднання обох Завітів — Старого й Нового.

Короткий час життя мого

Переповнений хворобами та лукавством,

Але прийми мене в покаянні

І призови до розуміння,

Щоб чужинцеві не був я за здобич і поживу,

Ти Сам мене, Спасе, помилуй.

Даремна й пуста високомовність моя

І серцем я безсоромний,

Та разом з фарисеєм не осуди мене.

Подай мені смирення митареве

Й до нього причисли мене,

Єдиний щедрий та праведний Судде.

Знаю, Милосердний, що згрішив я,

Осквернивши посудину моєї плоті,

Та прийми мене в покаянні

І призови до розуміння,

Щоб не став я за здобич та поживу чужинцеві,

Ти Сам, Спасителю, наді мною змилосердися.

Душу мою осквернивши пристрастями,

Став, Милосердний, я сам собі ідолом,

Але прийми мене в покаянні

І призови до розуміння,

Щоб не став я за здобич та поживу чужинцеві,

Ти Сам, Спасителю, наді мною змилосердися.

Не послухав я Твого голосу,

І на Писання Твоє законодавче не зважав,

Але прийми мене в покаянні

І призови до розуміння,

Щоб не став я за здобич та поживу чужинцеві,

Ти Сам, Спасителю, наді мною змилосердися.

Марії:

Живучи життям безтілесних, преподобна,

Велику милість від Бога воістину ти прийняла —

Заступатися за тих, хто вірно тебе шанує.

Тож молимося тобі: молитвами твоїми

Визволи нас від усяких напастей.

Марії:

Ти впала в глибину великого неподобства,

Але не погрузла у ньому, Маріє,

Думками добрими та ділами

Піднялась до вищих чеснот,

Чудесно дивуючи тим природу ангельську.

Андрею:

Андрею, отцівська похвало,

Стоячи перед пребожественною Тройцею,

Не покидай молитви,

Щоб визволитися нам від муки, —

З любов’ю призовемо тебе, всеблаженний,

Божественний заступнику, окрасо Криту.

Слава, Троїчний:

Нероздільне сутністю, незлите в особах

Триєдине Божество

Як єдиноцарственне і співпрестольне прославляю.

Співаю Тобі пісню величну,

Що в небі триславно лунає.

І нині, Богородичний:

Народжуєш і водночас лишаєшся Дівою,

Зберігаючи єство своє непорочним,

Бо Народжений оновлює закони природи,

І лоно дівиці народжує.

Коли Бог бажає, підкорюється порядок природи,

Бо Він творить як хоче.

Пісня 5

Ірмос: Від ночі до ранку шукаю Тебе і молюся:

Просвіти, Чоловіколюбче,

І настав мене на Твої повеління,

І навчи мене, Спасе, творити Твою волю.

Прожив життя своє я серед ночі,

Бо темрявою глибокою й пітьмою

Була для мене ніч гріха.

Але яви мене як сина дня, Спасителю.

Подібно як Рувим, здійснив я, окаянний,

Беззаконний і переступний намір

перед Богом Усевишнім:

Я ложе своє осквернив, як той батьківське.

Сповідаюся Тобі, Христе Царю,

Згрішив я, згрішив я, як колись браття,

Коли продали Йосифа —

Плід чистоти та невинності.

То ж родичі зв'язали праведну душу

І продали солодкого в рабство

Як прообраз Господній.

А ти, душе моя, сама віддалася

У рабство гріхів своїх.

Наслідуй мудрість праведного Йосифа,

Чистого умом, окаянна й нестямная душе.

В беззаконних прагненнях не чини блуду,

Постійно творячи беззаконня.

Хоч і був тоді Йосиф у рові, Владико Господи,

та це як прообраз Твого поховання і воскресіння:

Чи зможу і я колись щось подібне

Тобі принести?

Ти чула, душе, про кошик з Мойсеєм,

Який у древності носили річнії води.

Уникнув він, мов у палаті,

Гіркої долі від задуму фараона.

Ти чула, окаянная душе,

Про повивальниць, які вбивали творіння чистоти —

Немовлят чоловічої статі.

Тож нині, як великий Мойсей,

Годуйся премудрістю.

Як великий Мойсей убив єгиптянина,

Ти, окаянная душе, не вбила свого ума,

Тож як, скажи, вселишся в пустелю пристрастей

Через покаяння?

10. Великий Мойсей оселився в пустелі;

Поспішай і ти, душе, його наслідувати,

Щоб могла споглядати богоявлення в купині.

Уяви собі, душе, Мойсеєву палицю,

Якою він ударив по морю й утворилася суша.

Ця палиця — прообраз твого хреста,

Яким і ти, душе, можеш звершувати величне.

Аарон приносив Богові

Вогонь чистий, без омани,

Але Офній і Фінеес,

Як і ти, душе, принесли Богові нечисте життя своє,

Далеке від Бога.

Норов мій — як у жорстокого фараона,

Душею і тілом я Янній та Ямврій,

І ум свій занапастив,

Але поможи мені, Владико.

Змішав я, окаянний, ум свій із нечистотами —

Омий мене, Владико, в купелі сліз моїх,

Убіли, наче сніг, одяг тіла мого — благаю Тебе.

Коли дивитимусь на свої вчинки, Спасе,

Побачу себе найбільшим грішником,

Бо я грішив свідомим розумом,

А не через невідання.

Зглянься, Господи,

Зглянься над своїм створінням,

згрішив я — прости мені:

Один бо Ти чистий за природою

Й нікого немає, крім Тебе, хто був би без скверни.

Задля мене, Господи, будучи Богом,

прийняв Ти мою подобу і творив чуда:

Зціляв прокажених, укріпив розслабленого,

Тік крові спинив у кровоточивої торканням риз.

Наслідуй кровоточиву, нещасна душе,

Припади до ніг Ісусових і втримай поли Христові,

Щоб визволитися тобі від ран

І почути від Нього: «Віра твоя спасла тебе».

Наслідуй, о душе, ту, що додолу схилилася,

Прийди і припади до ніг Ісусових,

Щоб Він тебе випростував

І ти прямо ходила шляхами Господніми.

Якщо Ти, Владико, є глибоким колодязем,

То з пречистих Твоїх жил вточи мені води,

Щоб, як та самарянка, я напився

І вже не прагнув,

Бо Ти потоки життя виливаєш.

Нехай сльози мої будуть мені Силоамом,

Щоб і я омив, Владико Господи, очі серця,

І свідомо споглядав Тебе, Світло предвічне.

Марії:

Незрівнянним бажанням поклонятися дереву життя

Запалала Ти, всеблаженна, і цього сподобилася, —

Сподоби ж і мене отримати небесну славу.

Марії:

Перейшла ти потік Йорданський і знайшла спокій,

Уникнувши насолоди хворобливої плоті,

І нас від неї позбав своїми молитвами, преподобна.

Андрею:

Як пастиря найславнішого і пречеснішого,

Андрею премудрий,

Благаю тебе з любов'ю великою і страхом,

Щоб твоїми молитвами здобути спасіння і життя вічне.

Слава, Троїчний:

В тобі прославляємо, Тройце, Єдиного Бога:

Свят, свят, свят — Отець, Син і Дух — проста сутність,

Одиниця, якій вічно поклоняємось.

І нині, Богородичний:

Від Тебе, нетлінна і безмужна Мати Діво,

Зодягнувся в мою природу Господь, що сотворив віки,

З Собою з'єднав Він людську природу.

Пісня 6

Ірмос: Взивав усім серцем своїм я до милосердного Бога,

І Він почув мене з аду підземного,

Й підніс Він життя моє над тлінням.

Сльози очей моїх, Спасе, і щирі зітхання

з глибини приношу, благаючи серцем:

Боже, згрішив я перед Тобою, очисти мене!

Відхилилась ти, душе, від Господа,

Як Датан та Авірон,

Та щоб не поглинуло тебе земне провалля,

кричи з аду підземного до Бога: «Помилуй!».

Як розлючена телиця, душе,

Уподобилась ти Єфрему,

Але як серна від тенет, збережи життя,

Підносячись діянням та спогляданням.

Нехай, душе, упевнить нас рука Мойсея,

Як може Бог прокажене життя убілити й очистити,

Тому не впадай у відчай, що й ти прокажена.