"Повість времінних літ" розповідає, як київські князі Оскольд і Дір, скориставшись з відсутності в Костянтинополі візантійського імператора Михаїла ІІІ (850 - 867 рр.), підступили з флотом в 200 кораблів до столиці "світової імперії" і поруйнували її околиці, хоча самого міста так і не здобули. Завдяки чуду Влахернської ікони Богородиці, шати якої патріярх Фотій після молебню опустив у море, знялася буря і знищила "безбожних Руси кораблі" . Аналогічне свідчення про похід Оскольда ми знаходимо і в болгарському рукописі Хронографу Георгія Амартола, копія якого, що дійшла до нас, була зроблена не на Руси, а в сербському афонському монастирі Хіландарі.

Ці стислі згадки з "Повісти" та "Хронографу" доповнють цінні візантійські свідоцтва. Зокрема, хроніку Симеона Логофета та повідомлення Микити Пафлагонського, Лева Граматика, Георгія Ченця, Сократителя Симеонова, Послідовника Феофана, Георгія Кедрина, Зонари та Гліки. Важливим джерелом з цього питання слугує також візантійська хроніка Манасії, яку в 1894 р. опублікував Франц Кюмон: в ній подається навіть точна дата нападу Руси на столицю Візантії - 18 червня 860 року. Видатний літургіст М. Ф. Красносельцев, вивчаючи Типік Великої церкви ІХ в., також віднайшов у рукописі повідомлення про ті події, в тому числі запис про облогу Костянтинополя русинами в червні 860 року . Однак найціннішими джерелами про ті події слугують свідчення очевидця - патріярха Св. Фотія Великого (858-867; 878-886). Св. Фотій свідчить про цей напад у двох промовах: першу він виголосив у Софіївському кафедральному соборі під час облоги міста, а другу - після зняття облоги. Їх доповнює "Окружне послання" Св. патріярха Фотія до патріярхів Сходу року 867, в якому подається не лише характеристика русичів та згадка про їх напад на Костянтинополь, а й повідомляється, що руські князі, настрашені чудом Божої Матері, відмовились від язичництва і визнавши істинність віри Христової виявили бажання охреститися. Окрім цього, згідно свідчень Св. Фотія, цісар Михаїл ІІІ вислав до Києва православного єпископа та священників, і на Русі навіть було засновано окрему єпархію... .

Серед вітчизняних писемних джерел лише Никонівський літопис зберіг свідчення про хрещення Київської Русі за часів Оскольда і Діра. Вони вміщені в тій його частині, яка була складена, як вважають Б. О. Рибаков, М. Брайчевський та інші дослідники, на основі "Оскольдова літопису". "Сотвори же мирне устроїння з прежереченими Руси, і преложи сих на християнство, і обещавшеся хреститися, і просиша архиєрея, і посла до них цар" .

Ті знамення, що Господь і Божа Мати подали руському війську під стінами Царгороду свідчили як про неймовірну велич істинної віри Христової, так і про важливу християнську місію, яку мала перейняти Русь від Візантії - єдиної на той час охорониці істинного християнства. Це із щирою вірою було усвідомлене Великим князем Київським Оскольдом, і вже додому він повернувся з новою місією...

По поверненні до Києва після невдалого походу на Костянтинополь Оскольд відправляє до Візантії послів, які уклали з імператором мирний договір та просили послати до Києва вченого християнського місіонера - єпископа. На думку академіка В. Ламанського, В. Пархоменко, А. Карташева та інших, цим першим місіонером-єпископом Київським був саме Св. Мефодій, який разом із своїм братом Св. Кирилом та іншими послідовниками і здійснив охрещення киян та представників деяких інших східнослов'янських племен (6. Таке твердження є цілком логічним, адже є факти, які дають певні підстави для нього. Перш за все це оповідання про чудо з св. Євангелією, яку на вимогу язичників християнський місіонер кинув у вогонь задля підтвердження істинності віри Христової, і вона не згоріла, внаслідок чого багато язичників охрестилося. За Никонівським літописним списком, який укладено на основі залишків "Літописа Оскольда" ІХ в. та інших стародавніх літописних джерел, це чудо сталося у Києві за часів правління Оскольда Київського, а Кольбертинські анали та інші джерела свідчать, що сталося воно із св. Кирилом, місіонерська проповідь якого припадає на час правління саме цього київського володаря. Саме на його прохання Св. Патріярх Фотій у 861 році до Київської Держави, яка в ті часи перебувала у військово-династичному союзі із козарами, у складі козарського посольства відряджає Свв. Кирила і Мефодія, апостолів слов'янських, які на берегах Дніпра і здійснили свою місію по наверненню язичницьких слов'янських племен у святу віру Христову.

"Коли цей єпископ дістався столиці русичів, - свідчить Костянтин Багрянородний (919-959), - каган русинів звелів скликати віче. Тут була присутня велика кількість простого люду, а головував сам каган зі своїми вельможами і сенаторами, котрі по довгій звичці до язичництва більше за інших були до нього схильні. Почали дискутувати про віру свою та християнську; запросили архипастиря і спитали його, до чого він збирається навчати їх. Єпископ розкрив Євангеліє і почав благовіствувати перед ними про Спасителя і Його чудеса... Руси, слухаючи благовісника, промовили до нього: "Якщо і ми не побачимо чого-небудь подібного, особливо подібного до того, що, за словами твоїми, сталось з трьома отроками в пещі, ми не хочемо вірити"... Вони просили, аби повергнута була до вогню, навмисно розведеного, сама книга Євангелія, даючи обітницю неодмінно навернутись до християнського Бога, якщо вона залишиться у вогні неушкодженою. Тоді єпископ, звівши очі і руки свої до гори, закликав велегласно: "Господи, Ісусе Христе, Боже наш! Прослави і нині святе ім'я Твоє перед очію сего народу", - і вкинув священну книгу Завіту до палаючого вогнища. Пройшло кілька годин, вогонь спожив увесь матеріал, і на попилищі виявилось Євангеліє зовсім ціле і неушкоджене; збереглись навіть стрічки, якими воно було защебнуто. Бачучи це, варвари, вражені величчю дива, негайно почали хреститися".

Те, що це диво здійснили в Києві ніхто інші, як апостоли слов'ян Свв. Кирило і Мефодій певною мірою засвідчують самі візантійські джерела. Так в одному з грецьких рукописів, хоча з початку помилково і суміщуються обставини хрещень 861 та 988 років, тобто за Оскольда і Володимира, далі чітко описується виключно перше хрещення русичів. В цьому рукописі повідомляється про прислання імператором до русичів єпископа, здійснення ним чуда з Євангелією та масове охрещення язичників. Але найціннішим тут є свідчення, що разом з єпископом до русичів були послані два знамениті вчені мужі, Кирило й Афанасій, які, "бачучи, що руси не розуміють грецького алфавіту, і побоюючись, аби з-за невміння писати і читати вони невдовзі не відпали від віри, накреслили для них тридцять п'ять літер, що звуться: аз, буки, вєди і т. п. І за допомоги яких руси і донині залишаються непохитні в пізнанні християнської віри". Отже, київська місія апостолів слов'ян 861 - 863 рр. таки дійсно могла бути.

Апостоли слов'ян Свв. Кирило і Мефодій. Фреска монастиря Св. Наума, Болгарія

"Коли ж вислухали каган і вельможі його, - сказано в Пространному житії Св. Кирила, - його солодкі та доречні слова, то промовили до нього: "Посланий ти нам самим Богом задля просвітлення нашого. Вивчив ти з Його допомоги усі книги Його і все пояснив нам по чину, досита насолодив нас медоточивими словами із святих книг. Хоч і невчені ми люди, але віримо, що ти від Бога..." І "хрестилось же тоді близько двохсот мужів, відмовившись від язичницьких мерзот та беззаконних шлюбів. А каган написав цісарю: "Послав ти нам, владико, мужа, пояснившого нам суть християнської віри. Святий він і словами і ділом. І, пізнавши істинність віри сеї, повеліли ми усім хреститися добровільно, сподіваючись досягти того ж, що й ви. Усі ми - друзі царства твого й готові допомагати тобі всюди, де побажаєш", - розповідається у житії Св. Кирила .

Підтвердженням того факту, що від Св. Кирила хрестилися тоді саме давньоруські слов'янські племена, а не козарські, слугує те, що козари за своїм віросповіданням були не язичниками, а монотеїстами (переважно юдеями), а юдаїзм вже тривалий час був офіційною релігією каганату. До того ж, козаро-єврейські кагани настільки фанатично були віддані своїй вірі, що навіть саме в ті часи піддавали жорстоким гонінням християн і вели в країні релігійні війни. Свв. Кирило і Мефодій незадовго до місійної подорожі до Києва дійсно їздили у складі козарського посольства до м. Ітиль, можливо навіть приймали участь у диспуті з юдейськими первосвященниками, але та місія була суто дипломатична, яка, доречі, наразилась на невдачу. Про це у листі до Хасдая Ібн-Шафрута свідчить і козаро-єврейський каган Йосип. Ніякого навернення козарського кагана до християнства в 860-861 роках, про яке йдеться мова у пізніших редакціях житія Св. Кирила, історія не знає. Та його й не могло бути... Від часів примусового запровадження в Козарії юдаїзму найзапеклішим ворогом каганату вважалась Візантія, її впливи та релігія. Від недавньої надзвичайної віротерпимости в каганаті не лишилось ані сліду . Отже, безперечно, мова може йти лише про хрещення східнослов'янських язичницьких племен, що тривалий час перебували у тісному військово-політичному союзі з язичницькою Козарією, і тільки помилково за старою пам'яттю названими пізнішими авторами житія Св. Кирила "козарами". До того ж, київський монарх Оскольд, як і козарські, носили титул "каган", що певною мірою також могло вплинути на плутанину та перекручення в пізніших списках житія. На такій версії наполягає чимало джерел. На неї в дещо завуальованому вигляді натякає навіть архиєпископ Георгій Кониський у своїй "Історії Русів". Аналогічні твердження про спорідненість козар та русів, їхнє раннє охрещення ми зустрічаємо у Пилипа Орлика в його Конституції 1710 року. Такі згадки в багатьох джерелах вважаються помилковою допискою. Проте, серед цієї дещо перебільшеної інформації, мабуть, маємо й раціональне зерно.

123 4 5